Усі батьки прагнуть виховати успішну дитину. Часто у цьому процесі дорослі керуються власним досвідом та принципами, які вже можуть бути дещо застарілими для нового покоління. Адже світ динамічно змінюється, а разом із ним - життя.
Які топ-3 принципи варто застосовувати у вихованні дитини, розповіла психотерапевт Олександра Мороз .
Величезна проблема полягає у, тому що батьки вважать, що дитина їхня власність. І саме це проявляється в звичайних діалогах, де батьки "повчають".
Вас ваша мама чи тато повчаючи говорили припустимо: "треба закінчити інститут, бо станеш прибиральником вулиць". Певно багато хто чув подібні фрази у дитинстві. Ми виросли, світ змінився на 180 градусів і 99% правди/упереджень/знань наших батьків в нашому сьогоднішньому світі не працюють.
Те саме буде і з нашими дітьми і їхнім світом, адже з роками все міняється і принципи до життя також.
Тому навіщо втрачати свій час з ними на їхнє безцільне виховання за принципами вашої правди .
Розвивайте в собі емоційний інтелект
Емоційний інтелект - це здатність розуміти, усвідомлювати і управляти власними емоціями, своєю мотивацією, думками і поведінкою, регулювати свій емоційний стан.
І тільки, якщо ви вмієте це робити, стає доступним можливість управляти емоційними станами дітей. Помічати їхні актуальні потреби, співпереживати і розвивати їхні сильні сторони, а не цькувати за те що вони щось зробили, якось проявились, щось відчули.
Як би складно та "заїжджено" це не звучало - виховуйте себе. Це найголовніше і основне правило, яке змінить будь-які відносини з вашими дітьми.
Порада психолога
Усі діти різні. У світі годі знайти дві абсолютно однакові дитини. Навіть близнюки, котрі мають однакову зовнішність, відрізняються характерами. Кожна дитина має унікальні особливості, тому некоректно порівнювати її з іншими дітьми. У сучасному розвиненому світі люди все ще не припиняють порівнювати себе з іншими людьми – за зовнішнім виглядом, рівнем освіти, успіхами на роботі, станом здоров’ям тощо.
Коли порівняння стосується дітей, можна подумати, що їх оцінюють лише за діяльністю, не помічаючи в них живих людей. Досить часто можна почути фрази: «Чим займається ваша дитина?», «Що в неї добре виходить?» тощо. Дітей оцінюють так, ніби купують мобільний телефон або автомобіль. Батьки звикли так робити, бо порівняння – це частина людської природи.
Дорослі звикли порівнювати своїх дітей не тільки з чужими, а й із близькими родичами – двоюрідними братами, сестрами тощо. Від батьків часто можна почути розмови про те, хто з дітей вищий, у кого який колір волосся… Але якщо вашу дитину порівнюють з іншою дитиною, це не повинно вплинути на ваш підхід до виховання.
Що відбувається, коли ви порівнюєте дитину з однолітками?
Порівняння негативно позначається на зростанні й розвитку дитини. Негативний ефект від порівнянь відчувають і батьки. Вони починають думати: «Ми погані батьки», «Ми недостатньо робимо для своєї дитини» тощо. Недовіра в таких ситуаціях призводить до того, що батьки починають виховувати дітей за допомогою умовлянь;
невпевненість у собі, яку відчувають батьки в таких ситуаціях, знижує їхню самооцінку. Згодом це передається й дітям;
порівняння спричиняє погіршення взаємин між батьками й дитиною;
дитина росте в негативному середовищі, яке перешкоджає її розвитку.
Як уникнути порівнянь?
Завжди нагадуйте собі, що порівняння неминуче. Спілкуючись з іншими батьками, ви мимоволі порівнюватимете свою дитину з чужими дітьми. Але ви у змозі тримати дитину подалі від такого середовища й намагатися самим рідше вдаватися до порівнянь.
Порівняння й конкуренція – це певний спосіб життя. Не дозволяйте порівнянням міняти ваші звички й способи взаємин із дитиною. Зосередьтеся на тому, чого ви вже досягли, що у вас добре виходить.
Подумайте, як вам пощастило, що ви маєте таку дитину. У кожної людини є певні слабкості. Не переймайтеся із цього приводу. Не варто зосереджуватися на недоліках, краще подумайте, які сильні сторони властиві вам і вашій дитині.
Пишайтеся своєю дитиною. Радійте кожному моменту, який ви проводите разом.
Ми чудово знаємо, що ніхто не досконалий. Але іноді усвідомлення власної недосконалості змушує нас засмучуватися. Усі батьки прагнуть, аби їхня дитина була найкращою у всьому. Але якщо у вас або вашої дитини щось виходить не досить довершено, – не біда. Учіться бути щасливими за будь-яких обставин і навчіть цього дитину. Намагайтеся вдосконалюватися в ролі батьків і краще розуміти свою дитину.
Усі батьки дотримуються власного стилю виховання. Тому немає сенсу порівнювати себе з іншими батьками. Навчитися виховувати дитину можна тільки на власному досвіді. А відтак радимо сприймати цей процес як подорож, а не змагання. Вам завжди буде замало того, що ви маєте, і ви завжди прагнутимете чогось більшого. Порівняння – це нескінченний процес, тому зберігайте позитивний настрій. Зрозумійте, що дитині цілком достатньо того, що вона вже має. Радійте цьому – і рано чи пізно ви навчитеся жити без порівнянь.
Джерело: https://www.facebook.com/dytyachyjpsyholog
Що руйнує мотивацію дитини
«Як мотивувати дітей?» – це питання постає все частіше. А відповідь зовсім поруч. Достатньо щирого заохочення й підтримки, щоби змогла прокинутись їхня власна, внутрішня мотивація. І тримайтесь подалі від будь-яких дій, які цю внутрішню мотивацію підштовхують там, де це зовсім недоречно.
Дітям властиві великий інтерес до світу й допитливість. Їхня мотивація на навчання, прийняття викликів, отримання знань і навичок саме й випливає із цієї живої цікавості. Схвалення, прийняття, свобода, повага підтримують і розвивають мотивацію. Проблема в тому, що те, що руйнує мотивацію, часто сприймається нами як те, що її зміцнює. Давайте розглянемо найбільші руйнівники мотивації, щоб не сплутати їх з підтримкою або стимулом, заохоченням, навіть якщо вони, на перший погляд, здаються ефективними.
Руйнівники мотивації
Нагороди
Так, нагороди – це руйнівники внутрішньої мотивації. «Якщо ти зробиш ці завдання з математики, то отримаєш 20 гривень на кишенькові витрати». Така стратегія призводить до того, що дитина починає діяти тільки або в першу чергу заради нагороди. Це як робота виключно заради грошей. Не плутайте однак нагороду з визнанням. Повага й захоплення зусиллями, яких дитина докладає для виконання завдання, найбільш доцільні.
Покарання
Вони демотивують так само, як і нагороди, сприяють тому, що дитина починає діяти в основному так, щоб уникнути покарання, а її внутрішня мотивація зникає. Але не плутайте покарання з наслідками.Іноді їх важко відрізнити, однак між ними є суттєва різниця. Наслідок – це прямий результат дії (або її відсутності). «Якщо не зробиш домашню роботу, то не отримаєш морозиво» – це покарання. «Якщо не зробиш домашню роботу, то підеш у школу непідготовленим» – це наслідок.
Погрози й шантаж – працюють так само, як і покарання: викликають страх, який займає місце мотивації.
Викликане почуття провини ми часто плутаємо з почуттям відповідальності. Почуття провини демотивує, бо з ним нічого не можна зробити, це емоційне покарання. Відповідальність – це інструмент для роботи, для подальших дій з усвідомленням наслідків.
Відсутність сенсу й мети
Діти, як і дорослі, не люблять робити те, у чому не бачать сенсу. Вимушеність таких дій (наприклад, переписування даних з однієї комп’ютерної програми в іншу) породжує в нас глибоке почуття втрати часу, провокуючи появу гніву й розчарування.
Діти із задоволенням докладають зусиль для виконання завдання, якщо знають, що є його метою. Роль дорослого в тому й полягає, щоб розкрити значення поставленого завдання. При цьому «учи англійську, тому що без неї ти не знайдеш жодної роботи» для дитини не має ні сенсу, ні значення, тому що вона не може охопити своєю дитячою свідомістю таку далеку за часом перспективу. «Учи англійську мову, щоб ти міг прочитати інструкцію до нової комп’ютерної гри, яку прислала тітка з Лондона» – це й мета, й сенс, і відповідає розумінню юного створіння.
Незрозуміле завдання
Як я можу зробити щось, якщо не знаю, що мені робити? Розуміння сенсу завдання є основним кроком до його виконання, і саме ми, дорослі, повинні про це подбати.
Нечесна поведінка у ставленні до дитини.
Наприклад, застосування подвійних стандартів – доросла людина має право бути втомленою, провести поганий день або просто іноді розслабитись, у той час як від дитини завжди чекають хорошого фізичного та психоемоційного стану й повної безвідмовності. Нечесним по відношенню до дитини також буде порушення даного їй слова.
Тиск
Має багато «облич», і кожне з них працює демотивуюче. Поспіх, примус, погрози, шантаж, конкуренція… Покарання та нагороди також є свого роду тиском.
Руйнування почуття власної гідності
Наприклад, порівняння з іншими, висміювання, ігнорування проблем та інтересів дитини, а також негативна оцінка її як людини. «Ти ледачий», «Сергій робить це краще» та інші оціночні судження такого типу відбивають бажання докладати зусиль й віру в те, що можна впоратися з поставленим завданням. Так само руйнівно діє протиставлення з позиції піднесення світу дорослих над світом дитини, показуючи, що справи дорослих важливі, а справи дитини ні, ігнорування й нехтування тим, що важливо для маленької людини.
Виручка й поблажки
Це завуальовані руйнівники почуття власної гідності. Такі дії, з одного боку, дають послаблення, можливість полінуватися, знімають з дитини будь-яку відповідальність, а з іншого – є прихованим невербальних посилом: «Ти не впораєшся, ти поганий, я набагато краще, ніж ти». Страх невдачі та зневіра у власних силах – це сильні гальмівники, що тримають нас на місці й не дозволяють рухатись уперед.
Відсутність розуміння та емпатії (усвідомленого співпереживання).
Діти, як і дорослі, мають свої слабкості та обмеження. Їхні небажання й неприязнь до якоїсь дії часто приймаються за лінощі чи зневажання, тим часом вони можуть бути наслідком, наприклад, поганого самопочуття, хвороби або стресу.
Короткий вказівник
Як уникнути в повсякденному житті всіх цих небезпечних рифів? Варто знати про їх існування й кожну нашу дію стосовно дитини ретельно звіряти з описаним вище. А чи можна простіше? Можна. Основою всього є емпатія! Треба уникати такої поведінки у відношенні до дітей, яку ми самі не хотіли б відчути на собі. «Не робіть дитині того, що неприємно вам». А якщо вже зірвались і припустились помилки, просто вибачтесь і поговоріть з дитиною відверто. Своє почуття провини замініть відповідальністю.
Що таке «булінг» та чому про нього треба знати всім батькам!
Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. Під терміном “булінг”, пояснюють працівники соціальних служб для сім’ї, молоді та дітей, – це агресивна поведінка щодо окремої особи або групи, з метою приниження, домінування, фізичного чи психологічного самоствердження.
Булінг може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються. Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.
Як зрозуміти, що дитина є жертвою булінгу
Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до школи або ж можуть плакати, вигадувати хворобу у шкільні дні.
Вони не беруть участь у спільній класній діяльності, соціальних заходах.
Часто у дитини змінюється поведінка: вона усамітнюється, поводить себе незвичайно.
Дитина починає губити гроші або речі, приходить додому у порваному одязі чи з поламаними речами. Коли ви її запитуєте, що трапилося – не можуть реалістичо пояснити.
Може почати говорити про те, що кине школу, пропускає заходи, в яких приймають участь інші учні.
Відсутність контакту з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до школи і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання.
Психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.
Обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті.
Бажання іти до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.
За статистикою, 80% українських дітей піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюючи цього. В усіх соціальних системах завжди є лідер, середня група і так званий «вигнанець». У початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути непривітними до інших. Щойно вчитель починає вибудовувати систему конкуренції та пріоритетів — діти починають один одного травити. А справжній булінг почнеться у середній школі — з 10-11 років — вік входження у підліткову кризу.
Булінг в цифрах
За дослідженнями UNISEF, 40% дітей ні з ким, зокрема і з батьками, не діляться своїми проблемами. Сором’язливі та спокійні діти стають жертвами булінгу вдвічі частіше за однолітків, які відкриті до спілкування. Більшість дітей ображають за те, що вони одягнуті не так, як інші, говорять або поводяться не так, як основна група.
Що робити батькам
У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.
Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.
Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).
Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.
Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.
Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.
Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у школі: до шкільного психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей.
Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.
Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.
Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.
Як допомогти дитині-агресору
Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина – агресор, радимо:
Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що “всі так роблять”, або “він заслуговує на це”. Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.
Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як “хлопчики завжди будуть хлопчиками” або “глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства”.
Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.
Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.
Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.
Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв’язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.
Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.
Чому важливо вчасно відреагувати
Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.
Ті, хто піддаються булінгу:
втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;
відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;
втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;
втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).
Ті, хто булять:
частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;
частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.
Ті, хто вимушені спостерігати:
часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;
потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.
Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.
Вибір професії вашої дитини - не хвилинна справа, він може виявитися найважчим вибором у вашому з нею житті.
- Подумайте разом, чим би хотілося займатися саме вашій дитині. Обов'язково подумайте над тим, як здійснити її мрію.
- Поговоріть з дитиною аби вона не намагалася вступити туди, куди вступають її друзі. Наголосіть на тому, що вона знайде собі нових друзів, тим більше що вони займатимуться тим, що їм цікаве.
- Спонукайте дитину довідуватися якомога більше про ту професію, яку хоче обрати. Якщо це можливо, побувайте в тому місці, де, як вона припускає, їй доведеться працювати згодом; поговоріть з людьми, які вже займаються цією справою.
