ПОСЛАННЯ
Послання
Преосвященного Владики Богдана
духовенству, монашеству і всім вірним Апостольського Екзархату для
українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
з нагоди 65-ї річниці створення Екзархату
Дорогі у Христі!
17 квітня 2024 року Божого припадає 65-а річниця створення Апостольського Екзархату для
українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії. Спершу юрисдикція нашого
Екзархату поширювалася лише на Німеччину, а 1983 року св. Папа Іван Павло ІІ долучив до
нього й країни Скандинавії: Фінляндію, Норвегію, Швецію, Данію та Ісландію. На даний
час церковну мережу Екзархату творять понад 110 душпастирських осідків, якими
опікуються 38 власних священників Екзархату, 10 священників з інших Єпархій УГКЦ, які
тимчасово перебувають на теренах Екзархату, 3 священики-емерити та 3 диякони. Ми маємо
рівно ж 1 семінариста, який готується до прийняття ієрейських свячень, а впродовж
десятиліть безперервно служать в Екзархаті Сестри Згромадження Служебниць Непорочної
Діви Марії.
З нагоди 65-річниці створення Екзархату, 26 травня 2024 року в нашому катедральному
храмі Покрову Пресвятої Богородиці та св. ап. Андрія Первозванного у Мюнхені Отець і
Глава УГКЦ Блаженніший Патріярх Святослав очолить урочисту Божественну Літургію у
співслужінні Владик Постійного Синоду нашої Церкви, які прибудуть з України, зі США, та
з Польщі. Вітаю Вас усіх, дорогі брати і сестри, з цією пам’ятною датою, а нинішнім
посланням прагну спільно з вами, у світлі Божественної Літургії, яка є джерелом і
вершиною християнського життя, заглибитися у духовний зміст цих наших святкувань.
1. «У мирі Господеві помолімся!»
На самому початку Божественної Літургії ми чуємо заклик молитися «у мирі», молитися «за
мир з висот», молитися «за мир усього світу». Ми, українці, як ніхто інший у світі, знаємо
цінність миру і усвідомлюємо оту високу ціну, яку платять найкращі сини і дочки України,
захищаючи мир для нашої Батьківщини і гідність та свободу рідного народу.
А водночас ми розуміємо, що справжній, справедливий і тривалий мир є даром Божим, який
ми маємо вимолювати витривалою щоденною молитвою. То ж нашим першим ділом, яке ми
хочемо здійснити задля належного відзначення цієї пам’ятної дати, нехай стане наша
спільна молитва «в мирі» і «за мир».
Ми молимося «в мирі» тоді, коли, будучи «оправдані вірою, маємо мир з Богом через
Господа нашого Ісуса Христа» (Рим. 5, 1), тобто коли живемо в Божій благодаті,
вистерігаючись гріха, що є бунтом та війною проти Бога і Його любові. Бо Господь наш Ісус
Христос «є нашим миром» (Еф. 2, 14), і хто перебуває в Ньому, той сам стає дієвим знаком
миру і справжнім миротворцем.
Ми молимося за «мир з висот», бо розуміємо, що війна, агресія, насилля, походять «знизу»,
з пекельної безодні, а справжній мир буде нам посланий «з висот», від Бога, Який є Богом
миру, а не безладу, Богом любові і життя, а не агресії та смерті (пор. 1 Кор. 14, 33; 2 Кор. 13,
11; Рим. 15, 33; 16, 20).
Ми молимося рівно ж «за мир усього світу», бо прагнемо, щоб Божий мир зійшов не тільки
на наш народ і на нашу Батьківщину, але щоб він навідався до кожної людини і до кожного
народу, які стали жертвами агресії, насилля, безправ’я і терору.
То ж попри те, що на наші святкування, як і на все наше життя надалі падає тінь цієї
страхітливої війни, наші серця повні пасхальної надії і впевненості в тому, що «Господь
народові своєму дасть силу, Господь благословить народ свій миром» (Пс. 29, 11).
