Діти – це осередок радості й активності! Батькам подобається будувати плани й перспективи, спостерігаючи, як їхнє чарівне немовля виростає, стає пустотливим малюком, а згодом і товариським захопленим школярем. Проте може статись так, що ваш малюк виявиться не дуже компанійським, уникатиме громадських заходів і буде схильним до самотності. Важливо розуміти, що сором'язливість – це риса характеру особистості, а не вина чи недолік. Хороше полягає в тому, що з часом ваша дитина, швидше за все, подолає свою сором'язливість. Тим не менше, ви можете допомогти їй виробити впевненість у собі та стати більш товариською.

П'ять порад про те,

як допомогти сором’язливій дитині

1. Розмовляйте з дитиною. Сором'язливість багатьох дітей здебільшого розвивається внаслідок деяких глибоких проблем, більшість з яких виникає в сім'ї. Однак у дітей старшого віку сором'язливість може бути наслідком трохи інших причин. Проконсультуйтеся з учителем про те, як ідуть справи вашої дитини у школі, чи спілкується вона з іншими дітьми.

• Насильство (можливо, навіть сексуальне), розлучення батьків, бійки, сварки та словесні образи, як правило, роблять дітей боязкими й сором'язливими. Докладіть максимум зусиль, щоб захистити свою дитину від таких причин.

• Якщо ваша дитина вже на початковому етапі свого життя отримала глибоку емоційну травму, щоб упоратися з її станом, швидше за все, вам буде потрібна професійна допомога. Не варто нехтувати нею.

2. Проявляйте емпатію. Існує різниця між співчуттям та усвідомленим співпереживанням (емпатією), тому переконайтеся, що ви не плутаєте ці поняття. Співчуваючи своїй дитині, ви змушуєте її ще більше соромитися самої себе, унаслідок чого вона стає більш боязкою і сором'язливою.

• У будь-яких ситуаціях уникайте поведінки, яка засуджує.

• Співпереживайте дитині й пояснюйте їй, що вона чудова людина.

• Кажіть дитині, що вона не повинна засмучуватися про саму себе.

• Підтримуйте всі її досягнення.

• Постійно розповідайте дитині, чому ви вважаєте її кращою дитиною на світі.

3. Відкрийте сильні сторони дитини. Багато дітей, як правило, соромляться через нестачу мотивації та впевненості в собі.

• Допоможіть дитині розкритися як особистості, зрозуміти свої сильні сторони.

• Зверніть увагу дитини на її позитивні риси характеру та якості, які вона має.

• Це надихне її на розвиток власної індивідуальності.

• Схильності кожної дитини індивідуальні. З'ясуйте, що найбільше подобається вашій дитині, і заохочуйте її до таких занять.

4. Заохочуйте взаємодію дитини з однолітками. Один із кращих способів допомогти дитині розкритись і висловитися, це сприяти її взаємодії з однолітками.

• Запросіть у гості кількох друзів дитини по дитячому садку, однокласників або двоюрідних братів і сестер. Спробуйте поставити дітей в таке становище, коли вашій дитині доведеться контролювати ситуацію та проявляти свій авторитет.

• Це допоможе їй усвідомити власне значення, розкритись і взаємодіяти з іншими дітьми.

5. Не тавруйте дитину. Імовірно, найбільша помилка при взаємодії з дитиною та виховання її полягає в навішуванні ярликів. Особливо важливо не робити цього прилюдно. Якщо постійно називати дитину сором'язливою, вона втратить упевненість у собі.

• Шукайте приклад ситуацій, в яких дитина справлялася зі своєю сором'язливістю.

• Розкажіть їй, як ви пишаєтесь тим, що вона змогла самостійно подолати труднощі.

• Ненав'язливо й делікатно заохочуйте впевнену поведінку дитини.

Дотримуючись цих порад, ви допоможете дитині розвинути впевненість у собі, налагодити взаємодію з іншими дітьми й насолоджуватися кращими роками свого життя. Беріть більш активну участь у різних видах діяльності своєї дитини, адже це прекрасний спосіб допомогти їй подолати сором'язливість і зміцнити ваші стосунки.

Важливим складником інтелектуального розвитку дитини є її загальна обізнаність про навколишній світ — знання, відповідно до віку, про деякі соціальні явища, живу й неживу природу. У дітей із затримкою психічного розвитку ці знання обмежені. Нерідко дитина, яка має йти до 1-го класу, погано розрізняє своє прізвище та ім’я, не знає послідовності пір року, найпоширеніших пташок, тварин і рослин.

Це зумовлено особливістю розвитку пізнавальної сфери дитини із затримкою психічного розвитку. Недосконале сприймання, знижена пізнавальна активність призводять до того, що малюк багато чого не помічає навколо себе. Якщо ж предмет не виділяється, то не виникає і потреби називати його, а, отже, словниковий запас дитини не поповнюється. Закономірно, що збіднене уявлення про навколишній світ неминуче гальмує розвиток мовлення.

