Шановні батьки!
Звернутись за консультацією до психолога Ви можете заповнивши реєстраційну форму
https://docs.google.com/forms/d/1wsVPnww2lbX-6e7uSUv27RB4u6aNPwoT3Q1ty1eYCc0/edit
Ігри, техніки і вправи проти напруги, повернення почуття контролю, відволікання від важких спогадів
Триває війна Росії проти України. Багато дорослих із дітьми переховуються в бомбосховищах, метро чи власних домівках. Люди втомлені, емоційно виснажені, знервовані. Одні часто плачуть, інші виявляють надмірну збудливість або, навпаки, перебувають в емоційному ступорі, демонструючи нетипову для себе поведінку. Наразі, перш за все, важливо подбати про себе, щоб залишитися ресурсним та підтримати власних дітей у травматичній для них ситуації. У стресовій ситуації для дитини дуже важлива реакція батьків. Що впевненіше поводяться батьки, то більш захищено почуваються діти. Адже малеча виробляє власну модель поведінки, спостерігаючи за значущими дорослими. А тому дорослим важливо запам’ятати: важливо піклуватися не лише про дитину, варто старанно дбати й про себе. Саме дорослий – головне джерело допомоги та підтримки для дитини. У книзі «Ми пережили: техніки відновлення для сімей, військових, цивільних і дітей» психологи підготували корисні поради – ігри, техніки та вправи, які стануть інструментом для дорослих у допомозі психіці сина чи доньки почати відновлюватись після подій, що травмували.
Повернення до себе: Обмальовуємо долоньки фарбами, плескаємо. «Привіт, пальчику, як ти живеш?» Обіймаємо себе руками. Заземлення, почуття опори: Вирощуємо «великі ноги». Залишаємо відбитки, малюнки стопами і долоньками на піску. Малюємо дерева, квіти, кущі – усе з великими і міцними коренями. Тремося носами, плечима, ліктями. Тупотимо ніжками сильно, як бегемотики, які проганяють хижаків.
Повертаємо відчуття контролю: Дати в руки те, що можна пом’яти (пластилін, глину, тісто). Пограти з конструктором. Ліпимо тварину, якої в природі не існує. Ліпимо маску і кривляємося. Нехай у дитини буде хтось, хто ще менше від неї – улюблена іграшка, лялька, цуценя: хтось, про кого вона дбатиме.
Гра «Ти де?» – «Я тут!». Створити «сейф», куди малюк зможе заховати свої страхи у формі зім’ятих папірців, шишок, клаптиків, малюнків. Гра «Тортик» (Піца). Ця тілесна вправа «заземляє». Важливо, щоб кожна дитина отримала свою частку уваги. Отже, вибираємо, з кого робити «тортик» чи «піцу». Потім шарами різної інтенсивності на підлітка «накладається» цукор, борошно, салямі, сир та все решта. Це чудова вправа на зняття м’язових затисків.
Гра «Рукостискання». Діти вітаються за руку, при цьому не відпускаючи її при стисканні, поки не знайдеться нова людина для стискання іншої руки.
Гра «На щастя – На жаль». Ця класна вправа дає уявлення про те, що вихід зі складної ситуації завжди є. Грають по черзі. Перед підлітком і його друзями озвучується складна ситуація. Наприклад: «В Україні почалася війна». Хтось інший продовжує: «Але, на щастя, вся моя родина ціла». Черга переходить до іншого: «Але, на жаль, мої друзі в іншому місті вимушені три доби поспіль ночувати в бомбосховищі». І далі по колу: «Але, на щастя, українці об’єдналися, як ніколи за часів незалежності». Тобто всі учасники продовжать і закінчать цю ситуацію. Важливо, щоб діти зрозуміли: будь-яка ситуація надзвичайно багатогранна.
Зробіть «Ловця снів» з паличок і кольорових ниток як павутинку. Можна повісити біля місця, де дитина спить, щоб той «ловив» погані сни і не пускав їх до малюка. Шукаємо ресурси для подолання страхів – ліпимо, малюємо, клеїмо янгола-захисника.
Робимо «Штаб». Навіть якщо ви в бомбосховищі, можна зробити «бункер у бункері» – тільки для дітей. У цьому укритті діти ховаються, розповідають один одному секретики, граються з ліхтариками. А можна там заховатись і цілій родині, обійматись, мріяти.
