СВЯТА

ПІЗНАЙ СВІЙ ОБРЯД - o. Юлiян Катрiй ЧСВВ

ПРАЗНИК ГОСПОДНЬОГО ПРЕОБРАЖЕННЯ

"Величаємо Тебе, життєдавче Христе, і почитає-

мо пречистого Твого Тіла преславне Переобра

ження". (Величання на утрені празника)

Дня 6-го серпня наша Церква святкує празник світлого

Господнього Переображення. Завданням цього празника є

звеличати з життя Ісуса Христа славну подію переобра-

ження, що його деякі св. Отці називають другим Богояв-

лінням. Важливість події пізнати і з того, що її записали

аж три Євангелисти: Матей, Марко й Лука. Тож поглянь-

мо на подію переображення, на установлення празника та

на дух його богослужби.

ПОДІЯ ПЕРЕОБРАЖЕННЯ

Христова прилюдна діяльність добігає до кінця. Не-

вдовзі наступлять Його муки і смерть. Хоча Апостоли

вірили, що Ісус це Богом післаний Месія і ту віру при-

людно визнали устами Апостола Петра, то все таки

їхня віра ще не була укріплена. Христос хоче над-

звичайним актом їхню віру скріпити. Тому, кілька днів по-

тім, як їм предсказав свої страсті і смерть, Він бере із

собою Петра, Якова й Івана, виходить з ними на гору Та-

вор, і тут на молитві відслонює перед ними промінчик

Свого Божества. Св. Євангелист Матей про чудесну Хри-

стову переміну каже: "І переобразився перед ними: Об-

личчя Його засяяло наче сонце, і одежа побiлiла наче сві-

тло“ (17, 2). Коло Христа явилися старозавітні пророки

Мойсей i Iлiя i розмовляли з Ним про Його смерть. Апо-

стол Петро захоплений блиском Христової слави кличе:

"Господи, добре нам тут бути!" А втім, як при Христовім

хрищенні в Йордані, так і тут дався чути голос з неба: "Це

мій улюблений Син, що його Я вподобав: Його слу-

хайте“ (Мат. 17, 5). Св. Євангелія нічого не говорить про

місце Христового переображення. Зате християнська тра-

диція від 4-го сторіччя загально приймає, що тим місцем

була гора Тавор.

Чому Ісус Христос тільки трьом вищеназваним учням

показав славу свого Божества? По думці св. Івана Дамас-

кина, Христос узяв зі собою Петра, щоб він, який був

прилюдно визнав Христове Божество, почув потвердження

свого визнання і від Небесного Отця. Господь узяв на Та-

вор Якова, бо він мав бути перший єпископ Єрусалиму і

перший з Апостолів мав віддати своє життя за Христа.

Вкінці Спаситель зробив свідком Своєї перемiни й Апо-

стола Івана, бо він був Його улюблений учень і дівствен-

ник. Він збагнувши Христове Божество на Таворі, опісля

у своїм Євангелію писав: "Споконвіку було Слово, і з

Богом було Слово, і Слово було Бог" (1, 1).

Всі три Апостоли, свідки Христової слави на Таворі,

будуть опісля свідками і Його агонії в Оливнім Городі. Як

глибоко Христова перемiна записалася у їхніх серцях, пі-

знати з того, що вони про неï писали після багатьох років.

Апостол Петро у своїм другім посланні віру в Христа

скріплює згадкою про Його славне переображення, кажучи,

що вони були "наочними свідками Його величі. Бо Він

прийняв від Бога Отця честь і славу, коли до Нього при-

йшов такий голос від величної слави: "Це мій Син любий,

якого я вподобав". I цей голос ми чули, як сходив з неба,

коли ми були з Ним на святій горі" (11, 1, 16-18). А св.

Євангелист Іван зі захопленням писатиме у своїй Єванге-

лії: "І ми славу Його бачили славу Єдинородного від

Отця, благодаттю та істиною сповненого" (1, 14).

УСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА

Святкування цього празника сягає 4-го віку. В цьому

віці св. Єлена, мати цісаря Костянтина Великого, збудувала

храм на горі Тавор у честь Господнього Переображення.

При кінці 11-го сторіччя хрестоносці знайшли на Таворі

аж кілька церков і манастирів. Та в 13-ім столітті прийшли

магометани і все понищили. Єрусалимський патріярх Ки-

рило II 1860 року на руїнах давньої церкви збудував новий

храм. В 1923 році побудовано на Таворі величаву базиліку

Господнього Переображення.

Вiд 6-го віку цей празник святкується у Східній Церкві

урочисто під назвою "Господнього Переображення". В За-

хiднiй Сирії у 8-му столітті він звався "Празником Тавору".

Первісно празник Переображення святковано в місяці

лютiм. Одначе тому, що цей радісний празник звичайно

випадав у часі Великого Посту, а це було незгiдне з духом

посту й покути, то його перенесено на день 6-го серпня.

Чому якраз на цей день? Історик Євсевій і св. Іван Дама-

скин є тієї думки, що Господнє Переображення відбулося

40 днів перед Христовою смертю. Тож св. Церква йдучи

за цією думкою, перенесла цей празник з місяця лютого

на 6-го серпня тому, бо 40 днів пізніше, це є 14 вересня,

випадає празник Воздвиження Чесного Хреста - пам'ять

Христових мук і смерти.

Зі Сходу празник Переображення приходить на Захід

десь між 7 і 8-им сторіччям. Тут він дуже поволі входив

у практику, був святкований у різних часах і ще в 12-м

віці не був загальним. Папа Каліст ІІІ 1457 року поширив

цей празник на цілу Західню Церкву і приписав святкувати

його 6-го серпня у пам'ять перемоги над турками під Біл-

городом. Ця перемога збулася 22 липня 1456 року, але

вістка про неї дійшла до Риму щойно 6-го серпня. Вірмени

святкують Господнє Переображення у 7-му неділю після

Зшестя св. Духа.

Празник Переображення належить до 12 великих праз-

ників нашої Церкви. Він має один день перед- і сім днів

попразденства. Стихири й канони празника уложили св.

