КАЛЕНДАР
Календар – це спосіб числення часу, що дозволяє визначати тривалість подій і відзначати їхні моменти на часовій шкалі.
Потреба числити час була ще в первісних людей. На основі примітивних спостережень це вони робили по днях і літах. Відмітивши, що з виходом Сонця світає й все навколо видно без стороннього світла, вони назвали проміжки часу із сонячним світлом днем, а проміжок без нього, коли все поринало в темряву, - ніччю. Суміжні частини дня і ночі, коли Сонце досягало земного горизонту і ховалося за нього, позначалися як вечори, а суміжні частини ночі і дня, коли горизонт світлів і випускав із себе сонячний диск, - як ранки. Проте вже вони звали днем не тільки проміжок часу, коли Сонце над Землею, а й той проміжок, що був до наступного світанку після реального дня чи після попереднього заходу до згадуваного дня, то залежно який народ, яке плем’я. Також вони відмітили зміну пір, коли за певною кількістю холодних днів наставав час значно тепліших. Найхолодніші дні формувалися в них в пору, що названа ними зимою, а найтепліші дні складали пору літа. Так само, як у випадку з переходами ніч-день і день-ніч, проміжні дні між зимою і літом склали пору весни, а між літо і зимою – осінь. І так само, як день міг захоплювати своїм поняттям решту проміжків часу від попереднього чи до наступного дня, літом звали не тільки найтеплішу пору, а й разом з ним і проміжок часу від попередньої такої пори чи до наступної такої. Звідси і походить рівнозначність запитань в українській мові: «Скільки тобі років?» і «Скільки тобі літ?» Правда, відповідь «Скільки літ, стільки й зим» не завжди правильна, бо коли людина, до прикладу, народилася весною, прожила літо, осінь, зиму, наступні весну і літо, то восени після цього виявляється, що вона прожила два літа та одну зиму!
Не фіксуючи точки відліку, а найчастіше відмічаючи теплий проміжок часу, званий літом, первісні люди час рахували від літа до літа – літами. Старші мали більше літ, аніж молодші. Рахували також й дні. Проте скільки днів минає від літа до наступного такого не додумався жоден первісний народ через складність відзначення конкретного дня літа, що став би кінцем попереднього числення і початком наступного. Правда, з часом виявили, що літо має природну середину, так звану точку літнього сонцестояння, коли тривалість дня максимальна. Давні жителі Месопотамії – халдеї – виявили, що від літнього сонцестояння до наступного такого Місяць набирає повного вигляду 12 раз. Проміжок часу від повні до наступної такої названо місяцем, а час від певного сонцестояння до наступного такого – роком. Отже, в халдейському численні рік містить 12 місяців. Спершу було відмічено, що Місяць зростає і спадає на півкруга за 7 днів й цей час названо тижнем. Сьомий день тижня відзначався як святковий вихідний день. На місяць випадає 4 такі зміни, що звуть фазами Місяця: відсутність світила на небі – новомісяччя, наростаючий півкруг – перша чверть, повний круг – повня і спадний півкруг – остання чверть. Таким чином первісний халдейський «рік» тривав 7 днів/тиждень х 4 тижні/місяць х 12 місяців/рік = 336 днів. Та вже перші покоління халдеїв виявили, що наступна повня виростає не за 28 днів, а через 29 й по черзі 30 днів від попередньої. Тобто, середня тривалість місяця є (29+30) : 2 = 29,5 дня, а тому в халдейському місячному календарі перейшли до чергування місяців тривалістю 30 і 29 днів й тривалість року досягла 29,5 х 12 = 354 днів. Минали такі «роки» і виявилося, що новоріччя перестають співпадати з новомісяччям, яке почало «припізнюватися» на день за три «роки», тож кожен третій «місячний рік» збільшували до 355 днів, додаючи 30-ий день до 12-ого місяця і так заснувавши поняття «високосного року». Проте і при цій поправці «припізнення» давало день через 30 «років», тож знову відбулося уточнення: на кожні 30 «років» вчинили не 10, а 11 «високосних роки». Це означає, що реальна тривалість місяця є не 29,5 дня, а: (354 дні/«звичайний рік» х 19 «звичайних роки» (із 30) + 355 днів/«високосний рік» х 11 «високосних років» (із 30)) : (30 «років» х 12 місяців/«рік») = 29,530556 дня/місяць. Сучасні уточнення показали, що реально місяць триває 29,530588 дня й тому «місячний календар» халдеїв при всіх їхніх уточненнях все-таки недолічував 0,000032 дня в місяць або 0,000384 дня в «рік» й треба було вводити ще один «високосний рік» через 2604 роки!
