Статті
Проект
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про Загальнодержавну програму
розвитку земельних відносин в Україні на період до 2025 року
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
1. Затвердити Загальнодержавну програму розвитку земельних відносин в
Україні на період до 2025 року (додається).
2. Кабінету Міністрів України:
1) забезпечити виконання заходів Загальнодержавної програми розвитку земельних відносин в Україні на період до 2025 року;
2) розробити та подати на розгляд Верховної Ради України передбачені Загальнодержавною програмою розвитку земельних відносин в Україні на період до 2025 року законопроекти;
2) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
3) відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
4) забезпечення приведення нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом;
5) у проектах законів про Державний бюджет України на відповідний рік передбачати кошти на фінансування Загальнодержавної програми розвитку земельних відносин в Україні на період до 2025 року.
3. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Президент України П. ПОРОШЕНКО
м. Київ
Затверджено
Законом України від _____ 2017 р. № _______
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА ПРОГРАМА
РОЗВИТКУ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ
НА ПЕРІОД ДО 2025 РОКУ
РОЗДІЛ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Ця Програма визначає мету, основні етапи її досягнення, інституціональний механізм розвитку земельних відносин в Україні у середньостроковій перспективі та заходи щодо фінансового, кадрового й інформаційного забезпечення її виконання.
1. Сучасний стан земельних відносин
Сучасний етап розвитку національної економіки характеризується суперечливими тенденціями. З одного боку, демонструється позитивна динаміка темпів приросту аграрного виробництва та експорту переважно продукції рослинництва, а з іншого, нарощуються дисбаланси на всіх рівнях аграрного сектора економіки. Більшість деструктивних явищ є наслідком непослідовної державної політики та ігнорування довгострокового стратегічного планування розвитку галузей національної економіки. Особливо складною є ситуація у земельних відносинах і землекористуванні, що зумовлена відсутністю чіткої мети завершального етапу земельної реформи та напрямів її реалізації.
Розвиток земельних відносин у сільському господарстві має спрямовуватися на забезпечення сталого землекористування та його екологізацію, збереження, відтворення й підвищення родючості ґрунтів з подальшою адаптацією земельних відносин до вимог ринкової економіки та створення сприятливих умов для розвитку підприємництва на селі. Вагомість окреслених напрямів зумовлена тим, що від стану розвитку земельних відносин значною мірою залежать такі питання як ефективність сільськогосподарського виробництва, рівень сільської зайнятості, соціальна й демографічна ситуація на селі, рівень продовольчої і частково енергетичної безпеки країни та здатності реагувати на зовнішні виклики. Нині важливою проблемою є забезпечення соціально-політичної стабільності в державі, що також залежить від вирішення земельних питань.
Станом на 01.01.2016 року налічується 41,5 млн га сільськогосподарських угідь, із них 32,5 млн га (78%) – орні землі. Частка земель приватної власності складає 74,8%, державної – 25,1%, колективної (згідно з державними актами) – 0,04%, комунальної – 0,1%.
У користуванні сільськогосподарських підприємств знаходиться близько 20 млн га, у тому числі 4 млн га – у фермерських господарств. Площі земель, надані у власність і користування громадянам, становлять 15,9 млн га. Сільськогосподарські угіддя, що входять до земель запасу та земель, не наданих у власність і постійне користування, займають понад 4,5 млн га (10,9%).
Сільськогосподарські підприємства ведуть господарювання на орендованих землях. Вкраплені земельні ділянки порушують цілісність їх масивів, що є значною перешкодою для запровадження сучасних технологій обробітку. Фактично не розвиваються господарства фермерського типу, зокрема, й через недобросовісну конкуренцію, нав’язану надвеликими агроформуваннями у сфері землекористування. Загальна кількість фермерських господарств у найкращі роки не перевищувала 43 тисячі і нині має незворотну тенденцію до зменшення.
Потребує удосконалення містобудівна і земельна політика в містах. Поширені випадки самовільного захоплення земельних ділянок. Порушуються вимоги містобудівної документації при прийнятті органами влади рішень щодо відведення земельних ділянок для будівництва на особливо цінних землях та землях рекреаційного, оздоровчого і природоохоронного призначення.
