Практичний психолог:
Щурук Ірина Василівна
Кваліфікаційна категорія:
спеціаліст вищої категорії,
звання "психолог-методист"
Педагогічний стаж: 20 років
Тема самоосвітньої діяльності: Розвиток емоційно-вольової сфери та пізнавальної активності дошкільників шляхом використання елементів арт-терапії та тілесно-орієтованої терапії в умовах воєнного стану
Графік консультацій для батьків:
Понеділок 07:30 - 08:30
Четвер 07:30 - 08:30
В умовах карантинних обмежень звертатись за консультаціями за номером +380666745775
Вся радість життя вміщується в усмішці дитини!
Дитина не хоче йти
в дитячий садок
(батьківські секрети) 07.08.2023р.
20 СПОСОБІВ ПОДОЛАТИ ДИТЯЧУ ІСТЕРИКУ
(чек - лист для батьків) 06.06.2023р.
Ваша дитина незабаром піде до школи. Для всієї сім’ї — це значна подія. Клопоти та хвилювання починаються задовго до цього дня. Батьків найчастіше турбує те, як дитина навчатиметься, чи полюбить школу, як потоваришує з новими друзями…
А для дитини — це новий важливий та важкий етап, адже малюк змінює свій статус дошкільника на школяра. Це складний процес, пов’язаний з перебудовою способу життя, психіки дитини та з незвичним для неї фізичним навантаженням. Зробити так, щоб перехід до нового ритму життя минув для дитини безболісно, — завдання складне.
Батьки часто вважають, що до школи готові саме ті діти, які вже вміють читати та писати, з легкістю запам’ятовують та переказують почуту інформацію. Це не зовсім так. Чи не найголовнішою складовою підготовки малюка до школи є психологічна готовність.
Підготовці дитини до нового соціального статусу слід приділити увагу. Чим ближче до школи, тим частіше варто говорити про неї зі своїми дітлахами. Наприклад, можна запитати у дитини, чого вона очікує від школи. Малюк розповість те, що вже встиг нафантазувати, слухаючи розповіді старших товаришів. Батьки можуть цю картину делікатно підкоригувати.
Щоб допомогти дітям психологічно підготуватися до школи, потрібно говорити з ними про навчання, але не лякати майбутніми труднощами шкільного життя. Інакше, коли дитина прийде до школи, в неї можуть з’явитися такі психологічні труднощі, як почуття страху, негативне ставлення до навчання, до вчителя, занижена самооцінка. Позиція дорослих має бути спокійною, діловитою та підбадьорливою, щоб дитина відчувала, що вдома її розуміють, вірять в її сили та завжди готові прийти на допомогу.
Також допоможуть розповіді про корисність знань, спільні приємні клопоти щодо купівлі нового одягу та шкільного приладдя. Важливо, щоб атмосфера підготовки була насичена очікуванням дива. Це допоможе налаштуватися на потрібний лад та подолати перший, іноді не найприємніший, досвід від початку навчального року.
Крім того, свою готовність до навчання дитина має виражати і сама. У малюка має бути бажання вчитися, тому що в школі він може дізнатися щось нове, здобути багато знань, познайомитися з новими друзями і якнайшвидше стати «дорослим», а не тому, що матуся з татусем пообіцяли купити нову ляльку або робота.
Перші дні дітлахів обов’язково потрібно супроводжувати до школи, щоб при першій же зустрічі з новим та незнайомим для них оточенням, вони відчували, що поруч близька людина, яка зможе надати в будь-якій ситуації свою підтримку. Також, завжди слід стежити за тим, що відбувається з дітьми, розмовляти з ними про те, що трапляється в школі, щоб вчасно розгледіти проблеми.
У перші місяці навчання дитини в школі не вимагайте від неї миттєвої повної відповідальності та самостійності, не забувайте про допомогу їй. Період адаптації має бути не обтяжливим. Батькам бажано уникати критики, якщо у малюка щось не виходить. намагайтеся якомога частіше хвалити дитину за успіхи та не сваріть за помилки.
