Батькам

Пам’ятка для батьків дітей підліткового віку

  1. Любіть дитину не за те, що вона розумна чи красива, а лише за те, що вона – рідне дитя.
  2. Головне новоутворення підліткового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого “Я”.
  3. Починається перебудова організму – дитина стає імпульсивною, з’являється негативізм, часта зміна настрою, суперечки із ровесниками, бунт проти батьків.
  4. На дітей звалюється криза, пов’язана з бажанням самостійності, відокремленості від батьківської опіки і страхом перед невідомим дорослим життям.
  5. Зростає дух незалежності, який робить стосунки підлітків в сім’ї, в школі дуже напруженими.
  6. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується із збільшенням самоконтролю і початком свідомого самовиховання.
  7. Підліток дуже чутливий, вразливий і легко піддається впливам як позитивним так і негативним.
  8. Підвищений рівень тривожності.
  9. Внутрішній світ дитини ще не має стабільності, тому батькам не бажано залишати своїх дітей без розумного нагляду.
  10. Розширюється спілкування.
  11. Підвищується інтерес до свого тіла і зовнішності.
  12. З’являються нові авторитети
  13. Недоліки і протиріччя в поведінці близьких і старших сприймаються гостро і хворобливо.
  14. В батьках хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів Як ми можемо допомогти дитині-підлітку

Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми. Якщо дитина поводить себе агресивно – це означає, що загорілося червоне світло. І так само, як при переході вулиці, вам варто зупинитися і подумати, що дитина переживає таке, що змушує її діяти агресивно. Спробуйте зрозуміти свою дитину та її почуття. Це не означає, що ви повинні оправдовувати її вчинки. Адже коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, конструктивно і по-людському, а отже, маємо більше шансів, щоб вибрана нами стратегія спрацює.

Коли дитина поводить себе агресивно

  1. З’ясуйте для себе, в яких ситуаціях, з ким, де дитина поводить себе агресивно. Тоді вам легше буде зрозуміти причини такої поведінки.
  2. Навчайте дитину висловлювати свої почуття і потреби відкрито. Гнів та агресивність – це нормальні природні почуття. Головне те, як ми його сприймаємо та виражаємо. Традиційно ми привчаємо дітей затискувати свій гнів та агресивність. І коли ці почуття виникають, дитина навчається їх ховати, відчуваючи сором, провину.
  3. Встановіть чіткі та незмінні межі поведінки. Впевніться, що дитина розуміє: ворожі агресивні дії не припустимі ніколи.
  4. Пам’ятайте, що ваші дії для дитини – основний взірець для наслідування. Ваша поведінка може бути уроком того, як можна одержувати те, що хочеш, не звертаючись до нападів, тиску, погроз, бійок.

Що в наших діях може викликати агресивні почуття і дії наших дітей.