- Нехай ваша дитина усвідомить, що рішення не може бути категоричним і що у будь-який час в її житті можуть статися зміни.
- Порадьте їй протестуватися у шкільного психолога. Тести можуть допомогти обрати правильний професійний напрямок.
- Не піддайтеся почуттю страху - цей нормальний стан, з яким мають справу усі люди перед вибором.
- Іноді корисно розпочинати свою кар'єру з практики, а не з теорії. Наприклад, багато видатних лікарів починали працювати медсестрами або медбратами.
- Звертайте особливу увагу дитини на ті предмети, які потрібні для вступу у обраний учбовий заклад.
- Не відкладайте на завтра те, про що можна дізнатися сьогодні. Намагайтеся дізнатися про все: як вступають, як вчаться, як влаштовуються працювати після закінчення навчання. Діліться здобутою інформацією один з одним. Це допоможе скласти уявлення про те, що робити далі і покращить ваше спілкування з дитиною.
Правоохоронці звернулися до батьків з попередженням про небезпеку вербування українських підлітків спецслужбами Росії. Ворог може використати неповнолітніх у власних інтересах, у тому числі заради вчинення диверсій.
Відомо, що спецслужби РФ можуть залучати українських підлітків для здійснення протиправних дій.
Зазначається, що агенти країни-агресора використовують психологічний тиск, маніпуляції та фінансові винагороди для вербування дітей через Telegram-канали, обіцяючи їм "легкі" заробітки за виконання певних завдань.
Правоохоронці пояснили, що завдання від російських кураторів можуть варіюватися від малювання провокативних графіті та розклеювання дискредитуючих листівок проти ЗСУ до більш серйозних дій, як підпалення трансформаторів або автомобілів військових.
Поліція попереджає, що ці дії можуть бути кваліфіковані за різними статтями Кримінального кодексу України, серед яких - підривна діяльність та диверсії, що передбачають суворі покарання, аж до довічного ув'язнення. Кримінальну відповідальність будуть нести і підлітки, і батьки.
Батькам обов’язково треба звертати увагу, в яких месенджерах та соціальних мережах проводить час дитина, чи не з’явилися у неї чималі кошти, можливо нові гаджети або речі. Контролювати коло спілкування дитини, чи немає серед них тих, хто полюбляє заробити «легкі гроші», а якщо все ж таки у дитини є такі «друзі» – пояснити підліткам, які можуть бути наслідки такого спілкування. Також варто роз’яснити дітям, що «Легких грошей» не буває, адже протиправний заробіток завжди несе за собою покарання, іноді навіть і позбавлення волі.
Підвищувати свідомість дитини в ході дружнього спілкування. Наприклад, розкажіть про поняття вербування та те, які ризики це несе для всієї родини. Поясніть, що навіть безневинна на перший погляд інформація, наприклад, про розташування техніки, блокпостів чи військових, може бути використана на шкоду країні. Розкажіть, що ті, хто намагається отримати таку інформацію, можуть діяти обманом, пропонувати гроші, подарунки чи інші винагороди. Навчіть дитину бути обережною з новими знайомствами в соцмережах, уникати спілкування з незнайомцями, які задають підозрілі питання. Зверніть увагу, що завжди можна сказати “ні” та звернутися до батьків чи вчителів, якщо щось викликає сумніви чи дискомфорт. Також наголосіть, що повідомлення дорослих про такі ситуації – це прояв відповідальності та турботи про безпеку сім’ї та громади».
Щоб убезпечити дітей від впливу російських спецслужб, батькам варто більше часу приділяти довірливому спілкуванню з ними і певному контролю за тим, як вони проводять свій вільний час.
Серед головних порад батькам:
Інформувати дітей про небезпеку таких вербувань та пояснювати наслідки.
Регулярно контролювати, з ким і про що спілкуються діти в інтернеті.
Оперативно реагувати та звертатися до поліції при виявленні підозрілих контактів чи інформації про вербування.
Правоохоронці зазначили, що при отриманні будь-якої інформації про вербування необхідно негайно про це повідомляти за телефоном 102.
Крім того, вони додали, що згідно з частиною 3 статті 111 Кримінального кодексу України, ті громадяни, які добровільно повідомили про свою участь або зв'язок зі злочинними завданнями іноземної держави і не вчинили жодних протиправних дій, звільняються від кримінальної відповідальності.
Бережіть дітей!
Чому варто навчити дитину до 10 років: 7 головних цінностей у вихованні
У питаннях виховання дітей батьки завжди хочуть прищепити їм загальноприйняті норми та цінності, які допоможуть малюкам почуватися впевненими та більш захищеними у цьому світі. І хоча такі якості, як повага або чесність, можуть здаватися дітям чимось складним, насправді це не зовсім так. Які загальні поради з виховання дітей варто взяти на замітку, читайте далі у цьому матеріалі.
Чесність
Для розвитку цієї риси найкраща тактика – якомога більше моделювати ситуації, де потрібна чесність. Немає нічого кращого за моделювання певних цінностей. Якщо дитина бачить, як батьки поводяться з іншими чесно та гідно, це найкраще, що ви можете їй дати. Треба завжди пам'ятати, що навіть у маленькому віці діти вбирають ваші дії наче губка. А тому кожна ваша маленька брехня, сказана навіть секретно, може негативно вплинути на виховання.
Відповідальність
Ця цінність потрібна для того, аби дитина розуміла, як їй поводитися в повсякденному житті. За словами експертів, батьки мають негласний договір зі своїми дітьми щодо їхньої поведінки. Важливо, щоб вони заздалегідь знали, що є правила, і якщо вони порушують правила, то це матиме наслідки. Відповідальність починається ще у шкільному віці, коли дитина бере відповідальність за своє навчання. А тому з раннього віку слід вчити її розв’язувати питання відповідно до ваших сімейних цінностей.
Допитливість
Маленькі діти часто ставлять багато питань, і цікавість – це ключовий компонент для повного розуміння цінностей. Ми знайомимо їх з цим світом. У той момент, коли вони ставлять різні питання, ми просто створюємо простір один для одного.
Повага
Це ще одна особливо важлива якість, яку слід прищепити дитині. Мається на увазі просте виконання якихось ваших доручень чи просто дотримання вказівок, які говорить вчитель на уроці.
Емпатія
Для дітей важливо зрозуміти, що емпатія – здатність розуміти почуття іншого та спілкуватися з ним. Це допоможе побудувати основу для міцних взаємин у житті. Саме через це співчуття – основна цінність у сімейних стосунках.
Рішучість
Для багатьох це поняття тлумачиться дещо викривлено, як сміливість – риса, яка притаманна комунікабельним та авантюрним людям. Дана цінність потрібна для того, щоб дитина зіштовхувалася з певними дискомфортними ситуаціями й виховувала у собі рішучість. Хоч і доведеться це робити, долаючи при цьому нервозність чи страх. Рішучість будується на невдачах, а тому важливо знайти баланс між дисципліною і похвалою.
Відкрите спілкування
Воно дозволить дитині вільно виражати свої думки, бажання і потреби, і у разі необхідності щиро говорити про проблеми, які виникають. А ще – будувати міцні стосунки як з вами, так і з іншими. Навіть якщо дитина сором’язлива, ефективне спілкування вдома допоможе їй почуватися більш впевненою, налагоджуючи зв’язки з суспільством.
Який висновок?
Робота з прищеплення цінностей вашій дитині стане набагато легшою, якщо ви перетворите це на довготривалу мету. Багато моментів протягом одного дня можуть стати можливістю для навчання. А тому потрібно вирішити, які цінності ви хочете бачити у дитині. І лише після цього почати їх розвивати. Шукайте способи, аби навчати та закріплювати ці якості у повсякденному житті. Якщо ви не забудете про практику, похвалу і заохочення, то зовсім скоро зможете побачити перші позитивні зрушення.
За матеріалами "Дитина.медіа" - онлайн журнал для сучасних батьків.
Як покращити стосунки з дитиною, подарувати впевненість та налаштувати на успіх
(Поради психолога)
1. Виявляйте свої почуття
Будьте вразливі перед своїми дітьми, ділитеся своїми проблемами та бідами, а також навчайте дітей долати їх. Таким чином, ваші діти дізнаються, що їм не потрібно вдавати досконалими.
2. Спілкуйтеся
Пишіть своїм дітям листи, поділяючись з ними надіями, мріями та турботами. Говоріть у цих листах про свою підтримку та любов. Кожен лист або навіть маленька записочка стануть для них натхненням.
3. Придумайте сімейні ритуали
Традиції допомагають об’єднати всіх членів сім’ї, і не важливо, що це суботній сніданок або поїздка до моря на вихідні.
4. Будьте командою
Як то кажуть: «Якщо ви хочете йти швидко, йдіть один. Якщо ви хочете піти далеко, йдіть разом». Багато чого можна навчитися спільної роботи.
5. Будьте допитливі
У світі завжди є багато речей, не зрозумілих і не звіданих. Стати допитливою людиною і разом зі своїми дітьми, вчіться сприймати різноманітність і красу навколишнього світу.
6. Даруйте кохання
Нагадайте своїм дітям, що ви їх любите беззастережно. Не має значення, які оцінки вони отримують або чого досягають. Що більше ви любите своїх дітей, то більше вони зможуть навчитися любити інших людей.
7. Виявляйте повагу
Ваша дитина – особистість, не принижуйте її, не намагайтеся кричати чи робити грубі зауваження, особливо у присутності інших людей. Якщо ви виявляєте повагу до своїх дітей, вони навчаться шанувати інших. Вони також навчаться шанувати авторитет.
8. Смійтеся
Життя сповнене труднощів, але завжди знайдеться над чим посміятися. Нехай ваш будинок стане місцем радості та сміху, і у ваших дітей буде багато чудових сімейних спогадів.
Джерело: https://dytyna.media/psihologiya/vospitanie/chomu-varto-navchiti-ditinu-do-10-rokiv-7-golovnih-tsinnostej-u-vihovanni/?utm_source=traqli&utm_medium=email&utm_campaign=381&pnespid=CON27VwD4CMbxQiIupDWBktZrxYynO4q9wlCD.hbIsvK4LxWKM3KFsqXnMKXu57GhYtVAw#n_comments
Дитина.медіа - онлайн журнал для сучасних батьків: вагітність, пологи, розвиток дитини
Часто люди під домашнім насиллям вважають лише побої. Раніше тільки за такі прояви "любові" можна було покарати домашнього кривдника. Тепер домашнє насильство тлумачать як будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування по відношенню до людини, якщо вони порушують її конституційні права і свободи, наносять моральну шкоду або шкоду фізичному чи психічному здоров`ю.
Якщо Ви стали свідком домашнього насильства, що робити ?
Я – свідок: що робитиІ Все ж – саме небайдужість до постраждалих осіб, включаючи дітей, допоможе їм знайти захист і допомогу, а інколи навіть зберегти життя: коли людина зазнає домашнього насильства, часто вона фізично не має змоги постояти за себе або через стрес усвідомити, що трапилось та що їй слід робити у цій ситуації. Отже, ось деякі поради стосовно того, що Ви можете зробити, якщо станете свідком домашнього насильства. Поради:
ОЦІНІТЬ СИТУАЦІЮ Яке насильство відбувається – фізичне, психологічне, економічне, сексуальне? Постраждала особа – дитина або доросла людина? Чи припустиме втручання державних органів через деякий час, або воно потрібне негайно? У якому стані перебуває постраждала особа? Як поводиться кривдник? Ви один/одна, у компанії з дорослими людьми або з вами є діти? Чи є навколо інші люди та чи готові вони прийти на допомогу? Під час насильницького нападу обирати спосіб фізичного втручання рекомендується лише якщо ви до цього справді готові (маєте навички рукопашного бою, засоби індивідуального захисту, нелетальні засоби самооборони тощо). Дбайте про свою безпеку та безпеку тих, хто поруч, тому що кривдник може мати зброю і завдати Вам шкоду.
ВИКЛИЧТЕ ПОЛІЦІЮТак ви не поставите під загрозу свою особисту безпеку, але дозволите спеціально підготовленим працівникам поліції вжити своєчасних та адекватних заходів для належного реагування на факт насильства та його припинення. Виклик поліції ви можете здійснити за номером 102, номером вашого безпосереднього відділу або відділення поліції (конкретний номер за посиланням https://www.npu.gov.ua/policziya-v-oblastyax.html), а за номером безкоштовної гарячої лінії 0-800-50-02-02 вам нададуть кваліфіковану допомогу та вкажуть на подальші дії в тій чи іншій ситуації.
МЕДИЧНА ДОПОМОГА Коли існує безпосередня загроза життю та здоров’ю людини (фізичний чи психічний стан раптово погіршується і це супроводжує кровотеча, судоми, знепритомнення, удушення, гострий біль або інші симптоми, які можуть свідчити про суттєву загрозу) - викличте бригаду «швидкої допомоги» за єдиним номером 103.
ЗАФІКСУЙТЕ ПОБАЧЕНЕ Якщо у вас або у когось поруч є мобільний телефон – зафіксуйте на відео, фото усе, що відбувається. Це допоможе органам влади вірно оцінити ситуацію, дати правильну кваліфікацію та послужить як доказ при розгляді справи.
ПОВІДОМТЕ РОДИЧІВ АБО БЛИЗЬКИХ ЖЕРТВИ Коли кривдник припинив насильство та залишив місце події, запитайте у постраждалої: чи є хтось, хто їй допоможе; чи потрібна Ваша допомога, щоб подзвонити цій людині. Постраждала особа може попросити вас побути з нею, поки приїде людина, якій вона довіряє. Якщо ви згодні – знаходьтесь у освітленому людяному місці.