Також не варто зловживати виразом «ти повинен», адже коли немає «хочу», одне тільки «повинен» ніколи не спрацює. Не протиставляйте свого школяра іншим, більш успішним учням, порівнювати потрібно тільки з ним самим: «Сьогодні твою успіхи кращі, ніж учора».
Щоб зрозуміти, наскільки психологічно та емоційно ваша дитина готова до школи, потрібно оцінити її за такими критеріями:
1. Соціальні навички:
· може без допомоги дорослих познайомитися з іншими дітьми;
· уміє ввічливо говорити як з дітьми, так і з дорослими;
· слухається дорослих та не сперечається з ними;
· приймає вимоги дорослих;
· дотримує суспільних правил поведінки;
· уміє підкорятися загальним правилам групи та співпрацювати з іншими.
2. Самообслуговування, гігієна та культура поведінки:
· уміє дотримувати порядку — розстеляє та застилає своє ліжко, кладе на місце іграшки, книжки, одяг;
· самостійно одягається та роздягається — все натягує, застібає ґудзики та зав’язує шнурки;
· умивається і чистить зуби;
· може приготувати для себе нескладну страву;
· культурно поводиться за столом.
3. Посидючість:
· може тривалий час займатися одним ділом;
· може сконцентруватися та виконати завдання, навіть якщо воно зовсім не цікаве.
4. Мова:
· вміє звертатися до співрозмовника;
· може розповісти та переказати історію;
· може висловити свою думку так, щоб бути зрозумілим;
· уміє коректно виявляти свої потреби, бажання та емоції.
5. Інтелектуальна готовність:
· вміє передбачати наслідки своїх вчинків.
6. Знання елементарної математики:
· уміє лічити;
· розрізняє сторони, положення об’єктів, вимірювання довжини простими способами (широкий крок, стопа).
7. Готовність до читання та письма:
· малює прості фігури (коло, квадрат, ромб);
· слухає розповіді, казки, уміє переказати їхній головний зміст.
8. Турбота про безпеку:
· знає правила безпеки на дорогах;
· уміє переходити через дорогу;
· знає, як поводитися в надзвичайних ситуаціях.
9. Розуміння атмосферних явищ:
· знає, що буде, якщо збираються хмари, що не можна стояти під час грози під деревом;
· розуміє, про що говорить диктор під час прогнозу погоди по телевізору тощо.
10. Знання сім’ї, країни:
· знає свої дані, прізвища та імена близьких людей, де вони працюють;
· знає назву свого міста, своєї країни та її державних символів (герб, прапор).
Приділяйте достатньо уваги своїм дітям, займайтеся з ними, допоможіть їм набути потрібні вміння та навички — і згодом школа для вашої дитини буде місцем, куди вона залюбки ходитиме щодня. Не лякайтеся змін у житті ваших школярів, тоді вони будуть більш відкритим до всього нового, невідомого. Школа стане для першокласника дверима в світ цікавих подій, добрих друзів, захопливих знань.
Ментальне здоров’я є невід’ємною частиною щасливого життя. Це поняття дуже широке і поєднує різні аспекти. Як зрозуміти, що стан душевного здоров’я вийшов із рівноваги та настав час звернутися до психотерапевта — розказуємо далі.
Згідно з визначенням ВООЗ, ментальне здоров’я — це стан щастя та добробуту, в якому людина реалізує свої творчі здібності, може протистояти життєвим стресам, продуктивно працювати та робити внесок у суспільне життя.
Це означає, що ментальне здоров’я об’єднує здоровий дух та психіку людини із соціальним складником. Воно є важливим для втілення бажань, реалізації цілей, доброго фізичного самопочуття. А з іншого боку — психічне здоров’я кожного індивіда важливе для всього суспільства.
Стан ментального здоров’я залежить від багатьох чинників: соціальних, екологічних та навіть економічних.