Іван Дамаскин і Косма Маюмський (8 вік).

Цей празник припадає у тому часі, коли доспівають

плоди землі. І від найдавніших часів у Східній Церкві того

дня на подяку Богові буває благословення первістків зем-

них плодів. Цей звичай переняла християнська Церква від

Старого Завіту, який приписував приносити первістки пло-

дів до Господнього Храму. У книзі Виходу читаемо: "Що-

найкраще з первоплоду землі твоєї приноситимеш у дім

Господа, Бога Твого" (23, 19). "Як увійдете в землю,

сказано в книзі Левіт - що оце хочу вам дати, i там жати-

мете жниво, то принесете снiп, первоплід ваших жнив, свя-

щеникові" (23, 10).

Звичай благословити в церкві первоплоди вже припи-

сують Апостольські правила з кінця 3-го віку. Апостоль-

ські постанови (4-ий вік) мають молитву на освячення

первоплодів. Помісний Синод у Картагені з 318 року у

правилі 46-ім дає приписи про первоплоди приношені до

церкви. Шостий Вселенський Собор 691 року говорить про

благословення первоплодів винограду і пшениці. В типіках

Великої Царгородської Церкви з 9-10 віку й Евергетицькім

з 10-го століття нема згадки про благословення винограду.

В Греції у серпні з важливіших плодів дозрівають вино-

град і пшениця. Тому там був звичай, щоб на празник Го-

споднього Переображення благословити в церкві виноград

і колоски пшениці. В нас на Руси-Україні виноград заступ-

лено яблуками й іншими овочами.

ДУХ БОГОСЛУЖБИ ПРАЗНИКА

3 богослужби празника промінює духовна радість, по-

див для Христової величі, сили і слави та прослава Його

Божества.

Господне Переображення несе всім вірним неземну

радість "Все днесь наповнилося радістю, спiваємо на

Утрені бо Христос переобразився перед учнями". А з

тією радістю йде в парі великий подив для сили і слави

переміненого Христа. "Перед Твоєю смертю, Господи,

каже стихира на вечірні - в часі Твого переображення

гора стала небом і облак простягнувся наче намет, і Отець

свідчив про Тебе. Там був Петро з Яковом і Іваном, які

мали бути з Тобою при Твоїм ув'язненні, щоб бачивши

Твої чуда, не побоялися Твоїх страстей". На стихословії

Утрені читаємо: "Ісусе, Ти перемінився на горі Тавор і

світлий облак принявши вид намету покрив Апостолів

Твоєю славою. А вони, безначальний Спасе Христе Боже,

впали на землю, бо не могли знести світлости недоступної

слави Твого обличчя. Ти, що тодi засiяв їм своїм світлом,

просвіти душі наші".

Та головний зміст і властива ціль празника Переобра-

ження є глибоко догматична: визнати і прославити Хри-

стове Божество. На стиховні утрені передпразденства чи-

таємо: "Прийдіть, вийдім на святу гору і вірою побачимо

пресвітле Господнє Переображення. Йому вірно поклонімся

і закличмо: Ти Бог що воплотився і обожив люд-

ський рід". "Той, Хто колись - каже стихира на вечірні

говорив з Мойсеєм символами на горі Синай "Я є Той, хто

є", сьогодні на Таворській горі переобразився перед учня-

ми... говорячи з Христом Мойсей i Ілія засвідчили, що Він

є Паном живих і мертвих та що Він - Бог, який говорив

колись через Закон і Пророків“. На хвалитех утрені ми

Його славимо: "Ти, що від віків є Бог - Бог, Слово, який оді-

ваєшся світлом наче ризою, переобразився перед своїми

учнями, та понад сонце, Ти Спасе, засіяв". На 6-ій пісні

канона сказано: "Тебе пізнали славні Апостоли як Бога на

Таворі, Христе, зчудувалися і приклонили свої коліна".

Маючи перед очима славу Христового Божества св.

Церка взиває своїх вірних, щоб духом вийшли на гору Та-

вор і були свідками Його переміни: "Прийдіть, - каже

литійна стихира - вийдім на гору Господню, у дім Бога

нашого, і побачимо славу Його переображення, славу як

Єдинородного від Отця. Приймім світло від світла та під-

несені духом, Трійцю Єдиносущну прославмо на віки".

--------------------

РІЗДВО ХРИСТОВЕ

НАВЕЧІРЯ ХРИСТОВОГО РІЗДВА

“Час нашого спасіння вже настав. Готуйся, вер-

тепе, бо Діва надходить, щоб родити".

                                               (Стихира веч. Навечір'я)

Празник Христового Різдва належить до найбільших

празників нашого церкозного року. Тож св. Церква маючи

на увазі велич і значення цього празника, рік-річно приго-

товляє своїх вірних на стрічу нашого Спасителя молитвою

і постом. До тієї цілі служить Пилипівка, служать перед-

празничні богослужби та відправи в день Навечір'я Різдва.

Що ближче до Христосого Різдва, то щораз частіше у

стихирах і канонах та тропарях наших богослужб гово-

риться про вифлеємські ясла, де має спочити Божий Син,

про його Пресвяту Матір Марію, св. Иосифа Обручника,

про вертеп, звізду, ангелів, пастухів і царів.

Вершок цього святкового приготування становить день

Навечір'я Різдва. Це день чування, молитви й посту. Має

завитати гість із самого неба, тож треба на його прихід

гідно приготовитися. Свят-Вечір має не тільки свої глибокі

змістом церковні відправи, але передусім він пребагатий

у нашому народі в повні символіки обряди і звичаї, з яких

деякі сягають ще дохристиянських часів.

ДУХ СВЯТ-ВЕЧІРНІХ БОГОСЛУЖЕНЬ

Святкування Навечір'я перед празником Христового

Різдва  сягає перших віків християнства. Вже в 4-му віці

було церковне правило, яке означувало, як святкувати На-

вечір'я, коли воно випаде в неділю. В 5-му сторіччі Сине-

сій, єпископ Птолемаїди, а в 6-му св. Григорій Двоєслов

в Навечір'я Різдва говорили проповіді.