2. «Благодарім Господа!»
У передчутті цієї неминучої пасхальної Христової перемоги в історії нашого народу, ми
прагнемо вже зараз заносити не тільки благальні, але й подячні молитви за всі Божі дари і
добродійства, «яких ми знаємо і яких не знаємо, явні і не явні» (Анафора Літургії св. Івана
Золотоустого), яких ми удостоїлися за час існування Екзархату.
Ми дякуємо в першу чергу Господу Богові за те, що у Своїй вірній і безкорисливій любові
не покинув наш народ посеред потрясінь і важких випробувань минулого століття, але явив
нам знак Своєї близькості і Свого милосердя, зібравши воєдино в розсіянні сущих дітей
нашої Церкви та об’єднавши їх в спільноту Апостольського Екзархату.
Господь поклав, як наріжний камінь, в духовну будівлю Екзархату геройське свідчення віри
наших попередників: Блаженного священномученика Петра Вергуна, ісповідника віри
патріярха Йосифа, «пастиря українських скитальців» єпископа Івана Бучка. Їм належить від
нас сьогодні вдячна пам'ять, а їхнє свідчення нехай стане натхненням для нас сьогодні в
наших духовних змаганнях і трудах.
Ми дякуємо Богові за першого Екзарха – св. п. владику Платона Корниляка, як рівно ж св. п.
владику Михаїла Гринчишина, який був деякий час Апостольським Адміністратором
нашого Екзархату, а з ними – спогадуємо численних священників, дияконів, богопосвячених
осіб і вірних Богові мирян, які молитвою, працею і жертвою свого життя впродовж минулих
десятиліть розбудовували і утверджували наше церковне і національне буття в країнах
Екзархату.
Наша вдячність сьогодні лине до Римського Апостольського Престолу, який в особі
«доброго Папи» Іван ХХІІІ-го покликав до життя наш Екзархат, а відтак Вселенські
Архиєреї та їхні співпрацівники і представники в країнах нашого поселення
супроводжують нас і підтримують постійним піклуванням і духовною опікою.
Вдячним словом і молитвою ми огортаємо сьогодні помісні Римо-Католицькі Церкви в
Німеччині та Скандинавії, які від самого початку простягнули нам руку братньої помочі і
християнської підтримки. Вони не на словах, але конкретними ділами втілили у життя
апостольську науку: «Отож, поки маємо час, робімо добро всім, а зокрема рідним у вірі»
(Гал. 6, 10). Ми вдячні їм з цілого серця за цю великодушну поміч, яка триває і донині, та
заявляємо нашу готовність і надалі у сопричасті єдиної Божої родини спільно з ними
свідчити перед сучасним світом про «Христа між нами, надію слави» (Кол. 1, 27).
У ці дні дякуємо за багатолітні труди нашому дорогому владиці-емеритові Петрові Крикові,
як рівно ж висловлюємо щиру вдячність і признання усім нашим теперішнім отцям-
душпастирям, дияконам, богопосвяченим особам, вірним мирянам, з якими творимо живе і
повне благодаті Святого Духа Тіло Апостольського Екзархату Німеччини та Скандинавії,
плекаючи тісний і нерозривний зв'язок з Матірною Київською Церквою та засвідчуючи
перед усім світом силу Божу, яка виявляється в житті нашої Церкви і рідного народу.
3. «У мирі вийдім!»
Наприкінці Літургії ми чуємо заклик «У мирі вийдім!». А в цьому закликові міститься
водночас доручення, завдання, післанництво: бути носіями Божого Духа і Божої благодаті,
яких ми удостоїлися на Святій Літургії. Ми йдемо в світ «в імені Господнім», бажаючи
свідчити про Воскреслого Спасителя, Якого ми зустріли у спільноті, у Слові Божому та в
Євхаристії. Ми рівно ж прагнемо наслідувати Його у служінні нашим ближнім, згідно з
Його наукою і прикладом: «Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але –
послужити й дати життя своє на викуп за багатьох» (Мт. 20, 28).