Психічно здорова людина:
може розрізняти свої емоції, керувати ними та гармонійно функціонувати;
здатна спілкуватися і будувати стосунки з іншими;
розвивається й навчається;
позитивно оцінює себе, приймає та любить;
приймає власні тверді рішення;
нормально адаптовується до нових умов життя;
може розв’язувати проблеми.
Здатність отримувати задоволення від життя — основна риса ментально здорової людини.
Психічні розлади становлять проблему і навіть загрозу, адже сьогодні близько 14% усіх відомих захворювань стосуються власне ментальних проблем. Чимало людей не визнають своїх труднощів або ж не мають доступу до належного лікування.
Існує понад 200 класифікованих видів психічних захворювань. Найбільш розповсюджені з них: тривожні і поведінкові розлади, гіперактивний розлад з дефіцитом уваги, порушення харчової поведінки, розлади спектру шизофренії, депресія, посттравматичний синдром, залежність від психоактивних речовин.
Психічне здоров’я може порушуватися під дією:
генетичних чинників;
наркотичних речовин;
гормонального дисбалансу;
індивідуальних характеристик людини (наприклад, схильності до депресій та песимізму);
швидких соціальних та політичних змін (зокрема, внаслідок воєнних дій);
соціальної дискримінації на фоні різних чинників: сексуальна орієнтація, расова приналежність, ВІЛ-позитивний статус тощо;
сексуального насильства;
психологічного тиску;
стресу та умов роботи.
Психічне здоров’я значною мірою залежить від атмосфери у сім’ї, дитячого досвіду, соціального оточення. Особливо важливим є сприятливе середовище зростання для дітей та підлітків, у яких психіка лише формується.
Що важливо для підтримання ментального здоров’я на належному рівні? Назвемо кілька прикладів:
розвиток емоційного інтелекту в дітей: сприйняття і розуміння своїх емоцій допоможе їм у дорослому віці вправніше керувати своїм станом;
організація здорової атмосфери в родині, налагодження режиму дня для маленьких дітей;
соціальна підтримка незахищених верств населення (наприклад, матерів-одиначок, жінок, що постраждали від насильства, людей з інвалідністю);
локальні програми з підтримання психічного здоров’я — у школах, університетах, на підприємствах.
Підтримувати власне ментальне здоров’я можна самостійно. Для цього необхідно:
дбати про режим сну;
уникати стресових ситуацій та навчитись адекватно на них реагувати;
збалансувати харчування і додати фізичної активності — іноді достатньо активізувати організм та налагодити гормональний фон, щоб виправити ситуацію.
Психічне благополуччя людини не завжди залежить від неї. Є генетичні та вроджені особливості розвитку, що впливають на нервову систему, а набуті психічні розлади не завжди діагностують вчасно. Коли ж варто звернутись до психотерапевта? Як розпізнати перші ознаки порушення психічного здоров’я?
Радимо відвідати спеціаліста, якщо спостерігаєте порушення сну і харчової поведінки, відчуваєте тривалу апатію та відсутність енергії.
На жаль, в Україні все ще існують певні упередження стосовно психотерапії, хоча в останні роки тенденція змінюється на краще. Слід врахувати, що Україна успадкувала радянський підхід до психіатрії, де пацієнти з психічними розладами були ізольовані від суспільного життя. Звідти сформувалось упереджене ставлення до людей, які мають будь-які труднощі з ментальним здоров’ям.
Психотерапевт — також не єдиний, хто має опікуватися ментальним здоров’ям. Це завдання стосується багатьох:
Батьки. Змалку слід створювати для дитини здорову й доброзичливу атмосферу в сімейному колі. Адже психіка формується саме в сім’ї і те, що закладається в ранньому дитинстві, залишається на все життя: самооцінка, вміння спілкуватись і розуміти себе та інших.
Вчителі. Не завжди батьки можуть вчасно помітити зміни в поведінці своєї дитини. Особливо це стосується підлітків — вони більш замкнуті, а більшість часу проводять у школі та з друзями. Тому вчителям варто звертати увагу на поведінку своїх учнів, будувати з ними довірливі відносини, допомагати вирішувати конфлікти.
