ІСТОРІЯ КАФЕДРИ

У 1930 році ПІНО був реорганізований в Інститут соціального виховання (ІСВ), а 9 лютого 1931 року в Бюлетені Народного Комісаріату освіти опубліковано Статут про кафедри. Відповідно до даного Статуту в навчальному закладі було створено декілька кафедр різних профілів, у тому числі й кафедру історії. Вона забезпечувала викладання вітчизняної історії, історії Сходу, історії Середніх віків, нової історії. У жовтні 1931 року доцентом кафедри було призначено М.А. Курилка, який забезпечував викладання курсу нової історії. У ті роки при кафедрі діяв навчальний кабінет історії та методики, на обладнання якого у 1932 році було складено кошторис у сумі 1400 крб.

Студенти історико-економічного відділення Інституту соціального виховання, на якому й перебувала кафедра історії, в обов’язковому порядку виконували дипломні роботи, що захищалися перед комісією у складі заступника директора інституту з навчальної роботи та восьми членів. Студентам мовно-літературного відділення, починаючи з 1934 року читався скорочений курс всесвітньої історії, в якому висвітлювалися основні події історії Стародавнього світу, Середніх віків та нової історії.

У серпні 1934 року викладачем історії на посаді виконуючого обов’язки доцента був призначений Ф.І. Донський. Проте наприкінці жовтня цього ж року він був звільнений як такий, що “не забезпечував необхідного рівня викладання”. Ф.І. Донський став жертвою розгорнутої у той час так званої кампанії боротьби проти троцькізму і націоналізму. Із січня до грудня 1935 року на посаді виконуючого обов’язки доцента історії Середніх віків працював В.З. Порхун. Але він теж був звільнений як такий, що “не відповідає вимогам до викладача”. 31 січня 1935 року керівником кафедри історії був призначений О.К. Касименко. 3 квітня 1935 року в навчальному закладі був оголошений наказ директора І.М. Онісіна, що базувався на висновках комісії Полтавського міського комітету партії. Вона працювала з 22 березня до 1 квітня, перевіряючи хід виконання постанови ЦК КП(б)У “Про антирадянські виступи і засміченість полтавських вузів“. Тоді були звинувачені у “відсутності класової більшовицької пильності” керівники вузу, котрі допустили засмічення кафедр “соціально-ворожими елементами – носіями націоналістичної ідеології”. Серед багатьох називалися також викладачі кафедри історії Ф.І. Донський, В.З. Порхун, О.К. Касименко. Річне навчальне навантаження викладачів, які викладали курси всесвітньої історії, у 1935 році становило: для в.о. доцента нової історії – 640 год., в.о. доцентів історії Стародавнього світу та історії Середніх віків – 1000 і 800 год. відповідно.

У другій половині 1930-х років в Полтавському педагогічному інституті вже функціонували мовно-літературний, природничий, фізико-математичний факультети та робітфак. Проходила реорганізація кафедр. У наказі директора закладу від 7 жовтня 1936 року про затвердження керівників десяти кафедр кафедра історії не була названа. Проте з’явилася кафедра соціально-економічних дисциплін. 23 січня 1938 року її керівником був призначений випускник інституту в.о. доцента Данішев С.О. Він викладав історію СРСР, а член цієї кафедри М.А. Курилко – нову історію.

Після визволення Полтавщини від фашистської окупації почалася відбудова народного господарства, відновлювали роботу й навчальні заклади. Відповідно до постанови Ради Народних Комісарів від 21 жовтня 1943 року було відновлено роботу Полтавського і Сумського педінститутів. У ті важкі роки викладання історії забезпечували викладачі кафедри основ марксизму-ленінізму.

У першому звіті кафедри за 1946-1947 навчальний рік читаємо, що всім членам кафедри ставилися завдання підносити рівень лекційних і семінарських занять шляхом їхнього ідеологічного загострення; викладачі повинні були доводити правильність політики партії, розвінчувати буржуазну ідеологію та виховувати студентів у дусі радянського патріотизму та ненависті до ворогів. Із такого змісту звіту кафедри випливає, що її функціональна діяльність була підпорядкована виконанню постанови ЦК ВКП(б) про журнали “Звезда” и “Ленинград” та серії постанов ЦК КП(б)У про “політичні помилки” інституту історії АН УРСР, що закликали загострювати політичну пильність та боротися проти “ворогів народу” в особі “носіїв українського буржуазного націоналізму”. Саме тоді спеціальні комісії біля 10 разів перевіряли стан викладання історії в Полтавському педінституті. Такий тотальний партійний контроль перешкоджав найменшому прояву альтернативності в трактуванні викладачем історичних процесів і явищ. Більше того, це було просто небезпечно для життя.

