Паліативна психотерапія на службі у невиліковно хворих

Дата публікації допису: 13 черв. 2013 21:08:55

8 червня 2013 року відбулась перша сесія психотерапевтичної группи для батьків дітей з онко-гематохворобами у гематологічному відділенні дитячої обласної лікарні . Дане відділеня часто використовується як хоспіс для діточок, оскільки тут дітки із смертельними хворобами.

Ця психотерапевтична група організована ГО "Заради життя" та керівництвом відділення (завідувачка В.Л. Шаніна). З боку ГО "Заради життя" цю роботу проводять психологи Жогно Юрій та Ємяшева Жанна. Робота групи відбувається в рамках спільного з БФ "Пчелка" соціального проекту «Соціально-психологічна допомога паліативним хворим та членам їхніх сімей»; участь у групі є безкоштовною та добровільною. Психотерапевтична група являється базою для проведення

семінара-практикума «Психологічніаспекти паліативної допомоги безнадійно хворим», який заплановано провести у листопаді цього року.

Психологи використовують спеціальні психотерапевтичні методики лікування і оздоровлення, перспективність яких в тому, що вони універсальні, саногенні та розраховані на активну взаємодію психотерапевта та клієнта. Їхня універсальність полягає в спрямованості, як на фізичне лікування, так і на поліпшення якості життя за рахунок тривалого особистісного розвитку. Йдеться про якість душевного життя, яка досягається через прийняття своїх почуттів та зменшення (особистісну трансфомацію) зовнішнього психотравмуючого впливу, тобто через зменшення тривоги за майбутнє та жалю про минуле, концентрації на присутності у "тут-і-зараз", іноді - через втрату страху душевних страждань. Відсутність подібних негативних переживань дає можливість звертати увагу на приємні сторони свого життя, навіть попри численні негаразди.

Людина, яка є при свідомості (радше,у не зміненому стані свідомості) здатна удосконалюватися в прийнятті себе, зокрема, відкрито виражати витіснуті досі почуття, збагнути хворобливу повторюванність та безглуздість деяких думок, прийняти те, що не прийняте, пізнавати щось нове, передусім, те, що йому цікаве. З рештою - змінюватись у відповідності до вимог з назовні та умов у середині, які, зрозуміло, постійно змінюються.

Загроза життя дитини, що є у батьків дитини, часто породжує усвідомлення безвихіддя та цейтноту (дефіциту часу), спонукає до продуктивнішого його (часу) використання, ніж у людей без такої травматичної ситуації. Дефіцит часу постає чинником, що обмежує планування досягнень особистісного гатунку, оскільки подібні зміни якщо й відбуваються, то не з свідомого ставлення до них, а як "побічний продукт" процесу адаптації. Вирішальне значення тут має система цінностей людини, що вже склалася на цей час, когнітивні помилки мислення та особливості перцепції (сприйняття) людиною зовнішніх та внутрішніх подій, наявність переконань (установок) про значущість самопізнання і самовираження.

Стрес, депресивні симптоми, токсичного рівня тривога та безнадійність зумовлюють, в купі із соціальними (фінансовими, сімейними тощо) умовами індивідуальний травматичний контекст, який "вимагає та змушує" до всім відомих станів "батька хворох дитини" із комплексом інтер- та інтрапресональних проблем. Власне із ними нам прийшлося стикнутися у першу ж сесію нашої групи.

Ми зустрілися із групою батьків, яки мають справу із важкими та не завжди виліковними хворобами крові, пухлинами мозку та онкозахворюваннями. Біля 12 батьків хворих діточок сумно і напрочуд жваво говорили про свої проблеми, виражали сподівання та "горіли" енергією спасіння для своїх дітей. Говорили про сумне і про Бога, про віру яка їх спасає, про допомогу пересічних і близьких людей, про звичайні для всіх турботи. Багато дякували лікарям та благодійникам.

Проте є й біль за дітей, страх болю і смерті, зосередженість на неприємній стороні життя тощо. У родичів невиліковно хворих пацієнтів присутні відчуття провини, труднощі із емоційною регуляцією у близьких стосунках, що зумовлені надпотужним стресом від хвороби дитини.

Найбільш сучасним і перспективним підходом в рішенні психологічних і інших проблем, що виникають у госписі, є системний підхід, який допомагає визначити своєчасність застосування психотерапевтичних методик, їхню екологічність та доречність.

Чи не найголовнішою проблемою учасників групи стало прийняття самого себе, дозвіл самому собі бути "пересічним", навіть попри вимоги життя бути всемогутнім аби врятувати свою дитину, здатність приймати свої і чужі помилки у вчинках, як зворотний зв'язок для подальшого особистісного розвитку.

Паліативна психотерапія потрібна пацієнтам, які наразі є стані стресу, кризи та психологічної травми. Тому ми використовуватимемо сучасні методики когнітивно-поведінкової терапії, кризової психотерапії та консультування.

Також маємо надію на використання психодіагностики, та естетотерапії - арттерапія, музикотерапія, тощо. Ще один результат психотерапії в хосписе, на який ми сподіваємось - допомога в сприйнятті його як дому життя, а не смерті. Життєствердною є не лише висока якість життя пацієнтів, їх родичів, але і профілактична робота з родичами.

Шануймося!