Через відсутність схем зонування населених пунктів має місце правова невизначеність щодо регулювання їх забудови. Потребує удосконалення управління землями населених пунктів, розташованими поза їх межами (цвинтарями, сміттєзвалищами, скотомогильниками, складами для зберігання отрутохімікатів, водозаборами і очисними спорудами, оздоровчими закладами і рекреаційними системами, новими виробництвами та їх інфраструктурою тощо). Не врегульовані проблеми землекористування в приміських зонах, у першу чергу великих міст.
Державний контроль за використанням і охороною земель недостатньо ефективний. Зневажаються усталені в світі механізми державного регулювання земельних відносин і управління землекористуванням із застосуванням земельного кадастру, землеустрою, зонування земель.
Втрачено облік кількості і якості земельних ресурсів. Не ведеться системний моніторинг соціально-економічних, екологічних, демографічних результатів реформування земельних відносин і землекористування.
Сучасний земельний устрій країни базується переважно на застарілій правовій базі, яка унеможливлює її застосування в умовах загострення конкуренції за землю. Правовий нігілізм у суспільстві, а також виняткова поблажливість до порушників правових норм обумовлюють зростання корупції у сфері земельних відносин, що є реальною загрозою національній безпеці країни.
2. Проблеми, що зумовили необхідність розроблення програми
Проблеми, що зумовили необхідність розроблення Програми полягають у наступному:
відсутня цілеспрямована та послідовна державна політика щодо розвитку земельних відносин та відповідних механізмів її реалізації на середньо- й довгострокову перспективи;
має місце надмірна концентрація владних повноважень у центральних органів виконавчої влади та незадовільні темпи децентралізації, у тому числі стримування передачі земель державної власності за межами населених пунктів у комунальну власність територіальним громадам;
земельні відносини залишаються однією із найбільш корумпованих сфер державного управління, перш за все, у питаннях надання розпорядження земельними ділянками державної власності, погодженні та експертизі документації із землеустрою й оцінки земель, веденні Державного земельного кадастру тощо;
надміру забюрократизованим та корумпованим залишається оформлення дозвільних документів, пов’язаних із набуттям права власності та права оренди на землі державної власності;
невиправданим є зволікання щодо розв’язання існуючих проблем з Державним земельним кадастром. Надто повільно наповнюється національна кадастрова система. Не вирішуються питання, пов’язані з накладенням меж суміжних земельних ділянок, межовими спорами і т.д.;
дотепер законодавчо не врегульовано проблеми щодо не витребуваних земельних паїв, черезсмужжя, дрібноконтурності, земель загального користування колективної власності. Особливо гострими залишаються й питання щодо управління державними землями;
не актуалізовано до сучасних вимог моніторинг використання земель, відсутній автоматичний обмін даними між Державним земельним кадастром та Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, що унеможливлює гарантування прав на землю та реалізацію дієвого державного контролю за використанням і охороною земель;
украй недосконалим є землевпорядне забезпечення реформування земельних відносин, яке звелось до розроблення найпростіших видів землевпорядної документації при наданні земельних ділянок у власність та користування і реєстрації прав на них;
до критично низького рівня зменшилося державне фінансування фундаментальної і прикладної землевпорядної науки;
не актуалізовано до сучасних вимог систему управління державними землями, яка нині зосереджена на перерозподілі земель і земельної ренти серед окремих наближених до влади структур;
роками не розв’язуються проблеми, пов’язані з охороною земель, їх раціональним та екологобезпечним використанням;
втрачено організаційно-економічні й правові механізми контролю за раціональним використанням та охороною земель;
спостерігається надмірна неконтрольована державою концентрація земель інтегрованими агроформуваннями та посилення їх впливу на перерозподіл усіх видів ренти, лобіювання політичних рішень з питань подальшого розвитку земельних відносин у органах державної влади всіх рівнів;
інтегрованими агроформуваннями заради отримання надприбутків ігноруються імперативні вимоги щодо комплексного підходу до розвитку сільських територій у процесі земельного реформування, відсутня практика корпоративної соціальної відповідальності за розвиток людського і соціального капіталу територіальних громад.
