Пам'ять про Олександра Бутакова...
Embedded Files
Шкільне життя О. Бутакова в Баратівській ЗОШ І-ІІІ ступенів
Пам'яті Лесіва Дмитра присвячується...
ЖИТТЄПИС. Лесів Дмитро Олександрович народився 17 листопада 1996 року в селі Баратівка Снігурівського району Миколаївської області в багатодітній родині. В 2012 році закінчив 9 клас Баратівської ЗОШ І-ІІІ ступенів і вступив на навчання до Миколаївського професійного ліцею № 13 за спеціальністю "Електрозварювальник ручного зварювання. Слюсар з ремонту автомобілів". Після випуску з ліцею пішов на строкову службу. Присягу приймав 17 грудня 2016 року. Після служби працював на різних роботах, забезпечував себе і допомагав рідним. Згодом поїхав за кордон, був майстром у будівельній сфері. Незадовго до повномасштабного вторгнення рф повернувся в Україну, проживав на Херсонщині. Коли розпочалася війна, Дмитро приїхав у Баратівку, разом з іншими односельцями вступив до загону добровольців з патрулювання населеного пункту. В квітні 2022 року виїхав на підконтрольну територію та добровольцем вступив до лав ЗСУ. Був відданим присязі, Батьківщині, Україні. Загинув 15 грудня 2022 року на Харківщині. Похований у рідному селі.
РОЗПОВІДЬ про життєвий шлях сина Каяфи Валентини Василівни.
Дмитро народився 17 листопада 1996 року в селі Баратівка Снігурівського району Миколаївської області в багатодітній сім’ї. Був старшим сином серед трьох дітей. З дитинства мріяв стати льотчиком, тому багато читав, гарно вчився. Завжди був товариським, дружелюбним, мав велике коло друзів. Після закінчення 9 класу Баратівської ЗОШ І-ІІІ ступенів вступив на навчання до Миколаївського професійного ліцею № 13. Здобував спеціальність «Електрозварювальник ручного зварювання, слюсар з ремонту автомобілів». Після закінчення ліцею пішов на строкову службу. Військову присягу приймав 17 грудня 2016 року. Після служби працював на різних роботах, забезпечував себе і допомагав рідним. Згодом поїхав за кордон, був майстром у будівельній сфері. Незадовго до повномасштабного вторгнення рф повернувся в Україну, проживав на Херсонщині. Коли розпочалася війна, Дмитро приїхав у Баратівку, разом з іншими односельцями вступив до загону добровольців з патрулювання населеного пункту. В квітні 2022 року виїхав на підконтрольну територію та добровольцем вступив до лав ЗСУ...
Перший штурм Дмитра був 1 липня 2022 року, тоді 128 Житомирська бригада звільнила від російських окупантів село Іванівка Бериславського району Херсонської області. Потім бригаду було переведено для утримання позицій на Харківський напрямок (село Байрак). 6 вересня 2022 року Окремий батальйон спеціального призначення «Дике поле» брав активну участь у звільненні населених пунктів Харківщини - Щурівка, Нова Гусарівка, Вільхуватка, Байрак. 9 вересня завдяки батальйону спецпризначення «Дике поле» ці села були звільнені. Саме в цей час Дмитро отримав кілька контузій і лежав у лікарні. Воїн шість місяців прослужив на «0». Брав участь у штурмах і обороні. Був дуже виснажений, втомлений, але нескорений!
Згодом батальйон «Дике поле» перевели для оборони на Куп’янсько-Лиманський напрямок…
Часто в розмовах з рідними Дмитро ділився планами, що після закінчення війни залишиться у своїй частині та присвятить життя військовій справі. Але мріям здійснитися не судилося…
15 грудня 2022 року 26-річний військовослужбовець ЛЕСІВ ДМИТРО (позивний «Лесик») загинув.
СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
СПОГАДИ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА ВИПУСКУ 2014 РОКУ ПРОЦЕНКО СВІТЛАНИ СЕРГІЇВНИ.