Богослуження Навечір'я Різдва є вірним дзеркалом

духа, що з ним св. Церква йде на стрічу своєму Спасите-

леві. Це дух прослави Божих плянів щодо відкуплення

людського роду; дух подиву для любови й жертви Вопло-

чення Божого Слова; дух адорації і пієтизму для Божої

Дитини, а вкінці дух надземної духовної радости, що

хвилина нашого спасіння вже настала. Найкращим вираз-

ником того духа є стихири й канони богослужень Свят-

Вечора. На утреннiм каноні третьої пісні читаємо: ''Сього-

дні небом стала для мене земля, бо на ній родиться Тво-

рець і в яслах кладеться у Вифлеємі юдейськім. Пастухи з

ангелами безустанно співають: слава на висотах, мир у

світі..." Світилен утрені взиває нас до поклону новонаро-

дженому Месії: "З великим поспіхом ходімо до Вифлеєму,

щоб поклонитися йому з мудрецями, несучи, як дари,

плоди добрих діл“. Стихира на 9-му часі каже: "Сьогодні

родиться з Діви Той, що рукою держить все створіння;

пеленами повивається наче людина свсім єством недотор-

каний Бог. В яслах лежить Той, що своїм словом на по-

чатку утвердив небо. Молоком із грудей кормиться Той,

що в пустині людям посилав манну. Мудреців призиває

Жених церковний, і їхні дари приймає Син Діви. Покло-

няємося Твоєму Різдву, Христе (три рази), покажи нам і

Твої божественні Богоявлiння".

Навечір'я празника Різдва має осібну богослужбу, що

зветься Великі або Царські часи. Їх мав уложити єруса-

лимський патріярх Софроній (к. + 641). Царські Часи слу-

жаться три рази в році: в Навечір'я Різдва, в навечір'я

Богоявлiння і в Велику П'ятницю. Царські часи перед

Христовим Різдвом так уложені, що в їхніх псальмах і в

читаннях пророків із Старого Завіту, є зібрані головні

пророцтва відносно обіцяного Месії. Зі св. Євангелії чита-

ються події зв'язані з Христовим Різдвом, а стихири оспі-

вують воплочення Божого Сина, місце й обставини Різдва.

В часі відправи Царських часів св. Євангелія лежить на

тетраподі, як символ Христа, що вже прийшов і голосить

нам свою Божу науку. Свою назву дістали Царські часи

від того, що колись у Візантії на їхній відправі завжди

бували присутні цісарі зі своїм двором. При кінці відправи

було в їхню честь осібне многоліття.

ДУХОВНЕ ПРИГОТУВАННЯ В РОДИНІ

День Навечір'я завершує 40-цю перед Різдвом. Цього

дня обов'язує строгий цілоденний піст. Ціла родина від-

чуває, що сьогодні вечором має завитати до неї дуже бажа-

ний небесний гість. Звідси пливе той глибоко святковий і

духовний настрій у родині. Наші предки високо цінили й

ревно зберігали піст цього дня аж до появи вечірньої зірки.

Київський митрополит Максим (1283-1305) у своїм пра-

вилі про пости каже, що в який би день Навечір'я Різдва

не випадало, навіть у суботу й неділю, треба того дня

зберігати строгий піст. І щойно по вечірні він дозволяє по-

кріпитися хлібом і вином. Такий самий піст він наказує

заховати і в Навечір'я Богоявлiння.

Крім посту наші предки від найдавніших часів до

празника Христового Різдва приготовлялися сповіддю і св.

Причастям. Ця прегарна священна традиція походить ще

з першого віку християнської України від київського ми-

трополита Юрія (1072 р.). Цю святу практику поручає

у своєму Требнику митрополит Петро Могила, поруча-

ють її також наші Замойський і Львівський Синоди.

Давній слов'янський Пролог у своїм поученні на день

24 грудня має наступну духовну заохоту для вірних на

стрічу празника Христового Різдва: "Знайте, брати, що

цього дня піст перед празником Христового Різдва. Тому

цього дня з любов'ю і чистотою зберіться в Шостий час

(12-та год. полудня) на молитву, поконавши гнів, очи-

стивши тілесні провини, і всі недобрі діла відкинувши, щоб

ми стали достойні чистими устами й непорочним серцем

причаститися Божого Тіла, що в нього задля нас одяг-

нувся Господь і добровільно став убогим".

СВЯТ-ВЕЧІРНІ ОБРЯДИ І ЗВИЧАЇ

Колись ще в дохристиянських часах наші прадіди в часі,

в якому святкуємо Христозе Різдво, обходили свято "Ко-

рочуна - день привітання сонця. "Свято "Корочуна"

каже проф. С. Килимник — цілком хліборобське, було в

ті далекі часи імпульсом надхнення людини, надією і ві-

рою у щасливий рік урожаю, приплоду худоби, здоров'я,

добробуту та радісного життя господаря .. Схято "Коро-

чуна з різноманітними обрядаміи-ритуалами, відправами,

молитвами, магічними актами-діями - виступає і сьогодні

досить яскраво в нашім Різдві.. "Корочун" Русі-України,

що покрився Святим Різдвом - це виняткозе, багате, ве-

селе, радісне й велике свято, що вирізняється від подібних

свят інших народів своєю особливoю обрядністю, багат-

ством фолкльору, взагалі оригінальністю етнографії, най-

глибшою захованістю в народніх масах нашої стародаз-

ньої передісторичної культури. Це свято є нашим доку-

ментом глибокої доісторичної дійсности не лише вірувань,

світогляду, але й наших культурних, політичних та еконо-

мічних зв'язків і взаємин із всесвітом... Наша Церква тi

гарні звичаї — рештки первісної культури — врешті прий-

няла, але, як і мусить бути, вклала в усе це християнські

ідеали, християнську мораль, нові ідеї правди, любови, 

всепрощення, щедроти, удосконалення .. Але характерним,

що в основі різдвяних звичаїз зберіглося й досі все те, що

пов'язано було в ті далекі часи з хліборобським господар-

ством, з пастушеством; яскраво виступають у звичаях і

істотні риси українця працьовитість, гостинність, чес-

ність, доброта, співучість, єдність і святість родини; ша-

нування пам'яті покійників і т. п." (Український Рік у на-

родніх звичаях в історичному пасвітленні, Том I, ст. 13-14).

