- це не лише навчання розпізнавати гроші, а й розвиток уміння розуміти, як вони працюють, як їх витрачати, економити та заробляти. Це важлива основа для майбутнього фінансового благополуччя дитини.
Грайте в ігри:
Імітуйте покупку у магазині, використовуючи іграшкові гроші, щоб навчити дітей рахувати та давати здачу.
Надавайте кишенькові гроші:
Давайте дітям невелику суму грошей на тиждень або місяць, і нехай вони вирішують, як її витратити.
Обговорюйте фінансові питання:
Розмовляйте з дітьми про роботу батьків, про те, як розподіляються гроші в сім'ї.
Надавайте приклади:
Покажіть дітям, як ви заощаджуєте, як вибираєте якісні товари.
Використовуйте ігрові форми:
Наприклад, гра "Зроби свій бюджет", де дитина планує витрати на тиждень.
Заохочуйте до відповідального ставлення:
Навчайте дітей, що гроші потрібно берегти та не витрачати їх бездумно.
Розпізнавання грошей:
Навчіть дітей розрізняти номінали монет та банкнот.
Поняття про купівлю-продаж:
Обговоріть з дітьми, як відбувається обмін товарів на гроші, та навчіть їх, як правильно рахувати вартість.
Розрізнення бажань та потреб:
Поясніть дітям, що є речі, які потрібні для життя, а є речі, які просто бажаються.
Прості навички планування:
Запропонуйте дітям скласти список бажаних покупок та розподілити наявні гроші.
Приклад батьків:
Діти вчаться на прикладі дорослих. Будьте відповідальними у фінансових питаннях, щоб дати дітям добрий приклад.
Систематичність:
Заняття з фінансової грамотності мають бути регулярними та поступовими, щоб діти поступово засвоювали нові знання.
Ігрова форма:
Найкраще навчання проводити у формі гри, щоб дітям було цікаво та легко.
Вікові особливості:
Навчання має відповідати віку та рівню розвитку дитини.
Корисний матеріал для педагогів.
Наразі тисячі людей вимушені перебувати в укриттях, щоб врятуватися від обстрілів у зоні активних бойових дій. Експерти ЮНІСЕФ підготували поради, як підтримати дітей у стресових ситуаціях та допомогти їм подолати тривогу та страх. читати далі
Що батькам потрібно говорити та робити, аби дитина почувалася спокійно?
1. Поясніть дитині план дій.
Складіть маршрут до укриття та розкажіть, якою має бути послідовності її дій. Говоріть короткими та чіткими фразами.
Намалюйте карту укриття: що і де розташовано, як воно функціонує, де вхід і вихід, де ваше місце, де будуть перебувати рідні (намалюйте, зобразіть, напишіть — діти ліпше сприймають, якщо це буде візуалізовано).
2. Запитайте дитину, як вона почувається.
Спостерігайте за станом та реагуйте на потреби дитини. Ставте їй відкриті запитання, стежте за емоційною реакцію та рівнем активності. Важливо, щоб дитина говорила про те, що з нею відбувається, сама могла запитувати, проявляла емоції.
Якщо дитина перебуває у стані ступору, її важливо повернути до вербальної комунікації та активної діяльності.
Для цього поставте три прості питання і чекайте відповіді.
Тебе звати Наталя, так?
Ти зараз стоїш, так?
Ти одягнена в червону кофтину, так?
Можна також помасажувати дитині кінчики пальців, мочки вух, запропонувати гру, або ж дати завдання, орієнтоване на дію (принеси, подай, зроби). Дайте їй води або чаю, нагодуйте та обійміть.
Реагуйте на потреби дитини та задовольняйте їх поможливості. Це поверне відчуття безпеки.
3. Поділіться з дитиною власними відчуттями.
Проговорюйте і проявляйте емоції. Якщо ваша дитина переживає чи відчуває злість або роздратування через те, що відбувається навколо, не кажіть фраз на кшталт «Не переживай» чи «Тобі не варто злитись».
Натомість скажіть: «Я бачу / мені здається, що ти налякана / злишся». Так дитина буде розуміти, що вона не залишилась наодинці зі своїми переживаннями.
Не варто давати обіцянок, які від вас не залежать. Натомість, щоб сказати «Все буде добре», «Нічого не станеться», поясніть: «Що б не сталось, головне – ми разом».
Якщо діти грають чи малюють війну – не забороняйте їм. Програйте, прокричіть, озвучте чи візуалізуйте емоцію (наприклад, можна спробувати ричати, як собака). Саме так ви можете допомогти впоратися з емоціями та знизити рівень тривоги.
4. Дозволяйте себе обіймати та обіймайте у відповідь.
