Куди потрібно звертатися за допомогою тим, хто перебуває за кордоном

1. Дитяча гаряча лінія 116 111 (безкоштовно зі стаціонарного та мобільного, анонімно, консультації українською мовою). Лінія працює в країнах: Естонія, Данія, Кіпр, Азербайджан, Іспанія, Словаччина, Словенія, Сербія, Румуні, Португалія, Польща, Молдова, Мальта, Литва, Латвія, Угорщина, Фінляндія, Чехія, Болгарія, Хорватія, Албанія.

2. Національна гаряча лінія для дітей та молоді, яка працює в Україні, через соціальні мережі (конфіденційно, цілодобово). Інстаграм: childhotline_ua; телеграм: CHL116111; фейсбук: @childhotline.ukraine

3. Поліція, за єдиним номером служби екстреної допомоги: 112 (для країн Європейського Союзу: Австрійська Республіка, Королівство Бельгія, Республіка Болгарія, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Грецька Республіка, Королівство Данія, Республіка Естонія, Республіка Ірландія, Королівство Іспанія, Італійська Республіка, Республіка Кіпр, Латвійська Республіка, Литовська Республіка, Велике Герцогство Люксембург, Республіка Мальта, Королівство Нідерландів, Федеративна Республіка Німеччина, Республіка Польща, Португальська Республіка, Румунія, Республіка Словаччина, Республіка Словенія, Республіка Угорщина, Фінляндська Республіка, Французька Республіка, Республіка Хорватія, Чеська Республіка, Королівство Швеція.)

ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Напад на Україну викликав у людей багато емоцій, серед яких гнів, страх, занепокоєння та розгубленість. Війна викликала тривогу та занепокоєння безпекою в регіоні, а також у всьому світі. Деякі сім’ї можуть бути стурбовані за близьких людей, які безпосередньо постраждали, наприклад ті, хто проживає в районі бойових дий, ті, хто тимчасово знаходився та території, де ведуться бойові дії і намагається повернутися додому; або ті, хто служить у збройних силах, урядових установах чи агентствах допомоги.

Коли такі події відбуваються в інших країнах, ми можемо відчути економічний вплив, наприклад підвищення цін на бензин, підвищення цін на импортовані товари та змінами на фондовому ринку. Ці наслідки можуть створити додаткові занепокоєння для сімей, які вже мають фінансові труднощі в результаті пандемії. Більшість дітей дізнаються про війну та її наслідки через ЗМІ чи соціальні мережі. І вихователі, і діти можуть мати труднощі з розумінням побаченого і почутого. Як правило, діти та молодь звертаються за допомогою та настановою до людей,

яким довіряють. Батьки та інші особи, які доглядають за ними, можуть допомогти їм розібратися з тим, що вони бачуть і чують, розмовляючи з ними, визнаючи їхні почуття та знаходячи способи впоратися разом.

Тож як розмовляти з дітьми про війну можна прочитати тут.

Як розмовляти з дитиною, якщо під час війни хтось загинув

Якщо ви відчуваєте, що перебуваєте у стані емоційного, психологічного напруження, виконайте наступні вправи. Особливо вони будуть корисними для дітей та підлітків, які перебувають у стресовій ситуації.

"Квітка та свічка"

"Ледачий кіт"

"Лимон"

"Черепашка"

"Пір’їна/статуя"

Підтримка поруч. Інфографіка

Як учителям розпочати навчальний процес. 42 практики та 18 відповідей на запитання від Світлани Ройз

Короткі та чіткі поради як допомогти дитині під час спрацьовування сирен тут.

Діти не мають бачити війну. Але, на жаль, уже побачили її в тому чи іншому вигляді. Що можуть зробити батьки, щоби допомогти дитині пережити цей досвід, зберегти психічне здоров’я та стати психологічно стійкішими?

Відповіді на батьківські запитання від Олега Романчука, дитячого психіатра, психотерапевта, засновника центру “Коло сім’ї”, директора Інституту психічного здоров’я УКУ та Українського інституту когнітивно-поведінкової терапії.

Далі – пряма мова.

15 ЗАПИТАНЬ ВІД БАТЬКІВ

– Як пояснити 3–5-річним дітям, що зараз відбувається?

Нещодавно мені телефонувала мама трирічної дитини – вони виїхали з-під обстрілів. Її дитина час від часу повторює слова: “танки”, “вбивати”, “стріляти”, хлопчик став капризним, неспокійним…

Головне завдання батьків – подорожувати життям разом із дітьми й допомагати їм розуміти реальність, наскільки це можливо в їхньому віці. Але робити це в такий спосіб, аби вони, розуміючи цю реальність, могли далі жити, бути психологічно стійкими, розвиватися й любити.

У кожному віці – своя мова. Мова маленьких дітей дуже проста – це історії. Тож можна малювати щось, розповідаючи історії. Наприклад, мамі хлопчика, яка звернулася до мене, варто пояснити дитині, що зараз в Україні війна і спробувати намалювати її разом із ним. Треба пояснити, що це сумно й ми не хочемо, щоби так відбувалося, тим часом малюючи танки чи інші символи війни.

Тоді навколо танків треба намалювати щось світлими красивими кольорами, розповідаючи, що в України є воїни, які захищають нас – вони сильні та відважні. Треба наче оточити ці танки чимось хорошим, пояснити, що є багато добрих людей у світі, щоби зупинити війну та злих людей. Опісля можна взяти інший аркуш і намалювати на ньому сонечко, кажучи, що добро обов’язково переможе, ми переможемо й повернемося у свої домівки.

