Цифровізація істотно посилює традиційні функції бібліотеки – пізнавальну, просвітницьку, інформаційну, культурно-виховну, меморіальну, дозвіллєву, комунікаційну. Організація знання у формі бібліотечних фондів завжди була важливою, а зі стрімким нарощуванням масиву електронної інформації вона стає особливо актуальною. Аналітичними проблемами бібліотеки в доцифровий період займалися мало і вузько. Тепер же аналіз, синтез, витяг із масивів потрібної, до того ж достовірної інформації, виходять на передній план. Цифровізація стимулює тенденцію перетворення бібліотек у лабораторії комплексного опрацювання всіх видів інформації і на всіх її носіях. Досить оптимістична тенденція, яка вселяє в бібліотеки нові життєздатні сили. Бібліотечне співтовариство повинне використати її повною мірою. Тут криється гарантована бібліотечна перспектива.
Таким чином, у наші дні вимальовується модель цифровізованої бібліотеки як широкого комплексу інтегрованих соціокультурних функцій, інтегрованих (бібліотечно-архівно-музейно-інтернетних) ресурсів, інтегрованих (офлайн-, онлайн-, індивідуальних і масових) інформаційних сервісів. Звичайно, це – ідеальний варіант цифрової трансформації бібліотек. На практиці він реалізується не завжди бездоганно. Але запит на такий інтегрований науково-інформаційний комплекс стійкий. Він – об’єктивний, історичний, соціально значущий.
Бібліотеки перебувають найближче до втілення його в життя. Адже тут зібрано документи за весь період писемності в Україні, накопичено багатий досвід їх опрацювання і введення в суспільний обіг, сформовано велику когорту спеціалістів, здатних освоїти і розвивати процеси цифровізації. Безумовно, для цього необхідно на державному рівні визначити статус бібліотек як одного з головних провідників цифровізації, дати їм відповідне фінансово-морально-технічно-технологічне забезпечення, системно готувати цифрово компетентні бібліотечні кадри. Багато чого тут залежить і від бібліотечного співтовариства, його ініціатив, ентузіазму, згуртованості, бо конкуренція за інформаційні ресурси, інформаційні сервіси велика і вона постійно наростає.
Сучасні бібліотеки - це простір для життя. Можна прийти, сісти, розмовляти, читати книжки. В бібліотеках можуть відбуватися навіть такі заняття як гімнастика для жінок чи курси танцю, заняття для дітей, театр.
Бібліотека є найбільш демократичною установою на світі – вона й для молодих і для старих; безкоштовна, отже й для бідних і для багатих; для чоловіків та для жінок; для дітей та для дорослих...
Навчання для безробітних - в бібліотеці. Доступ до Інтернету, щоб шукати роботу - в бібліотеці. Все є в бібліотеці.
Проте українська бібліотека у великих містах перестає бути популярним місцем зустрічі, і на те знайдеться низка об’єктивних причин.
Бібліотека є шансом для всіх, для талановитої молоді, щоб мала доступ до Інтернету чи книжок. Це шанс вирватися, навіть щоб спілкуватися з іншими людьми у цілому світі. Проте бібліотека не буде важливим місцем для навчання, поки в нашому суспільстві не буде створена потреба в професійній та хорошій освіті, поки викладачі не перестануть приймати реферати, курсові та дипломи, скачані з мережі Інтернет, поки в Інтернеті будуть безкоштовно розміщені піратські електронні книги, поки на роботу будуть брати не по знайомству, а оцінюючи твої досягнення та знання.
Має змінитись концепція самої бібліотеки. Ми маємо змінити позиціонування бібліотеки з храму історії, архіву на місце, де створюються інновації, місце, де можна дізнатись про все найновіше, що відбувається в світі.
Можливо сьогодні необхідно вже говорити про зміну самої назви «бібліотека». Адже бібліотека не просто зібрання книг, а центри саморозвитку, цікавих зустрічей, корисного проведення часу, це вже культурний простір, потреба в якому виникає у будь-якому місті, незалежно від його історії чи планування. Можливо, саме завдяки такому переосмисленню міського середовища ми можемо спостерігати тенденції у реформуванні бібліотек, адже вони є чи не найліпшою кандидатурою, аби стати для містян «третім місцем».
Отже, бібліотеки майбутнього - це центри громадського життя!