Поради для вчителів 

Навчання і виховання учня із ЗПР слід поєднувати з оздоровленням, логопедичними заняттями, заняттями з практичним психологом, за необхідності — з лікуванням, лікувальною фізкультурою.

Педагог, який працює з таким учнем, має:

·         допомагати йому в оволодінні знаннями про навколишнє середовище, розвивати в нього спостережливість і досвід практичної навчальної діяльності, формувати вміння самостійно здобувати знання і користуватися ними;

·         виявляти і заповнювати прогалини в знаннях учня;

·         максимально стимулювати й підтримувати його активність;

·         додатково пояснювати навчальний матеріал, пропонувати додаткові вправи, ставити навідні запитання, наводити аналогії тощо у разі, якщо виникають труднощі під час практичної роботи;

·         використовувати наочність частіше, ніж під час роботи з рештою учнів;

·         застосовувати поетапну інструкцію і поетапне узагальнення за наявності труднощів з розумінням завдання;

·         пропонувати завдання з опорою на зразок — наочний, словесний, конкретний;

·         розвивати навички планування своєї діяльності, самоконтролю і словесного звіту;

·         працювати з учнем в уповільненому темпі, поступово прискорюючись;

·         підвищувати працездатність учня;

·         зменшувати кількість ігрових методів навчання, формуючи прийоми навчальної діяльності;

·         підвищувати мотивацію до навчально-пізнавальної діяльності.

Навчання і виховання учня з порушеннями опорно-рухового апарату слід поєднувати з оздоровленням і лікуванням, логопедичними заняттями, заняттями із практичним психологом, лікувальною фізкультурою, масажем.

Педагогу, який працює з таким учнем, слід:

·         визначити оптимальний обсяг письмових завдань з урахуванням порушень загальної та дрібної моторики пальців рук;

·         передбачати варіативність письмових робіт — не лише самостійне письмо, а й роздаткові картки з друкованою основою; не лише ручка, а й магнітна дошка, комп’ютер;

·         відводити більше часу на виконання письмових завдань або замінювати їх частини на усні;

·         використовувати за наявності порушень просторових відносин і несформованості зорово-просторової координації такі прийоми —

o   спеціально вказувати (ручкою, олівцем) рядок і місце, де необхідно починати писати, малювати;

o   позначати відстань між рядками або частинами завдання;

o   під час виконання арифметичних дій у стовпчик можна розфарбувати клітинки олівцем, наприклад, сотні — зеленим, десятки — синім, одиниці — червоним;

o   використовувати перфокарти;

o   під час читання використовувати спеціальні закладки з прорізами для фіксування слова, словосполучення чи речення.

Оцінюючи роботу учня, не можна знижувати бали за повільну відповідь, недостатню інтонаційну виразність, особливості почерку.

       Основою навчально-виховної роботи з учнем з реактивними станами і конфліктними переживаннями є ослаблення чи усунення дії психотравмівних чинників. Такий учень потребує роботи з вузькими спеціалістами, як-от практичний психолог, психотерапевт. Важливим є залучення учня до колективних форм спілкування і діяльності.

За наявності в учня психопатії ключовими аспектами роботи педагога є:

·         виховання цілеспрямованої і планомірної діяльності;

·         формування гальмівних реакцій;

·         виховання інтелектуальних інтересів;

·         формування адекватної й усвідомленої самооцінки поведінки і діяльності;

·         установлення й дотримання чіткого режиму дня;

·         постійний контроль за діями учня;

·         єдність вимог з боку членів родини, педагогів та фахівців;

·         врівноваженість у спілкуванні з учнем, спокійний тон;

·         переключення учня на інші види діяльності у разі назрівання афективних спалахів.

Навчання і виховання учня з порушеннями мовлення залежно від клініко-психологічного діагнозу слід поєднувати з оздоровленням, логопедичними заняттями, за необхідності — із лікуванням, психотерапевтичним і психокорекційним впливом, заняттями з ЛФК.