  1. Накази, команди: “Зараз же перестань!”, “Забери!”, “Винеси відро!”, “Швидко в ліжко!”, “Замовкни!”. В цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають відчуття безправ’я та покину тості. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками.
  2. Попередження, застереження, погрози: “Якщо ти не перестанеш плакати, я піду”, “Якщо ти не перестанеш плакати, я піду”, “Дивись, щоб не стало гірше”, “Не прийдеш вчасно, тримайся”. Погрози та попередження погані тим, що при частому повторенні, діти до них звикають і перестають на них реагувати.
  3. Мораль, повчання, проповіді: “Ти зобов’язаний поводити себе так, як належить”, “Кожна людина повинна працювати”, “Ти повинен поважати дорослих”. Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Моральні основи і моральну поведінку виховують не стільки слова, скільки атмосфера в сім’ї, поведінка дорослих.
  4. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину: “А ти візьми і скажи…”, “По-моєму, треба…”, “Я б на твоєму місці…”. Діти не схильні дослухатись до наших порад. Така позиція батька “зверху” дратує дітей, а головне, не залишає у них бажання розповісти докладніше про свою проблему.
  5. Докази, нотації, “лекції”: “Слід би знати, що перед їжею треба мити руки”, “Все через тебе!”, “Даремно я на тебе надіялась”, “Завжди ти…”. Це викликає у дітей або активне захищання, або нудьгу, подавленість, розчарованість у собі і у своїх стосунках з батьками. В цьому випадку у дитини формується низька самооцінка. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують її.
  6. Обзивання, висміювання: “Плакса-вакса”, “Не будь лапшою”, “Ну, просто бовдур!”, “Який же ти ледащо!”. Все це – найкращий спосіб відштовхнути дитину і “допомогти” їй розчаруватися в собі. Звичайно, в таких випадках діти ображаються і захищаються: “А сама яка?”, “Ну і буду таким!”.
  7. Випитування, здогадування, розслідування: “Що ж все-таки трапилося? Я все одно дізнаюся”, “Чому ти знову отримав двійку?”, “Ну чому ти мовчиш?”. Утриматися в розмові від запитань дуже важко. І все ж краще постаратися і спробувати замінити питальні речення на стверджувальні. Питання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння і підтримка.
  8. Співчуття на словах, умовляння. Звичайно, дитина потребує співчуття. І все-таки є ризик, що слова “я тебе розумію”, “я тобі співчуваю” прозвучать фальшиво. Може замість цього промовчати, притиснувши її до себе.
  9. Ігнорування. “Відчепись, “Не до тебе”, “Завжди ти зі своїми скаргами”.


Спілкування батьків з підлітком

Гормональний фон у 14-15 років поступово вирівнюється, але з’являється надлишок енергії, який терміново потрібно десь діти. Підліток цього віку живе за принципом «сила є – розум не потрібен». Такаж прямолінійна і його логіка, він поділяє світ тільки на хороше та погане. До хорошого відноситься все, що йому до душі – прогули школи, паління, мат, алкоголь та безбашені компанії. Так жити весело і стильно. Крім того, йому здається, що не підікорюючись волі «предків», він зберігає почуття власної гідності. Під категорію поганого підпадає, нажаль, часто все, що стосується нудних дорослих – будь-яке слово батьків та вчителів сприймається як образа.

Здається, що більшість підлітків демонструють вибірковість слуху. Звичайно, вони чують музику, друзів, але коли справа доходить до реакції на прохання батьків – зовсім інша історія. Ви уже намагалися кричати та погрожувати, щоб звернути на себе увагу? Нічого дивного: найпоширенішим серед важких моментів виховання підлітків є пункт «Моя дитна мене не чує». Отже, необхідно достукатись до неї іншими методами.