Ще одна гарна методика – терапевтичні історії та казки. Є готові казки з малюнками. Якщо ви не маєте такої історії, казку можна створити самостійно. Наприклад, якщо ви мусили втікати від війни, можете метафорично розповідати щось на кшталт:

“Жила собі сім’я пташок у дуже красивому весняному лісі, вони любили там співати, гуляти. Але лихі звірі із сусіднього лісу напали на мирних пташок. Вони почали палити дерева. Їхній прекрасний ліс почав горіти. Тоді мама-пташка мусила взяти своїх пташеняток і полетіти з дому. Їм було тривожно. Вони прилетіли в інший сусідній ліс, де є багато добрих звірів і пташок. Тато пташеняти мужньо залишися у своєму лісі з іншими пташками, щоби боронити його…”.

– На що звертати увагу, коли треба звернутися до дитячого психіатра?

Зараз більшість дітей переживають стрес, і багато їхніх реакцій не є психічними розладами. Це дуже важливо розуміти. Якщо є тривога, пришвидшене серцебиття чи погані сни – це не означає, що є психічні розлади. Це нормальна реакція на ненормальну подію.

Також тривога не обов’язково є панічною атакою. І багатьом дітям, які стикаються зі стресом, не потрібні фахівці – їм потрібні батьки, які допоможуть врегулювати цей тривожний стан. Батьки мають природну функцію термостату для дитини – з ними дитина може віднайти рівновагу, якщо похитнеться.

Насамперед важливо, щоби батьки вміли турбуватися про себе та свою внутрішню рівновагу. Це не означає, що вони мусять постійно бути в стані рівноваги, – а що вони вміють її відновлювати. Тому це працює так: турбота про себе, взаємопідтримка, а потім – допомога дітям.

Звісно, деякі діти мають помітні труднощі. І це не просто про те, що вони вийшли з рівноваги, а потім повернулися. Тоді є сенс звернутися до фахівця. Якщо психолог бачить, що в дитини є посттравматичний стресовий розлад, вона пережила психотравмувальні події, була свідком вбивств чи розстрілів – фахівець може порадити звернутися до психіатра, щоби він діагностував дитину і планував допомогу.

– Які найпростіші речі батьки можуть робити, щоби допомогти дітям, коли в них з’являються гострі реакції на стрес (наприклад, важко дихати)?

Якщо порівняти тривогу з електричним ланцюжком, то вона залучає тіло (м’язи напружуються, швидко б’ється серце, є викид адреналіну, тіло готується втікати чи нападати) та свідомість (вона зосереджена лише на небезпеці й уважає, що все буде катастрофічно).

Висока тривога – реакція організму на небезпеку, вона була ще в первісних людей. Це не небезпечний стан, але треба допомогти дитині вийти з нього, бо втікати чи нападати немає потреби. Найлегший спосіб допомогти дитині стабілізуватися – через тіло.

Так, можна почати рухатися – ходити туди й назад, зробити якусь фізичну активність. Також варто повільно подихати. Під час тривоги дихання переходить “на автопілот”, а тому ми маємо перевести дихання в повільний глибокий спосіб. Можна повільно підняти руки на вдих, а потім повільно опускати їх на видих, показуючи дитині, наче здуваєте велику кульку. Так треба повторити кілька разів. Важливо все робити разом, бо так дитина відчуває, що вона не сама.

Також під час тривоги напружуються м’язи, тому з дітьми можна зробити просту вправу: спробувати напружити їх ще більше. А потім кажемо: “Уяви, що твоє тіло, наче спагеті в киплячій воді, стає м’яким” – і розслабляємося.

Під час тривоги з’являються думки, пов’язані з катастрофічністю всього, що відбувається. Натомість ми можемо разом із дитиною повторювати слова на кшталт: “Ми впораємося з усім, вистоїмо, переможемо”. Повторюйте короткі фрази, дихаючи водночас.

– Нині багато сімей стоять перед вибором: або залишатися в Україні всією сім’єю, або жінці з дітьми їхати за кордон. Що краще для дітей?

Відповідь на це запитання залежить від контексту – вона не єдина для всіх. Але мої поради такі: насамперед подумайте, які чинники впливають на ухвалення цього рішення, і не ухвалюйте його, якщо це відбувається під час паніки та емоційного стану.

Адже буває таке: усі виїхали, а тому я мушу виїхати, бо що я за мама. Треба проаналізувати та зрозуміти, що ви це робите для себе, щоби не відчувати себе поганою мамою, а не для добробуту дітей.

Далі зважте плюси й мінуси, якщо ви залишитеся та якщо поїдете. Наприклад, мінус, що за кордоном є невідомість, ви будете далеко, розлучені із сім’єю, а плюси – там безпечно, немає сирен і потреби в бомбосховищах.

Опісля добре подумайте. Адже може бути таке, що для дитини у Львові сирени не є проблемою. А є діти, які не можуть справитися зі звуком сирен і в них навіть з’являється енурез. Тому для них виїхати за кордон – вдале рішення.

– Ми виїхали за кордон, дитина тривалий час не бачить тата, бабусю та інших рідних, і незрозуміло, коли це станеться. Дитина сумує. Як їй пояснювати, чому так?

Коли дитина сумує, насамперед треба її обійняти. Наче обійняти її смуток. Це – добрий смуток, який є тугою любові. Треба сказати: “Я також сумую, розумію тебе”. Треба розділити біль дитини.