У 1951 році історичний факультет об’єднали з філологічним. Кафедру загальної історії очолив в.о. завідувача О.Х. Соколовський. С.О. Данішев перейшов на кафедру історії СРСР, а кафедра загальної історії поповнилася ст. викладачем С.Х. Каган. На час відрядження О.Х. Соколовського до річної аспірантури 18 вересня 1951 року викладачем кафедри був зарахований І. Блавацький. У 1954 році О.Х. Соколовський захистив кандидатську дисертацію на тему “Феодальна вотчина в Південній Сербії ХІІІ століття” і з того часу до 1955 року працював завідувачем кафедри. У серпні 1955 року відбулося об’єднання двох історичних кафедр і надалі до 1968 року в ПДПІ імені В.Г. Короленка діяла лише одна кафедра історії. Таким чином, тривалий час незмінними викладачами кафедри загальної історії залишалися к.і.н. Соколовський О.Х. і старший викладач Мазуренко Л.Л. Це були люди з великим педагогічним досвідом, людьми, навченими життям і загартованими Другою світовою війною.

Об’єднану кафедру історії майже всі роки її існування очолював к.і.н., доцент з історії СРСР Кулик Г.І. У 1956 році на посаду старших викладачів кафедри прибули к.і.н. Чупрун М.Й., який став вести курси нової та новітньої історії та к.і.н. Ліпатнікова Г.І. – курс історії Стародавнього світу (вона і С.Х. Каган були звільнені у 1958 році). Тоді ж майже рік історію новітнього часу викладав А.А. Фурса. У 1957 році на посаду асистента з історії нового часу в ПДПІ був направлений випускник аспірантури Харківського педінституту М.П. Підлісний (1924-2009). Для завершення кандидатської дисертації «Квітневе повстання 1876 року в Болгарії й громадська думка в Росії» у 1959 році йому була надана творча відпустка після якої він на роботу в ПДПІ не повернувся.

Середина і друга половина 1950-х років були часом несміливих пошуків нових підходів до висвітлення вітчизняної та світової історії у зв’язку з рішенням ХХ з’їзду КПРС (1956 рік), що започаткував процес лібералізації радянського суспільства та часткової реабілітації невинно засуджених. Але події в Угорщині та Польщі, коли збройні сили Радянської держави придушили народний виступ проти тоталітарного режиму, за інерцією ще довго трактувався викладачами в студентських аудиторіях як інтернаціональний акт допомоги в придушенні контрреволюційного заколоту.

У 1960-ті роки проходила перебудова структури факультетів і кафедр інституту. На базі історико-філологічного факультету було утворено два самостійних факультети, у тому числі й історичний (1966 рік). На виконання наказу Міністерства освіти УРСР 28 серпня 1968 року було оприлюднено наказ ректора інституту про реорганізацію кафедр. Відповідно до нього були створені кафедри історії СРСР і УРСР та загальної історії. Виконуючим обов’язки завідувача кафедри загальної історії був призначений доцент Чупрун М.Й., викладач нової і новітньої історії. У штаті кафедри загальної історії, крім нього, були: доцент Соколовський О.Х. (історія Середніх віків), старший викладач Мазуренко Л.Л. (історія нового часу і країн Сходу), старший викладач Воловик В.С. (історія Стародавнього світу), асистент Бака М.В. (історія нового часу), виконуючий обов’язки доцента Рева І.М. (допоміжні історичні дисципліни). Під назвою загальної історії кафедра діяла до перейменування в 1990 році. Доцент Чупрун М.Й. завідувачем кафедри пропрацював до 1978 року, а на кафедрі – до виходу на пенсію у 1996 році. Колоритною фігурою кафедри тих років і фахівцем високої кваліфікації був доцент Побіленський Я.А. Його лекції і семінарські заняття з історії країн Азії та Африки захоплювали студентів глибиною змісту, яскравим і емоційним наведенням маловідомих історичних фактів та аналізом їх змісту в загальноісторичному контексті. Особливо блискучими були його заняття з історії Японії. Він завжди виглядав спокійним і врівноваженим. Усмішка ніколи не зраджувала його. У час, коли важка хвороба прикувала до ліжка, він проявив неабиякі якості вольової людини. Освоїв письмо лівою рукою і продовжував працювати. Наприкінці 1960-х і в 1970-ті роки на кафедрі працювали, окрім згаданих вище фахівців старшого покоління, також асистенти й старші викладачі: М.В. Бака, В.С. Воловик, М.О. Авдеєва, О.Ю. Поляков.

