Інтернет-пастки для молоді

Що поганого може трапитися?

«Google знає все!» — можна почути частенько. І ця пошукова система справді дозволяє знайти максимум інформації. Але не завжди корисної та безпечної.

Порнографія, інструкції з виготовлення вибухівки чи придбання наркотиків, контакти й форуми по-екстремістськи налаштованих молодіжних течій та багато іншого… Все це теж видає пошук — зокрема й на запит дітей.

Соцмережа «ВКонтакте» — потік інформації, який далеко не завжди якісно фільтрується модераторами. Тут є піратські відео та аудіо, жорстокі сцени на кшталт відрізання голови заручнику в Чечні крупним планом, детальні інструкції щодо того, як зварити наркотик із маку і як його колоти, з яких безпечних ліків можна отримати наркоту і сто способів покінчити життя самогубством у молодому віці.

А ще: навіть цілком невинний візит на сайт із рефератами вразить яскравими порнобанерами.

А спілкування на спеціалізованих форумах цілком може стати способом вербування дитини в секту чи сумнівну субкультуру з депресивним поглядом на життя.

В соцмережах і в чатах дитина може почати спілкуватись зі збоченцями, екстремістами чи іншими неадекватами. А ще вона може начебто спілкуватися з однокласниками й знайомими, а потім виявиться, що над з неї сміються і знущаються в мережі — так званий кібербулінг.

Ведення блогу чи онлайн-щоденника може оприлюднити подробиці про вашу родину й дитину, які можуть або загрожувати репутації чи стосункам зі знайомими, або ж стати корисною інформацією для злодіїв та шахраїв.

Заборонити варто довіряти

Здається, що вберегти дитину від усіх цих загроз можна, лише відрізавши доступ до інтернету взагалі. Та й більшість батьків переконана, що сучасні діти орієнтуються в технологіях краще, ніж вони, і обійдуть будь-які технологічні заборони.

«Батьки завжди мають пам’ятати, що будь-яка заборона без пояснень є для дитини закликом до дії, — переконана шкільна психологиня ТЗОШ № 11 м. Тернополя Мар’яна Крет. — Це стосується всього: алкоголю, цигарок, інтернету. Інтернет тепер став частиною життя кожної людини, починаючи з дитячого віку. Ставити заборони чи ні — кожен у своїй сім’ї має вирішувати індивідуально. Все залежить від ступеня довіри до дитини. Для початку батькам слід спостерігати, на які сайти заходить дитина. Це обов’язково. Постійно. Завжди. І навіть якщо ваш синочок (донька) користується інтернетом тільки з розвивальною метою — повірте, цікавості дитини немає меж, тому контролюйте дітей систематично. І задля їхньої безпеки, і задля заспокоєння власних нервів».

Особливу увагу психологиня радить звернути на користування дітей соцмережами. Причому її позиція досить радикальна та однозначна: «Ідеальний варіант, коли ви маєте пароль до сторінки в соцмережах своєї дитини. І ніякі “дитина має право на власну частину свого життя” вас не мають стримувати. Тому що це дитина, а отже вона не здатна ще повноцінно і свідомо контролювати своє життя. Тим більше зараз набирає обертів кібербулінг (цькування дітей їхніми однолітками в соцмережах). Це може створити серйозні порушення в психіці дитини. Слідкуйте, з яким настроєм дитина відходить від комп’ютера: якщо вона пригнічена чи схвильована, обов’язково ненав’язливо розпитайте, в чому справа. Якщо відповідь “усе нормально” не підкріплена таким же зовнішнім виглядом — наполягайте на своєму: розпитуйте, даючи запитання різного характеру (щоб “розговорити” дитину)».

Мар’яна Крет переконана, що замість забороняти користуватись інтернетом слід навчити дітей правильно використовувати його ресурси для розвитку.

Проблема №2: «живемо» в інтернеті

Мати семирічного Дениса Іванна Лазар-Виноградова каже, що поки що проблема контролю над змістом для них неактуальна. Однак актуальна проблема контролю над часом. Денис Виноградов із чотирьох років опанував смартфон та планшет і зараз дуже багато свого часу проводить, граючи в різні ігри та переглядаючи ролики на Ютубі. Аналогічна проблема й у Людмили Лукіян — мами п'ятирічної Віти.