ПОРАДЬТЕ ЗВЕРНУТИСЯ ЗА ДОПОМОГОЮ Порадьте звернутися до мобільних бригад соціально-психологічної допомоги та/або зателефонувати до телефону національної гарячої лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації 0-800-500-335 або 116-123 (з мобільного) - безкоштовний зі стаціонарних та мобільних телефонів будь-яких операторів по всій території України)Кожна постраждала особа має право на безоплатне отримання соціальних послуг, медичної, соціальної, психологічної, правової допомоги. Коли безпосередньої загрози життю або здоров’ю постраждалої особи немає, Ви можете також порекомендувати їй звернутись до таких органів та установ (ст. 6 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству») Проте важливо пам’ятати, що такі послуги та допомогу людина може отримати лише за її власним бажанням.
ПРОЯВІТЬ НЕБАЙДУЖІСТЬ Будьте готовими, що постраждала особа не захоче змінювати своє життя. Людина має право зробити цей вибір, а Ви у силах висловити своє занепокоєння, запропонувати підтримку, направити до тих, хто може допомогти.
Рекомендую прочитати
Likuvannja_travmi_u_ditei._Kniga_z_maljunkami_dlja_batkiv.pdf
Чи готові до школи батьки
Перший раз у
перший клас... Частіше за все задаємося питанням готовності дитини до школи. А чи готові психологічно батьки до того, що їхня дитина (не рідко єдина!) йде до школи? Чи готові вони до зміни її соціального статусу? Трапляється, що ні, бо є страх.
Страх, що дитина погано вчитиметься, її ображатимуть, або ж вона ображатиме інших, не витримає шкільного навантаження тощо. Або є друга дитина, яка ще ходить у садок і піде в школу через рік – тоді можна одночасно відводити в школу обох. Тут потрібно обирати, що важливіше. І кожен вибір має ціну. Важливо, щоб дитина не постраждала від цього вибору і могла реалізувати своє право на навчання – у випадку, якщо вона цього хоче.
Критеріями психологічної готовності батьків до школи можуть бути:
готовність своєчасно розстатися з дитиною; віідкритість до своїх почуттів та, за потреби, готовність звертатися по допомогу;
готовність співпрацювати з вчителями, адміністрацією школи, іншими батьками на користь дитини й брати на себе відповідальність за всі наслідки цієї співпраці;
готовність вирішувати труднощі, конфліктні ситуації не так, щоб “моє було зверху”, а через співпрацю, домовленість”;
відчуття та віра в те, що дитина впорається з новою роллю, готовність підтримати її, коли їй страшно і важко.
Як полегшити дитині адаптацію до школи
Розповісти про свій позитивний досвід школярства, показати перші шкільні фотографії.
Не боятися називати емоції та хвилювання: свої і дитини.
Сприяти формуванню довірливим стосункам з вчителем.
Варто розповісти дитині, що навчання корисне: розкажіть, наприклад, як вивчали на географії країни, які потім побачили під час туристичних подорожей, як навчилися розмовляти іноземною мовою, і як це допомогло спілкуватися, як опанували цікаві спортивні ігри тощо. У школі обов’язково з’являться нові друзі, з якими весело проводити час.
Водночас, не варто не казати дитині про можливі труднощі, бо тоді школа виглядатиме ідеальним місцем. Пообіцяйте дитині свою підтримку, якщо виникатимуть проблеми.
Нову роль засвоїти нелегко, бо це щось невідоме, а невідоме викликає напругу, насторожує. Тому краще новою роллю не лякати (“от підеш до школи, і буде тобі лихо: вчитимешся з ранку до ночі, там тебе сваритимуть…”), а знайти в ній щось цікаве, те, що сподобається дитині, викличе в неї інтерес. Якщо дитина дуже переймається, що не впорається з новою роллю, варто сказати їй, що хвилюватися – це нормально.
Ольга Цурка, психолог і психотерапевт
Вислів дня
Коли у вас проблеми, обійміть свою дитину. Тоді ви зрозумієте, якщо вона поряд, жива і здорова, у вас немає проблем. Решта просто дрібниці життя.
Перші дні дитини в школі
Поради батькам
Перші дні і тижні перебування дитини в школі, - адаптація до нового оточення, налагодження нової системи відносин з учителем і товаришами, засвоєння правил поведінки, перших успіхів і невдач - чи не найвідповідальніші за весь час шкільного навчання.
Від того, якими будуть ці перші дні та тижні дитини в школі, як піде освоєння всього ладу шкільного життя, багато в чому залежить подальше навчання, формування особистості та інтелектуальних здібностей дитини.
У першу чергу, рекомендується підтримати дитину морально, щоб перші тижні навчання не були для школяра суцільною мукою.
Що відчувають самі діти, коли вперше приходять до школи? Всі вони опиняються в новій обстановці, в новому колективі. І, на жаль, не всі витримують випробування першими днями занять. Не раз батькам доводиться стикатися з проблемою, коли діти після кількох навчальних днів відмовляються йти до освітнього закладу, б’ються в істериках.
Підготовка до школи - придбання разом з дитиною зошитів, щоденника, закладок, ручок, олівців, фарб викликає позитивні емоції пов'язані зі школою ще до початку навчального року. В подальшому поясніть своїй дитині, що ви будете з нею поруч, навіть якщо їй буде важко. Звичайно варто поговорити і про те, скільки нових друзів у нього з'явиться, про шкільні свята і так далі. Але не забувайте повторювати, що ви завжди підтримаєте її. Якщо ви разом - вам все під силу. Проявіть терпіння - не лайтеся через дрібниці.
Хваліть дитину за її досягнення. Обговорюйте з дитиною її шкільний день - що їй сподобалося, що ні, що запам'яталося, що було цікавого. Дуже важливо під час цих розмов зберігати безоціночну позицію. Займайтеся фізичною підготовкою і зміцненням імунітету свого першокласника. У школі дітям доводиться довго сидіти, через що страждають м'язи і хребет. Обов'язково після школи повинен бути повноцінний відпочинок.
Що робити батькам, якщо дитина після першого (другого, третього) дня заявляє, що більше не піде до школи, бо їй не сподобалося, її там образили, не вислухали і так далі?
- Діти до 7 років ще не вміють обманювати і їх відчуття треба проговорити. Батьки мають найперше розмовляти з дітьми, треба почути причину такого стану дитини, а тоді вирішувати як цю ситуацію залагодити. Можливо дитина злякалася і потребує підтримки, може, потребує допомоги. Батьки мають запропонувати варіанти вирішення ситуації, і дати можливість дитині проаналізувати і прийняти рішення. Все залежить від батьківської мудрості, терпіння, бажання приділити час дитині.
У першокласників - при правильній дошкільній підготовці адаптаційний період триває в середньому 1,5 місяця.
Будьте уважні до своєї дитини, і тоді ви без проблем зможете пережити важкий період адаптації.
Поради батькам майбутніх першокласників і не тільки
Ось і закінчились літні канікули. Малюки йдуть перший раз до школи, хвилюються. Старші майже все про школу знають, але очікують на щось нове. І, нарешті, батьки. Турбуються про те, щоб дітям було комфортно, безпечно, затишно і головне, щоб учні гарно вчилися. Деякі батьки сподіваються тільки на школу та вчителя, забуваючи про те, що " робочий день " дитини починається із дзвінка будильника, або лагідних слів матусі - " дитинко, прокидайся! ".
Дуже важливо в цей напружений час подбати про ментальне здоров'я і своє і дитини. Зараз психіка дітей як молодшого шкільного так і підліткового віку страждає від "психологічних гойдалок".
"Сховати" дитину від потоку інформації з різних інформаційних джерел зараз просто фізично неможливо.
Головне сьогодні для нас, дорослих, стримувати свій власний страх, тривожність, роздратованість, особливо в присутності дитини. Тому що дитяча психіка не тільки віддзеркалює, а й накопичує в собі негатив, що передається від ЗМІ, від інших людей, і, особливо, від емоційно значущих для дитини дорослих - її батьків.
Дуже важливим зараз є те, як ми починаємо новий день. Яким чином взаємодіємо з дитиною з самого ранку.
Поради батькам
Зранку батькам необхідно з'ясувати -
чи всі сенсорні канали сприйняття у дитини "працюють".Це зір, слух, смак, нюх і тактильні відчуття.
СЛУХ. "Що ти чуєш?" - тишу , воркування голуба за вікном, а може тече вода з крану ?
СМАК. Можна запропонувати дитині заплющіти очі і дати їй з'їсти шматочок будь якого фрукту. Нехай посмакує і скаже - банан то чи яблуко?
ДОТИК. Коли дитина перебуває у стані "психологічних гойдалок" - дотики та обійми вкрай важливі !
Розітріть дитині руки та ноги, зробіть легенький масаж . " Ноги - це наша міць, наша опора ".
" Це наші руки - вони будуть сьогодні писати, малювати, ліпити".
Можна поцілунками на тілі дитини " намалювати" , наприклад , геометричну фігуру, нехай вгадає її.
Можна запропонувати дитині на хвилинку закрити очі і доторкнутись до неї будь яким знайомим предметом - нехай вгадає що це ?Вгадає правильно чи ні - це однаково буде приводом посміятися.
Перетворіть всі ці дії на гру та на своєрідну традицію прокидатися.
"Прокидатися" разом з дитиною можуть не тільки батьки - будь хто із рідних, той, хто на даний момент є поруч.
Даний алгоритм "прокидання" доречний і для дитини підліткового віку . Зміст, звичайно, може бути іншим. Головне - на початку дня перевірити , чи "працюють" в підлітка основні канали сприйняття.
Готовність дитини, що іде до першого класу, батьки та психологи розуміють по - різному. Батькам важливо, щоб малеча знала букви, цифри у межах 10, вміла лічити у межах 10 і читати». Спеціалісти ж мають іншу думку. Вони виділяють два глобальних критерії готовності дитини до школи — фізіологічну та психологічну готовність. У свою чергу, готовність психологічна складається з інтелектуальної, емоційної та соціальної.
Фізіологічна готовність.
Вважається також, що до моменту початку навчання в дитини повинні змінитися мінімум два молочних зуби. А ще краще, якщо до моменту приходу до школи зміна зубів буде відбуватися повним ходом. Якщо в дитини є будь-які логопедичні проблеми, то це теж свідчить про низький рівень фізіологічної готовності. Якщо малюк часто хворіє, у нього знижений імунітет, є які-небудь хронічні захворювання, — це ще одне протипоказання щодо того, щоб віддавати його рано до школи.
Навчання в школі потребує від малюка напруги всіх фізичних сил: рано вставати, сидіти п'ять—шість годин за партою (що для дитини незвично і важко, тому що вимагає сил не тільки на те, щоб слухати вчителя, але й на те, щоб стримувати природну активність).
Додайте до цього скорочення часу на прогулянки, двогодинні домашні завдання, відсутність звичного у дитячому садочку денного сну, відвідування гуртків — і Ви зрозумієте, що здоров'я в першокласника повинне бути не просто добрим, а відмінним.
Одним із найнеобхідніших показників є психологічна готовність. Її зміст полягає у певній системі вимог, які будуть поставлені дитині під час навчання. Дуже важливо, щоб вона була здатною впоратися із ними. Психологи поділяють готовність до школи на три види: особистісну, вольову та інтелектуальну.
1. Особистісна готовність складається з навичок і здатностей контактувати із однокласниками та вчителями. Адже навіть ті малята, які відвідували дитячий садочок і залишалися на якийсь час без батьків, опиняються в школі серед незнайомих їм людей.
Уміння дитини спілкуватися з однолітками, діяти разом з іншими, поступатися, підкорятися за необхідності, уникати конфлікту — якості, які забезпечують їй безболісну адаптацію до нового соціального середовища. Це сприяє створенню сприятливих умов для подальшого навчання в школі. Дитина нібито повинна бути готовою до соціальної позиції школяра, без якої їй буде складно, навіть якщо вона інтелектуально розвинена. Якщо ж такої готовності немає, то дитина вчиться нерівно, успіхи спостерігаються тільки на тих заняттях, які є для дитини цікавими, а решту завдань малюк виконує недбало, наспіх.
Якщо дитина зовсім не хоче йти до школи та навчатися, то причиною цього може бути залякування школою, особливо якщо малюк невпевнений у собі, боязкий («Ти двох слів зв'язати не можеш, як же ти до школи підеш?», «От підеш до школи, там тобі покажуть!») Тому необхідно сформувати правильне уявлення про школу, позитивне ставлення до вчителів, до книг. Саме особистісній готовності до школи батьки повинні приділити особливу увагу. Вони зобов'язані навчити дитину взаєминам з однолітками, створити вдома таку обстановку, щоб маля почувало себе впевнено, і йому хотілося йти до школи.
2. Вольова готовність. У школі на дитину чекають не тільки друзі, ігри і розваги. Деякі батьки, прагнучи «підготувати» малюка до зустрічі зі школою, забувають розповісти йому, що навчання — це ще й напружена праця. І від дитини вимагатиметься робити не тільки те, що їй хочеться, але й те, що вимагають вчитель, шкільний режим, програма.
До шести років відбувається оформлення основних структур вольової дії. Дитина вже здатна поставити мету, створити план дії, реалізувати його, переборовши перешкоди, оцінити результат своєї дії. Звичайно, все це відбувається не зовсім усвідомлено та визначається тривалістю виробленої дії. Але зміцнити вольове знання про себе може допомогти гра. Батьки, які це розуміють, здатні в період домашньої роботи перетворити квартиру на палубу корабля, космодром, лікарню, де певні завдання виконуються із задоволенням, без погроз і насильства. У віці 6 років дитина спроможна вже аналізувати власні рухи і дії. Тому вона може навмисно заучувати вірш, відмовитися від фи заради виконання якого-небудь «дорослого» завдання, здатна побороти страх перед темною кімнатою, не заплакати від забитого колінця. Це є важливим для розвитку гармонійної особистості. Також важливим аспектом можна назвати формування в дитини пізнавальної діяльності. Вона полягає у формуванні в дітей здатності переборювати труднощі, прагненні не пасувати перед ними, долати їх самостійно або за невеликої підтримки дорослих. Це допоможе дитині управляти своєю поведінкою у школі. А складається така поведінка за наявності дружніх, партнерських взаємин між дорослим та дитиною.
