Поради батькам

Команда #stop_sexтинг ніколи не втомиться нагадувати вам, що онлайн-безпека так само важлива, як і офлайн. В інтернеті нас оточує безліч інформації, контенту та користувачів і всюди може критись небезпека ☝️

В такі часи, коли війна 24/7 транслюється онлайн, важливо подбати про створення свого та дитячого безпечного онлайн-простору!

1) Не забувайте оновлювати налаштування батьківського контролю. Та пам‘ятайте, хоч батьківський контроль і фільтрація інформації важливі - це має бути у міру дорослішання. Встановлення таких програм має здійснюватися разом у діалозі та обговоренні;

2) Розкажіть дітям про те, що їм потрібно переглянути налаштування приватності на всіх сайтах, сторінках, девайсах та облікових записах. Заохочуйте змінювати паролі час від часу та постійно нагадуйте про те, що не потрібно повідомляти приватну інформацію про себе, сім’ю та друзів у месенджерах незнайомим особам;

3) Утримайтеся від користування незахищеними wi-fi у кафе/ресторанах/громадських місцях, але якщо користуєтесь, то перевірте, чи коректно налаштована приватність на гаджеті, щоб зловмисники не могли викрасти приватну інформацію про дитину;

4) Навчіть дітей відстежувати кількість часу, що вони проводять онлайн (за допомогою спеціальних додатків або у налаштуваннях у самому телефоні), разом проговорюйте, чим це може бути небезпечно і допомагайте дитині менше часу бути в цифровому вимірі.

Пам’ятайте, важливо, щоб ви так само слідували тим правилам, яких навчаєте дітей, бо вони в першу чергу беруть приклад з дорослих. Користуймося гаджетами свідомо 🙏

#stop_sexтинг #за_підтримки_DTInstitute 

   Відчувати страх та тривогу стосовно можливої загрози життю — нормально й природно. До цих почуттів додаються невизначеність та безпорадність. Адже ніхто не може гарантувати, коли, куди й чи дійсно відбудеться ця ядерна атака.

  Визнання неможливості на щось вплинути також посилює тривогу. Тож у цей час важливо подбати про себе.

Якщо тривога накриває раптово, то впоратися допоможуть:

Дихальні техніки

Займіть зручне положення в місці, де ніхто вас не турбуватиме. Закрийте очі та намагайтеся зосередитися на диханні. Корисною буде техніка за прямокутником: вдих на три рахунки й видих — на шість. Ви навіть можете уявляти перед собою цю фігуру. Пам’ятайте: дихання — це перше, що вам під силу контролювати в безконтрольній ситуації.

Техніка стабілізації за сенсорними відчуттями

Давайте собі завдання. Наприклад, знайдіть очима п'ять предметів синього кольору. Доторкніться до чотирьох речей, які мають різну текстуру. Назвіть три звуки, які чуєте прямо зараз. Якщо поруч парфум або кава, понюхайте їх. Або спробуйте уявити запах, який вас заспокоює. З’їжте щось яскраве на смак, наприклад цукерку. Це допоможе перемкнути увагу.

Змініть діяльність

Подивіться фільм, позаймайтеся спортом або помалюйте. Зробіть щось приємне для себе тут і зараз. Але не придушуйте в собі емоцію. Ви маєте чітко розуміти її, але ви обираєте не тонути в ній, а зайнятися чимось корисним та ефективним.

Якщо тривога виникає час від часу, але доволі часто:

• Постарайтеся прибрати її тригер.

• Зазвичай це джерела інформації, звідки черпаєте новини, та обговорення потенційної небезпеки. Виділіть 1-2 достовірні джерела для читання новин. Все інше — приберіть зі свого інфопростору.

• Дотримуйтеся корисних звичок: збалансований раціон, регулярна фізактивність та сон.

• Також корисним буде повна відмова від алкоголю та зменшення споживання кофеїновмісних напоїв.

• Вчіться відслідковувати емоції.

  У цьому може допомогти щоденник самоспостережень. На аркуші паперу зробіть чотири колонки: "Думки, які виникли стосовно ситуації", "Яку емоцію відчуваю?", "Що мені хочеться зробити?", "А що вже зробив для цього?".

  Наприклад, ви прочитали новину про ядерну небезпеку. У думках — паніка та розгубленість. Емоція — тривога та страх. Вам хочеться бігти в магазин та аптеку, купуючи все, що попадає під руку. Але що ви вже зробили? Можливо, у вас уже зібрана тривожна валізка. Тож бігти зараз за продуктами — імпульсивна думка.