Далі спробувати відповісти чесно, але з надією: “Я не знаю точно, але дуже надіюся, що щодня ми на крок ближче до того дня, коли зможемо повернутися”. Розумієте, якщо ви скажете дитині: “Почекай ще 2 дні – і ми повернемося”, то за 2 дні в дитини буде велике розчарування. Це називається “псевдопотішання” чи “псевдооптимізм” – і це не корисно.

Третє, що треба сказати: “Подумаймо, як не витрачати марно час, поки ми чекаємо, а зробити щось корисне, підтримуючи тата”. Тоді треба спробувати знайти активність, на яку можна перемикнути дитину. Це природно регулюватиме її емоції. Смуток – це важлива частина життя. Втім, важливо не дозволити йому повністю затягнути небо. Війна не має скасувати життя.

– Коли лунає сирена, у шестирічної дитини з’являється протест. Мовляв, не хоче бути в безпечному місці – хлопчик вибігає надвір, кричить, протестує. Що робити?

Ми можемо сказати дитині: “Я розумію, що тобі це не подобається й тебе це дуже обурює. Мене також злять сирени, Путін і війна, яка руйнує наше життя”. У такий спосіб ми долучаємося до емоцій дитини. Коли дитина усвідомить, що її розуміють, навіть не погоджуючись із її поведінкою, їй буде легше знайти рішення.

Далі кажете: “Але є дуже важливе правило – коли лунає сирена, ми маємо бути в укритті”. Дітям легше сприймати щось, коли батьки твердо кажуть їм про це й це не обговорюється. А далі говоримо: “Краще подумаймо, як провести ефективно цей час”. Замість того, щоби казати дитині: “Не роби те й те”, ми можемо зацікавити й захопити її. А далі дослухайтеся до своєї батьківської мудрості, бо до кожної дитини є свій ключик.

– Дорослі помічають, що в них багато емоцій, агресії, які вони намагаються спрямувати, наприклад, у волонтерство. А як бути з дітьми, у яких також багато назбираних негативних емоцій? Наприклад, 13-річний син, старший брат якого служить у ЗСУ, повний ненависті й хоче втекти на фронт, аби “вбивати русню”.

Важливо розуміти, що злість буває різна. Одна річ – це праведна лють, з якою ти відчуваєш, що темрява посміла прийти на твою землю, грабувати й руйнувати. У цьому випадку злість – це наші обурення, сила, переконання, що ми в змозі вигнати цю темряву з нашої землі. І це добре почуття. Тоді можна легалізувати це відчуття і сказати: “Я тебе розумію, я пишаюся твоєю мужністю, відвагою. У тобі прокинувся справжній воїн”. Дитина має зрозуміти, що в її реакції немає нічого поганого.

Далі варто сказати: “Але ЗСУ не беруть у свої лави 13-річних хлопців. Звісно, ти ростеш, тому подумаймо, як ти можеш готуватися, щоби колись потрапити в ЗСУ”. Може, дитина захоче займатися спортом або відпрацьовувати швидкість бігу. Злість – це величезна енергія, наче повноводна гірська річка. Її неможливо зупинити, а треба опанувати і спрямувати в правильне річище.

Важливо також дати визначення злості. Я для себе визначаю це так: якщо ми відчуваємо праведну злість, ми – воїни світла. Воїни світла для мене – це коли я боротимуся за свою країну, але не втрачатиму людяності. Тут можна навести приклад нашого президента, який звертається до полонених і каже: “Якщо ви здаватиметеся, ми будемо ставитися до вас, як до людей”.

Так, хлопчику можна пояснити, що ми – воїни світла, і з нами – сили добра та правди. А якщо ми станемо такими, як вороги – жорстокими, цинічними, готовими катувати, то нічим не будемо відрізнятися від них. Коли багато людей зляться, нас усіх може заполонити ненависть, але вона забере сили робити щось.

– Я помітила, що дитині стає легше, коли ми займаємося звичними справами. Наприклад, смажимо млинці. Що ще може допомогти дитині, коли вже немає небезпеки?

Емоції – те, що приводить нас у “моціо”, що з латинської рух. Тобто емоції нас мобілізують для чогось. Відповідно, коли ми в емоціях, нам треба чути їх, розуміти, що вони означають, і діяти. Тому, аби пробудити позитивні емоції, важливо щось робити.

Ми робимо млинці, читаємо казки, йдемо на прогулянку, співаємо пісні – усе, щоби розбудити хороші емоції та підтримати бойовий дух. Ми всі потребуємо того, на чому можна зосередити увагу, певних вражень. Якщо ми цілий день дивитимемося негативні новини, емоції будуть зовсім інші. Я не кажу, що нам зовсім не треба дивитися новини, але треба обирати, куди скеровувати увагу.

Я б радив усім батькам узяти зошит чи аркуш і разом із дітьми зробити меню, як у ресторані, але різних активностей. Тоді треба поділити його – дещо треба робити щодня: спати, їсти, ходити на прогулянки. А дещо – у вільний час.

Також можна зробити так зване спеціальне меню, коли ми в бомбосховищі чи коли в дорозі. У мене троє дітей – зараз вони підлітки. А коли вони були маленькі, ми знали дуже багато ігор: у букви, вгадай тварину, розкажи історію, заспіваймо пісню. Коли ми кудись їхали, переходили з однієї гри в іншу, за порядком були ведучими, мали якісь активності – і все було добре.