Знаю Лесіва Дмитра ще з раннього дитинства, коли щасливим, усміхненим і веселим разом з іншими ровесниками та ровесницями, серед яких була моя донька, переступив поріг школи і, привітно глянувши на гарну, досвідчену й по-материнськи ніжну першу вчительку Сокол Наталію Василівну, впевнено пішов дорогою Знань. Діма завжди був товариським, ввічливим, відкритим, артистичним. Жодне свято не проходило без його участі ні в початкових класах, ні в 5-9, коли я вже стала їхнім класним керівником. Скільки ролей він вдало та вміло зіграв і під час класних годин спілкування, і під час загальношкільних заходів, і під час показових виступів районного рівня. І вчителі, і однокласники завжди знали, де Дмитро, там відповідальність, усмішка, позитив і підтримка. Таким багатим душею на добрі справи, на турботу за рідних, повагу до друзів, любов до рідного села він залишився і після закінчення 9 класу Баратівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, коли в 2012, отримавши базову загальну освіту, розпочав навчання в Миколаївському професійному ліцеї № 13, за спеціальністю «Електрозварювальник ручного зварювання, слюсар по ремонту автомобілів». Уже в 10-11 класах нам завжди не вистачало Дімки, його непосидючості, доброї іронії, гарного настрою і віри, що світом правлять оптимісти! Але всім класним колективом ми раділи рідким зустрічам та успіхам свого вихованця, однокласника, товариша. Пам’ятаю, як пишалися ним, солдатом строкової служби, справжнім юнаком, який не побоявся випробувань, не цурався роботи і перешкод. Гордилися, коли разом з іншими однокласниками, друзями після повномасштабного вторгнення росії, не вагаючись пішов захищати Вітчизну від підступного ворога. Вірили, що з цією доброю, впевненою, душевною людину не може статися нещастя, тому що таких любить та оберігає Бог. Але не так сталося, бо ж Бог забирає кращих!..
… Про горе, що спіткало родину Лесівих 15 грудня 2022 року, дізналася від своїх односельчан, які прочитали дописи в соцмережах. Не вірила… Не хотіла вірити… Не могла змиритися… Туга і сум сколихнули серце. Перед очима за мить пробігла історія життя цього хлопця… Війна, на жаль, забирає тих, хто найбільше заслуговує жити в країні, яку любив, оберігав, захищав… Тепер я розумію, чому Діма спішив жити, дружити, пізнавав світ, обіймав душею всіх, кого зустрічав на своєму шляху…
Дякую мамі Дмитра, Валентині Василівні, яка всі шкільні роки сина була поряд, відвідувала класні заходи, батьківські збори, підтримувала та розуміла. Низький уклін рідним, які виховали Героя. Нехай наші світлі спогади про синочка та брата полегшать біль утрати.
Спи спокійно, учню, однокласнику, друже!.. Ти назавжди залишишся в наших спогадах таким же сонцесяйним, усміхненим, позитивним. Ти назавжди в пам’яті тих, хто тебе знав, цінував, любив!
ЛЕСІВ ДМИТРО! Ти не просто наш випускник, ти – Герой, приклад для наслідування. Своїм життям ти вписав сторінку не лише в історію своєї родини, своєї школи, свого села, а й в історію України!.. ГОРДЖУСЯ!
Пишу, згадую, гортаю сторінки знайомства з тобою. Все лише добре і світле лягає на папір. Але рано, так рано, ти залишив цей світ… Не вірю, не хочу вірити, не можу змиритися… Діма, Дімка, Лесик… 😪СУМНО… 😪БОЛЯЧЕ… 😪НЕСПРАВЕДЛИВО…
Сторінками шкільного історії випуску 2014 року.
Спогади однокласників, рідних та друзів. ✍️✍️✍️
✅ Ми з Дмитром навчалися разом до 9 класу. Він був щирим, добрим, веселим, завжди приходив на допомогу. Про шкільні роки залишилися тільки теплі, гарні спогади: наш Дімка - завжди непосидючий, відвертий, невгамовний, з вдалим почуттям гумору. Пам'ятаю його артистичним, активним у класних та позакласних заходах, разом ми неодноразово грали ролі в мінівиставах, виступали на концертах, лінійках, святах. Він був душею нашого класу... Шкода, що вже в дорослому віці нам так і не випала нагода зустрітися, щоб по-дружньому посміятися, поспілкуватися, згадати щасливий і незабутній час... Діма назавжди залишиться в моїх спогадах працелюбним, усміхненим та мужнім хлопцем... Світла пам'ять тобі, наш Герою... (Іра Проценко)
✅ Наш Герой! Сміливий, гарний, веселий, життєрадісний, мужній! Кожна мить з тобою була щаслива, наповнена радістю. Для мене ти живий і десь поблизу... Діма, ти назавжди залишишся в моєму серці, в моїй пам'яті... (Постолян В.)
