Сторінка пам'яті

новітні герої україни

Мартиняк ігор миколайович

04.05.1983 - 06.11.2023


Герой,  МАРТИНЯК Ігор Миколайович, уродженець с. Заланів Рогатинської громади Івано-Франківської області. У Верхньому Синьовидному Ігор створив сім‘ю з Оксаною Каричорт-Мартиняк. У подружньому житті у них народився синочок Тадейко. 

40-річний Ігор Мартиняк мобілізований до ЗСУ в перші дні повномасштабного вторгнення. Після навчань 26 квітня він вирушив на Запорізький напрямок. Служив молодшим сержантом 1 стрілецької роти 75 батальйону 102 окремої бригади Сил ТрО.

Тероборонівець із  на псевдо «Тадей» загинув  6 листопада від рашистських куль після слів: «Слава Україні!». Це сталося  під час бойових зіткнень з ворогом в районі населеного пункту Гуляйполе Запорізької області.

«Я почув тільки, як він вигукнув «Слава Україні!» і три постріли… Це були останні слова в його житті…», – згадує бойовий побратим на псевдо «Вінні».

Мицик Богдан Романович

12.05.1998 - 28.08.2023

Мицик Богдан Романович, 12.05.98 року народження 

Уродженець смт. Верхнє Синьовидне, старший стрілець десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу ІІ батальйону військової частини А 2582. 

На початку січня 2023 року він влився у лави ЗСУ. На полі бою демонстрував високу фізичну виправку, кмітливість, винахідливість. Був сильним, волелюбним, сміливим та ставав прикладом для наслідування іншим. 

Загинув 22 серпня 2023 року, виконуючи бойове завдання по захисту територіальної цілісності України, під час штурму ворожих позицій у с. Роботине на Запоріжжі.

Коваль михайло федорович

27.03.1982 - 10.03.2023

Народився Михайло Федорович 27 березня 1982 року в селі Межиброди.

Механік-радіо-телефоніст радіостанції інженерно-технічної групи інженерного забезпечення військової частини А0536 -53 механізованої бригади імені Володимира Мономаха.

Ще будучи студентом закінчив Сухопутні війська, де здобув звання "Офіцер запасу" молодший лейтенант та прийняв присягу.

1 листопада 2022 року вступив до лав Збройних Сил України, проходив військову підготовку у Камʼянець-Подільському, де показував своїм інструкторам найвищі результати своїх бойових навиків. 3 січня був переведений у 53-ю окрему механізовану бригаду імені Володимира Мономаха, де був на другій лінії зіткнення з ворогом. 6 березня під час кровопролитних боїв за Авдіївку Михайло разом зі своєю бригадою став на захист. 

В останніх розмовах з сином він говорив "Я попав в самісіньке пекло, звідки не можливо вийти живим".

За словами побратимів "Михайло особливо був відданий військовій присязі на вірність українському народові, відчайдушно боронив рідну землю від ворога, завжди рвався у бій з ворогом та загинув у бою за Батьківщину".

10 березня 2023 року загинув під час бойового завдання, прикривши собою побратимів, отримав поранення несумісні з життям.

Савка назарій Іванович

10.09.2003 - 06.03.2023

Савка Назарій Іванович, позивний «Бус», 10.09.2003 року народження.

Ще будучи школярем вступив у лави організації "ТРИЗУБ ім. С. Бандери, з якою їздив на тренування, вишколи та таборування сотень УПА!

У лютому 2022 року нашу Україну спіткала страшна біда. Лютий ворог напав на нашу землю. Назарко, якому на той час було всього 18 років - не зміг бути осторонь цієї біди. Він зі словами на вустах "Хто, як не я..", вступив в Добровольчий Український Корпус "ПРАВИЙ СЕКТОР".

Назарій не зважав на те, що мав проблеми з суглобами і мав відстрочку від армії по стану здоров'я, пішов захищати свою Україну.

3 березня 2022 року Назарій пильно охороняв нас щоночі в лавах "ПРАВОГО СЕКТОРУ", але для себе він розумів, що робить мало і хотів ще більше допомогти своїй країні.

3 8 квітня 2022 року, прибув на навчання на Хмельниччину, де дав воєнну присягу! Побратими Назарія говорили про нього так: "Незважаючи на свій вік, Назарій свідомо вибрав свій шлях воїна".

В телефонних розмовах з батьками Назарій говорив: "Мамо, я знайшов своє покликання"!

