Історія школи

Історичні відомості про Ряськівську школу

   На земній кулі з географічними координатами 49О і 11хв. північної широти та 34о 55 хвилин східної довготи є маленька краплинка - чарівний куточок матінки- природи, куточок людського життя. Це звичайне село із незвичайною назвою Ряське, що широко розкинулось у долині тихоплинної річки Орелі на благодатних землях Полтавської області. Історія села тісно пов’язана з історією школи, бо історія кожної школи - це не лише історія вчителів, що працюють у ній, а й історія багатьох поколінь, що вийшли зі стін рідної альма-матер і множили її славу своїми досягненнями.

         Історія Ряськівської  школи веде свій відлік з  20-30-х років XIX ст., а до цього одиниці навчалися у попа та дяка. Перше шкільне приміщення було там, де тепер  приміщення колишньої шкільної майстерні. За формою - квадратне, глинобитне з маленькими, з типовими для тодішнього села, вікнами, вкрите очеретом, розмір школи- 204 кв.м .

Там розміщались чотири класні  кімнати , під учительську - п’ята. Можна уявити, що це були за кімнати. У селі існували школи різного типу в різний час. Трьохкласна школа до 1900 року.  У перший клас приходило чимало учнів, але через зиму, як тоді говорили, кількість зменшувалась. Діти залишали навчання, ледве вивчивши букви, бо треба було пасти худобу, по наймах ходити, шматок хліба заробляти. За даними 1902 року при Вознесенській церкві була церковна бібліотека.

Характерним було те, що багато дітей починали ходити до школи, але закінчували її одиниці, у 2-3 класі залишалася їх третина . Про навчання всіх дітей  і мови не було.

З 1900 року трьохкласну школу  реорганізовано в Міністерське училище з п’ятирічним терміном навчання. Була в селі церковно- приходська школа, яка розміщувалась у Престольській церкві, в ній навчалося небагато учнів та й то переважно дорослі.

Основу всього навчання тодішньої школи становив Закон Божий та інші предмети релігійного спрямування. Дітей вчили покірності, боязкості перед Богом та послушності. У школі процвітала «палочна» дисципліна. Директором Міністерського училища був Радченко Онуфрій Павлович. Може його б і  не запам’ятали, та замість лівої руки мав протез, яким дуже бився .

Ось інша особа на освітянській  ниві в селі Ряське – Засядько Василь Пантелеймонович – дяк, учитель-п’яниця. Запам’ятали його не через доброту, а через те, що бив учнів до крові.

Але не все було чорним в дореволюційній школі села. Народна пам’ять зберігає роботу деяких  гуманних вчителів. Добрим словом згадують в селі вчительку Кудрявцеву Надію Омельянівну, яка в  школі пропрацювала 50 років. Вона була із сім’ї священника, вчила дітей ще до жовтневих  подій 1917 року, продовжувала працювати і після. У час голодних 1932-33 років вона слідкувала,щоб учні одержали сніданок( тоді в школі готували із муки похльобку), часто приносила шматок хліба і ділила на всіх у класі.  Надія Омельянівна  не залишала роботу до кінця життя. Таким було село і його люди  напередодні буремних років . Після встановлення радянської влади в селі Ряське, трудящі зрозуміли, що прийшла нова  влада. Вона дала дітям право навчатись, здобувати освіту, зростати і будувати нове життя.

 Багато хто із старожилів пам’ятає  Гіллер  Ялизовету  Федорівну – учительку української, російської і німецької мови. Приїхала в село після 1917 року, життя прожила самотньо, жила в будинку для вчителів, а тому весь час була в школі з дітьми. Була дочкою багатого німця і мову знала досконало. У час окупації жила в селі, але ніяких зв’язків із німцями не мала, засуджувала їх  жорстокість. Це була високоосвічена, талановита, інтелігентна жінка.

            На початку 20-х років Міністерське училище було перейменовано на семирічну школу. Школа охопила навчанням всіх дітей шкільного віку. Вона була розташована в чотирьох пристосованих приміщеннях. В окремому будинку була організована їдальня, де харчували дітей. Директором школи був Топко Юрій Євдокимович,досвідчений педагог,умілий керівник. Він викладав уроки біології і хімії, у його класній кімнаті був живий куточок. Це він домігся у районному відділі, щоб в селі Ряське відкрили середню школу. Навчання в школі проводилось у 2 зміни (зранку діти, а ввечері - дорослі). Партія дала клич: «Ліквідувати неписемність». Всі бажали вчитись. Молодь села була об’єднана в вечірню школу комуністичної молоді «ШКМ»

Старші люди відвідували лікнепи, які були організовані по хатах села. Учили селян  комсомольці, учні старших класів, не вистачало вчителів, їх було – 17, з вищою освітою – 2.