✅ Мені і досі не віриться, що тебе немає поруч з нами... Наш Захисник! Ти завжди був доброзичливим, усміхненим, мужнім. Скільки гарних спогадів було пов'язано з тобою. Дуже боляче усвідомлювати, що ми більше не зберемося нашою великою компанією і не проведемо весело час, як раніше. Саме ти був тим позитивчиком, який заряджав на гарні емоції всіх нас. Наша дружба назавжди в моїй пам'яті. Ти - Герой, який не вийшов із бою... Назавжди в моєму серці... (Мельник Анастасія)
Спи, наш янголе, спокійно і солодко.💔🕯️Ти завжди стійко і гідно тримався... Золота людина, яких мало... Скільки ж гарних і незабутніх спогадів з тобою... 🥺Я завжди могла розраховувати на твою підтримку, чуйність, щирість і пораду, як і ти від мене. Ніколи не забуду ті прекрасні роки дружби. Для нас ти живий і десь поблизу: в спогадах, в серці та у мріях. На небі стало більше янголом одним, і це я точно знаю! Наш життєрадісний куме і дуже близький друже, дякуємо, що був у нашому житті! ❣️ Ми тебе пам'ятаємо, любимо і сумуємо...😢💔 Сьогодні, завтра і все життя... (Твоя кумася і подруга Жанна)❣️
✅ Зараз усередині мене змішані емоції - від найтепліших спогадів, до пекучого болю і люті... З кожним разом писати все важче.. 😢 Ми звикли казати: «Герої не вмирають!» Але вони - вмирають! Це рана, що ніколи не загоїться... Наш Дімка, наш Лесик... Ти більше ніколи не обіймеш своїх рідних! Не потішиш нас своєю усмішкою! Не випʼєш з нами кави, не підеш на той самий футбол, щоб ми кричали: «Лесииик»... Я більше ніколи не наберу той звичний номер і не почую у відповідь: «Привіт, маленька»...🥺 Я більше не отримаю тієї підтримки, що була від тебе... 😔 Ти був тією самою людиною, на яку казали «душа компанії»... Я впевнена в тому, що всі будуть згадувати тебе тільки з усмішкою! «Памʼять про Героя вічна» !!! Так не повинно було бути, але це і є жорстока реальність... Таких як ти, більше немає і не буде... Ти був найкращою, найсвітлішою і найдобрішою людиною... Твоя усмішка в серці назавжди.❤️🩹Ти залишився живим, просто тепер не поряд, ти в моєму - ❤️... Здавалося, що все горітиме навколо, а ти будеш жити вічно! Будеш жити: інколи повчати, захоплювати, надихати, кохати, бути поруч... Я знаю, я вірю, що ти в раю, в пеклі ти вже побував...😔 Спи спокійно, Герою, командуй небесним військом і оберігай нас з небес...✊Ми повинні завжди памʼятати тих, хто віддав своє життя заради нас...❤️ Бути воїном - значить жити вічно!..❤️ Безмежно люблю і сумую..💔(З любовʼю твій друг, твоя кума Марина)❤️
✅ Ми пам'ятатимемо тебе як світлу людину з величезним і найдобрішим серцем. Ти був дуже відповідальною і чесною людиною, на яку можна було покластися без усіляких думок. Спочивай з миром.💔🕯️ Дякуємо за захист.💙💛 Кума Інна❤️
✅ Він не хотів лишати білий світ.
Чому така складна для нього доля?
І відійти у вічність точно не хотів
Та ліг у землю він за нашу з вами волю.
І мама плаче... Боже як болить...
Чому ховає сина молодого?
Закінчилось життя для неї вмить,
Не бачить більше сонечка ясного?
І так... Все так... Він був солдатом!
Та ще він сином був, чудовим сином.
Нічого, що в руках був автомат...
Він не хотів війни, а все ж у ній загинув.
Що сталося з людьми? Що відбувається з цим світом?
Я бачу безкінечність пітьми,
А хочеться відлуння світла...