Головне завдання родини в дні Свят-Вечора це гідно

приготовити себе і свою душу, свою хату і своє господар-

ство до празника Христового Різдэа. Господиня дому

порається, щоб гарно улaдити свою хату внутрі та надати

їй святкового настрою. Найбільше часу присвячує вона на

приготування Святої Вечері. Ця Вечеря, хоч пісна, але

багата, бо має аж 12 традиційних страз. Звідси і її назва:

Багата Кутя.

Чому на цю вечерю готується саме 12 страв? На це

питання находимо відповідь у вищеназваному творі проф.

С. Килимника. "На основі глибоких досліджень - каже

вiн -  приходять до думки, що 12 страв це тому, що про-

ягом року "місяць оббігає землю 12 раз“. Отже, кожному

місяцю наче присвячена страва. По-друге, на Багату кутю

мусять бути приготовлені страви з усієї городини та садо-

вини, що тільки є в господарстві, щоб усім цим прийняти

й бога врожаю і святі душі дідів-прадідів... А вони, покош-

тувавши всього цього, дадуть у цьому році ще більший вро-

жай" (ст. 20-21).

Між стравами Святої Вечері на першому місці стоїть

кутя або коливо. Це варена пшениця з медом. Деякі автори

є тієї думки, що кутя це останок давніх братолюбних сто-

лів, що їх уладжувано у дні смерти мучеників або помер-

лих. Пшениця, як зерно, щороку оживає, тому є символом

вічности, а мед це символ вічного щастя святих у небі.

В часі, коли господиня занята в хаті, то господар при-

водить до порядку своє обійстя, напуває і годує свою ху-

дібку. З настанням вечора він з особливою церемонією вно-

сить до хати Дідуха - сніп пшениці, і ставить його на

покуттi. "Дідух-Рай" каже проф. С. Килимник —

перебування духів дідів та бога врожаю, символізував ще

й новорічний урожай, добробут, багатство та долю людей...

Ось чому така шана Дідухові, ось чому його несуть у хату

з такою святістю, як і принесли з поля з почестями; тому і

ставлять його на самому почесному місці... (цит. твір, ст. 24).

При тім вносять до хати також сіно й солому. Сіно

кладуть під обрус на стіл, а солому на долівку. Подекуди

в нас цю солому звали також дідухом. Все те відбувається

за означеним обрядом, промовами, побажаннями чи замов-

люваннями. Під столом на долівці ставлено різні господар-

ські знаряддя, як сокиру, косу, серп і т. п., щоб на цілій

господарці спочивало благословення.

Свята Вечеря вже готова. На небі появилася вечірня

зоря. Батько родини засвічує свічку на столі. Ціла родина

святочно вбрана, спільно молиться і засідає за стіл до

Святої Вечері. Батько складає цілій родині побажання.

Вечерю починають кутею з різними церемоніями і приго-

ворюванням. На Свят-Вечір не забувають і за душі покій-

них членів родини. І для них ставлять осібну мисочку з

кутею на столі або вікні, бо вірять, що сьогодні й вони

беруть участь у Святій Вечері. По вечері вся родина вітає

Христове Різдво колядами й колядками.

“Настрій Свят-Вечора каже о. Марко Дирда ЧСВВ

сповняє серце — душу кожного і кожнoї з нас неви-

мовним чаром вікових звичаїв Українськогo Народу...

Свят-Вечір збуджує в дусі Українця - Українки не тіль-

ки милий і зворушливий спогад, але теж єднає його — її

думки, наміри і змагання з ідеєю всього Українського На-

роду, так у його батьківщині, як і розсіяного по всьому

світі. Тож ти твоєю участю в різдвянх святкуваннях

обнови в собі почуття належности до свого роду; скріпи

твою свідомість у зв'язку національної належности до

української спільноти, з якою тепер проживаєш у вільній

країні; усвідоми собі, що ти член -- членка Українського

Народу, який створив свої звичаї, сою духозу культуру

на протязі тисячоліття. Ними треба тобі жити, їх у собі

плекати, постійно відсвіжувати, щоб таким чином зміцнити

твій зв'язок із родовим походженням. Ось чому Свят-Вечір

своїм змістом в Українському Народі незабутній бага-

тий і глибокий!" (Бог, Церква і Молодь, ст. 31-32).

ПРАЗНИК ХРИСТОВОГО РІЗДВА

"Величаємо Тебе, життєдавче Христе, що задля

нас сьогодні народився тілом із Непорочної і Пре-

чистої Діви Марії".  (Величання празника)

Дня 20 грудня 386 або 388 року. св. Іоан Золотоуст

маючи проповідь у річницю смерти муч. Філогонія, єписко-

па антіохійського, заповідав своїм вірним, що цього року

Антіохія перший раз святкуватиме празник Христового

Різдва 25 грудня осібно від празника Богоявлiння. При тім

він сказав, що цей празник "можна б без помилки назвати

матір'ю всіх празників". А це тому, бо "від нього — каже

він далі — дістали свій початок і основу Богоявлiння, свя-

щенна Пасха, Вознесіння і П'ятидесятниця. Якщо б Хри-

стос не був народився по тілі, то і не христився б, що

дало Богоявлiння; і не розп'язся б, — а звідси Пасха; і не

зіслав би св. Духа, що творить П'ятидесятницю. Так,

отже, від Христового Різдва вийшли всі ті празники наче

різні струмки від одного джерела. І не тільки з цієї при-

чини міг би цей празник слушно займати перше місце, але

ще й тому, що подія цього дня це найбільш подиву гідна

з усіх подій".