Також треба бути гнучкими й мати запасні плани. Наприклад, у нас був план А, але зараз повітряна тривога, тому ми скасовуємо його, проте маємо план Б. Треба зробити вибір: “Які б не були обставини, ми будемо творити життя, згідно з нашими цінностями: любити, підтримувати, вчитися”. Варто подумати: “Якщо ми хочемо підтримувати одне одного, то як це зробити?”. Може, написати бабці смс, а може, намалювати малюнок.

Тобто ми не просто чекаємо, що закінчиться війна, а живемо змістовно. Коли ми даємо дітям приклад, як не зважаючи на труднощі, втрати й обмеження, бути творцями життя, а не жертвами, діти матимуть внутрішнє зростання, вони будуть стійкішими.

Багато хто думають, що якщо ми переживаємо психотравмувальний досвід, то будемо покаліченою нацією. Але дослідження кажуть, що це не так. Значна кількість людей, які пережили досвід психотравми, не мають розладів, а мають посттравматичне зростання. Вони кажуть, що взаємодіючи з цим досвідом, внутрішньо виросли – більше цінують прості речі, знають, що найголовніше в житті, мають відчуття внутрішньої сили, цінують взаємини. І важливо, щоби діти мали такий досвід.

– Батьки з дитиною перебувають у небезпеці, бачать, як прилітають бомби, смерть, перебувають у жахливих умовах. Як у таких обставинах давати дитині відчуття безпеки?

У такій ситуації дорослі не можуть дати дитині відчуття безпеки, бо ця ситуація справді небезпечна. Це страшні речі, які не мають траплятися з людьми. Ми не можемо сказати дитині: “Ти можеш бути спокійним”, коли щойно когось із його батьків вбило снарядом. Немає способу, що зробити, щоби дитина була спокійною.

Але, наприклад, один тато розповідав мені, як тримав дитину на руках, обіймав її та вони разом молилися. У критичних ситуаціях важливі присутність, обійми, разом повторювати слова підтримки й шукати можливість, як переміститися в безпечніше місце.

– Як допомогти 13-річній дівчинці сприймати інформацію безболісно, якщо майже всі її подруги виїхали за кордон і надсилають фото зі спокійного красивого життя?

Її біль говорить про те, що її це обурює. І це нормально. Якби їй це не боліло, то це означало б, що вона не відчуває серцем, а це не окей. Я не думаю, що тут завдання батьків у тому, щоби дитині не боліло. Бо тоді вона втратить чутливість. Я не думаю також, що завдання батьків – закрити дітям очі, щоби вони не бачили, що у світі є біль і страждання.

Діти мають навчитися жити у світі, де є біль, страждання, втрати, багато сумних речей. Радше мета – розділити цей біль із дитиною, говорити про те, що їй болить, чому її це обурює. І головне – що вона довідується про себе в цій ситуації.

Дитині боляче, що ті діти не чутливі – замість слів підтримки й молитов, вони надсилають фото з моря. Але, з іншого боку, ми можемо пояснити їй: “Можливо, ця подружка думала, що для тебе це буде підтримкою, вона сфотографувала море й надіялася, що воно тебе зігріє, бо тобі там зараз важко”.

Дитина має вчитися розуміти, що деколи люди роблять щось нечутливе не з поганих мотивів. І також має вчитися відповідати, наприклад: “Знаєш, мені зараз не хочеться дивитися на це. Я тут, я переживаю, мені боляче”. Треба вчити дитину соціальної та емоційної компетентностей у цій ситуації.

– Що робити, якщо ігри між 6–7-річними дітьми стали агресивними? Вони нападають одне на одного, б’ються, виганяють.

Діти вчаться регулювати злість і опановувати різні ролі. Під час війни вони експериментують із войовничими ролями. Це нормально, не варто забороняти. Важливо лише, аби діти розуміли, що є межа. Дитині треба пояснити, що ми маємо вміти домовлятися і знаходити компроміс, також потрібно розповісти: “Ти відповідаєш за те, як користуєшся своєю силою. І є межа, коли ти можеш когось скривдити, поранити, зробити боляче, зруйнувати взаємини”. Якщо цю межу порушують, батьки мають втручатися й повинні бути дисциплінарні наслідки.

– Як навчити дітей розуміти емоції, які вони відчувають, і контролювати їх?

Це – величезна тема про те, як розвинути емоційну компетентність. Це наче навчатися водити: треба постійно та стабільно тренуватися. Потрібно розуміти, що діти вчаться регулювати емоції, спостерігаючи за тим, як це роблять батьки.

Наприклад, коли я втомлений приходив із роботи й сердився, а з донькою треба було робити уроки, я казав їй: “Я зараз дратуюся, я не хочу на тебе кричати, бо це не твоя провина. Я піду в іншу кімнату, подихаю, заспокоюся й повернуся – тоді ми будемо робити уроки. Зараз мені треба пауза”. Зрештою, коли я часом не помічав, що роздратований, донька казала: “Тату, може, тобі треба вийти й подихати?”.

До того ж діти слухають, як ми говоримо про свої емоції, як називаємо їх, як розуміємо. Тут не можна просто прочитати книжку чи подивитися мультик – це те, чого треба навчатися щодня. І це навчання триває все життя.

– Як повідомити дитині про те, що вона втратила когось із батьків?

Тема втрати – зараз дуже універсальна. Адже йдеться не тільки про втрату, коли хтось близький помер, а і про втрату дому, домашніх тварин, звичного життя. Ми всі стикаємося зі втратами. Але, звісно, втрата близької людини – найбільш болісна.