Необхідність розроблення Програми обумовлена стратегічними завданнями щодо здійснення системних перетворень у сфері земельних відносин, які мають створити реальні передумови інтеграції країни в європейський та світовий простір на належних інституціональних засадах.
3. Мета і завдання Програми
Метою Програми є визначення та реалізація основних напрямів державної політики, спрямованої на удосконалення системи регулювання земельних відносин та створення сприятливих умов для сталого розвитку землекористування територіальними громадами, комплексного розв'язання екологічних та соціальних проблем українського села, становлення багатофункціонального конкурентоспроможного сільського господарства, розвиток малих і середніх форм господарювання, збереження природних цінностей агроландшафтів, підвищення інвестиційної привабливості земель, зростання їх економічної цінності, подолання корупції у земельній сфері.
4. Шляхи і способи розв’язання проблеми
Оптимальним варіантом розв’язання проблеми є розроблення та затвердження Загальнодержавної програми розвитку земельних відносин в Україні на період до 2025 року, яка дозволить удосконалити організаційно-економічний та правовий механізм регулювання земельних відносин, зняти соціальну напругу у суспільстві, пов’язану із земельними питаннями, вирішити існуючі соціально-економічні та екологічні питання сучасного землекористування.
Програма передбачає здійснення першочергових заходів щодо розвитку й удосконалення земельних відносин за такими напрямами:
формування надійної системи гарантування прав власності на землю, створення умов для ефективного господарювання на ній;
запровадження дієвого механізму реалізації прав власності на землі сільськогосподарського призначення, у першу чергу, особами літнього віку шляхом викупу їх земельних паїв територіальними громадами для подальшої передачі в довгостроковому оренду існуючим фермерським господарствам, малим і середнім сільськогосподарським підприємствам з метою збереження цілісності їх землекористувань;
удосконалення нормативно-правової бази та посилення інституційної спроможності держави щодо завершення реформування земельних відносин та створення сприятливих умов для усебічного розвитку територіальних громад;
посилення матеріальної і фінансової спроможності органів місцевого самоврядування через розширення повноважень територіальних громад з розпорядження землями за межами населених пунктів;
запровадження цілеспрямованих механізмів підтримки розвитку сімейних фермерських господарств, малих і середніх форм господарювання;
забезпечення охорони земель, відтворення і підвищення родючості ґрунтів з метою сталого землекористування для задоволення потреб нинішнього і майбутніх поколінь;
залучення громадськості до участі у плануванні використання земельних ресурсів та підвищення рівня суспільної свідомості з питань охорони земель, формування екологічного мислення й поведінки керівників і спеціалістів галузі.
РОЗДІЛ II
СИСТЕМА ЗАХОДІВ ЩОДО УДОСКОНАЛЕННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН
5. Гарантування прав власності й користування на землю
Формування системи гарантування прав власності й користування на землю потребує виконання наступних заходів:
- створити організаційно-правове підґрунтя для завершення наповнення Державного земельного кадастру як єдиної державної системи необхідних, достовірних і актуальних даних, відомостями про земельні ділянки приватної, державної і комунальної власності;
- забезпечити упорядкування адміністративно-територіального устрою, розроблення та затвердження документації із землеустрою щодо встановлення меж населених пунктів, об’єднаних територіальних громад, адміністративних районів, областей із внесенням відповідних відомостей до Державного земельного кадастру;
- провести інвентаризацію земель та внести відповідні відомості до Державного земельного кадастру, у тому числі в межах територій, де втрачено земельно-кадастрову інформацію про стан земельних ресурсів, їх розподіл серед власників землі та землекористувачів, забезпечити реєстрацію прав на такі земельні ділянки;
- забезпечити надійне функціонування бази даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;
- удосконалити порядок внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань від фізичних і юридичних осіб з питань дотримання вимог земельного законодавства;
- кодифікувати вітчизняне земельне законодавство та гармонізувати його із стандартами Європейського Союзу.
