РОЗДІЛ 1
Вплив кризи на дітей і підлітків
РОЗДІЛ 1
Вплив кризи на дітей і підлітків
У цьому розділі Ви можете навчитися визначати кризові реакції, як криза впливає на життя дитини, підлітка та родини. Дізнаєтесь про сучасні методи допомоги й надання підтримки дитині, підлітку або їхній родині в кризовій ситуації.
У наведених нижче відеолекціях продемонстровано, як розуміння та вміння визначати кризові реакції допомагає надавати підтримку й допомогу людям (зокрема, дитині, підлітку або родині) під час кризи.
Відео "Кризові реакції на травматичні події"
Травматичні кризи часто є наслідком негативних подій, які трапляються з людиною. Розглянемо детальніше, якими є типові кризові реакції на травматичні події, що найчастіше можуть виникати у людини, яка опинилась в кризовій ситуації.
Відео "Стадії кризи"
Кожна людина, яка зазнала впливу травматичних подій проходить 4 стадії кризи. Дізнаємося, що саме відбувається з людиною.
Усі діти потрапляють у ті чи інші стресові життєві ситуації, які впливають на їхній розвиток і здоров'я. Реакції на стрес зазвичай тимчасові, і діти легко відновлюються після них. Однак насильство, акти терору, досвід війни й перетворення на біженців можуть бути для дітей особливо згубними. Проживання в зоні конфлікту несе ризики як для фізичної, так і для психологічної безпеки. Ступінь шкоди, якої завдає травматична подія, залежить від різних чинників, наприклад: віку дитини, стадії її розвитку, психологічного стану, хронічних захворювань, діагнозу (якщо він є), залежності від батьків та наявності тілесних ушкоджень. У багатьох випадках такий досвід може підірвати довіру дитини або підлітка до дорослих.
Травматична подія — це ситуація, у якій під загрозою опиняються життя, здоров'я, фізична цілісність та добробут особи та/або її близьких. Подія, при якій людина вважає, що існує явна небезпека для її життя, фізичного або психіч- ного здоров'я чи для життя і здоров'я близької їй людини.
Травматичні події особливо сильно впливають на дітей, оскільки їхні механізми психологічного захисту ще не до кінця сформовані. Арсенал захисних механізмів людини та навички копінгу (подолання кризової або стресової ситуації) формуються, збагачуються та розвиваються з віком. Це означає, що діти не мають достатнього життєвого досвіду, щоб упоратися зі складними життєвими ситуаціями.
Багатьом дітям і підліткам, які пережили або переживають війну, довелося стати свідками насильства або й самим зазнати насильства чи жорстокого поводження.
Дитину, яка дістала серйозні поранення, ймовірно необхідно госпіталізувати. У такому випадку першочерговим завданням є надання належної соматичної допомоги. Для дитини це, здебільшого, означає розлуку з батьками, домом і звичним життям, а також дитина починає відчувати страх за своє виживання. Навіть якщо життя дитини загалом безпечне і захищене, її все одно лякатимуть біль, медичні процедури, незнайомі дорослі й чуже середовище. Необхідно запобігти медичній травматизації дитини, зокрема, за допомогою якісного знеболення. Ключову роль у роботі з дитиною під час її перебування у лікарні мають посилити відчуття безпеки дитини - присутність батьків і належне знеболення.
Травматична подія може вплинути на дитину не лише внаслідок особистого її переживання, а й через батьків і близьких людей які її оточують. Навички копінгу батьків і їх знаходження поруч із дитиною у такий момент значно впливають на психологічний стан, досвід і відновлення дитини. Прив'язаність між дитиною і турботливими батьками активується у загрозливій чи небезпечній ситуації. За таких обставин, дитина може або шукати підтримки своїх батьків, знаючи, що отримає її, або ж бути змушеною справлятися самотужки.
Діти й підлітки різних вікових груп по-різному проявляють симптоми пережитої травми. Ключова особливість травматизації полягає в тому, що дитина або підліток прагне все контролювати самостійно і не може довіряти дорослим, які про неї дбають. Травматизація може проявлятися, як зменшена здатність відчувати базову безпеку, як брак довіри, підозріливість, чутливість до проявів дискримінації, або як «чіпляння» за турботливого дорослого, педагога чи подібну особу. Травматизація може також проявляти себе лише у вигляді соматичних симптомів, зокрема, різних видів больових відчуттів.
Немовлята і малі діти через свій вік є особливо чутливими до травматичного досвіду. Що молодшою є дитина, то сильніше на неї впливає травма. Гормони стресу чинять значний вплив на мозок, що розвивається, а тривалий стрес спричиняє перманентні зміни в структурі мозку дитини.
У ранньому дитинстві травматичний досвід і біль зберігаються в пам'яті тіла, через що людина стає схильною до захворювань у майбутньому та мати психологічні відхилення. Без лікування важка дитяча травма продовжуватиме чинити негативний вплив на здоров'я людини в юності і в дорослому віці. Це також робить людей вразливішими до травматичного досвіду в подальшому житті. Дитяча травма може породити соматичні симптоми, хронічні болі, тривогу, депресію, самоушкодження та агресивну і суїцидальну поведінку.
Для дошкільнят і дітей шкільного віку надзвичайно важливе значення має базова безпека. На відчуття безпеки впливає важкість і повторюваність травми, Наприклад: розлука з батьками, особиста участь дитини в події, стосунки її з жертвами.
