Embedded Files
ЗАХОПЛЕННЯ ЕРНЕСТА ХЕМІНГУЕЯ
З дитинства разом із батьком Ернест Хемінгуей привчився до полювання, мисливства, рибної ловлі. У десять років дід подарував йому першу рушницю для ловів на кроликів, і це сприяло пробудженню тієї цікавості до життя в усіх його проявах, яка згодом стала визначальною рисою вдачі письменника. Колекціонування, мисливство, спортивна риболовля, іспанські фієсти та африканські сафарі — усе вабило й захоплювало Хемінгуея і так чи інакше відбилося у його творах.
Ернест ріс у респектабельній родині: батько його був лікарем, а мати захоплювалася музикою. Вона вірила, що діти її стануть відомими музикантами, тому Ернесту доводилося займатися грою на віолончелі. Ця неприємна процедура дуже швидко стала для нього приємною: із вікон зали, де він самостійно музикував, відкривався чудовий вид на полювання на кроликів... Ернест був гарним шкільним товаришем. Часто хлопці не могли визначити переможця у боксі, і тоді він пропонував використати для вирішення проблем свою музичну залу. Спочатку треба було обійти усі домашні «пости», побачити, де знаходяться мати і сестри, а потім швиденько пробратися до імпровізованого спортивного залу. М'які ковдри в одну мить скручувалися, і після справжнього спортивного двобою визначався переможець. А якщо була кров, так вона дуже легко відмивалася з блискучої паркетної підлоги...
Хемінгуей був заядлим мисливцем і часто виїжджав до мисливських угідь на Північному Заході США, де йому пощастило вбити свого першого ведмедя вагою двісті фунтів. Наприкінці 1933 року він вирушив на своє перше африканське сафарі. Разом із мислив-цем-провідником письменник пройшов шлях від Найробі до плато Серенгеті. Протягом трьох місяців він разом з дружиною перебував в Африці. У них були багаті трофеї — три убитих леви, один буй-вол і двадцять сім інших тварин. Письменник, сповнений вражень, написав книгу про Африку, численні нариси й фейлетони, газетні репортажі. ,,
Після африканського сафарі Ернест Хемінгуей не полишив своїх мисливських захоплень. Він купив катер «Пілар», на якому часто виходив у море полювати на акул, займався спортивною ловлею риби. Ще за життя письменника на Кубі стали провадити турнір риболовів на честь Хемінгуея, в якому брали участь видатні люди того часу.
У своїх творах Хемінгуей часто описував ловлю марлінів. Марлін — велика риба, що водиться біля берегів Куби, ловити її непросто. Спочатку письменник тільки з берега спостерігав за ловлею цих величезних рибин, а згодом і сам випробував себе у цій небезпечній справі.
Іспанія та щорічна фієста з боєм биків залишила незабутні враження в пам'яті Хемінгуея. 1923 року він уперше побував в Іспанії і з тих пір не забував про цю країну. Влітку того ж року письменник спостерігав кориду і став палким її прихильником. Захоплення свого чоловіка поділяла і його дружина Хедлі, обоє вони познайомилися в Памплоні з матадором Никанором Віллальтом, який справив на них сильне враження. Подружжя вирішило, якщо народиться син, назвати його Никанором і додержали свого слова.
ХЕМІНГУЕЙ — ЛЮДИНА РИЗИКУ
Ернеста Хемінгуея можна назвати людиною ризику й відваги. Його життя сповнене різних подій, навіть катастроф. Професія журналіста, яка дуже добре відповідала активній вдачі письменника, кидала його в різні куточки світу. Велосипедні перегони, бої биків, іспанські фієсти, африканські сафарі, п'ять воєн, на яких довелось побувати Хемінгуеєві,— усе це не тільки давало багатий матеріал для репортажів і літературних творів, а й змушувало постійно перебувати на вістрі небезпеки.
