П´ЯТДЕСЯТ – ДЕ МИ З ТОБОЮ ЇХ ВСІ НАЗБИРАЛИ

П’ятдесят – немов той час і невеликий

А серденько немов іще кудись біжить

І шлях життєвий не такий далекий

А як вже хочеться спокійненько пожить.

Де ж вони взялися, рідна, п’ятдесят

В якому лісі ми їх назбирали

Давай повернем лік років назад

Тоді би краще їх ми шанували.

Вже мов змінилося волосся на голівці

Шляхетно ти і не спіша ідеш

Від донедавна вже біль якась у серці

Ну слава Богу, що й так для нас живеш.

Не завжди ти усім була до серця

Та заздрощів у тебе – не було в очах

Чесноти лила ти усім по вінця

Тому навчала і своїх малят.

Слабкості твої такі як у жіноцтва

Чесність міцніша ніж у всіх

У тому твоя сила благородства

В твоїй жіночій постаті святій.

Що можна тобі, рідна. Побажати

У півстолітній славний ювілей

Чим тебе моя княжна назвати

У цей осінній вересневий день.

Хай Бог пошле на тебе благодать

На всю сім’ю і вільну Україну

Ніколи лиха у житті не знать

І заміж видать меншую дитину.

Многії тобі і славнії літа

На життєвій і щасливій ниві

Жить тобі із нами літ до ста

Тоді з тобою були б й ми щасливі.