Опис досвіду

Вчительська професія – одна з не багатьох, які можна назвати вічними. Ніхто і ніщо не може замінити вчителя – творчу особистість зі своїм неповторним учительським іміджем. Найсучасніша техніка, комп’ютери чи мережа «інтернет» – лише добрі його помічники. З плином часу змінюється і статус учителя, його функціональні обов’язки та права і власне, навіть, учительський образ. Незмінною ж залишається потреба в учителеві, бо без нього малоймовірним уявляється шлях до прогресу, нормального людського життя.

Щоб володіти в повному обсязі педагогічною майстерністю, щоб осягнути всі її грані необхідно постійно навчатися. Особливо беручи до уваги, що сучасні технології розвиваються стрімкими темпами й у зв’язку із цим, вчителю, як ніколи треба, вдосконалювати свої знання.

Однією з фундаментальних проблем розвитку учня, що досліджував В. Сухомлинський, є формування загальнонавчальних умінь у рамках концепції розумового розвитку. Компоненти цього розвитку – набуття знань, умінь і навичок, розвиток творчих здібностей учня, уміння аналізувати, порівнювати та узагальнювати навчальний матеріал, формування пізнавального інтересу до навчальної діяльності. І саме на ці етапи розвитку я спираюсь у роботі з учнями. Особливо у старших класах проводжу уроки з інтерактивними вправами («Посиденьки», «Коло ідей», «Броунівський рух» «Уявний мікрофон», «Ажурна пилка»), коли учні самі проводять аналіз, порівняння та узагальнення.

Крокуючи у нове тисячоліття і захопивши з собою всі досягнення сторіччя, що минуло, ми вже не мислимо прогрес без комп’ютерів, що впевнено ввійшли в наше життя. Повторюючи шлях людини-творця, комп’ютер знайшов своє місце в багатьох сферах людської діяльності в науці, в економіці, в мистецтві, у світі тощо. І чим ширшими можливостями наділяє нові комп’ютери людина, тим різноманітнішими стає їх застосування. І вчителю залишається тільки навчити, тому основна педагогічна ідея, що проходить червоною ниткою є «Формування інформаційної культури на уроках інформатики шляхом впровадження онлайн ресурсів», і направлена на практичне використання комп’ютерної техніки.

Навчання за допомогою комп’ютера дає ширші можливості передачі інформації. Будь-яке навчання пов’язано зі сприйняттям, аналізом та накопиченням інформації. Як відомо, людина в змозі сприймати звукову і чуттєву інформацію. Кожна людина надає перевагу одному з видів сприйняття і за цією ознакою відносяться психологами до аудіалів, візуалів або кінестетиків. Наочність, можливість побачити відіграє велику роль у зацікавленості й розумінні матеріалу. Тому традиційні плакати, стенди, роздаткові картки можуть бути частково замінені яскравою комп’ютерною графікою і навіть рухомими динамічними моделями процесів, що розглядаються. Якщо учень працює з програмою індивідуально, що підкреслюється ще й чуттєвий аспект отримання інформації, важливий для кінестетиків.

Дитина сама керує швидкістю подачі інформації й за можливостями програми, її обсягом і глибиною. А дотики до клавіатури створюють відчуття причетності до інформації, що з’являється на моніторі.

Крім того, з використанням комп’ютера з’являється можливість зробити уроки динамічнішими. Наприклад, уроки інформатики, на яких лекції чергуються з практичними заняттями, дають змогу врізнобарвити подачу матеріалу і тому довше утримувати увагу учнів. До того ж, залежно від матеріалу, який вивчається, комп’ютер дає змогу перетворити урок або його частину на захопливу гру, що значно підвищує інтерес до предмета. Відчуття гри знімає напругу і нервозність у дітей, особливо 5 – 7 класів, які надто критично оцінюють своє можливості та свій власний рейтинг у колективі. Комп’ютер і навчальна гра сприяють покращенню взаємовідносин між дітьми.

Зацікавленість і доступність подачі матеріалу значно підвищують можливість учня у вивченні інформатики. Щоб зрозуміти “як це зроблено”, він готовий опрацювати не тільки ігровий матеріал, але й значно складніші та серйозніші розділи теорії. Цікаво, що на підвищений інтерес дітей до комп’ютера має вплив і проблема “батьків та дітей”. Оскільки більшість батьків не володіють комп’ютерною грамотністю і ставляться до комп’ютерів з обмеженістю, із цікавістю, то діти через обізнаність у комп’ютерній техніці отримують можливість довести свою “дорослість”. Одночасно інтерес і зацікавлення комп’ютерами, як правило, заохочується і самими батьками. І найважливіше моє завдання не зменшити це бажання навчатись, особливо на початковому етапі у 5 – 6 класах, що досягається використанням цікавих програм, нестандартною подачею матеріалу. Щоб на початку вивчення полегшити розуміння складних понять шукаю доречні порівняння в довкіллі. Інформатика відкриває для дитини перспективи для самонавчання в напрямку, що її цікавить.