Після закінчення 7 класів, випускники ішли на місячні курси , або в педагогічні училища, та поверталися в школу вчителями. Такими  були :Гончаренко Павло Павлович, Веприцька Дар’я Андріївна, Порохня Тетяна Макарівна.

З кожним роком змінювалося село, люди і їх прагнення. Трудівників села не задовольняла  семирічна школа. Підняли клопотання про те, щоб відкрили  десятирічку. У школу прибули нові вчителі: Мороз Павло Максимович- географ, Харченко Володимир Якович – математик, Галай Петро Йосипович – історик,

З 1937 року семирічна школа була перейменована в середню. Директором так і залишився Топко Юрій Євдокимович. Заступником по навчально-виховній роботі був призначений Мороз Павло Максимович. На той час в школі навчалося 840 учнів і працювали 35 вчителів, із них з вищою освітою – 7. У школу прибули нові вчителі , які тільки закінчили інститути – Переносов Дмитро Іванович, Брижак Михайло Андрійович, Рудь Фаїна Іванівна, Бенько Олександра Іванівна. Колектив був дружний Всі випускники 1940 року пішли навчатися у вищі навчальні заклади. 18 із них закінчили педагогічні інститути і працювали вчителями в Машівському районі: Решетиловська Оксана Лаврентіївна, Строга Поліна Григорівна, Циб Катерина Михайлівна, Луць Ольга Іванівна, Саєнко Галина Романівна. Один з перших випускників – інженер-хімік Їжак Іван Гаврилович. Другий випуск 10 класу був у 1941 р.

            Почалася  Велика Вітчизняна війна. Залишивши навчальні заклади , випускники пішли захищати Вітчизну. У  боях за Батьківщину загинули Филинський Григорій Максимович, Їжак Василь Антонович, Филинський Іван, Саєнко Іван Степанович, якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Війна перервала навчання учнів Ряської середньої школи.

У роки тимчасової окупації в с. Ряське припиняє школа свою діяльність. Всі матеріальні цінності  знищено фашистами, з класних кімнат зроблені конюшні, дерева навколо школи знищено, будинки, де жили вчителі, спалено.

Як тільки воїни Радянської Армії звільнили село, відразу ж діти побігли до школи. Сюди ж прийшли вчителі, які були в селі: Чуприна Е.Х., Порохня Т.М., Савчук Н.І., Гіллер Е.Ф., Кудрявцева Е.О., Шапка Е.О.. Вони разом з учнями почали готувати школу до нового навчального року. Ще чути було гуркіт гармат, ще вечорами було видно спалахи пожеж, а в селі вже наводили порядок. Життя не стоїть на місці, треба було знову братись до роботи, допомогати армії, ростити і збирати хліб, учити дітей .

Районний відділ освіти призначив директором школи Бенько Олександру Федорівну. Вона приїхала в село з двома дітьми , поселилась в одній кімнатці. Зібравши учителів, на нараді поставила завдання: у найкоротший срок відремонтувати класні кімнати, обладнати їх  і розпочати навчання дітей. Роботу розпочали з того, що почистили кімнати, де стояли фашистські коні, побілили, відремонтували парти. Односельчани, хто міг, дали столи, стільці, ослони, і вже 20 жовтня 1943 року розпочалося навчання.

«Зразу ж після звільнення Нехворощанського району я одержала призначення в Ряську середню школу. Зустрічі з цим селом я чекала з нетерпінням. Перед очима постали маленькі, обірвані хати, мовчазні, замучені люди. Канцелярія знаходилась тоді у Вигонянській школі. Зустріли мене радо. Учнів, бажаючих навчатися, було багато, а приміщень – мало.

Весною 1941 року перебралися в центр села, де умови були кращі. Потроху стали давати зошити, підручники. Коли зараз погляну на нову школу, на щасливих дітей, серце радіє.» (Зі спогадів вчительки Савчук Н.І.)

Після повернення з фронту прибув у школу вчитель німецької мови Олійник Микола Тимофійович. У нього в трудовій книжці всього 1 запис, від першого до останнього уроку він провів у нашій школі. Досконало володів німецькою та англійськими мовами, любив дітей, був цікавою людиною.

