П´ЯТДЕСЯТ – ДЕ МИ З ТОБОЮ ЇХ ВСІ НАЗБИРАЛИ
П’ятдесят – немов той час і невеликий
А серденько немов іще кудись біжить
І шлях життєвий не такий далекий
А як вже хочеться спокійненько пожить.
Де ж вони взялися, рідна, п’ятдесят
В якому лісі ми їх назбирали
Давай повернем лік років назад
Тоді би краще їх ми шанували.
Вже мов змінилося волосся на голівці
Шляхетно ти і не спіша ідеш
Від донедавна вже біль якась у серці
Ну слава Богу, що й так для нас живеш.
Не завжди ти усім була до серця
Та заздрощів у тебе – не було в очах
Чесноти лила ти усім по вінця
Тому навчала і своїх малят.
Слабкості твої такі як у жіноцтва
Чесність міцніша ніж у всіх
У тому твоя сила благородства
В твоїй жіночій постаті святій.
Що можна тобі, рідна. Побажати
У півстолітній славний ювілей
Чим тебе моя княжна назвати
У цей осінній вересневий день.
Хай Бог пошле на тебе благодать
На всю сім’ю і вільну Україну
Ніколи лиха у житті не знать
І заміж видать меншую дитину.
Многії тобі і славнії літа
На життєвій і щасливій ниві
Жить тобі із нами літ до ста
Тоді з тобою були б й ми щасливі.