Насамперед треба розуміти, що дітям важливо бути включеними в процес жалоби, який є в родині. Дітям важливо, щоби вони знали про втрату, щоби їм пояснювали обставини та що сталося. Жалобні ритуали також важливі, бо створені для того, щоби, з одного боку, ми усвідомили, що втрата відбулася. А з іншого – щоби могли прийняти, що людина завершила свою подорож у цьому тілі, але любов до цієї людини не завершується. Не дати дитині пережили жалобу – це не дати їй змоги любити тих, кого вона любить.

Дітям важливо бути на похованні, дивитися фотографії, згадувати, сумувати. Коли вони сумують, їх треба обіймати, підтримувати, вибудовувати історії, берегти спогади, запалювати свічку в пам’ять, садити дерева в пам’ять, розповідати про життя людини. І, пам’ятаючи її, жити далі.

– Щоби бути стійкими та підтримувати дітей, батькам насамперед треба подбати про себе. Як і що зробити для себе, щоби бути в ресурсі?

1. Забути про те, що ми маємо бути в ідеальному ресурсному стані. Це – війна. І це не час, коли ми можемо бути без стресу, відновленими й мирними.

2. Важливо бути добрими до себе. Адже багато наших сил часто витрачаються на те, щоби навантажувати й “пиляти” себе. Хтось почувається винним, що не там, де треба абощо. Однак треба вчитися бути собі добрим другом. Зробив помилку – попроси вибачення, зроби висновки, виправ і не “пиляй” себе. Бути добрим другом собі – це розуміти, що ти маєш право помилятися.

3. Мати меню активностей і добре планувати день. Напевно, найголовніше запитання зараз – це “що не робити?”. Адже є багато нових завдань, а ми не маємо стільки ресурсу. Тоді треба перепланувати життя – ми не можемо втиснути все. Тому треба подумати про другорядні речі, які можна скинути, розуміючи, що це можна продовжити після війни. Тоді з’являється ресурс на те, що ти маєш робити зараз.

4. У нас є два джерела ресурсів: коли ми турбуємося про себе та коли хтось турбується про нас. Треба розуміти, що не егоїстично просити когось потурбуватися про нас. Тоді про це треба сказати прямо, не чекаючи, що людина здогадається.

5. Треба розуміти, що ми стикаємося з жахом війни, але ніколи зорі не бувають такими ясними, як у найтемнішу ніч. Тож треба навчитися бачити зорі в цій темряві. Війна показала нам, хто ми, ким ми хочемо бути й показала багатьох людей такими, якими ми не сподівалися їх побачити. І ці речі треба “фотографувати серцем” – треба на них дивитися, зворушуватися, запам’ятовувати.

Коли ми дивимося на це сяйво – воно наповнює нас і ми також стаємо світлом. А це – величезний ресурс. Так ми не виснажуватимемося. Адже те, що ми робимо, також нас надихає. Так, життя важке, зараз важкий період для всіх нас. Але коли ми робимо те, що є світлом, як-от зайняти своє місце в строю, долати страх, діяти мужньо, допомагати іншим, віддавати свої кошти, які заощаджували на відпустку, збройним силам – ми стаємо світлішими й щасливішими.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

9 ключів психологічного імунітету. Інформація для педагогів і батьків

(фрагмент конспекту заняття  з Ізраїльськими колегами)

Головний психологічний стан, на який спрямовано наші зусилля, це відчуття нікчемності і безсилля, в якому перебувати шкідливо для психіки.

1) Бути в дії. Кому я можу допомогти зараз? Це допомагає і нам, і дітям. Мати мету і роль дає сенс у ситуації. Бути зайнятим. Дати конкретне завдання - порахуй скільки дітей, допоможи мені зробити ... Думати - Що ще може зробити дитина, щоб допомогти собі.

2) Обов’язок. За що я відповідаю. За те, щоб заспокоїти, зайняти дітей (навчанням, наприклад), за зв’язок з колегами, керівником. Дати дітям обов’язок – це те, що дає відчуття контроля. Дайте дитині місію, щоб вона відчувала себе потрібною іншим. Це дає сили. Обов’язок рятує людину.

3) Рутина. Школа має повернутися до рутини. Рутина, звичність – це велика сила. Зробити розклад занять. Навіть зараз, коли все змінилося, для дитини буде частина зайнятості, яка збереглася. Це наснажує, бо тут я знаю, що потрібно робити. Розклад, що буде сьогодні, що буде потім. Рутина – це важлива річ.

4) Організація. Коли світ змінився, потрібно організувати свій день, що іще треба зробити. Навіть малі проблеми, які ми вирішуємо, це укріпляє нас.

5) Якір. Що допомагає мені? Що тримає мене? Сім’я, друзі, робота, мета. Послухати музику, поговорити, маленьке задоволення в ситуації. Дитину спитати Що тобі дає задоволення в цій ситуації?

6) Бути на зв’язку. З ким, як, коли. Увага дітям, які віддаляються, усамітнюються, стимулювати зв’язок і тримати контакт.

7) Встановити різницю між небезпечно і страшно. Небезпека - коли є конкретна загроза, її можна зменшити дією. Страх – це наше відчуття, а не небезпека, а тіло так поводить, як наче небезпека. Коли страх, можемо навчити повільно дихати, стиснути-розслабити м’язи, відволікти увагу. Зараз небезпечно чи просто страшно?

