Поради батькам
Як пережити підліткову кризу: інструкція з виживання для батьків
Підліток — це згусток контрастів: часта зміна настрою, самооцінка то падає, то злітає до небес, дитина бунтує, змінює стилі одягу, інтереси та смаки. Батьків це лякає, спантеличує. Як серед нормальних поведінкових проявів підлітка розпізнати тривожні дзвіночки: ризиковану поведінку, думки про самогубство? І коли щось дійсно пішло не так, як діяти батькам? До вашої уваги дієва інструкція для батьків, щоб зрозуміти, коли варто хвилюватися, а коли — просто видихнути.
Батьківський тривожний опитувальник
Найперше варто з’ясувати, наскільки загрозливою насправді є ситуація з вашим підлітком. Допоможе опитувальник для батьків підлітків «Коли слід хвилюватись?» від австралійської мережі підтримки Beyond the blue. Дайте відповіді на запитання і порахуйте свої «так».
Ви помітили зміни в поведінці підлітка?
· Чи зачіпають ці зміни кілька сфер життя підлітка (удома, у школі, з друзями, у захопленнях та інтересах)?
· Чи часто ця поведінка трапляється?
· Чи триває вона понад два тижні?
· Чи впливають ці зміни на повсякденне життя дитини?
Що більше ствердних відповідей, то більше причин бути уважнішим до ситуації й обговорити її з дитиною. Відправною точкою для оцінки в цьому опитувальнику є звична поведінка дитини і зміни в ній. Тобто, якщо дитина звично тривожиться або є дещо агресивною, то саме ці прояви можна вважати базовими і оцінювати зміни саме в них.
Як говорити з підлітком?
Отже, якщо на більшість цих запитань ви відповіли «так», що робити далі? Тут фахівці абсолютно справедливо сходяться на тому, що підліток потребує допомоги. Батьки мають дати дитині відчути підтримку і розуміння. Ось кілька правил такого спілкування:
Розмовляйте спокійно — без звинувачень і засудження.
Назвіть зміни, які відбуваються в дитині. Скажіть, що ці зміни турбують і лякають (уникайте оцінок, тиску, нав’язування почуття провини). Наприклад: «Я помітила, що останнім часом ти перестала спілкуватися з друзями і постійно пригнічена» або «Я помічаю, що ти дуже знервований і став менше часу навчатись».
Дайте дитині знати, що ви любите її, піклуєтеся про неї, вона для вас важлива, саме тому ви й почали цю розмову.
Намагайтеся проявляти співпереживання, розуміння та не засуджувати почуття підлітка. Спробуйте допомогти конкретними діями. Найпростіший спосіб — це запитати, яка саме допомога потрібна, не нав’язуючи своє рішення. Заохочуйте до дій, які допоможуть змінити ситуацію і домовитися про те, чого дитина робити не буде, щоб не нашкодити собі. Наприклад, домовтеся про те, що ви разом спробуєте розгребти проблеми з навчанням, пошукаєте потрібну інформацію про проблему, яка турбує дитину, що дитина не буде погіршувати свій фізичний стан і спробує повернутися до звичного графіка життя або почне краще харчуватись (якщо був знижений апетит). Це можна закріпити як добре проговорений словесний чи навіть письмовий договір.
Спробуйте зберігати спокій, тримаючи під контролем свої почуття, фокусуючись на емоціях, переживаннях і запитах дитини.
Вірте своїй дитині: не знецінюйте її думки і почуття. Можливо, з висоти дорослого досвіду ці переживання здаються незначними чи неважливими, але для дитини вони справжні, реальні і єдині, які зараз у неї є.
Підлітки: інструкція зі спілкування для батьків
Допомога, що зцілює, а не травмує, має багато варіантів. Якою б вона не була, це завжди про зв’язок батьки-дитина, у якому батьки — дорослі, стійкі, надійні, терплячі, такі, що розуміють, люблять, приймають, готові захистити і дати опору.