В.С. Воловик із березня 1968 року обіймав посаду старшого викладача. Його наукові інтереси були в сфері історії християнства. Працював над кандидатською дисертацією на тему “Раннє християнство в радянській історіографії”. Усі роки роботи на посаді викладав історію Стародавнього світу. Як викладач вирізнявся унікальною пам’яттю. Він знав і пам’ятав по імені майже всіх студентів історичного факультету. Студенти любили його за спокійний, веселий, дотепний норов. Він – справедливий і вимогливий.

Асистентом, старшим викладачем і доцентом кафедри загальної історії з лютого 1970 р. працювала М.О. Авдєєва. У науковому плані її інтереси стосувалися історії соціалістичного і робітничого руху нового часу. Своєю навчальною роботою М.О. Авдєєва забезпечувала засвоєння студентами курсів нової історії та історіографії нової і новітньої історії. Саме на цій ділянці роботи вона виявила неабиякі здібності та обдарування педагога. Родзинкою її лекцій і семінарських занять була велика увага до питань культури. Вона неодноразово говорила, що працювати треба так, щоб за викладачем закріпилася хороша слава представника певної науково-педагогічної школи. М.О. Авдєєва володіла барвистою мовою, що робило її лекції привабливими і цікавими.

У другій половині 1960-х років за кафедрою загальної історії була закріплена навчальна дисципліна “методика викладання історії”. Тому деякий час членом кафедри був кандидат педагогічних наук, випускник 1950-го року Хвиль М.М. Новим у методології навчальної та наукової роботи кафедри 1970-х років була поступова відмова від безальтернативного показу на лекціях і семінарських заняттях шляхів історичного розвитку, але відповідно до постанов КПРС та Радянського уряду ще довго домінував підхід до з’ясування історичних явищ і процесів із позицій класової боротьби, хоча вже сповідувався принцип мирного співіснування двох суспільно-політичних систем.

У серпні 1978 року завідувачем кафедри загальної історії обраний доцент Бака М.В., який очолював її 19 років. Його трудовий і професійний стаж розпочався ще в 1956 році, коли він став студентом історико-філологічного факультету. На останньому курсі навчання в педінституті був призначений старшим лаборантом кабінету історії. Після завершення навчання (1961 рік) залишився на посаді старшого лаборанта кафедри загальної історії. Потім – працював асистентом цієї ж кафедри, навчався в аспірантурі на кафедрі нової і новітньої історії Московського державного університету імені М.В. Ломоносова. Пройшов стажування в Берлінському університеті імені Гумбольдта. Як керівник кафедри М.В. Бака багато уваги приділяв науковому зростанню молодих викладачів, поставивши за мету забезпечення викладання усіх курсів загальної історії кандидатами наук. Цьому сприяла та обставина, що в 1970-ті роки вдалося розпочати співробітництво з кафедрою нової і новітньої історії Московського державного університету імені М.В. Ломоносова. Як підсумок – декілька молодих викладачів кафедри отримали можливість пройти школу університетської аспірантури або стажування.

У 1977-1978 роках асистентами кафедри стали вихованці Полтавського педагогічного інституту О.О. Нестуля, Л.А. Нестуля, О.Ю. Поляков, М.І. Лахижа. Тоді ж асистентські ряди поповнилися випускницею Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка Р.В. Майбородою. У 1982 році О.Ю. Поляков був рекомендований на навчання в цільовій аспірантурі МДУ, де й залишився працювати. А М.І. Лахижа, який вчасно захистив кандидатську дисертацію, повернувся із Москви до Полтави і продовжував працювати на кафедрі, викладаючи курси нової та новітньої історії країн Європи та Америки й успішно займаючись науково-дослідною роботою. Сьогодні Микола Іванович – перший на Полтавщині доктор наук із державного управління, професор. У 1979 році за призначенням Міністерства освіти УРСР на кафедрі став працювати на посаді асистента теж випускник аспірантури МДУ О.М. Мельников. Р.В. Майборода зарекомендувала себе як перспективний викладач, була рекомендована до цільової аспірантури КДУ. Там вона підготувала і у 1991 році захистила кандидатську дисертацію. Довгий час працювала у вищих навчальних закладах міста Києва.

У другій половині 1980-х по кілька років на посадах асистента кафедри працювали випускники КДУ В.І. Великолуг, С.Ф. Кротюк (1963-2012) і С.Л. Масол. Майже 20 років посади асистента, старшого викладача, доцента кафедри займала випускниця Харківського державного університету Н.І. Самойленко. Вона в 1984-1987 роках навчалася в аспірантурі Київського університету, захистила кандидатську дисертацію. Викладала історію країн Азії та Африки. Успішною була й у науковому плані.