Реалізація цих заходів потребує:
1) розроблення законопроектів:
про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо інвентаризації земель та виправлення помилок у Державному земельному кадастрі;
про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо урегулювання правового режиму земель колективної власності;
про успадкування земельних ділянок, наданих фермерам на праві постійного користування в період з 1991 по 2002 рр., та запровадження інституту довічного успадкованого володіння землею для фермерських господарств;
2) розроблення проекту постанови Кабінету Міністрів України про порядок обліку земель з урахуванням кількісних та якісних показників;
3) урегулювання конфліктів та постконфліктних ситуацій з приводу набуття і реалізації прав на земельні ділянки (у тому числі випадків, коли на одну і ту ж земельну ділянку видано два і більше Державних акти на право власності на земельну ділянку);
4) поглиблення співробітництва із країнами Європейського Союзу в рамках ініціатив щодо запровадження європейських стандартів побудови кадастрово-реєстраційних систем.
6. Удосконалення системи регулювання земельних відносин
Формування ефективної та дієвої системи управління землекористуванням та регулювання земельних відносин потребує:
1) розроблення законопроектів:
про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо подолання системної корупції у земельних відносинах (шляхом реформування органів управління земельними ресурсами, залишивши за ними повноваження щодо нормативно-методичного забезпечення розвитку земельних відносин, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, землеустрою, ведення і адміністрування Державного земельного кадастру, із передачею частини їх повноважень: в частині сертифікації та експертизи (крім земель ПЗФ) - саморегульованим організаціям; в частині розпорядження землями за межами населених пунктів - територіальним громадам);
про Національний земельний (іпотечний) банк та Фонд земель державної власності (як новостворюваних інституцій, необтяжених корупційною історією, що здійснюватимуть регулювання земельних відносин та їх моніторинг на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях, та матимуть повноваження контролю за законністю укладених угод щодо переходу прав на земельні ділянки);
2) удосконалення системи моніторингу використання земель державної й комунальної власності;
3) поновлення методики бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земель, зумовленої змінами в економіці країни та сучасними умовами господарювання;
4) підвищення дієвості планування й здійснення контролю за використанням, охороною земель та удосконалення порядку одержання необхідних документів, матеріалів, іншої необхідної інформації.
7. Організаційно-економічний та правовий механізми розвитку земельних відносин та системи землеустрою
Реалізація організаційно-економічного та правового механізмів розвитку земельних відносин зумовлює необхідність:
урахування тенденцій сучасного права Європейського Союзу щодо поступової заміни численних розрізнених законодавчих актів рамковими правовими нормами та гнучкими стратегіями розвитку земельних відносин;
забезпечення захисту ґрунтів від ерозії та забруднення, заохочення консервації земель сільськогосподарського призначення, збереження біологічного та ландшафтного різноманіття тощо.
Реалізація цих заходів потребує:
1) розроблення нової редакції Земельного кодексу України, що має забезпечити:
консолідацію норм законів України «Про Державний земельний кадастр», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», «Про оренду землі», «Про меліорацію земель», «Про землеустрій», «Про іпотеку», «Про охорону земель», «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Про фермерське господарство», «Про використання земель оборони», «Про оцінку земель», «Про державну експертизу землевпорядної документації», «Про екологічну мережу України», «Про захист конституційних прав громадян на землю», «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» та інші.
2) розроблення законопроектів:
про внесення змін і доповнень до Закону України «Про землеустрій» та деяких інших законодавчих актів (щодо закріплення правових підстав проведення землеустрою, вилучення декларативних та непрацюючих правових положень, уніфікації, детальної регламентації та спрощення землевпорядних процедур, скасування державної експертизи землевпорядної документації (крім проектів встановлення меж природо-заповідного фонду), передача права сертифікації інженерів-землевпорядників та інженерів-геодезистів саморегульованим організаціям;
про спрощення порядку встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень;
про Загальнодержавну програму використання та охорони земель, збереження й відтворення родючості ґрунтів;
про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо запровадження зонування земель та ландшафтного підходу як основи регулювання землекористування);
про внесення змін до Закону України «Про меліорацію земель» та деяких інших законодавчих актів (щодо удосконалення порядку використання земель на меліорованих територіях).
3) розроблення проектів постанов Кабінету Міністрів України:
про удосконалення порядку проведення моніторингу земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів;
про внесення змін до порядку визначення та відшкодування завданих збитків власникам землі та землекористувачам, заподіяних не з їх вини;
про внесення змін до порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню.