Натренувати батьківський «дзен»
Вже від одного цього списку батьківських характеристик може стати страшно навіть без підліткових криз. Адже бути такими батьками — непроста праця. У більшості випадків ще й непосильна — ніхто з нас не ідеальний. Коли накриває страх, біль, виснаження, сором і безпорадність, почути і допомогти підлітку стає надзвичайно важко. У підготовці військових є таке правило: у стресі ми не підіймаємося до рівня своїх очікувань, а падаємо до рівня своєї натренованості. Це правило раджу взяти і батькам. Ось кілька важливих речей, які батьки можуть зробити для себе перед тим, як рятувати свою дитину (звісно якщо не йдеться про екстремальну, загрозливу для життя ситуацію, що потребує нагального вирішення).
Візьміть паузу. Спробуйте заземлитися: відчути землю під ногами, перемикнути увагу на те, що довкола вас: що ви бачите, чуєте, чого можете торкнутися, які запахи відчуваєте.
Назвіть тільки проблему, ніби відкладаючи вбік усі думки і переживання, пов’язані з нею. Наприклад: «Дитина кілька днів не виходить з кімнати і відмовляється спілкуватися». А не: «Дитина не виходить з кімнати, у неї, напевно, депресія і можливо навіть суїцидальні думки. Вона там думає і робить щось жахливе, а я тут сиджу і нічого не роблю». Наші оцінки та емоції підігрівають проблему, роблять її страшнішою, ніж вона є насправді. І тоді ми реагуємо не на саму ситуацію, а на страхи і картинки, які малює наша батьківська уява.
Знайдіть підтримку. Якщо переживаннями накриває, варто пошукати, з ким ви можете це обговорити і пережити. Нести свої емоції до дитини шкідливо, але лишатися з ними на самоті — нестерпно. Щоб не бути із ситуацією сам на сам, потрібні інші дорослі: чоловік/дружина, батьки, друзі, спільнота в соціальній мережі.
Зрозумійте, чому вас так чіпляє ситуація. Деякі кризові ситуації виходять з-під контролю, і якщо в них більше страху, агресії, сорому чи безпомічності, спробуйте зрозуміти, чому вас тригерять саме ці випадки? Які ваші власні струни вони зачіпають, які переживання чи думки роблять їх важчими за інші. Найчастіше, коли йдеться про стосунки з дітьми, ці сильні переживання стосуються або власних дитячих спогадів, або відчуття батьківської безпорадності.
Продумайте наперед свою роль, образ і навіть слова, які можна сказати в такі моменти. Готові сценарії, продумані фрази, попереднє програвання ситуації в голові можуть здаватися штучними чи награними. Але в момент розгубленості краще пригадати і скористатися готовим рішенням, ніж вигадувати нове. Наприклад, уявіть ситуацію в минулому, коли вам розповідали щось важке. Якою була ваша реакція? А якою могла би бути найкраща чи конструктивна реакція? Можливо, спокійніший тон, менше емоцій, правильно побудовані «я-висловлювання»: «я помічаю…», «мене засмучує…», «як тобі допомогти?»… Чи може більше запитань і уточнень та менше вказівок і настанов? Спробуйте уявити, яку реакцію хотіли б отримати ви, якби розповіли щось таке власним батькам. Після такої вправи вам простіше буде стати тим дорослим, який може і вміє так реагувати.
Практикуйте доброзичливе ставлення до себе. Бути батьками непросто, бути батьками підлітка — ще важче, бути батьками підлітка у важкій ситуації — серйозний виклик і стрес. Дайте собі право його пережити. Спробуйте уявити, що ви дивитеся на свою ситуацію очима людини, яка вас розуміє і хоче підтримати. Що саме вона б зробила? Яку підтримку надала б вам?
Це лише мінімум, який може зробити доросла людина, щоб упевненіше почуватися в батьківській ролі. Правило кисневої маски діє не лише для пасажирів літака і батьків маленьких дітей, а й для тих, хто має справу з підлітками. І пам’ятайте найважливіше: ніхто з батьків не ідеальний. Ідеальних батьків не існує, а ми — найкращі батьки, які є в наших дітей.