Початком засвоєння знань про навколишній світ є формування образів та уявлень про конкретні предмети і явища та їх мовленнєве позначення. Це відбувається під час безпосереднього сприймання предмета дитиною. Наприклад, погладжуючи рукою м’яку, пухнасту кішку, малюк чує словесні позначення від дорослого: «м’яка, пухнаста шерстка», «білі лапки й грудка». Безпосереднє відчуття м’якості, зорове сприймання та забарвлення й мовленнєве їх позначення допомагає дитині зрозуміти і засвоїти ці образи. Отже, предмети, які сприймаються, повинні позначатися словом, але слово завжди має бути підкріплене чуттєвим досвідом.

Формуючи у дитини знання про навколишній світ, батькам слід обов’язково домагатися тісного зв’язку між відчуттям і словом, сприйманням і словом, уявленням і словом.

Збагачення дитини уявленнями про навколишній світ починається з побуту. Будь-яка робота по господарству дорослого є чудовою нагодою для навчання малюка. Наприклад, ви готуєте на кухні обід. Попросіть дитину допомогти Вам. Розкажіть малюку, які страви будете готувати. «Спочатку, ми зваримо борщ і компот, приготуємо салат, насмажимо котлет. Ти допоможеш мені помити овочі й фрукти». Покажіть і назвіть овочі, які берете для приготування борщу. Потім, запитайте дитину: «Які ми взяли овочі, щоб зварити борщ?», «Як одним словом можна назвати: буряк, моркву, цибулю, картоплю?». Розповідаєте, як готують салат: «Ось ти помив овочі для салату, тепер я поріжу помідори, огірки, перець, цибулю. Яким одним словом їх можна назвати? Тепер ти овочі посоли, полий олією і перемішай». «Давай приготуємо компот. Які фрукти ми покладемо в компот?» Показуєте й допомагаєте дитині їх назвати, потім перепитуєте: «Як разом називаються яблуко, груша, слива?». Нагодою для розвитку малюка може стати прибирання дорослим шафи для посуду, прання та прасування білизни, якась «чоловіча» робота, наприклад, ремонт праски чи електричного дзвінка.

Спостерігаючи й беручи участь у праці батьків, дитина на власному чуттєвому досвіді засвоює цілу низку предметів навколишнього оточення та їх назви, дізнається про їх призначення, засвоює елементарні поняття.

Дитячий негативізм завжди свідчить про негаразди у стосунках між дорослими і дітьми та може виявлятись по-різному: в підвищеній агресивності, впертості, замкнутості, відчуженості, малюк може бути нестриманим, зухвалим, жадібним, може говорити неправду, не реагувати на зауваження дорослих. І чим більше проблем виникає у роботі з такою дитиною, тим більшої уваги він потребує. Адже в результаті найгірше почувається сама дитина.

Дитина з асоціальною поведінкою часто має типовий інтелектуальний і фізичний розвиток. Він може із задоволенням рахувати на заняттях з логіко-математичного розвитку, любити і вміти малювати, найкраще у групі переказувати казки, він може бути допитливим, розумним, багато чого вміти робити. Справжні проблеми виникають у такої дитини, коли вона вступає у взаємини з людьми та однолітками, які її оточують.

Причинами дитячого негативізму можуть бути:

• особливості сімейного виховання;

• неформальність взаємостосунків з іншими дітьми ;

• взаємини з батьками;

• особливість нервової системи;

• тип темпераменту та інші.

Виховати адекватну поведінку у дитини складний процес, який вимагає клопіткої щоденної праці батьків та педагогів. Чим раніше спробувати позбавити дитину від проявів негативної поведінки, тим кращими будуть результати. Так, при проявах впертості треба забезпечити спокійне, доброзичливе відношення, діяти методом відволікання і не заохочувати неправомірні вимоги, але і не вдаватися до покарань. Краще перестати деякий час контактувати з дитиною (без відповідної реакції дорослого їй стає нецікаво вередувати!). Тоді потрібно підійти до неї та спробувати залучити до будь-якої діяльності або гри, зберігаючи спокійне і доброзичливе ставлення до дитини. При плаксивості доцільно приголубити дитину, залучити до спільної гри з однолітками, дати доручення, щоб вона виконувала їх самостійно.

Дитину з проявами агресії слід постійно тримати в полі зору, уважно стежити за її поведінкою, не допускати ситуацій, що сприяють прояву агресії, займати індивідуальною грою, давати цікаві для неї доручення, стежити, щоб вона була зайнята цілеспрямованою діяльністю.

Профілактика асоціальної поведінки полягає у:

• забезпеченні достатньої, але не надмірної фізичної та психічної активності;

• повноцінному спілкуванні з дорослими;

• правильній організації колективних ігор;

• систематичному перебуванні на свіжому повітрі;

• чергуванні активності і відпочинку;

• зміні різних видів діяльності.

Шановні дорослі! Пам’ятайте! Потрібно приділяти велику увагу вихованню дітей дошкільного віку, щоб сформувати в них стійку звичку дотримуватися у своїй діяльності і поведінці прийнятих у суспільстві правових норм та загальновизнаних принципів моралі. Досягти цього можна лише тоді, коли виховні цілі й завдання, що їх ставить перед собою дорослий, відповідають потребам та інтересам дітей.