Роботодавці. Працездатність однією з перших страждає від порушень психіки. В той же час сприятлива атмосфера на робочому місці зміцнює колектив та є профілактикою психічних розладів.
Розпізнати психічний розлад на початковому етапі досить складно. Легкі форми депресії чи порушення сну люди не завжди сприймають серйозно. Психічні розлади обмежують здатність людини працювати, обслуговувати власні потреби, будувати стосунки, – тим самим ускладнюється її життя в суспільстві.
Межі між психічним благополуччям і хворобою розмиті. Є чимало станів «на межі». Їхні прояви різноманітні та не завжди викликають підозру.
Слід зауважити, що між психікою та всіма системами організму існує міцний зв’язок, тож ще до діагностування психічного розладу можуть проявлятись соматичні захворювання.
Головні ознаки порушення психологічної рівноваги та перші “дзвіночки” ментальних розладів за даними ВООЗ:
фізичні (порушення сну, больові відчуття у будь-якій частині тіла)
емоційні (постійне відчуття страху, тривоги, журби)
когнітивні (труднощі з чітким мисленням, порушення пам’яті, патологічні переконання)
поведінкові (агресія, зловживання алкоголем чи наркотиками, неспроможність виконувати повсякденні функції)
перцептивні (наприклад, пацієнту здається, що він бачить або чує те, чого не помічають інші)
Насправді ознаки розладів дуже індивідуальні і відрізнити їх може лише лікар. Тому займатися самодіагностикою не варто.
Добре психічне здоров’я є невід’ємною частиною добробуту людини. Психічне здоров’я як і багато поширених психічних розладів формуються в різних соціальних, економічних та фізичних умовах, що супроводжують людину на різних етапах життя.
Психічне здоров’я завжди йде поруч із соціальним, а воно, своєю чергою, — з економічними чинниками.
Тому матеріальні блага також мають велику вагу у формуванні психіки, поведінки, самопочуття людини. Фактори ризику стосовно розвитку багатьох ментальних розладів значною мірою пов’язані із соціальною нерівністю. Власне соціальні детермінанти здоров’я – умови, в яких люди народжуються, навчаються, працюють і старіють – є ключовою причиною несправедливих відмінностей стану здоров’я людей в різних країнах світу.
Проте до деяких порушень можуть призвести не лише матеріальні фактори. Наприклад, соціофобія може виникати внаслідок посттравматичного синдрому. Певні умови виховання можуть формувати в дорослому віці відчуття незахищеності, ненависть до суспільства.
Існують маркери, за якими людина вважається соціально здоровою:
легко адаптується до соціального середовища та його змін
зберігає почуття гідності, може приймати рішення без зайвого тиску
прагне вирішувати проблеми соціального значення, може привертати до них увагу інших
проявляє креативність під час розв’язання соціальних проблем
прагне до саморозвитку в соціальному та економічному напрямах
готова себе змінювати і вдосконалювати, дисциплінувати і навчатися.
Так, соціальне здоров’я людини значною мірою залежить від стану суспільства загалом та економічно-політичної ситуації в країні. Проте починати варто завжди з себе.
Що можна зробити задля підтримки власного соціального здоров’я?
покращити свої побутові умови, а при можливості – умови проживання
за необхідності змінити роботу
позбутись шкідливих звичок
формувати здорові звички як для себе, так і для своєї сім’ї
встановлювати соціальні зв’язки і взаємодіяти з іншими: з родиною, друзями, партнерами, сусідами, колегами
долучитись до допомоги вразливим групам населення.
Рекомендації для батьків
Після напруженого робочого дня багато батьків грається з маленькими дітьми, щоб позбутися стресу. Та чи відомо вам, що й малята теж відчувають стрес?