Попередження суїцидальної поведінки неповнолітніх
Підлітковий вік – гострий і напружений період переходу від дитинства до дорослішання, що супроводжується якісною перебудовою усіх сторін розвитку особистості. Його часто називають кризовим, оскільки організм має підвищену чутливість до якихось певних зовнішніх і внутрішніх впливів, які саме в цей час призводять до дуже важливих, безповоротних наслідків.
Саме у цей період відбувається усвідомлення дитиною своєї індивідуальності, змінюється її ставлення до навколишнього світу, до себе, до інших людей, відбувається перебудова потреб та мотивів, поведінки. Водночас змінюються вимоги суспільства до підлітка. У зв’язку з цим підлітку необхідно погоджувати свої потреби з очікуваннями оточуючих та вимогами соціальних норм. Необхідність такого погоджування часто пов’язана із значними труднощами, які і стають причиною виникнення суперечностей у розвитку підлітка. Ці суперечності можуть протікати в гострій формі, зумовлюючи сильні емоційні переживання, порушення у поведінці учня, у його взаєминах з дорослими та ровесниками. Стан стресу, нервового напруження, неврівноваженості є впливовим чинником, який зумовлює різні зрушення в психічній сфері особистості, може провокувати до суїцидальних думок і фантазій.
В підлітковому віці немає відпрацьованих способів вирішення проблем, коло спілкування, найчастіше, обмежується однолітками, перед якими постають такі самі питання. А дорослі не завжди розуміють проблему та не готові надати підтримку. Отже, в надзвичайно бурхливий період свого життя підліток залишається сам на сам зі своїми проблемами. У цілому ряді випадків підлітки вирішуються на самогубство через байдужість та жорстокість дорослих. На такий крок, як правило, вирішуються замкнуті, ранимі за характером підлітки, які страждають від самотності і почуття власної непотрібності, що втратили сенс життя.
Психологічний сенс суїциду найчастіше полягає в реакції на афект, знятті емоційної напруги, відходу від тієї ситуації, в якій підліток опиняється поза власної волі.
Причини, які призводять до трагічної загибелі дітей і підлітків, різні, до того ж вони відрізняються від дорослих причин. Нерідко сам перехідний вік стає причиною емоційного стресу. На жаль, саме підлітки найчастіше опиняються у кризовому стані, який супроводжується сильними емоційними переживаннями, появою таких почуттів, як спустошеність, відчуженість, самотність може призвести і до втрати сенсу життя. Метою суїциду є знаходження рішення. Суїцид не є випадковою дією. Його ніколи не роблять безглуздо чи безцільно. Він служить виходом з ускладнень, кризи або нестерпної ситуації. Стимулом до скоєння суїциду є нестерпний психічний (душевний) біль, від чого він прагне втекти.
Психологи виділяють основні мотиви суїцидальної поведінки серед школярів:
· переживання образи, самотності, відчуженості, неможливість бути зрозумілим;
· реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі;
· переживання, пов’язані зі смертю одного з батьків, розлученням батьків;
· почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою;
· страх перед покаранням, приниженням, глузуванням;
· страх втратити своїх рідних;
· любовні невдачі, небажана вагітність;
· бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття;
Як помітити суїцид, який наближається?
Суїцидальні наміри дитини можна визначити за такими ознаками:
Словесні ознаки.
Той, хто готується до самогубства, часто говорить про свій душевний стан. Він може:
· Прямо і явно говорити про смерть: «Я збираюся покінчити із собою»; «Я не можу так далі жити».
· Побічно натякати про свій намір: «Я більше не буду ні для кого проблемою»; «Тобі більше не доведеться про мене хвилюватися».
· Багато жартувати на тему самогубства.
· Проявляти нездорову зацікавленість питаннями смерті.
Поведінка та зовнішній вигляд.
Людина, яка готується до самогубства, може:
· Роздавати оточуючим речі, які є для людини особливо значущими, остаточно упорядковувати справи, миритися з давніми ворогами.