Справді, Христове Різдво це найважливіша подія в

історії людського роду. Ця подія започаткувала християн-

ську еру. Вона стала вихідною точкою, від якої означуємо

події світу. Тож погляньмо на обставини установлення цьо-

го великого празника і на його історію у Західній і Схід-

ній Церквах.

ХРИСТОВЕ РІЗДВО В ПЕРШИХ ВІКАХ

Через три перші сторіччя християни не мали осiбного

празника Христового Різдва. В тому часі був знаний тіль-

ки празник Богоявлiння, що його святкувано 6 січня. Цей

празник лучив у собі і Христове Різдво і Хрищення Ісуса

в ріці Йордані. Грецьке слово "Епіфанія" чи "Теофанія",

що значить "з'явлiння" чи "Богоявлiння", в перших віках

християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при

Його хрищенні, але і його появу на землі, себто Його

народження.

Про давню злуку цих двох празників і їхнє святку-

вання в одному дні свідчить у нашому богослуженні їхній

тотожний уклад. Схема богослужби цих обидвох празників

одна й та сама. Обидва вони мають навечір'я з постом,

мають у навечір'я Літургію св. Василія Великого з вечір-

нею, мають Царські часи, Велике повечір'я зі співом “З

нами Бог", на Літургії "Єлици“ і т. п. Різниця в їхньому

богослуженні відноситься тільки щодо змісту їхньої бого-

служби.

В перших віках деякі Церкви, а передусім Західня

Церква, з празником Богоявлiння зв'язували не тільки

Христове Різдво і його Хрищення, але й поклін трьох

мудреців, чудо в Кані Галилейській, чудесне розмноження

хліба, а подекуди навіть і воскресіння Лазаря, бо всі ті

події це свідки Богоявлiння — появи Бога на землі. І якраз

святкування більше подій із життя Ісуса Христа разом з

празником Богоявлiння було, одною з головних причин,

чому Західня Церква перша відділила Христоге Різдво від

Богоявлiння і почала святкувати його в осiбному дні.

ПРАЗНИК ХРИСТОВОГО РІЗДВА НА ЗАХОДІ

Празник Христового Різдва відлучився від Богояв-

ління найперше в римській Церкві, яка за папи Юлія І-го

(337-352) почала святкувати Христове Різдво 25 грудня.

У календарно-хронографічнім збірнику доведенім до 354

року, який має різні назви, але передусім знаний як Кален-

дар Фурія Філокала, в розділі про дні смерти мучеників

під 25 грудня, написано: "День Христового Різдва у Ви-

флеємі". А в іншому розділі стоїть така заввага: "За кон-

сулів Цезаря Августа й Емілія Павла народився Христос

25 грудня у п'ятницю, в 15-ий день повомісяця".

Який був головний мотив римської Церкви, щоб Хри-

стове Різдво святкувати у дні 25 грудня?

В Римі від 17 до 23 грудня відбувалися поганські тор-

жерства в честь бога Сатурна або Хроноса. Ті святкування

звалися Сатурналія. Зараз по них 25 грудня були великі

радісні торжества в честь "непереможного сонця", по ла-

тині "Соліс Інвікті". Цісар Авреліян 25 грудня 274 року

проголосив сонце-бога головним опікуном римської імперії

і присвятив йому святиню на Марсовiм Полі в Римі. Свято

бога-сонця святковано 25 грудня тому, бо в тому часі

наступає зимовий зворот сонця, дні стають довші і сонце

більше гріє. Цей день уважався наче народженням сонця

і його перемоги над темрявою ночі.

У вищеназванім Календарі Філокала, що подає поганські

і християнські свята пiд 25 грудня, такoж зазначено: "На-

таліс Інвікті", себто "народження непереможного". Слово

"непереможний" це звичайний епітет богів, а в цьому ви-

падку бога-сонця.

Отож християнський Рим, щоб протидіяти погансько-

му Римові, на місце бога-сонця ставить своє християнське

Сонце-Богочоловіка і його народження також святкус 25

грудня. Св. Отці у своїх різдвяних проповідях і наші різ-

двяні богослуження звуть Христа Сонцем Правди чи Сон-

цем Справедливости.

Хоча Римська церква празнувала Христозе Різдво

25 грудня, то інші Церкви на Заході все ще якийсь час

святкували його 6 січня разом з Богоявлiнням. Празник

Христового Різдва з Риму перейшов ще за життя св. Ам-

вросія (+ 397) до Медіоляну, відтак десь перед 384 р. до

Еспанії і північної Африки, а потім за єпископа Перпетуа

з Тур (+491) до Галлії, нинішньої Франції, і до інших країв

Европи.

З хвилиною, коли день 25 грудня став днем празника

Христового Різдва, тоді й той день зчасом почали уважати

днем самої події народження. До цього часу щодо дати

народження Ісуса Христа було багато різних думок і спо-

рів, бо св. Євангелія про це нічого не згадує.

Св. Климент Олександрійський (к. + 215 р.) говорить,

що за його часів одні уважали 20 травня днем Христо-

вого Різдва, інші день 6-го або 10-го січня, а на його

думку, це буз день 18 листопада. В одному творі з 3-4

віку, що його приписують св. Кипріянові, згадується день

28 березня, як день Різдга Спасителя. В надписі на статуї

св. Іпполіта Римського (к. + 235 р.) день Христового

Різдва поданий на 25 березня. В поясненнях св. Іпполіта

на книгу пророка Даниїла є така зазвага: “Перша поява

Господа в тілі, коли він народився у Вифлеємі, сталася в

середу 25 грудня, в 42-ім році Августа, від Адама 5500

року". Св. Епіфан Кипрський (+ 403) в полеміці з ало-

гами доказує, що Христове Різдво було 6 січня, а Хри-

щення 8 листопада.

Усталення дати Христового Різдва вплинуло на уста-

лення дат інших празників залежних від нього, як Обрі-

зання, Стрітення, Благовіщення і Різдво Івана Христителя.

Найдавнішу проповідь на Христове Різдво в Західній Цер-

кві знаходимо в Зенона Веронського (+380).