Повертаючись до уроків інформатики, можна поділити їх на два таких типи:

уроки, на яких комп’ютер використовується як допоміжний засіб і на яких учень працює з готовим програмним забезпеченням;
уроки, на яких вивчаються основи програмування і створюються власні програми.

Великою перевагою у використанні навчальних програм на уроках інформатики є індивідуалізація навчання. Вона передбачає темп подачі та сприйняття матеріалу, який притаманний кожній дитині окремо, тоді як у класичному лекційно-груповому варіанті вчитель вимушений орієнтуватись на “середнього учня”. Не менш важливим в індивідуальному навчанні є момент, коли учень не потрапляє під оцінку оточення. У цій ситуації учень сміливіше звертається по допомогу до програми або до вчителя. Оскільки кожний з тих, хто навчається, зайнятий програмою, з якою він працює, учитель без шкоди для інших може приділити час слабшим учням і така допомога, як правило, є конструктивною, оскільки не травмує й не акцентує на ньому увагу як тому що не встигає. При вивченні окремих тем використовую нестандартне оцінювання: «гостьова книга» (учні самі оцінюють роботи однокласників, пишуть зауваження), голосування листочками (після перегляду кожен учень «віддає» свій голос за найкращу, на його погляд, роботу). Ці засоби дозволяють їм не тільки оцінити інші роботи, але й побачити свої та чужі недоліки, порівняти та надалі покращити свої результати.

Під час лекції або практичних занять з класом я намагаюся привести роботу всіх учнів на уроці “до спільного знаменника” і виконати поставлену перед собою задачу. Коли є учні що працюють з навчальною програмою самостійно, я маю можливість спостерігати за ними. Крім того, використовуючи комп’ютер, можна проводити більш тривалий і глибокий аналіз, спостерігати розвиток учнів.

Однак, комп’ютери та програми, що використовуються в школі, ще не володіють достатнім рівнем штучного інтелекту, тому мають певний ряд недоліків, які не можна не враховувати.

Багато навчальних програм не передбачають багаторівневості навчання, тобто учень не може отримати додаткову інформацію або уточнення з кожного питання, що виникає в нього під час навчання. Через це я повинна прийти на допомогу і ліквідувати проблеми, які виникли, а учень, своєю чергою, повинен знати, що він зможе цією допомогою скористатися.

Використання навчальних програм є дуже ефективним методом навчання, якщо вони поєднуються з традиційними методиками, а вчитель займає активну позицію і за необхідності стає проміжною ланкою між комп’ютером і учнем під час практичних занять.

Крім прикладних програм комп’ютер у курсі інформатики використовується також для навчання основам алгоритмізації й програмування. Учні мають можливість застосовувати та упорядковувати отримані знання, побачити їх практичне втілення, а також поглибити свої знання з мови програмування в питаннях, які закономірно виникають під час роботи.

Плануючи урок, обов’язково визначаю завдання для самостійного опрацювання учнями, а також вибираю відповідну форму контролю. Це може бути самоконтроль з опорою на ключі, алгоритми, зразки, схеми тощо або ж контроль з мого боку. Систематичні заходи, спрямовані на організацію самостійної роботи учня, формують не лише пізнавальну діяльність школярів, а й самостійність як рису характеру.

Самостійна практична робота учнів на уроках інформатики проводиться часто, оскільки цього потребує специфіка предмета. Учні самостійно виконують завдання, пов’язані як із засвоєнням знань, так і з розвитком навичок і вмінь.

Одним з найзагальніших завдань, що вирішую під час вивчення інформатики, - це формування в учнів цілісних уявлень про програми, що вивчаються, й правила роботи з ними. Для досягнення цієї мети намагаюсь, щоб учні набули навичок застосування здобутих знань для розв’язання конкретних задач, що мають практичне значення.

Перевірка знань, умінь і навичок учнів — багатофункціональна. Вона дає змогу оцінити результати навчання, сприяє повторенню, поглибленню, узагальненню, систематизації і застосуванню набутих знань. При опитуванні учнів намагаюсь перевіряти їх знання по пройденому матеріалу взагалі, а не по одному-двох останніх уроках, практикою підтверджено, що учні таким чином краще знають увесь матеріал.

Щоб охопити школярів усього класу, використовую різні форми практичної перевірки знань. До них відносяться: групова, парна та індивідуальна. Саме до таких відношу завдання на доповнення і конструювання відповідей; графічне зображення відповідей; завдання-тести тощо.

Таким підходом обов’язково враховую рівень складності завдань. Тому виділяю 3 рівні засвоєння навчального матеріалу: Р1, Р2, Р3. Кожний рівень відповідає певному основному виду навчальної діяльності школяра.

