Робота з учнями схильними до девіантної поведінки

“Складні” учні

За всіх часів, за всіх економічних формацій предметом турботи вчителя є не тільки знання учнів, але і їхнє моральне обличчя, культура поведінки. У зв’язку з цим надзвичайно важливою є робота педагогів з тими учнями, поведінка яких не відповідає вимогам дисципліни та нормам моралі.

У практиці роботи школи таких учнів називають «складним», «школярами, що мають відхилення у поведінці», «педагогічно занедбаними», «соціально занедбаними», «важковиховуваними», «складними».

Дані наукових досліджень і практика свідчать про те, що саме у цих дітей відсутня мотивація до навчання. Вони заважають собі, іншим, вчителю. Як правило, саме з цього контингенту з’являються неповнолітні, а згодом дорослі правопорушники і злочинці.

Професійна, якісна робота педагогів, впровадження в масову шкільну практику науково обґрунтованих психолого-педагогічних рекомендацій з питань виховання і перевиховання складних учнів можуть дати гарні результати у підвищенні культури їхньої поведінки, якості знань і профілактиці правопорушень.

Поведінку будь-якого школяра не можна розглядати поза його стосунками з оточуючими людьми, найближчим соціальним оточенням — мікросередовищем. Саме у мікросередовищі дитина, підліток, юнак черпає весьсвій соціальний і моральний досвід, на основі якого складаються погляди, переконання, звички, особливості поведінки.

Моральна деформація особистості школяра і відхилення у його поведінці є наслідком дефектів у системі його взаємозв’язків і стосунків з мікросередовищем. Багато у чому особливості у поведінці таких учнів спричинені, по-перше, несприятливими умовами сімейного виховання, а по-друге, недоліками у навчально-виховній роботі школи.

Причини й механізм негативного впливу сім’ї на моральне формування особистості школяра неоднорідні.

Визначальну роль відіграє «моральна позиція» батьків. Адже йдеться про наявність або відсутність у сім’ї джерел антисуспільних, аморальних впливів та про загальну моральну орієнтацію батьків, яка виявляється в їхній повсякденній поведінці.

Дані наукових досліджень свідчать про те, що кожен третій неповнолітній правопорушник виховувався у такій сім’ї, де він постійно стикався з різко негативними аспектами поведінки батьків — систематичним пияцтвом, скандалами, розпустою, виявами жорстокості, вчиненням дорослими злочинів тощо. А дві третини підлітків-правопорушників виховувалися у сім’ях, де джерела негативного впливу мали прихований характер. Це пов’язано з несприятливою морально-психологічною обстановкою, зумовленою егоїзмом і споживацькою психологією батьків.

Саме батько й мати своїми вчинками і своїм способом життя стають зразком поведінки для своїх дітей. Саме у сім’ї дитина засвоює певні уявлення про те, що в житті головне, як поводитись у різних життєвих ситуаціях, як ставитися до старших і молодших, до роботи і відпочинку. На базі загальної моральної атмосфери в сім’ї у дітей створюється ставлення до моральних і правових вимог суспільства.

У сім’ї, члени якої взаємно поважають одне одного й піклуються одне про одного, де дорослі люблять працювати, а до оточуючих ставляться з увагою й співчуттям, як правило, виростає морально вихована людина. Із сімей, де повсякденна поведінка дорослих має антигромадський характер, виходить у 10 разів більше дітей з відхиленнями у поведінці, ніж із сімей першої групи.

У морально неблагополучній родині у дітей залишається незадоволеною одна з найважливіших потреб — потреба в уважному ставленні та любові з боку батьків. А. С. Макаренко називав стан психіки дітей, які росли у сім’ях із нездоровою обстановкою, «відсутністю радості завтрашнього дня». Такі діти особливо сильно прагнуть до спілкування з однолітками й дорослими поза сім’єю, що певною мірою заміняє їм брак уваги, ласки і турботи з боку батьків. Однак, якщо це спілкування набуває нездорового інтересу, воно негативно позначається на моральному розвиткові та поведінці дітей.