Це ще одна сторона використання дітьми інтернету. Дуже зручно зайняти час дитини, давши їй телефон з іграми чи ввімкнувши відео на Ютубі. Однак це призводить до трьох проблем:

• дитина починає потребувати грошей для ігор — платні додатки, апгрейди героїв ігор, проходження рівнів тощо. Якщо не обмежити доступу до кредитної картки, яка часто підв’язана на смартфонах до додатків, або не обмежити взагалі функції використання платних послуг, може постраждати гаманець батьків;
• дитина проводить шалену кількість часу в гаджетах, псує собі поставу, зір, ігнорує фізичну активність, стає віртуально залежною, фізично слабкою, хворобливою;
• дитина звикає до віртуального життя. Їй легше писати й жити в онлайні, аніж спілкуватися наживо, ходити в походи, гуляти. Батькам іноді це зручно, бо це дешевше й менш клопітно, але загрожує формуванням не готової до реального життя, несоціалізованої дитини.

Психологи радять вирішувати цю проблему без шантажу, скандалів і технічних обмежень, кажучи, що довіра та порозуміння — головне в родині. І якщо пояснити, чому не варто заходити на такі сайти і сидіти в мережі шість годин поспіль — ефект буде кращим, аніж примусово вимикати комп’ютер чи щоразу сваритися з цього приводу.

• заборона на відвідини «дорослих сайтів» чи матеріалів подібного характеру і т. д. Цей аспект потребує від батьків надзвичайної толерантності й дипломатії, адже пояснити дитині, що порно, наркотики та жорстокість — це погано, і при тому не спровокувати сплеску цікавості до «забороненого плоду» дуже важко. Тож тут універсального рецепту немає — кожен із батьків має шукати свій індивідуальний варіант, як подати це дитині;щоб будь-яке правило діяло ефективно, потрібно, по-перше, аби людина сама брала участь у його розробці, по-друге, щоб були від початку зафіксовані «санкції» за порушення цих правил — цей механізм повинен працювати й у випадку інтернет-безпеки. Ці «заборони-правила» не тільки допоможуть захистити дитину від шкідливого контенту, а й привчать до елементарної відповідальності. Деякі фахівці радять робити подібні правила загальними для використання. Наприклад, щоб дитина мала право зробити зауваження батькові, якщо він за обідом переглядає свій фейсбук зі смартфона;
• навчіть дитину критично осмислювати отриману інформацію. Обговоріть разом різні сайти: хто володіє цим сайтом, навіщо сайт існує (може, хоче нам щось продати чи змусити у щось повірити?), на які джерела він посилається, хто є автором матеріалу? З дітьми старшого віку можна обговорювати наповнення сайтів більш детально;
• поговоріть і про те, хто зможе прочитати сторінку в соцмережах чи блог вашої дитини. Зазвичай такі розмови ведуть до більш вдумливого викладення інформації про себе і свою родину в мережу;
• щоб дитина вас чула — маєте розмовляти однією мовою. Якщо ви не в курсі сучасних технологій та молодіжних трендів — можете не бути авторитетом в очах дитини. Тож є два варіанти — або самі «технологізуйтесь», або просіть дитину про допомогу. Якщо вона допоможе розібратися, зареєструватися в соцмережі — це створить атмосферу довіри та взаєморозуміння, і потім буде легше спілкуватися про небезпеки та загрози інтернет-існування;
• правила можуть змінюватися залежно від віку та досягнень дитини. Наприклад, першокласнику не більше півгодини на день у мережі та години у вихідні, п’ятикласнику ж є сенс дозволити провести принаймні вдвічі більше часу в інтернеті.

Днями на телевізійному каналі Hallmark демонструвався фільм «Підліток­зірка» (Teen Star), який 2004 року став художньою подією в Канаді, привернувши увагу суспільства до теми дитячої та підліткової порнографії в Інтернеті. Інша тривожна звістка прозвучала у міжнародних новинах ВВС з Австрії: поліція розкрила мережу продавців порно­графії, які розповсюджували, зокрема, й дитяче порно з насиллям. За попередніми даними, налічується 2,5 тис. підозрюваних у цій протиправній діяльності з 77 країн світу, включно із Західною і Східною Європою та США.

Кожна країна бореться з цим злом у свій спосіб. Так, у Великій Британії навіть зберігати дитячу порнографію — кримінальний злочин, а за спробу скачати її з Інтернету на порушника накладається штраф, еквівалентний 150 тис. доларів США. Але навіть такі жорсткі заходи не завжди ефективні.