8) Разом – сила. Ми разом пройдемо це. Ми допоможемо один одному. Це пройде. Це важка ситуація, але вона не буде вічно. Вона закінчиться. Ми разом пройдемо це. Бути разом.

9) Розмовляти з дітьми спокійно. Якщо дорослі нервують, то це дуже впливає на дітей. Не все мають бачити діти. Новини постійно – дитині погано. Треба передавати відкрито і спокійно, передавати факти, у відповідності до віку. Головне – послухати, що діти знають.

Джерело: Lyubov Naydonova

ТЕХНІКА САМОДОПОМОГИ - STOPP

Пропонуємо вправу для емоційної саморегуляції.

Емоційна саморегуляція – це керування людиною власними емоціями у процесі її діяльності чи спілкування з іншими людьми. Це здібність швидко відновлювати фізичні та душевні сили, адаптуватися до умов поточної життєвої ситуації. Також це вміння поводитися з почуттями, долати негативні емоції та конструктивно управляти інтенсивністю емоцій і їх вираженням.

Одна з найважливіших навичок в емоційній регуляції – вміння відпускати неприємні і хворобливі відчуття. Людина схильна застрявати в негативі під час аналізу події. Замість того щоб просто відпустити такі емоції,задає собі руйнівні питання на кшталт «Чому це сталося саме зі мною?»....

ПСИХОТЕХНІКА - STOPP

STOPP – це техніка, яка допоможе в самій складній ситуації, коли всередині вирують емоції. Вона включає в себе аспекти когнітивної поведінкової терапії і медитацію усвідомленості. Ви можете керувати своїми емоційними реакціями навіть в самій запеклій ситуації.

STOPP означає:

Стоп! (S, Stop). Зробіть паузу на секунду.

 Зробіть вдих (T, Take a Breath). Зверніть увагу на своє дихання, як вдихаєте і видихаєте.

Спостерігайте (O, Observe). Які думки зараз у вашій голові? Де знаходиться фокус вашої уваги? На що ви реагуєте? Які відчуття ви зараз відчуваєте у своєму тілі?

Відступіть назад (P, Pull Back). Яка загальна картина? Подивіться на ситуацію здалеку (буквально). Як ще можна глянути на цю ситуацію? Чи є ваша люта думка фактом або думкою? Що є більш розумним поясненням? Наскільки це важливо? Наскільки важливо це буде через шість місяців?

Дійте (P, Proceed). Що краще всього зробити прямо зараз? Що краще буде для мене, інших, для ситуації? Що я можу зробити, що буде відповідати моїм цінностям? Зробіть те, що буде ефективним і доцільним.

Якщо ви можете вивчити лише один навик, який допоможе більш ефективно регулювати емоції, це саме він.

Здатність взяти паузу в момент найвищого роздратування допоможе вам зробити гігантський крок в оволодінні мистецтвом емоційної регуляції.

Джерело: дніпропетровський обласний НМЦ ПП і СР

Злість і агресія під час війни

Злість – це друга стадія переживання горя. Всього, відповідно до теорії психіатра Елізабет Кюблер-Росс, є п’ять стадій, які послідовно змінюють одна одну: заперечення, гнів, торг, депресія, прийняття. Лише потім настає шостий етап - розуміння. Час переживання кожної стадії індивідуальний. Зазвичай він залежить від ситуації в якій опинилася людина.

Але під час воєнних дій на строки переживання впливають ще і настрій оточуючих та ситуація, що постійно змінюється.

Коли відбувається усвідомлення того, що зміни реальні і вже нічого не змінити, заперечення часто переходить в злість. Люди схильні злитися, відчувати біль і шукати винних, звинувачуючи когось або щось в тому, що з ними відбувається.  Під час цієї стадії людина знаходиться в дратівливому, розладнаному і запальному стані.

Ситуацію погіршує стан гострого стресу, в якому всі українці знаходяться вже понад місяць. Цьому стану притаманне чорно-біле мислення: прагнення все в житті розділити на біле та чорне, хороше та погане, своїх та чужих. Відчувати такі сильні емоції щодо ворога – це нормально. Не нормально, коли такі відчуття виникають до близьких.

Це може виглядати наступним чином:

«Поїхав – зрадник; залишився – патріот» або «Поїхав – молодець, дбаєш про безпеку родини; залишився – дурень, наражаєш себе і близьких на небезпеку»;

«Займаєшся волонтерством – молодець; сидиш вдома – нездара» або «Волонтер – випендрюєшся; не волонтер – і без тебе є кому піклуватися»;

«Фарбуєш нігті/ купуєш каву/ купуєш новий одяг тощо – як можна про таке думати, коли в країні війна» або «працюєш і береш гроші за роботу – хапуга, у людей їсти нічого» тощо.

Подібних прикладів може бути багато та здебільшого вони стоять на засадах того, що люди, їх вчинки та дії не відповідають чиїмось ОЧІКУВАННЯМ. Також часто злість на інших вказує на ЗЛІСТЬ ДО СЕБЕ («я не знаю, що мені робити і як бути корисним»).

Одне можна сказати напевно: подібні сильні негативні емоції можуть бути дуже руйнівними. І перш за все не для того на кого спрямовані, а для того, ХТО їх відчуває.

Тож ми закликаємо максимально піклуватися про себе та власне психічне здоров’я аби мати змогу чітко дивитися на події, тверезо оцінювати ситуацію і власні дії, ясно усвідомлювати наслідки різних вчинків.

