Біографи

Ернест Хемінгуей в дитинстві

Дідусь , Ернеста Хемінгуея, Ернест Міллер Холл, був добрим, начитаним англій­ським джентльменом, який займався виготовленням і продажем ножового товару у фірмі «Рендол, Холл і компанія». Бабуся Кароліна була маленькою бадьорою жінкою з сильним характером і твер­дою волею, яка скеровувала життя чоловіка та двох дітей.

Дідусь Ансон Тайлер Хемінгуей, безпечний власник нерухомо­го майна, віддавав перевагу життю на чистому повітрі, бабуся Аде­лаїда, вольова цілеспрямована жінка, владно керувала сім'єю з шістьма дітьми, не знаючи спокою й відпочинку.

Батько після занять у школі вивчав фотографію, захоплю­вався футболом, але головним його захопленням була природа. «Коли я був хлопчиком,— любив розповідати він дітям,— на північ від Лайк-стріт водилося безліч тетеревів». Одного разу він провів три місяці з індійцями племені сіу в Південній Дакоті, осягаючи науку природи та захоплюючись життям індійців. Іншим літом, на студент­ських канікулах, він побував у топографічній експедиції в Аппалачських горах. Він любив життя на природі, але головною спра­вою його життя стала медицина.

У мами письменника найбільшим захопленням була музика. Вона рано вия­вила свої таланти і все життя грала на роялі. До закінчення школи вона вже мала досить пристойну музичну освіту, гарно співала; вирізнялась з-поміж своїх ровесниць незалежністю та енергійністю. Вона хотіла поїхати у Європу навчатися вокалу, але бабуся Холл зауважила, що її претензії надто сміливі.

Батьки через чотири роки після одруження влітку побу­вали на озері Валун у Північному Мічигані і відчули там дивне почуття зустрічі зі своєю долею. Вони придбали ділянку — два акри землі вздовж берега на чотири з лишком милі від верхів'я озера, яке тоді називалося Ведмежим. Вони збудували там котедж. Тут вия­вилося захоплення мами романами Вальтера Скотта, і володіння назвали Уіндермір. Найкращим місцем в Уіндермірі був берег озе­ра. Чистий пісок, прозора вода, жодних будинків поблизу.

Стоїцизму своєму Ернест навчився саме тут. Літні канікули означали не тільки полювання і риболовлю. Тільки-но дитина підро­стала настільки, щоб тримати граблі та мітлу, вона одержувала на день певне завдання. Пляж потрібно було кожного ранку розрівню­вати, іншим місцем роботи був спуск від котеджу до берега. Ернесту доручалося приносити молоко з сусідньої ферми та носити туди порожні бідони. Хоча « ті роки, коли Ернест навчався у школі, фінансове становище родини Хемінгуеїв було досить міцним, щодо кишенькових грошей дітей обмежували. Батько був вихований у дусі розумної економії, він вважав, що шлях до пекла вимощено легки­ми грішми, тому давав гроші своїм дітям тільки за виконання пев­них робіт, до того ж за дуже низькими розцінками. На фермі бать­ко домовлявся з Ернестом про всі види робіт, не обмежуючи його певним часом і не вимагаючи, щоб Ернест надривався. Він цінував дитячі канікули і не був сліпим у цій справі.

Мати мріяла, щоб Ернест став музикантом. Вона була у захваті від нового музичного салону, який вдалося збудувати в будинку, і вирішила, що сімейному оркестру понад усе потрібна віолончель. Бажання Ернеста до уваги не бралися. У результаті Ернест став займатися грою на віолончелі спочатку по півгодини, а згодом по годині. Така була мамина система, яку вона застосовувала до кож­ного з нас, поки не переконувалась, що зусилля її марні. Так про­тягом кількох років проходили заняття музикою. Коли в Ернеста запитували про те, як він почав писати, він зазвичай відповідав: «Часткою свого успіху я завдячую тим годинам, коли я бував один у музичному салоні, де, як вважалося, я займаюсь музикою. А я у цей час думав...» У ті ранні роки Ернест більше захоплювався стрільбою і боксом, ніж музикою і співами...

Першу свою мисливську рушницю Ернест отримав на своє де­сятиліття від дідуся Хемінгуея. Цей подарунок міцно скріпив взаємну прихильність внука й діда. У шістнадцять років дідусь подарував Ернестові рушницю 20-го калібру — це була невеличка рушниця, але била надзвичайно кучно. Батько гордився сином, який вдало демонстрував свої мисливські здібності, настрілюючи по декілька десятків голубів. Ернест захоплювався боксом, спортивною риболов­лею, якось улітку він навіть відправив на конкурс рибалок упійма­ну ним райдужну форель і завоював почесний приз.

Після закінчення школи Ернест мріяв потрапити на війну і не хотів продовжувати навчання. Рік прожив він у дядька в Канзас-Сіті, звідки відправився на війну в Іспанію, де й отримав своє пер­ше серйозне поранення. Листа, якого син написав додому з війни, батько віддав навіть до газети і його надрукували. Хоча Ернест став героєм і отримав дві військові медалі, це не примирило його з матір'ю, яка вважала, що треба мати серйозну професію і стати рес­пектабельною людиною. Стосунки з родиною погіршувалися і не стали кращими навіть тоді, коли Ернест став відомим письменни­ком і був фінансове незалежним.