· Демонструвати радикальні зміни в поведінці, такі як:
· в їжі – їсти замало або забагато;
· у сні – спати занадто мало або занадто багато;
· у зовнішньому вигляді – стати неохайним;
· у шкільних звичках – пропускати заняття, несподіване погіршання успішності, не виконувати домашніх завдань, втрата інтересу до улюблених занять, уникати спілкування з однокласниками,
· замкнутися, відсторонитися від родини й друзів;
· бути надмірно діяльним або, навпаки, байдужим до навколишнього світу, відчувати поперемінно то раптову ейфорію, то напади розпачу.
· проявляти ознаки безпорадності, безнадійності й розпачу.
· мати сумний вираз обличчя (скорботна міміка), пригнічений настрій.
· Емоційні порушення– апатія; схильність до самотності й відчуження; збуджений або агресивний стан; розмови про смерть, записки про самогубство, малюнки в чорному світлі, що відображають жорстокість, особливо спрямовану на себе; розкаяння; відчуття безнадійності, тривога, депресія, плач без причини; самоїдство.
· Ситуаційні ознаки:
Зважитися на самогубство може той, хто:
· постійно ізольований в соціумі (не має друзів або має тільки одного друга), почувається знедоленим;
· живе в нестабільному оточенні (серйозна криза в родині – у взаєминах з батьками або між батьками; алкоголізм – особиста або сімейна проблема);
· почуває себе жертвою насильства – фізичного, сексуального або емоційного;
· робив раніше спроби суїциду;
· має схильність до самогубства через те, що його скоїв хтось із друзів, знайомих або членів родини;
· переніс важку втрату (смерть когось із близьких, розлучення батьків).
Фахівці зазначають, що будь-які несподівані або драматичні зміни, що впливають на життєдіяльність, емоційні ознаки, зміни в поведінці дитини слід сприймати як факт проблеми, небезпечної для психологічного здоров’я та ставитись до цих проявів з уважністю та відповідальністю за життя людини
Як допомоги людині, що вирішила покінчити життя самогубством
ВИСЛУХОВУЙТЕ – “Я чую тебе”. Не намагайтеся втішити загальними словами типу: “Ну, все не так вже й погано”, “Вам стане краще”, “Не варто цього робити”. Дайте людині можливість висловитися. Задавайте питання та уважно вислуховуйте.
ОБГОВОРЮЙТЕ – відкрите обговорення планів і проблем знімає тривогу. Не бійтеся говорити про це – більшість людей почувають незручність, говорячи про самогубство, і це проявляється в запереченні або уникненні цієї теми.
БУДЬТЕ УВАЖНІ до побічних показників у разі ризику появи суїцидальної поведінки. Кожне жартівливе згадування або загрозу слід сприймати серйозно.
ЗАДАВАЙТЕ ПИТАННЯ – узагальнюйте: “Таке враження, що ти насправді говориш...”, “Більшість людей замислювалися про самогубство”, “Ти коли-небудь думав, як здійснити його?”. Якщо ви отримуєте відповідь, переходьте на конкретику. Допоможіть підлітку відкрито говорити і думати про свої наміри.
ПІДКРЕСЛІТЬ ТИМЧАСОВИЙ ХАРАКТЕР ПРОБЛЕМ – визнайте, що його почуття дуже сильні, проблеми складні – дізнайтеся, чим ви можете допомогти. Дізнайтесь, хто ще міг би допомогти в цій ситуації.
Рекомендації батькам та близьким дитини,
що схильна до суїцидальної
поведінки
Якщо підліток висловлює бажання померти, до ситуації треба ставитися уважно, сприймаючи загрозу всерйоз. Насамперед, необхідно обміркувати ситуацію або обставини, у яких проявляється бажання дитини позбавити себе життя. Підліток може виказувати бажання померти, коли щось складається всупереч його бажанням (якщо батьки не купують йому те, що він просить, або не відпускають на дискотеку чи концерт). Те ж бажання він може проявити, коли батьки карають або коли неповнолітній намагається викликати у батьків почуття провини, створюючи відповідну реакцію, і скористатися цим у своїх цілях. Батькам необхідно проаналізувати, коли підліток повторить подібне висловлювання, або ж він говорить про бажання померти в несподіваній ситуації: коли дивиться телевізор, розповідає про школу та своїх друзів. Як часто висловлюється бажання померти і за яких обставин.