Шкідливий контент в аудіовізуальному секторі медіапростору виник разом із такими могутніми медіа, як кіно, а згодом — і телебачення, що запанували над свідомістю й почуттями мільйонів глядачів в усіх куточках Земної кулі. Майже одночасно перед суспільством постала загроза демон­страції широкій аудиторії сексуально відвертих сцен, порнографії, насильства, жорстокості та агресії.

У 1970—80 рр. проблематикою рішуче зайнялися науковці США і Канади, Західної Європи і Австралії. Дослідження виходять за національні кордони. Дедалі більше уваги вивченню негативних наслідків шкідливого контенту та заходам, які б запобігали його розповсюдженню, приділяють міжнародні урядові і неурядові організації, зокрема і ЮНЕСКО.

Рада Європи неодноразово звертала увагу на важливість запобігання показу жорстокості, насильства, сексуально відвертих сцен та порнографії з допомогою вироблення спеціальних положень у національних законодавст­вах країн-членів. В такий спосіб сформувалася вертикальна система регуляції для кіно, телебачення, відео, друкованих медіа та відеоігор. Особлива увага приділяється розробці регуляторних інструментів щодо таких правопорушень, як дитяча і жорстока порнографія.

Нові завдання виникли у зв’язку з небачено швидким розвитком Інтернету та розширенням неконтрольованого доступу до нього дітей і підлітків. Усі попередні аудіовізуальні медіа існували у форматі, який не міг подолати невидиму, але все ж таки реальну стіну між медіумом та аудиторією, хоча вже йшлося про інтерактивність.

Іншою важливою прикметою є те, що діти і підлітки часто йдуть в авангарді нових процесів — їх можна назвати першим диджитальним поколінням. Нові медіа й Інтернет стали для них середовищем зростання, впливаючи на соціальні, культурні та емоційні аспекти розвитку особистості. Зрозуміло, що в різних країнах показники цього включення (e-readiness — електронної готовності) досить різні. Так, за даними досліджень вчених С.Лівінгстоун та М.Робер, у 2004 році кожна десята британська дитина віком від 9 до11 років і кожен п’ятий підліток віком від 12 до15 років мали доступ до Інтернету у своїх спальнях.

Йдеться не тільки про можливість «пасивного споживання». З поширенням диджиталізації змінилася сама парадигма означення масовокомунікаційного процесу.

По-перше, зникає чіткий поділ між ЗМК, виробниками контенту і їхніми споживачами або реципієнтами. Розмаїтість комунікаційних шляхів дає нечуване відчуття свободи особистості. Ди­тина або підліток не розуміють, що їхні дії у кіберпросторі можуть відстежуватися дорослими особами з хибними нахилами, а спілкування у чаті нібито з однолітком може обернутися сумнівним знайомством, а надалі — реальною зустріччю із дорослим збоченцем або злочинцем.

Але зміна комунікаційної парадигми полягає не тільки у цьо­му. Онлайнове середовище розкриває безліч можливостей. Діти й підлітки перетворюються на найактивнішу вікову групу споживачів. Вони можуть самі створювати контент як автори, музиканти, фотографи та режисери й оператори відеофільмів, гравці або, як їх називають, геймери. А також перебирають на себе інші важливі функції — видавців, цензорів, дистриб’юторів тощо. При цьому важливо зазначити, що діти багато в чому переважають у комп’ютерних знаннях пересічних дорослих, в першу чергу — своїх батьків.

Одним із прикладів такої діяльності є створення блогів — індивідуальних веб-щоденників, відкритих для публічного доступу і, як правило, щоденно оновлюваних. Контент блогу часто має персоналізований характер і відбиває особистість його автора. Дитина або підліток може не тільки вільно відвідувати блоги, зміст яких часом містить шкідливий для їхнього розвитку контент, а й створювати їх сама.

Ще один різновид — моблоги. Це блоги, опубліковані безпосередньо з мобільного телефону або іншого мобільного пристрою, які часто оперують візуальними засобами, оскільки, як правило, у стільникових телефонах є диджитальні камери.