  1. Найпростіший спосіб звернути на себе увагу дитини – говорити не більше, а менше. Дітям необхідно більше часу обдумати, що вони чують, перш ніж щось сказати. Так, якщо ви задаєте питання сину чи донці зачекайте принаймі три секунди – дитина отримає більше інформації надасть нормальну відповідь.
  2. Будьте самі уважним слухачем. Будьте впевнені, що самі можете слугувати прикладом того, чого вимагаєте від сина чи доньки. Покажіть що вислуховуєте чоловіка, дружину, друзів, рідних і звичайно, саму дитину. Слухайте дитину в 2 рази більше, ніж говорите.
  3. Говоріть вічливо і тихо. Швидше за все ви примусите підлітка не звертати на вас увагу, якщо в голосі явно будуть звучати критика, накази, нотації, засудження, крик та мольба. Просто говоріть з ним так, як хотіли б, щоб говорили з вами.
  4. Зверніть на себе увагу перед тим, як щось сказати. На початку будьте впевнені що дитина дивиться на вас (попросіть подивитись на вас). Коли ви дивитись один одному в очі – дитина у вашому розпорядженні, можна формулювати своє прохання. Якщо так робити постійно, коли вам необхідна увага, це привчить дитину слухати вас.
  5. Іноді підліткам важко переключитися, особливо якщо вони зайняті тим, що їм подобається. Менш того, дитина справді може вас не чути. В такому випадку робіть попередження – встановіть часове обмеження: «Мені знадобиться твоя допомога через 2 хвилини» або «Я хочу з тобою поговорити за хвилину». Але більш ніж на 5 хв. відтягувати не варто – а то знов забуде.
  6. Намагайтесь говорити коротко, м’яко і точно. В цьому віці дитина краще сприймає, якщо знає що не доведеться вислуховувати цілу лекцію. Тому нехай ваші прохання будуть короткими: «Прибери, будь-ласка у шафі пред тим, як підеш гуляти», «Зараз тобі треба вивчити фізику», або дуже кратко: «Прибирання!», «Алгебра».
  7. Дуже часто у підлітків, в зв’язку з необхідністю відчути себе дорослими, проявляються такі риси, як грубість, неповага. Підліток не знає, як йому проявити свою дорослість, і знаходить найлегший шлях – грубість, брутальні фрази, які раніше не міг собі дозволити. І тут батькам дуже важливо правильно повести сеье, щоб не просто накричати та «надавити авторитетом», а виправити ситуацію.
  8. В першу чергу, говоріть з дитиною ні рівних, не сюсюкайтесь та не подавляйте – дайте їй відчути свою важливість, значимість, щоб вона не шукала інші засоби отримання цього відчуття. Радьтесь з нею частіше в різних сімейних питаннях – не виключено, що дитина запропонує яке-небудь свіже рішення, та і грубити в такій ситуації немає ніякого сенсу.
  9. Коли ваша дитина грубить, відразу ж вкажіть їй на це, щоб завжди знала, що перетнула межу. Головне щоб ваші зауваження були направлені на її поведінку, а не на саму особистість дитини. Наприклад: «Коли я с тобою говорю, ти закочуєш очі (ухмиляєшся). Це ознака неповаги. Не треба так більше робити», «Говорити мені «відчипись», коли я з тобою розмовляю, неприпустимо. Намагайся зробити так, щоб я більше не повторювала».
  10. Поясніть дитині як правильно. Не думайти що вони самі знають, як правильно поводитись. Тільки робіть це не у вигляді повчання, а під час дружньої бесіди, ще краще – власним прикладом. Зверніть увагу, як ви, дорослі, спілкуєтесь між собою. Недаром кажуть, що скільки б ми не вчили своїх дітей добрим манерам, вони все одно будуть поводити себе, як батьки.
  11. Ніколи не прирікайтесь. Не треба демонстративно зітхати, пожимати плечима, показувати, що ви розсердились. Як не треба і вмовляти, сваритися – така тактика ніколи не спрацьовує. Діти-підлітки перестають грубити, коли бачать, що це – неефективно для звернення вашої уваги. Тримайтеся нейтрально, не відповідайте. Наприклад, дивіться відсторонено на що-небудь, а якщо не допомагає, підіть в іншу кімнату. Просто відмовтесь продовжувати розмову, доки син чи дочка грубить, і робіть так ЗАВЖДИ.
  12. Важливий момент: намагайтесь поправляти дитину, якщо він неправильно чи грубо себе веде, віч на віч, а не в присутності інших дорослих чи підлітків. Або можете натрапити на ще більшу грубість – памятайте, що ваша дитина вже не маленька та боляче сприймає будь-яку критику на свою адресу, особливо на людях.