4) розроблення та затвердження регіональних і місцевих програм використання та охорони земель, збереження й відтворення родючості ґрунтів;
5) проведення природоохоронних заходів, включаючи агролісомеліоративні та протиерозійні;
6) здійснення консервації малопродуктивних, деградованих та техногенно забруднених земель;
7) стимулювання добровільного об'єднання власниками належних їм земельних паїв, що, зберігаючи право власності за селянами, сприятиме укрупненню земельних масивів, посиленню захисту їхніх прав та інтересів, а також розширенню можливостей щодо встановлення вигідних умов оренди, контролю за станом земельних угідь та ефективним їх використанням;
8) проведення комплексного землеустрою та землевпорядкування існуючих і новостворених територіальних громад;
9) затвердження схем природно-сільськогосподарського районування України;
10) розроблення та затвердження удосконалених державних класифікаторів цільового призначення земельних ділянок, земельних угідь, обмежень у використанні земель, що адаптовані до європейських систем класифікації;
11) розроблення та затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення;
12) розроблення та затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій історико-культурного призначення;
13) розроблення та затвердження галузевих стандартів та правил виконання робіт із землеустрою за видами документації.
8. Формування інституту обмежень щодо використання земель,
пов'язаних з їх охороною та екологічною збалансованістю
Формування інституту обмежень щодо використання земель, пов'язаних з їх охороною та забезпеченням екологічної збалансованості потребує:
1) розроблення законопроектів:
про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів (щодо встановлення та реєстрації обмежень у використанні земельних ділянок навколо існуючих режимоутворюючих об’єктів за результатами кадастрового зонування) з розробкою регламентів землекористування;
про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів (щодо спрощення надання земельних ділянок для залісення та створення лісонасаджень на землях приватної власності);
про внесення змін і доповнень до Закону України «Про страхування» (щодо запровадження обов’язкового страхування відповідальності осіб за проведення рекультивації порушених земель, що виконують гірничодобувні, геологорозвідувальні, землевпорядні, кадастрові, будівельні та інші роботи, а також займаються видобутком корисних копалин відкритим способом);
про внесення змін і доповнень до Закону України «Про екологічну мережу» (щодо удосконалення порядку проектування екомережі, розроблення та затвердження її схем та реєстрації природоохоронних обмежень у Державному земельному кадастрі);
2) розроблення проекту постанови Кабінету Міністрів України про затвердження нормативів оптимального співвідношення земельних угідь з урахуванням регіональних особливостей та природно-ресурсного потенціалу;
3) затвердження положення про самоврядний контроль за використанням та охороною земель в умовах децентралізації;
4) розроблення схем формування екомережі та внесення відомостей про межі території та об’єкти екомережі до Державного земельного кадастру.
9. Забезпечення принципу соціальної справедливості
у сфері земельних відносин
Забезпечення принципу соціальної справедливості реалізації земельної політики, а також створення для громадян України належних умов життєдіяльності потребує вжиття наступних заходів:
1) урегулювання питань перерозподілу земель запасу та резервного фонду із урахуванням інтересів громади щодо резервування земельних ділянок для суспільних потреб, формування екологічної мережі, розвитку соціальної та інженерної інфраструктури;
2) паювання земель державних підприємств (або їх частини) серед працівників та пенсіонерів з їх числа за умови, що вони не брали участі у паюванні раніше;
3) завершення паювання земель сільськогосподарського призначення, що зберегли статус колективної власності, крім земель загального користування;
4) запровадження механізму виділення земельних ділянок із земель запасу та резервного фонду для осіб, стосовно яких виявлені помилки, допущені при виділенні земельних ділянок в натурі (на місцевості);
5) сприяння формуванню інститутів громадянського суспільства у сфері земельних відносин, раціонального й екологобезпечного землекористування та протидії незаконному відчуженню земельних ділянок, у тому числі й рейдерським захопленням.
10. Інституціональне забезпечення обігу прав власності та похідних
прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення
Пріоритетом інституціонального забезпечення обігу прав власності та похідних прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення є: безумовний захист економічного суверенітету України у питаннях виробництва продовольства та унеможливлення участі іноземного капіталу на ринку сільськогосподарських земель; недопущення руйнування існуючих сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств, які мають отримати належний захист своїх прав на користування землею та переважні права при набутті їх у власність і користування; створення умов для захисту прав та інтересів соціально незахищених верств населення і, перш за все, пенсіонерів, які не мають спадкоємців, шляхом надання їм права на продаж земельних ділянок територіальним громадам.