Сьогодні рік нестерпного болю.... Любий братику, мені тебе не вистає... Не вистачає твоєї поради, твоєї підтримки, твого гумору, твоєї усмішки... Дуже шкода, що ти пішов так рано з життя... Ти назавжди в нашому серці! Царство небесне, вічна пам'ять та вічний спокій, мій любий братику!..🕯️🕯️🕯️Твоя сестричка Катя 15.12.2023 р.
✅ У світі ми зустрічаємо тисячі людей, але тільки деякі із них стають особливими... Так можна говорити про тебе. Наш Дімка… Наш Лесик… Ти був неймовірним, душею компанії і тим, з ким хотілося зустрічатися і розмовляти про все… Не віриться до цього часу і не повіримо ніколи в те, що тебе немає… В моїй памʼяті назавжди закарбується наша остання зустріч: ми багато сміялися, роздумували про життя і ділилися планами на майбутнє. А рівно через місяць тебе не стало…. Тебе не стало фізично, але в нашій памʼяті і серцях ти залишився назавжди.💔 Вічна памʼять, наш герою. 💔 Боброва Людмила
Вічна пам'ять тобі, Герою!
Пам'ять про Морозовського Костянтина...
Життєпис героя
Морозовський Костянтин Вікторович народився 30 липня 1989 року в селі Баратівка Снігурівського району Миколаївської області, закінчив Баратівську школу, а згодом Варварівське професійно-технічне училище за спеціальністю "механік газозварювальних установок". Він працював і жив у Миколаєві разом зі своєю родиною.
З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році Костянтин добровольцем став до лав Збройних Сил України. Вже у грудні того ж року він почав воювати на складному Донецькому напрямку у складі 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу.
7 грудня 2024 року, під час виконання бойового завдання у населеному пункті Іванопілля Краматорського району поблизу шахти "Торецька", Костянтин разом із двома побратимами загинув, захищаючи нашу державу від ворога.
За свою мужність і відданість Батьківщині він був нагороджений:
Почесною відзнакою Головнокомандувача ЗСУ "Золотий хрест",
Медаллю "За оборону рідної держави",
Нагрудним знаком "Ветеран війни".
Похований 14 грудня 2024 року у Миколаєві на Алеї Героїв.
У Костянтина залишилися дружина Катерина, двоє синів - Максим і Семен, мати Валентина Василівна і сестра Світлана.
Ми низько схиляємо голови перед його подвигом та висловлюємо щирі співчуття родині, друзям і побратимам. Він назавжди залишиться у нашій пам’яті як мужній герой, який віддав своє життя за свободу та незалежність України.
Слава Герою! Герої не вмирають!
костя 2.mp4
Ще декілька місяців тому сестра Світлана вітала брата з Днем Захисника:
Добридень, мій захиснику!
Тебе я хочу обійняти,
Обід тобі приготувати.
Тебе чекаємо додому,
Щоб змив із себе ти всю втому .
Щоб видихнув на повні груди,
Щоб походив ,ти , поміж люду.
Дітей своїх , щоб обійняв,
І щоб скоріше мир настав.
Я знаю , як тобі не легко,
Там на позиції стоять.
Від орків нас оборонять.
В постійних обстрілах, тривогах,
Ти похапцем відкусиш хліб,
Але ми вірим в перемогу!
Й додому , вас, чекаєм всіх!!!
А яким болем сповнені її рядки, що прозвучали під час поховання Кості у Миколаєві на Алеї Героїв.
Пішов від нас, ти наш рідненький,
А пам'ятаю, був маленький...
Та дуже швидко виростав, і все життя ти працював.
І виріс ... діточок вже мав.
Коли ж бо ворог ,,завітав,,.
Пішов країну захищати,
Мене, дружину, рідну матір.
Ти рідну землю захищав
І на Донбасі воював.
І ось, страшенна звістка, нам:
"Зник безвісти ваш Костик" - там,
Отам, де шахти, терикони
Тримати мав ти оборону.
Тебе шукали ми, дзвонили,
Не спали, Бога ми молили.
Щоб був живий і відгукнувся,
Але, в труні ти повернувся.
Душа не може це сприйняти:
Ти мусив жить, а не вмирати.
Ти був такий ще молодий,
Завзятий, добрий і смішний.
Твої синочки як без тебе?
Як дві билиночки , до неба
Свої очата підіймають
Тебе на небі виглядають.
