Чорна металургія України — галузь народного господарства України. Україна є одним із лідерів країн-виробників металів у світі і займала до 2008 року 7 місце за обсягом виробництва сталі і 3 місце — за обсягом експорту металопродукції. Країна входить до десятки найбільших виробників і експортерів металу.

До найбільших експортерів сталі також належать Японія (понад 9%), Республіка Корея (7%), Росія (6,2%), Німеччина (5,5%), Україна (4,7%). Споживання сталі має велике зна­чення. Китай є одночасно як лідером з виробництва, так і за внутрішнім спо­живанням металу. Найбільшими спо­живачами сталі також є країни Європейського Союзу, США та Японія.

Зверніть особливу увагу на подані карти. Запам'ятайте розташування басейнів родовищ корисних копалин.

Схеми занотуйте до зошита.

Хімічне виробництво (хімічна промисловість) – система виробництв важкої промисловості, включаючи синтез речовин з певними властивостя­ ми, що використовують мінеральну, органічну та іншу сировину шляхом її хімічної переробки.

Склад хімічного виробництва. Хімічна промисловість має дуже складну виробничу структуру. Вона охоплює близько 200 взаємопов’язаних виробництв, які об’єднані у чотири групи: гірничо-хімічна промисловість, ви­робництво хімічних речовин і хімічної продукції, виробництво фармацевтич­них продуктів і препаратів, виробництво гумових і пластмасових виробів.

Хімічна промисло­вість використовує дуже широку сировинну базу – практично необмежений перелік речовин. Природною сировиною для хімічної індустрії є перш за все нерудні корисні копалини. Найчастіше видобувають кухонну, калійні та глауберову солі, фосфорити, апатити, самородну сірку.

Машинобудування – найважливіше із сучасних виробництв матеріальної сфери, значення якого неухильно зростає під впливом науково-технічного прогресу. Сьогодні неможливо уявити життя людини без машин: ані на виробництві, ані у сфері послуг, ані у побуті. Створюючи знаряддя праці, машинобудування саме істотно впливає на темпи й напрями науково-технічного прогресу в інших галузях господарства, зростання продуктивності праці та ефективність виробництва.

Машинобудування є важливою складовою національного господарства України. В ній зайнята майже третина від усіх працюючих у промисловості. В Україні існує близько 1000 машинобудівних підприємств різного призначення. Основними виробництвами, що формують головну частину вартості продукції, є авіа- та автомобілебудування, сільськогосподарське, енергетичне та важке машинобудування.

Машинобудування як промислове виробництво виникло в ході промислових переворотів в країнах Європи у ХVІІІ ст. Тоді поняття «машина» (від лат. machen – пристрій) означало технічний засіб, робота якого ґрунтується на використанні механічного руху з метою виконання певної роботи або одержання енергії. Перші машини були дуже металомісткими. Їх основним призначенням було замінити важку фізичну працю людини.

З розвитком сучасного машинобудування пов’язане формування у світі технопарків, які поєднують освітні, науково-дослідні, проектні установи з виробничими підприємствами. Вони забезпечують підготовку та концентрацію висококваліфікованих спеціалістів, що сприяє якнайшвидшому запровадженню у виробництво наукових винаходів. Технопарки також забезпечують трансфер технологій – їх передачу підприємствам для запровадження у виробництво у формі ліцензій, інжинірингу (консультацій), лізингу (фінансової оренди), створення спільних підприємств тощо.

Домашнє завдання від Всеукраїнської школи онлайн:

використати карту атласу «харчова промисловість України» і текст параграфа підручника для визначення основних закономірностей та районів розташування виробництва олії, цукру, плодоовочевих консервів, борошна, макаронів тощо

Домашнє завдання від Всеукраїнської школи онлайн:

на контурній карті (умовній схемі на папері) підписати в межах природних зон або кліматичних поясів основні харчові продукти, які виробляють з виробленої в сільському господарстві сировини

Україна має надзвичайно сприятливі умови для розвитку харчової промисловості: широка сировинна база, місткий внутрішній ринок, достатня кількість трудових ресурсів. Наша країна вже вийшла на світові ринки з окремими видами продукції харчової промисловості й має великий потенціал для подальшого розширення асортименту якісної продукції харчових товарів, які спрямовані як на внутрішнє споживання, так і на експорт.