Нагод для такого християнського служіння є завжди чимало, а особливо зараз, коли наш
народ на матірних землях стікає кров'ю від російської агресії, а мільйони українців носять у
своїх душах і тілах глибокі рани, завдані війною. У ранах Розп’ятого Спасителя ми пізнаємо
рани нашого народу, а у Христі Воскреслому віднаходимо обітницю і запоруку власного
воскресіння – як народ і як улюблені діти Божі.
Тому посеред утисків сьогоднішнього часу ми з вірою у Божу силу молимось словами
Псальмоспівця: «Господь - передо мною завжди; тому що він у мене по правиці, не
захитаюсь. Тим то й радується моє серце, і душа моя весела, і тіло моє спочине безпечно.
Бо не покинеш душі моєї в Шеолі і не даси твоєму побожному уздріти зітління. Ти мені
стежку життя покажеш, повноту радощів, що в тебе» (Пс. 16, 8-11).
Дорогі у Христі! Молімося за мир – щоденно, витривало, з вірою! Живімо в мирі – з Богом,
між собою та, наскільки це від нас залежить, - з усіма людьми (пор. Рим. 12, 18)! Будьмо
вістунами миру для нинішнього світу – словом нашого свідчення, а ще більше – нашими
добрими ділами!
Разом зі словами моєї вдячності і сердечних привітань засилаю Вам найщиріші побажання
словами апостола народів: «А втім, брати, радійте, прагніть до досконалости,
підбадьорюйтеся, будьте однієї думки, живіть мирно, і Бог любови та миру буде з вами.
Вітайте один одного святим цілунком. Благодать Господа Ісуса Христа й любов Бога і
причастя Святого Духа з усіма вами!» (2 Кор. 13, 11).
† Богдан
Апостольський Екзарх
для українців візантійського обряду
в Німеччині та Скандинавії
Дано в Мюнхені,
при катедральному соборі Покрову Пресвятої Богородиці та св. ап. Андрeя Первозванного,
12 квітня 2024 року Божого, в день пам’яті преп. ісп. Василія, єп. Парійського
ВЕЛИКОДНЕ ПОСЛАННЯ ІЄРАРХІВ
УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ
У ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ
«Чого шукаєте живого між мертвими?
Його нема тут: Він воскрес» (Лк 24,5-6).
Христос воскрес!
Всесвітліші і Всечесніші Отці,
Преподобні Брати і Сестри в монашестві,
Дорогі в Христі Брати і Сестри!
Дивлячись на розп’ятого між двома розбійниками Ісуса, багато із тих, які захоплювались
Його проповідницьким хистом, прикладом Його святого земного життя та, загалом, Його
особистістю, відчували не лише стурбованість фактом жорстокого і несправедливого
покарання невинної особи, але безсилістю Того, Який ще зовсім нещодавно оздоровляв
безнадійно хворих та прокажених і повертав до життя померлих. Його смерть на хресті
стала для них моментом великої розгубленості і запинання: «Невже це все, кінець?!»
Подібно й учні, які поверталися до своєї рідної оселі Емаусу, оповідали чоловікові, який
до них долучився по дорозі, про «те, що сталося з Ісусом Назарянином, мужем, що був
пророком, могутнім - ділом та словом перед Богом і всім народом, - та як наші
первосвященники і князі видали його на засуд смертний і його розіп’яли? А ми
сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля. До того ж усього ось третій день
сьогодні, як це сталось!» (Лк 24,19-21).
Читаючи Святе Євангеліє, розуміємо, що Ісус Христос, будучи Богом, став людиною, щоб
уподібнитися до неї в усьому, навіть у найнижчих рівнях. Не має жодного людського
болю, якого б Він не відчув на собі; зокрема, пережив жагучу тривогу, що спричинила
Його кривавий піт в Оливному Городі, сходження до меж Аду, відчуття кромішньої самоти
на хресті, коли скрикнув: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» (Мт 27,46).