Ти двічі хлопців рятував,
Із пекла друзів витягав!
А от себе, не уберіг,
На полі бою ти поліг.
Поклав життя за Батьківщину.
Залишив ти вдову - дружину.
І повернувся на щиті.
Хоч міг іще ти у житті Багато гарних справ зробити
Та мусиш у землі спочити.
Приймай же, земле, свого сина,
За тебе в битві він загинув.
Покойся з миром, любий брате.
Тебе ми будем пам'ятати!
Проходить час, але біль від втрати не стихає:
Як страшно очі закривати,
Вночі, коли потрібно спати.
Переді мною образ твій
Усміхнений, рідненький мій.
Я згадую про твої мрії :
Як ти з сім'єю дім будуєш.
З дітьми на море ти плануєш
Поїхати відпочивати, на сонечку позагоряти.
Як же ж тепер твої хлоп'ята?
Не мають більше плеча тата.
А як дружина? Важко їй.
Кохає вона тебе дуже,
Ти був її не тільки мужем.
Як побивається вона!
Не бачить вже ні дня ні ночі,
І виплакала усі очі.
Матуся наша, геть змарніла.
Нема душі, лишилось тіло.
Тебе нам так не вистачає!
Як будем жити, ми не знаєм ...
***
Як важко з болем в серці жити.
Тобі не можу подзвонити.
З тобою вже, не поговориш,
Не посмієшся, не поспориш.
Ти вже мені не скажеш більше:
,,Привіт, сестричко, справи як?
Як діти? Мамі ти дзвонила?
Я так стомився, що безсилий.
Був важкий день, і хочу спати,
Не можу навіть розмовляти.,,
Я ж, на добраніч, побажати,
Тобі не зможу більше, брате....
***
Привіт, рідненький, а ти знаєш,
Мені з садочка подзвонили.
З того , куди тебе водили.
Про тебе довго розмовляли,
Який ти був розповідали.
Яку ти кашу не любив,
З ким задирався, з ким дружив.
Додому як хотів тікати,
Аби в обід лише не спати.
Тебе всі добре пам'ятають,
,,Руденьким сонцем,, називають.
***
Вітаю, Костик.
Ми сьогодні, до діток їздили твоїх.
Катюша прапор замовляла,
Я, плачучи його забрала.
,, Алея Слави ,, є у місті,
Полеглим шану віддавати.
Й ти будеш там, мій рідний брате,
Згори на нас всіх споглядати.
Крилом своїм оберігати..
***
Сьогодні вже ,,сороковини"
І біль, для нашої родини.
Загинув ти на полі бою,
Сказали нам, що хоч без болю.
Але хто зна, як нам болить???
Тебе немає більше з нами !
Ти не подзвониш більше мамі.
Не обіймеш своїх дітей,
Дружину вже не поцілуєш
І посмішку не подаруєш.
На твоє фото я дивлюся,
Ти посміхаєшся мені,
Лиш не приходиш уві сні.
А я тебе чекаю, брате.
Щовечора лягаю спати,
Тебе прошу: ,,Прийди, рідненький,
Тебе побачити я хочу!!
Заглянути тобі у очі.
Сказати, як тебе люблю,
Як я сумую за тобою,
Як розриває серце біль,
Що не стихає й на хвилину,
Моя, ріднесенька людино!"
Спогади однокласників
***
Яким був Костя?
Завжди усміхнений, на позитиві. Він був одним з небагатьох, хто готовий прийти на допомогу просто так, без жодної вигоди. Не конфліктний, ніколи ні про кого не говорив погано, відкритий та щирий. Він був собою.
З Костею ми познайомились, мабуть, ще коли нам було років по три-чотири.. Наші хати були поряд, і як тільки ми вже могли самостійно ходити, то ходили один до одного гратись. В його батьків за хатою стояла велика стара кабіна від якогось трактора чи комбайна, там і було наше основне місце "базування". Часто ми вилазили на ту кабіну, після чого чухались, бо її стеля була зроблена зі скловолокна. Біля кабіни була купа піску, і ми зносили туди всі свої іграшки, будували гаражі, ферму... Пам'ятаю, коли ми грались десь подалі від дому, мати гукала його :"Костичок".. А він, насупивши брови, голосно - голосно так: "Іду-у-у!" Іноді ми обідали один в одного. Я й досі пам'ятаю гарбузову кашу та випічку його мами. Якось його старша сестра жартома назвала його "Коко", і згодом це прізвисько так і причепилось до Кості. Але називали ми його так по-доброму. Та й Костя не ображався на це. І навпаки, йому навіть подобалось це прізвисько.
