День вишиванки

Вишиванка — мамина любов,

Що у серці квітне знов і знов.

В ній барвисті мрії й тепло,

Світле щастя й рідне джерело.

Хрестиком стелиться доля жива,

Пісня народу і мудрі слова.

Єдності символ, сили й краси,                                                                                          Наш оберіг на всі дні й часи. 

 КАЗОЧКА ПРО ВИШИВАНКУ                                                                                                                                               Жила-була в одному українському селі маленька дівчинка Марічка. Найбільше у світі вона любила слухати бабусині казки та розглядати стару скриню, що стояла біля вікна. У тій скрині зберігалося справжнє диво — вишиванки.

Одного вечора бабуся відкрила скриню й дістала біленьку сорочку, вишиту червоними та чорними нитками.

— Це не просто сорочка, — усміхнулася бабуся. — У кожному хрестику живе любов, добро і сила нашого роду.

Марічка здивовано торкнулася рукавів.

— А хіба нитки можуть бути чарівними?

— Ще й як можуть, — відповіла бабуся. — Колись люди вірили: вишиванка оберігає від усього злого, дарує здоров’я та нагадує, хто ми є.

Уночі Марічці наснився дивний сон. Вона опинилася на квітучому полі, а поруч стояла сама Вишиванка — красива, білосніжна, з яскравими узорами.

— Добрий вечір, Марічко, — лагідно промовила Вишиванка. — Я мандрую Україною вже багато років. Бачила і радість, і смуток, але завжди допомагала людям пам’ятати своє серце.

— А чому на тобі різні узори? — запитала дівчинка.

— Бо кожен узор має своє значення. Калина — це краса й рідна земля. Дубове листя — сила. Квіти — радість. А червоні нитки символізують любов.

Раптом навколо здійнявся сильний вітер. Але Вишиванка розправила рукави, і вітер одразу стих.

— Бачиш? — усміхнулася вона. — Коли люди бережуть свої традиції, вони стають сильнішими.

Вранці Марічка прокинулася дуже щасливою. У День вишиванки вона вдягнула бабусину сорочку й побігла до садочка. Там усі діти були у вишиванках — маленьких, великих, кольорових і дуже красивих.

І здалося Марічці, що вся Україна цього дня стала схожою на великий вишитий рушник, де кожна людина — мов яскравий узор, сповнений добра, любові та надії.

А бабусина вишиванка ще довго зберігала тепло її маленьких долонь і тихенько нагадувала:

— Поки живе вишиванка — живе й душа народу