Ґендерні норми впливають на благополуччя кожної людини, в тому числі на її сексуальне і репродуктивне здоров'я, ризик зараження ВІЛ. У деяких країнах ґендерну рівність вважають ключем до боротьби зі СНІДом, зміцнення сім'ї та суспільства. Ґендерні норми і ролі швидко змінюються в усьому світі. Підвищення обізнаності підлітків про ґендерні питання є життєво необхідним – це допоможе їм уявити, якими людьми вони хочуть бути, які стосунки вони сподіваються сформувати, та який тип суспільства вважають справедливим.
ЦІЛІ НАВЧАННЯ:
Ø Закріпити розуміння різниці між поняттями стать і ґендер.
Ø Обговорити, як ґендерна нерівність впливає на можливості та життя людей.
Ø Сформувати уявлення про те, що чоловічі та жіночі ґендерні ролі змінюються і що впливає на ці зміни.
Ø Обговорити, що зміцнює, а що допомагає руйнувати ґендерні норми та стереотипи.
Гендер – «соціальна» стать людини; психосоціальні, соціокультурні ролі чоловіка і жінки як особистостей, а також психо-біологічні особливості, на які впливає біологічна стать. Стать, на відміну від гендера має суто біологічні характеристики.
Стать – це біологічний факт. Всі люди від народження належать до однієї із двох статей: жіночої чи чоловічої. У свою чергу, поняття ґендер стосується характеристики людини з точки зору суспільства, тобто це її соціальний стан.
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) пояснює: стать стосується біологічних і фізіологічних характеристик, які визначають чоловіків і жінок; а ґендер – соціально сконструйованих ролей, поведінки, видів діяльності і властивостей, які вважаються даним суспільством притаманними чоловікам і жінкам.
Від народження ми живемо у світі, насиченому умовностями та обмеженнями, що пов’язані з нашою статтю. Дівчаток одягають у рожеве, хлопчиків — у блакитне. Дівчаткам купують ляльок та іграшковий посуд, а хлопчикам — конструктори та машинки. Хлопчикам заборонено плакати, але дозволено часом хуліганити. Дівчатка мають бути гарними, слухняними та не лазити по деревах. Хлопчики — сильними, хоробрими та здібними до точних наук. І так далі. Кожна та кожен із нас у дитинстві чули сакраментальне: «Ти ж хлопчик!» або «Ти ж дівчинка!». Це означало: ми вкотре порушили суспільні очікування.
Крім того, існують ще такі поняття як ґендерні ролі, ґендерні стереотипи, ґендерна ідентичність, ґендерне насильство та ґендерна рівність.
Слово «ґендерний» стосується не чоловіка чи жінки, а понять чоловічий (маскулінний) і жіночий (фемінний). Іншими словами, мова йде про якості або характеристики, які суспільство приписує кожній статі. Люди народжуються жіночої чи чоловічої статі, але бути жінками або чоловіками вони навчаються в результаті виховання, вимог, очікувань суспільства та оточуючих людей.
Ґендерні ролі – манера поведінки й мислення людини, які формуються завдяки оточенню, в якому вона зростає і виховується. Сім’я, школа, ЗМІ, Інтернет, музика і фільми не тільки впливають на формування у людини ґендерних ролей, але і сприяють збереженню та передачі ґендерних стереотипів.
Поведінка багатьох дітей не відповідає стереотипам, пов'язаним із їх ґендером. Наприклад: багато дівчат займаються спортом, досягають успіхів у математиці та мріють керувати своєю країною; багато хлопчиків займаються мистецтвом, мають гарні комунікативні навички, не відчувають потреби постійно показувати свою сміливість чи силу.
При народженні немовлят відносять до чоловічої або жіночої статі на основі їх статевих органів. У багатьох випадках люди вказують на стать дитини через використання відповідних імен, ювелірних прикрас, одягу тощо. Проте деякі люди як в дитинстві, так і згодом, у більш дорослому віці, відчувають себе неоднозначно щодо власної ґендерної ідентичності або ж чітко ідентифікують себе з ґендером, що відрізняється від того, згідно якого їх виховували. Ґендерна ідентичність – це власне сприйняття свого ґендеру. Ґендерна ідентичність може співпадати зі статтю людини (визначеною при народженні) або може відрізнятися від неї.