3. Інтелектуальна готовність. Саме інтелектуальній готовності всі батьки віддають «пальму першості», адже багато з них розуміють її дуже своєрідно. Так, дитина читає, так, її «напхали» знаннями, вона лічить до ста і навіть більше. Важливо, щоб дитина до школи була розумово розвиненою. Але розумовий розвиток не полягає у значному словниковому запасі. Умови життя змінилися. Тепер дітей оточують різні джерела інформації, і вони буквально перенасичені новими словами та виразами. Їхній активний словник різко зростає, але це ще не свідчить, що так само розвивається і мислення. Тут не існує прямої залежності. Дитина повинна навчитися порівнювати, узагальнювати, робити самостійні висновки, аналізувати. Тому дослідники дошкільників з'ясували, що дитина шести років здатна засвоїти факти взаємодії організму із середовищем, залежності між (формою предмета та його функцією, прагненням і поведінкою. Але досягає дитина цієї здатності тільки тоді, коли з нею займаються. Причому не навчаючи спеціально, а спілкуючись. Дітей дошкільного віку характеризує загальна допитливість. Це вік «чомучок». Але часто трапляється, що допитливість зникає, і в школі, навіть початковій, у дітей виникає інтелектуальна пасивність. Ця пасивність призводить до відставання. Як цього уникнути? Психологи радять завжди відповідати на питання, які ставить дитина, тому що спілкування з батьками — величезна радість і цінність для дитини. Якщо своєю увагою Ви будете підтримувати її інтерес до пізнання, то їй буде легше розвиватися. На жаль, батьки часто не відповідають на обридлі дитячі питання — це і є основою інтелектуальної пасивності. Також до цього призводить надання дитині «готових» знань.
Навіть тоді, коли вона сама може з'ясувати нові властивості предметів, помітити їх подібності та відмінності. Тому необхідно разом із дитиною здобувати знання про навколишній світ і формувати її розумові навички. Нехай вона навчиться орієнтуватися в навколишньому середовищі та осмислювати отримані відомості.
Крім мислення, для малюка дуже важливою є емоційна зрілість, яка містить самоконтроль та вміння зосередиться на копіткій роботі.
До шести-семи років дошкільник повинен добре знати свою адресу, назву міста, де він проживає, назву країни, її столиці. Знати імена та по батькові батьків, де вони працюють і розуміти, що його дідусь — це чийсь тато (батька або матері). Орієнтуватися в порах року, їхній послідовності та основних ознаках. Знати назви місяців, днів тижня, поточний рік. Знати основні види дерев, квітів, розрізняти свійських і диких тварин.
Діти повинні орієнтуватися в часі, просторі та близькому соціальному оточенні. Спостерігаючи природу, вони вчаться помічати просторово-часові та причинно-наслідкові відносини, узагальнювати, робити висновки. Дошкільників часто ці знання отримують із досвіду. Але якщо поруч немає дорослого, який розуміє, то відомості про навколишній світ розрізнені, поверхневі, не вміщені у загальну картину.
Літні канікули розслаблюють школярів, у дітей з’являється більше вільного часу, вони пізніше лягають спати і пізніше прокидаються, діти втрачають здатність концентрувати увагу на предметі, що в значній мірі заважає справлятися з розумовим навантаженням.
Школярі будь-якого віку обов’язково проходять період адаптації до школи. У дітей початкових класів цей період триває досить довго: – 1,5 місяця. Що можна зробити батькам, щоб полегшити адаптацію дитини до школи і до процесу навчання загалом?
1. Батькам варто створити вдома спокійну і доброзичливу атмосферу. Цілком ймовірно, що успіхи дитини в навчанні на початку року будуть не такими як хотілося б. Розуміючи складність адаптаційного періоду, батькам не варто вимагати багато від свої маленьких школяриків.
2. Під час канікул зміна режиму дня закономірна річ. Батькам варто допомагати дитині наблизитись до режиму, який зазвичай є під час навчальної діяльності. Вже з середини серпня можна починати його змінювати – раніше лягати спати і відповідно прокидатися раніше; організувати режим харчування; зменшувати час, який дитина проводить за комп’ютером чи телевізором.
3. Останні тижні перед навчанням повинні бути максимально стабільними. Не варто планувати додаткових поїздок чи кардинальних змін в житті (наприклад, переїзд).
4. За літо дитяча рука забуває як писати, і швидкість письма на початку року істотно відрізняється від весняних показників. Можна пописати прописи, повторити таблицю множення, проаналізувати як дитина впоралась з завданням, яке вчителі задавали на літні канікули.
5. Купівля шкільного приладдя, одягу для школи – заняття, як правило, приємне і в той же час налаштовує на навчальний лад.
6. З початком навчального року перший час не варто завантажувати дитину додатковими заняттями в секціях і гуртках. Якщо батьки знайшли нову студію, щоб зайняти дитину у вільний час, розпочинати відвідувати її краще після закінчення перших 2-3 тижнів навчання.
7. По можливості, варто зберігати прогулянки в будні дні після школи або ввечері. Дітям обов’язково треба бувати на свіжому повітрі.
30 речей, яким потрібно навчити доньку
30 РЕЧЕЙ, ЯКИМ ПОТРІБНО НАВЧИТИ ДОНЬКУ
1. Люби себе в першу чергу.
2. Не втрачай контакт з людьми, які тебе люблять.
3. Речі не зроблять тебе щасливою.
4. Будь-яка проблема не є кінцем світу.
5. Не порівнюй себе з іншими, вони ніколи не будуть такими ж, як ти.
6. Вивчи слово «ні» і бійся використовувати його.
7. Завжди будь чесною.
8. Не бійся самотності, навчись бути щасливою в своїй ролі.
9. Ніколи не бійся ділитися тим, що відчуваєш.
10. Ти – не чиясь власність.
11. Читай все, що попадає до рук. Знання – сила.
12. Не бійся невдач, завдяки ним вчаться.
13. Будь доброзичливою.
14. Допомагай іншим беззаперечно, добрі справи приносять щастя.
15. Завжди довіряй інтуїції. Завжди!
16. Дії кажуть більше, ніж слова.
17. Шукай красу в усіх речах.
18. Йди по життю з високо піднятою головою. Впевненість приваблює.
19. Плач, коли потрібно, і знайди нові сили в сльозах.
20. Дім – місце, де тебе люблять, а не де ти живеш.
21. Ти здібна на більше, ніж здається.
22. Вибачитися першою не означає проявити слабкість.
23. Ти – самодостатня!
24. Висловлюйся! Знайди свій голос і використовуй його.
25. Не суди нікого, будь готова, що тебе будуть судити.
26. Не залежно від того, наскільки ти любиш людину, не втрачай себе.
27. Працюй. Завжди будь в стані забезпечити себе.
28. Ти можеш сказати мені будь-що в будь-який час. Я завжди буду поруч.
29. Будь люб’язною. Вдячність розкриває характер.
30. Життя складається лише із сьогоднішнього дня. Живи зараз. Ти не можеш повністю контролювати вчорашній або завтрашній день. Все, що ти маєш, це сьогодні, так що просто будь щаслива.
За матеріалами сайту moirebenok.ua
Чи знайома вам така ситуація? Зранку ваш син (підліток) надовго зачиняється у ванній кімнаті, і це в той час, коли ви поспішаєте на роботу. Ви думаєте: «Як я змогла виховати таку неуважну дитину: вона проявляє до мене справжню неповагу!». Тим часом у ванній кімнаті ваш син схвильовано дивиться на своє віддзеркалення й думає: «Я ні за що не піду до школи з таким здоровенним прищем!». Ви втрачаєте терпіння і переходите на крик, стукаєте у двері й вимагаєте, щоб він поспішав. Він у відповідь кричить: «Боже, ти ж нічого не розумієш! Залиш мене у спокої!». Коли він нарешті виходить, то мовчить та ігнорує всі ваші зауваження. У підсумку ви запізнюєтесь на роботу й відчуваєте себе цілком розбитою, не розуміючи: «Чому моя дитина мене не слухається? Невже тепер вона завжди буде мені заперечувати?».
Дистанціонування та гарячність часто є тими єдиними способами спілкування, до яких вдається ваш підліток, опинившись у складній ситуації, що, у свою чергу, провокує виникнення ще більшої кількості конфліктів. Ви й ваша дитина – це два різних світи, дві точки зору, і ваше спілкування може стати справжньою головоломкою.
Багато батьків знають про те, що чим більше вони пригнічують своїх дітей, тим більше зустрічають спротиву та затятості при відстоюванні їх юнацьких поглядів. Підлітки емоційно реагують або замикаються в собі й думають: «Мої батьки не знають відповідь, то ж який сенс намагатись розкриватися перед ними? Я тільки негативно їх налаштую». Ви повинні зрозуміти, що мовчання або гостре реагування – це їхня спроба впоратися зі стресом і захиститись. Вони просто не знають інших, більш конструктивних способів.
Ось п’ять по-справжньому корисних порад, які ви можете застосувати при спілкуванні з вашими дітьми в їх важкий підлітковий період.
1. Постарайтеся зробити все, щоб діти захотіли вас почути. Є простий та універсальний секрет, який допоможе вам ефективно контактувати з вашим підлітком: незалежно від того, наскільки це важко, постарайтесь усі ваші розмови починати зі щирої спроби зрозуміти вашу дитину, навіть якщо ви абсолютно не згодні з нею або поки не розумієте, про що вона пробує вам розповісти.
Наприклад, ваша донька, замість того щоб виконувати домашнє завдання, сидить онлайн у чаті зі своїми друзями. Це зводить вас з розуму, і ви зараз же починаєте переживати та думати: «Якщо вона не пройде ще один тест, її середній бал знизиться і вона ніколи не вступить до університету. Яке майбутнє на неї чекає?».
При цьому ваша донька думає зовсім по-іншому: «Мені обов’язково треба порозмовляти з Ірою. Якщо ми сьогодні не помиримось після нашої сварки в актовому залі, усі дівчата будуть проти мене, і завтра у школі вже ніхто не захоче розмовляти зі мною». Знову ж таки, ось вони – два різних світосприйняття.
Спробуйте розпочати так: «Я розумію, наскільки тобі важко через те, що ти посварилася зі своєю кращою подругою. Однак треба буде пройти цей тест. Навчання у школі – це твоя праця, на тобі лежить відповідальність за її виконання в міру своїх здібностей. Отже давай сядемо і разом придумаємо хороший спосіб розпланувати твій вечір так, щоб ти все встигла». Тільки не кажіть: «Я розумію, але…», в цей самий момент це дискваліфікує все, що ви тільки-но сказали.
Почніть зі справжнього розуміння як з відправної точки і, перед тим як розповісти дитині про те, які зміни й корективи треба внести у своє життя, постарайтеся поставити себе на її місце. Такий підхід здатний практично чудовим чином «розкрити вуха» ваших дітей. Вони більше не будуть захищатись від вас, а навпаки, їм буде цікаво прислухатись до ваших слів.
2. Постарайтесь приборкати свою емоційну реакцію. У той момент коли ви пробуєте донести свої ідеї до підлітка, емоції можуть стати вашим ворогом. Нагадайте собі про те, що все, що він каже й робить, він робить абсолютно не для того, щоб насолити вам або чимось докорити. Так, вам можуть не сподобатись його поведінка чи думки, але постарайтеся тримати свої емоції при собі, навіть якщо ця поведінка впливає на ваш стан у цілому. Це нелегко, це важко, але це навичка, яку ви можете розвивати, як і будь-яку іншу.
Перед тим як розпочати розмову з дитиною, бажано подумки повторити таке: «Це як ділові переговори, нічого особистого». Коли ви дійсно навчитесь так думати, у вас не буде жодних причин, щоби злитись на свою дитину за те, що вона була самою собою. Її вибір може бути невірним, але це тільки тому, що в неї поки що немає потрібного набору навичок, щоби більш ефективно вийти із ситуації.
Тож ваше завдання полягає у тому, щоби супроводити її на шляху до прийняття більш грамотного та виваженого рішення, усіляко сприяючи засвоєнню потрібних навичок. Коли ви приймете це як своє батьківське завдання, то станете менш емоційними. Якщо ви знаходитесь у стані фрустрації, пам’ятайте, що не можна приймати все особисто на свій рахунок. Скажіть собі, що це всього лише звична проблема, що чекає на рішення і є частиною поточних питань виховання.
3. Ставте відкриті запитання, що вас цікавлять, але тільки не конфронтаційні. Попросіть вашого підлітка розповісти про свої ідеї та підтримайте його. Хай він побачить, що ви вірите в нього і не відчуваєте злості на його войовничі спроби утвердитись у цьому житті. Коли ви проявляє віру в його здібності та надаєте йому особистий простір для самостійного прийняття рішень, то ініціюєте розвиток у своєї дитини справжньої впевненості в собі.
Не ставте конфронтаційних запитань, що можуть спровокувати в дитини бажання захиститись від вас: «Чому ти не можеш підвестись тоді, коли треба? Що з тобою відбувається?». Краще використовуйте відкриту форму діалогу: «У тебе є які-небудь ідеї, як підвестись тоді, коли треба?». Якщо дитина каже, що немає, запропонуйте кілька ваших власних варіантів і спитайте, який з них влаштує її більше. Вашому підлітку дуже важливо зрозуміти одну річ: йому самому доведеться вирішувати свої проблеми. Не переходьте на його територію. Просто допоможіть розібратися та прийняти рішення, а також будучи поруч, дозвольте пережити закономірні наслідки його поведінки.
Ваше завдання полягає у сприянні самостійному та незалежному мисленню вашої дитини, завдяки чому вона відчує певний контроль над своїм життям. Відкрито вислухайте все, що вона скаже, та запропонуйте критично оцінити кожний з можливих варіантів. Що в них дійсно ефективно, а що проблематично для виконання? Якими можуть бути наслідки та пов’язані з ними переживання, як вона буде справлятися з ними?
