8 травня
День пам’яті  і перемоги над нацизмом

        Цьогоріч минає 80 років із моменту закінчення найкривавішої війни ХХ століття – і цей ювілей Україна зустрічає на четвертому році повномасштабної війни з новим проявом фашизму – Росією. У цьому контексті День памʼяті та перемоги над нацизмом набуває ще глибшого змісту: це не лише вшанування минулого, а й оцінка теперішнього. Та сама держава, що колись боролася з Гітлером, сьогодні сама веде загарбницьку війну проти сусідньої країни, зневажає міжнародне право, права людини й нав’язує світові культ сили та мілітаризму.

     В умовах вторгнення, ці дні пам’яті набувають нових значень. Рефлексія над минулим поєднується з боротьбою в теперішньому. Українське суспільство замислюється не тільки про дати, а й про сенси: що означає пам’ять у країні, яка знову переживає війну?

       Ми насправді вшановуємо 8 та 9 травня – і як ця пам’ять змінюється разом із країною.

Як 8 травня стало символом перемоги над нацизмом?

        У більшості країн Заходу 8 травня – це день скорботи й вшанування. Саме цього дня 1945 року нацистська Німеччина підписала акт про беззастережну капітуляцію, що ознаменувало завершення бойових дій у Європі. У Європейському Союзі, Великій Британії та США ця дата відома як Victory in Europe Day – День перемоги в Європі. Йдеться не про тріумф, а радше про колективне полегшення після найстрашнішої війни в історії континенту.

       Натомість у Радянському Союзі символом перемоги стало 9 травня. Причина – у часовій розбіжності: коли в Європі ще був вечір 8 травня, у Москві вже настало 00:43 9-го. Саме цю нічну годину радянська влада зробила символічною. День, який в Європі став епілогом війни, в СРСР оформили як урочистий початок великої переможної міфології. Із технічної часової деталі народилося головне політичне свято імперії.

           З роками ця дата обросла ритуалами, парадами, пафосною символікою. 9 травня перестало бути днем пам’яті – і стало днем перемоги у суто радянському розумінні: з прапорами, гаслами та мілітарною гордістю.

     У 2004 році Генеральна Асамблея ООН спробувала запропонувати ширший підхід до пам’яті, закликавши держави-члени щороку відзначати 8 і 9 травня як дні вшанування жертв Другої світової війни. Йшлося не про святкування, а про нагадування – про трагедію, яка не повинна повторитися.

       Попри це, впродовж десятиліть Україна зберігала радянську традицію: разом із іншими пострадянськими країнами 9 травня відзначали як День Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Ця концепція відділяла радянський досвід від загальносвітового контексту, замовчуючи початок війни у 1939 році, пакт Молотова–Ріббентропа та двосторонню окупацію Польщі.

    Тільки після Революції гідності й початку російської агресії Україна почала переосмислювати й переглядати цю політику пам’яті.

     Зі зміною історичної політики Верховна Рада у 2015 році ухвалила закон про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років. Відтоді в Україні було офіційно встановлено два дні пам’яті: 8 травня – День пам’яті і примирення, а 9 травня – День перемоги над нацизмом.

      Наступним кроком стала повна зміна календаря пам’яті. Від 2024 року Україна щороку відзначає День памʼяті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років саме 8 травня – як державне свято. Воно було офіційно запроваджене 29 травня 2023 року, замінивши 9 травня, яке раніше співпадало з радянським Днем перемоги. Таким чином, Україна остаточно відмовилася від радянської парадигми відзначення і перейшла до спільного з європейськими країнами підходу – через пам’ять, скорботу й історичну відповідальність.