Точно? Навіть дуже, але «місячні роки» виявилися коротші за реальні й вже перші покоління халдеїв окремо лічили свої літа, а окремо роки, справляючи новоріччя влітку, потім весною, взимку, восени і знову влітку. Халдейські мудреці вважали Місяць головним світилом, тож лічили час по його фазах і забороняли уточняти тривалість року, боячись занехаяння їхнього поклоніння. І не дарма! Коли з’являться інші календарі, то Місяць стане допоміжним покажчиком часу, а й взагалі на нього не зважатимуть. Впертість халдеїв можна зрозуміти, бо їхні перші предки виживали із скотарства, а в спекотній Месопотамії найкраще випасалася худоба вночі і особливо під світлом благодатного Мардука (людського уособлення місячного божества). Халдейський календар не відповідав змінам пір року та не в цьому було його призначення в краях, де зміна холоду та тепла протягом реального року незначна. Він точно рахував тривалості подій і відмічав їхні моменти, а також слугував для відзначення релігійних свят, тож його перейняли народи поза Месопотамією і досить далеко від неї: хети, арамеї, араби, ханаанеї, давні індуси, китайці, греки й зокрема Троя і вже через її біженців – італійці, також фінікійці й від них пуни (Карфаген). Ним користувалися в Індії до навали аріїв, в Китаї – до реформ Цінь-Шіхуанді, греки – до запровадження Олімпійських ігор, римляни – до реформ Нуми Помпілія, ханаанеї, арамеї, фінікійці та пуни – до поглинення їхніх цивілізацій відповідно євреями, греками та римлянами, а араби та всі навернені в їхню віру – іслам – користуються його уточненою версією досі. Ця версія відома нам як мусульманський календар або числення від гіджри – заснування мусульманської держави в ніч новомісяччя 17 липня 622 року пророком Магометом. Сам Магомет через свою книгу – священне чтиво (Коран) – суворо забороняє вірним відходити від місячного календаря, бо такий простий як Божий задум, а всілякі людські мудрування є початком гордощів та гріха. Тут певно передається халдейська настанова не уточнювати числення місяців, бо певні дні свят чергуються через означене число місяців й вірні, розкидані на великі відстані, при додаванні уточнюючих місяців можуть святкувати не в той самий день те ж свято (десь додали раніше, десь пізніше, а десь взагалі не додали через певні труднощі). Араби зберегли особливо календар халдеїв ще й тому, що не тільки встояли перед євреями, греками і римлянами, а й після падіння Халдейського царства його останній цар Набонід став їхнім першим жерцем місячного культу в місті Дума (є історики, що ототожнюють її із самою Меккою).
Додавати місяці до місячного календаря розпочали ассирійці, які відмітили, що десь за 33 літа набігає 34 «роки». Це означало, що в 33 літа треба вкласти 21 рік з 12-ма місяцями і 12 років по 13 місяців, бо 34 «місячні роки» х 12 місяців/«місячний рік» = 408 місяців, а 21 рік х 12 місяців/рік + 12 років х 13 місяців/рік = 408 місяців. Все було б гаразд, але 408 місяців – це 408 місяців х 29,53088 дня/місяць = 12048,59904 дня, а 33 роки – це 33 роки х 365,24220 дня/рік = 12052,99260 дня, тобто, ассирійський первісний місячно-сонячний календар не дораховував 4,39356 доби кожні 33 роки й з покоління в покоління його новоріччя ставали все раніше і раніше, хоч і не так стрімко, як в сусідів-халдеїв, з якими ассирійці ворогували певно ще від коли їхній предок Ашшур покинув вавилонське стовпотворіння (Вавилон , нагадаю, було царським містом халдеїв). В цей час як халдеї уточнювали свій місячний календар нащадки Хама, які тепер ми звемо давніми єгиптянами, завдяки спостереженню за тінню від сонячних променів уточнили момент літнього сонцестояння. На відміну від халдеїв, ассирійців, ханаанеїв, амореїв, хетів, фінікійців, ахейців, троянців, італіків, арабів давні єгиптяни були сонцепоклонники, від Сонця залежала врожайність орошених Нілом прибережних до нього полів і ці хлібороби спостерігали за рухом денного світила та явищами, пов’язаними з ним. Вони зокрема відмітили, що з дня на