З самого дитинства і аж , мабуть, до підліткового віку в Кості було захоплення - збирати іграшкові моделі авто. Деякі однолітки могли іноді жартувати, говорячи :"Ти вже такий дорослий, а досі про машинки думаєш". Але Костя всупереч нерозумінню оточуючих все одно займався тим, що йому подобалось.
Нас з Костею, напевно, не можна було назвати друзями в загальноприйнятому сенсі цього слова, але я згадую про нього завжди з особливим теплом.. Після школи ми роз'їхались по різних місцях, і кожен жив своїм життям. Не телефонували один одному, але кожного разу, коли бачились у рідному селі, то довго сиділи, так само як і в дитинстві, на лежачому стовпі біля паркану, і довго говорили... Розповідали історії зі свого вже дорослого життя, говорили про автомобілі, мотоцикли...І на душі ставало так та тепло і спокійно... Костю завжди було цікаво слухати. Коли він про щось розповідав то очі його сяяли.. А ця його манера розповідати... голосно, намагаючись відтворити звуки техніки, чи фільму. Слухати його було завжди цікаво і весело... Колись, зустрівшись в черговий раз, ми почали говорити про авто, і я сказав, що шукаю деяку запчастину. Костя мовчки розвернувся й пішов, а через декілька хвилин повернувся з посмішкою на лиці, тримаючи в руках саме ту запчастину, яка мені треба була. Ось таким був наш Костя…
Не можу повірити, друже, що більше ніколи не побачу тебе…… (Однокласник Сергій Діміров)
***
Звістка про загибель Кості шокувала мене. Не хотілося вірити, що мого однокласника немає серед живих. Ми вчилися разом до закінчення 9 – го класу. У класі серед інших хлопців він відрізнявся спокійним характером. Після закінчення 9-го класу Костя пішов до училища здобувати робітничу спеціальність. Інколи ми зустрічалися на вулиці, коли він приїздив до рідного села, віталися, перекидалися декількома фразами та й розходилися.
Але по - справжньому Костю, як людину співчутливу, відповідальну, працьовиту переді мною розкрив такий випадок. Коли одного разу він приїхав до Баратівки, то довідався, що у місцевій амбулаторії, де я працювала, не вистачає штативів для крапельниць, власноруч зробив штатив та приніс до амбулаторії. А вже інший зробив у Миколаєві і передав нам. Працівники амбулаторії досі користуються цими зручними пристроями , зробленими працьовитими руками мого однокласника.
Здатність прийти на допомогу, доброта, працьовитість були у нього в крові. Стати на захист Батьківщини для такої людини – священний обов’язок. І він з честю його виконав. Світла пам’ять про Костю завжди буде жити в наших серцях! (Однокласниця Яна Стібліченко)
***
Війна - це найстрашніше, що придумали люди. Вона завжди приходить непрошеною. Заходить не стукаючи. Забирає не питаючи. Забирає кращих.
І серед них – мій однокласник – Костя Морозовський. Пам’ятаю його спокійним, небагатослівним, працьовитим, про таких говорять: «Людина багата не словом, а ділом».
Безстрашний, мужній Герой, що віддав своє життя за свободу рідної землі:
Ти не вийшов з того бою.
І не став ти на коліна.
Ти зробив усе для того,
Щоб не вмерла Україна!
Пам'ять про Костю назавжди залишиться в наших серцях – серцях його однокласників.
(Однокласниця Юлія Даниленко)
Спогади класного керівника
“Костя не виходить на зв’язок кілька днів” — повідомили родичі.
В голові різні думки. Серед них погані. А якщо щось сталося?
І ось повідомлення “Костя загинув”. Біль пройняв серце. І знову думки: може не він, може помилка. І розіб’ється серце іншої матері, знову знівечив ворог долю і життя іншим, незнайомим людям.