Насильство щодо жінок і дівчат, чи окремих осіб, які не відповідають
домінуючим ґендерним нормам, називається ґендерним насильством. Жінки знаходяться у більшому ризику щодо насильства з боку людей, яких вони знають. Деякі люди наражаються на насильство, тому що вони сприймаються (правда це чи ні) гомосексуалами чи транссексуалами. Насильство, засноване на індивідуальності людини, іноді називають злочин на ґрунті нетерпимості. Будь-яке ґендерне насильство є порушенням прав людини.
Багато чого можна зробити, щоб знизити кількість випадків ґендерного насильства, наприклад, забезпечити людей знанням, що вони мають право на життя, вільне від насильства, в тому числі сексуального примусу.
Ґендерна рівність – це коли чоловікам та жінкам надаються рівні можливості та участь в усіх сферах громадського та приватного життя. Це не означає, що обидві статі є однаковими, але вони є рівними у правах та гідності.
Досягнення ґендерної рівності є ключовим завданням у всьому світі:
- Рівність між чоловіками і жінками є питанням прав людини.
- Ґендерна рівність сприяє зростанню здорових і процвітаючих громад і суспільств.
- Організація Об'єднаних Націй назвала ґендерну рівність однією з ключових цілей розвитку, яких повинні досягати країни.
- Досягнення ґендерної рівності є ключовою частиною наступних глобальних завдань: боротьба з ВІЛ та СНІДом, заборона дитячих шлюбів, зменшення кількості небажаних вагітностей і забезпечення безпечної вагітності.
- Мільйони людей активно працюють для забезпечення ґендерної рівності в сім'ях, школах, на робочих місцях, в громадах та країнах.
Люди можуть сприяти ґендерній та соціальній рівності наступним чином:
- Не використовувати принизливу мову та не розповідати принизливі жарти.
- Виступати проти дискримінації і насильства за ознакою статі.
- «Простягати руку» людині, яку зробили маргінальною (від якої відвернулися інші), – це може значно допомогти цій людині.
- Працювати над реформами законів, які карають людей через їхню сексуальну орієнтацію.
- Приєднуватись до організацій, які працюють над припиненням насильства стосовно жінок чи інших форм ґендерного насильства.
На сьогоднішній день поняття ґендеру ще у процесі вивчення та дебатів. Але найважливіше, на що варто звернути увагу, це факт – кожна людина, незалежно від статі та ґендерної ідентичності, має рівні права на прояв своїх емоцій, реалізацію потенціалу і таланту, право на однаковий рівень оплати за виконання рівноцінної роботи, а також на однаково шанобливе ставлення, тобто – на ґендерну рівність.
Бельгія, Данія, Франція, Латвія, Люксембург та Швеція – єдині країни у світі, що закріпили на законодавчому рівні гендерну рівність в законах, що стосуються роботи.
Питання для обговорення:
1. Чоловічі і жіночі ролі, які є соціально обумовленими, називаються ґендерними ролями. Хтось раніше зустрічав такі терміни (ґендер, ґендерні ролі)?
2. Які почуття у вас викликають ґендерні ролі в нашому суспільстві? Чи погоджуєтесь ви з усіма очікуваннями, відповідно до яких мають діяти і жити жінки? Як мають діяти чоловіки?
3. Звідки ви дізнаєтесь про ґендер та стать? ЗМІ? Друзі? Сім'я? Школа?
4. Чому важливо вивчати та говорити про поняття ґендеру та статі? Яким чином «стать» та «ґендер» впливають на нас особисто та суспільство загалом?
5. Якими можуть бути наслідки недотримання ґендерних ролей?
6. Що, на вашу думку, означає поняття «ґендерна рівність»?
7. Чи погоджуєтеся ви, що як суспільство змінюється з плином часу чи від регіону до регіону, так і ставлення до ґендерних ролей змінюється у суспільстві?
ДОДАТКОВІ ДЖЕРЕЛА ТА ПОСИЛАННЯ
- Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
- Визначення «стать» та «ґендер», сайт ВООЗ. Режим доступу: http://www.who.int.
- Цілі Сталого розвитку України. Ціль №5. Забезпечення ґендерної рівності, розширення прав та можливостей усіх жінок та дівчат. Режим доступу: http://sdg.org.ua/ua.