Діти і підлітки самі можуть виступати виробниками і дистриб’юторами шкідливого контенту. Вони здебільшого не розуміють, що, скажімо, такі безневинні, на перший погляд дії, як розміщення фотографій своїх або маленьких сестрички чи братика, шкільних друзів, можуть призвести до небезпечних наслідків: лайливих висловлень, погроз; непристойних коментарів збоченців; спроб утворення контактів схиблених дорослих із дітьми, фото яких є у цих веб-щоденниках, тощо.

Завдяки Інтернету і широким мож­ливостям підключення різноманітних електронних пристроїв діти та підлітки можуть приєднуватися до мережевих спільнот, груп за інтересами, різноманітних рухів, акцій тощо. Молоде покоління добре орієнтується в інтернет-галактиці, легкість утворення контактів і анонімність якої часто дарує відчуття персональної свободи, незалежності від батьків та вчителів. Водночас юні недосвідчені користувачі легко можуть стати жертвами шкідливої діяльності різноманітних груп, течій, спільнот екстремістського та іншого характерів.

Крім того, малеча легко підпадає під вплив агресивної реклами виробників дитячих продуктів (харчування, безалкогольних напоїв, одягу, іграшок та різноманітних ігор) і деяких транснаціональних корпорацій, які заманюють дітей на свої сайти, обіцяючи можливість участі у нових комп’ютерних іграх, тим самим змалечку привчаючи дітей до своїх брендів.

Комп’ютерні ігри розміщені не тільки на сайтах ТНК, а й на безлічі інших сайтів та порталів. Вони різноманітні за своїм характером і спрямованістю. Якщо педагогічні кола покладають багато надій на дидактичний характер хоча б частини комп’ютерних ігор, то психологи здебільшого не поділяють цієї думки. Так, психологи з Ґетеборга С.Енгефельд-Нельсон та Дж.Сміт провели у 2004 р. дослідження, які підтверджують зв’язок між антисоціальними комп’ютерними іграми та агресивною поведінкою. А в книжці американських науковців Д.Гроссмана та Дж.ДеГаетано «Припиніть вчити наших дітей, як убивати» (1999 р.) висуваються гіпотези про те, що, граючи у комп’ютерні ігри, можна навчитися вбивати людей; що такі ігри формують уявлення про реальний світ і роблять нечутливими до проявів жорстокості та насильства. Психологи переконливо доводять, що комп’ютерні ігри породжують у завзятих геймерів неймовірно сильні емоції і можуть змінювати почуття та соціальні й моральні установки.

Специфічно онлайновою загрозою є спам. Дослідження впливу спаму на дітей та підлітків, проведене в 2003 році компанією Symantec, що займається питаннями безпеки в Інтернеті, дає підстави стверджувати: 80% юних користувачів щоденно зіштовхуються зі спамом і характеризують його як «невідповідні», «недоречні» послання, а понад половина опитаних після цього відчувають себе «ображеними» або «засоромленими». Тут не тільки засилля комерційної та фінансової реклами і пропозиції знайомств, а й реклама ліків, засобів для схуднення, придбання різноманітних (часто сумнівного характеру) пристроїв зі знижками і, що набагато гірше, спам, який є перехідним ланцюгом до порнографічних сайтів.

Порнографія не є винаходом Інтернету. Класифікація масовокомунікаційної продукції з метою захисту дітей та підлітків від шкідливого контенту, до якого належить і порнографія, існує в багатьох країнах світу. Розроблено і впроваджено також відповідні законодавчі норми та регулювання на державному рівні. Інша річ, як вони виконуються. У країнах із сильним громадянським суспільством є багато організацій, які відстежують виконання прийнятих норм телевізійними каналами, кінотеатрами тощо. Так само у кожній державі створено свої класифікації, що корегують перегляд дітьми, підлітками, юнацтвом.

Комерційний контент із відвертими сексуальними сценами, який поширюється традиційними медіа, поділяється на дві категорії. До першої належать фільми, комп’ютерні ігри, відеофільми, телевізійні програми, котрі містять детальні сексуальні сцени або епізоди, в яких демон­струються відверті сексуальні стосунки, що становлять частину всього твору. До другої — порнографія, яка розповсюджується через книжки, журнали, фільми, DVD.

Кіберпростір додає до традиційних загроз і ризиків нові, на які суспільство ще не встигло знайти адекватних регуляторних та застережних заходів, — онлайнова дистрибуція комерційно продукованого порнографічного контенту всіх наявних жанрів, некомерційно створений сексуальний та порнографічний контент, а також чати, де порнографічний контент можна отримати, не платячи за нього гроші.