день тінь в полудень досягає певного мінімуму (зранку та вечором через низькість Сонця над горизонтом Землі тіні довшають) та остаточний мінімум досягається в момент літнього сонцестояння. Знаючи цей момент від літа до літа жерці Сонця полічили дні року й виявили таких цілих 365. За першого фараона Менеса (Нофа) вони склали перший сонячний календар саме з такою тривалістю року. Це був неточний календар, хоч як його хвалять історики. Так, він найточніший сонячний календар давнини, на відміну від халдейського, що начисляв зайвий «рік» за 33 літа, в ньому «зайвий рік» набігав за 1508 років у той час, як первісний ассирійський календар перечислював «зайвий рік» за 2744 літа та ще й враховував місячні фази. Вже давні єгиптяни при перших фараонах помітили, що їхні новоріччя з літа до літа відбуваються все раніше й перестають дотягувати літнього сонцестояння, а далі взагалі святкувалися взимку! Хоча єгипетська зима мало чим відрізняється від літа, але… Давньоєгипетські мудреці проводили додаткові уточнення знову таки за допомогою тієї ж тіні й виявили, що за 4 роки літнє сонцестояння «припізнюється» на день, тому були пропозиції вчиняти 4-ий рік високосним, тривалістю 366 днів. Проте, як і у випадку з халдейським календарем, так само давньоєгипетські жерці забороняли це уточнення, мовляв, не потрібно ускладнювати те, що задано Богом: з року в рік звикли, що є чотири пори (квартали) по 120 днів в кожній та 5 завершальних святкових дні в кінці року, кожен присвячений головному божеству давньоєгипетського сонму – Богу-Творцю (Пта), Сонцю (Ра), річці Ніл (Хапі), першому фараону (Осіріс) та його дружині (Ісіда). А якого ще бога хотіли вшанувати ті мудреці, які пропонували 6-ий святковий день кожного 4-ого року? Та їх прокляли як таємних прихильників Сета, злого противника і вбивці Осіріса, а тому реформа не відбувалася віками! Лише коли в середині ІІ тисячоліття до Різдва Христового Єгипет захопили кочовики, прозвані гіксосами (пастухами), то нові володарі з їхнього роду таки ввели високосний рік, посвятивши додатковий день своєму верховному божеству Ваалу, що його підкорені єгиптяни стали ототожнювати із Сетом. Через це, коли після 150 років панування азіатів Єгипет було визволено повстанням, новий точніший календар відмінили і повернулися до старого неточного ще на добрих 1500 років!
І все-таки останнє уточнення не забулося, бо вже всі мудрі люди Близького Сходу знали, що тривалість року складає більш-менш точно (365 днів/звичайний рік х 3 звичайні роки + 366 днів/високосний рік х 1 рік) : 4 роки = 365,25 дня/рік. Це пізніше врахували ассирійці, уточнюючи свій місячно-сонячний календар і відмовившись від попередніх своїх 33-літніх циклів, а перейшли на 19-літні, бо за 19 років маємо 19 х 365,25 = 6939,75 дня або 6939,75 : 29,530588 = 235,0021 місяця. Так виник точніший ассирійський календар, де на 19 років розкидано 235 місяців: 12 років мають по 12, 7 – по 13 місяців, при чому додатковий 13-ий місяць фігурує в роках 19-літнього циклу з №3, 6, 8, 11, 14, 17 та 19. Цей календар пізніше (І століття до Р. Х.) детально вивчав давньогрецький вчений Метон, тож і звуть 19-літній місячно-сонячний цикл метоновим. Після загибелі Ассирії її календар перейняли взяті у вавилонський полон євреї і використовують досі для потреб іудаїзму, своєї рідної релігії, хоча іудейські рабини доводять, що не євреї в ассирійців, а ассирійці в євреїв перейняли такий календар, отриманий пророком Мойсеєм від самого Бога-Творця на Синайській горі разом із рештою настанов Закону Божого (Тори). Повернувшись з вавилонського полону, іудеї власними спостереженнями за Місяцем уточнили тривалість місяця до 29,530594 дня/місяць і такою точністю користуються досі, через що похибка в 29,530594 – 29,530588 = 0,000006 дня/місяць приводить до відхилення новомісяччя на день вперед за 1/0,000006 = 1666662/3 місяця або через 166666,666667 місяця : 235 місяців/цикл х 19 років/цикл = 13475 років! Проте поряд з цим за цикл нараховується 235 