  Знаходьте те, на що можете вплинути. Це антидот до безсилля.

 Ви не можете вплинути на рішення росії та ймовірність застосування ядерної зброї. Проте можете зараз потурбуватися про себе та родину. Приготувати теплий чай або вечерю, обійняти дитину, вигуляти собаку тощо.

Джерело: Liga. net

Психологічна підтримка

   Психологи Державної служби з надзвичайних ситуацій дали поради, як допомогти дитині, яка почула чи побачила щось, що її шокувало і налякало.

Їх опублікували на сайті ДСНС.

         “Країна-терорист і далі обстрілює мирні міста України. Особливо зараз, коли рашисти не можуть протистояти нашим героїчним ЗСУ на фронті, тікають чи здаються в полон, вони мстяться нам – підло гатять ракетами по мирному населенню. Прагнуть посіяти страх і паніку, створити надзвичайну ситуацію, спробувати залишити людей без світла, тепла, води чи їжі. Чи зможе це нас зламати? Аж ніяк.

      Але, на жаль, наші діти теж бачать страшне обличчя війни, нарівні із дорослими переживають це жахіття й можуть стати свідками подій, що шокують. Ми повинні їм допомогти впоратися з цим”, – зазначають у службі.

Ось поради психологів ДСНС:

1.     У жодному разі не сваріть і не соромте дитину за її переляк. Страх – природне й нормальне почуття, частина інстинктивної програми самозбереження. Він не піддається контролю в дітей, проявляється на фізичному рівні – здригання, плаксивість, порушення сну й апетиту, нервові тіки, затинання.

2.     Якщо ви побачили, що дитина сильно налякана, заспокоюйте її, міцно-міцно обіймайте, зігрівайте своїм тілом, гладьте по спинці – це допоможе зняти напруження.

3.     Нехай дитина плаче, якщо їй це потрібно. Не зупиняйте, не заговорюйте, дайте виплакатися, просто будьте поруч і показуйте свою любов.

4.     Обговорюйте з дитиною те, що вона побачила. Проговоріть за дитину те, що вона не може сформулювати сама: “Ти так сильно злякався, коли побачив…”. Так ви допоможете їй випустити страх назовні. Як і будь-яка сильна емоція, яка залишається всередині, страх “тисне” на дитину, створює постійне напруження. А якщо випустити його назовні, як повітря з кульки, він втрачає свою силу.

5.     Під час розмови з дитиною спробуйте створити безпечну і спокійну обстановку, обіймайте її, якщо вона не проти. Говоріть повільно й неодмінно робіть паузи, щоби дитина мала час зрозуміти, а ви – тримати почуття під контролем.

6.     Здебільшого, однієї розмови недостатньо й доводиться повторювати багато разів різними словами, згадуючи подробиці того, що сталося. Це варто робити до моменту, поки ви не відчуєте, що страх дитини поступово зменшується. І головне – підтримуйте дитину щоразу, коли вона згадує те, що трапилося, і хоче поговорити про це (“А пам’ятаєш, мамо, як я злякалася вибуху?”).

7.     Розповідайте дитині про свої почуття і страхи: “Мені теж було страшно”. Дозвольте собі й дитині боятися – не намагайтеся переконати її в тому, що насправді вона не боїться, що в неї не було приводу боятися, або в тому, що насправді все це не страшно.

8.     Запропонуйте намалювати свій страх або те, що злякало, – це допоможе впоратися з емоціями. Дитина сама обере, у який спосіб це зробити. Деякі діти малюють або ліплять сцену, якої злякалися, з точністю до найдрібніших деталей. Деякі покривають листи чорною або червоною фарбою, до дірок черкають на папері ручкою. Не варто спрямовувати дитину до якогось “правильного” шляху вираження або оцінювати художній рівень результату, адже основне – виплеснути назовні те, що гнітить дитину всередині.

9.     Пам’ятайте: дитина не вміє керувати своїми почуттями та емоціями. Та й не всім дорослим це добре вдається. Тому головне завдання – допомогти дитині в цьому.

Будьте поруч, тримайтеся й не здавайтеся самі. Ми переможемо!