Мобільна комунікація розши­рює рівень доступу, а також має великий потенціал для створення й подальшого розповсюдження порнографічного контенту авторами та користувачами, серед яких є неповнолітні. Як свідчить Р.О’Коннелл у виконаному на замовленні ЮНЕСКО дослідженні «Мережа педофілів у Інтернеті» (2001 р.), є багато дорослих збоченців, котрі розповсюджують і пропагують порнографічний контент, зокрема дитячу порнографію та педофілію, маючи на меті, по-перше, привчити дітей до такого роду шкідливих матеріалів, по-друге — переконати їх у «нормальності» цього, по-третє — схилити до сексу з дорослими. До цього слід додати, що брутальний порнографічний контент породжує схильність до жорстокості, насильства й агресії, які становлять велику небезпеку для дітей, підлітків та суспільства в цілому.

У категорію «жорстокість» входять такі поняття, як насильство, хуліганство, бійки, розбійницькі напади, вбивства, ненависть, тероризм, расизм, ксенофобія та ін. Вплив цього контенту на дітей і підлітків великий, тим більше що часто жорстокість і насильство на сайтах такого характеру поєднані з жорстоким порно. Крім того, дитина може знайти там жахливі сцени аутопсії, нещасних випадків, убивств тощо. Велику проблему становить онлайнове залучення дорослими дітей та підлітків. Контент, сповнений жорстокості й насильства, можна знайти у різноманітних чатах, в яких спілкуються, переважно анонімно, як дорослі, так і підлітки.

Насамкінець слід виокремити ще таку групу, поява якої стала можливою завдяки розвитку інтерактивності в Інтернеті та пов’язаних із ним диджитальних пристроїв і технологій. Йдеться про шкідливий контент, присвячений пропаганді хворобливих станів людини, які призводять до суїциду, булімії, анорексії тощо.

Нині, занепокоєні масштабами глобального зростання таких хвороб, як анорексія та булімія, світові королі моди на кастингах моделей до своїх будинків високої моди відхиляють кандидаток з усіма ознаками виснажливого голодування та надмірно (навіть за еталонами цього бізнесу) малою вагою. Але зупинити численних жертв нав’язаних жіноцтву стереотипів вже майже неможливо. Свою шкідливу справу роблять і спеціалізовані сайти, на яких можна побачити «взірці» анормального схуднення, заклики до невживання їжі, девізи на кшталт «чим нижча вага, тим красивіша», дієти і поради, як швидше скинути вагу, осуд тих, хто цим не переймається, і т. ін. Зрозуміло, що батькам та лікарям важко протидіяти такій масованій інформаційній атаці.

Сайти і форуми, які концентруються на оспівуванні та звеличенні актів суїциду, містять матеріали про способи самогубства, про релігійні акти, пов’язані з цим явищем, заохочують до дискусій про них, розміщують сповіді тих анонімних інтернет-користувачів, хто в реальності або у фантазіях пережив невдалий акт самогубства, тощо. Абсолютно зрозуміло, що такі сайти особливо небезпечні для несформованої і часом нестабільної дитячої та підліткової психіки. Вже нині небезпека відвідання таких сайтів опосередковано підтверджується статистикою зростання кількості суїцидів в економічно розвинених країнах Європи та Америки, населення яких найбільшою мірою, порівняно з іншими регіонами, забезпечене доступом до Інтернету. Ризики, пов’язані зі шкідливим контентом у кіберпросторі, багаторазово посилюються новою хворобою, яку медики назвали «інтернет-залежністю».

Є всі підстави говорити, що шкідливий контент у кіберпросторі нині набуває статусу глобальної інформаційної загрози, впливаючи на моральні, фізичні, психологічні, соціальні та культур­ні аспекти життєдіяльності людей, а особливо — дітей та підлітків. Інтернет і пов’язані з ним інтерактивні диджитальні пристрої не визнають національних кордонів, тобто не можуть бути регульованими на рівні національних законодавств. Вертикальна регуляторна схема, яка спрацьовувала щодо мінімізації загроз, пов’язаних із розповсюдженням шкідливого контенту в традиційних мас-медіа, не діє в умовах інтерактивності та глобальності. Знайти адекватні відповіді на ці нові виклики і загрози — один з імперативів нашого часу.