Стрес – невід'ємна частина життя сучасної людини. Хронічний стрес може спровокувати в дорослих такі недуги, як цукровий діабет, астма, депресія, артрит, гіпертонія й серцево-судинні захворювання.
У маленьких дітей прояви стресу насамперед пов'язані з проблемами з поведінкою: дитина стає примхливою або стикається з труднощами у навчанні. Іноді стрес у маленьких дітей призводить до енурезу. Якщо у вашої дитини є ті чи інші симптоми стресу, знайте: ви цілком у змозі їй допомогти. Як саме – спробуймо з’ясувати.
Причини стресу в дошкільнят
Стрес – це реакція людини на складні ситуації в школі, на роботі, у взаєминах із друзями, родиною тощо. У дошкільнят прояви стресу нерідко виникають із низки причин. Розгляньмо найпоширеніші.
1. Розлука з батьками. Маленькі діти, коли їх уперше приводять у дитячий садок, відчувають занепокоєння і стрес через страх розлуки з батьками. Коли дитині самотужки, без звичної для неї підтримки доводиться досліджувати соціальне оточення, це може викликати в неї страх і занепокоєння.
2. Соціальний тиск. Зазвичай його відчувають діти старшого віку, але іноді й дошкільнятам ведеться нелегко, скажімо, коли вони змушені пристосовуватися до нової ситуації (наприклад, у дитячому садку). Діти стають сором'язливими й замкнутими.
3. Домашня атмосфера. Атмосфера в родині суттєво впливає на поведінку і звички дитини. Діти, які стають свідками частих конфліктів у сім'ї, розлучення батьків або смерті когось із близьких, нерідко страждають від стресу.
4. Інші чинники. Стрес у дошкільнят може виникати через тривожні повідомлення в новинах, хвороби, фінансові проблеми в родині, брак батьківської підтримки тощо. Дослідження також свідчать, що причиною стресу в дошкільнят може бути хронічний стрес, який переживають їхні батьки, особливо матір.
Симптоми стресу в дошкільнят
1. Недостатньо розвинені мовленнєві навички.
2. Розлади навчання.
3. Погана зосередженість.
4. Проблеми при запам'ятовуванні.
5. Агресивна поведінка.
6. Дитина грубо розмовляє з людьми навколо.
7. Дитині важко довіряти іншим людям.
8. Дитині нелегко заводити друзів.
9. Регресивна поведінка (дитина виявляє ознаки поведінки, властивої дітям молодшого віку).
10. Дитина потребує уваги до себе, намагаючись здобути її всілякими способами.
11. Дитина часто плаче або кричить.
12. Дитину охоплює істерика.
13. Дитина невпевнена в собі.
14. Дитина відчуває тривожність і страх.
15. Дитина замкнута.
16. Дитина дратівлива.
17. Дитина боїться розлуки з батьками.
18. Дитина має розлади сну.
19. У дитини часто болить живіт.
20. Дитина має поганий апетит, втрачає вагу.
21. Дитині властиві розлади травної системи.
22. Дитина страждає від жахіть.
23. Дитина страждає від енурезу.
Як допомогти дошкільнику впоратися зі стресом
Дотримуючись нескладних порад, вам до снаги допомогти дитині впоратися зі стресом. Ці рекомендації для батьків також стануть основою створення і збереження здорових взаємин із дитиною.
• заспокоюйте дитину. Будьте поруч із нею, допоможіть їй почуватися безпечно. Якщо дитина побоюється залишатися без вас у дитячому садку, скажіть їй, що ви йдете ненадовго;
• говоріть із дитиною спокійним тоном. Це дасть їй змогу впоратися з роздратуванням і заспокоїтися;
• звертайте увагу на поведінку дитини. Якщо вона вередує і час від часу її охоплює істерика, можливо, це – прояви стресу, і своєю поведінкою дитина хоче щось вам сказати;
• допоможіть дитині вербально висловити її почуття. Але водночас окресліть їй кордони.