Матеріал уз'ято з сайту:

https://nus.org.ua/news/40-igor-v-temryavi-yaki-mozhna-graty-z-ditmy-dlya-vidnovlennya-vidchuttya-bezpeky-blyzkosti-ta-zapobigannya-travmatyzatsiyi/

ЮНІСЕФ спільно з дитячою на сімейною психологинею Світланою Ройз зробили добірку із 40 ігор, в які можуть грати з дітьми батьки.

Добірку розмістили на сайті фонду. Нижче публікуємо добірку.

Страх темряви – це, з одного боку, віковий страх у дітей. З іншого – один із наслідків хронічного стресу та травматизації.  Для того, щоб підтримати дитину, щоб не допустити загострення її стану – ми можемо запропонувати ігри. Гра – найпростіший спосіб трансформувати напругу.

Важливо пам’ятати: 

• коли один канал сприйняття депривований, в стані перезбудження чи неактивний, інші в більшому навантаженні та чутливості; 

• якщо ми переживаємо складний досвід і при цьому дієві, відчуваємо близькість – у нас залишається відчуття сили.

Ідеї ігор у темряві для дітей різного віку

Аудіальні ігри та ігри зі словами:

1.Співати хором;

2.Грати на музичних інструментах;

3.Грати на уявних музичних інструментах. Видавати звуки, наче стукаємо в литаври, б’ємо в барабани, граємо на скрипці;

4.“Тарабарська мова”. Говорити один з  одним “тарабарською мовою”, тобто вигаданою, намагаючись за інтонацією вгадати, про що говорить кожен;

5. Разом промовляти скоромовки;

6. Грати в “білі вихваляйки”. Як-от, кричати: “А я…!!!” і розповідати про те, що насправді вміємо та що  вдалося;

7.“Alias”. Вгадувати слово за описом. Однак важливо не називати саме слово;

8.Розповідати історії на задану тему;

9.Розповідати щось, аби вкластися в одну хвилину;

10. “Голоси тварин”. Хтось видає звук —інші вгадують. Хто вгадав перший, стає ведучим;

11.Гра в слова. Наступний гравець називає слово на останню букву слова попереднього гравця;

12.“На щастя, на жаль”. Хтось вигадує ситуацію, а гравці по черзі пропонують продовження, починаючи зі слів “на жаль”, а наступний гравець — “на щастя”;

13.“Спотворений телефон”. Пошепки передавати слово один одному. Наприкінці дізнаємося, що почув останній гравець;

14.“Казка”. Скласти казку, коли кожен говорить по реченню;

15.“Навспак”. Говорити слова навпаки, не записуючи їх. Наприклад, “чайник” — “кинйач”, “стіна” — “анітс”;

16.“Я загадав”. Розказати про загадане слово, не називаючи його. Наприклад, “Я загадав — білий, холодний, скрипить під ногами, тане…”;

17. Загадати предмет. Усі інші мають його вгадати, ставлячи запитання, на які ведучий може відповісти лише “так” чи “ні”;

18.Рима. Назвати чотири (або два) випадкових слова, до яких треба віднайти риму або вигадати вірш на 4 рядки;

19.“Буква”. Назвати слова тільки на задану букву. Варіант для дорослих: назвати слова на загадану букву, які можна покласти в трилітрову банку;

20.Шукаємо схожість. Назвати два випадкових слова, а інші мають відгадати, чим вони можуть бути схожі.

21.“Чарівна мова”. Для дітей, які вчаться розбирати слова на склади, можна говорити слова, додаючи додатковий склад “жи”, “ма”, чи “хрю”4

22.“Дурниці”. Вигадувати початок речення, до якого потрібно придумати абсолютно “пришелепкувате” й нереальне продовження;

23.Знайти асоціації. Один гравець називає слово, наступний — свою асоціацію до цього слова. Дітям можна пояснити  так: “Перше, що спадає на думку, коли чуєш це слово”;

24. “Це слово вміє…”. Описати слово його “вміннями”;

25.“Слово, якого немає”. Вигадувати слова, яких не існує та що вони могли б означати мовою іншопланетян. 

Важливо торкатися до дитини, тільки попереджуючи її та коли отримаєте дозвіл. Пам’ятайте, що в темряві відчуття доторків буде сприйматися посилено.

Для контакту із тілом можуть бути потрібні пледи, щоби накритися і відчувати більшу безпеку, льодяники, які можна розсмоктувати, щоби відчувати смак, жувальні гумки, вода, а також іграшки, які можна стискати в руках, “поп-іти”.