Формування системи інституціонального забезпечення обігу прав власності та похідних прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення потребує:
1) розроблення законопроекту «Про обіг прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення», що передбачатиме:
не менш ніж п’ятирічний підготовчий період до зняття заборони на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення за умови суцільної інвентаризації цих земель із внесенням інформації про них до Державного земельного кадастру, а також розробленням необхідної землевпорядної документації щодо формування збалансованого сільськогосподарського землекористування на цих землях;
надання органам місцевого самоврядування (із моменту набрання чинності цим законом) права викупу у власність територіальної громади земельних ділянок сільськогосподарського призначення у соціально незахищених верств населення, у першу чергу в осіб похилого віку, які не мають спадкоємців;
збереження цілісності землекористувань фермерських господарств, інших малих і середніх сільськогосподарських товаровиробників шляхом гарантування переважного права на продовження та поновлення договорів оренди земельних ділянок;
встановлення науково обґрунтованих обмежень щодо максимальної площі земель у власності та користуванні однієї особи (групи пов’язаних осіб) з урахуванням регіональних особливостей та природно-ресурсного потенціалу, але не більше як 30% сільськогосподарських угідь об’єднаної територіальної громади;
надання права об’єднаним територіальним громадам встановлювати додаткові обмеження щодо обігу прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення в межах їх території з метою захисту інтересів територіальної громади;
запровадження обігу прав власності на землі сільськогосподарського призначення здійснюється за рішенням територіальної громади в межах її компетенції та території, але не раніше 1 січня 2024 року за умови:
повного наповнення Державного земельного кадастру відомостями про земельні ділянки сільськогосподарського призначення, а також виправленням помилок у ньому;
запровадження державної програми здешевлення кредитів для фермерських господарств з метою придбання земельних ділянок, які перебувають у їх користуванні;
забезпечення обміну даними між Державним земельним кадастром та Державним реєстром речових прав на нерухоме майно;
запровадження автоматизованої системи обліку платників земельного податку й плати за оренду земель;
надання права на придбання земельних ділянок сільськогосподарського призначення громадянам України для ведення сімейного фермерського господарства, за умови, що вони проживають в межах об’єднаної територіальної громади, де розміщена така земельна ділянка, або в радіусі не більшому ніж 20 км;
2) розроблення проектів постанов Кабінету Міністрів України:
про порядок рецензування звітів про експертну грошову оцінку земельних ділянок;
про внесення змін і доповнень до методики експертної грошової оцінки земельних ділянок (щодо оцінки права користування земельними ділянками);
про затвердження положення щодо формування резервного фонду земель, який має становити не менше 10% площі земель, що знаходиться у межах територіальної громади з чітким розподілом повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо управління ними;
3) розроблення стратегії державного регулювання обігу земель за участі Національного земельного (іпотечного) банку та Фонду земель державної власності;
4) запровадження механізму придбання земель для фермерів або осіб, які відповідають кваліфікаційним вимогам та доведуть свій намір займатися веденням фермерського господарства й проживати на території, де розташована земельна ділянка, із земель державної й комунальної власності на умовах розстрочення платежу;
5) запровадження механізму довгострокового пільгового кредитування для сімейних фермерських господарств та фермерських господарств, створюваних молодими сім’ями під заставу земельних ділянок, що набуваються у власність за участі Національного земельного (іпотечного) банку;
6) надання пріоритету у доступі до земельних ресурсів суб’єктам аграрного господарювання, що практикують застосування екологобезпечних технологій ведення сільського господарства, у тому числі органічного виробництва;
7) розроблення положення про здійснення державного контролю за додержанням земельного законодавства з питань відчуження земельних ділянок іноземними особами та особами без громадянства, які набули їх у спадок або в інший спосіб.