ПРАЗНИК ХРИСТОВОГО РІЗДВА НА СХОДІ

За прикладом Західньої Церкви поволі і Східні Цер-

кви починають празнувати Христове Різдво 25 грудня.

Рішальну ролю в цій справі мали три великі Отці Схід-

ньої Церкви: Св. Василій Великий, Св. Григорій Богослов

і св. Іван Золотоуст. Св. Василій Великий (+379) мав бути

перший, що в Каппадокії між роком 371 і 374 почав свят-

кувати Христове Різдво 25-го грудня. Йому приписують

одну проповідь на Христове Різдво. Під його впливом св.

Григорій Богослов (+390) запроваджує цей празник у Кон-

стантинополі. Він 25 грудня 379 р. свою проповідь починає

цими словами: "Христос родиться славте! Христос з

небес — зустрічайте: Христос на землі - величайте!" А

відтак далі він говорить: "Сьогодні празник Богоявління

або Різдва, бо так і інакше зветься цей день і дві назви

даються одному празникові тому, що Бог з'явився людям

через народження... Від з'явління назва Богоявлiння, а

від народження - Різдво. Ось таке торжество празнуємо

сьогодні - прихід Бога до людей..."

Св. Іван Золотоуст (407) з великою ревністю запо-

чатковує празник Христового Різдва в Антіохії 386 або

388-го року. У своїй проповіді на 25-го грудня, звели-

чуючи Христове Різдво, він висказує свою радість з

його святкування: "Давно бажав я – каже він — побачити

цей день, і не тільки побачити, але й святкувати з таким

множеством народу. Я безнастанно молився, щоб наше

зібрання було таке численне, як численним бачимо його

тепер, що і сталося і сповнилося. Хоча нема ще десять

літ, як цей день став нам відомий і знайомий, але наче б

здавна й за багато літ нам переданий, так він прославився

вашою старанністю. Тому не помилився б той, хто на-

звав би цей празник і новим і притiм давнім, - новим

тому, що він недавно став нам знаний, а давнім тому, що

він скоро зрівнявся з найдавнішими і виріс до однакового

з ними ступеня".

У своїй проповіді він боронить день 25 грудня, як

справжній день Христового народження, доказуючи, що

свідком того є дуже скоре поширення цього празника й

велике його цінення вірними; свідком того є також доку-

менти, які зберігаються в Римі про перепис цісаря Августа.

Вкінці, за днем 25 грудня, на його думку, промовляє і те,

що зачаття Ісуса Христа за св. Лукою наступило в шість

місяців по зачатті Івана Христителя. А його зачаття мало

статися в дні очищення у вересні. Якщо, отже, зачаття

Ісуса Христа було в березні, то його Різдво повинно випа-

сти на грудень.

Дещо пізніше новий празник увійде в практику в двох

інших осередках тодішнього християнського світу: в Олек-

сандрії і Єрусалимі. Та ще довший час деякі Церкви на

Сході празнували Христове Різдво разом з Богоявлiнням

6 січня. Вірменська православна Церква по сьогодні свят-

кує Христове Різдво і Богоявлiння 6 січня. Вірмени-уніяти

під натиском Риму від 16 віку святкують Христове Різдво

25 грудня.

Потім, як Христове Різдво на Сході стало осібним

празником, то за Богоявлiнням 6 січня осталась тільки

подія Христового Хрищення.

Службу на празник Христового Різдва уложили Роман

Сладкопівець, патріарх Герман, Андрій Критський, Іван

Дамаскин, Косма Маюмський і патріарх Анатолій.

В 4-му віці св. Олена, мати цісаря Костянтина Вели-

кого, побудувала в Вифлеємі храм у честь Христового

Різдва. В кодексах цісаря Теодосія з 438 року цісаря

Юстиніяна з 535 року находиться закон про загальне

святкування празника Христового Різдва.

ХРИСТОВЕ РІЗДВО – НЕЗГЛИБИМЕ ТАЇНСТВО

“Дивне і пресласне таїнство бачу: вертеп  — не-

бом, Діва – херувимським престолом, ясла — мі-

сцем, де народився невмістимий Христос Бог, —

Його оспівуючи, величaсмо".

                                           (Канoн утренi празника)

Найбільше і найглибше таїнстхо християнської віри це

таїнство Воплочення Божого Сина. Предвічний Бог стає

малою дитиною і не перестає бути Богом. "I Слово стало

тілом і оселилося між нами" каже євангелист Йоан

(1, 14). "Бог Предгічний народився" співаємо в нашій

колядці. Христове Різдво це колиска нашої віри. І тільки

віра в силі це незглибиме таїнство в покорі приняти, розу-

міти й адорувати.

Св. Отці нашої Східньої Церкви перших віків сприй-

мали таїнство Воплочення Божого Слова з глибокою вірою

і великим пієтизмом. Захоплені цим таїнством, вони мають

тільки слова подиву для предивної Божої любови, для

жертви, смирення й убозтва новонародженого Месії і Спа-

сителя. При тім з їхніх уст добуваються оклики невимов-

ної небесної радости, що час спасіння вже настав.

Як св. Отці, так і наша св. Церква у своїх різдвяних

богослуженнях радісно оспівує і величає таїнство наро-

дження Божої дитини. Для скріплення нашої віри і кра-

щого розуміння цього таїнства хочемо навести тут дещо

з різдвяних проповідей св. Отців та з наших різдвяних бо-

гослужб. Три речі заслуговують тут на особливішу увагу:

Велич і значення Христового Різдва, спосіб Воплочення

та радість з появи Спасителя.

ВЕЛИЧ І ЗНАЧЕННЯ ХРИСТОВОГО РІЗДВА

Перше, на що св. Отці звертають особливу увагу і

чим захоплюються у Христовому Різдві, це велич таїнства

Воплочення і його значення для цілого людського роду й

нашого спасіння.