Тілесні ігри можуть бути такі:

1. “Азбука Морзе”. Передавати прості слова доторками. Однак заздалегідь треба вивчити кілька літер;

2. “Круг любові”. Взятися за руки, гравці мають обережно стиснути долоню тому, хто сидить за ними за годинниковою стрілкою;

3.“Чарівні доторки”. Уявити, що тіло — це музичний інструмент. І кожна частина тіла виконує певний звук. Тоді торкатися до  дитини долонею, щоби вона співала, мугикала, кукурікала тощо;

4. Відбивати ритм разом. Це може бути знайома пісня, також можна створювати загальний ритм (наприклад, дощу), пропонувати стукати ритм зубами, клацати язиком, відбивати долонею, ногами абощо;

5. Обіймати один одного та цілувати різними обіймами та поцілунками (для батьків та дітей). Як-от, помаранчевими, полуничними, веселковими, квадратними тощо.

6. Танцювати під уявну мелодію чи під спів пісень;

7.Передавати предмет у колі, коли в гравців заплющені очі. Тоді — торкатися його і вгадувати, що це, чи пропонувати, як його можна використовувати;

8.“Доторки — незнайомці”. Торкатися долонь ведучого тільки приємними доторками, щоби ведучий вгадав, хто торкається;

9.Уявити, що потрапив на нову планету, на якій немає звичного світла. А потім — уявити, як на ній можна адаптуватися;

10. Зробити собі хатинку із подушок і ковдр;

11Якщо простір знайомий та безпечний, грати в “бабу куцю”. Тоді ведучий має зловити гравців, які плескають у долоні. Якщо є ліхтарик:

1.Грати в тіньовий театр руками. Створювати руками різні фігурки;

2.Грати в тіньовий театр, використовуючи іграшки. Треба підсвічувати їх, аби була тінь;

3.Зробити проєктор зі стаканчика та плівки;

4.Дивитися крізь друшляк на “зірки”.

Матеріал уз'ято з сайту:

https://nus.org.ua/news/40-igor-v-temryavi-yaki-mozhna-graty-z-ditmy-dlya-vidnovlennya-vidchuttya-bezpeky-blyzkosti-ta-zapobigannya-travmatyzatsiyi/

Всеукраїнський громадський Центр "Волонтер"

В умовах війни у батьків та дітей виникає чимало питань щодо продовження освітнього процесу: чи будуть зміни у звичному освітньому процесі й які? Діти відвідуватимуть школу чи навчання відбуватиметься онлайн? Як допомогти дитині навчатися в умовах війни?

Найбільше клопоту і занепокоєнь – у батьків першокласників. Тому ділимося порадами психологів, як підготувати дитину, яка йде в перший клас, до навчального року в умовах війни.

Про те, як дорослі можуть допомогти дитині у підготовці до школи в буклеті, який доступний за лінком: https://bit.ly/3ds7oUs

Матеріал підготовлено спільно з UNICEF Ukraine

Дякуємо за підготовку тексту Natalya Pashko та Anny Kozlova

Скоро до школи. Допомога в адаптації. Для різних форм навчання. Зовсім практичне. Школа зараз - це одна із часток нашого відчуття стабільності. Діти в вересні кожного року йдуть до школи. Так було, так є, так, напевно, буде. Саме відчуття - повернення до школи, нагадує "повернення" до стану "нормальності", звичності.

Я зібрала теми, які зараз частіше звучать:

Режим. Вже важливо починати прокидатись раніше. Зараз сил на адаптацію до новому режиму теж замало. Але режим - дотримання рутин - додають стабільності

При будь-якій формі навчання - важливо, при можливості, в квартирі означити місце, яке було б "шкільним", робочим. Хоч маленька поличка, стіл, де буде позначка - прапорець чи наклейка. Нам потрібні "переходи" із простора в простір.  Це буде прискорювати процес налаштування на роботу.

При онлайн навчанні - важливо все ж таки  намагатись виходити в ефір не з ліжка.

Я дітей так і питаю - як буде позначене твоє "робоче місце"

Домовитись про сніданки, щоб не витрачати час та сили на вибір та супротив (мюслі, каші?)

Підготувати можливий одяг, щоб дитина сама торкнулась того, що буде одягати.

Якщо в молодшій школі система навчання не схожа на ту, що була раніше, наприклад, різні предмети ведуть різні вчителі - важливо дитину попередити про це. Прекрасно, якщо є можливість побачити фото вчителів, чи ще встигнути зробити збори, щоб діти могли познайомитись.