  13. Заохочуйте поважаючу, правильну поведінку як можна частіше – це найпростіший спосіб домогтися бажаного. Згідно досліджень, батьки підлітків робліть навпаки: замість того, щоб звертати увагу на хороше, постійно вкзують на погане. І тому, як тільки ви побачите чи почуєте, що ваш «грубіян» проявляє вічливість чи повагу, обов’язково похваліть його, оцініть його намагання, навіть якщо не дуже вийшло, але ви бачите що він намагався. На жаль з брехнею свох дітей в той чи інший час стикаються всі батьки. Тільки у підлітковому віці брехня, тим паче, якщо вона була і раніше, стає для дитини звичкою, вона частіше бреше. І справа не тільки у складному віці – зявляється все більше таємниць від батьків, і, відповідно, і підстав збрехати. Крім того, багато пділітків брешуть і у спілкуванні з однолітками – щоб прикрасити свої якості, можливості та здібності. Дуже прикро, коли це стає звичкою, а твердження «Саме пройде»,тут недоречно. Необхідно намагатися м’яко, делікатно, але рішуче відучити дитину брехати.
  14. Постійно пояснюйте своє ставлення до чесності. Але перед цим подумайте, який приклад чесності подаєте ви. Чи використовуєте ви «невинну» брехню? Просили, щоб дитина відповіла по телефону що вас немає вдома, якщо ви є? Завжди повертаєте зайві гроші, якщо вам не неправильно дали здачу? Хизуєтесь вдома, якщо вам вдалося де-небудь кого небудь на чому-небудь? Кожен раз, роблячи так, ви дозволяєте своєму вдячному учневі робити так само. Почніть із себе.
  15. Проаналізуйте, чому дитина обманює та виявіть причину. Як правило, підліток починає брехати що звернути на себе увагу батьків, дорослих, друзів. На другому місці заздрощі, відчай та злість. А на третьому – страх перед покаранням або страх підвести близьких. Пряме питання на цю тему не спрацьовує: вони самі точно не знають справжніх причин брехні. Проаналізуйте самі: коли почалася брехня? В чому звичайно обманює? Кому бреше – всим чи деяким? Чому?
  16. Задавайте питання, які допоможуть дитині самій зрозуміти, що це неправильно та дочекайтесь на них відповіді. Наприклад: «Що буде, якщо у вашій родині всі почнуть один одного обманювати?» «Щоб ти відчував, якщо я б тебе обманювала», «Якщо ти не можеж дотриматись слова, як я можу вірити тобі?», «Якщо я тобі наобіцяю що-небудь дуже важливе для тебе, а потім скажу, що набрехала?» і т.д.
  17. Не реагуйте занадто гостро на перебільшення правди це, звичайно, легше сказати, ніж зробити, але варто повторитись, підлітки часто обманюють, щоб привернути увагу. Якщо ваша дитина вчинила саме так, намагайтесь зберегти спокій – від вашого крику їй захочеться тільки забігти куди подалі, але ніяк не стати чесним. І відносьтесь до його інтересів лояльніше – не влаштовуйте розборки за кожне маленьке порушення чи неслухняність, бо буде легше збрехати ніж сказати вам правду.
  18. Пояність, чому обман – погано. Так, вашому дорослому сину чи донці це теж потрібно. Підійдіть до питання прямо та аргументуйте: брехня може привести до неприємностей, а може – і до дуже великих неприємностей, репутація також страждає і дуже, це ображає, особливо близьких і т.д.
  19. Уведіть «штраф» за обман. Присому обарайте такий метод, щоб дитина не почала вас боятися (і знову таки брехати), а розхотів обманювати. Наприклад: нехай кожен раз, обманувши, пише письмове вибачення «постраждалому» – матері, батькові, братові, сестрі. Або невеличкий твір з переказом, щонайменше 5 доводів про шкоду брехні (і вам корисно буде прочитати, щоб зрозуміти дитину) – можливо, так буде легше сказати правду?Так, діти, які доросліють – не подарунок. Дуже складно буває поводити себе з ними стримано та спокійно. Але важливо пам’ятати мудрі слова: «І це пройде». Візьміть за правило, лягаючи спати, аналізувати прожитий день. Подумки відмічайте помилки у спілкуванні з підлітком, намагайтесь спрогнозувати його поведінку. Така передбачуваність допоможе спокійному та доброзичливому спілкуванню. Тоді, ставши дійсно дорослою людиною, він не загубить впевненості в тому, що найкращі друзі – це батьки. Бо саме вони у трудну хвилину підтримали, змогли зрозуміти та прийняти.