Усе це можна пояснити тільки через безкорисливу й безграничну Божу любов. Тому тільки
через любов можливо увійти у таїнство Христового Воскресіння.
Приймаючи людські болі і смерть, Ісус поділяє долю кожної людини в усіх етапах її життя,
а особливо в її найважчих переживаннях, тобто у терпінні і смерті. Він прийняв на себе
страждання і смерть, щоб назавжди подолати смерть. Там, де є любов, там є Бог, там є
воскресіння! Усе минається, усе старіється, нічого немає постійного в цьому житті, але
єдине, що залишається – Любов. Любов має у собі динамізм життя і світла; енергію, яка
здатна жити навіки. Любов – це запорука воскресіння, бо вона нас єднає з Богом та зі
всіма живими і померлими. Є в житті людини темні ночі, проте, постає світлий ранок
воскресіння. Можемо з повноти серця співати пісню перемоги: «Христос воскрес із
мертвих, смертю смерть подолав, і тим, шо в гробах життя дарував».
Крокуючи третім роком повномасштабної війни, іноді можемо почути крик людських
сердець, висловлених словами: «Бог забув про нас, відвернувся від нашого народу, адже
дозволяє на нищення українців жорстоким російським агресором! Чому Господь толерує
вбивство невинних беззахисних дітей та жінок? Чому ця несправедлива війна повинна
нищити життя мільйонів людей, Господи?».
Український народ, переходячи випробування жорстокою війною, запрошений сказати: «З
нами Бог». Господь продовжує з нами страждати! Ми доповняємо на нашому тілі те, чого
ще бракує скорботам Христовим для його тіла, що ним є Церква (пор. Кл 1,24).
Проте Божа Любов усе долає. Її можна засудити на смерть, побити, увінчати терням,
наложити на неї важкий хрест, прибити її тупими цвяхами до хреста і пробити бік, щоб
витекла остання краплина крови й води, поховати і прикотити над нею великий камінь.
Проте закон любові – вічний. Любов завжди воскресне! Тільки вона залишається
назавжди, адже тільки вона може давати життя!
Любов здатна все понести, усе перетерпіти і вмерти, щоб відкрити людині безмежну
цінність життя, навіть серед найбільших страждань.
Любов – це альфа і омега всього буття, початок і кінець усього, що існує. Любов творить
усе! З любов’ю постало все і ніщо, що постало, не постало без неї. У любові є життя, і
життя є світлом людей. І світло світить у темряві, і не займає його темрява (пор. Йо 1,1-5).
Любов, яку приніс нам з неба Христос, завжди виходить назустріч іншим: вона
співпричасна, доброчинна, не користолюбна, давальна і приймальна. Любов заходить там,
де темрява – щоб її просвітити; заходить там, де гріх – щоб принести благодать; де смерть
– щоб принести життя і воскресіння.
У Божій любові є світло, життя, творчість, воскресіння. Ісуса убивають, але Любов
воскресає. Тільки любов нас урятує! Любов – це ключ, який відкриває нам двері до
таїнства воскресіння. Тому навіть найменший жест любови, як подати спраглій людині
кухоль води, має велике значення для нашого воскресіння.
Насправді сьогоднішній лютий ворог, який розгорнув повномасштабну війну в Україні,
стинає голови невинних людей, вбиває дітей і похилих віком осіб, калічить, ґвалтує,
палить міста ракетами… Невинні хлопці та дівчата, яким снилися життєві горизонти,
падають жертвою страшного дракона – ідеології «русского міра». Ідоли та ідеології
завжди вимагали та вимагають крови невинних.
Україна сьогодні покликана пережити долю невинного Агнця Божого, що гріх світу бере
на Себе. Наша Батьківщина своїми стражданнями сьогодні рятує світ від можливого
ядерного катаклізму. Проте, коли диявол опанує людину, вона стає поганим створінням,
багатоголовим драконом, «чоловіком безбожним», який готовий знищити все, що Бог
створив… Україна страждає, щоб цілий світ не був спалений вогнем. За гріхи світу
страждає… Агнець страждає, проте спасає, воскресає, перемагає смерть.
