Конфлікти в сім`ї?! Як вирішити?

Жодна сім'я не обходиться без конфліктів між дітьми та батьками. І нічого жахливого в цьому немає, адже «правильні» конфлікти допомагають зняти напругу між його учасниками, дають можливість знайти компромісне рішення без утиску інтересів одного з членів сім'ї і в підсумку, тільки зміцнюють взаємини. Але все це вірно тільки щодо конфліктів, які розумно вирішують. Набагато частіше суперечки і сварки стають причиною затаєних образ та погіршенням стосунків між її учасниками.

При зіткненні інтересів виникає проблема відразу у обох сторін: і у дитини і у батьків. Що ж робити в таких ситуаціях? Батьки вирішують завдання по-різному. Одні кажуть: «Взагалі не треба доводити до конфліктів». Але ніхто не застрахований від того, що бажання наші і нашої дитини одного разу розійдуться. Коли ж починаються протиріччя, одні батьки не бачать іншого виходу, як наполягти на своєму, інші ж вважають, що краще, поступившись, зберегти мир.

Так з'являються 2 неконструктивні способи вирішення конфліктів.

Перший з них можна назвати «Виграє тільки дорослий (батьки)».

Мотив дорослих, які вважають за краще цей спосіб, простий: якщо дати дитині робити те, що вона хоче, вона тільки так і буде чинити, не рахуючись з інтересами інших людей. Дорослий «пригнічує» дитину своєю перевагою в силі. І тим самим дає їй приклад якраз такої поведінки, яку він не хоче бачити у сина чи дочки.

Іноді дорослі-переможці обирають іншу тактику: домагаються свого наполегливими вмовляннями. Висновок дитини: «Батьки все одно наполягатимуть на своєму, мої бажання нікого не цікавлять». В результаті вона постійно відчуває себе переможеним. І почуття це відбивається в її поведінці: вона може бути або агресивною, або пасивною. Поступово накопичуються образи, розвивається відчуженість.

Другий неконструктивний спосіб – «Виграє тільки дитина».

Батьки вибирають цей спосіб за мотивами «все найкраще дітям», «аби не плакала», «мир за всяку ціну» і т. д. У цьому випадку в сім'ї вдається підтримувати атмосферу спокою і поступливості. Але навряд чи дитина зустрінеться з такою ж готовністю з боку інших дорослих і дітей. До того ж, у міру того як дитина росте, ростуть і її потреби. А у батьків накопичується невдоволення своєю вічною роллю покірних виконавців її бажань.

Існує також і конструктивний спосіб вирішення конфліктів. У ньому виграють обидва учасники - і дорослий і дитина. Алгоритм рішення включає в себе кілька кроків:

1. Прояснення конфліктної ситуації.

2. Збір пропозицій.

3. Оцінка пропозицій і вибір найбільш прийнятної.

4. Деталізація рішення.

5. Виконання рішення, перевірка.

Перший крок - прояснення ситуації.

Дорослий активно слухає дитину, намагаючись зрозуміти її почуття, мотиви, труднощі. При цьому важливо починати саме з вислуховування дитини. Якщо вона переконається, що її чують, тоді зможе вислухати і вас, а потім перейти до спільного пошуку рішення.

Також, коли дорослий починає слухати і розуміти почуття дитини, напруга емоцій значно знижується. І тоді стає можливим прийняти позицію «супротивника» до розгляду.

Вислухавши дитину, потрібно повідомити їй і про свої почуття і бажання. Але зробити це у формі «я-повідомленні» замість «ти-висловлювання». Наприклад: «Я втомлююся на роботі і хотіла б, щоб мені не доводилося гуляти ввечері з твоєю собакою» (замість «Ти завжди перекладаєш свої обов'язки на інших»).

Другий крок - збір пропозицій.

Починається він з питань: «Як нам вчинити в цій ситуації?», «Що можна зробити?»

Важливо, щоб дитина сама пропонував варіанти рішень. Дорослий висловлює свої міркування. При цьому збираються всі пропозиції,навіть якщо вони на перший погляд не надто прийнятні.

Третій крок - оцінка пропозицій і вибір найбільш прийнятного.

Це дуже важливий етап. Доброзичливо обговорюються і враховуються всі думки, без роздратування і образ. І поступово у дітей виробляється звичка вирішення конфліктів мирним шляхом. Коли в обговоренні бере участь кілька сторін, найбільш прийнятним вважається пропозиція, яка влаштовує всіх учасників.

Як бути, якщо таке рішення не знаходиться? Зазвичай при такому способі вирішення проблем в учасниках пробуджується творчий підхід і готовність йти назустріч один одному. Але ж дитина може запропонувати просто неприйнятне рішення. Тоді потрібно виходити з реальної оцінки ситуації. Якщо пропозиція дитини небезпечно для життя і здоров'я, необхідно зупинити її. Іноді ж ми наполягаємо на своєму тільки з принципу, а реальної загрози при цьому немає.

Крок четвертий - деталізація прийнятого рішення.

Необхідно уточнити, як воно буде виконуватися. Наприклад, вирішено: син сам буде піклуватися про годування свого собаки. Що для цього знадобиться? Можливо, доведеться виділяти йому регулярно якусь суму для покупки корму, вітамінних добавок і т. д. Або навчити елементарним навичкам готування (показати, як зварити, змішати і т. д.). Домовитися про те, що собачий посуд він також буде мити сам. Прикріпити на видному місці нагадування про години годування і т. д.

П'ятий крок - виконання, перевірка.

Не виключено, що не все піде так, як ви очікуєте. Через якийсь час варто запитати у дитини, чи не потрібна їй якась допомога?

Як бути, якщо конфліктують брати і сестри?

У більшості випадків варто надати дітям можливість самим розібратися в подіях. Надішліть їм приблизно таке «я-повідомлення»: «Мені не подобається, коли в нашому будинку кричать один на одного». Або: «Мені здається, мої діти здатні самі розібратися у своєму спорі».

Якщо ж пристрасті зайшли занадто далеко, тоді дорослому доведеться взяти на себе роль посередника у вирішенні конфлікту. Можна в такому випадку використовувати той же алгоритм і ті ж прийоми, що і в конфлікті «дорослий – дитина».

За матеріалами книги Юлії Гіппенрейтер «Общаться с ребенком. Как?».