Малювання – одна з найкорисніших практик. Яке воно, антистресмалювання? Малюйте будиночок – на відчуття меж, на безпеку, майбутнє. Групові малюнки – відчуття спільності. Можна намалювати страхи і спалити малюнок (якщо ви у відносній безпеці вдома чи маєте змогу прогулятись у теплу погоду на вулиці). Можна малювати ватними паличками, краплями, пластиліном. Малюємо на кольоровому, на темному, на посуді й на тканині
Чим зайняти дитину у сховищі?
Більшість із цих ігор можна використовувати і просто в родинному колі, увечері, під час «комендантської години». Нам важливо пам’ятати, що аудіальний канал сприйняття під час гулу сирен під особливим навантаженням. Тож треба його «зайняти»: Співати хором. Слухати в навушниках аудіоказки та музику. Взяти із собою гітару, влаштувати для всіх концерт. Кричати кричалки проти війни та російської армії. Щоб повернути відчуття безпеки:
1. Ліпити із пластиліну, що наразі є ефективніше, ніж малювати.
2. По можливості взяти із собою подушки, щоб зробити будиночок.
3. Із ниток «прокреслити» довкола себе коло безпеки.
4. Вирізати орігамі.
5. Робити мотанки з хусточок.
6. Вчитися жонглювати.
7. Гра «Чарівні дотики»: уявити, що тіло – музичний інструмент. Кожна частина тіла видає свій звук. Торкатися долонькою, а дитина співає, мукає, кукурікає тощо.
8. Гра «Я – тварина»: показати жестом, позою, звуками, яка тварина. Другий партнер із гри відгадує. Образ тварини завжди свідчить «про життєстійкість» дитини, тому можна запропонувати після зображення «наляканої» тваринки показати «сміливу».
9. Гра «Докричатися до Місяця»: уявити, що треба крикнути послання космонавтам чи інопланетянам. Можна кричати з різних кутів сховища одне одному, можна спрямовувати звук далеко-далеко.
10. Гра «Вдихнути хмару»: уявити, що вдихнули хмару, і видихнути її зі звуком – тихим або сильним вітром, можна із грозою та блискавкою (тупаючи ногами).
11. Гра «Погода»: можна йти по колу, можна стукати пальцями, долоньками по столу, стіні, підлозі. Спочатку погода гарна, світить сонечко і легкий вітер (йдемо/стукаємо повільно, м’яко і тихо), потім вітер міцніє, починається дощ (йдемо/стукаємо швидше і голосніше). Дощ посилюється, злива – тупаємо/стукаємо сильніше, стрибаємо, гроза-ураган – стрибаємо, махаємо руками і кричимо. Вітер заспокоюється, дощ стихає – поступово йдемо/стукаємо тихіше і повільніше. Закінчуємо «хорошою погодою»: руки вгору – «сонце».
12. Гра «Клац-клац»: клацати зубами, ніби від холоду, потім показувати зуби, як мавпочки, шкіритись і гарчати, як тигри. Після цього перетворитися на людей.
13. Гра «Лети!»: дмухати одне на одного, як на перо. «Перо» має «полетіти» і «покружляти».
14. Гра «Штовхалки»: відштовхнути повітряною хвилею партнера по грі, зробивши жест руками. Партнер «відлітає» від дитини.
15. Гра «Борці сумо»: засунути подушку під футболку і штовхатися, подушка пом’якшуватиме удар.
16. Рвати папір, а потім зібрати з уривків колаж.
17. Боулінг: збивати будь-які предмети (дозволити порушити порядок).
18. Гра «Злий бобер»: придумати злу тварину і поводитися так, як може поводитися ця тварина. Потім перетворитися на добру тварину. Потім – на людину.
19. Гра «Випустити пазурі»: показати, як тигреня шипить і показує пазурі, коли хоче захиститися. Потім перетворитися на людину.
20. Гра «У ціль»: зім’яти в руках папір і як м’ячиком влучити в ціль.
21. Кричати в «мішок для крику» або в склянку.
22. Гра «Буцалки» – буцатись руками чи головою, говорячи по черзі «так» чи «ні».
Настільні ігри
1. Шахи, шашки.
2. Причому шашки збивати щиглями (нам потрібні «агресивні дії»).
3. Будь-які настолки.
4. Карти.
5. Що простіша (тупіша) гра, то краще.
6. Розставляти доміношки та влаштовувати «ланцюгову реакцію».
Малювати
1. Мандали, будиночки, веселки.
2. Мрію.
3. Найбезпечніше, захищене місце.
