Є. Григорук

Известный украинский поэт, активный участник гражданской войны, организатор печатного дела в Украине. На надгробном памятнике выбиты слова: "Евгений Максимович Григорук. Скончался 21 октября 1922 г. 24 лет. Другу книги. Государственное издательство".

Родился в семье сельского писаря. Оставшись круглым сиротой, был вынужден рано начать работать. В 1919 экстерном сдал экзамены и получил диплом Феодосийского учительского института. Во время оккупации Киева польскими войсками Григорук являлся руководителем подпольной организации большевиков. После освобождения Киева от польских войск, а затем и деникинцев служил в губернском отделе народного образования, занимал должность начальника редакционного отдела политического управления Киевского военного округа.

Организовывал агитационное издательство, которое впоследствии было преобразовано в Киевский филиал государственного издательства Украины, где вёл большую организационную и редакционную работу, переводил произведения многих прогрессивных зарубежных писателей на украинский язык. В 1921 г. выехал в Москву, где работал членом правления государственного издательства Российской Федерации, заведует технико-издательским отделом - уже будучи тяжело больным туберкулезом легких. Несколько месяцев он лечился в Москве, затем выехал в Крым, где и скончался от туберкулёза 21 октября 1922 года.

Дополнительно - Евгений Григорук, возможно, первым перевёл "Интернационал" на украинский язык.

Джерело: http://www.memento.sebastopol.ua/grave.php?code=61

СПРАВА ЗДАВАЛАСЬ ПРОСТОЮ

Справа здавалась простою:

побачив, оддавсь увесь,

і хотілось кричать Укростою

про таємне, що в серці десь.

Мов свято сталось на вулицях,

великий спільний концерт...

А кров все більше бунтується

і хвилею б’є в лице.

Так серце з душею куцою,

мабуть, переповнене вщерть...

Дві фази: любов, революція,

а третьою буде — смерть.

Харків, 1921

СУЧАСНЕ

Загнуті вії, бліді лиця,

волосся, як червона мідь,

і голос, що од сліз міниться:

«Товариш, вазочку купіть!»

Кругом юрба, що котить хвилі,

шалений гомін, зойк і гул,

і ці, голодні і безсилі —

то революції намул!

Тірольських Альп верхів’я дальні,

а в Ніцці, мабуть, вже пече...

і хтось недбало і брутально

вагою стусонув в плече.

А вітер над усім вихриться

і кида пилом раз у раз

на бліді, виснажені лиця,

на фарфор копенгазьких ваз.

НЕ-АВТОБІОГРАФІЧНЕ

(П’ЯТЬ ВІРШІВ)

І

У повсякденній суєті

загинули бажання мрійні,

і пестить душу в самоті

короткозора безнадійність.

Чорнила, бланки, папери,

рахунки, гори асигновок,

як сон промають прапори

в душі, і все звичайне знову.

І деколи душа рвоне

в старі, безкрайні небосхили,

та небо вже не спалахне,

і полетіть немає сили...

Лиш залишилося — заснуть

або часами вить в розпуці...

І через голову пливуть

ліниво хвилі революцій.

II

Неначе сон... Було колись...

В бою стискали міцно зброю,

а потім — прапори вились

і дружно в ногу йшли юрбою...

Неначе сон... Повітревком...

Палкі промови і дебати...

А потім — вороги кругом —

і довелося утікати...

На мітингу... Хвилює люд,

мов не завод це, а окопи.

О, ці безштанники візьмуть

твердині найміцні Європи...

Матер’ялізм... Верхарн... Расін...

Кант... Гегель... Моцарт...

Бах... Спіноза...

А потім — втома... кокаїн

і божевільності загроза...

Жінок... без ліку... Гидко як!..

І скрізь — ні крихточки кохання...

Фантомом — дійсність дасть коньяк

і мрії розквітча зарання...

............................................................

Всякчасно — тихий, темний сплін,

Життя без радості й надії...

І лиш на хвилю кокаїн

колише різнобарвні мрії.

III

Тріщить у голові зі вчора,

і, не вгаваючи й на мить,

немов шматок якийсь прапора

перед очима мигкотить.

І знову чув погану звістку —

бандити зайняли Конград;

облаяв з серцем машиністку

за перекручений наряд.

Під арешт посадив завхоза;

махнув суворий циркуляр...

А голова тріщить, як кобза,

і душить горілчаний пар...

Втупивши очі, нерухомо

і мовчки слухає доклад,

і заставляє клята втома

відповідати невпопад.

Чотири скоро... Ну, доволі!

Йде, підпираючись ціпком...

Ну, і насипле всім він солі

вночі за ломберним столом.

IV

Декрет, і другий; потім нота

та листування цілий том...

І там, де нидіє робота,

на дверях чітке: «Замнарком».

Короткозоро-тихий погляд;

піджак заповзаний блищить...

О — на хвилину лісу, поля б,

собою бути хоч на мить!

А так — між днів підсліпуватих

(яке б негайне не робив);

один рятунок є — шахмати

і край Чурлянісових див...

Часами встане: кіс дрібушки

і поцілунків звиклих жар,

де стереже мідяний Пушкін

сухий асфальтовий бульвар...

V

Коса обтята світить салом,

і шорсткий комір шию тре...

Перед очима вперто й стало

встає гогенівський портрет.

Веснянкувато-темні лиця,

над вухом пасма завились.

Чи було в дійсності, чи сниться,

що ми здибалися колись?

— Сьогодні мітинг в автороті,

а завтра — лекція в «ІНО»...

— А од нудьги посохло в роті

і — жить не жить — усе одно!

І досить через тоскну втому

увагу попустить на мент, —

почуєш нудне і знайоме

крізь зуби злі: «Інтелігент!»

Харків, 1921

Із книги "У маминому саду. Література Голованівщини"