місяців/цикл х 29,530594 дня/місяць = 6939,68959 дня у той час, як 19 років – це реально 19 років х 365,24220 дня/рік = 6939,60180 дня, тож іудейський календар за цикл перераховує 6939,68959 – 6939,60180 = 0,08779 дня. Зайвий день нараховується за 1 : (0,08779 дня/цикл : 19 років/цикл) = 216 років, тобто, не зважаючи на високу точність цього календаря він таки неточний. Правда, за 2500 років (а рабини доводять, що навіть біля 3500) календар «відсунувся» від заданого йому новоріччя незначно, хоч мав би вже «відсунутися» як мінімум на 2500 : 216 = 11 днів. В Торі зазначено: «Дотримуй місяця Авіва і святкуй Пасху Господу, Богу твоєму, бо в ночі, в місяці Авіві, Господь, Бог твій, вивів тебе з Єгипту…» (Повторення Закону, глава 16, рядок 1), а ще: «А першого місяця, на чотирнадцятий день цього місяця, Пасха Господу…» (Числа, глава 28, рядок 16) і нарешті: «Місяць цей вам буде початок місяців, першим буде вам в місяцях року.» (Вихід, глава 12, рядок 2). Новомісяччя сучасного Авіва – Нісана припадає в межах від 10 днів до весняного рівнодення й до 20 днів після нього, а оскільки Пасха є строго весняним святом («Авів» значить весна), випадає на повню нісана (див. вище цитату з книги Числа) і, отже, повинна святкуватися вже у чисто весняні дні після рівнодення. Це означає, що зсув в 11 і більше днів є недопустимим, бо виходить, що колись нісан розпочинався за 20 днів до рівнодення, а Пасха відзначалася за 6 днів до нього, в астрономічну зиму. Очевидно, що сучасний іудейський календар «запрацював» не в дні повернення з вавилонського полону, а тим паче в рік Виходу євреїв з єгипетського рабства чи навіть створення світу в 3760 році до Р. Х. (рік початку відліку іудейської біблійної історії). Десь до ХІІ століття був інший календар, який на той час дуже «заглибився» у весну і тогочасні рабини провели виключення одного 13-ого місяця в 19-літньому циклі, «підігнавши» Пасху ближче до рівнодення. Про цю реформу є мало свідчень, але вже той факт, що сучасне іудейське новоріччя є не 1-ого нісана, а 1-ого тішрея, через 6 місяців, восени, доводить про перетворення, які здійснювалися над цим календарем від біблійних часів й до нині.
Найбільш точним місячно-сонячним календарем є китайський, започаткований ще за реформами Цінь-Шіхуанді й доопрацьований в пізніші часи. До цих реформ китайці користувалися місячним календарем, подібним до халдейського, але, будучи хліборобами, вони шанували свята зустрічі весни (початок сільськогосподарських робіт) та збору врожаю (кінець тих робіт), а такі не сходилися з конкретними датами давнього календаря. Китайські мудреці взяли за початок відліку не літнє чи весняне, а зимове сонцестояння, що пов’язано із сезонними потребами великої країни. Літній початок року випадає на апогей зайнятості хліборобів на землі, яким вже не до свят. Щодо ж весняного рівнодення, то воно визначається, як середина між зимовим та літнім сонцестояннями, в ці дні іде приготування до посіву. При зимовому сонцестоянні тінь в полудень максимальна в році, тож визначити цей момент року неважко, як і літнє сонцестояння. Правда, новомісяччя після зимового рівнодення ще не є новорічним, таким вважається наступне за ним, ближче до весни, щоб повня новорічного місяця стала водночас святом зустрічі весни (таке ніби китайське Стрітення). Пильнуючи точку зимового сонцестояння можна легко рахувати місяці років. Колись цю точку фіксували спеціальні особи, які призначалися за згодою імператора після відмінних іспитів з математики, астрономії, історії, релігієзнавства та філософії. Сто років тому Китайська імперія припинила своє існування й, щоб не втратити точку відліку свого календаря, китайці використовують досі григоріанський календар з додатковими даними про фази Місяця, де фіксують потрібне новомісяччя й зустрічають свій окремий колоритний Новий Рік. Таким чином цей розумний народ практично не має похибки в своєму календарі, але теоретично негоже сподіватися на відносно точний григоріанський календар!