Чи не така місія України, створити новий світ, нове суспільство? Він нас веде до
воскресіння, де народиться нове українське суспільство, об’єднане довкола відвічних
цінностей та християнських ідеалів, вільне від корупції та бажання особистої вигоди,
налаштоване на будування спільноти, де цінується життя людини від її зачаття до
природної смерти і де потребуюча людина є важливим критерієм у прийнятті рішень.
Дорогі, нехай слова ангела, скеровані до жінок-мироносиць: «Чого шукаєте живого між
мертвими? Його нема тут: Він воскрес» (Лк 24,5-6) – завжди пригадують нам про Христа-
Переможця, Який свідчить перед усім світом про безмежну любов Бога до людини та про
Його силу і владу над історією кожного з нас і нашого народу. Адже, добро і життя завжди
перемагають зло і смерть!
Любов воскресла! Перебуваючи в любові, ми віримо також у воскресіння нашого народу!
З молитвою та архиєрейським благословенням
Христос воскрес! Воістину воскрес!
Дано в Лондоні, Мюнхені, Римі, Парижі, Києві
у Квітну неділю 2024 р.Б.
+ КЕННЕТ (Новаківський)
Єпископ єпархії Пресвятої Родини в Лондоні
Апостольський візитатор для українців греко-католиків в Ірландії та Північній Ірландії
+ БОГДАН (Дзюрах)
Апостольський екзарх для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії
+ ДІОНІСІЙ (Ляхович)
Апостольський екзарх для українців в Італії
+ ГЛІБ (Лончина)
Апостольський адміністратор єпархії святого Володимира Великого
+ СТЕПАН (Сус)
Голова Пасторально-місійного відділу Патріяршої курії УГКЦ
МOЛИТВА МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ ПРО КРАЩУ ДОЛЮ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Всемогутній, безсмертний Боже, Отче Господа нашого Ісуса Христа! Ти страшний у твоєму гніві, але безконечно добрий у твоєму милосерді! Ти зсилаєш на наш грішний людський рід тяжкі допусти і тяжкі терпіння.
Ти й на наш нарід зіслав такі терпіння, що їх не знали наші батьки. Ми мусимо гірко трудитися, щоб здобути собі насущний хліб. Віримо і надіємося, що тяжкі ті допусти зіслав ти на людський рід як досвід, а не як кару.
Грішних твоїх синів ти не відтручуєш, не відвертаєш твого пресвятого обличчя від їх долі, бо не хочеш смерти грішника, а його навернення та спасення.
Тому надіємося, що всі терпіння, що їх доводиться нам у житті зносити з милосердної твоєї волі, допущені для нашого добра. Ми віримо й надіємося, що покаянням, щирою молитвою і щирим прийманням найсвятіших тайн зможемо заслужити собі на те, що скоротиш час досвіду і терпінь, що милосердним оком споглянеш на твоїх дітей, що даси їм витривати з благодаттю у злиднях теперішнього життя і всемогутньою твоєю волею положиш край нашим терпінням.
Дорогоцінною кров'ю твого Сина бажаємо надолужити тобі за всі гріхи наших батьків і братів. Через руки наших священиків жертвуємо тобі безкровну жертву пресвятої Євхаристії, що є повторенням і відновленням хресної жертви твого Сина і Бога, Спасителя нашого Ісуса Христа.
Прийми цю жертву надолуження за всі гріхи людей, прийми наші благальні прохання про милосердя і твою святу благодать.
Умилосердися над усіма тими, що терплять. Даруй їм ласку терпеливо зносити гірку долю і через терпеливість заслужити на пільгу в терпіннях і перемогу в цьому смертному житті та на блаженство вічности. Амінь.
(Moлитoвник Прийдiте Пoклoнiмся)