У 1948 році директором школи був Мороз Павло Максимович, він добре знав село,користувався авторитетом, керував співочим гуртком учнів і вчителів . Учительський колектив великий, дружній. Як справжній господар, Павло Максимович, обговорює питання будівництва нової школи своїми силами, проект будівлі складає також сам. Завезли глину, солому, воду, і почалася робота. Рящани всі разом звели школу і навчання розпочалося в одну зміну. Опалювали приміщення соломою, очеретом, цим займались техпрацівники . Будинок знаходився у тому місці, де зараз нова школа.

Гриміла славою школа , коли по цілому десятиріччю пропрацювали директорами Доценко Микола Пилипович (1955-1966) та Решетиловська Оксана Лаврентіївна (1967-1977).

Доценко Микола Пилипович 1920 року народження, закінчив історичний факультет Полтавського педуніверситету. У Ряське приїхав з Семенівського району в 1954 році, спочатку був завучем, а з 1955 по 1966- директор Ряськівської школи.  Він залишив добрий слід у селі. Працюючи директором, звертав увагу не лише на навчання учнів, а й на позакласну роботу, за його діяльності школа славилась співочим хором та спортивними досягненнями. Микола Пилипович разом з учнями , зібравши матеріал , створив сільський краєзнавчий музей, зустрічався зі старожилами, записував спогади, пізніше у 1963 році була створена та надрукована історична праця «Матеріали з історії с.Ряське  Машівського району Полтавської області» автор М.П. Доценко.  Пам’ятають його в селі як чудового лектора. У школі запроваджував все нове, передове. За його ініціативою у школі з’явився перший телевізор, придбаний за кошти колгоспу, який  збирав старшокласників на блакитний вогник. Щоліта кращі учні та переможці змагань їздили на екскурсії до Києва, Москви, Севастополя, Асканії Нової.

Микола Пилипович був вимогливий, знаючий,віддавав себе роботі.

Ряська школа (так тоді говорили) була основним організатором всього громадського і культурного життя села. У 1966 році с. Ряська переведене до Машівського району і 16 грудня 1966 року Доценка Миколу Пилиповича  призначено завідувачем народної освіти Машівського району, а директором призначено Решетиловську О.Л. заступником по навчальній частині Саєнко Надію Панасівну.

ФОТО

Саме в цей час працювала  в Ряськівській школі Герасименко Віра Миколаївна, яка після закінчення Полтавського педагогічного інституту прийшла у заклад вчителькою російської мови і літератури . Була вихователем позакласної роботи, заступником директора з навчальної частини, лектор, пропагандист, секретар партійної організації – ось неповний список її обов’язків. У колективі та селі її поважали за чесність і доброту, тактовність і чуйність, а у її привітній  оселі не зачиняються двері від  колишніх учнів та односельців. Для кожного Віра Миколаївна знаходить добре слово, бо вона найстарша у вчительській династії роду, виховала двох педагогів – доньку, Наталевич Людмилу Давидівну- учительку математики Ряськівської та Коновалівської школи Машівського району та внучку – Наталевич Наталію Петрівну, яка викладає у Полтавському педуніверситеті.

   Посушливого 1954 року після Гадяцького педучилища в школу приїхала Дараган Надія Іванівна, яку прихистила в своїй сім’ї діловод школи, Ярошенко Варвара Іванівна, молода вчителька стала викладати фізкультуру та малювання. Вона згадувала ,що найвагомішу допомогу їй надавали молоді вчителі того часу : Харченко Марія Яківна, Лисенко Лідія Кирилівна, Лисенко Леонід Михайлович ,  Пелих Віра Миколаївна, Лимар Василь Прокопович, Зінченко Зінаїда Прокопівна та подружжя Доценків. Надія Іванівна одна з перших у селі з появою радіо випускала радіогазету, яку слухало все село. Після закінчення фізмату Полтавського педуніверситету з 1963 року працювала учителем математики і креслення до виходу на пенсію. Вимогливою і водночас справедливою, такою її пам’ятають її учні, а вона знає поіменно всі свої 16 випусків з денної школи, 3- з вечірньої, 13- із заочної.Гордістю Надії іванівни є її випускник Денисенко Володимир-доцент,завідуючий кафедрою вищої математики Київського університету. Ніколи не забудуть випускники школи мудру, знаючу Харченко Марію Яківну, яка була вчителькою молодших класів, невтомно працювала  і в школі, і так званому літньому майданчику, віддавала  всі сили роботі. 