2 грудня – Міжнародний день боротьби проти рабства. Рабовласництво, в традиційному розумінні цього слова, і сучасне рабовласництво серйозно розрізняються. В умовах «класичного» рабства рабовласник мав легальні права на раба, який розглядався як рухоме майно. Це, у свою чергу, забезпечувало достатньо високу ціни на рабів, що не дозволяло отримувати надвисокий прибуток від використання раба.
«Нове» рабовласництво не має юридичної бази – у всіх країнах світу воно заборонене. Але, в деяких країнах світу раба можна купити менш, ніж за 100 доларів або обміняти на козу. Отже, сьогодні ми будемо говорити про трагедію сучасного суспільства – торгівлю людьми.
Торгівля людьми як явище.
Проблема торгівлі людьми – уперше була піднята правозахисниками на початку ХХ століття. У той час, особлива увага приділялася жінкам з Великої Британії, яких змушували до проституції в країнах континентальної Європи. Так з’явився термін «біле рабство, який пізніше поширився на загальне поняття торгівлі людьми.
З тих пір феномен торгівлі людьми піддається постійному аналізу і є предметом багатьох суперечок і дискусій. Однак якщо подивитись на більшість документів, публікацій, виступів з цієї проблеми, то стане очевидно, що часто поняття «торгівля людьми» обмежується «торгівлею жінками». При цьому в більшості випадків мова йде про торгівлю жінками з метою використання їх в проституції, порнобізнесі, сексуальній сфері.
Безумовно, торгівля жінками є складовою частиною злочину «торгівля людьми». Однак поняття «торгівля людьми» є більш широким:об’єктом цього злочину може бути будь - яка особа, незалежно від статі і віку.
Метою торгівлі жінками може бути насильницький шлюб, примусова праця, використання в домашньому господарстві і промисловому чи сільськогосподарському секторах, народження дитини примусово чи за замовленням, використання в сексуальному бізнесі. Чоловіків переважно використовують на будівництвах, у промисловості, сільському господарстві, дітей – у жебрацтві, осіб будь – якої статі та віку – для вилучення і трансплантації органів.
У даний момент найбільш повне визначення торгівлі людьми дає «Протокол з попередження торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми», який доповнює Конвенцію ООН про боротьбу з транснаціональною організованою злочинністю. Протокол є основним сучасним документом, спрямованим на боротьбу з цим злочином. Він визначає торгівлю людьми як здійснення з метою експлуатації вербування, перевезення, передачі, приховування чи утримання людей шляхом погрози, силою або її застосування чи інших форм примусу, викрадення,шахрайства, обману, зловживання владою чи вразливістю стану або шляхом підкупу у вигляді платежів чи вигод для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу.
З приведених вище визначень випливає, що торгівля людьми – це сукупність таких ознак: вербування, перевезення, передача, продаж, усиновлення у комерційних цілях, використання в порнобізнесі, використання у військових конфліктах, залучення до злочинної діяльності, трансплантація чи насильницьке донорство, примус до заняття проституцією, рабство і ситуації, подібні до рабства, примусова праця, залучення в боротьбу кабалу, використання шантажу, погроз, насильства.
Вербувальники.
Вербувальники поставляють « товар» на ринок торгівлі людьми. У завдання вербувальника входить переконати людину виїхати за кордон, допомогти підготувати їй усі необхідні документи, а в деяких випадках безпосередньо передати її в руки покупця чи посередника. Їхні доходи прямо залежать від кількості людей,яких удасться переправити за кордон. Як правило, вони інформовані про те, що насправді очікує людину в країні призначення.
У більшості випадків вербувальники намагаються представити роботу за кордоном як єдиний спосіб заробити необхідні гроші. Свої дії найчастіше мотивують « простим людським бажанням допомогти».
Часто вербувальниками можуть виступати колишні потерпілі від торгівлі людьми. Цей феномен пояснюється декількома причинами. У деяких випадках потерпілих змушують займатися вербуванням своїх подруг і знайомих, загрожуючи розправою над їхніми рідними і близькими у випадку відмови. Для деяких вербування співвітчизниць означає єдину можливість вирватися з рук торгівців людьми і повернутися додому. У багатьох же випадках дівчата діють за принципом «дідівщини» - поводитися з іншими так, як поводилися з ними. Усвідомивши, що торгівля людьми приносить великі прибутки, колишні потерпілі з жертв перетворюються на злочинців.