Григоріанський календар – це поправлений юліанський календар і поправлений досить неважно. По суті юліанський календар звемо через римського жерця Юлія Цезаря, що запровадив його в Римській імперії на зміну старим неточним місячним і сонячним календарям в 45 році до Р. Х., хоча насправді це той же календар, що його запроваджували «гіксоси» в Єгипті ще за 1500 років до «божественного» Юлія. Юліанський рік триває 365,25 дні, тобто, в календарі чергуються 3 роки по 365 дні і високосний тривалістю 366 днів. За реальний такий рік більший на 365,25 – 365,2422 = 0,0078 дня і зайва доба набігає вже за 1 : 0,0078 = 128,2 роки. Календар явно точніший і простіший за іудейський, але теж неточний і до того ж не фіксує реальних місяців. Так, за безпідставним наказом Юлія рік далі ділили на 12 частин, що надалі звалися місяцями, а насправді ці частини року не відповідають місячним змінам. Тобто, юліанський календар і за ним уточнена його григоріанська форма виявляються продуктом примхи несамовитого володаря, це штучне і неприродне утворення, така собі данина історії: 12 місяців є пам’ятка про місяці давніх місячних календарів на ґрунті халдейського і всього, а календар сонячний! Юліанським літочисленням користується лише та частина християн, що пов’язана з візантійським минулим: православні, греко-католики (уніати) та протестанти на їхніх теренах. Вони не сприйняли григоріанського уточнення, за яким християнська Пасха може святкуватися раніше іудейської, а відомо, що Ісус Христос воскрес вже після того, як іудеї зустріли своє свято. Між іншим, до Нікейського Собору в 325 році християни жили за іудейським календарем й відмічали свою Пасху в честь воскресіння Ісуса у неділю після іудейської Пасхи. За наказом імператора Константина Собор перевів християн на юліанський календар Римської імперії і відтоді в ньому з’явилася складова, що враховує зміни Місяця – так звана пасхалія, бо доводилося за ними вираховувати Пасху на кожен рік. Римський папа Григорій ХІІІ дослухався до зауважень астрономів про те, що за 1270 років юліанський календар нарахував зайвих 1270 : 128,2 = 10 днів, і, віднявши їх, в 1573 році оголосив новий уточнений календар, що згодом в його честь назвали григоріанським. За ним кожні 400 років мають в собі чергування по 3 роки тривалістю 365 днів і високосного тривалістю 366, але 100-ий, 200-ий та 300-ий не є високосні і тривають 365 днів. Тобто, за 400 років маємо не 100 високосних, як в юліанському календарі, а 100 – 3 = 97 і разом ті 400 років тривають 400 х 365 + 97 = 146097 днів й тривалість григоріанського року виходить 146097 днів : 400 років = 365,2425 дня/рік, що більше від реального на 365,2425 – 365,2422 = 0,0003 дня/рік. Зайва доба набігає за 1 : 0,0003 = 3333 роки. Отже, григоріанський календар значно точніший за юліанський, але теж, як і він, не враховує змін Місяця, а ще порушує пасхалію. Навіть якщо його ще уточнити і не вважати, наприклад, в кожні 10000 років високосними 3200-ий, 6400-ий і 9600-ий роки, зробивши його реально точним, все-одно порушена пасхалія, існують нереальні місяці й сам Місяць в такому календарі виявляється простим небесним світильником.
* * *
То яким може бути правильний календар? Візьмемо ті дані, які відомі сучасній науці… Планета Земля робить обертання як навколо своєї осі, так і навколо Сонця. Обертання навколо осі спричинює до того, що ніч змінює почергово день, тривалість одного оберту є величина практично стала і її взято за одну добу – вона по суті є тим розширеним поняттям дня з наступною чи попередньою ніччю. Цілком умовно добу розбито на 24 однакові частини, які звуться годинами. Кожна година розбивається на 60 однакових частин, які названо хвилинами, а кожна хвилина в свою чергу розбита на 60 однакових частин, що звуться секундами. Цей поділ придумали ще халдейські мудреці, які використовували не звичне нам десяткове числення, а шістдесяткове. Число 60 взято ними за основу числення через те, що воно ділиться на всі номери днів тижня, окрім сьомого, вихідного. Правда, вони ще не відрізняли доби, звучи її просто загально днем, а власне сам день від світанку до виходу перших зірок на небо після сонячного заходу ділили на 12 годин і вже ті години по 60 хвилин й т.д. Оскільки тривалість дня в різні пори року змінюється, то й виходило, що літні години та хвилини в халдеїв були довші за зимові. Лише коли люди навчилися робити годинники з однаковими часовими вимірами, то секунди, хвилини і години стали однаковими, 12 годин взимку не вміщувалися в день, а літом їх не вистачає, тож рахуються всі 24 години разом з ніччю.