4. Не відчувайте, що маєте якісь потреби, будьте незалежними. Намагайтесь не відчувати глибоку потребу в тому, щоб ваш підліток обов’язково співробітничав з вами чи завжди поводився добре. Коли ви чогось вимагаєте від своєї дитини – чогось, що покращить ваше самопочуття (і заспокоїть вас), ви стаєте вразливими, тому що вона зовсім не повинна давати вам це. Не отримуючи бажаного, ви будете ще більше прагнути контролювати свою дитину та маніпулювати нею. У свою чергу, ваш підліток буде ставати все більше й більше неслухняним або слухняним пасивно – у будь-якому випадку нічого доброго.
Правда в тому, що для отримання почуття внутрішнього комфорту вам за великим рахунком ніхто не потрібен. Ви можете самі вирішувати свої власні проблеми й відчувати впевненість у своїх силах.
Тож якщо ваш підліток щось робить певним чином, це його проблема – проблема, яку йому теж треба буде вирішити самому. Ваше завдання – подумати над тим, що ви зробите по відношенню до нього та як відреагуєте на його поведінку. Це як раз повністю у ваших руках.
Спитайте себе: «Як я хочу діяти незалежно від того, що зробить моя дитина? З чим я можу миритись, а з чим ні?». Зберіть усі сили та скажіть собі: «Якщо моя дитина кричить на мене, замість того, щоб відчувати гостру потребу в тому, щоб вона припинила кричати, я можу просто розвернутись, піти геть і не втягуватись у конфлікт». Покажіть дитині, що не станете розмовляти, доки вона не підійде до вас увічливо та делікатно.
Сенс ось у чому: коли ви не намагаєтеся примушувати дитину змінитись або відповідати певному шаблону, то можете виробити для себе вірну позицію. Як наслідок, ваша дитина стане більш слухняною, тому що не буде кому чинити спротив. Якщо ви робите спроби контролювати її та управляти нею, та ще й не реагуєте на неї, вона буде змушена боротися із самою собою, а не з вами.
5. Нічого не робіть, доки обидва не заспокоїтесь. Ще одне правило: нічого не робіть до тих пір, доки ви й ваша дитина не станете абсолютно спокійними. Просто нічого не робіть, нічого не кажіть. Ви можете, якщо потрібно, взяти тайм-аут на кілька хвилин або на стільки, на скільки буде потрібно. Коли емоції стабілізуються, сядьте та порозмовляйте. Дуже неефективно робити спроби починати обговорювати серйозні теми чи приступати до розв’язання конфлікту, перебуваючи в самому розпалі сварки. Тож, якщо ви або ваша дитина засмучені, зробіть паузу й поверніться до розмови тільки тоді, коли зможете порозмовляти у спокійному тоні.
Якщо при спробі порозмовляти ваша дитина грубить або переходить межі дозволеного, усе одно тримайте себе в руках і зробіть усе можливе, щоб не втягнутись у конфлікт. Якщо в даний період часу ваші стосунки такі, що забезпечити відкриту, поважну бесіду неможливо, пам’ятайте, що проявляти мудрість і сталість – це все-таки ваше завдання.
Придумайте собі який-небудь ситуативний девіз, наприклад: «Я в цей конфлікт не втягнусь, що б не було». Якщо ви зможете раз від разу слідувати цим словам, то з часом бунт та антагонізм стихнуть. І не переживайте, якщо іноді ви все-таки втягнетесь у негатив – залишатися сильним дуже непросто. А ще хороші новини полягають в тому, що чим більше ви будете відмовлятися брати участь у непотрібних сварках, тим легше вам буде зберігати спокій.
За матеріалами сайту " Моя дитина "
Поради психолога
Близько 12–13 років у дітей починається активний процес відокремлення від батьків — це нормально. В ідеалі кожен із нас має до 18–20 років успішно сепаруватися та навчитися брати відповідальність за своє життя. Але для того, щоб це зробити, потрібно добре розуміти свою природу, почуття та бажання. Хто я? який я? чого я хочу? — саме на ці запитання намагаються відповісти підлітки. І щоб у цьому розібратися, їм спочатку потрібно відкинути те, що нав'язали їм батьки. Тобто всі бажання, на які від них чекають, автоматично стають не їх власними, а значить, неактуальними. Чим більше ми давимо і наполягаємо, тим сильніше діти, що дорослішають, опираються. І навпаки: якщо дати дитині свободу вибору, вона наб'є шишки, але врешті-решт зможе визначити свій напрямок. Інакше спочатку він нічого не хоче, а потім залишається жити з батьками і ніяк не може знайти свою професію, стати самостійним дорослим.
Робіть знижку на біохімію мозку
Те, що ми називаємо лінощами (і що насправді є прокрастинацією) — дуже типове для підлітків. Навіть відмінники на неї страждають, просто вони часто сильніше розвинений вольовий компонент. Крім того, базовий рівень дофаміну — нейромедіатора, який відповідає за відчуття задоволення, — у них спочатку нижчий, ніж у дорослих, зате якщо він виділяється, то в триразовому обсязі. Тому справжній кайф вони одержують від сильних вражень: схвалення однолітків, ризикованої поведінки, комп'ютерних ігор. Саме тому так важко переконати підлітка відкласти джойстик і піти зайнятися чимось корисним. При цьому зони мозку, які відповідають за самоконтроль та довгострокове планування, у підлітків ще не дозріли — і це ще одна причина, через яку їм важко обирати «потрібне», а не «класне».
Продовжуйте пропонувати дитині нове – але ненав'язливо
Те, що дитина сепарується, не означає, що потрібно почати жити паралельним життям: батьки все ще можуть пропонувати якісь заняття, ідеї та поїздки. Але робити це потрібно не на противагу інтересам підлітка. Фрази на кшталт "Поїхали з нами в похід, вистачить свої дебільні ролики дивитися" не годяться. Можна сказати так: Ми будемо раді, якщо ти поїдеш з нами в похід. По дорозі можемо заїхати до піцерії і ти вибереш, що захочеш». Або: «Ми йдемо до музею. Хочеш піти з нами? Якщо ні, давай зустрінемося після музею та просто разом там погуляємо». Якщо почати на дитину тиснути, вона впиратиметься ще сильніше, навіть якщо спочатку був готовий погодитися.
Чого я хочу?
Підлітку важливо усвідомлювати власні прагнення. Психологи підібрали вправи, які допоможуть відповісти на головне запитання: «Чого я по-справжньому хочу?». Відповідати на запитання треба максимально чесно:
Що мене надихає
Які заняття мені подобаються та чому?
Що мені не подобається робити та чому?
Які здібності я маю?
Що я роблю добре?
Що потрібно зробити, щоб виходило ще краще?
Про що мені подобається читати чи дивитися фільми?
Про що я мрію?
Хто мене надихає
Назвіть кількох знайомих, якими захоплюєтеся: чим вони займаються? Чому ви виділяєте їх?
Назвіть людей, яких особисто не знаєте, але захоплюєтеся ними — спортсменів, художників, артистів, політичних діячів. Які їхні заслуги викликають вашу повагу?
Яким я бачу себе у майбутньому?
Уявіть, що років за п'ять після закінчення школи на вечорі зустрічі випускників кожен має показати ролик про свої досягнення. Що ви хотіли б показати?
Уявіть, що за кілька років розкажуть про вас друзі? Які ваші здобутки вони відзначать?
Часто під «він нічого не хоче» батьки мають на увазі, що дитина не допомагає і не дотримується жодних правил. Підліткам правила та кордони необхідні як повітря! Їх не повинно бути багато — нехай це буде два-три пункти, які суворо дотримуються. Основна проблема більшості батьків полягає в тому, що вони спочатку запускають ситуацію, а потім раптом у якийсь конфліктний момент починають кричати та вимагати. Підліток огризається у відповідь, у результаті всі незадоволені. З підлітком потрібно розмовляти у мирний час, спокійно пояснюючи, чого ви хочете від нього. Припустимо, щовівторка він миє посуд відразу після обіду, а щоп'ятниці розбирає прання. Обов'язково обмовте часові рамки — не просто «у п'ятницю», а «у п'ятницю до 18.00». Інакше пізно вночі ви знову побачите гору нерозібраної білизни і підлітка, що грає в приставку, який каже: «Так-так, я зроблю, п'ятниця ще не закінчилася».
Іноді «нічого не хоче» – це справді серйозний симптом. Але в цьому випадку дитина більше місяця дійсно хоче тільки лежати у себе в кімнаті, не хоче ні з ким спілкуватися, завішує обличчя каптуром, погано спить, відмовляється від їжі і постійно перебуває в пригніченому настрої. Спалахи гніву і сльози для підлітків цілком типові, але вони обов'язково повинні змінюватися хоча б іноді блиском гарного настрою. Якщо туга і злість затяглися, краще порадитись із підлітковим психологом — це може бути справжня підліткова депресія.
Однак якщо стан апатії зберігається протягом двох або трьох тижнів, а домашні методи не принесли полегшення, їх не можна недооцінювати. Необхідно в такій ситуації звернутися до лікаря. Нестача енергії, сум, відмова від різних дій можуть бути попереджувальним сигналом багатьох захворювань, і може знадобитися швидка перевірка в кабінеті лікаря та належне лікування.
Актуально
Сексуальне насильство щодо підлітків: чому про це потрібно говорити.
Сексуальне насильство – одна з найчутливіших тем навіть у мирний час. Під час війни проблема тільки загострюється, адже ще більше людей стають вразливими та можуть легко потрапити до рук кривдників. Особливо це стосується підлітків, які нерідко повністю залежать від допомоги інших людей. І той, від кого підліток очікує підтримки, може скористатися його розгубленим станом, щоб скривдити.
Підлітки мають знати про цю проблему та розуміти, як себе захистити. Отже, що таке сексуальне насильство, як його розпізнати та де шукати допомогу?
РИЗИКИ
За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), 47% опитаних внутрішньо переміщених осіб (ВПО) повідомили, що один із членів їхньої сім’ї – це дитина або підліток віком від 5 до 17 років.
Неповнолітні часто не можуть забезпечити себе фінансово та створити безпечні умови проживання. Крім того, у випадку втрати батьків або розз’єднання родини діти й підлітки без супроводу піддаються ще більшому ризику постраждати від насильства.
На сьогодні в Україні передбачена кримінальна відповідальність за статеві відносини з особою, яка не досягла статевої зрілості.
Сексуальне насильство відбувається там, де є дисбаланс влади. Приміром, якщо людина потребує допомоги, то надавач/ка допомоги перебуває у владному становищі стосовно цієї людини.
Кривдником може стати хто завгодно – як і незнайома людина на вулиці чи в транспорті, так і хтось, кому довіряють – член родини, друг чи знайомий.
Аби запобігти та протидіяти цим випадкам, важливо вчасно маркувати ознаки сексуального насильства, яке може також здійснюватися у формі сексуальної експлуатації чи наруги.
ЩО ТАКЕ СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО ТА СЕКСУАЛЬНА ЕКСПЛУАТАЦІЯ
Сексуальне насильство – це не тільки про зґвалтування. Це посягання на статеву свободу та недоторканість людини, а також дії сексуального характеру щодо неповнолітніх. Воно може проявлятися у різних формах, серед яких:
небажані дотики до різних частин тіла;
образливі сексуальні коментарі, натяки, погляди і телефонні дзвінки;
обман, шантаж, залякування, що мають на меті примусити до сексуальної близькості або оголення;
примус до сексу з іншими людьми;
демонстрація статевих органів (ексгібіціонізм);
примус до збочених форм сексуальних відносин;
примус до вагітності або аборту;
примус до спостереження за статевим контактом кривдника тощо.
Крім того, сексуальне насильство може проявлятися ще й у формі сексуальної експлуатації та наруги.
Сексуальна експлуатація – це будь-яке зловживання або спроба зловживання позицією вразливості, нерівності або довіри з сексуальною метою, пропозиція допомоги або грошей в обмін на секс.
Приклади сексуальної експлуатації:
примус або схиляння до сексуальних послуг в обмін на гуманітарну допомогу, гроші, навчання, роботу, товари чи послуги;
заохочення до сексуальних дій в обмін на безкоштовне проживання;
використання у проституції, порнографії, стриптизі чи вебкамі (спілкування еротичного характеру за допомогою відео-чату);
вимоги надіслати фото або відео сексуального характеру тощо.
ЧОМУ НЕ ВАРТО МОВЧАТИ ПРО НАСИЛЬСТВО І ДЕ ШУКАТИ ДОПОМОГИ
У підлітків, як і в дорослих, існують психологічні бар'єри, які перешкоджають зверненню по допомогу. Серед них – страх, сором, відчай, відчуття незахищеності та переконання, що їм ніхто не повірить або скажуть, що вони самі винні.
Підлітки часто не повідомляють про такі порушення через незнання своїх прав чи недостатнє усвідомлення того, що над ними вчиняють насильство, відсутність інформації про те, як отримати допомогу та захист від кривдників.
Ви маєте право на особисту безпеку та повагу за будь-яких обставин. Ви не повинні терпіти неадекватні жести, повідомлення, доторки, запрошення до сексу чи погрози від будь-кого – сусіда по колективному центру, однолітків, гуманітарних працівників, нових друзів чи знайомих. Ви ніколи, за жодних обставин, не винні. Жодна людина у світі не має права вас кривдити. Ніщо не може спонукати до насильства. У насильстві завжди винні кривдники.
Тому про проблему варто говорити. Насильство – це злочин, і той, хто його вчиняє, має нести за це відповідальність.
Телефонуйте за номерами й отримайте допомогу конфіденційно та безпечно:
102 – Національна поліція
0-800-211-444 – гаряча лінія психологічної підтримки Міжнародної організації з міграції (МОМ)
527 (з мобільного), 0800505501 (зі стаціонарного) – Національна гаряча лінія з консультування мігрантів та протидії торгівлі людьми Міжнародної організації з міграції (МОМ).
