Криза підліткового віку

Криза підліткового віку це лакмусовий папірець сімейних стосунків

У кожного віку – свої переваги та труднощі, і звісно – кризи. Як же без них. Мабуть ті, у кого є діти, відчули на собі, що таке «криза трьох років» або «криза семи років».

Коли дитина намагається зрозуміти світ довкола себе і свою позицію в ньому, випробовує власні сили та встановлені рамки. Однак багато психологів сходяться в тому, що найскладніша криза дитячої епохи в житті кожної людини трапляється в підлітковому віці. Коли змінюється фізіологія, вподобання, цінності та навіть саме життя. Тоді стрімко руйнуються авторитети та ідеали. І батьки не можуть впізнати своїх «доброго хлопчика» чи «чемну дівчинку». Цей період дорослішання – справжнє випробування і для дітей, і для їхніх батьків.

– Кожен з нас проходить за своє життя чимало вікових криз. Чи не найважчим випробуванням стає підлітковий вік – як для самого підлітка так і для його батьків. Найбільша проблема в тому, що батьки не можуть знайти підхід до дитини, яка «ще вчора була дружньою та слухняною, а сьогодні перетворилася на монстра».

– ЧОМУ Ж ТАК ВІДБУВАЄТЬСЯ? ЩО НЕОБХІДНО ЗНАТИ, ЩОБ НЕ ЗАШКОДИТИ СТОСУНКАМ В РОДИНІ?

– Одразу хочу зазначити, що підлітковий вік – це лакмусовий папірець стосунків та типів прив’язаності до батьків. Іншими словами – чим надійнішою була емоційна прив’язаність у батьків та дитини в ранньому віці, тим безпечнішим стане перехідний період

Криза підліткового віку є однією з найважчих. Бо зміни, що відбуваються (досить раптові та інтенсивні) стосуються як фізіологічних так і психологічних особливостей. У цей непростий період підлітки мають актуальну потребу в автономії та намагаються її відвоювати, інколи навіть по справжньому. Підліток прагне свободи, проте не завжди знає і вміє нею розпорядитися. І якщо до 12-14 років дитина була гіперопікуваною своїми батьками, то, отримавши свободу, буде розгубленою.

• Тому батькам, у яких ще малі діти, важливо пам’ятати про те, що автономія – це природна потреба дитини будь-якого віку, її варто прищеплювати змалечку. Залишати вашого тінейджера сам-на-сам з повною свободою – не зовсім безпечне рішення. Так само, як і кардинально обмежувати цю свободу.

Основною їхньою потребою є визнання серед ровесників. Досить важливою лишається потреба бути почутими та підтриманими батьками. Але не так, коли батьки знають, як краще та вчать чи нав’язують свою думку.

• А за правилом «Я поруч із тобою.

• І я знаю, що ти впораєшся і здолаєш труднощі.

• А якщо не здолаєш – допоможу тобі».

Батькам досить складно прийняти прагнення своєї дитини до незалежності та повної свободи. Адже це означає, що потрібно їй довіритись, відступити в бік та спостерігати, як вона своїми силами долає труднощі.

А це зовсім не просто – не кинутись рятувати дитину та допомагати їй. Проте це дуже важливий досвід, який має отримати підліток. Саме так формується компетентність та вміння долати труднощі.

– ВІДПУСТИТИ І ПОВІРИТИ БУВАЄ ДОСИТЬ СКЛАДНО, ТОЖ ВИНИКАЮТЬ КОНФЛІКТИ…

• Причин непорозумінь між дорослими й підлітками чимало. Проте основна – це протиріччя між прагненням свободи з боку дитини та неможливістю батькам прийняти цю незалежність саме в такій формі і в тих межах, яких добиваються підлітки. Наприклад, дорослі не можуть погодитися, що син чи донька гулятимуть з друзями до півночі.

– ЩО Ж РОБИТИ, ЯК НЕ ЗРУЙНУВАТИ СТОСУНКИ?

• Головна порада – домовлятися. Обговоріть головні спірні моменти, знайдіть компроміс і домовтеся, як кожна сторона буде діяти в тій чи іншій ситуації. Разом окресліть «свободи» та правила домовтеся, про наслідки їх порушення. Тут стане в нагоді так званий «Контракт довіри», що буде базуватись на кількох основних принципах:

• чіткість в обов’язках та правилах (зі сторони підлітків та зі сторони батьків);

• повага одне до одного;

• наслідки за порушення правил та обов’язків;

• гнучкість у виконанні правил;

• щирість по відношенню до своєї дитини.

Цей «контракт» має на меті підвищити відповідальність підлітка. Саме цього прагнуть батьки. Також пам’ятайте про те, що домовленості можуть не спрацювати одразу, а на формування будь якої звички потрібен час.