Військові

Ернест Хемінгуей, американський волонтер Червоного Хреста. Мілан, Італія, 1918

По закінченні школи Ернест, незважаючи на протести батьків, вирішив стати журналістом і переїхав до свого дядька у Канзас-Сіті. Тут він майже рік працював репортером газети «Канзас-Сіті» і вів репортажі з «гарячих точок» міста: поліцейського відділку, головної лікарні, вокзалу. У квітні 1918 року Хемінгуей записався до транс­портного відділення Червоного Хреста за океаном і разом з другом, Тедом Брамбаком, відплив у Європу, де вперше зіткнувся з війною. Ернест працював водієм санітарної машини, бував на лінії фронту, потрапляв під обстріл. Друзі називали його генералом Неспокоєм. Через два місяці перебування на фронті поряд з його машиною розір­валася міна. Ернеста було тяжко поранено, але він зумів не тільки дістатися з пораненою ногою до медчастини, а й виніс на собі пора­неного солдата. За цей подвиг Хемінгуей отримав дві військові наго­роди. На операційному столі з його тіла вилучили 28 дрібних шма­точків металу. При цьому багато металевих фрагментів залишилось у ньому, і він поступово діставав їх сам і складав у спеціальну коро­бочку, назбиравши таким чином 227 дрібних осколків.

1930 року Ернест Хемінгуей потрапив в автокатастрофу. У нього була зламана права рука, постраждав зір. На деякий час письмен­ник втратив можливість працювати, але воля до життя допомогла йому одужати.

Наприкінці 1933 — на початку 1934 років Ернеста Хемінгуея уже можна було побачити на африканському сафарі — полюванні на екзотичних звірів. Сафарі обійшлось майже без пригод, якщо не брати до уваги захворювання на амебну дизентерію, але, повернув­шись додому, письменник отримав травму: під час полювання на акул поранив обидві ноги.

1942 року Хемінгуей брав активну участь у таємних операціях, метою яких було запобігти проникненню нацистських агентів на Кубу. Він набрав команду з озброєних стрілковою зброєю відданих людей, і на власному катері «Пілар», замаскованому під науково-дослідне судно, вийшов у море для спостереження за нацистськими субмаринами. Радом зі своїм іспанським товаришем Густаво Дурано письменник організував «секретну службу» проти фашистського шпіонажу.

1944 року Ернест Хемінгуей виїхав у Лондон, звідки вів репортажі про відкриття другого фронту. Тут він потрапив в автокатастрофу, наслідком якої "був струс мозку, багато інших травм; лікарі наклали йому 60 швів.

Хемінгуей одужує після поранення. Мілан, Італія, вересень 1918

Висновки

Мені дуже сподобалося досліджувати життя Хемінгуея пов’язане з Першою та Другою світовими війнами. Я захоплююся його силою волі. Тому що він, переживши стільки нещасть у житті, не втратив смаку до життя і так само плідно працював настільки йому дозволяло його здоров’я. Витримавши дві світових війни він не полишив своєї патріотичної діяльності і ще допомагав батьківщині

(« Разом зі своїм іспанським товаришем Густаво Дурано письменник організував «секретну службу» проти фашистського шпіонажу.») Він був здатний на подвиги. Я не сумніваюся в тому, що він навіть був ладен пожертувать своїм життям заради життя іншої людини («Ернеста було тяжко поранено, але він зумів не тільки дістатися з пораненою ногою до медчастини, а й виніс на собі пора­неного солдата.»). Хемінгуей являється для мене гарним прикладом незламності духу, сили волі, впевненості в собі та своїх вчинках. Таких людей як він дуже бракує. Ернест Хемінгуей гідно прожив своє життя.

Перша світова війна

Хемінгуей хотів служити в армії, однак через поганий зір йому довго відмовляли. Але він все-таки зумів потрапити на фронт Першої світової війни в Італії, записавшись шофером-добровольцем Червоного Хреста. У перший же день його перебування в Мілані, Ернеста і інших новобранців прямо з поїзда кинули на розчищення території підірваного заводу боєприпасів. Наступного дня молодого Хемінгуея відправили в якості водія санітарної машини на фронт в загін, що дислокувався в містечку Шио. Однак майже весь час тут проходив в розвагах: відвідуванні салунів, грі в карти і бейсбол. Ернест не зміг довго терпіти такого життя і домігся переведення на річку П'яве, де став займатися обслуговуванням армійських крамниць. А незабаром він знайшов спосіб опинитися і на передовій, викликавшись доставляти продукти солдатам прямо в окопи.

8 липня 1918 Хемінгуей, рятуючи пораненого італійського снайпера, потрапив під вогонь австрійських кулеметів і мінометів, але залишився живий. У госпіталі з нього вийняли 26 осколків, при цьому на тілі Ернеста було більше двохсот ран. Незабаром його перевезли до Мілана, де простріляну колінну чашечку лікарі замінили алюмінієвим протезом.

21 січня 1919 Ернест повернувся в США героєм - про нього писали всі центральні газети як про першого американця, пораненого на італійському фронті. Король Італії нагородив його срібною медаллю "За доблесть" і "Військовим хрестом”.

Друга світова війна

У 1941 році Хемінгуей відправився в Балтимор, де на місцевій судноверфі купив великий морський катер, давши йому назву "Пілар". Перегнав судно на Кубу, де захопився морської риболовлею. Однак 7 грудня Японія напала на США, атакувавши базу Перл-Харбор. У відповідь американці вступили у війну, і Тихий океан перетворився в зону ведення активних бойових дій.

Справа в тому, що військова тема була однією з найулюбленіших в творчості Хемінгуея. З початком Другої світової війни він відновив свою журналістську діяльність, переїхавши в Лондон в якості кореспондента. . А перед цим у 1941-1943 роках Ернест організовує контррозвідку проти фашистських шпигунів на Кубі і полює на своєму катері "Пілар" за німецькими підводними човнами в Карибського морі.

В 1944 Хемінгуей бере участь в бойових польотах бомбардувальників над Німеччиною і окупованою Францією. А під час висадки союзників у Нормандії домагається дозволу брати участь у бойових і розвідувальних діях. Ернест встає на чолі загону французьких партизанів чисельністю близько 200 чоловік і бере участь в боях за Париж, Бельгію, Ельзас, в прориві «лінії Зігфріда», часто виявляється на передовій попереду основних військ.

Я дуже захоплююся творчістю і відвагою Ернеста Хемінгуея, тому що він, незважаючи на свої важкі поранення, не відмовився брати участь у Другій світовій війні, не полишив своєї творчості і зміг гідно прожити своє життя. Він являється дуже гарним прикладом для своїх нащадків, які можуть без вагань і роздумів ним пишатися.