Для скарг на неналежну сексуальну поведінку гуманітарного персоналу використовуйте коротку форму на сайті weareallin.iom.int, яку можна заповнити будь-якою мовою конфіденційно та анонімно.
Мирослава Мосіюк, Національна координаторка МОМ з питань запобігання сексуальній експлуатації та нарузі .
Думка психолога
Дитина грає в «Роблокс»: чи є це безпечним?
В сучасному цифровому світі діти мають доступ до різноманітних ігор та онлайн-платформ. Однією з таких популярних ігрових платформ є «Роблокс», яка залучає велику увагу дітей. Але, як батькам, нам важливо знати, наскільки безпечно ця гра для наших дітей.
У цій статті ми розглядається питання безпеки гри «Роблокс» та надамо корисні поради для батьків.
Розуміння контенту: Перед тим як дозволити своїй дитині грати в «Роблокс», варто розібратися в контенті гри. «Роблокс» — це платформа для творчості, де гравці можуть створювати свої власні ігри та взаємодіяти з іншими користувачами. Проте, важливо відмітити, що іноді можуть з’являтися відео чи ігри з вмістом, який не є придатним для дітей. Тому варто бути пильним і контролювати активність своєї дитини в грі.
Безпека особистої інформації: Важливо навчити свою дитину захищати свою особисту інформацію в онлайн-середовищі. Під час реєстрації в «Роблокс» можуть знадобитися певні особисті дані. Переконайтеся, що ваша дитина розуміє важливість нерозголошення свого повного імені, адреси чи номера телефону. Також варто наголосити на тому, що вона не має ділитися своїми особистими даними з незнайомими користувачами у грі.
Безпека чату: У «Роблокс» є можливість спілкування з іншими гравцями через чат. Це може бути корисним для комунікації та співпраці у грі, але варто пильно стежити за цим аспектом. Організуйте налаштування приватності таким чином, щоб обмежити доступ до чату для вашої дитини або дозволити лише попередньо затвердженим контактам. Розмовляйте зі своєю дитиною про правила безпеки в онлайн-спілкуванні та наголошуйте, що вона має повідомляти вам про будь-які небажані чи образливі повідомлення.
Використання відповідних налаштувань: Платформа «Роблокс» надає можливість налаштувати фільтри та обмеження контенту, щоб забезпечити безпеку вашої дитини. Ви можете використовувати батьківський контроль, щоб контролювати доступ до вмісту, фільтрувати неприйнятний вміст та обмежити можливості спілкування.
Активна участь батьків: Найважливіше, що ви можете зробити, — це бути активно включеними в життя вашої дитини в онлайн-середовищі. Дізнавайтеся більше про гру, проводьте час разом з дитиною, спостерігайте за її активністю. Регулярно розмовляйте з нею про правила безпеки та забезпечуйте відкритість у комунікації, щоб вона знала, що може звернутися до вас з будь-якими питаннями або проблемами.
Важливо розуміти, що безпека вашої дитини у «Роблокс» залежить від вашої уваги та активності. Налагоджуйте відкриту комунікацію з дитиною, слідкуйте за її активністю та допомагайте їй розуміти правила безпеки. Тільки так ви зможете створити безпечне та приємне досвід гри в «Роблокс» для вашої родини.
За матеріалами сайту " Розвиток дитини "
“Мам, ну не фоткай”: помилки батьків щодо безпеки дітей в інтернеті
Нещодавно засновник компанії Meta Марк Цукерберг зробив публікацію в Instagram, де поділився світлиною своєї щасливої родини. Семирічна і дев’ятирічна донька обіймають тата, а мама тримає на руках немовля. Як ви думаєте, чиє обличчя заховали за смайликом дбайливі батьки, коли публікували це фото? Напевне, ви скажете — немовляти. Але насправді на фото були приховані обличчя двох старших доньок. Тож, невже якесь одне необдумано опубліковане фото дитини може зіпсувати їй життя?
Про те, як правильно побудувати здорові та збалансовані стосунки у трикутнику батьки-інтернет-дитина, яких помилок цифрового життя можуть припуститись батьки, зовсім того не підозрюючи, що таке соцмережевий етикет, коли треба починати питати дозволу у дитини перед тим, як опублікувати її фото у соцмережі та які фото не можна публікувати за жодних обставин? З цими питаннями у восьмому епізоді подкасту “Хороших батьків не блокують” від #stop_sexтинг у співпраці з The Ukrainians Media нам допоможе розібратись дитяча і сімейна психологиня, президентка асоціації дитячих аналітичних психологів, Катерина Гольцберг.
Згідно зі статистикою, в середньому до 13-ти років діти мають про себе 13000 фото і відео в соцмережах. Це приблизно по 1000 на кожний рік їх життя за 13 років. Існує термін “шерентінг” — це “перентінг” і «шерінг», тобто “батьківство” і “ділитися”, про те коли батьки діляться онлайн інформацією про своїх дітей. Чи це є безпечним? Чи батьки можуть не шкодити своїм дітям такими діями?
Батьківська гордість, бажання трохи похвалитися власними дітьми, їхніми досягненнями — дуже потужна сила. Як краще ділитися таким контентом? По-перше, якомога менше публікувати інформацію, за якою можна дитину знайти, ідентифікувати, наприклад, школу, садочок, якісь об’єкти, які знаходяться поряд з цим. Друге: цими фото не мають ділитися інші люди, окрім батьків, наприклад, школа. За законом школа має питати дозвіл батьків на публікацію таких фото. По-третє, це згода дитини. Запитують батьки зазвичай дуже неправильно. Вони кажуть вже там постфактум: “Я опублікував фото, подивись, скільки лайків”. Цим вони підігрівають дитячий нарцисизм.
У дітей від трьох років ми можемо попитати згоди, але як бути з дітьми, які ще не можуть усвідомлено ніякої згоди нам дати? Чи можна взагалі такі фото публікувати? Я б сказала батькам, що вони мають підійти до дзеркала і задати собі питання: для кого я це роблю, для себе чи для дитини? Як це може вплинути на майбутнє дитини? Яку потребу власну я задовольняю? Також пораджу у Фейсбук виставити налаштування конфіденційності таким чином, щоб ніхто не міг вас тегнути без вашого дозволу. Тобто тільки ви маєте чи відхилити, чи погодити допис з вашою участю.
Як бути з тим, якщо дитина знаходиться в якійсь компанії дітей, на день народження або інше свято? Ми знаємо, що батьки роблять фото, і скоріше за все фото будуть викладати. Чи варто якось це комунікувати з батьками? Я раджу людям, які не хочуть, щоб їх публікували, перед дитячим святом говорити про це: фотографії з моєю дитиною не публікуйте. І звичайно дуже важливо проговорити із власною дитиною, якщо дитина вже старшого віку, вона може і сама сказати, що не хоче, щоб її знімали.
Ми знаємо, що доступ для дітей до соцмереж дозволено з 13 років, але дуже часто батьки або створюють дітям акаунт раніше і пишуть, що його ведуть батьки. Чи це гарна ідея, і які можуть бути наслідки для дитини, для родини, для її розвитку і безпеки теж? Дитяче блогерство — це дуже складна тема, що викликає обурення, тому що дійсно дитина використовується дуже часто без власної згоди. Іноді продукується замовний контент, і він не відповідає цінностям дитини.
Якщо вже так відбувається, я б радила домовитися з дитиною, зробити з нею угоду про це. У мене є такий вираз, що батьки – це перші наші тренажери для вміння казати «ні, не хочу», і якщо вони не реагують на такі речі, то у нас не випрацьовується асертивність, можливість казати «ні» нормально іншим людям.
Крім того, є таке поняття, як блогерське вигорання, воно є у дорослих і у дітей. І воно пов’язане з самооцінкою. Бо блогерство — це таке безперебійне продукування контенту, який має бути оцінений, хтось має хотіти його переглядати, і тому бажання здивувати домінує. Продукувати такий контент дуже складно. І, звичайно, не завжди ми в настрої його продукувати. Якщо це дитина, вона впадає в відчай і дуже часто може знецінити себе, знецінити всі свої зусилля, знижується самооцінка, і це впливає вже на мотивацію загальну, не тільки на блогерську.
Як користуватися гаджетами так, щоб вони не руйнували родину і не руйнували наші стосунки? Є одне важливе правило, яке ми маємо застосовувати до себе і до дітей. Якщо ми робимо якусь справу, ми маємо бути в неї занурені повністю. Якщо ми їмо, ми маємо бути занурені в приймання їжі. Якщо ми спілкуємося, ми маємо звертатися до співрозмовника і бути залученими в бесіду, і не сидіти в гаджеті. Якщо ми їдемо за кермом, ми маємо бути уважними на дорозі. Тобто, одна справа – одна дія. Ми не маємо відволікатися. Якщо я спілкуюся з дитиною, я відкладаю телефон. Якщо я в телефоні, я дитині кажу, мені треба, наприклад, щось дописати чи відповісти.
Основні поради для батьків про безпеку дітей в інтернеті:
Перш ніж опублікувати фото своєї дитини у соцмережах, підійдіть до дзеркала і запитайте у себе: кому і навіщо потрібна ця публікація, і чи не нашкодить вона вашій дитині у майбутньому? Чи не зображена ваша дитина оголеною або у невигідному положенні? Чи не допомагає це фото якомусь злочинцю знайти адресу, де ваша дитина може бути беззахисною?
Після цього дайте дитині відповісти на запитання: чи не проти вона, якщо ви це фото покажете усьому світові? Якщо дитині понад три роки, вона вже здатна сказати “так” або “ні”. Якщо дитина забороняє, не публікуйте це фото. Повірте, така, на перший погляд, дрібничка може вплинути на життя дитини. І точно вплине на ваші з нею стосунки.
Навчіть дитину забороняти себе фотографувати під час свят і інших масових заходів. Якщо ви не хочете, щоб її зображення було на груповому фото, завчасно попередьте про це інших батьків або вчителів. Ні, це не грубо, це питання особистих кордонів.
Налаштуйте соцмережі так, щоб вас і ваших дітей не могли тегати на інших фото без вашої згоди.
Якщо берете на себе відповідальність і заводите дитині сторінку в соцмережах до 13 років, контролюйте листування та контент, який дитина споживає. Додатки Батьківського контролю допоможуть вам у цьому.
Заведіть власну корисну звичку “не більше однієї справи одночасно”. Відведіть час для новин і соцмереж і не поєднуйте його з обідом і спілкуванням з дитиною. Це так само важливо, як не скролити стрічку новин під час кермування авто.
Спецпроєкт створено за мотивами подкасту “Хороших батьків не блокують” від громадської організації #stop_sexтинг. Епізод 8 “Мам, ну не фоткай”, експерт дитяча і сімейна психологиня, президентка асоціації дитячих аналітичних психологів, Катерина Гольцберг: https://li.sten.to/vemho4fe
Рекомендації психолога
Стрес – це реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) ззовні. Загалом стрес – це нормальна реакція здорової людини, захисний механізм нашого організму. Виникнення стресу означає, що людина включилася в певну діяльність, спрямовану на протидію небезпечним для неї впливам. Під час стресу відбуваються глобальні психофізіологічні, біохімічні зміни в організмі, спрямовані на мобілізацію захисних сил та адаптацію до ситуації.
У цьому буклеті батьки знайдуть поради щодо управління власними стресами, а також щодо попередження й подолання емоційного вигоряння для того, щоб мати ресурс бути хорошими батьками, ефективно допомагати дитині розв’язувати її життєві завдання та швидко й екологічно долати негаразди.
https://www.unicef.org/ukraine/media/5421/file/managing_stress_ua.pdf
Поради батькам на щодень
10 речей про які зобов’язані знати татусі дівчат
Є речі про які батьки мають знати заздалегідь, щоб виховати дитину у благополуччі і взаєморозумінні. Не лише мами, а й тата повинні докладати зусиль, коли йдеться про виховання дітей. Адже татусі не менш авторитетні для дитини. У цій статті ви дізнаєтесь про 10 речей, який має знати кожен батько дівчини.
ВОНА ПОМІЧАЄ, ЯК ВИ СТАВИТЕСЬ ДО ЇЇ МАМИ
Варто пам’ятати: найкраще, що ви можете зробити для своєї доньки – любити її матір. Своїм люблячим ставленням до своєї дружини ви будете показувати дітям гарний приклад взаємовідносин. Крім того, вони будуть рости у любові і взаєморозумінні.
БУТИ БЛИЗЬКО НЕ ОЗНАЧАЄ ПРОСТО БУТИ ПРИСУТНІМ
Той простий факт, що ви перебуваєте біля неї, ще не означає, що ви насправді знаходитесь поряд з нею. Дитині важливо, щоб ви більше часу проводили з нею і були поруч у потрібний момент.
ПРОЖИВАЙТЕ ПОДІЇ З ЇЇ ЖИТТЯ РАЗОМ З НЕЮ
Багато з нас бажають побудувати успішну кар’єру, забуваючи заради кого ми це робимо. Це можу бути складно, але намагайтеся проживати кожну подію з донькою, навіть якщо воно не приводить до захоплення.
ЗБЕРІГАЙТЕ СПОГАДИ
Кажуть, що основною роботою татусів – бути в родині охоронцем спогадів. Намагайтеся зберігати як можна більше спогадів з вашими дівчатами. Спробуйте звертати увагу на маленькі повсякденні дрібниці і з них робити своєрідні свята. Це не обов’язково має дорого коштувати або бути дуже спланованим, але це має бути щиро – від самого серця.
НЕ ВІДДАЛЯЙТЕСЬ ВІД НЕЇ, КОЛИ ВОНА ВИРОСТЕ
Ви будете шкодувати, якщо втратите емоційний зв’язок зі своєю дочкою тоді, коли вона проходила особливо складний період для дівчат. Це не означає нав’язуватися. Ви і так будете знати все, що коїться в її житті, бо вона не захоче тримати від вас секретів.