Ні! Загинув Морозовський Костянтин Вікторович, учень Баратівської школи, випуску 2006 року. Спокійний, врівноважений, толерантний, завжди приходив на допомогу, коли хтось просив, чи, навіть не просив, а просто цього потребував. Серед однолітків та друзів користувався авторитетом та повагою. Костянтин успішно поєднував шкільне навчання, допомогу батькам по господарству, відпочинок з однолітками та активність в позаурочний час. Костя закінчив десять класів і пішов навчатися до Миколаєва. Вступив у Варварівське професійно-технічне училище за спеціальністю “механік газозварювальних установок”. А як по-іншому? Трудолюбивий, відповідальний Костя старався якнайшвидше здобути професію. А потім відповідальна праця, повага на роботі.
Раділи коли хлопець одружився, народилися дітки. Все добре. Все гарно склалося. І ось війна. Костянтин у 2022 році добровольцем вступив до лав Збройних Сил України. І коли Костянтин Вікторович Морозовський одержав першу свою нагороду, а потім ще дві, раділи всі і родичі, і вчителі-колеги. Наш Костя герой!
Але війна і смерть – безжальні. Вона забирає найкращих. Не питає, хто ти, чи є у тебе сім’я. Може тебе чекає молода дружина, дітки, може твоя мати, сестра, може ти ще не здійснив своїх мрій, не все зробив, ще хочеш жити. Ні, не питає. Загинув Костянтин 7 грудня 2024 року.
Низько схиляю голову перед подвигом нашого учня. Світловолосий, стрункий. з добрими очима хлопець завжди залишиться в моїй пам’яті. Вічна пам’ять тобі , Костянтине.
(Школьна Раїса Миколаївна)
Спогади побратимів
Костя був гарним воїном – сміливим, хоробрим, відважним.
Він був гарною людиною - доброю та співчутливою.
Він був справжнім чоловіком - відповідальним; рішучим, здатним на чоловічі вчинки.
В зону активних бойових дій Костя потрапив у грудні 2022 року. Воював на Донецькому напрямку у складі 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. Пішов на війну перш за все, щоб захистити і врятувати свою родину, а рятував незнайомців, які за короткий час стали його другою родиною. Був безвідмовним , допомагав тим, хто звертався до нього . Одержавши посилки з допомогою, яку надсилали волонтери Миколаєва, частину залишав своїм хлопцям, а частину передавав далі, говорячи: «Їм потрібніше»…
Костя часто ризикував своїм життям, не задумуючись про можливі страшні для нього наслідки.
Стояла неймовірна літня спека. Під палючим сонцем серед села, де дислокувалася його частина, почав горіти 40 – ка кілограмовий снаряд . Він міг будь – якої миті здетонувати , наробивши багато лиха для людей, які там проживають. Знехтувавши небезпекою , Костя зважився на шалений вчинок: власноруч виніс снаряд за межі села, чим врятував життя, як своїх побратимів, так і місцевих мешканців.
Хазяйновитий і безстрашний, він не побоявся сісти за кермо палаючого автомобіля, щоб не залишити його ворогові, піддаючи ризику своє життя, повернув транспортний засіб на позицію до наших бійців.
Його любили і поважали побратими, бо він добре знав, що таке справжня чоловіча дружба, взаємодопомога та взаємовиручка. Двічі рятував їх , контужених після влучання ворожого дрону. Виносив на собі напівживих хлопців у безпечне місце, першого разу врятував 7- х бійців, другого разу - 6 –х . За цей героїчний вчинок був нагороджений «Золотим хрестом» Головнокомандувача ЗСУ.
Будучи вірним військовій присязі, виявивши стійкість та мужність в бою за Батьківщину, Костя загинув 7 грудня 2024 року в результаті прямого влучання ворожого дрону у бойову машину, в якій він перебував разом з двома бійцями, поблизу населеного пункту Іванопілля Краматорського району Донецької області. Вночі, ризикуючи життям, побратими забрали тіла Кості і двох інших загиблих воїнів з поля бою.
Гірко й боляче усвідомлювати, що кращі сини України йдуть у Небесне військо. Такою високою і страшною є ціна нашої свободи.
Скільки доброго і світлого могло б бути попереду у житті Кості, але жорстока війна змусила віддати найдорожче - своє життя, обороняючи Батьківщину.
Бійці 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу завжди будуть пам’ятати свого мужнього воїна Морозовського Костянтина Вікторовича
Новый проект (2).mp4костя 2.mp4Page updated
Google Sites
Report abuse