Св. Василій Великий (+379) у своїй різдвяній пропо-

віді вчить нас, як сприймати таїнство Воплочення: "Хри-

стове Різдво, - каже він — властиве і перше, себто в лоні

Вітця від віків, треба в мовчанні почитати. Навіть нашому

умові не повинні ми дозволити, щоб досліджував це таїн-

ство. Бо коли ще не було ані часу, ані часового простору,

коли ще не було форми вислову, ані свідка-очевидця, ані

того, хто б про це оповів, то як може розум утворити собі

якесь поняття? Як може тут язик дати вислів для думки?

Отець був і Син народився! Не кажи: коли?, а радше остав

це питання! Не питай: як?, бо на це нема відповіді! Бо

“коли" це поняття часу, а "як“ веде нас до тілесного ро-

дження... Бог на землі, Бог між людьми, не у вогні і серед

голосу труб; не на горі, що димиться, або в темноті, ані

в лячній і ревучій бурі даючи закони, але в тілесній появі,

лагідний і добрий перебуває з рівними собі. Бог у тілі, не

діючий здалека, як у пророків, але злучений з природою

рівною людській природі, щоб у той спосіб через своє тіло

споріднене з нами привести назад до себе ціле людство".

Св. Григорій Богослов (+ 390) у своєму слові на

Христове Різдво так подивляє таїнство Воплочення: "Саме

Боже Слово, предвічне, невидиме, незбагненне, безтілесне,

начало від начала, світло від світла, джерело життя і без-

смертя, відбитка первісної краси, печать непереносна, образ

незмінний, рішення і Слово Отця, приймає свій вид, носить

тіло задля тіла, лучиться з розумною душею задля моєї

душі, очищуючи буття, Несотворений твориться, Необнят-

ний обмежується через розумну душу, що є посередником

між Богом і земним тілом".

Св. Іван Золотоуст (+ 407) в одній зі своїх різдвяних

проповідей такими словами звеличус таїнство Христового

Різдва: "Бачу незвичайне й дивне таїнство: Пастухи на-

повняють звуками мій слух, голосячи не пустинну пісню,

але співаючи небесний гимн. Ангели співають, архангели

оспівують, херувими взивають, серафими величають, всі

торжествують, бачачи Бога на землі і чоловіка на небе-

сах; Високого - вдолі, по Його плянам, а низького - 

вгорі по Божій любові до людей. Сьогодні Вифлеєм став

небом, замість звізд приняв співаючих ангелів, а місто

сонця незбагненно вмістив Сонце правди. Не питай, як це

сталося, бо де Бог хоче, там уступає порядок природи...

Що сьогодні зродила його Діва, це знаю, і що Бог зродив

Його без часу, в те вірю, але спосіб зродження я навчився

" почитати мовчанкою..."  (Твори, Том 6, ст. 692).

А в іншій різдвяній проповіді він каже: "Чи може щось

рівнятися з цим празником? Бог на землі, а людина на

небі, ангели служать людям, люди спілкують з ангелами

і прочими небесними силами; демони втікають, смерть по-

бита, рай отворений, клятва знята, гріх зник, провини про-

гнані, істина зійшла на землю. Природа, перед котрою

херувими берегли рай, сьогодні злучилася з Богом". (Тво-

ри, Том 12, ст. 787).

Св. Атанасій Великий (+373) у своїй науці на Хри-

стове Різдво говорить: "І домик, в якім народила Діва,

приймає вид церкви, де жертовником — ясла, служителем

Йосиф, дияконами - пастирі, священиками — ангели,

архиєреєм — Господь, престолом - Діва, чашами — ма-

тірні груди, одіжжю — вочоловічення, віялами - херу-

вими, дискосом - Святий Дух, а Отець - дископокро-

вець"

Св. Єфрем Сирін (+373) оспівав аїнство Воплочення

у прегарних, глибоко догматичних різдвяних гимнах. "Це

є чиста ніч, - каже він, — що в ній з'явився Чистий, ко-

трий прийшов, щоб нас очистити. Хай ніщо не домішу-

ється до наших почувань, що могло б їх заколотити"

(Гимн 1, 82). “День Твого Різдва поєднав небо й землю,

бо в ньому Найвищий зійшов до землян" (Гимн IV, 14).

"Всевишній став Дитиною, а в Нім був укритий скарб му-

дрости" (Гимн IV, 148). "Найвищий кормився молоком

Марії, під час коли всі створіння кормилися Його багат-

ством“ (Гимн IV, 149).

На литійних стихирах вечірні празника співаємо: "Небо

й земля сьогодні об'єдналися, бо Христос народився. Сьо-

годні Бог прийшов на землю і чоловік вийшов на небо.

Сьогодні задля людини став видимий тілом зі своєї при-

роди невидимий, тому й ми величаючи, кличмо Йому:

Слава на висотах Богові й на землі мир..." Стихира сти-

ховні вечірні каже: "Велике і преславне чудо збулося сьо-

годні: Діва родить і лоно не зотлівас, Слово воплочується

і від Отця не розлучується, ангели з пастухами славлять.

і ми з ними заспіваймо: Слава на висотах Богові і на землі

мир”.

ЗНАМЕННІ ЧЕРТИ ВОПЛОЧЕННЯ

Друге, що св. Отці подивляють у Воплоченні Божого

Сина це жертва, смирення й убозтво. "І ось вам знак: -

каже ангел до пастухіз - ви знайдете дитя сповите, що

лежить у яслах" (Лука 2, 12). Ті чесноти блистітимуть

у цілому його житті, вони підуть з Ним на хрест і до

гробу.

Св. Атанасій Великий у стоïй різдвяній науці кличе:

"Хто не заговорить, хто не подивлятиме Господній при-

хід? Вгорі свобідний, а вдолі записаний Вгорі Син, а вдолі

слуга. Вгорі Цар, а вдолі найміт. Вгорi багатий, а вдолі

вбогий. Вгорі відбирає поклони, а вдолі платить данину.

