ПОРЯДОК

розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї або реальну його загрозу

1. Цей Порядок визначає механізм прийняття, обліку і розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї або реальну його загрозу (далі - заява).

2. Прийняття, облік і розгляд заяв здійснюється за місцем проживання постраждалого від насильства в сім'ї або члена сім'ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства, Мінсоцполітики, структурним підрозділом, відповідальним за реалізацію державної політики щодо запобігання насильству в сім’ї, відповідної місцевої держадміністрації, відповідним підрозділом органу Національної поліції (далі - органи).

3. Усна заява викладається заявником і записується посадовою особою відповідного органу, а письмова - надсилається поштою або подається особисто, або передається через іншу особу.

4. У заяві зазначається прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання постраждалого від насильства в сім'ї або члена сім'ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства, а також міститься інформація про те, ким вчинено насильство в сім'ї, час і місце його вчинення, умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування, інші обставини вчинення насильства в сім'ї або реальної загрози його вчинення.

5. Заява одразу після надходження до Мінсоцполітики, структурного підрозділу, відповідального за реалізацію державної політики щодо запобігання насильству в сім’ї, відповідної місцевої держадміністрації реєструється в журналі обліку заяв про вчинення насильства в сім'ї, а до відповідного підрозділу органу Національної поліції - у книзі обліку заяв про злочини та пригоди.

6. Відмова у прийнятті та розгляді заяви не допускається.

7. Органи розглядають заяву не більше ніж протягом трьох днів. Якщо виникає потреба у перевірці викладених у заяві фактів та з'ясуванні додаткових обставин, заява розглядається не більше ніж протягом семи календарних днів.

У разі коли заява стосується неповнолітнього чи недієздатного члена сім'ї, відповідна інформація подається службі у справах дітей та органу опіки і піклування.

8. Відповідний підрозділ органу Національної поліції інформує протягом трьох днів про отримання заяви структурний підрозділ, відповідальний за реалізацію державної політики щодо запобігання насильству в сім’ї, відповідної місцевої держадміністрації.

9. Про отримання заяви, в якій міститься повідомлення про існування загрози життю і здоров'ю особи, негайно інформується відповідний орган Національної поліції (за спеціальною телефонною лінією 102) для вжиття заходів до припинення насильства або дій членів сім'ї, спрямованих на виконання реальної загрози його вчинення.

10. Під час розгляду заяви здійснюється відвідання постраждалого від насильства в сім'ї або особи, стосовно якої існує реальна загроза вчинення насильства, за місцем проживання представниками відповідного підрозділу органу Національної поліції, структурного підрозділу, відповідального за реалізацію державної політики щодо запобігання насильству в сім’ї, центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді відповідної місцевої держадміністрації, а у разі отримання зазначеної інформації стосовно неповнолітнього - із залученням представників органу опіки та піклування і служби у справах дітей.

11. Структурний підрозділ, відповідальний за реалізацію державної політики щодо запобігання насильству в сім’ї, відповідної місцевої держадміністрації організовує надання постраждалим від насильства в сім'ї та членам сім'ї, стосовно яких існує реальна його загроза, психологічних, юридичних, соціально-педагогічних, соціально-медичних, інформаційних та інших послуг, якими вони можуть скористатися через мережу центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та їх спеціалізованих служб, а у разі потреби направляють їх до спеціалізованих установ для постраждалих від насильства в сім'ї (кризові центри, притулки, центри медико-соціальної реабілітації).

12. Відомості про особисте життя та інша інформація, що міститься у заяві, не підлягають розголошенню.

Перелік організацій та установ, служб підтримки постраждалих осіб, до яких слід звернутися у випадку домашнього насильства

• до територіального органу поліції або за телефоном 102;

• до центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;

• до управління сім’ї та молоді районної, міської чи обласної держадміністрації;

• до громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від насильства;

• до психолога, соціального педагога, класного керівника;

• до близької людини;

• на телефони «Гарячих ліній».

Безкоштовні телефонні «Гарячі лінії»

Національна дитяча «гаряча лінія» Центру «Ла Страда-Україна»:

0-800-500-333 (для дзвінків з мобільного)

Дзвінки на лінію – безкоштовні як із стаціонарних телефонів на всій території України, так із мобільних усіх операторів.

Консультують компетентні у дитячих питаннях психологи, юристи та соціальні працівники.

Національна «гаряча лінія» з протидії домашнього насильства (консультації юриста, психолога, соціального педагога):

116-123 (цілодобово та безкоштовно з мобільних телефонів),

0-800-500-225 та 116-111

Можна отримати інформацію про організації та установи, до яких слід звернутися у конкретній ситуації, про перелік документів, які необхідно приготувати для звернення, поради щодо правильного їх складання, підтримку психолога анонімно у телефонному режимі, консультації та рекомендації юриста щодо конкретної ситуації.

Омбудсмен з прав дитини в Україні Микола Миколайович Кулеба:

(044) 255-64-50

Єдиний телефонний номер системи надання безоплатної правової допомоги:

Зателефонувавши за номером 0800213103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів), можна отримати такі послуги:

• інформацію про гарячі телефонні лінії з питань надання соціальних послуг та захисту прав людини, та установи, які опікуються відповідними питаннями;

• безоплатну правову допомогу дітям, які перебувають у складних життєвих обставинах;

• правові консультації;

• зв’язатися з усіма центрами з надання безоплатної вторинної допомоги; отримати інформацію про їх місцезнаходження, контактні номера телефонів, інші засоби зв’язку.

Служби постраждалих осіб:

1. центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;

2. притулки для дітей;

3. центри соціально-психологічної реабілітації дітей;

4. соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка);

5. центри соціально-психологічної допомоги;

6. територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг);

7. інші заклади, установи та організації, які надають соціальні послуги постраждалим особам.

До спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб належать притулки для постраждалих осіб, центри медико-соціальної реабілітації постраждалих осіб, кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статті, а також заклади та установи, призначені виключно для постраждалих осіб та осіб, які постраждали від насильства за ознакою статі.