Якщо вам самотужки важко впоратися із ситуацією – зверніться до фахівця. Наразі дуже багато психологів, психіатрів та психотерапевтів пропонують свої послуги на безкоштовній основі.

#Центр_Флоренс

Що таке медіаграмотність

Ми живемо у потужному інформаційному потоці. Щодня, щогодини та щохвилини ми опрацьовуємо безліч різноманітної інформації. Кількість повідомлень зростає щодня. Рух інформаційного потоку не спинити. Наше завдання – не потонути у щоденному вирі. Ми маємо усвідомити та підкорити цей потік. 

Ми маємо не тільки знати, які небезпеки несуть із собою цифрові технології та як на нас впливає інформаційний тиск. Надзвичайно важливо вміти захищатися від цих небезпек і користуватися можливостями, які надають медіа. 

Медіаграмотність - це комплекс знань, навичок і вмінь, що дозволяють розуміти, аналізувати та критично оцінювати медіа та їхні сюжети та статті. 

Медіаграмотність має 4 рівні:

РІВЕНЬ 1 - Розуміння роботи медіа. Усвідомлення того, як працюють засоби масової інформації та медіа, як впливають на суспільство та яким чином викривляють реальність.

РІВЕНЬ 2 - Використання медіа. Орієнтація в медіасередовищі, технічні навички використання медіа.

РІВЕНЬ 3 - Взаємодія з іншими через медіа. Уміння знайти й проаналізувати інформацію, створити власний контент і представляти його.

РІВЕНЬ 4 - Ефективне користування медіа. Досягнення власних цілей через медіа, розуміння того, як медіа впливає на тебе особисто. 

Як споживати інформацію правильно?

• Перевіряти факти. Зокрема діти схильні довіряти всьому, що чують від дорослих. Важливо навчити їх із найменшого віку принципу “довіряй, але перевіряй”, іншими словами — критичному мисленню. 

• Перевіряти джерела інформації. 

• Не плутати факти з оціночними судженнями. Наприклад: “Зима — холодна пора року” (факт), “Зима — найгірша пора року” (судження).

(За матеріалами: проекту Media IQ, сайту prometheus.org.ua, сайту nus.org.ua)

Про права та обов'язки батьків та законних представників

Про права та обов'язки здобувачів освіти

Як навчити молодь безпечній поведінці в Інтернеті – добірка ресурсів (стаття з сайту "Освітній омбудсмен України" - https://eo.gov.ua/)

Щорічно другого вівторка лютого світ відзначає День безпечного Інтернету. Адже Всесвітня мережа – не лише простір для отримання знань, а й місце небезпек, якщо не знати простих правил поведінки в мережі й не володіти знаннями, як себе захистити.

Молодь є особливо вразливою. Для того, щоб Інтернет був безпечним і не заподіяв шкоди для маленького чи дорослого громадянина, як батькам, так і педагогам варто постійно проводити навчання безпечній поведінці в Інтернет-просторі.

Щороку до всесвітнього Дня безпечного Інтернету проводиться багато різних ініціатив. Пропонуємо вам добірку різноманітних онлайн-курсів, відеоуроків, посібників та інших матеріалів для педагогів, учнів та батьків про те, як зробити Інтернет безпечним, захистити себе й інших, які підібрав Центр кращого Інтернету.

Навчально-методичні ресурси

• Навчально-методичний посібник «Обачність. Пильність. Захист. Ввічливість. Сміливість»;

• Посібник Клан Кліц-Клац. Виховання дітей в цифрову еру;

• Робочий зошит для підлітків the Web We Want (Інтернет, який ми хочемо); 

• Посібник для вчителів the Web We Want (Інтернет, який ми хочемо);

• Методичні рекомендації для використання в освітньому процесі закладів загальної середньої освіти навчально-методичного посібника та робочого зошита “Інтернет, який ми хочемоˮ (the Web We Want);

• Керівництво із соціально-педагогічного супроводу формування безпечної поведінки підлітків в Інтернеті;

• Посібник із протидії мові ненависті «Закладинки»;

• Методичні рекомендації «Небезпечні квести для дітей: профілактика залучення»;

• Ліфлет «А з чим ти стикаєшся в Інтернеті?»;

• Онлайн-курс “Права людини в освітньому просторі”;

• Відеорозмова з професійними спільнотами “Безпека підлітків у мережі Інтернет”  

•  Відео про безпеку в Інтернеті від Координатора проєктів ОБСЄ в Україні:
  –          “Захистити свої гроші під час онлайн-шопінгу”;
  –          “Захисти свою персональну інформацію”;

• Канал “Права людини та Інтернет”;

• Національна онлайн-платформа з цифрової грамотності;

• Відеоуроки для професіональних спільнот від проєкту Ради Європи  «Боротьба з насильством щодо дітей в Україні». 

Відеоурок 1 – Захист дітей онлайн

Відеоурок 2 – Сексуальний шантаж

Відеоурок 3 – Секстинг

Відеоурок 4 – Секс-чатинг

Відеоурок 5 – Грумінг

Відеоурок 6 – Зображення сексуального характеру, що використовуються для помсти

• Буклет «Дізнайся про свої права в цифровому середовищі» від проєкту Ради Європи  «Боротьба з насильством щодо дітей в Україні».