Педагогу, який працює з таким учнем, слід:

·         стимулювати його пізнавальну та мовленнєву активність;

·         формувати прийоми розумової роботи, необхідні для оволодіння граматикою;

·         звертати особливу увагу на кожну з ланок процесу формування мовленнєвого висловлювання, зокрема: мотивацію мовленнєвих дій, їх планування, контроль за мовленням;

·         навчати учня міркувати, формулювати розгорнуті висновки;

·         проводити детальний інструктаж перед розв’язанням завдань, з урахуванням можливих проблем у розумінні мовлення;

·         направляти учня, який припускається грубих помилок під час письма або читання, до логопеда;

·         стежити, аби власне мовлення було зразковим, чітким, емоційно виразним, будувати розповідь із коротких зрозумілих речень;

·         враховувати особливості особистості учня (зокрема, за таких діагнозів, як ринолалія, заїкання тощо);

·         психологічно підтримувати учня — підбадьорювати, заохочувати успіхи.

Навчання і виховання учня з порушеннями інтелектуального розвитку слід поєднувати з оздоровленням і лікуванням, логопедичними заняттями, заняттями з практичним психологом, лікувальною фізкультурою.

Для успішного засвоєння учнем навчального матеріалу педагогу слід забезпечувати такі умови, як-от:

·         адаптувати зміст освіти до пізнавальних можливостей учня, що виявляється у зменшенні обсягу матеріалу, його спрощенні за змістом і структурою;

·         користуватися різними видами наочності, що відповідає рівню розвитку сприймання й мислення учня; поступово ускладнювати засоби наочності (від реальних предметів та об’єктів до символічної наочності), задіювати якомога більше аналізаторів (слух, зір, дотик), поєднувати наочні методи зі словесними та практичними;

·         уповільнювати процес навчання, враховуючи інертність нервових процесів учня;

·         застосовувати принцип повторюваності у навчанні та вихованні з метою ліквідації фрагментарності сприймання учнем матеріалу, труднощів із запам’ятовуванням. 

Повторення має бути систематичним, варіативним, із різним ступенем залучення учня;

·         залучати учня до діяльності, спрямованої на подолання труднощів, — усі теоретичні відомості, правила учень має засвоювати через практичну діяльність різного

ступеня складності і новизни. Без відпрацювання вмінь на практиці подолати розрив між теорією і практикою, наявний в учня з порушенням інтелектуального розвитку, неможливо;

·         спеціально організовувати працю — навчати учня планувати свою діяльність, визначати послідовність необхідних дій, обирати способи розв’язання завдань, описувати результати дій і порівнювати їх зі зразком;

·         використовувати ігри в навчально-корекційній роботі — з метою підвищення інтересу учня до навчальної діяльності, подолання його пасивності використовувати як дидактичні, так і сюжетно-рольові ігри;

·         дотримуватися охоронно-педагогічного режиму з урахуванням конкретного клінічного діагнозу учня;

·         виявляти позитивні емоції у взаємодії з учнем — вони є засобом стимулювання дитини до навчальної діяльності та спілкування, формують її віру у свої можливості.

Основою навчально-виховної роботи з учнем з реактивними станами і конфліктними переживаннями є ослаблення чи усунення дії психотравмівних чинників. Такий учень потребує роботи з вузькими спеціалістами, як-от практичний психолог, психотерапевт. Важливим є залучення учня до колективних форм спілкування і діяльності.

За наявності в учня психопатії ключовими аспектами роботи педагога є:

·         виховання цілеспрямованої і планомірної діяльності;

·         формування гальмівних реакцій;

·         виховання інтелектуальних інтересів;

·         формування адекватної й усвідомленої самооцінки поведінки і діяльності;

·         установлення й дотримання чіткого режиму дня;

·         постійний контроль за діями учня;

·         єдність вимог з боку членів родини, педагогів та фахівців;

·         врівноваженість у спілкуванні з учнем, спокійний тон;

·         переключення учня на інші види діяльності у разі назрівання афективних спалахів.