Embedded Files
Кубок України з мотоциклетного ралі, про всі етапи. Присвячується Червоному Кавасакі.
Спочатку була дурнувата ідея купити 660-ту ікстіху, поставити нормальні ноги, навчитися на ній їздити, поїхати кудись на гінку та всіх обігнати. Але було одне але: не було ані грошей, ані найменшого уявлення, як на цьому шматку сталевого брухту їздити. Минали роки… На святковій полиці в гаражі збирали пилюку старий олінз, руль твінволл, скотовський демпфер, переднє колесо від цеерефа та якісь геть нереальні гальма, що я знаю, що дуже дорого та не знаю, від чого. Я почував себе бараном із київського зоопарку, особливо в ті нелегкі хвилини, коли моя кохана допомагала мені у роздивлянні вищевказаних цяцьок. Варіант «це все коштує гривню» в нашому випадку не конає, бо в неї стаж роботи в мотомагазині. Що казати, вона одна з небагатьох, яка в курсі, що Arai і Airoh – це 300 баксів різниці. Минали роки, заповнені самокритикою, в рази посиленою коментами моєї коханої. А потім сталося диво: приїхав клієнт на ХТ на доках, трохи підлатав та продав її мені в борг. БОРГ!!! Казкове слово, яке творить дива… Якби ж не борги – яким би ще чином я примушував себе ходити на роботу, загружати лобні звивини чимось, крім сексу та їжі? А так, спробуй-но знайти зайву трьоху баксів, маючи трьох дітей!
Ще рік. Святкова полиця в гаражі лякає своєю неприродньою пустотою. Намотую круги по кросовій трасі, знов звично почуваюся бараном. Щось воно не газує, не стрибає , проте охоче демонструє готовність щось мені зламати. Добре тільки, що гальмує добре. Маючи в активі необкатану ікстіху, два тренування та план всіх перегальмувати (бо перегазувати літрові ктми нічим) виїжджаю на перший етап Князєй…
Якось закарбувалося в пам’яті, 42 км від Житомира, зупиняємось щось погризти, бо перші кілометри завжди важко, і треба кави, і треба злити стару каву… І щоб було краще травлення – ну дуууже треба поїсти огірків із АТБ. Стратегічна помилка! Ніколи-ніколи не їжте огірки з АТБ!!! Як би так літературною мовою без матюків описати подальші події? Ага, я був, як Хлопчик Мізинчик, який помічав свій шлях крихтами хлібу, тільки в мене був не хліб. Я ретельно кожних 15 хвилин зупинявся і помічав свій нелегкий з сорок другого кілометра шлях. В такому стані я виїхав на тренування, в такому ж стані стартував перший день. Але то пусте, після старту всі ці проблеми якось відійшли, насобачившись так-сяк обганяти маленьких, я не на жарт розігнався і бачу, як в полі в калюжі поперек траси барахтається кавасакі. І розумію, що зелених я ніколи не любив, і колір дурнуватий, і назва так собі…як увалився я в нього на третій з усією пролетарською люттю! Що казати… цей складний час, коли повз тебе проїжджають всі ті, кого ти так важко перед цим обігнав, а особливо талановиті ще й дулі показують! Був би в мене в той незабутній момент мій улюблений 12 калібр – вони б лежали. А я б сидів. Хвилин 15 я приводив до тями мою нокаутовану ямаху, а потім ще прочісував 3 гектари кукурудзи в пошуках окулярів. Які ну ніяк не можна було не викидати подалі, типа, «щоб ніхто не наїхав». Якщо коротко, вже зовсім не в гуморі якось я доклигав до фінішу, але я не один там показував чудеса, то ще й непоганий результат вийшов.
На другому етапі кумедного нічого не було, в тих клятих пісках взагалі мало кумедного, після змагань два тижні серце боліло та чомусь блювотний рефлекс докучав, коли до мотоцикла наближався.
На третій етап – я вже дуже хотів тумбочку, бо за результатом двох етапів мав друге місце. Але там приблизно 4-5 мотогонів їдуть краще за мене, то я так порахував, що треба мені фінішувати мінімум п’ятим. Перший день стартую, як завжди, останнім, рахую – одного взяв з великою фарою, другого… кавасакі!!! Ну ви ж в курсі, як я люблю кавасакі! Цей хоча б червоний. Ото повзаємо ми з ним в шлюбному танці, то він мені, то я його обжену. Так майже весь перший заїзд. Якось я з ним впорався.
Вечір, готель, номер для молодят. Навкруги все в рожевих тонах, зі стелі прибите цвяхом звисає бутафорське серце, на стіні картина еротичного змісту, інша стіна вся в бризках, сподіваюсь, шампанського. Тривожно засинаю.
Старт другого дня. Як завжди, виїжджаю останнім. Давлю потихеньку маленьких та великих, шукаю червоного кавасакі. Немає. Починаю нервуватись, газую. Немає. Я розумію, що тумбочка упливає з-під ніг, їду вже поза межами людських можливостей без вживання віскаря. Під колесами плутаються три катееми з великими фарами, вчорашні лідери. Кавасакі НЕМАЄ!!! Обходжу рижих, повний газ (поручик, не ржати! Аж 48 кобил), повні гальма(а це вже потужна гоночна тактика! Див. вище). Їду якось геть несамовито, ловлю яму, удар в хребта такий, що мав зламатися навпіл. Саме в той момент здогадався, чому перша теща мене так би мовити…гумовим називала, хребет в мене таки гумовий. Газ не відпускаю, шукаю кавасакі. Фінішую першим. Кавасакі на перших хвилинах в пилюці увалився десь в канаву, і я його не помітив. Везіння? Безперечно. Але це фігня. Три дні намагалися зварити юшку, проте нічого не клювало. Після заїзду товариш кидав-кидав спінінга – нічого… Каже - спробуй. Ну з мене рибак, як би це без матюків описати? Кажу: кидаю три рази – і все, йдемо святкувати. На третій раз витягую щуку. За пузо. Тобто, вона взагалі там ні до чого, стояла газету читала, я її тупо за пузо зачепив. Оце фарт!
Низький уклін організаторам, всі три етапи – просто бімба!
Google Sites
Report abuse