• Рекомендації  Міжнародного союзу електрозв’язку щодо захисту дітей у цифровому середовищі:

«Захист дітей у цифровому середовищі: рекомендації для батьків та освітян»

«Захист дітей у цифровому середовищі: рекомендації для індустрій»

«Захист дітей у цифровому середовищі: рекомендації для органів державної влади»

• Міні-книга про права та правила безпеки дітей у цифровому середовищі та робочий зошит від Міжнародного союзу електрозв’язку

• «У мережі з Санго» 

• «Робочий зошит із безпеки в цифровому середовищі. Виконай завдання разом із Санго»

• Вебінари Школи онлайн-безпеки дітей

• Чат-бот “Кіберпес” від Міністерства цифрової трансформації.

А чат-бот у Telegram і Viber допоможе дізнатись, як визначити кібербулінг, як самостійно видалити образливі матеріали з соціальних мереж, а також куди звертатися за допомогою.

Онлайн-просвіта батьків, вчителів

Вихід із карантину - підготовка та адаптація

Онлайн-просвіта батьків та вчителів

Як повернутися до звичного життя після ізоляції

Профілактика емоційного вигорання_просвіта педагогів

15 травня - Міжнародний день сім'ї

Мотивація в дистанційному навчанні_просвіта батьків педагогів

Емоційна підтримка дитини в сімї

ПОРАДНИК ДЛЯ БАТЬКІВ

Онлай-просвіта батьків

Фрази, які потрібно казати дитині щодня

Онлайн-просвіта батьків

Як крик впливає на мозок дитини та що з ним відбувається

Онлайн-просвіта батьків майбутніх першокласників

Тестові завдання для перевірки інтелектуальної готовності дитини до навчання в школі

Онлайн-просвіта батьків

Психологія дитячого малюнку_яким кольором малює ваша дитина

Онлайн-діагностика вчителів

Моє професійне дерево

Онлайн-просвіта батьків

Про користь чарівної казки

Онлайн-гра для учнів 9-11 класів та їх батьків

Дерево мого життя

Онлайн-консультація для батьків

Вплив компютера на здоров'я дитини

Онлайн-просвіта учасників освітнього процесу

Кілька корисних вправ, які підвищать концентрацію та допоможуть учням підтримувати активність під час карантину

Онлайн-просвіта батьків

20 порад батькам про те, як виховати успішних дітей

Онлайн-просвіта батьків

Діти і гаджети. Як забезпечити безпечний простір для взаємодії

Онлайн-просвіта батьків

Формуємо у дитини навчальну та пізнавальну мотивацію

Онлайн-просвіта батьків

Звички, які підсилять ваш звязок з дитиною

Онлайн-просвіта батьків та вчителів

Як діяти під час тривалої ізоляції на самоті

Онлайн-просвіта учасників освітнього процесу

Ізоляція на самоті_правила самодопомоги

Онлайн-просвіта батьків

Близькі стосунки в умовах карантину

Онлайн-просвіта учасників освітнього прцесу

7 технік, як зняти тривожність під час карантину

Життя сімї в умовах карантину. Практичні поради

Інтернет-залежність української молоді. Сучасний стан проблеми

6 МУЛЬТФІЛЬМІВ ПРО ІНТЕРНЕТ-ЗАЛЕЖНІСТЬ

Сьoгoдні Інтeрнeт є нeвід’ємнoю складoвoю частинoю нашoгo життя бeз якoї більшість людeй прoстo нe уявляє свoгo існування. Спілкування з друзями, пeрeгляд нoвин відбувається завдяки Інтeрнeту, який прoпoнує свoї правила та пoради щoдo будь-якoї ситуації. Мeрeжа як частина нашoгo життєвoгo прoстoру, призвoдить дo свoєріднoгo «звикання», змушує радитися з нeю та прислухатися дo її пoрад щoдo кoжнoї дрібниці. Інтeрнeт пoчинає диктувати мoду на пeвні культурні, сoціальні ціннoсті, фoрмує сприйняття, внаслідок чого виникає залежність від мережі. Саме тому профілактика інтернтет–залежності є важливим напрямком роботи педагогів та фахівців соціально-психологічної служби. З цією метою пропонуємо вам добірку яскравих змістовних мультфільмів про переваги сучасних технологій та приховані небезпеки, які можуть загрожувати окремим людям та суспільству в цілому, що була створена редакцією освітнього проекту "На Урок" .

Звісно, ми не можемо відмовитись від користування зручними гаджетами, але ми маємо навчити дітей використовувати їх з максимальною користю, уникаючи потенційних небезпек.

ОСОБЛИВІ ОСВІТНІ ПОТРЕБИ

10 мультфільмів для школярів про дітей з особливими освітніми потребами (матеріали взяті з сайту освітнього проекту "На Урок")

Як пояснити школярам, чому деякі діти змушені сидіти у візочку і не можуть бігати, а дехто навіть не може говорити чи бачити? Як навчити учнів розуміти, що відчувають і яким бачать світ люди з особливими освітніми потребами? Як донести думку про те, чому важливо спілкуватися і підтримувати таких людей?

Перегляньте разом з дітьми дібрані редакцією освітнього проекту "На Урок" мультфільми, за допомогою яких вам буде легше порушити тему інклюзії у спілкуванні зі школярами та простіше торкнутися складних і болісних питань.

Незалежно від зовнішності, кольору шкіри, здоров'я, рівня добробуту батьків і фізичних вад, будь-яка дитина заслуговує на щасливе дитинство. Кожній дитині, як і дорослому, хочеться мати друзів, сміятися, досягати своїх цілей своїх цілей і відчувати підтримку. Тож допоможіть дітям змалечку навчитися бути добрими та чуйними!