Ризик формування в дитини відкладених симптомів найбільше зростає через травматизацію матері. Навіть немовлята реагують на емоційний стан батьків і здатні розрізняти на їхніх обличчях відчуття безпеки та біди. Перебуваючи в тривозі й безладному емоційному стані, батькам буде важко відчувати потреби дитини й реагувати на її запитання. У стані кризи послаблюється здатність батьків розуміти й чути дитину, а також заспокоювати її. Дитина не почувається безпечно, коли батьки здаються відстороненими, але так само й коли вони проявляють надмірну опіку. У такому випадку дитина також може залишитися без основного догляду і належного функціонування повсякденного життя.
Перша психологічна допомога спрямована на полегшення гострої ситуації та збереження оптимального розвитку дитини.
Деякі діти відновлюються після травматичних подій із допомогою своїх батьків і близьких людей, які розуміють потреби дитини. Навіть у таких випадках, щоб бути здатними допомагати дитині, батькам або опікунам може бути потрібна певна емпатична чи практична підтримка й допомога в повсякденному житті від спеціалістів.
Якнайшвидше відновлення соціальних контактів, повсякденної рутини, дій і повернення в дитячий садок або школу підсилюють відчуття копінгу (здатності впоратися) і, що життя продовжується. Щоб допомогти дитині, часто буває достатньо допомогти батькам. За можливості оцінку та моніторинг симптомів дитини та її рівня копінгу необхідно здійснювати разом із батьками.
Якщо батьки померли або батьки яких піклування, яке вони забезпечують, є недостатнім для того, щоб гарантувати базовий догляд і допомогу дитині, необхідно оцінити необхідність її захисту.
І опікуни, і дитина потребують достатньої інформації про травматичну подію і її наслідки. Дитині потрібно не приховувати розповісти факти про подію з урахуванням її психологічного стану і рівня розвитку, оберігаючи її при цьому від зайвих і важких подробиць.
Якщо ситуація гостра, дитина потребує заспокійливу турботу, посилення її безпеки й, особливо, тісний зв'язок із батьками або з особами які їх замінюють. Якщо дитина перебуває без батьків, важливо спробувати якнайшвидше повернути її батькам або зв'язатися з ними. Надзвичайно важливо слухати дитину. Дитині потрібно дати змогу розповісти своїми словами про те, що з нею трапилося. Іноді батькам буває складно побачити, що дитина страждає, а їхня оцінка відновлення дитини зазвичай оптимістичніша, ніж оцінка самої дитини.
Щоб увімкнути субтитри, натисніть позначку [СС] у правому нижньому куті вікна відеопрогравача.
Перегляньте інтерв'ю з Фердінандом Гароффом, психологом та психіатром, та Маркеттою Кар'ялайнен, медсестрою-психіатром, викладачем соціально-медичних служб.
Мета інтерв’ю – обговорити, як воєнні дії впливають на дітей та підлітків. Як такий досвід загрожує психічному здоров’ю дитини або підлітків? Як травматичний досвід батьків позначається на дитині або підлітках?
Якими є типові реакції на переживання війни і коли слід особливо хвилюватися про зміни в поведінці або про психологічні чи\та фізичні симптоми дитини або підлітка?
Завдання для самостійного опрацювання
Перегляньте відео й прочитайте теоретичний матеріал, виконайте наведені нижче завдання.
Які думки у Вас викликала зустріч з дитиною в кризовій ситуації?
Проаналізуйте, чого саме Ви навчилися у цьому розділу і про що Ви хотіли б дізнатися більше.
Запишіть свої думки у Щоденник навчання. Щоденник навчання у форматі pdf із можливістю заповнювання можна завантажити на першій сторінці курсу.
Викладачеві
Групове завдання 1
Завдання для здобувачів освіти - пригадати свій досвід під час якого він чи вона діяв\діяла у ролі помічника. Це може бути досвід, отриманий на роботі або у вільний час. Для забезпечення захисту персональних даних проінструктуйте групу не називати особу, якій було надано допомогу.
Не примушуйте здобувачів освіти розповідати занадто чутливі для них речі. Крім того, обговорення не повинні торкатися особистих криз. Підтримуйте обговорення зосереджуючись на теоретичних аспектах та обмірковуйте ситуації з теоретичної точки зору.
Показовим прикладом може бути, наприклад, скажімо, допомога людині, яка потрапила в автомобільну аварію, або надання невідкладної медичної допомоги. Здобувачі освіти можуть згадати, як вони реагували на ситуацію в ролі помічника. Зокрема, чи легко їм було зберігати спокій і допомагати, або ж через складну ситуацію їм було важко діяти раціонально?
Чи допомогла їм у цій ситуації попередня підготовка (зокрема, курс першої допомоги)?
Чи можливо після завершення кризової ситуації визначити кризові реакції, які вона викликала?
Будьте уважними до того, наскільки чутливими є здобувачі освіти до обговорення конкретних тем/ситуацій, і, за необхідності, обмежуйте обговорення таким чином, щоб воно відповідало цілям навчання. За потреби, поверніть обговорення на теоретичний рівень.
Групове завдання 2
Завдання здобувачів освіти знайти та поділитися інформацією про доступну допомогу в кризових ситуаціях. Таку допомогу часто надають різні асоціації, релігійні громади, медичні та соціальні служби, а також різні волонтерські організації.