4. Те, що хочеться робити одразу після війни.
5. Розмальовки.
Ігри зі словами
«Питання»: один гравець ставить запитання – другий повинен відповісти на нього. Гра триває, доки хтось скаже речення без питання. Наприклад: «Ти їв сьогодні? – А чому ти цікавишся? – Хіба це секретне питання?» – і так далі.
«Чотири слова» (дітям від 8 років можна запропонувати і 5–6 слів): вибираємо 4 абсолютно не пов’язані між собою слова. Використовуючи їх, складаємо по черзі невелику розповідь.
«Багато слів»: вибираємо велике слово. З його букв кожен на своєму аркуші складає та записує багато маленьких. Діти можуть спочатку бути в команді з дорослими, а потім вони швидко стають самостійними гравцями.
«Малювання словом»: вибираємо слово, яке дитині складно писати або вимовляти. Вигадуємо, що саме малюватимемо. Наприклад, намалювати фігурку кота, використовуючи лише загадане слово (пишемо його багато разів у різних площинах).
«Навпаки»: говорити слова навпаки, не записуючи їх. Наприклад, чайник — киньяч, стіна — анітс…
«Врозсип»: написати врозсип на аркуші літери, з’єднувати букви лініями в слова.
«Покажи слово»: один гравець загадує слово і показує його пантомімою, інші повинні відгадати.
«Я загадав»: розповісти про загадане слово, не називаючи його. Наприклад: «Я загадав – білий, холодний, рипить під ногами, тане». Інші мають відгадати згадане слово.
«Індукція — дедукція»: гравець загадує предмет. Інші повинні його вгадати, ставлячи запитання, на які він може відповісти тільки «так» або «ні» (з дитиною можна починати із загадування тварин та частин тіла).
«Остання літера»: кожен гравець каже слово, яке починається на останню літеру попереднього слова.
«Рима»: називаємо 4 (або 2) випадкові слова, на які шукаємо риму або з якими вигадуємо вірш, кричалку.
«Літера»: називаємо слова лише на задану букву.
«Шукаємо подібне»: називаємо два випадкові слова – чим вони можуть бути об’єднані?
«Чарівна мова»: називати слова або фразу, промовляючи, перед кожним складом додатковий склад (жихмажира – хмара, раморароразираво – морозиво). Учасники мають вгадати слово.
«Нісенітниця»: говоримо початок речення, до якого потрібно вигадати продовження-«нісенітницю», абсолютно нереальне.
«Казка»: складаємо казку – кожен каже по реченню.
«Асоціації»: один гравець називає слово, наступний – свою асоціацію на це слово (дітям можемо пояснити – перше, що спадає на думку, коли чуєш це слово).
«Це слово вміє…»: описуємо слово його «вміннями». Наприклад, «він вміє писати, малювати, стукати та кататися по столу» (олівець). Учасники відгадують слово.
«Картина»: називаємо слово. По черзі розповідаємо, яку об’ємну картину ми бачимо, коли вимовляємо це слово. Наприклад, для одного гравця слово «чай» означає: сім’я сидить за столом і розмовляє, для іншого – чайна плантація та збирачі чаю, для третього – стіл накритий скатертиною, грає музика, для четвертого – чайна церемонія, для п’ятого – людина сама стоїть біля вікна, насолоджуючись самотністю та чаєм.
«Антоніми»: називаємо слова і шукаємо до них антоніми. «Неіснуюче слово»: вигадуємо неіснуючі слова, і що вони могли б означати мовою інопланетян.
«Тарабарська мова»: говоримо одне з одним тарабарською мовою, намагаючись за інтонацією вгадати, про що кожен говорить. Відволіктися від тривог та хвилювань також допоможуть мультики й ігри в телефоні, прослуховування аудіо-книг
ЯК СФОРМУВАТИ АДЕКВАТНУ САМООЦІНКУ У ДИТИНИ?
Самооцінка дітей напряму залежить від того, яке середовище їх оточує та як спілкуються з ними найближчі люди, адже їхній думці малеча довіряє, яка власне і формує дитяче уявлення про себе.
До Вашої уваги 15 найбільш дієвих стратегій поведінки, які допоможуть сформувати у дитини адекватну самооцінку.
1. Правильно хвалити. Це значить хвалити не просто одним словом, а описувати те, що ви бачите і бажано через призму власних почуттів. Хваліть дитину не лише наодинці, а і в присутності інших членів сім’ї.