Важливою стороною сімейного виховання є педагогічна позиція батьків.У сім’ях, де дітям ні в чому не відмовляють: купують усе, що вони просять, потурають будь-яким примхам, позбавляють домашніх обов’язків, виростають не просто ледарі, які не вміють і не бажають працювати, а споживачі, що прагнуть все нових і нових задоволень і благ. Відсутність звички до розумного самообмеження нерідко спонукає дітей до злочинів, які скоюються під впливом мотивів і бажань суто споживчого характеру.

Прямою протилежністю зазначеній позиції є надмірна суворість батьків до дітей, надмірне використання обмежень і заборон, покарань, які обурюють дітей, принижують їхню людську гідність. Результати: виникнення у дітей неприязні до батьків, вихід дітей з-під їхнього впливу та контролю, вчинки, які здійснюються «на зло» батькам, і, врешті-решт, стійкі відхилення у поведінці. Із вищепереліченими недоліками сімейного виховання нерідко поєднується самообмеження батьками обсягу своїх обов’язків як вихователів.

Частіше за все це виявляється у відсутності контролю над тим, як діти використовують свій вільний час, і над характером їхніх дружніх зв’язків.Діти потребують самостійності, і батьки мають піклуватися про її розвиток і прояв. Виховання підлітка не визнає настирливого піклування, але одночасно батьки не повинні відриватися від його життя. Не контролюючи життя підлітка, дорослі позбавляють себе можливості своєчасно надати йому допомогу у важку хвилину.

Практика демонструє, що велика кількість правопорушень підлітків стала можливою тільки внаслідок їхньої безпритульності, відсутності належного контролю в сім’ї.

Недоліки виховної роботи школи, які негативно позначаються на поведінці учнів, умовно можна поділити на три групи.

І група

Недоліки організаційного характеру. До їхнього числа належать: пізнє виявлення учнів, схильних до порушення морально-правових норм; поверхове вивчення педагогами індивідуальних особливостей таких школярів і причин моральної деформації особистості; відсутність продуманого плану роботи щодо їх виправлення й перевиховання.

Негативно впливають і такі фактори:

• недостатня допомога і контроль адміністрації школи;
• роз’єднаність шкільного педагогічного колективу;
• відсутність аналізу помилок, що припускаються у роботі;
• недостатнє використання виховних можливостей самоуправління учнів;
• шаблонність і консерватизм форм і методів позакласної й позашкільної роботи;
• непривабливість заходів, що проводяться в школі;
• пасивність у роботі з неблагополучними сім’ями.

ІІ група

Помилки, пов’язані з неправильним педагогічним підходом до учнів, що схильні порушувати загальноприйняті правила і норми.

Одна з типових помилок полягає в ототожненні ставлення відстаючого учня до навчання з його розумовими здібностями. Адже діти, що ростуть у неблагополучній сім’ї, або діти, яких неправильно виховують, зазвичай не в змозі добре вчитися без сторонньої допомоги. У одних дітей це виявляється вже в початкових класах, у більшості інших — у підлітковому віці.

У процесі виховання та навчання такі діти потребують чуйності, уваги та індивідуального підходу. Якщо цього немає, у них формується негативне ставлення до навчальної діяльності. Великої шкоди завдають зневажливе ставлення, переконаність деяких учителів у розумовій неповноцінності таких учнів, що деморалізує дітей, формує в них невпевненість у своїх силах, налаштовує проти вчителів і школи в цілому.

Не мають рації й ті педагоги, які стверджують, що таких учнів «не можна нічим зацікавити» або що «їх цікавить тільки погане». Дослідження свідчать, що дуже багато підлітків із відхиленнями в поведінці цікавляться технікою, сучасною музикою, спортом, позитивно ставляться до окремих навчальних предметів.

Для того, щоб позитивні інтереси втілилися у відповідні вчинки, дітям потрібні допомога й підтримка вчителя.

Ще однією серйозною помилкою є використання в роботі з важкими школярами заходів негативного стимулювання — обговорень, розмов, осуджень і доган, різного роду покарань. Такі заходи впливу не спричиняють бажаного поліпшення у їхній поведінці. Підлітки ще більше замикаються в собі, ще сильніше опираються будь-яким спробам вчителів впливати на них, їхня поведінка погіршується.

ІІІ група

Помилки зумовлені невисоким професійним рівнем окремих чителів, їхньою психологічною непідготовленістю до роботи з дітьми.