Тілесний контакт допоможе знизити рівень напруження та заспокоїтись. Можна спробувати одну з вправ:
«Обійми метелика» — дитина обіймає свої плечі двома руками, також може себе поплескати по них.
«Водоспад» — дорослий підходить до дитини й руками погладжує від плечей і до поясу, наче знімає щось з них.
«Кокон» — права рука дитини обіймає ліве плече, а ліва рука живіт.
Допоможе вийти зі стану ступору та знизити рівень стресу стабільне дихання. Для цього спробуйте таку вправу: вдих носом і повільний видих ротом, можна зі звуками «А», «О», ефективним також є дихання животом. Важливо відновити стабільне дихання та фізичну активність.
5. Нагадуйте дитині про режим дня.
У час невизначеності важливо відтворювати послідовність дня. Це надасть відчуття контролю над власним життям. З самого ранку і до вечора загинайте пальчики і проговорюйте все, що ви щоденно робите.
6. Піклуйтеся про себе і дитину.
Дбайте про себе. Ви краще допоможете дитині, якщо будете піклуватися про себе. Дитина бачить, як ви реагуєте на новини, та копіює вас, тому важливо, щоб вона розуміла, що ви зберігаєте спокій і маєте чіткий план дій.
Якщо ви занепокоєні або засмучені, знайдіть час для себе, за можливості поспілкуйтеся з друзями та рідними. Важливо почути голос інших. Це надасть відчуття єдності та зв’язку зі світом.
7. Нагадуйте дитині, що ви разом і з усім впораєтеся.
Дитині важливо знати, що вона не залишиться на самоті. Кінець розмови робіть максимально позитивним, також звертайте увагу на мову тіла дитини, постійно оцінюйте її рівень занепокоєння.
Створюйте спільні традиції завершення дня (обіймайтеся, моліться, пийте чай або ж співайте).
Обмежте кількість розмов та прослуховування новин про війну в присутності дитини. Надавайте їй лише перевірену інформацію, робіть це дозовано і відповідно до віку.
Бережіть себе і своїх близьких!
Усе буде Україна!
Говорити з дітьми про те, що зараз відбувається в Україні треба. Але перш ніж розпочати діалог на тему війни, дорослим і самим слід попрацювати зі своєю тривожністю, оцінити ситуацію навколо. Під час бесіди з дитиною говоріть їй правду, але добирайте правильні слові і конструкції, такі, які дитина здатна зрозуміти. Тут все залежить від її віку. читати далі
Роль батьків – підготувати дитину до того, що може не бути світла, але при цьому пояснити, що в нас є ліхтарик і павербанк, наприклад. Тобто ми говоримо про обмеження, а далі говоримо про можливий вихід із ситуації.
Також батькам слід сфокусувати увагу дитини не на можливій стресовій ситуації, а на її компетентності: домовитись, з дитиною, що вона має бути відповідальна, наприклад, за заряд павербанка і цього ж ліхтарика.
Щодо звуків сирен повітряної тривоги, які також мають негативний вплив на психіку малюків та викликати надмірний стрес і переживання, дорослим слід пояснити дитині, що повітряна тривога – це не загроза, а попередження про те, що ми маємо йти в безпечне місце. Дітям важливо також пояснити, що укриття – це безпечне місце, пояснити навіщо ми туди йдемо, пояснити, що нас захищають військові. І в таких обставинах важливо теж давати дитині відповідальність, наприклад, щодо води, яку беремо з собою в укриття чи той таки павербанк і т.д.
А чи варто попереджати дитину про те, чого може й не статися?
Психологи нашого табору рекомендують говорити дитині про можливу страшну подію лише тоді, коли ви на 100% впевнені, що ця подія відбудеться.
Наприклад, якщо ви на роботі і прочитали новину про небезпеку, а дитина у цей час знаходиться не з вами, можна просто попросити її у найближчий час не виходити з дому. Або попросити її перевірити тривожну валізу. Тобто попереджувати нативно, щоб не злякати.
Булінг (цькування) належить до різновидів насильства й може бути фізичним, психологічним, економічним і сексуальним. Від конфлікту його відрізняє повторюваність і наявність трьох сторін: кривдника, потерпілого й спостерігачів.
З початком війни, зокрема повномасштабної, в українському суспільстві накопичується тривожність, з якою нерідко намагаються впоратись через агресію. Діти не виняток, і часто вони вдаються до булінгу задля ілюзії контролю.
Крім того, натепер нерідко жертвами цькування стають діти внутрішньо переміщених осіб чи тих, хто виїхав за кордон. До прикладу, у новому колективі їх можуть бойкотувати.