Окрім обертання навколо власної осі Земля обертається навколо Сонця. Тривалість одного оберту практично стала і становить реальний рік = 365,2422 доби або 365 діб 5 годин 48 хвилин і 46,08 секунди. Тобто, якщо весняне рівнодення в певний день випадає о 12:00;00,00 (що значить о 12-ій годині, 0 хвилин, 0 секунд і 0 сотих доль секунд), то через рік мине 365 днів і рівнодення буде такого ж дня, але о 17:48;46,08, через два роки – в той день, але о 23:37;32,16, а через три роки воно пересунеться на наступний день на 05:26;18,24 і врешті через 4 роки – буде наступного дня о 11:15;04,32, тобто, наступний день перетворюється на день рівнодення!
З вищесказаного можна зробити висновок, що новітній календар може діяти так само, як григоріанський, але з уточненням, яке відмінює високосні роки в 3200-ому, 6400-ому і 9600-ому роках десятитисячоліття! Проте григоріанський календар не показує змін Місяця, тож новітній календар повинен лічити дні від рівнодення до найближчого новомісяччя і їхнє число зазначати поряд з назвою першої частини року. Таких частин повинно бути не 12, а 13. Це не пов’язую з тим, що колись, щоб якось пов’язати необґрунтовані «місяці» юліанського календаря з небесними явищами, приписали кожному такому «місяцю» 12 перемін знаків Зодіаку – сузір’їв, серед яких в полудень світить Сонце протягом року, але хоч таких сузір’їв більше, насправді найчастіше Сонце досягає своєї вершини на небі (зеніту) там, де вночі є такі 13 сузір’їв (починаючи від весняного рівнодення): Овен (десь 25 днів), Телець (десь 24 днів), Близнята (десь 25 днів), Рак (десь 25 днів), Лев (десь 26 днів), Діва (десь 23 дні), Терези (десь 24 дні), Скорпіон (десь 24 дні), Змієносець (десь 15 днів), Стрілець (десь 25 днів), Козеріг (десь 26 днів), Водолій (десь 24 дні), а решта днів року випадає на інші можливі сузір’я. Отже,не в сузір’ях справа, бо як бачимо, нема чого пов’язувати частини року з ними, вони є спрощення в роботі астрологів та не для точного і зручного календаря. Історично склалося, що досі існує потижневий поділ часу, до нього пристосовують релігійні свята та робочі розпорядки, а окрім того, за цим поділом простіше фіксувати зміни фаз Місяця. Умовні місяці григоріанського календаря тривають 28, 29, 30 або 31 день й окрім лютого в роки, що не є високосні, містять неціле число тижнів, що ускладнює нарахування зарплат, визначення числа вихідних, дня тижня для конкретного дня такого місяця й т.д. А тим часом реальний рік триває 52 тижні 1 добу 5 годин 48 хвилин 46,08 секунд, його звикли ділити на чотири квартали за прикладом давніх єгиптян і звідси виходить, що в кварталі є цілих 13 тижнів. Далі реальний місяць триває 29,530588 доби і вміщує в собі 4 тижні, які можна взяти за місячну частинку року і таких частинок в році виходить 52 : 4 = 13.
Так доводимо, що точний і зручний календар повинен містити 13 місячних частин по 7 х 4 = 28 діб, а всього в місячних частинах маємо 28 х 13 = 364 доби і ще залишається один день як перехідний в роках, що не є високосні, а у високосні роки маємо два перехідні дні. Тоді всі місяці розпочинаються в день тижня, в який розпочався рік, і цей день тижня є для перехідного дня (чи першого з двох). Уявіть собі, всі місяці мають однаковий розподіл по днях тижня, однакове число календарних вихідних і робочих днів (без врахування свят)!