Інші вчителі погано володіють навчальним предметом і методикою викладання. Їхні уроки нецікаві; на уроках відсутній диференційований підхід до слабких, середніх і сильних учнів; діти перевантажені великою кількістю навчального матеріалу на уроках і домашніми завданнями. Це формує негативне ставлення до навчання.

Важливу роль у вихованні відіграє особистий приклад і авторитет педагога. Справжній авторитет вчителя, високий професіоналізм, вимогливість, яка поєднується з доброзичливістю й справедливістю, єдність слова й діла, самовіддане ставлення до своєї роботи забезпечують її успіх. Якщо вчитель не має цих якостей, він негативно впливає на учнів, особливо на тих, хто схильний до порушення встановлених норм.

Шкоду вихованню школярів завдають педагогічна нетактовність, нестриманість, неповага деяких вчителів до людської гідності учнів, упереджене ставлення до деяких учнів, небажання зважати на вікові, статеві та індивідуальні особливості дитячої психіки.

Складні школярі відрізняються підвищеною емоційністю та загостреним самолюбством. Вони болісно реагують на дії педагогів, що принижують їх або виставляють на посміховисько, доводять їхню неспроможність або ображають їхню гідність. Це викликає у дітей протест, який виявляється іноді у вигляді брутальних порушень дисципліни та порядку.

Недоліки сімейного й шкільного виховання сприяють виникненню педагогічної занедбаності, яка полягає у моральній деформації особистості учнів та у виході їх із сфери виховного впливу родини та школи. Це виражається у негативному ставленні до навчання, порушеннях правил поведінки, конфліктах з педагогами та батьками. Якщо засоби педагогічного впливу з боку педагогів і батьків не дають результату, тоді педагогічна занедбаність у ряді випадків переходить у соціальну, що виявляється у систематичному порушенні підлітками моральних та правових норм.

Істотний фактор, який впливає на перетворення педагогічної занедбаності на соціальну, — це стихійно-групове спілкування.Дружнє спілкування з однолітками — одна з головних психологічних потреб у підлітковому та юнацькому віці. Для педагогічно занедбаних дітей вулична компанія часто стає головним середовищем проведення вільного часу.

Як правило, поза школою діти спілкуються із собі подібними. Спілкуючись одне з одним, «важкі» діти отримують те, чого не можуть отримати у родині та в школі: увагу, визнання, турботу тощо. У неформальній групі їх ніхто не критикує за неуспішність або провини, навпаки, там їх «розуміють», схвалюють і підтримують. Між членами такої групи виникає почуття психологічної єдності, діє неписаний «кодекс» загальногрупових моральних, правових, етичних та інших норм поведінки. Групі, як встановили вчені, притаманне набагато більш негативне ставлення до моральних і правових норм суспільства, ніж кожному з її членів окремо. Члени таких компаній грають в азартні ігри, пиячать, лихословлять, дуже рано починають вести статеве життя. Особливо небезпечним є те, що особливо важливу роль у їхньому житті починає відігравати алкоголь, токсикоманія, наркоманія. Підлітки вчиняють дрібні крадіжки та інші правопорушення. Лише від випадку залежить, чи підуть вони на скоєння злочину.

Отже, в результаті комбінації недоліків сімейного і шкільного виховання з негативним впливом стихійно-групового спілкування педагогічна занедбаність переходить у соціальну. Від дисциплінарних і моральних порушень підлітки переходять спочатку до дрібних правопорушень, а потім — і до кримінальних злочинів.

Психологічно цей процес характеризується виникненням аморальної особистості внаслідок поєднання нездорових потреб, егоїстичних мотивів та накопичення негативного асоціального досвіду.

http://vchytel.info/yak-pratsyuvaty-z-uchnyamy-deviantnoji-povedinky/

Прийоми педагогічного впливу на важких школярів можна поділити на дві основні групи:

І. Утворюючі — прийоми, які сприяють розвиткові позитивних якостей особистості:

• організація успіхів у навчанні;
• організація успіхів у суспільно корисній трудовій діяльності;
• залучення до цікавої діяльності;
• моральна підтримка й закріплення віри у свої сили;
• переконання;
• довіра;
• моральні вправи;
• пробудження гуманних почуттів;
• очікування кращих результатів.
• констатація провини;
• засудження;
• покарання;
• наказ;
• пробудження в учня тривоги щодо можливості покарання;
• прояв обурення;
• викриття або виявлення винного.