 Якщо дитина навчатиметься онлайн - домовитися, що робити вдома під час сирени.

Нагадати, як вмикаються додатки - які використовують в навчанні.

По можливості, зустрітись із класом чи однокласниками в зумі

Якщо дитина навчається офлайн і буде ходити до школи сама - пройти кілька разів дорогою до школи.

Обов'язково продивитись, де по дорозі є укриття, домовитись про те, що дитина має робити під час сирени, якщо йде, якщо їде в транспорті, як обов'язково дитина виходить на зв'язок.

Підготувати рюкзачок: Що із собою потрібно мати (зарядка для телефону, печиво, вода, ліхтарик, список телефонів близьких, бейджик із ім'ям та прізвищем та телефоном рідних, необхідні ліки, вологі та сухі серветки, можливо, свисток)

(Як мені тривожно про все це писати!)

Якщо є така можливість, пройтися по школі. Дітям важливо "тілом відчути" місце, де вони будуть знаходитись. Торкнутись парти, піти до туалету, побачити їдальню.

Питання від дітей (звичайно, не про навчання).

Перший етап в шкільному житті - відновлення стосунків, можливість відчути та зайняти своє місце. Близькість - зцілює, створює простір безпеки.

Багато дітей йдуть в нові школи, в Україні та за кордоном:

- А я знайду друзів? (Звичайно!!)

- А це не буде зрадою моїх друзів і моєї школи (точно ні, ти можеш продовжувати дружити із дітьми з твоєї старої школи, зможеш познайомитися з новими, а згодом, всі зустрінетеся)

- А я точно там буду потрібен, всі місця в класі зайняті (нам точно є завжди місце, ти займеш своє)

- А я зможу звикнути? (Ти точно з часом звикнеш)

- а мені сподобається вчителька? (в молодшій школі) - сподіваюсь, так, ви сподобаєтесь один одному)

Для дітей, які будуть навчатись в школі одразу незнайомою мовою - можливо, підготувати картки, де б було написано - туалет, вода, допоможіть, будь ласка - найголовніше

Що ми нагадуємо:

- Перепитувати, коли не зрозуміло.

- Обов'язково знати, де туалет, де вода.

- Вітатись, просити про допомогу, просити вибачення, дякувати - пережитий стрес, зміни в житті та оточенні у багатьох дітей ці навички приглушили.

- Узнавати правила нового середовища - вони можуть відрізнятися.

- Обов'язково пам'ятати: не виходити із школи, не попередивши вчителя та батьків.

- Нічого на вулиці не чіпати!!! Не підіймати з землі предмети, не залазити на дерева.

Знаєте, з кількома із вчительок ми домовились, що вони напишуть листи дітям, яких навчали в минулому році, дітям, що зараз навчатимуться в інших країнах і інших школах. Цей лист про те, що ми не втрачаємо зв'язок, про те, що ми пам'ятаємо один про одного і зустрінемося. І ще - він має стати дозволом на те, щоб дитина заводила нових друзів, це підтвердження того, що адаптація до нового - не зрада того, що нам важливо. Це розширення. І ще в листі прохання - занотовувати все, що подобається в новому середовищі.

І з однією вчителькою ми створювали листа для нових учнів. Привітання, розповідь про правила, фото класа, побажання від себе та фото вчителів .

Це ще той виклик. Але ми впораємося!!!!

(Картинка - улюблена ілюстрація Марії Рудик з моєї книжки "Першокласна книжка для майже школярів".)

Перша частина тут: https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=5839727506060806&id=100000708430176

Під час війни багато сімей знаходяться в розлуці, жінки були вимушені покинути рідні домівки, доставляючи дітей в безпечне місце, чоловіки залишились допомагати боротися з агресором, діти без татусів, дружини без чоловіків.

Цю розлуку не просто переживати як жінкам, так і чоловікам. Робоча група психологічної підтримки вагітних, молодих мам та жінок які страждають від домашнього насильства НПА підготувала декілька важливих принципів, спираючись на які, вдасться підтримувати близькі стосунки між батьками та дітьми, які опинились в розлуці.