Небезпечні пригоди почалися у нього з дитинства, і першу свою травму Ернест отримав ще в шкільні роки. Родина жила влітку на березі озера в Уіндермірі. Ернесту доручалося щоранку приносити молоко з сусідньої ферми і відносити туди порожні бідони. Під час однієї такої подорожі хлопець ледь не загинув, спіткнувшись на березі річки. Палиця, яку він тримав у руці, проштрикнула йому
горло, ушкодивши обидві мигдалини. Горлом пішла кров, і він втратив її досить багато, поки дістався до свого котеджу. На щастя, батько-лікар був удома і зумів зупинити кров і врятувати синові життя.
З дитячих років у хлопця виховувалася повага до праці, він був захоплений колекціонуванням, знався на вогнепальній зброї, від батька і діда він успадкував потяг до мисливства, у зрілому віці міг, похвалитися неабиякою колекцією вогнепальної зброї.
Хемінгуей позирує з буйволом, під час сафарі в Африці. 1954 р
ХЕМІНГУЕЙ ЧИТАЄ ВЛАСНІ НЕКРОЛОГИ
Хемінгуей весело підсміювався з авторів численних некрологів, що з'явилися у німецькій, італійській, австрійській пресі у зв'язку з його «трагічною загибеллю» в африканському сафарі 1954 року (рятувальний літак, який не знайшов потерпілих учасників невдалої повітряної прогулянки, передав повідомлення про їхню загибель). Він іронізував і над занадто хвалебним стилем німецьких статей із властивою їм добротною деталізацією опису його звичок та рис характеру, і над нестримною фантазією італійських авторів, кожен
з яких називав його своїм найінтимнішим приятелем. Хемінгуея дратувала думка більшості авторів, що приписували йому свідомі пошуки смерті, гонитву за нею.
Глузуючи з авторів таких некрологів, Хемінгуей конфіденціаль-но повідомляв читачів, що читання власних некрологів стало його новим захопленням, якому він цілком віддається. Він писав, що ці некрологи збирає і зберігає у двох гарних альбомах. Вони його не пригнічують, навпаки, «підносять його моральний дух, що необхідно в ситуації вичікування нового штурму критиків...»
Хемінгуей умів мужньо і з гумором сприймати власні нещастя та невдачі, спокійно ставився до своєї світової слави і не сприймав усерйоз свою популярність. Він знав, що найскладніша проблема — життя людини, яка керується етичними нормами. А що такі люди є,— у цьому він був упевнений. І в нього такі норми були... А це значить багато. Це допомагає не заблукати на складних дорогах історії.
(За Зільмою Маянц.)
ХЕМІНГУЕЙ — НОБЕЛІВСЬКИЙ ЛАУРЕАТ
1953 року газета «Нью-Йорк тайме» повідомила, що два головні претенденти на Нобелівську премію того року — Уінстон Черчілль і Ернест Хемінгуей. Тоді премію було присуджено Черчіллю. У жовтні 1954 року Нобелівську премію присудили Хемінгуею.. 28 жовтня він виступив з цього приводу з короткою промовою по кубинському телебаченню. Йому мали вручити в Стокгольмі золоту медаль лауреата та чек на 35 тисяч доларів. Але за станом здоров'я письменник не зважився на цю поїздку. Нагороду від його імені прийняв американський посол у Швеції Джон Кебот, який зачитав коротку промову, написану Хемінгуеєм. Медаль Нобелівського лауреата Хемінгуей передав у дар Святій Діві Карідад у соборі Ель Кобре: нині це одна з національних святинь Куби.
Вручення Нобелівської премії з літератури. У своєму будинку на Кубі. 1954
ХЕМІНГУЕЙ І КІНО
Першу екранізацію за творами Хемінгуея здійснено 1932 року. За романом «Прощавай, зброє!» було створено фільм, право на екранізацію якого за 80 тисяч доларів придбав голлівудський кіноконцерн.