ІІ. Гальмівні — прийоми, які сприяють подоланню негативних якостей і розвитку позитивних:

Крім вищеназваних прийомів, існують також допоміжні прийоми. Наприклад: особливий прийом «педагогічного вибуху», який пробуджує в учня дуже сильні почуття та веде до швидких значних змін у його свідомості та поведінці.

До числа допоміжних прийомів належать такі: організація зовнішньої опори правильної поведінки (школяр змушений правильно поводитись в результаті допомоги, дотримання відповідного розпорядку, дії певних правил, контролю за ним); відмова від фіксування окремих провин (педагог не звертає на деякі провини особливої уваги тому, що за цим не криється нічого серйозного).

Метод «Вибуху»

Метод, або прийом, «вибуху» — це стрімка перебудова особистості школяра внаслідок впливу, який викликає дуже сильні емоційні переживання, справжнє потрясіння. Застосування «вибуху» вимагає ретельної підготовки та великої майстерності педагога, інакше «вибух» легко може перетворитися на «педагогічний зрив!» Неблагополучні умови сімейного виховання — одна з основних причин відхилень у моральному стані та поведінці школярів. Ось чому поліпшення цих умов відіграє важливу роль у роботі школи з перевиховання важких дітей.

Життя демонструє, що в сім’ях, де батьки педагогічно правильно будують відносини з дітьми, показують їм гідний приклад власними вчинками, піклуються про їхній духовний розвиток, практично виключена можливість формування в дітей антисуспільних поглядів, порушення ними моралі та права. Більшість батьків є союзниками й помічниками школи, але в неблагополучних сім’ях вони ставляться до школи або вороже, або байдуже. Самі вони не звертаються по допомогу до вчителів. Педагогові необхідно наполегливо шукати шляхи та засоби впливу на таких батьків, оздоровлення обстановки в їхніх сім’ях, зміни ставлення до дітей та методи виховання.

Зазвичай педагогічну просвіту батьків «важких» учнів у школах намагаються здійснювати під час індивідуальних бесід або батьківських зборів. Однак життя показує, що більшість таких батьків не приходять до школи. У таких випадках класному керівникові необхідно встановити з батьками тісний контакт.

Педагогічне керівництво сімейним вихованням полягає в тому, щоб вказати батькам конкретні шляхи та засоби оздоровлення обстановки в сім’ї, покращення стосунків з дітьми. Воно здійснюється в процесі бесід класного керівника з батьками як у школі, так і вдома.

Педагог обговорює з батьками ті труднощі, які їхні діти мають у навчанні, методи впливу на свідомість та поведінку школяра, питання його дружби з однолітками, характер ставлення до праці, громадських обов’язків та взаємовідносини із самими батьками. Підказати батькам найдоречніші в цьому випадку засоби впливу, практичні кроки до нормалізації відносин педагог може лише за умови, що від достеменно розібрався у ситуації, що склалася в сім’ї, досяг відвертості та порозуміння з батьками.

У ряді випадків батьків, моральний образ яких не викликає нарікань, але які не вміють знайти зі своїми дітьми спільну мову, доцільно залучати до роботи з організації та проведення виховних заходів у класі та школі.

Чим активніше вони беруть участь у роботі школи, тим краще починають розуміти дітей, гостріше відчувають необхідність підвищення своєї педагогічної культури.

Щодо засобів суспільного впливу, то часто цілком достатніми є заходи, що їх застосовують рада школи або батьківський комітет. В особливо складних випадках школа може звернутися по допомогу до відділу зі справ неповнолітніх при РВК, поставити там питання про притягнення батьків до адміністративної відповідальності або позбавлення батьківських прав та вилучення дітей із сім’ї.

В роботі школи з батьками складних учнів не завжди вдається досягти бажаного результату. Але, якщо послідовно та наполегливо використовувати всі вищеперелічені засоби впливу, поліпшення обстановки в родині відбудеться. А це позитивно позначиться не тільки на поведінці «важких» школярів у житті й на вулиці, а також і на якості їхнього навчання.

http://vchytel.info/yak-pratsyuvaty-z-uchnyamy-deviantnoji-povedinky/