А нагородою вам будуть довіра, повага та любов.


Психологічний захист від насильства над дітьми в сім’ї

Нажаль, в нашому суспільстві переважає думка, що проблеми жорстокого поводження із членами сім’ї є внутрішньою проблемою цієї сім’ї і не потребує втручання суспільства, а тим більше держави. Але саме право на захист від насильства над особою, особливо в сім’ї, є одним із найголовніших прав громадян та дітей зокрема.

Ще недавно в нашому суспільстві вважалося неприйнятним говорити відверто про насильство в сім’ї. Проте ця форма насильства існує давно і зустрічається досить часто. Невпевненість та боротьба часто постають у проявах насильства до тих людей, які поруч.

Особливо гострою проблемою є насильство над дітьми. Реальність така, що вірогідність кривдження дітей є в усіх соціальних верствах та в усіх сім’ях на різних етапах розвитку. Діти — це майбутнє кожної держави. А тому фізичні та емоційні травми, які вони переживають, обкрадають суспільство та усіх його членів зокрема. Не завжди можна уникнути дитячих травм, але їхня мінімізація має стати важливою метою соціальної політики.

Насильство розглядають у чотирьох площинах: правовій, моральній, суспільно-політичній та психологічній. У правовій площині більшість випадків насильства карається законом. Та все-таки проблема полягає в тому, що жертви насильства не завжди звертаються по допомогу до правоохоронних органів. А чи захищає закон жертви насильства та чи стримує насильників?

Насильство у моральній площині окреслює кривдження осіб, слабших фізично, часто з фізичними або психічною вадами.

У суспільно-політичній площині насильство набуває значних розмірів, про що свідчать війни, збройні конфлікти, акти непокори, а також бійки у громадських місцях.

У психологічній площині — це явища, що відбуваються у психіці людини, а також у їхніх стосунках. Головний зміст цього виду насильства — страждання жертви, її безсиллі, внутрішньому розладі, приниженні.

Насильство має спільні елементи:

  • завжди являється наслідком продуманої дії, отже не є випадковим;
  • пов’язується із порушенням певних прав особи чи групи осіб;
  • присутній елемент послаблення здатності до захисту.

Насильство дуже часто присутнє в нашому житті і ми відіграємо в ньому певну роль. Залежно від ситуації ми є свідками, жертвами або ж кривдниками. Трагічність ситуації в тому, що свідки чи жертви насильницької діяльності переносять модель кривдницької поведінки у власне життя та продовжують чинити насильство. Власне створюється коло насильства: жертви стають кривдниками.

Нині, коли громадськість в Україні починає усвідомлювати людські права та свободи, коли прийнято Закон «Про попередження насильства в сім’ї», цей злочин нарешті став помітним для суспільства.

Насильство є фактором примусового контролю, який практикує одна людина над іншою.

Найчастіше насильство проявляється в сім’ї. Це реальна дія чи погроза фізичної, сексуальної, психологічної або економічної образи та насильство з боку однієї особи щодо іншої, з якою вона має чи мала інтимні або інші значущі стосунки.

Як правило, насильство в сім’ї складається з таких елементів:

Витоки насильства в сім’ї закладено у звичаях суспільства, в системі норм і правил, які передбачають для чоловіків, жінок та дітей різну визначену поведінку: активну та агресивну для чоловіків, поступливу для жінок і покірну для дітей. Значною мірою така поведінка є наслідком традиційного виховання, за якого агресивна поведінка чоловіків розглядається як єдиний та прийнятний спосіб вирішення проблем. Хлопчиків навчають бути напористими у досягненні своє мети, тоді як дівчаток вчать терпіти й пристосовуватися. Результатом такого впливу сім’ї та оточення є нинішня сумна картина насильства над жінками в нашій країні. Крім того, воно може здійснюватися й над іншими членами сім’ї, особливо над дітьми.

Насильство в сім’ї дуже впливає на життя дітей і підлітків. Третина дітей в Україні щороку спостерігають акти насильства в сім’ і. Діти, матері яких зазнали знущань, у шість разів частіше намагаються покінчити життя самогубством, 50% з них схильні до зловживань наркотиками та алкоголем. Двадцять відсотків студентів вищих навчальних закладів втягнуті у насильницькі стосунки, причому 66% розповідають про це другові, 26% — батькам, 25% — нікому не розповідають.

Часто насильство виявляється як комбінація фізичної, сексуальної та/або емоційної образи.