Розділ III
МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМИ
11. Інституціональний механізм реалізації Програми
Верховна Рада України:
забезпечує виконання Програми з питань, які належать до повноважень Верховної Ради України;
розглядає проекти законів України, розроблені на виконання Програми;
у разі потреби вносить зміни і доповнення до Програми;
заслуховує щорічну доповідь про стан виконання Програми.
Кабінет Міністрів України:
забезпечує виконання Програми;
затверджує після погодження з профільним комітетом Верховної Ради України щорічний план заходів з виконання Програми;
передбачає щорічно в проектах Державного бюджету України витрати на фінансування заходів з виконання Програми.
Координуючим органом з виконання Програми є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, який:
в установленому законодавством порядку щороку подає Міністерству фінансів України пропозиції щодо фінансування заходів з виконання Програми для врахування їх у проекті Державного бюджету України;
здійснює моніторинг виконання Програми.
З метою координації виконання Програми, формування плану заходів та підготовки щорічної доповіді про стан виконання Програми утворюється Координаційна рада при Кабінеті Міністрів України, яким затверджується Положення про її діяльність та персональний склад.
Координаційна рада щороку готує доповідь про стан виконання Програми, яка не пізніше 30 березня оприлюднюється на пленарному засіданні Верховної Ради України.
Науково-експертне, аналітичне, інформаційне та методологічне забезпечення виконання Програми покладаються на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.
12. Формування щорічних планів виконання програми Заходи з реалізації Програми, прогнозовані строки їх виконання, обсяги видатків (у тому числі видатків на підготовку нормативно-правових актів, навчання і підготовку кадрів, інституціональні зміни тощо) визначаються щорічним планом виконання Програми, який готується Координаційною радою та затверджується Кабінетом Міністрів України.
13. Фінансове та інвестиційне забезпечення
розвитку земельних відносин
Джерелом фінансування є державний та місцеві бюджети, а також інші джерела, не заборонені чинним законодавством. Для реалізації заходів Програми рекомендується залучати міжнародні джерела інформаційної, технічної та фінансової допомоги.
Кабінет Міністрів України забезпечує пріоритетне спрямування ресурсів міжнародної технічної допомоги на виконання Програми. Фінансування Програми здійснюється в межах видатків, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік, у бюджетах областей, районів, об’єднаних територіальних громад, а також бюджетах сіл, селищ, міст та інших джерел, не заборонених законодавством.
14. Кадрове, освітнє та наукове забезпечення Кабінету Міністрів України: з метою належного кадрового забезпечення виконання Програми вжити заходів щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері земельних відносин, землеустрою, кадастру, оцінки земель та ведення земельних реєстрів, починаючи з рівня територіальних громад;забезпечити затвердження стандартів вищої освіти в галузі знань «Геодезія, картографія та землеустрій», зокрема, передбачивши питання планування розвитку сільських територій, раціонального та збалансованого землекористування;
прийняти рішення про створення державної наукової установи з питань землеустрою, охорони земель та земельних відносин у підпорядкуванні НААН України;
надати пріоритетного значення фінансуванню фундаментальних і прикладних наукових досліджень у сфері земельних відносин на період виконання Програми;
забезпечити постійне висвітлення у засобах масової інформації заходів по впровадженню Програми.
15. Обсяги та джерела фінансування
Фінансування Програми здійснюватиметься за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, інших джерел, передбачених законодавством (додаток 1).
Обсяг фінансування Програми з Державного бюджету України визначається щороку виходячи з конкретних завдань і може уточнюватися під час складання проекту Державного бюджету України на відповідний рік з урахуванням можливостей дохідної частини бюджету.
Розділ IV
ЕТАПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМИ ТА ЇЇ РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ
16. Етапи реалізації Програми
Реалізація передбачених Програмою заходів з розвитку земельних відносин відбуватиметься поетапно протягом 2018-2025 років.