   Нелегка доля випала й Ірзі Євдокії Тарасівні, яку учні  молодших класів ласкаво називали Дуся Тарасовна, мабуть, не знаючи, що ця добра вчителька сама перенесла і злидні, і голод. Вона уміла доступно і просто викласти матеріал, уміла підтримати колег та учнів, завжди цікавилася життям школи.

   Теплими словами згадують рящани Козубенка Федора Григоровича,вчителя біології,людину творчого пошуку.Саме він готував майбутніх агрономів,бо навчально-дослідні ділянки,які він заклав разом з учнями, і в області були найкращими   (Зі спогадів Решетиловської Оксани Лаврентіївни – директор (1967-1977)) «На мою долю, як і на долю мого чоловіка, припала необхідність будувати нову школу. Спланували побудувати на тому місці, де була школа із глини та соломи. Школу будували за державні кошти, вагому допомогу в будівництві надавав голова колгоспу ім. Леніна  Ірза  Іван Сергійович . Це він замовив проект, домовився з будівельною бригадою, виділяв машини, а все інше випало на долю директора і колективу. Все йшло в одному круговороті: навчання і виховна робота, підготовка до олімпіад і екзаменів, різні екскурсії, будівництво. Не спала сама і не давала спати іншим. Без відпустки ціле літо організовувала учнів і батьків на допомогу по будівництву, а вчителів до роботи за кабінетною системою. На будівництві працювали в три зміни, бо батьки одночасно працювали в колгоспі. Тому планувати доводилось важко, треба було знати, хто в який час вільний від роботи в колгоспі, кому яку роботу доручити. Кожен односельчанин повинен був відпрацювати 5 днів на будівництві, бо в кожного є або будуть діти.

У ці роки  до школи  за призначенням прибули молоді вчителі: Вовк Людмила Іванівна, Дяченко Тамара Іванівна, Даніленко Катерина Василівна,  Полішко Катерина Дмитрівна.,Пономар Світлана Андріївна Випускники мого класу Іван Іларіонович та Надія Василівна Марченки. Я дуже зраділа їм, бо це були учителі із свіжими інститутськими знаннями, з молодою енергією. Це вони омолодили колектив, внесли щось нове в роботу. Їм хотілося швидше приступити до роботи , щоб показати свої знання, уміння, кмітливість. Вони із захопленням брались за обладнання кабінетів, кожен намагався зробити якнайкраще. Знали, що буде огляд кабінетів комісією і визначатимуть переможців. Тут вони вперше пішли на свій пам’ятний,  перший урок, у свій кабінет, а частина з них залишилась у Ряському назавжди. Яка велика радість- бачити плід своїх турбот і роботи колективу учителів,учнів, односельчан».

Відкриття новозбудованої школи  відбулося 1 вересня 1974-1975  навчального року на урочистій шкільній лінійці

ФОТО2

На цьому фото: відкриття нової школи в 1974 році. Зліва на право:

Котенко Микола Іванович- секретар парторганізації  с.Ряське, Решетиловська Оксана Лаврентіївна- директор школи, Періста Надя – учениця 1 класу, Віктор Іванович – інженер будівництва, Даніленко Катерина Василівна – учитель молодших класів. 

ФОТО 3

.      1974 рік новозбудована школа

 Всі присутні напружено чекали, поки вручать ключ від школи, переріжуть стрічку і відкриють двері. Першими зайшли найменші першокласники, за ними старші учні , вчителі та батьки, довго оглядали класи, коридори, раділи бо це була перша в селі двоповерхова школа-красуня   на 320 місць. При школі є 14 навчальних кабінетів, їдальня, майстерня. Створено всі умови для проведення практичних і лабораторних робіт Великою радістю для дітей був спортивний зал. Тепер не потрібно було бігти на перерві аж у вигонянську школу, а це ж цілий кілометр. Молодий енергійний фізрук  Іщенко Микола Григорович, випускник нашої школи, зумів замовити спортивні снаряди  і вміло їх розставити.  У цьому спортзалі і пропрацював аж до виходу на заслужений відпочинок,  любив і знав свій предмет, він виховав не одне покоління учнів-спортсменів і достойну зміну.Його учні:Нехай Володимир Андрійович,Даніленко Валентина Миколаївна- викладачі фізкультури в Машівському районі.