Вгорі божественний престіл, а вдолі пільний вертеп. Вгорі

вітцівське незглибиме лоно, а вдолі бездушна мала криївка

і ясла. Хто не подивлятиме величі речі вгорі, а малі пелени

вдолі. Той, що розв'язує, в'яжеться. Той, що кормить, кор-

миться. Незбагнутий являється Дитиною. Той, що отвирає

джерела, запозичає грудей. Той, що все носить, несказанно

носиться. Всюди присутній, нeвимозно обмежується. О

диво, що за преславні речі!" (Пролог).

Св. Іван Золотоуст, вдумуючись у спосіб Воплочення

Божого Сина, каже: "Я бачу теслю і ясла, Дитину й пе-

лени, народження з Діви позбавлене всього, що конечне,

все в убозтві, все в бідноті. Чи не бачиш ти багатства в

цім великім убозтві? Як Він багатий став убогим задля нас?

Як Він не мав ні ложа, ні постелі, але був положений у

голих яслах? О вбогосте, що служиш за джерело багатства!

Обезмірне багатство, що має вид убогости!“ (Твори, Том

6, ст. 698).

Св. Єфрем Сирін взиває нас до наслідугання Христо-

вої покори й любови: "Сьогодні, коли Бог прийшов до

грішників, то хай праведник у своїх думках не виноситься

понад грішників. Сьогодні, коли Господь усесвіту прийшов

до своїх слуг, то хай і пани знижаться до своїх слуг у лю-

бові. Сьогодні, коли Багатий задля нас став убогим, то

хай і багатий при своїм столі гостить убогих" (Гимн I,

92-94).

ТАЇНСТВО ВОПЛОЧЕННЯ -  ДЖЕРЕЛО НЕБЕСНОЇ РАДОСТИ

Радість превелика, небесна й ангельська  це третя

черта, що промінює з різдвяних проповідей св. Отців та з

наших різдвяних богослужень.

Св. Іван Золотоуст свою першу різдвяну проповідь

починає ось тими словами невимовної радости й захоп-

лення: "За чим колись тужили Праотці, що предсказували

пророки і що бажали бачити праведники, те сьогодні спов-

нилося і стало дійсністю. Бог з'явився на землі в тілі й

оселився між людьми. Тому, мої дорогі, радуймося і весе-

лімося". А в іншій різдвяній проповіді він так висказує

свою радість: "І так, коли всі радуються, то і я хочу раду-

ватися, хочу ликувати, хочу торжествувати. Та я ликую,

не граючи на цитрі, ані не рухаю смичком, ані не маю

сопілки в руках, ані не запалюю смолоскипа, але місто

музичних інструментів приймаю Христові пелени. Вони

для мене — надія, вони для мене — життя, вони для мене

- спасіння, вони для мене - сопілка, вони для мене

цитра" (Твори, Том 6, ст. 698).

Св. Григорій Богослов, взиваючи до радости, каже:

"Христос у тілі, з трепетом і радістю веселіться, — з тре-

петом задля гріха, а з радістю задля надії... Хто не покло-

ниться Предвічному? Хто не прославить останнього? Зно-

ву розходиться темрява, знову з'являється світло... Бо я

певний, що небесні Сили радуються і торжествують сього-

дні з нами тому, що вони чоловіколюбиві й Боголюбиві".

Наші різдвяні богослуження повні радісних і веселих

тонів. На вечірні в часі литії співаємо: "Сьогодні весе-

ляться ангели на небі і радіють люди на землі, іграє все

створіння, бо народився у Вифлеємі Спаситель Господь, і

вся злоба ідольська зникла, і царствус Христос на віки".

На стихирах хвалитних утрені: "Веселіться праведні, -

кличе Церква - небеса радуйтеся, іграйте гори, бо наро-

дився Христос. Діва наче херувими творить трон, держачи

при грудях воплочене Слово-Бога. Пастирі Народженого

славлять, мудреці Владицi дари приносять, ангели, спі-

ваючи, кличуть: Недослідимий Господи, слава Тобі".

Св. Отці й наші різдвяні богослужби не тільки подив-

ляють і величають таїнство Воплочення, але й нас взива-

ють, щоб ми враз з Преч. Дівою Марією, св. Йосифом,

з ангелами, пастухами й мудрецями прийшли і віддали

Христові поклін, принесли Йому в дарі нашу віру й любов.

Св. Григорій Богослов у вищезгаданій різдвяній про-

повіді кличе до нас: "Поклонися Різдву, через котре ти

висвободився від вузлів родження. Віддай честь малому

Вифлеємові, що тебе знову привів до раю. Стань на коліна

перед яслами, через котрі бувши нерозумним, ти оживився

Словом... іди із звіздою, принеси з мудрецями дари: золото,

кадило й миро, як Цареві і як Богові і як умерлому задля

тебе. Прославляй з пастухами, ликуй з ангелами, оспівуй

з архангелами, щоб утворилось спільне торжество небес-

них і земних Сил".

На вечірні празника, величаючи Божу Дитину, співає-

мо: "Що Тобі принесемо, Христе, який задля нас як чоло-

вік з'явився на землі? Бо кожне Твоє створіння приносить

Тобі благодарення: ангели - спів, небо - звізду, мудреці -

дари, пастухи - чудо, земля - вертеп, пустиня -  ясла, а ми -

Матір Діву. Предвічний Боже, помилуй нас”.

КАНОН ПАРТИКУЛЯРНОГО ПРАВА УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

Kан. 114

(кан. 880, § 2 ККСЦ)

§1.Вірні зобов’язані святкувати неділі, храмове свято власної парафії та дванадесяті свята, якими є:  

1) Різдво Пресвятої Богородиці;

2) Всемірне Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста;

3) Введення в храм Пресвятої Богородиці;

4) Різдво Господа нашого Ісуса Христа;

5) Богоявлення Господа нашого Ісуса Христа;

6) Стрітення Господнє;

7) Благовіщення Пресвятої Богородиці;

8) Вхід Господній в Єрусалим;

9) Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа;

10) Зіслання Святого Духа;

11) Преображення Господа нашого Ісуса Христа;

12) Успіння Пресвятої Богородиці.

§ 2. У ці дні вірні зобов’язані брати участь у Божественній Літургії і утриматися від важкої фізичної праці.