Пам'ятайте, що стрес – це невід'ємна частина сучасного життя. Ви у змозі допомогти дитині впоратися зі стресом, виявляючи любов і підтримку. Якщо ж усі ваші зусилля марні й дитина все ще перебуває в стресовому стані, зверніться до фахівця.
Настає той час в житті кожної дитини, коли вона переступає поріг дитячого садка. Готовність до садка — поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5—5,5 років. У будь-якому віці — це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.
Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка?
1. На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт.
2. Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.
3. Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.
4. Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу.
5. До кінця раннього віку в дитини з'являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими.
Дитина переживає труднощі адаптаційного періоду, ступінь виразності яких пов'язують:
· і з попередніми умовами виховання, під впливом яких формується поведінкова реакція;
· і зі своєрідністю міжособистісних взаємин дорослих і дітей, з рівнем прихильності дитини до матері;
· і з організацією навчально-виховного процесу в дошкільній установі, соціальними умовами;
· і з індивідуальними особливостями: віковими, психологічними психофізіологічними, нейрофізіологічними, психогенетичними.
Прихід до дитячого садка — перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.
Адаптація – це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності.
Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.
Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.
Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць.виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.
Виокремлюють такі ступені адаптації:
· Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;
· Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;
· Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.
Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.
Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.
Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостіні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.
Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.
Рекомендації для батьків
Щоб процес адаптації не затягувався, необхідно:
· Давати позитивні настановлення, підтримувати бажання дитини йти в садок;
· Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає;
· У перші дні – короткочасне перебування у групі – 1-2 години;
· Наблизити домашній режим до садкового;
· Утримуватися від шумних масових вистав, або зменшити емоційне навантаження;
· Навчати навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).
Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадка. Правильна поведінка рідних у період адаптації дуже важлива, педагоги повинні надати рекомендації батькам:
· Дитині потрібно говорити, що вона вже доросла;
· Не залишати дитину на цілий день у групі;
· Гуляти на майданчику після відвідування садка;
· Давати із собою улюблені іграшки;
· Повідомляти вихователя про особливі звички дитини;
· Придумати ритуал «прощання» й обіграти його вдома;
· Зустрічати дитину з посмішкою;
· Розповідати якомога більше позитивного про садок;
· Підтримувати самостійність дитини вдома.
Готуючись до відвідування дитячого садка, докладно розкажіть дитині, як удень вона буде перебувати в дитсадку, а ввечері ви будете її забирати і вдома разом займатися цікавими справами.
Ідучи будь-куди, завжди розповідайте малюкові про те, що буде, коли ви повернетесь, щоб у нього була впевненість у тому, що він потрібен батькам!
Навчайте дитину всіх необхідних навичок самообслуговування та взаємодії.
Обираючи дитячий садок, звертайте увагу на вихователів, подумайте про те, чи хотілось би вам щодня перебувати поряд з ними. Якщо відповідь «так», впевнено віддавайте свою дитину під опіку цих педагогів.
Домовтеся з вихователем про те, що певний час будете відвідувати ДНЗ разом із дитиною, проте дослухайтесь і до його рекомендацій щодо цього.
Відводячи малюка до дитячого садка, дайте йому маленьку іграшку, сказавши при цьому: «Якщо ти захочеш, щоб я про тебе подумала, візьми і притисни іграшку до себе, — і я одразу про тебе подумаю». Ілюзія управління батьками дуже важлива для малюка — вона знижує реакцію стресу на нову ситуацію
Частіше говоріть дитині про свої почуття і проявляйте їх.
Завжди знаходьте час вислухати, що непокоїть вашу дитину, які у неї складнощі, а також повідомлення про її досягнення та здобутки.
Створіть спокійний, безконфліктний клімат для дитини в сім'ї та дбайливий режим дня. Бережіть нервову систему дитини !
Відвідувати дитячий садок дитині треба лише здоровою!
Найголовніше — почувайтеся компетентними батьками, тобто вірьте, що з будь-якою складною ситуацією можна впоратись, якщо її вирішувати, а не відкладати !
10.09.2022р.