У новому приміщенні і учні, і вчителі відчували, що повинні ще краще вчитися і працювати. Ішла боротьба за звання кращої школи в районі по підготовці до нового навчального року. І ось результат-школа визнана кращою, а директора  Решетиловську О.Л. нагороджено значком «Переможець соціалістичного змагання» А ще з її легкої руки , починаючи з 1969 року, у школі стали традиційними зустрічі випускників на 1 травня

 Починаючи із 1970-1971 н. р. по 1976-1977 н. р. Ряськівську школу закінчили 187 десятикласників. Понад 30 випускників вступили у вищі навчальні заклади.

  Учні, вчителі, батьки, колгосп ім. Леніна - вчились і працювали разом.

  Вся осінь і весна,гаряча пора в колгоспі і для учнів , після уроків – то в городній бригаді, то в садку на яблуках. Різні змагання були стимулом до роботи, навчання, а кращі їхали на екскурсію по великій країні СРСР. В таку далеку дорогу їхали на тентова них вантажних, колгоспних машинах,сидячи на дерев’яних лавках. Їхали в Ленінград, Севастополь, Закарпаття.

 На відміну від сьогодення,молодих вчителів забезпечувала держава житлом,пільгами на комунальні послуги.колгосп виділяв продукти по державних цінах та і платня порівняно бу ла достойна.Наші випускники мали цільові направлення в педвузи,.Здобувши освіту ,повертались у свої школи.  У 70-х  роках старше покоління  передало естафету молодим педагогам.

   Зі спогадів директора школи Решетиловської Оксани Лаврентіївни: «У мене вже були надійні помічники: Людмила Іванівна Вовк,  Микола Григорович і Ольга Миколївна Іщенко,  Надія Іванівна Олійник, Лісовий Микола Іванович і Тамара Костянтинівна, Дяченко Тамара Іванівна – це була велика сила. Їм можна було доручати будь-яку справу і вони її виконають. Дивлюсь на них, таких сміливих і молодих, і хочеться всіх обняти, подякувати за сумлінну працю.»   Всі ці вчителі впишуть не одну сторінку в славну історію закладу:        Дяченко Тамара Іванівна керуватиме школою 5 років, не просто вчитиме, а вестиме своїх учнів у країну математики і фізики, вона зуміла підібрати чарівні ключі до дитячих душ, а для колег  - вимоглива, справедлива і дуже мудра.Нагороджена значком «Відмінник народної освіти України»

Людмилу Іванівну Вовк, філолога,спеціаліста вищої категорії, вчителя-методиста, знають далеко за межами Полтавської області. Вона неодноразовий лауреат і переможець районних і обласних конкурсів «Учитель року»делегат 5 з»їзду вчителів України,Відмінник народної освіти України. Понад 20 років Людмила Іванівна керувала пошуковим загоном при музеї»Берегиня».Завдяки покуковцям доповнені нові сторінки історії села,зокрема видані брошури:»Книга пам»яті жертв сталінських репресій села Ряське» та» Книга спогадів жертв голодомору села Ряське» Керівник районних та шкільних методичних об’єднань , невтомний наставник молоді. Автор багатьох методичних  збірок. Більша частина жителів села Ряське – це учні Людмили Іванівни.  Завжди закохана у свою справу,  відверта, ерудована.  Хоча вона народилась на Миргородщині  та давно вважає Ряське рідним,лиш один запис у  трудовій книжціі.42 роки життя,віддані ряськівським школярам  Хоч як було нелегко поєднувати уроки, лекції в колгоспі, партійні та профспілкові збори . педагогічні читання, виробничу бригаду, вчителі не здавались, брались за всяку роботу. Згадують, як після екзаменаційного диктанта брали щітки , білили класну кімнату та фарбували підлогу У школі навчалися учні із сусідніх  сіл :  Грабівщини, Павлівки, Землянок, Минівки, Коновалівки, проживали в інтернаті, місцеві називали «патронат», то треба було вчителям чергувати там вночі.У70-80роках у школі навчалось близько 300учнів,класи були переповнені,у старшій школі по 30-36вихованців.