Майже рік Назарій героїчно захищав Нас. Але 06 березня 2023 року близько 00:00 загинув на вогневій позиції внаслідок обстрілу зі сторони збройних формувань російської федерації поблизу н.п. Площанка Луганської області.

Цмоць Костянтин (Модест)     Цмоць Дмитро (Улас)

             10.02.1914 - 22.12.1944                          20.03.1921 - 22.04.1947                                                                             

Євстахій струк    

                                                    1908 - 1941

Увіковічнення подвигу

Людське життя - це лише мить вічності, маленька іскра, що може спалахнути і погаснути. Але від неї може розгорітися великий вогонь - вогонь людської памʼяті. Такі думки навіяла подія, що відбулася 22 вересня 2004 року у Львівському національному медичному університеті. Цього дня в адміністративному корпусі було відкрито і посвячено меморіальну таблицю на честь подвигу Євстахія Струка, який саме у цьому будинку працював помічником директора у передвоєнний час.

...Війна 1941 року, як знаємо, розпочалася неочікувано для більшості населення. Ще напередодні кращих студентів-спортсменів Львівського медичного інституту зібрали для поїздки на змагання до Києва. Пʼятдесят хлопців і дівчат зібрались у ті червневі дні 1941 року в гуртожитку медичного інституту (тепер вулиця Винниченка, 30). Там же знаходилась і кафедра фізичного виховання.

У той час Львівський медичний інститут вважався у відповідних органах "найгіршою шайкою націоналістичних бандитів". І, очевидно, тому, коли під Львовом загуркотіла канонада, було вирішено ліквідувати і цих п'ятдесятьох студентів-медиків. Приводом стале те, що хтось ніби-то стріляв поблизу в радянських військовиків, і цього вже було достатньо. Студентів вивели "під стіну". На них вже дивилися дула скорострілів, аж тут пролунала команда: "Отставить!".

Яке ж чудо врятувало ці молоді життя, майже приречені на загибель? З'ясувалося, шо був телефонний дзвінок до гуртожитку з повідомленням про те, що приміщення слід терміново приготувати до прийому поранених червоноармійців (як виявилось потім, цей дзвінок організував тодішній адміністративний директор медінституту Євстахій Струк).

Звичайно, що розстріл півсотні людей зашкодив би терміновій підготовці приміщення до прийому поранених.

"Студентів закрили у підвалах будинку, - розповідає одна із вже небагатьох свідків цих далеких подій - колишній провізор, а нині пенсіонерка Марія Ситницька. - "Струк мав ключі від підвальних дверей, йому вдалося їх відчинити, і він наказав студентам тікати через високий мур в бік вулиці Кривоноса, Я особисто не була серед врятованих, бо напередодні захворіла і пішла додому. Але про всі ці події розповіли мені їх безпосередні учасники, зокрема, Ірина Стефанівська. Памʼятають про це і Олена Корвацька-Стефанівська, Марія Стебельська, Тетяна Левицька, Віра Поташник".

Зустрілися всі врятовані через декілька тижнів. Проте їхні обличчя не світилися радістю. Вони зібралися на заупокійну Службу Божу в церкві Св. Петра і Павла, що правилась за того, хто їх врятував ціною власного життя. Бо одразу ж після втечі приречених студентів Євстахія Струка кинули звʼязаним у машину і кудись повезли. Вже після приходу німців понівечене тіло героя з обдертою на плечах шкірою знайшли серед безлічі трупів мучеників тюрми на Лонцького. Дружина Євстахія Дарія посивіла у 22 роки, виношуючи під своїм серцем їхнього сина... Разом із ним найшли тіло його племінника Степана Масного, із забитими в голову цвяхами.

Меморіальну таблицю відкрили проректор з гуманітарної освіти і виховання університету, професор Анатолій Мальований та племінниця Євстахія Струка - колишня працівниця університету Ярослава Матійчин-Масна. Таблицю освятив отець Орест, який виголосив проповідь, наголосивши на високому покликанні людського життя до самопожертви.

Професор Анатолій Мальований розповів про подвиг Євстахія Струка, відзначивши ту величну роль, яку матиме достойне вшанування його памʼяті для виховання майбутніх медиків. Зі спогадами і роздумами під час урочистості виступили пані Ярослава Матійчин-Масна; відомий громадський діяч, поет, лауреат Національної премії їм. Т. Шевченка Ігор Калинець та інші. Було висловлено подяку всім, хто доклав зусиль, щоб повернута з небуття подвиг Євстахія Струка та увіковічнити його імʼя меморіальною дошкою, що відтепер нагадуватиме про нього новим поколінням студентів.