Єсипенко Олександр Геннадійович 

Народився Олександр 25 квітня 1996 року в місті Ніжині Чернігівської області. Після закінчення місцевої школи № 15 вступив до Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, обрав кафедру загальної та практичної психології факультету психології та соціальної роботи, спеціальність «Психологія». Також хлопець закінчив військову кафедру Сумського вищого артилерійського командного училища та отримав звання молодшого лейтенанта.

У вільний час займався риболовлею, грав на гітарі, любив і знав дуже багато віршів та міг декламувати їх годинами. Мав неймовірну пам’ять. Любив їздити за кермом і був дуже обережним водієм.

Згодом хлопець служив строкову в армії – на Львівщині. Там він вивчився на мінометника, був дуже відповідальним. Коли служив, добре знав кожного свого підлеглого та що у них відбувається у житті.

У перший день повномасштабного вторгнення Олександр разом з батьком пішов до військкомату у Ніжині. Контракт зі ЗСУ Сашко підписав 12 березня. А вже за тиждень йому присвоїли звання лейтенанта. Так він залишився обороняти рідний край, який так сильно любив. «Він настільки любив свою Батьківщину, що все залишив і пішов захищати. Він разом з татом пішов до військкомату. Їх не взяли, сказали, що чекайте, коли прийде вам повістка. Він дуже довго ходив у військкомат, щоб його взяли. Він був артилерист, мінометник хотів потрапити до ЗСУ, у нього спеціальність відповідна була. У військкоматі сказали, що поки таких не потрібно. Далі він «волонтерив», робив «коктейлі Молотова». Саша на місці не сидів жодного дня», - розповідає мати бійця Юлія Єсипенко.

За життя Олександр хотів створити власний бізнес, мріяв одружитися, встиг освідчитися коханій дівчині, на весні вони планували зіграти весілля. Але клята війна вбила всі мрії про щасливе життя…

Ворожі руки обірвали життя лейтенанта Олександра Єсипенка 30 березня 2022 року біля села Велика Дорога. У квітні йому мало виповнитися 26 років. Лейтенант Олександр Єсипенко посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького третього ступеня. Поховали офіцера у рідному Ніжині. У Олександра залишилися батьки, брат і наречена. Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати, коли зупиняється серце молодої людини, проте світлі спогади про неї завжди будуть сильнішими за смерть…

Вічна пам’ять Герою!