2. Визнавати право власності дитини та питати дозволу, якщо берете її речі. Якщо ви хочете, щоб дитина вас поважала, не брала речі важливі для вас, не спитавши, то виховуйте цю рису своїм же прикладом. Таким чином ви демонструєте повагу до доньки чи сина і визнаєте право на власний простір, що позитивно впливає на самооцінку.
3. Давати вибір і можливість брати на себе відповідальність. Якщо ви даєте можливість малечі обирати, то визнаєте її право на власну думку, що безумовно формує самооцінку. Хоча дитина і потребує контролю, встановленню меж, але ще більше їй треба життєвий простір, де можна навчитися керувати власними бажаннями і потребами.
4. Привчати до самостійності. Коли ви надаєте дитині все більше справ робити самостійно, то показуєте, що сприймаєте її як особистість, яка сама ладна впоратись. Ви демонструєте їй свою впевненість. А якщо у дитини ще й вийшло зробити щось без допомоги дорослого, похвала, яка слідує після цього, ще раз доведе, що дитина справді варта багато чого.
5. Питайте пораду. Якщо значимий дорослий, який сприймається дитиною все знаючим і всемогутнім питає у неї пораду, яка стосується його самого, наприклад, «Яку ручку обрати?» чи сім’ї взагалі «До бабусі поїдемо в п’ятницю чи суботу?», то власна значимість у малечі збільшується в рази.
6. Говоріть про почуття. Відома психолог В. Оклендер сказала: «Емоції дитини формують саму її суть, саме її існування. Коли її почуття не мають цінності, вона сама не має цінності». Отже, коли ми говоримо про свої почуття і вчимо дитину говорити про свої, вона відчуває себе прийнятою нами і є безумовно психічно здоровішою, адже негативі почуття не наколюються.
7. Будьте чесними. Є багато ситуацій, коли ми розуміємо, що сказавши дитині правду, істерики не уникнути. Саме тому, батьки часто брешуть, і надають не зовсім здоровий приклад побудови стосунків з оточуючими. Якщо негативні емоції є, то краще, щоб дитина їх виразила одразу, оскільки, дізнавшись правду, крім того, що істерика буде сильнішою, ви ще можете втратити довіру. Згодом дитина розуміє, що батьки, говорячи правду сприймають її, як особистість, з якою можна багато чого обговорити, а не ховатися на неправдивими реченнями. Це безумовно впливає на самооцінку малечі.
8. Давайте можливість дитині експериментувати, задовольняти свою потребу в пізнанні світу, в цікавості. Безкінечні «ні» та «не можна» лише демонструють дитині, що вона багато чого в світі не варта, а тому краще і не пробувати.
9. Сприймайте дитину всерйоз і рахуйтеся з її бажаннями і потребами. Адже дитина сама знає, коли вона голодна чи коли їй холодно.
10. Адекватно реагуйте на невдачу. Намагайтеся ніколи не сварити дитину, якщо в неї щось не вийшло, не пригадувати свої настанови типу “я ж казала, не треба лізти“, “чому ти мене не послухав?“, не нав’язувати малечі почуття провини типу “про що ти думав?“, “тепер ти не зможеш грати іграшкою, ти її зламав“. Ви звичайно можете допомогти дитині зрозуміти причини через які щось не вийшло, але не дорікайте. І найголовніше – акцентуйте увагу не на невдачі, яка трапилась, а на способі виходу з неї.
11. Не порівнюйте дитину ні з ким. Так ви можете принизити значимість малюка, особливо, якщо він виявляється в гіршому світлі. Порівняння може бути корисним лише в одному випадку – коли ви пригадуєте дитині її власні щаблі, де вона чогось досягла чи не досягла.
12. Не принижуйте, не вдавайтесь до фізичного і психічного насилля, не ображайте та не висміюйте. Все це шлях до формування заниженої самооцінки дитини.
13. Ніколи не критикуйте особистість, а якщо дитина і вчинила не зовсім добре, то звертайте увагу лише на дії. Тобто замість фрази «ти – лінивий», можна сказати «ти лінишся зробити…». Робіть лише конкретні зауваження, не починаючи фрази типу «ти завжди…», «ти ніколи…».
14. Проявляйте свою любов всіма доступними вам способами.
15. Будьте для дитини гарним прикладом. Достатньо висока думка про себе, впевненість с своїх силах, дії відповідно до власних інтересів – все це аж ніяк не зашкодить дитячій самооцінці.