Щоб визначити ступінь насильницьких дій, досить з’ясувати такі випадки насильства:

Фізичне насильство: хтось дитину штовхає, завдає болю ляпасами, стусанами, ударами кулаків; жбурляє предмети, загрожує зброєю або завдає ран; фізично перешкоджає при спробі вийти з дому; закриває ззовні дитину в помешканні; залишає одну в небезпечних місцях; відмовляється допомогти, коли дитина хвора; перешкоджає при спробі звернутися за медичною допомогою; не дає заснути вночі; відмовляється купувати продукти харчування та інші необхідні для дитини товари; псує її майно; ображає батьків, молодших братів та сестер; загрожує заподіяти шкоду родичам або друзям.

Сексуальне насильство: поводяться з дитиною як з сексуальним об’єктом; змушують роздягатися проти її волі; змушують вступати в статевий акт проти волі дитини, ґвалтують її; здійснюють статевий акт з особливою жорстокістю; змушують вступати у статевий акт після побоїв; змушують дивитися і/або повторювати порнографічні дії. За статистикою, одна третина підлітків зазнає насилля в інтимних стосунках.

Емоційна образа: постійно дитину принижують, кричать на неї та/або кривдять (наприклад, говорять, що вона занадто товста, худа, дурна і т. д.); ігнорують почуття дитини; висміюють її переконання; забороняють виходити на вулицю, гратися з однолітками; маніпулюють нею, використовуючи при цьому неправду й незгоду; кривдять її родичів і друзів або проганяють їх; критикують її, висміюють.

Економічне насилля: економічні утиски (не давати грошей, машину, кредитні картки для зняття грошей з рахунку жертви та витрата їх на себе; використання правової системи проти жертви).

Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім’ю, бути гарними батьками, а також є поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.

Отже, дитина потребує соціально-правового захисту.

Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспектах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробудження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту!

Як же захистити дитину?

Що можна зробити, щоб запобігти жорстокому поводженню з дітьми та насильству в сім’ї? Хто повинен зупинити цикл знущань? Це можуть і повинні зробити матір та батько! Якщо кривдником є батько, то лише жінка може захистити своїх дітей і себе саму. Якщо кривдником є жінка, то батько може перервати насильницькі стосунки і захистити дітей.

Щоб зупинити цикл насильства, потрібно:

  1. Володіти інформацією щодо проблеми насильства в сім’ї.
  2. Зрозуміти та усвідомити, який стиль стосунків існує у Вашій родині.
  3. Якщо наявні насильницькі стосунки — спробувати розірвати коло/цикл насильства та захистити своїх дітей і себе.

Треба широко інформувати людей, на всіх рівнях суспільного життя, про сучасні погляди на проблему насильства, про документи ООН з цього приводу: «Про права людини», «Про права дитини», «Про ліквідацію всіх видів дискримінації проти жінок». Це дозволить створити у суспільстві нетерпиме ставлення до насильства, усвідомлення людиною своїх прав.

Найнебезпечніше те, що насильство дає дуже серйозні негативні соціальні наслідки. Воно породжує терор, безладдя; відчуття відсутності допомоги, невпевненості, безнадійності або безсилля; відчуття провини; відчуття придушення волі; примари; відсутність самоповаги; настирливі спогади; напади страхів, депресію; фобії, смуток; роздуми про самогубство; самозвинувачення; втрату довіри; сумніви щодо віри в щось; наркотичну/алкогольну залежність; жагу помсти.

Наслідки домашнього насильства для дітей:

Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія. Існує ряд спільних ознак, що характеризують переживання та поведінку більшості таких дітей.

Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.

Зовнішні прояви поведінки. Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.

Нездатність виразити почуття вербальне. Спостерігаючи за практикою насильства в сім’ї, діти доходять висновку, що насильство — це спосіб, яким «дорослі» вирішують свої конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їхні почуття/думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.

Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:

  • у залежності від стратегії кривдника — явне та приховане (непряме);
  • за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;
  • за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;
  • за місцем та оточенням: вдома — з боку родичів; у школі — збоку педагогів або дітей; на вулиці — з боку дітей або незнайомих дорослих.

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров’ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей — жертв насильства — з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.