Лякає число 13, яке чомусь асоціюють то із Сатаною (головною злою силою), то із Юдою Іскаріотом, який був в числі 12 учнів Ісуса Христа, зрадив його, по жеребу замінений іншим 12-им апостолом та вважається 13-им апостолом. А між іншим, число 13 насправді не є злом, навпаки, багато чого в світі є доброго і з числом 13: Ісус Христос і 12 апостолів, 12 місяців і 13-ий додатковий в місячно-сонячному календарі, 12 племен Ізраїлю, що поділили Святу Землю, та окреме, розкинуте між ними, плем’я левітів тощо. Тому для релігійних християнських потреб можна відділити перший місячний проміжок, де якраз часто випадає Пасха іудеїв, католиків і православних, й присвятити його самому воскреслому Христові, а решта 12 місячних проміжків – його найближчим апостолам: Петру, Івану Богослову, Якову й т.д. Для іудеїв перший місячний проміжок важливий в питанні визначення їхнього місяця Авіва і тоді їхня Пасха повертається на те місце, яке вимагає Тора, а не «посувається» до літа – цього не дозволить новітній календар. Тоді в них виходить, що 14 нісана (день зустрічі Пасхи, перша весняна повня) є в день першого місяця з номером біля його назви + 14, якщо цей номер менший 15, або -16, якщо більший 15, але коли номер дня стає більшим 28, то 14 нісана випадає в другий місячний проміжок з номером, на 28 меншим за отриманий. Правда, 14 нісана за канонами іудаїзму не може бути в неділю, вівторок та четвер, тож коли за вищенаведеними розрахунками згаданий день випадає в ці дні тижня, то вважати таким наступний або попередній згідно моменту з’яви першої весняної повні. Відповідно християнська Пасха випадає в наступну неділю, якщо 14 нісана є в понеділок, але переходить до ще наступної неділі, коли 14 нісана випало в середу, п’ятницю чи суботу (святкування іудейської Пасхи не повинно випадати на Страсний Четвер, Страсну Суботу І сам Великдень згідно розпорядження Нікейського Собору).
Доведемо це на прикладі 2011 року григоріанського літочислення. Весняне рівнодення виходить 21 березня (21.03.2011 – це понеділок), тож у вівторок, 22 березня, мав би розпочатися черговий рік новітнього календаря. Канонічне новомісяччя після 21.03.11 є 03.04.11 о 12:44, тобто, на 13-ий день після рівнодення і перший місячний проміжок матиме номер 13, що менше 15, і, отже, 14 нісана виходить 13 + 14 = 27 – це 27-ий день першого місячного проміжку, неділя, а в неділю 14 нісана не буває, тож маємо його 26-ого (субота) або 28-ого (понеділок) дня першого місячного проміжку. Уточнюємо день зміною фаз Місяця, коли наступна настає в середньому через 7 днів, 9 годин та 11 хвилин: новомісяччя є 13-ого о 12:44 (неділя), перша чверть – 20-ого о 21:55 (неділя) і повня – 28-ого о 07:06 (понеділок), а оскільки Пасха настає з повнею, то очевидно, що 14 нісана є в понеділок, 28-ого числа – це 18 квітня 2011 року. Відповідно, християнська Пасха виходить в наступну неділю – 24 квітня 2011 року – й це одночасно для католиків, православних та протестантів без порушень Нікейського канону.
Візьмемо ще 2002-ий рік. 21.03.02 – це четвер, перше новомісяччя нового року за новітнім календарем – п’ятниця, 12.04.02 о 15:14, - це 22-ий день першого місячного проміжку, що більше 15 і, отже, 14 нісана виходить на 22 – 16 = 6-ий день першого місячного проміжку (середа, 27.03.02). Пасха виходить не в неділю 31.03.02, як святкували католики, а в неділю 07.04.02, а православні відзначали аж 05.05.02, бо за юліанським календарем 21 березня випало 03.04.02, перша весняна повня – в суботу 27.04.02 о 09:36 і вже Пасха – в неділю 05.05.02. Тому для прихильників юліанського стилю треба визначати день їхнього «рівнодення» окремо.
В обох випадках 14 нісана, вичислене для іудеїв, співпало, а от Пасхалія не завжди сходиться через неприродність юліанського календаря і перегинів григоріанського. Новітній календар чітко відповідає канонам Церкви, є зручним для обчислень і економіки, головне, точним на мільйони років, але його введення зустріне чимало незручностей та опору…