На першому етапі (2018-2020 роки):
- здійснюється реформування органів управління земельними ресурсами: за центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, залишаються функції щодо нормативно-методичного забезпечення розвитку земельних відносин, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, землеустрою, ведення і адміністрування Державного земельного кадастру; розпорядження землями державної власності за межами населених пунктів передається територіальним громадам (для об’єднаних територіальних громад – у комунальну власність; для територіальних громад, що не об’єдналися – у формі делегованих повноважень);
- проводиться інвентаризація земельного фонду;
- запроваджується облік земель територіальними громадами;
- розв’язуються організаційно-правові й технічні проблеми в земельних відносинах і землекористуванні, які накопичились за роки проведення земельної реформи;
- уводиться викуп земельних ділянок (паїв) територіальними громадами у соціально незахищених верств населення і, перш за все, - в осіб похилого віку, які не мають спадкоємців;
- здійснюється паювання земель державних підприємств (або їх частини) серед працівників та пенсіонерів з їх числа за умови, що вони не брали участі у паюванні раніше;
- завершується процес паювання нерозподілених земель сільськогосподарського призначення, що зберегли статус колективної власності, крім земель загального користування, та передача невитребуваних земельних паїв до комунальної власності;
- стимулюється довгострокова оренда земель, переданих до комунальної власності територіальних громад, спрямована на збереження цілісності земельних масивів та забезпечення стабільного землекористування господарюючих суб’єктів;
- запроваджується обмеження площ земельних угідь, що можуть перебувати у користуванні однієї особи (групи пов’язаних осіб) з урахуванням регіональних особливостей та природно-ресурсного потенціалу;
- здійснюється підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації фахівців у сфері земельних відносин, землеустрою, кадастру, оцінки земель та ведення земельних реєстрів, починаючи від рівня територіальної громади;
- відбувається гармонізація земельного законодавства України із законодавством ЄС.
На другому етапі (2021-2023 роки):
- застосовуються економічні методи регулювання земельних відносин та інституціональний механізм збалансованого й екологобезпечного землекористування;
- створюється нова інституція, необтяжена корупційною історією, яка здійснюватиме регулювання земельних відносин та їх моніторинг на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях та матиме повноваження контролю за законністю укладених угод щодо переходу прав на земельні ділянки;
- здійснюється стратегічне планування розвитку земельних відносин і землекористування;
- запроваджується зонування земель;
- провадиться консолідація земель сільськогосподарського призначення;
- запроваджується дієвий організаційно-економічний механізм охорони та раціонального й екологобезпечного використання земель.
На третьому етапі (2024-2025 роки):
- запроваджується добровільно за рішенням територіальних громад (в межах їх територій та компетенції) механізм придбання земельних ділянок сільськогосподарського призначення особами, які є орендарями таких земель або особами, які доведуть свій намір вести самостійне господарство, мають досвід роботи у сільському господарстві або відповідну освіту та проживають на території, де розміщена земельна ділянка;
- запроваджуються механізми пільгового довгострокового кредитування для придбання прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення та механізми розстрочення платежу за землі державної і комунальної власності для фермерських господарств (на строк до 20 років для існуючих; до 30 років – для новостворюваних молодими фермерами);
- ведеться моніторинг земельних трансакцій на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях.
17. Очікувані результати, ефективність Програми
Здійснення заходів, передбачених Програмою, дозволить:
досягти конкурентоспроможного розвитку земельних відносин на загальноприйнятних суспільством засадах;
зняти суспільно-політичну напругу у сфері сільськогосподарського землекористування шляхом гармонізації приватних, суспільних та державних інтересів;
гарантувати реалізацію конституційних прав приватної власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення громадянами України;
забезпечити дотримання принципу соціальної справедливості та оптимізації у перерозподілі земель сільськогосподарського призначення з урахуванням інтересів малих і середніх суб’єктів господарювання;
забезпечити ефективне, екологобезпечне та інвестиційно-привабливе ведення сільського господарства;
сформувати резервний фонд земель, який становитиме не менше як 10% площі земель, що знаходиться у межах територіальної громади з чітким розподілом повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо управління ними;
запровадити обмеження щодо максимальної площі земель в користуванні однієї особи (групи пов’язаних осіб) у розмірі не більш ніж 30% сільськогосподарських угідь об’єднаної територіальної громади;
збільшити надходження від платежів за землю до місцевих бюджетів;
підвищити рівень зайнятості сільського населення, зростання доходів сільських домогосподарств, призупинити демографічну кризу, неконтрольовану трудову еміграцію, сприяти становленню середнього класу на селі;
забезпечити регулювання земельних відносин в інтересах Українського народу та прийдешніх поколінь.