Іноді думки про самогубство, по суті, являють собою спробу маніпуляції. На них треба реагувати так, як і на інші висловлювання типу: “Я тебе ненавиджу”, “Ви злі”, “Я втечу з дому”, “Я хочу жити у бабусі”. Це особливо характерно для дітей, узагалі схильних до маніпуляції. Підлітку необхідно дати можливість виразити свої почуття та обговорити їх. Слід зберігати самовладання, не дозволяти дитині маніпулювати батьками.
Незалежно від того, чи є висловлювання про бажання померти передбаченими, чи виступають як спроба маніпуляції, батькам слід спробувати виявити ознаки небезпеки. Якщо батьки помічають одразу декілька ознак - певні почуття, висловлювання, зміни в поведінці або характерні ситуації, то ставитися до цього слід дуже серйозно. Потрібно поговорити з дитиною про її почуття та про самогубство. Не пропонувати різні відповіді на серйозні питання, не говорити, чому вона не повинна почувати того, що почуває. Саме це може лише посилити у підлітка почуття провини, безвихідності свого становища та власної непотрібності. Необхідно прагнути того, щоб підліток сам пропонував альтернативні рішення своїх проблем. Якщо ж виникають сумніви або невирішені питання, то можна звернутися до практичного психолога, психотерапевта, дитячого психіатра тощо та попросити професійної допомоги.
Стратегічними напрямками батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають поліпшення стосунків у сім'ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також покращення спілкування в родині. Усі ці заходи мають на меті підвищення самоцінності особистості дитини, коли суїцидальні наміри втрачатимуть сенс.
Для підвищення самооцінки доцільно застосовувати такі заходи:
- завжди підкреслюйте все добре й успішне, властиве вашій дитині – це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру в майбутнє, покращує її стан;
- не чиніть тиск на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, досягненні певних життєвих цілей тощо;
- демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять;
- сприймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є - не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, майже ви самі;
- підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судіть її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки лежить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;
- слід тактовно і розумно підтримувати всі ініціативи своєї дитини, спрямовані на підвищення самооцінки, особистісне зростання, фізичний розвиток, які посилюють успішність самостійної діяльності; майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім'ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.
Рекомендації батькам, коли підлітки проявляють суїцидальні тенденції або відчай:
- залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти;
- дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом. Це дозволить встановити довірливі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про свої проблеми та труднощі;
- важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире занепокоєння, турбота про дитину;
- говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину;
- зосередьте увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй розповісти про свої проблеми;
- не думайте, що вам слід говорити відразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині;
- виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання (“Що трапилося?”, “Що відбулося?”), які будуть для дитини менш загрозливими, ніж складні;
- спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особистісні проблеми;
- намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, займайте її сторону, а не сторону інших людей, які можуть завдати їй болю;
- дайте можливість вашій дитині знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації;
- ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадним, але необхідно пам’ятати, що ваша дитина має знайти власний вихід з проблемної ситуації;
- обійміть дитину. Для гарного самопочуття необхідні вісім обіймів на день;
- сприймайте дитину як самостійну дорослу особистість з її індивідуальним світоглядом, цінностями, переконаннями, бажаннями та вимогами;
- покажіть, що дитина вам небайдужа, дайте відчути, що вона бажана;
- якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч.
У тому випадку, коли існує реальний суїцидальний ризик або вже відбулася спроба, то батькам можна порадити наступне:
- першим кроком у запобіганні самогубства завжди буває встановлення довірливого спілкування;
- батькам слід подолати власний страх перед бесідою з дітьми;
- діти у стані суїцидальної кризи стають надто чутливими, особливо до того, як і що говорять дорослі; тому іноді дієвішою є невербальна комунікація - жести, дотики тощо;
- якщо батьки відчувають, що дитина начебто відхиляє їхню допомогу, їм слід пам’ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату необхідні м’якість і наполегливість, терпіння й максимальний прояв співчуття і любові тощо.
