Барський район

КОПАЙГОРОД, Барський р-н (у 1941 р. райцентр). У 1939 р. проживали 1075 євреїв. Окуповано 20 липня 1941 р. З перших днів окупації євреїв вико­ристовували на примусових роботах. Незабаром їх погнали в ліс неподалік від залізничної станції Копай, що знаходиться в декількох кілометрах від містечка. Табір, огороджений колючим дротом, охоронявся поліцейськими. Євреїв зобов'язали носити на одязі шестикутні зірки. Протягом двох місяців в'язнів утримували під відкритим небом, знущалися. Нацисти вбили 8 євре­їв, багато хто помер від катувань. Лише входження Копайгорода до складу Трансністрії врятувало євреїв від загибелі. На початку вересня вони повер­нулися в місто, де було створено гетто, обгороджене дротом. Поряд з місце­вими євреями тут знаходилися євреї з Буковини та Бессарабії. У Копайгород утекли кілька десятків сімей з німецької зони окупації. В'язні залучалися до ремонту доріг, розчищення снігу, доставки води в бочках. Групи молоді від­правляли за межі гетто, в т.ч. на лісорозробки. Від голоду і хвороб померло 2808 в'язнів. У гетто діяла підпільна організація.

БАР. На момент окупації нацистами 16 липня 1941 р. в місті залишило­ся понад 4 тис. євреїв, включаючи біженців з Польщі та Західної України. У місті з'явилася військова комендатура і польова жандармерія. З вересня 1941 р. Бар став центром гебіта Бар Генерального округу Волинь-Поділля. Незаба­ром німці організували юденрат, який виділяв людей (з 12-річного віку) на роботу, проводив збір речей і цінностей. Частина євреїв працювала на заво­дах, в колишньому єврейському колгоспі, на ремонті доріг, отримуючи 300- 400 г хліба на день на людину.

15 грудня 1941 р. був виданий наказ голови управи про створення гетто в місцях компактного проживання євреїв, у які повинні були переселитися євреї Барського району. В одному з трьох гетто повинні були проживати євреї-ремісники.

У середині серпня 1942 р. почали поширюватися чутки про знищення євреїв. Вранці 19 серпня зондеркоманда, яка прибула в Бар, вигнала євреїв з двох гетто на стадіон, оточений німецькими жандармами і поліцаями. Напе­редодні в яру недалеко від дороги до с. Гармаки місцеві жителі з найближчих сіл вирили 5 ям. Нацисти відібрали близько 3000 старих, хворих, жінок з дітьми. Їм оголосили про переселення в інше місце. В'язнів під конвоєм вели і везли на розстріл вулицями міста. Групи по 40-50 євреїв роздягали догола і підводили обличчям до ям. Протягом 13 годин німці стріляли з автоматів жертвам в потилицю, люди падали обличчям вниз. Зовсім маленьким дітям розбивали голови об корпус автомобіля, який стояв поряд. Начальник міс­цевої поліції Андрусів наказав немовлят кидати в яму живими, а потім сам розстрілював їх з пістолета. У 1966 р, він був засуджений до розстрілу.

Вранці 15 жовтня 1941 р. решту вязнів гетто нацисти і поліцаї погнали до місця розстрілу біля с. Іванівці. У цей день загинуло близько 3 тисяч євреїв. Всього в Барі загинуло близько 5 тисяч євреїв.

Після першого розстрілу в гетто виникла група опору. Кілька вязнів-утікачів з гетто Бару воювали в партизанських загонах (партизанське з'єднання під командуванням Владимирова).