Казка про Тимка

Жило-було в затишному будинку маленьке, пухнасте кошеня на ім’я Тимко. Тимко був смугастим, наче тигреня, і вважав себе вже дуже дорослим.

Одного вечора Тимко грався клубочком, аж раптом Мама Кішка покликала: — Тимку, час вмиватися і спати!

— Не хочу! — пхикнув Тимко. — Я ще хочу гратися! Чому ви завжди мені вказуєте, що робити? То "їж кашу", то "мий вуха", то "не дряпай диван"!

Він так образився, що вигнув спинку дугою і зашипів. Мама Кішка лише сумно зітхнула, а братики і сестрички злякано принишкли.

— Я піду від вас! Житиму сам, як вільний кіт! — вигукнув Тимко.

Скориставшись тим, що господарі відчинили двері на балкон, він вислизнув у ніч. Стрибнувши на дерево, він опинився у великому світі.

Спочатку Тимко був у захваті. "Свобода!" — думав він, ганяючись за нічним метеликом по траві. Ніхто не кликав його додому, ніхто не змушував вмиватися. Він відчував себе сміливим і незалежним. Він заліз на високий паркан і гордо подивився вниз.

Але незабаром ніч стала темнішою. Повіяв холодний вітер, і пухнаста шубка вже не гріла так добре. Тимко зголоднів, але теплої мисочки з молоком ніде не було. Він спробував знайти дорогу назад, та всі вулиці здавалися однаковими і чужими.

Раптом з-за рогу вискочив величезний, кудлатий пес і голосно загавкав. Тимко від жаху ледь не впав з паркану. Він стрімголов кинувся навтьоки, не розбираючи дороги, і забився у вузьку щілину між гаражами. Сердечко його калатало, як маленька пташка в клітці.

Він сидів там, тремтячи від холоду і страху, і гірко плакав. Йому більше не хотілося бути "дорослим і вільним". Він згадав теплий мамин бік, до якого так затишно притулятися. Згадав, як весело гратися в доганялки з братиком Мурчиком і сестричкою Пушинкою. Як же він помилявся, коли думав, що без сім'ї краще!

— Мамочко... — тихенько нявкнув він у темряву.

Минуло багато часу. Тимко вже майже заснув від утоми, коли почув знайомий звук. — Мяв? Тимку, ти тут?

Це був старий сусідський кіт Дядько Василь, який часто грівся на сонечку біля їхнього вікна.

— Дядьку Василю! Я тут! Я загубився! — зрадів Тимко.

Старий кіт лагідно потерся носом об мокру щічку кошеняти. — Ну що ж ти, малий мандрівнику. Ходімо. Твоя мама вже всі очі виплакала, тебе шукаючи.

Дядько Василь провів Тимка знайомими стежками прямо до рідного балкона.

Там на нього чекали. Мама Кішка, побачивши сина, одразу кинулася до нього. Вона не сварила його, ані слова не сказала про погану поведінку. Вона просто міцно обійняла його лапками і почала вилизувати його брудну, заплакану мордочку, голосно муркочучи від щастя. Братики і сестрички вибігли і радісно стрибали навколо, тикаючись у Тимка своїми носиками.

Тієї ночі Тимко спав найсолодшим сном, зарившись у тепле мамине хутро. Він зрозумів, що немає нічого кращого у світі, ніж знати, що тебе люблять і чекають вдома, яким би "дорослим" ти не був.

Казка про Великодню паску

У маленькій теплій кухні жила собі майбутня Паска. Спочатку вона була лише грудочкою тіста — м’якою, слухняною і трохи сором’язливою.

— Я ще зовсім не гарна… — тихенько шепотіла вона. — Як я стану святковою?

Але кухарка лагідно погладила її й сказала:

— Тобі просто потрібно трохи тепла і любові.

І тоді почалося диво.

Дріжджі прокинулися і тихенько прошепотіли:

— Час рости!

Тісто почало підніматися, ставати пухким і легким, ніби хмаринка. Воно вже не боялося — воно мріяло.

— Я стаю більшою! — раділо тісто.

Потім додалися родзинки — як маленькі сонячні краплинки радості. А зверху Паску прикрасили білою глазур’ю, що нагадувала чисті весняні хмарки.

— Тепер ти готова до свята, — усміхнулася кухарка.

Коли настав Великдень, Паску поставили на святковий стіл. Вона стояла гордо, оточена писанками, зеленню та свічками.

Люди усміхалися і казали:

— Яка красива Паска! Вона ніби світиться добром.

А Паска тихенько думала:

«Я не просто хліб. Я — тепло, турбота і любов, якими поділилися зі мною».

І з того часу кожна Великодня Паска пам’ятає: справжня краса народжується з добрих рук і щирого серця.