Іноді вербувальники виступають в ролі свах. Вербувальниці втираються в довіру до незаміжніх жінок і пропонують свої послуги зі створення для них родини з іноземцями. Під час розмови, коли з’ясовується, що дівчина не проти вийти заміж за іноземця, на прикметі у вербувальниці випадково з’являється знайомий іноземець, який мріє про дружину – українку. Далі ситуація до потрапляння в країну призначення розвивається за сценарієм красивого фільму.
Процес вербування.
Основним аргументом вербувальників на користь від’їзду за кордон виступає висока – за українськими мірками – заробітна плата. У залежності від країни призначення і роботи вони пропонують людям від 500 до3000 тисяч доларів США. Відомі випадки, коли, запрошуючи офіціанток для роботи в Сербії, пропонували 500 доларів на місяць, а за роботу хатньою робітницею в ОАЄ обіцяли 3000 доларів.
Вид робіт, які виконуватимуться, перед від’їздом з України, як правило, не обговорюється. Завдання формулюється загалом: необхідна людина для ведення домашніх справ чи роботи в барі, нічному клубі, на будівництві.
Умови проживання: одно-, двокімнатна квартира на двох, яка, Як і харчування, оплачується роботодавцем, 8 – годинний робочий день і два вихідних на тиждень
Навіть якщо людині надають можливість працювати в тій сфері, про яку попередньо йшла мова, ні оплата праці, ні умови проживання не відповідають даним обіцянкам.
Вербування може здійснюватися такими шляхами.
За допомогою особистих зв’язків.
Через оголошення в газеті:
- Фірми з працевлаштування
- Туристичні агентства
- Модельні агентства
- Приватні особи.
Через Інтернет
Дослідження проблеми торгівлі людьми протягом останніх 5 років показує, що способи вербування згодом міняються. Зараз спостерігається переорієнтація фірм, які спеціалізуються з наймання робітників для роботи за кордоном, у сільську місцевість. Це пов’язано з тим, що міським жителям більш доступна інформація про реальну можливість працевлаштування за кордоном і обдурити їх складніше.
Наступною тенденцією є перехід від вербування через особисті знайомства, зв’язки. Вона також пов’язана з посиленою недовірою до фірм, які займаються працевлаштуванням. Набагато простіше завербувати людину для виїзду за кордон, якщо інформація про можливе працевлаштування надходить від сусідки, подруги або навіть родича.
Продаж і передача людини.
Передача людини в руки замовника чи посередника є наступним за перевезенням етапом торгівлі людьми.
У цей момент відбуваються грошові розрахунки між покупцем і продавцем, що є основним у ланцюжку доказів і обвинувачень у торгівлі людьми. Довести факт оплатної передачі вкрай складно, хоча часто процес продажу проходить безпосередньо при ній.
Один з найбільш розповсюджених способів передачі людини – прохання пересісти з однієї машини, на якій перетинається кордон, в іншу. Дівчата пересаджуються в машину, залишаючи свої особисті речі. Їм говорять, що хвилюватися нема за що – їхні речі привезуть пізніше.
Частими є випадки, коли відразу після приїзду, дівчатам показують квартиру, у якій вони будуть жити. Поки вони її оглядають, їх замикають, а через кілька годин інші повідомляють їм, що вони продані.
Численні історії жінок, які потерпіли від торгівлі людьми, свідчать про те, що часто дівчат, які нічого не підозрюють, під приводом розваги приводять «у гості», де залишають у кімнаті самих « на хвилинку». Через якийсь час приходять нові «господарі» і відвозять їх у невідомому напрямку.
Способи впливу/ примушення до роботи.
Для примушення людей до виконання описаних робіт торговці часто застосовують насильство, як фізичне, так і психологічне, а також погрози застосувати це насильство. У випадках, коли жінок примушують до надання сексуальних послуг, для зменшення їхнього опору часто використовуються алкоголь чи наркотики. Однак основним способом впливу на волю людей є боргова кабала, яка в поєднанні ії шантажем, фізичним насильством і приниженнями допомагає торговцям досягти мети.