Перший принцип - виходити на зв'язок кожного дня

Щоб зберегти тепло стосунків на відстані та відчувати підтримку у непрості періоди розлуки, спробуйте, за можливості, тримати зв’язок з чоловіком кожного дня. Краще відеозв’язок. В ідеалі варто мати конкретний “закріплений час” кожного дня та робити ще спонтанні зідзвони протягом іншого часу. Незалежно від того якого віку дитина - бачити знайоме обличчя, слухати рідний голос - корисно для ментального здоров'я. А для тата це можливість спостерігати за тим, як змінюється та росте дитина, приймати участь у її вихованні. Таким чином буде відчуття взаємної участі у житті родини навіть на відстані. Якщо у тата немає можливості бути постійно у доступі, він може записати невелику казку для молодшої дитини або свої роздуми із порадами по літературі та фільмам для старших, які вони зможуть прочитати чи переглянути самостійно. Коли з’явиться нагода зможете обговорити ці твори.

Другий принцип - пам'ятати про причини

В кризові моменти перебування далеко від чоловіка, жінкам варто пам’ятати і фокусуватись на основній причині свого від’їзду: перебування дітей у безпеці. Також розуміти, що і чоловіку спокійніше, розуміючи, дружина з дітьми знаходяться в безпечному місці і нічого їм не загрожує.

Третій принцип - бути продуктивними у спілкуванні

Намагайтесь обговорювати один з одним не лише якісь крупні події, а й маленькі історії з повсякденного життя, невеличні радості та цікавинки. У цьому допоможуть навідні питання, уточнення, звернення до почуттів та емоцій, а не лише до фактів. Також, корисним буде проводити дзвінки у час активності дитини, а не тоді коли вона зморена або голодна (зідзвонюватись перед вечірнім сном часта помилка), оскільки батько на тому кінці телефону має стимулювати дитину до виконання якихось звичних справ (це може бути обговорення та виконання уроків зі старшими дітьми або просто віддалена участь у грі з іграшками у молодших дітей чи, навіть, з брязкальцем у немовлят. Дитина має бути не просто пасивним спостерігачем або мовчазним учасником бесіди дорослих, а має налагоджувати контакт із батьком. Таким чином батько приймає безпосередню участь у вихованні, у спільно-розділеній діяльності, а мати може трішки відпочити (наскільки це можливо). Також із молодшими дітьми можна грати у хованки онлайн, зі старшими - у спільні онлайн ігри.

Четвертий принцип - спільне планування

Як би не було важко - мати і батько повинні планувати більшість подій разом. Звісно, інколи на заваді стає необхідність швидкого прийняття рішення, або, навіть різниця у часі, але намагайтесь все що можливо планувати заздалегідь. Наприклад, похід дитини на огляд лікаря, якісь поїздки, спільні зідзвони з іншими родичами. Тоді у всіх є відчуття знаходження у спільному сімейному просторі незалежно від кількості кілометрів що вас розділяють. Також важливо під час спільних бесід мріяти про майбутнє. Це створює горизонт подій та дарує відчуття ясності та впевненості.

П’ятий принцип - час для кожного

Варто також виокремлювати час на окреме спілкування для батька та дитини, та для батька й матері. Завдяки цьому ситуація виглядає більш буденою та звичною, оскільки у мирному житті всі члени родини взаємодіють між собою у різний спосіб та тривалість. Також по мірі можливості проводьте спільні (заплановані разом) зідзвони з іншими родичами та друзями сім'ї. Не забувайте й про слова підтримки один одного (жінки і чоловіка) при кожній розмові.

Шостий принцип - спільне виховання

Як ми вже зазначали, важливо всіма способами залишатись паритетними у вихованні дітей. Цьому допоможе - злагодженість позиції, яку батько й мати виробили спільно; відсутність гри у “поганого” та “гарного” копа, оскільки спілкування, підтримка або жура мають відбуватись у присутності обох батьків; передача подарунків від тата - батьки можуть обирати подарунки разом, а мама купляти та презентувати дитині під час зідзвону. Ви разом можете обрати якусь покупку або невеличний ремонт у дитячій кімнаті або квартирі загалом і тато зможе підготуватись до повернення сім’ї.

Яким би важким і виснажливим не був цей час, спробуйте знаходити час і один для одного. Матері, які самі опинились у новому середовищі далеко від дому із дітьми потребують уваги та підтримки. Чоловіки, які відправили своїх дружин у незнайоме місце, яким самотньо також потребують уваги та підтримки. А діти потребують їх завжди, але якщо поряд із ними будуть обоє батьків, які підтримують один одного, то їх дитинство буде щасливим незалежно від обставин.