Рівень Р1 (А) характеризує засвоєння знань на репродуктивній діяльності, яка передбачає володіння термінологією, знання основних формул, виконання найпростіших операцій “за зразком” та логічних дій – аналізу та співвіднесення.

Рівень Р2 (В) характеризується елементами продуктивної (частково пошукової) діяльності. Яка вимагає від учня виконання операцій синтезу і узагальнення, застосування набутих знань з фізики, математики для розв’язання нетипових задач.

Рівень Р3 (С) відповідає творчому рівню засвоєння знань і вмінь учнем. Досягнення цього рівня означає, що учень має глибокі знання і міцну практичну підготовку і не тільки з інформатики, усвідомлює зв’язок цих знань і використовує їх для розв’язування нетипових задач, уміє знаходити приховані зв’язки, систематизувати і узагальнювати знання.

Вибираючи метод навчальної діяльності визначаю і використовую різні тип уроків:

1) урок-лекція (вивчення нового матеріалу)

2) урок закріплення вивченого матеріалу (підсумковий урок)

3) комбінований урок – поєднання елементів вивчення нового матеріалу з елементами перевірки вивченого матеріалу і з елементами закріплення нового матеріалу.

4) бінарний урок – поєднання в одному уроці матеріалів двох різних курсів.

5) урок захисту проєктів.

Вибір типу уроку і методу навчальної діяльності визначається відповідно до результату, що треба отримати.

На цій основі виділяю етапи уроку (в загальному):

1) етап підготовки – розподіл інформації на головну, другорядну та ілюстративну, розробку конспекту уроку;

2) етап проведення уроку:

· організаційна частина;

· (в залежності від типу уроку) формулювання теми, завдань уроку;

· реалізація плану уроку.

· спілкування з учнями, аналіз уроку

· домашнє завдання.

3) етап аналізу результатів уроку

Поряд з системою зв’язку знань всередині навчального предмета я намагаюсь забезпечити і міжпредметні зв’язки. Вони використовуються тоді, коли знання по одному предмету потрібні при вивченні другого предмета або коли потрібно залучити знання з різних предметів.

Я досить часто проводжу уроки по трьох-чотирьох предметах, зокрема по вивченню інших предметів за допомогою комп’ютерної техніки, впровадження міжпредметних зв’язків майже необмежене. Крім того, я стараюсь залучати знання учнів з різних предметів загальноосвітнього циклу, зокрема, фізики, математики, англійської мови, економіки. Так, наприклад, при вивченні програмування, я тут же повторюю деяки математичні або фізичні формули. Мій досвід показує, що суттєві міжпредметні зв’язки розширюють розумовий кругозір учнів, сприяють формуванню в них пізнавальних інтересів і підвищення активності в одержанні нових знань і умінь. При вивченні теми «інтернет» звертаю у вагу на доступність цього безмежного джерела інформації, навчаю пошуку та використанню додаткового матеріалу для вивчення інших предметів, додаткових курсів з підготовкою до ЗНО.

Сучасний урок інформатики не обмежується вивчення комп'ютера. Смартфон, як помічник, що знаходиться постійно під рукою, розглядається на кожному уроці. Особливо цікавими є практичні роботи з датчиками на визначення гучності звуку або освітленості робочого місця.

При роботи з обдарованими учнями звертаю особливу увагу на підготовку до олімпіад, тому поглиблено вивчаю з ними курс програмування, розширюю в них практичні навички роботи з комп’ютерними програмами на основі методу проєктів. Робота над проєктом ведеться у малих групах, що дозволяє набути комунікаційних навичок й збільшує відсоток самостійної роботи. На цьому етапі вчитель виступає тільки, як керівник, що підказує і направляє. Основна робота, а саме, пошук інформації, оформлення презентації, публікації та інших вебдокументів виконується учнями самостійно. Це дозволяє перевірити рівень загальної підготовки, а також, зацікавленості учнів. Для успішної роботи необхідно чітко уявити собі поставлену задачу в цілому, побачити в ній значення кожної окремої підпрограми і зв’язку між ними. Результат успішного або неуспішного планування учень відразу бачить під час написання своєї програми. Працюючи з програмою учень миттєво бачить реакцію комп’ютера на свій алгоритм. Помилки логіки в цьому випадку більш очевидні, ніж помилки, виявлені вчителем у домашньому завданні. Будь-яка програма, велика чи мала, базується на деякій теорії. Це може бути психологія, фізика, економіка або інша наука, моделі і закони якої використовуються. Придумуючи і плануючи свій проєкт учень паралельно з програмуванням поглиблено вивчає і розділи інших шкільних предметів. У результаті він бачить практичне застосування своїх знань відразу з кількох предметів.

Інформатика – це динамічний предмет і моє завдання не тільки навчити учнів, але й самій постійно вивчати, як нові програми, так і нові підходи до їх вивчення.