У 1982 році до Полтавського державного університету прибув випускник КДУ В.В. Ставнюк, який обійняв посаду асистента з курсу історії Стародавнього світу. Із перших днів він зарекомендував себе ґрунтовно підготовленим фахівцем-істориком, цілеспрямованою молодою людиною. У 1984 році кафедра рекомендувала його до цільової аспірантури МДУ, яку він успішно закінчив і там же захистив кандидатську дисертацію про суспільно-політичну діяльність Фемістокла (1988 рік). Це був перший в історії кафедри випадок, коли її викладач захистив дисертацію з історії Стародавнього світу. У 1993 році доцент Ставнюк В.В. перейшов на роботу до Київського університету.

У 1984-1986 роках на кафедрі загальної історії працював доктор юридичних наук, професор міжнародного права Пушмін Е.А. Перша половина 1980-х років була часом, коли ректорат, дбаючи про підготовку кваліфікованих викладачів із числа здібних випускників вузів, узяв курс на співробітництво з провідними університетами України в питаннях кадрової політики. Так, із Києва до Полтави прибули Б.В. Год і В.О. Рибачук, з Харкова – Н.В. Бесєдіна. Б.В. Год із перших днів роботи в Полтавському державному педагогічному інституті зарекомендував себе висококваліфікованим викладачем, активним у громадському житті. Через два роки він був обраний за конкурсом на посаду старшого викладача. У 1987 році Бориса Васильовича призначено на посаду заступника декана історичного факультету з навчально-виховної роботи. Працюючи на посадах старшого викладача та доцента кафедри, Борис Васильович упродовж 6 років успішно виконував обов’язки заступника та відповідального секретаря приймальної комісії педагогічного інституту. У 1997-2002 роках Б.В. Год працював деканом історичного факультету. Він багато уваги приділяв підвищенню якості знань студентів, зміцненню трудової дисципліни, активізації наукової роботи викладачів і співробітників, покращенню матеріальної бази факультету. За його участю на факультеті була вибудована нова система виховної роботи, проводилися різноманітні виховні заходи. Особливою заслугою Бориса Васильовича можна вважати створення чоловічого пісенно-фольклорного гурту “Чебрець”, який мав постійні гастролі; у 2007 році він виборов високе звання “народного хорового колективу”. У 2005 році Борис Васильович у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди успішно захистив докторську дисертацію на тему “Ідея всебічного й гармонійного виховання особистості в епоху європейського Відродження”.

Це було перше в українській історико-педагогічній науці дослідження, у якому розглянуті педагогічні ідеї та практика виховання особистості в країнах Європи кінця XIV – початку XVII століть. Із 2006 року – він професор. Борис Васильович працював у редколегіях 6 фахових видань. У 1999 році обраний член-кореспондентом Української Академії історичних наук, у 2013 році – академіком Академії наук вищої освіти України. Очолював спеціалізовану вчену раду Д 44.053.03 у Полтавському національному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка із правом прийняття до розгляду та проведення захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук зі спеціальностей: 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки, 13.00.09 – теорія навчання. Працював у спеціалізованих учених радах із педагогічних наук у науково-дослідних установах і навчальних закладах Києва, Полтави, Сум. Підготував 4 кандидатів наук. Викладав нову історію країн Європи та Північної Америки, історію міжнародних відносин, методику викладання всесвітньої історії у старшій і вищій школі, низку вибіркових дисциплін. У 2009-2014 роках працював проректором університету з науково-педагогічної роботи. Із 2000 по 2019 роки Б.В. Год очолював кафедру всесвітньої історії, колектив якої визначився із загально кафедральною науковою темою. Це – «Духовні, політичні та освітній практики у соціокультурному розвиткові людства». За його ініціативи та під керівництвом проведено 10 Всеукраїнських науково-практичних семінарів “Актуальні питання всесвітньої історії та методика їх викладання”, започатковано Полтавські студентські наукові читання зі всесвітньої історії.

У 1982 році асистентом кафедри стала випускниця Харківського державного університету Н.В. Бесєдіна. Вона від того часу незмінно веде лекційний курс і семінарські заняття з історії країн Азії та Африки. У науковому плані займається дослідженням питань краєзнавчої тематики, історії Сходу. Висококваліфікованим фахівцем кафедри є старший викладач Рибачук В.О. Основні навчальні дисципліни, які він успішно викладає, це історія Стародавніх Греції та Риму, історіографія всесвітньої історії. Окрім того, проводить заняття з інших дисциплін всесвітньої історії. Вони відзначаються суворою логікою викладу матеріалу, великою увагою до ролі надбудовних категорій у процесі суспільно-політичного розвитку.