(Кулага) Олійник Надія Іванівна після закінчення Михайлівської школи  прийшла в школу старшою піонервожатою, а стала вчителем молодших класів, спеціалістом вищої категорії,  досвідченим, енергійним педагогом, активною в житті рідної школи і села.Батьки дошкільнят прагнули,щоб їхні діти потрапляли саме до Надії Іванівни,а старші педагоги з радістю прий мали її вихованців,бо її учні мали міцні знання,були дружними,самостійними,  ініціативними і творчими.

   Даніленко Катерина Василівна – пропрацювала в школі вчителем молодших класів  аж до виходу на пенсію. Знаюча й ерудована, передавала свої знання дітям,вчила учнів не тільки читати і писати,а й вишивати.

Подружжя Лісових, Тамара Костянтинівна і Микола Іванович разом ішли по життю, разом пропрацювали все життя в школі. Вона, врівноважена, знаюча, коректна – учителькою молодших класів, завучем, учителькою української мови і літератури, зарубіжної літератури.  Він, емоційний, невтомний, трудолюбивий – інструктором з керування трактором та сг машинами. У Ряському всі, хто має посвідчення тракториста, завдячують Миколі Івановичу.

   Учениця Ряської школи, а потім і учителька української мови, Іщенко Ольга Миколаївна очолювала школу з 1990 по 2011рік , забуваючи про домашні клопоти жила школою, її турботами  покращилася матеріальна база: замінено дах, побудовано газову котельню, зроблені внутрішні туалети, функціонують 2 комп’ютерні класи. У навчальному закладі було запроваджено професійне навчання, створено всі умови для розвитку учнів. На високому рівні велася виховна робота: навесні 1990 року  було організовано колективно-творчу справу на честь загиблих у ВВ війні Учнями було висаджено 360 кущів троянд. Хвилююче проходив захід, адже рідні загиблих приносили воду з рідних криниць, щоб полити троянди біля монументу слави. А на День учителя 1994 року на подвір’ї  школи  урочисто відкрили стелу  “Їх серця віддані дітям» в пам’ять про  вчителів, які пішли у вічність.  Ольга Миколаївна - мудрий наставник і вимогливий керівник, вчила колег відповідати за доручену справу,  аналізувати успіхи і невдачі, бути патріотами своєї школи. Вона була ініціатором створення у 1991році в школі музею народознавства»Берегиня», довгий час він був кращим в районі .Педагогічну династію сім’ї  Іщенко Миколи Григоровича та Ольги Миколаївни продовжує донька Інна, учителька біології . У  2008 році, за сприяння директора, при школі було відкрито дитячий садок  «Дзвіночок».  Школа  стає  Ряськівським навчально – виховним комплексом.  

У 80-х роках 20 ст.  у Ряськівську школу влилися молоді педагоги:  Малісевич Валентина Миколаївна, учитель біології і хімії з 1980 року, а нині заступник директора з навчально-виховної роботи. Вона стримана і сумлінна, знайде і час, і місце, щоб підтримати і учня,  і вчителя.

У 1983році  – Роговченко Сергій Петрович, учитель трудового навчання, він навчав учнів працювати на різних верстатах, а дівчата на уроках трудового навчання вивчали тваринництво та отримували свідоцтво «Оператор машинного доїння».   

Більше 30-ти років працює в закладі подружжя Лісових Антоніни Василівни та Петра Степановича, разом вдома, разом на роботі.

   Лісовий Петро Степанович розпочав свою діяльність у школі в 1979 році лаборантом, а з 1982 р. вчитель трудового навчання та креслення. У 2011 році пішов   на пенсію за вислугою років і продовжує трудитись в закладі на різних посадах. Антоніна Василівна  працює з 1981 року, пройшла вчительський шлях від старшої піонервожатої до вчителя біології, а потім до заступника директора з виховної роботи. Була лауреатом конкурсу «Учитель року» обласного етапу, її уроки – це завжди інноваційне, цікаве, прогресивне.

Зараз Антоніна Василівна викладає біологію та географію.

Подружжя  Кузьмінських, Людмила Іванівна та Олег Анатолійович  разом навчались на фізико-математичному факультеті Полтавського педінституту, разом його закінчили, разом приїхали в село в1984 році. Людмила Іванівна перший рік працювала організатором позакласної роботи, тим паче, що досвід роботи був, піонервожатою в Сахнівщинській восьмирічці, а потім до 2015 року вчителем математики,  класним керівником. Олег Анатолійович з 1984 року  незмінний вчитель фізики та інформатики, розумний і вимогливий, він вчить своїх учнів самостійності. Має досвід керівництва школою 1987-1990 рік.  Обоє спеціалісти вищої категорії, мають звання «Старший учитель».