ВИ ПРЯМО ВПЛИВАЄТЕ НА ТЕ, КОГО ВОНА ВИБЕРЕ В РОЛІ МАЙБУТНЬОГО ОБРАНЦЯ
Ви дійсно маєте безпосередній вплив на її особисте життя: ви представляєте тип чоловіка, якого вона скоріш за все вибере в якості партнера.
ВОНА ХОЧЕ БУТИ ЛЮБИМОЮ
Ніхто неспроможний виконати так блискуче роль батька, як ви самі. Так, ваша дочка ще не раз розчаровуватиме вас, робитиме помилки, може, навіть відвернеться від вас, але не давайте їй приводу хоч на секунду засумніватися у вашій любові. Подивіться їй прямо у вічі і скажіть, як сильно ви її любите.
НЕ ПРОМОРГАЙТЕ
Виконуйте роль батька з гідністю, живіть нею, цінуйте кожну мить, не проґавте цей шанс, який дається не так часто в житті.
ПРИВЧІТЬ ЇЇ ДО СПОРТУ
Покажіть, що спорт – один з пунктів дбайливого ставлення до власного здоров’я і благополуччя. Але також не варто забувати про інтелектуальний розвиток, адже жіночність це не просто плаття для принцес і казки про принців на білому коні.
ТИ ПРОБАЧИШ МЕНЕ?
Треба вміти признавати свої помилки. Коли ваші дії не відповідають намірам, або ви помітили, що якось образили її, щиро попросіть вибачення. Безперечно, вона вас простить і зрозуміє, що просити вибачення не є слабкістю.
За матеріалами :
онлайн журналу " Моя дитина "
-Відповідати дітям на запитання про війну — важко. Але батькам доводиться це робити, адже діти помічають і розуміють, що відбувається навколо. Арттерапевтка Ірина Фролова дала корисні поради дорослим.
Наші діти зараз мають статус "дітей війни". На жаль, вони розуміють набагато більше, ніж нам би хотілося. Як відповідати дітям на питання про війну в Україні?
— Перша рекомендація — чесно і з максимально стабільного стану. Що таке чесно? Це не означає, що ми повинні, як дорослі, викладати всю інформацію, яку знаємо. Ні. Ми повинні врахувати вік дитини. По-перше, якщо дитині до чотирьох п'яти років, то ми говоримо з нею максимально лаконічно, відповідаємо на її запитання, але не деталізуємо.
Далі дивимося на її реакцію. Якщо вона ставить якісь, уточню вальні запитання, ми відповідаємо на них. Якщо це вже, наприклад, підлітки, які і самі активно користуються інтернетом, то тут дуже важливо ініціювати цю розмову. Бо навколо них в будь-якому разі багато зайвої інформації. Ми, як дорослі, повинні бути в контакті з дітьми та спілкуватися, про те, що вони знають.
Батьки не повинні удавати, що нічого не відбувається. З іншого боку, треба вміти підтримати дитину. Їм треба пояснити, що дорослі підтримають та зрозуміють, захистять у випадку якихось непередбачуваних обставин. Погано, коли батьки або там ті дорослі, які відповідають за безпеку дитини, психологічно біля неї розвалюються. Натомість проживати сум або агресію, це нормально. Навпаки, ми показуємо дитині, що люди переживають і такі емоції. Це нормально, з ними можна впоратися.
Чи існують правила під час таких непростих розмов?
— Головне, щоб дорослий сам перебував в так званому ресурсному стані. Тобто коли ми самі в стресі, стривожені, вести такі бесіди з дітьми не треба. Це не працює, бо діти зчитують наш емоційний стан та перебирають його на себе. Коли у нас не вистачає опори всередині, дуже важливо подумати, де та як ми можемо її взяти. Спочатку самому треба одягти кисневу маску і далі спілкуємося з дитиною. Це по-перше.
По-друге, відповідно до віку транслюємо те, що відбувається. Наприклад, з маленькими дітьми можна гратися. Показати у грі позитивних чи негативних героїв.
По-третє, якщо дитина щось питає, то ми не відповідаємо фразою "Підростеш, зрозумієш". Бо, якщо дитина питає, то це їй точно треба.
По-четверте, якщо дитина тривалий час нічого не питає, то батькам треба ініціювати розмову. Сісти біля дитини й спокійно сказати: "Слухай, ми давно з тобою не говорили про те, що відбувається у нас в країні. Можливо, тебе щось цікавить, але ти не хочеш питати?".
Наша психіка працює наступним чином. Там, де у нас є вакуум, у нас виникають фантазії. Якщо ми з дитиною не говоримо на певну тему, то ми не можемо бути певні у тому, що вона отримала правдиву інформацію з мережі Інтернет чи почула по телебаченню, чи від однолітків. Це дуже важливо.
Ще один момент — підтримувати тілесний контакт. Якщо дитина любить, щоб її обіймали, то краще обійняти її. Наше тіло — наш дім. Дуже важливо дати дитині відчуття кордонів і дому.
Чи варто батькам приховувати свої переживання, які так чи інакше виникають через обставини, у яких ми живемо вже півтора року? Наприклад, дитина застала тебе в сльозах. Ховатися чи пояснювати, що сталося?
— Я прихильниця того, щоб ми не ховалися, якщо ми плачемо і дитина це бачить. Зрозуміло, що не можна впадати в істерику при дитині. Зрозуміло, що не варто кричати, що все пропало. Якщо дитина, наприклад, бачила маму або тата в сльозах, то важливо дитині пояснити, чому так сталося. В доступній і лаконічній формі ми говоримо, але пояснюємо, що нам треба час, аби пережити ці емоції.
Так ми дитину вчимо, що це нормально плакати й проживати таким чином емоції. При цьому можна додати: "Будь певний, що зі мною все ОК. Я з тобою поруч!". До речі, фраза: "Я поруч" — терапевтична. Вона допомагає як дорослим, так і дітям.
Одне з правил НУШ – право дитини на помилку, адже вона елемент навчання. Але як змінити ставлення батьків, дітей і вчителів до помилок, похибок і невдач. Журналістка “Нової української школи” дізнавалася, як навчити дітей, що без помилок немає розвитку, і як батькам позбутися страху і зрозуміти, що помилки – це нормально, природно і навіть корисно.
“Дуже добра послідовність – спочатку батькам. Починаємо завжди з себе”, – каже психотерапевт Софія Гордієнко. – “Батьків теж любили умовною любов’ю за щось і шпиняли, коли вони не відповідали очікуванням. Тому варто почати з поблажливішого ставлення до себе і своїх слабкостей. Не вимагати від себе забагато, не розпікати себе за помилку, а поспівчувати, сказати те, що сказали би другу: “Мені прикро, що так сталось. Тобі, мабуть, нелегко. Давай заварю тобі чаю”. Тоді і дитина навчиться цього.
Варто говорити з дітьми про ваше долання труднощів. Якщо вони бачать, що батьки зазнали поразки, але вижили, то будуть знати, що поразка в завданні не означає поразки як особистості”.
Дитячий і сімейний психолог Світлана Ройз нагадує, як важливо пам’ятати одну фразу: “Будьте уважними, коли говорите з дітьми. Те, що ви їм кажете, може стати їхнім внутрішнім голосом”. І цей голос може прорости “внутрішнім критиком”, який знецінює, позбавляє сил, або, навпаки, голосом підтримки і рішучості.
“На зустрічах з дорослими я запитую: “Коли у вас щось не виходить, що ви собі зазвичай говорите? Руки діряві, нездара, знову те ж саме…”. І лише одиниці запевнюють себе – нічого страшного, обов’язково вийде згодом. І саме ці одиниці відчувають себе щасливішими і збалансованішими”.
Для багатьох дітей, за словами Світлани Ройз, як і для багатьох дорослих, програш у грі – це не просто про гру, а про втрату свого місця. Тому вони так часто обурюються. “Я запитую: “Що станеться, якщо ви припуститеся помилки? – Я програю. – А до чого це призведе? – Я підведу, не виправдаю очікувань. Виникає переконання: мене не будуть любити, від мене відмовляться, я залишусь один/одна”.
Дітей на консультаціях Світлана Ройз вчить, що кожна помилка, якщо не здаватися, може привести до перемоги. “Коли ми створювали серію про помилки в межах одного мультиплікаційного проекту, то багато думали, що всі винаходи і успішні люди, які досягли звершень, пройшли свій шлях помилок”.
Головне – дати собі право на неідеальність. Постійна гонитва за ідеальним результатом – це велетенська напруга, яка може призвести до неврозу. Тому часто, саме для того, щоб заглушити голоси внутрішніх критиків і хоч на трохи розслабитися, люди обирають залежності.
“Кожній дитині важливо відчувати своє місце в родині, у любові. Заради любові батьків дитина готова на все. Любов батьків для дітей не завжди очевидна. Це лише нам здається, що діти впевнені в нашій любові. Інколи дитина неусвідомлено вирішує домогтися любові батьків “обхідним шляхом”. Тобто, якщо я буду найкращим і досконалим, якщо ви будете пишатися мною – значить ви будете любити мене”.
Діти, які ростуть з переконанням “що б не сталося, мене любитимуть” – досягають більшого. Діти, які відчувають близькість з батьками напряму, не заслуговуючи її, у майбутньому будуватимуть міцні близькі стосунки. Завдяки батьківській підтримці в дитини зміцнюється навичка “самопідтримки”.
Варто транслювати послання, що кожна дитина неповторна, має свою унікальність, свої здібності, – переконаний дитячий і підлітковий психіатр Олег Романчук. “Один з психологічних міфів – що добре мати високу самооцінку. Тоді про людину кажуть – вона психологічно здорова. Але здоров’я – це не висока самооцінка, а безумовне прийняття себе та інших. Тоді ти чесний і критичний з собою, але приймаєш себе таким, який є, віриш у себе і підтримуєш. Тоді ти можеш вчитися помилятися, вчитися на помилках, іти далі. Але в тебе є відчуття гідності.
А коли твоя самооцінка міряється лише тим, що ти досягнув у порівнянні з іншими, вона умовна. Це не дає тобі радості від самореалізації, бо радість тобі приносять лише медалі, а не чиста радість – робити те, що подобається”.
УСПІХ – НЕ ГОЛОВНЕ
Настирне бажання батьків бачити свою дитину успішною в майбутньому часто продиктоване їхнім страхом, що дитина буде гіршою за інших. За словами Софії Гордієнко, якщо глибше поспілкуватись з такими батьками, то вони зізнаються, що самі постійно порівнюють себе з іншими.
“І в цьому страшно не те, що батьки вкладають час, зусилля і гроші в те, щоб діти ходили на всілякі гуртки і гарно вчилися в школі. Страшно те, що вони не вірять, що їхня дитина без додаткових занять, репетиторів і зусиль дасть собі раду сама. Тобто, насправді, вони в дитину не вірять. І в те, що життя дає такі можливості, про які батьки навіть не здогадуються, вони теж не вірять”. Часом діти чують надто багато порад від батьків, але недостатньо підтримки.
Психотерапевт Катерина Данилевська каже, що інколи багато часу і енергії дитина до підліткового віку витрачає на не свої бажання. Потім, коли виростає і може сказати батькам “ні”, їй уже нічого не цікаво.
“Я бачу, наскільки інтенсивно батьки намагаються задіяти дитину в усіх можливих гуртках. І якщо є хоч мінімальна згода від дитини, батьки будуть її туди возити. Дитині дуже важко відмовити батькам. Маркери “подобається/не подобається” відвідувати гуртки і секції є, але питання, чи батьки готові їх бачити. Дитина може втратити розуміння, що їй подобається. Коли питаєш підлітка: “Чим тобі подобається займатися?”, – він відповідає – нічим. Бо до цього весь час йому вказували, чим займатися.
Тобто батьки заповнюють нішу власного спілкування – гуртками, секціями, факультативами… є кількість, а немає якості. Батьки просто поставили галочку. Внутрішнє відчуття себе, того, що мене люблять і я люблю – важливіше, ніж успіх”.
Важливо також, як батьки реагують на маленькі помилки дитини – особливо в молодшому віці. “Якщо за дрібницю батьки насварили дитину або навіть поглядом негативно оцінили збудований малюком пісочний замок, у дитини опускаються руки. І на таких дрібницях дитина цей стан (я нездара) зафіксовує надовго. Подекуди на все життя. Потім, беручись за будь-які інші справи, у разі найменшого натяку, що щось не так, у неї буде проявлятися стан, який вона вивчила напочатку”.
Меседж “ти маєш бути успішним” шкідливий тим, що він спрямований в якесь туманне майбутнє, або, як вчили самих батьків їхні батьки, у “світле майбутнє”, переконана Софія Гордієнко.
“Ніби від того, що в тебе будуть квартира, автівка, айфон, ти одразу станеш щасливим і все буде ок. Не буде буде так само, як зараз. Якщо зараз чогось бракує бракуватиме і потім. Щастя має бути тут і зараз. Коли сім’я вибирається на пікнік, коли разом з дітьми ми граємо в ігри, коли йдемо в кіно. Майбутнє занадто непевне, аби чекати, що воно зробить нас щасливим”, – каже психотерапевт.
Олег Романчук переконаний, що складові щастя – активність і розвиток. “Ти можеш піти за славою, втративши справжню дорогу. Адже найважливіші речі можуть бути не обов’язково популярними. Батькам треба допомагати дітям відкривати себе, своє покликання, реалізувати і розвивати його, не лякаючись, як інші це сприймуть.
Безумовна любов і безумовне прийняття означаютть, що дитина завжди безцінна і дорога для нас. Але безумовне прийняття не означає, що ми кажемо: “Тобі не треба виправляти помилки, тобі не треба брати відповідальність за них і тобі не треба розвивати свої здібності”.
Важливо, щоб це виховувала і школа. Якщо успіх – це завоювати перше місце, то життя перетворюється на неминучу конкуренцію, де інші – суперники, каже Олег Романчук. Відповідно, це стає загрозою для справжніх стосунків. “Твоя цінність визначається лише тим – що ти досягнув. Ти маєш перевершити того, хто досягнув більшого. Тому успіх іншого сприймається болісно”.