1940 року вийшов друком роман «По кому подзвін», право на екранізацію якого Хемінгуей продав за сто тисяч доларів фірмі «Парамаунт пікчерс». Автор сам бував на знімальних майданчиках у Нью-Йорку, познайомився з виконавцями головних ролей — відомими зірками Гаррі Купером та Інгрід Бергман. Підготовка до екранізації твору йшла дуже повільно, сценарій, написаний Дональ-дом Ніколсом, письменнику не подобався. У середині 1943 року відбулася прем'єра фільму «По кому подзвін», режисером і постановником якого був Сем Вуд, але фільм не мав великого успіху.
1952 року вийшов на екрани фільм «Сніги Кіліманджаро», в якому брали участь зірки Голлівуду — Авва Гарднер, Сюзен Хей-ворд і Грегорі Пек.
Цього ж року було опубліковано повість «Старий і море», одразу ж після цього почалася підготовка до її екранізації. Зйомки фільму за безпосередньою участю Хемінгуея розпочато 1955 і завершено 1958 року.
ЖИТТЯ ПІСЛЯ СМЕРТІ
6 липня 1961 року Ернеста Хемінгуея поховали у Сонячній долині, де він так любив полювати, на схилі зеленого пагорба, звідки відкривається велична панорама далеких гір...
Згідно із його заповітом, будинок на Кубі та все, що було зібрано в ньому за двадцять років,— книги, картини, твори прикладного мистецтва, мисливські трофеї, а також «золота» машинка Для друкування,— були передані його вдовою в дар кубинському народу.
Національна рада з культури Республіки Куба, за особистою вказівкою глави Куби Фіделя Кастро, який завжди ставився з повагою до Хемінгуея і захоплювався його творчістю, перетворила цей будинок на музей Хемінгуея. Директором музею було призначено найкращого друїда письменника Роберто Еррера. Більшість кубинців, особливо ті, хто особисто знав життєрадісного, бадьорого, мужнього письменника, «старого папу», як називали його з повагою на Кубі,— не вірили, що постріл Хемінгуея — це самогубство. Адже він нічого не боявся, він так любив життя...
На схилах Кохимара, навпроти старої іспанської фортеці, збудовано павільон, де встановлений скульптурний портрет Хемінгуея.
Письменник дивиться гострими молодими очима у далечінь, на синє Карибське море... З моря завжди віє легенький вітерець. Він приносить запах риби та водоростей — неповторний свіжий запах морських просторів, який так полюбляв письменник.
Висновок
Я надзвичайно задоволена результатом роботи. Ернест Хемінгуей – велика людина, з великою душею та серцем. Завдяки дослідженню я дізналась багато цікавого та раніше невідомого мені про цього письменника. Я вражена його життям, захопленнями, адже як людина з такою тонкою натурою, письменник, який писав «як добре те, що ми не вбиваємо зорі і місяць» (з роману «Старий і море») може мати захопленням полювання?! Щоправда це можна виправдати та пояснити тим, що йому потрібні були враження для розвитку думки, що потім виливалось в його надзвичайні твори, популярні і незабутні. Хемінгуей дуже сильний духом чоловік, вольовий адже він був учасником не однієї війни, він залишився живим після 5 воєн і без жодного пафосу цим не хвалився. Життя Ернеста Хемінгуея надзвичайно цікаве і незвичайне, він є автором одного з самих найцікавіших, філософських, повчальних творів. Його «метод айсберга» захоплює і заглиблює читачів у роздуми. Напевно сам Хемінгуей, пишучи свої ідеальні для читання творів, не розумів, який має талант і настільки особливим є його покликання в житті.
Відомості про нього є відкриттям, якому я щиро раділа, завдяки якому враження про Ернеста в мене і моїх однокласниць було ще більш повне. Його персона зацікавила кожного з нас.
Page updated
Google Sites
Report abuse