Харчова промисловість – група виробництв, що забезпечують переробку сировини сільського, рибного та лісового господарства на харчові продукти та напої.

За кількістю зайнятих й обсягом валової продукції харчова промисловість належить до одного з найважливіших виробництв у господарстві України.

Із сільським господарством традиційно пов’язана харчова промисловість. У всіх країнах світу вона складалася протягом тривалого часу. Проте деяки­ми виробництвами та продовольчими товарами країни знані у всьому світі. Найбільш різноманітною є харчова про­мисловість країн Європи. Виходячи з багатовікових традицій та природних умов, там складалося неповторне виробництво харчо­вих товарів.

Світове виробництво молока й молочних продуктів збільшується, оскільки зростає споживання в країнах, що розвиваються. Провідними виробниками молока у світі є США, Індія, країни ЄС, Китай, Бразилія, а головні виробники молочної продукції — компанії економічно розвинених країн, наприклад французькі Lactalis («Лакталіс») і Danone («Данон»).

Так, «молочною фермою» Євро­пи називають Данію. Найбільше сиру постачають на експорт країни Європи - Швейцарія, Нідерланди. Лідером є Франція, де в промислових масштабах виробляють 365 сортів сиру. Сир — здебільшого продукт споживання населення розвинених країн світу північної півкулі.

М’ясна промисловість світу дуже різноманітна. Обсяг виробництва визначається культурними, історичними й релігійними переконаннями населення різних країн. Так, країни Перської затоки визначаються на тлі інших країн Азії високим обсягом споживання яловичини.

Транспорт є один з найважливiших видів діяльності людини у сучасному світі. Він забезпечує функціонування світового господарства і потреби людей в усіх видах перевезень. Транспорт є основою міжнародного географічного поділу праці. Усі транспортні шляхи світу утворюють світову транспортну систему. Різні види транспорту використовують їх залежно від конкретних умов.

Залежно від рівня розвитку транспортної системи розрізняють країни, що мають:

а) високорозвинені всі види транспорту (держави Європи, США, Канада);

б) високий рівень більшості видів транспорту (наприклад, Японія не має трубопровідних та річкових перевезень; Австралія, Нова Зеландія, Південна Африка майже не мають річкового транспорту);

в) переважно один вид транспорту (зокрема, залізничні перевезення є домінуючими в Індії, Аргентині, Марокко, автомобільні — в Афганістані, Саудівській Аравії, Ефіопії, річкові — у Судані, Конго, Парагваї).

Найбільш розвинутими є транспортні системи країн Європи, Північної Америки, де зосереджено понад половину залізничних колій, рухомого складу, автомобільних шляхів, автопарку тощо. У цих країнах досягнуто високого технічного рівня розвитку транспорту: великі швидкості, регулярність сполучення, відносна дешевизна, масові перевезення вантажів та пасажирів, відносна безпека, постійне оновлення засобів транспорту. Серед країн з високим рівнем розвитку транспорту вирізняються Японія, Республіка Корея, Тайвань, нафтодобувні країни Перської затоки. Швидкими темпами розвивається транспорт Китаю.

Більшості країн, що розвиваються, властивий низький рівень розвитку транспорту, застарілий малопотужний рухомий склад. У багатьох країнах Азії, Африки та Латинської Америки часто використовують в’ючний та гужовий транспорт.

Робота різних видів транспорту характеризується багатьма чинниками: довжиною мережі шляхів сполучення, кількістю рухомого складу, кількістю зайнятого економічно активного населення на транспорті, а також обсягом перевезень, вантажо-­ та пасажирообігом.

Україна належить до держав з густою транспортною мережею. Транспорт є важливою складовою її національного господарства, яка забезпечує виробничі зв’язки між окремими регіонами країни, а також здійснює перевезення пасажирів. В Україні є практично усі види транспорту: наземні (залізничний, автомобільний, трубопровідний, електронний), водні (морський, річковий), повітряний (авіаційний).