Всі ці вчителі ділили порівну з учнями і радощі перемог, і  гіркоту  розчарувань. Вони пізнали нелегку працю разом з учнями в колгоспі, заготівлю сіна в літньому таборі відпочинку та щире захоплення рідною природою під час туристичних походів.

Чоловіки- вчителі влітку працювали в колгоспі на комбайнах це – Іщенко Микола Григорович, Роговченко Сергій Петрович, Лісовий Микола Іванович, Кузьмінський Олег Анатолійович, Тютюнник Сергій Григорович, Лазебний Володимир Миколайович.

У 1987 році після Кременчуцького педучилища  призначена на посаду вчителя початкових класів Баран Тетяна Степанівна, де працює і сьогодні.

Вона відповідальна,тактовна, цілеспрямована і справедлива у 2015 році здобула вищу педагогічну освіту. Випускники її класів ерудовані, спокійні, мислячі.Син Сергій теж здобув педагогічний фах і працює в одній із Полтавських шкіл вчителем історії.

   У цей час працювали в школі Рагуліна Зоя Іллівна, вчителька російської мови, Козаченко Ніна Василівна, вчителька англійської мови, Гушпіт Анатолій Матвійович та Гушпіт Наталія, Терещенко Валерій Вітеславович, Баран Василь Васильович був керівником ПВП та викладав співи. В 90-х роки приїхала в школу вчителька музики Ткаченко Катерина Володимирівна, яка майже 20 років вчила танців, пісень учнів, працювала педагогом-організатором, вчителем музичного мистецтва, а 2014 року працює на посаді голови Машівської районної ради.

     Старша піонервожата, вчителька російської мови   Даніленко Ніна Миколаївна  та вчителька російської мови і літератури Тютюнник Людмила Борисівна призначені в Ряськівську школу в 1988 році, молоді вчителі проживали  на шкільній квартирі, а ввесь вільний час проводили в школі. Як і всі молоді, вміли робити все:Ніна Миколаївна чудово співала, читала вірші, а Людмила Борисівна майстерно малювала, вміла переробити чи вірш, чи пісню. Ці якості згодилися обом Тютюнник Людмила Борисівна більше 20ти років працює в редакції районної газети. Ніна Миколаївна Даніленко –працювала заступником директора з виховної роботи,  нині вчитель зарубіжної літератури та мови національних меншин, спеціаліст вищої категорії, керівник районного методичного об’єднання  вчителів зарубіжної літератури.  Пам’ятають випускники тих років, як із цими вчителями  палили піонерське багаття на шкільному подвір’ї , брали участь у конкурсі пісні і строю до 9 Травня,були і в таборі піонерського активу в с.Вельбівка, і їздили на екскурсію в Москву в 1991 році. Путівка була за гарну роботу учнівської виробничої бригади по вирощуванні столового буряка.

   У листопаді 1990 року  працювати в школу були призначені два студенти історичного факультету. Тютюнник Сергій Григорович – вчитель допризивної підготовки та історії, незмінний керівник туристичного гуртка,  його учні призери районних і обласних олімпіад з історії і права, переможці районних змагань з туризму. З 2010 по 2015 рік  він – сільський голова села Ряське.

Лазебний Володимир Миколайович, учасник афганської війни, теж учитель історії, пропрацював у школі до 1998 року. Свою трудову біографію у стінах нашої школи вчителем історії розпочала Безугла (Ш ендрик)Людмила Кирилівна,сташий науковий співробітник музею»Полтавська битва»Ця молода розумна вчителька настількизахопила своїх учнів історією,шо свєю професією обрали цей предмет 6 її вихованців випуску1983-1984 років

Велику допомогу вчителям надавали шкільні бібліотекарі:Ярошко Варвара Іванівна,яка не любила списувати книжок,що в свій час заборонялись,ховала їх в надії,що колись згодяться.І не помилилась .Полішко Галина Андріївна ,мама 4 діток,годинами обговорювала з учнями прочитані ними книги,проводила цікаві свята та бібліотечні уроки.Переобладнала бібліотеку на сучасний лад Лісова Тамара Костянтинівна.Завжди дзвеніли серед стелажів дитячі голоси,коли очолювала бібліотеку незабутня Сідаш Галина Іванівна.з нею було дітям легко підібрати необхідну літературу,адже Галина Іванівна була завзятим книголюбомЗараз бібліотекою завідує наша випускниця Даніленко Людмила Миколаївна

Учні школи активно займаються пошуковою роботою. «Полум’яні сторінки війни”, «Моя земля-земля моїх батьків». «Історія рідної школи»

За спогадами старожилів та сучасників відомі імена директорів, що очолювали Ряськівську школу.