Пам’ятною сторінкою історії кафедри була середина 1980-х років, коли по лінії шефської допомоги з боку Московського державного університету імені М.В. Ломоносова на факультеті перебували та прочитали студентам спецкурси зі всесвітньої історії професори МГУ. У 1990 році кафедра загальної історії була перейменована на кафедру всесвітньої історії. Усі наступні роки були часом, коли кафедра поповнювалася новими силами. У квітні 1997 року відбулася реорганізація кафедр історичного факультету, у результаті якої до кафедри всесвітньої історії перейшли викладачі історії Росії та СРСР: доктор історичних наук, професор Лобурець В.Є., доцент Цехмістро Н.Я. та викладач Тронько Т.В.

Посаду завідувача кафедри обійняв В.Є. Лобурець, який пройшов школу становлення вузівського викладача від асистента до професора, був відомим в історичних колах як фахівець із вітчизняної історії. У 1997-2015 роках на кафедрі працювала Н.Я. Цехмістро, яка на кафедрі загальної історії вела навчальний курс з історії слов’янських народів та історії міжнародних відносин, очолювала методичну комісію історичного факультету. Вона була майстерним викладачем, скрупульозним науковцем, принциповою і порядною людиною.

Знахідкою для кафедри стала Т.В. Тронько, яка в 1992-1995 роках навчалася в аспірантурі на кафедрі історії східного слов’янства. Її науковим керівником був професор Лобурець В.Є. Викладає історію первісного суспільства, історію слов’янських народів. Вона належить до розряду дуже працьовитих людей із педагогічним хистом. Із 2019 року займає посаду завідувача кафедри.

1990-ті – початок 2000-х років для кафедри були не лише періодом науково-педагогічного зростання її працівників, але й часом відходу від старих стереотипів і поглядів на суспільно-політичні процеси та історичні явища, відмови від приматів формаційного розвитку історії та класової боротьби як єдиної рушійної сили поступального руху. У цей час на історичному факультеті Полтавського педінституту навчалися та успішно закінчили студії здібні студенти: І.В. Цебрій, Ю.В. Вільховий, Л.М. Швець, О.П. Лахно, Ю.М. Левченко. Усі вони майже відразу після отримання дипломів про вищу освіту з відзнакою стали працювати на кафедрі. І.В. Цебрій пропрацювала на кафедрі із 2004 по 2020 рік. Спочатку на посаді старшого викладача, згодом – професора.

Ю.В. Вільховий після закінчення в 2003 році аспірантури перейшов на кафедру всесвітньої історії. У 2004 році вступив до докторантури, одночасно викладаючи новітню історію країн Західної Європи та Північної Америки. Крім науково-педагогічної роботи він багато уваги приділяє виховній роботі серед студентів, будучи активним членом народного хору “Калина” та факультетського гурту “Чебрець”. Керує жіночим вокальним колективом “Черемшина”. Виконує обов’язки заступника декана історичного факультету з виховної роботи. Л.М. Швець у 2005 році за конкурсом переведений на кафедру всесвітньої історії, де викладає курс історії Середніх віків. Захистив кандидатську дисертацію. Активний учасник художньої самодіяльності.

О.П. Лахно, одержавши в 2001 році диплом з відзнакою випускника університету, вступив до магістратури, яку через рік успішно закінчив. Із 2006 року – на кафедрі всесвітньої історії. У 2008 році захистив кандидатську дисертацію. У 2005 році на кафедру прийшла випускниця нашого університету, учитель історії середньої школи №17 м. Полтави Н.В. Год. Після року роботи вона вступила до аспірантури, у 2009 році успішно захистила кандидатську дисертацію. Викладає нову історію країн Європи та Північної Америки, історію країн Латинської Америки. Після закінчення історичного факультету, магістратури та аспірантури Полтавського державного педагогічного університету в 2006-2014 роках на кафедрі на посадах асистента і старшого викладача працював Ю.М. Левченко.

У лютому 2006 року згідно з рішенням Ученої ради університету кафедра всесвітньої історії була перейменована на кафедру всесвітньої історії та методики викладання історії. Сьогодні на кафедрі працюють 9 викладачів. Серед них: 6 кандидатів наук, доцентів, 1 – старший викладач, 2 - асистенти.