За протяжністю доріг переважають автошляхи: їх прокладено в України 163 тис. км, з яких переважна більшість – з твердим покриттям. За протяжністю автодоріг Україна посідає 32-­ге місце у світі та 10­-те серед країн Європи (0,2 % автодоріг світу).

Трубопровідні шляхи представлено газо-­, нафто­- та нафтопродуктопроводами. За їх загальною протяжністю (45,6 тис. км) Україна 5-­та у світі й поступається лише таким гігантам за площею, як США, Росія, Канада та Китай. У нашій державі також склалася розгалужена мережа залізниць, загальною протяжністю близько 21 тис. км, майже половина яких електрифікована.

За протяжністю залізниць Україна на 15­-му місці у світі і 4-­му серед країн Європи. В Україні також створена мережа аеропортів, морських та річкових шляхів сполучення. Крім того, прокладено майже 22,5 тис. км магістральних та міждержавних ліній електропередачі (ЛЕП) різної напруги. Через ЛЕП великої напруги (750 – 1 500 кВ) українська електроенергія йде на експорт.

Найбільш розвинутими є транспортні системи країн Європи, Північної Америки, де зосереджено понад половину залізничних колій, рухомого складу, автомобільних шляхів, автопарку тощо. У цих країнах досягнуто високого технічного рівня розвитку транспорту: великі швидкості, регулярність сполучення, відносна дешевизна, масові перевезення вантажів та пасажирів, відносна безпека, постійне оновлення засобів транспорту. Серед країн з високим рівнем розвитку транспорту вирізняються Японія, Республіка Корея, Тайвань, нафтодобувні країни Перської затоки. Швидкими темпами розвивається транспорт Китаю.

Більшості країн, що розвиваються, властивий низький рівень розвитку транспорту, застарілий малопотужний рухомий склад. У багатьох країнах Азії, Африки та Латинської Америки часто використовують в’ючний та гужовий транспорт.

Робота різних видів транспорту характеризується багатьма чинниками: довжиною мережі шляхів сполучення, кількістю рухомого складу, кількістю зайнятого економічно активного населення на транспорті, а також обсягом перевезень, вантажо-­ та пасажирообігом.

Процес обміну товарами, послугами, цінностями або грошима забезпечують торговельні послуги. Цей вид підприємницької діяльності передбачає купівлю­-продаж товарів та послуг як власного виробництва, так і посередницьку діяльність між виробником та споживачем не лише з безпосередньої реалізації товару, а й у просуванні його на ринку. Торговельні послуги передбачають маркетинг, інжиніринг (експертно­-консультативні послуги), фінансування, технічний супровід товару тощо. Під час торговельних операцій відбувається процес обміну товару на гроші або інший товар (бартер).

Торгівля буває внутрішньою і зовнішньою. Внутрішня торгівля реалізує товари всередині країни. Вона охоплює як обіг засобів виробництва, так і предметів особистого споживання. Внутрішня торгівля ведеться у двох формах: гуртовій та роздрібній. Гуртова торгівля полягає в придбанні товару значними партіями з метою його просування від виробника або дилера (особи, яка займається купівлею та продажем товарів) до підприємств роздрібної торгівлі чи безпосередньо споживача.

Гуртова торгівля здійснюється за цінами нижчими, ніж у роздрібній. Найвпливовішими гуртовими структурами є великі торговельні фірми, торгові доми, дистриб’юторські фірми тощо. Роздрібна торгівля реалізує товари у невеликій кількості для задоволення потреби у них споживача та отримання прибутку. Вона відбувається у торговельних установах, які розміщуються у зручних для споживача місцях та мають зручний для покупців графік роботи.

Зовнішня торгівля – це обмін товарами і послугами між національними господарствами та між транснаціональними корпораціями.

Вона включає експорт (вивезення на світовий ринок) та імпорт (ввезення) товарів та послуг. Співвідношення вартості експорту та імпорту країни за певний проміжок часу (як правило, за рік) називають торговельним балансом. Якщо експорт більший за імпорт, баланс вважається активним, якщо навпаки – пасивним.