Радченко Онуфрій Павлович  1900р.

Топко Юрій Євдокимович 1920-1941р.

Бенько Олександра Федорівна 1943-1944

Гупало Дмитро Іванович 1944-1946

Лютенко Микола Іванович 1946-1947

Мороз Павло Максимович 1947-1950

Трепетун Іван Якович  1950-1955

Доценко Микола Пилипович 1955-1966

Савчук Наталя Йосипівна 1967

Решетиловська  Оксана Лаврентіївна 1967-1977

Марченко Іван Ілларіонович 1977-1979

Полішко катерина Дмитрівна 1979-1980

Дченко Тамара Іванівна 1981-1982

Герасименко Віра  Миколаївна 1982-1983

Дяченко Тамара Іванівна 1983-1987

Кузьмінський Олег Анатолійович 1987-1990

Іщенко Ольга Миколаївна 1990-2011

Саєнко Оксана Олексіївна  2011-2013

Аксьонова  Олена Миколаївна  2013 і по цей час

ФОТО 4

Славна традиція нашої школи передається з покоління в покоління. І зараз в Ряськівському НВК працюють вчителі, випускники школи: Наталевич Людмила Давидівна, Баран Тетяна Степанівна, Лісова Антоніна Василівна, Малісевич Валентина Миколаївна, Тютюнник Сергій Григорович,

Саєнко Оксана Олексіївна, Гушпіт Анатолій Матвійович, Комар  Антоніна Сергіївна, Тютюнник Ольга Сергіївна, Даніленко Юлія Віталіївна, Тютюнник Валентина Василівна, Лимар Наталія Володимирівна, Іщенко Олена Валеріївна, Курило Ольга Сергіївна, Денисенко Інна Віталіївна, Дараган Євгеній Володимирович, Бедак Євген Іванович.

День вишиванки 2023 рік

Свої серця віддають дітям  Аксьонова Олена Миколаївна,  Гавришенко Олена Миколаївна, Гарах Олена Володимирівна, Шевченко Наталія Володимирівна, Хоменко Сергій Андрійович, Кузьмінський Олег Анатолійович, Даніленко Ніна Миколаївна, Лашевич Юлія Анатоліївна, Черевко Олена Володимирівна, Семергей Тетяна Анатоліївна,  Педагогічний колектив школи – поєднання досвідчених, енергійних, творчих вчителів, закоханих у свою професію.

Фото 6

День вишиванки 2023рік

. У школі організоване підвезення учнів з Коновалівки та Усть-Лип’янки, діє програма «Шкільний автобус». В обладнаних двох комп’ютерних класах діти вивчають інформаційні технології, класи обладнані мультимедійними  проекторами, телевізорами, сенсорними мультимедійними панелями. Під час карантину 2019 р. та військового стану 2022-2023р  організоване дистанційне навчання в системі Googl клас . Для внутрішнього користування є Інтернет та WiFi. З 2022 року заклад має назву Ряськівський ліцей.

Наша родина - це ті, хто навчає, і ті, хто навчається, їхні батьки, та ще ті, хто навчався й працював у ній, і їхні родини, а ще ті, хто приходить до школи, щоб допомогти нам. Ми цінуємо тепло людських взаємин, щирість і шляхетність, виховуємо красу спілкування, учимо розуміти унікальність кожної людини і ми разом ще напишемо сторінки історії закладу, історії сучасності Ряськівського ліцею.

Література та джерела:

1.     М.П.Доценко «Матеріали з історії села Ряське Машівського району Полтавської області».- Ряське 1963 рік.

2.     Г.П.Заїка «Матеріали з історії села Ряське Машівського району Полтавської області».-  Полтава 1992 рік

3.     Решетиловська О.Л «Спогади про школу, вчителів і учнів» .- Калінінград  2003 рік

4.     Спогади Дараган Надії Іванівни

У 2021 році Ряськівський НВК "ЗЗСО-ЗДО" перейменовано на Ряськівський ліцей Михайлівської сільської ради Полтавського району Полтавської області