Коли дитині щось вдається, усі – батьки, вчителі, друзі – мають розділити цю радість. Але варто пам’ятати про небезпеку схвалення – “ти найкращий в класі”. Тоді дитина починає зверхньо дивитися на інших дітей. Повинен працювати принцип – ми виграємо всі разом, а не ведемо конкуренцію, коли хтось програє.
Важливо хвалити дитину не за результат, а за зусилля, зазначає Софія Гордієнко. “Якщо дітям говорять: “О! Ти молодець, бо зробив те і те”, тобто відзначають саме досягнення, наприклад, розв’язання важких задач, то пізніше, коли завдання стають ще важчими, такі діти відмовляються їх вирішувати. Вони не хочуть втратити цей титул “молодця”. А ті діти, яких хвалять за докладені зусилля, – із задоволенням беруться за важчі речі. Тому що важливий не лише результат, але й те, що я роблю”.
“Діти в дошкільному віці набагато більше малюють, тому що мало думають – як і хто оцінить малюнки, – пояснює Олег Романчук. – Коли вона йде в школу, когнітивно починає усвідомлювати факт оцінки. І тоді страх оцінки і помилки може бути причиною творчого блоку. У дітей важливо забрати страх оцінки, натомість вселити впевненість, що процес набагато важливіший, ніж оцінка. Тоді ми розкриваємо в них творче натхнення і даємо їм свободу реалізації. Адже в свободі здібності розкриваються найкраще”.
ГІПЕРОПІКА МОЖЕ ЗАШКОДИТИ
Варто давати дітям можливість пробувати. Психолог Тетяна Скрипник каже, що у спробах і з’являються помилки. Помилки ми переживаємо для того, щоб побачити, що не дороблено. Але досвід здобувається лише тоді, коли ти сам спробував. Навчитися за порадами і книжками неможливо.
Батьки, звісно, мають інформувати – що саме може завдати небезпеку і які можуть бути наслідки. Але батькам важливо вчасно відходити, віддавати повноваження в певних справах. Їх не повинно бути поруч забагато – годувати, зав’язувати шнурівки тощо.
“Батькам часто здається: краще я сам це зроблю замість дитини – це і швидше, і якісніше, і чистіше… І тоді діти припиняють щось самі робити. Щойно дитина навчилася чогось, має робити це сама. Тоді ми довіряємо більше дітям і віримо, що вони впораються”.
Коли в дітей щось не виходить, важливо їх підтримувати. Але дитині важливо мати можливість стикатися з труднощами. Для багатьох батьків може стати відкриттям, що їхня дитина здатна самостійно знайти шлях вирішення проблеми.
“Важливо, щоб батьки стали непотрібними своїй дитині. Щоб вона без них змогла впоратися – стала самостійною в рішеннях, виборі і навіть у помилках. І навіть якщо ці вибори батькам не подобаються, діти мають на це право”.
Постійним підстиланням соломки батьки транслюють дитині меседж, що життя небезпечне і жахливе, каже Катерина Данилевська. “Цей меседж може бути шкідливим для наполегливості, ініціативності, бажання дитини бути успішною і чогось досягати”.
Натомість, Світлана Ройз зазначає, що виховання – це баланс любові, підтримки, стійкості і суворості. “Іноді я бачу дітей, так би мовити, “перегодованих” схваленнями. У них немає мотивації і сил на нові кроки. Також я бачу дітей, які відмовляються від успіху, не роблять жодних кроків, бо бояться поразки”.
РЕКОМЕНДАЦІЇ, ЯК ДІЯТИ БАТЬКАМ
Світлана Ройз радить таку стратегію для батьків:
Усвідомити, що дитина, якщо навіть дуже схожа на вас, – інша особистість. “Ти – це ти. Я – це я”. Те, що працювало як мотиватор у вашому дитинстві, для вашої дитини може стати надмірним тиском. І, навпаки, те, що було недопустимо для вас, може бути прийнятним для дитини.
Важливо зняти з дитини відповідальність за вашу реалізацію, щоб ваша самооцінка не залежала від успішності дитини. Інакше ви будете занадто емоційно втягнуті в будь-яку реалізацію дитини і залежні від цього. А якщо залежні, то не зможете бути дитині підтримкою.
Демонструвати дитині, що весь час учитеся, будуєте плани, стратегію, вмієте радіти результатам, бути вдячними, відновлюватися після поразок, бути вразливим, просити пробачення, бути близькими. Говоріть про власні помилки, смійтеся над своїми дрібними невдачами.
Будь-яка дитина розвивається, якщо вона здорова, якщо їй безпечно і якщо їй пропонують “збагачене середовище”.
Спостерігайте за потенціалом дитини. У кожної є сильні і ресурсні сторони. Відпрацьовуйте правило “тягнемо за сильний бік, він підтягне за собою інші”. Якщо в дитини з’являється хоч одна територія, де їй безпечно, де можна помилятися, пробувати, бути собою – її потенціал розкривається.
Будьте обізнані про контури і особливості розвитку дитини в кожному віці – що можна очікувати від неї, з чим вона поки не може впоратися. Наприклад, у підлітковому віці дитина дійсно часто не пам’ятає, про що їй говорили. І це не тому, що не хоче, а тому – що довгострокова пам’ять не така активна.
Відзначайте позитивну динаміку того, над чим дитина працює, чого навчається. Коли йдеться про помилки, важливо давати чесний, але коректний зворотний зв’язок.
Не робіть за дитину те, що вона може робити самостійно. Передавайте дитині послання: я підтримаю тебе у твоїх діях, допоможу знайти дорогу. Але йти, брати на себе відповідальність, робити вибір – будеш ти сам.
Усе це, за словами Світлани Ройз, допомагає розвинути в дітях життєву стійкість – можливість відновлюватися після програшу або помилки.
Ольга Головіна, “Нова українська школа”
Зупинимо булінг разом
Будь-хто може стати свідком насильства у будь-якому місці: на вулиці, у закладі, на роботі, вдома і так далі. Найпростіший варіант – зробити вигляд, ніби нічого не трапилося, забути про цей випадок та спокійно жити далі. Але так Ви мовчки схвалюєте насильство, а також сприяєте його розповсюдженню. Тому найкращий варіант – у здоровий та безпечний для себе спосіб відреагувати на побачене чи почуте. Радимо наступний алгоритм дій:
Оцініть ситуацію. Яке саме насильство відбувається – економічне, психологічне, фізичне чи сексуальне? Хто є постраждалою особою – доросла чи дитина? Чи потрібно втрутитися державним органам негайно чи можливо через деякий час? Чи є навколо люди, що також готові допомогти? Дбайте про свою безпеку, але шукайте спосіб допомогти постраждалій особі.
Викличте поліцію. Так Ви не поставите під загрозу власну безпеку, але дозволите працівникам поліції вжити адекватних заходів для належного реагування на факт насильства та його припинення. Дзвоніть за номером 102.
Викличте «швидку». Якщо Ви бачите, що існує загроза життю та здоровою постраждалої особи – не зволікайте! Телефонуйте за номером 103, чітко назвіть адресу та опишіть, у якому стані людина, якій потрібна негайна допомога.
Зафіксуйте побачене. Зніміть на камеру, що відбувається. Та намагайтеся робити це так, щоб не бачив кривдник. Такі матеріали допоможуть органам влади вірно оцінити ситуацію та використовувати як доказ при розгляді справи.
Порадьте звернутись за допомогою. Коли кривдник припинив насильство та залишив місце події, спитайте постраждалу, кому Ви можете зателефонувати з її рідних. Залишайтесь поруч з людиною, поки не приїде той, кому вона довіряє.
Порадьте звернутись до мобільних бригад соціально-психологічної допомоги та/або зателефонувати до телефону національної гарячої лінії з попередження домашнього насильства за номером 116 123.
Проявіть небайдужість. Ви маєте бути готовим, що постраждала не захоче змінювати своє життя. Так, вона має право на такий вибір. Ваша задача – запропонувати підтримку та поради, але не нав’язувати їх.
Ваша небайдужість справді може врятувати чиєсь життя!
Рекомендації психолога батькам школярів (особливо, першачків) - тривога батьків: чим небезпечна і як її позбутись, - топ-5 ключових задач батьків! - виконання домашніх завдань: що ж найважливішим у цьому процесі? - на що ще мають звертати свою увагу батьки, окрім школи та оцінок дитини?
---
Дистанційна освіта для багатьох учнів, педагогів та батьків стала справжнім випробуванням. І зважаючи на те, що в умовах пандемії ми ще не раз повертатимемося до дистанційки, важливо зрозуміти, як усім нам, а особиливо родинам школярів, жити і діяти в таких умовах. Що зробити батькам, щоб дистанційне навчання не стало ударом по знаннях та психіці дитини. Про це - у новому випуску "Школи батьківства" говорить психологиня Лейла Гасанова.
Зупиніть лихослів'я !
Зараз відбувається набагато більш серйозний процес: нецензурна лайка перестає бути чимось забороненим. Вимовляючи матюки, людина несвідомо впливає на своє психоемоційне та фізичне здоров'я, передає Ukr.Media.
Ще давньоримський поет і філософ Публій Сір говорив, що мова – це дзеркало душі. Навіть в засобах масової інформації правильна мова зустрічається все рідше. І справа не в жаргонних словечка і численних англицизмах. Зараз відбувається набагато більш серйозний процес: нецензурна лайка перестає бути чимось забороненим.
Ні вже, мабуть, ні одного соціального шару, куди б не проник мат. Лаються всі: від п'ятирічних дітлахів до вісімдесятилітніх людей похилого віку. Не тільки бомжі, алкоголіки, але і представники, здавалося б, інтелігентних професій. Присутність поблизу жінок і дітей уже нікого не стримує. Схоже, недалеко той час, коли можна буде сказати: "Ми матом не лаємося, ми матом розмовляємо".
Поширене так зване «звичне лихослів'я». Воно притаманне людям із низьким рівнем культури (не плутаємо з рівнем освіти). Для них матюки є звичними і використовуються автоматично. Головним місцем формування звичного лихослів'я є сім'я, а основною причиною – який панує в родині культурний вакуум. Батько і мати – головний авторитет для своїх дітей, саме батьки повинні прищепити дитині найважливіші життєві орієнтири. Якщо дитина з дитинства чує у себе вдома нецензурну лексику, для нього буде природним точно так само лаятися потім і при своїх власних дітей.
Особливо обурює, коли нецензурно висловлюються зовсім молоденькі дівчата. Уявіть, що їдете в маршрутці, навпроти сидить дівчина зовсім незвичайної краси – справжня тургенєвська панночка. Вона розмовляє зі своєю подругою, між справою вставляючи матюки. Всі враження від її краси зникає геть.
Або йдете по вулиці, ззаду – хлопець зі своєю подругою. Він говорить не вщухаючи, але єдиними цензурними словами в його промові виявляються сполучники і прийменники. Дівчина не тільки не осмикує свого приятеля, але і, схоже, добре його розуміє.
На жаль, прихильники лайливих виразів не усвідомлюють, що груба лайка має далекосяжні наслідки і чинить серйозний вплив на матерщинника і на оточуючих його людей.
Коли людина чує на свою адресу брутальну лайку (заслужену чи ні – неважливо), у нього мимоволі частішає серцебиття, буквально кров кидається в голову, настрій на нулі. Ми схильні довго пам'ятати словесні образи, доводячи себе до стану стресу. За умови регулярних зустрічей з людською агресією такі стреси стають все частіше і в результаті можуть призвести до нервових зривів. Від них недалеко і до більш серйозних захворювань.
Проведені наукові дослідження довели, що вживання ненормативної лексики веде до деградації особистості:
– підвищує агресивність, робить людину злою і некерованою;
– притуплює почуття сорому і породжує хибне відчуття вседозволеності;
– збіднює мову і мислення людини, знижує загальний рівень інтелекту, порушує картину світосприйняття;
– надає негативний вплив на самого матерящегося і на оточуючих його людей.
Крім того, звикнувши висловлювати свої думки за допомогою мату, людина усвідомлює, що йому важко від цього відмовитися.
Поширення ненормативної лексики сигналізує про бездуховність суспільства. Якщо задуматися про цю проблему, стає тривожно за дітей і онуків. Адже змінити ситуацію цілком у наших силах.
Якщо кожен громадянин буде хоча б намагатися говорити виключно хорошою, правильною мовою, то через деякий час цілком реальним буде сказати: "А життя-то налагоджується!"
16 днів проти насильства
Продовжується Всеукраїнська акція, основне завдання якої– привернути увагу спільноти до двох актуальних проблем – запобігання та протидії домашньому насильству та торгівлі людьми, а також активізація діяльності державних установ і громадських організацій задля об’єднання зусиль заради захисту прав людини. Це нагода ще раз нагадати громадськості про існування цих проблем у суспільстві, підвищити рівень обізнаності людей щодо усіх форм насильства, продовжити процес створення недискримінаційного простору для життя, розвитку і професійного зростання кожної людини.
116 123 або 0 800 500 335 – Громадська організація «Ла Страда-Україна» забезпечує єдину в Україні Національну «гарячу лінію» із попередження домашнього насильства, яка працює цілодобово, анонімно та конфіденційно, яка надає інформаційні, юридичні, психологічні та соціальні консультації постраждалим від домашнього та гендерно зумовленого насильства.
Шокуюча інформація:
Багато корисних порад можна отримати за посиланням: https://childfund.org.ua/diialnist/shkola-bezpeki-tyam
Люди здатні на більше, ніж самі про себе думають. І впоратися зі стресом їм під силу — як самостійно, так і з допомогою спеціалістів. Існує набір технік та навичок, які допомагають пережити кризові ситуації дітям і дорослим. ЮНІСЕФ зібрав у цій брошурі інформацію про ознаки, які вказують на потребу звернутися за психологічною підтримкою, техніки допомоги собі та дітям, ігри та вправи для стабілізації емоційного стану, а також контакти спеціалістів.