ШАНОВНІ БАТЬКИ!
В мережі останнім часом більше стає згадок про прихильників молодіжних субкультур та поширення їх серед підлітків.
Іноді підліток не може самостійно реалізувати свої бажання. Він знаходить своє місце у молодіжному угрупуванні для свого самоствердження та своєї самореалізації. Задля цього підлітки об'єднуються у неформальні групи.
Деякі батьки навіть можуть не підозрювати, що її дитина належить до певної субкультури та може мати девіантну поведінку. Що ж робити батькам, у цій ситуації розберемось нижче
Спокійно, відкрито і прямо спілкуйтеся з дитиною. Надайте їй можливість говорити, коли вона буде до цього готова. Не підганяйте її.
Якщо дитина розповідає куди вона ходить та як проводить свій час. Проявіть якомога повнішу обізнаність в обговорюваній темі; виявляйте терпіння, наполегливість, доброзичливість для уникнення емоційного дискомфорту, недовіри чи агресії з боку підлітка.
Опановуйте Інтернет-технології, майте власний акаунт і станьте другом своїй дитині в соціальних мережах;
Щотижня аналізуйте вміст сторінок дитини, уважно читайте її публікації, вивчайте групи, до яких вона приєдналася;
«Познайомтеся» з її віртуальними друзями, звертайте увагу на фото й відео, що викликають інтерес дитини, зокрема ті, що збережені, поширені або вподобані;
Покажіть дитині, що вона вам небайдужа, що ви піклуєтеся про неї та запропонуйте спільно провести час.
Зосередьтеся на тому, щоб показати дитині її переваги, знайдіть у неї сильні сторони,
допоможіть їй побачити себе унікальною особистістю.
Після встановлення контакту та виявлення підлітком довіри до вас, слід пояснити згубність і безперспективність деструктивної поведінки, підкріплюючи це фактами, які добре відомі підліткові; допомогти підлітку зрозуміти ступінь ризику від деструктивної поведінки і невідворотної відповідальності за скоєне (зокрема у випадку вчинення булінгу або іншого правопорушення).
ПАМ’ЯТАЙТЕ, що в зону ризику проявів деструктивної поведінки потрапляють підлітки, яким бракує батьківської уваги і підтримки, а також ті, чиє перебування в мережі Інтернет не контролюється.
Про складну поведінку дитини . Ресурс доступу
Поради батькам: як підвищити безпеку дітей в мережі Інтернет
Цього року 7 лютого у світі відзначають День безпеки в Інтернеті (День безпечного Інтернету). Він має на меті поширення знань про безпечне і відповідальне використання цифрових технологій для дітей та молоді. Зараз у Вінниці учні на вимушених канікулах і багато часу проводять з гаджетами. Тому для батьків буде корисною інформація про те, як зробити перебування дітей в Інтернеті безпечним.
Пропонуємо рекомендації, як батьки можуть використовувати для контролю дітей:
комп’ютер з підключенням до Інтернету варто розміщувати поза межами кімнати дитини;
встановіть програми та додатки, які фільтрують отримання інформації з мережі;
установіть таймер роботи за комп’ютером (у певних межах, наприклад, уранці та ввечері або загальний ліміт на добу);
встановіть на телефон чи планшет дитини спеціальний дитячий браузер з обмеженнями;
обов’язково на пристрої має бути антивірусна програма і розширення для блокування спливаючої реклами;
з допомогою «Історії» браузера цікавтесь, які сайти відвідують діти;
допоможіть дітям закрити свою сторінку від незнайомців, відфільтруйте тих, хто може бачити або коментувати фотографії або писати повідомлення вашій дитині.
навчіть дитину остерігатися незнайомців, які пропонують подарунки;
обговоріть з дитиною всі можливі небезпеки інтернету і план дій на випадок, якщо дитина зіткнеться з проблемою;
наполягайте на тому, щоб ваші діти ніколи не погоджувалися зустрічатися зі своїм онлайновим другом без вашого відома;
навчіть дітей ніколи не надавати особисту інформацію про себе та родину;
контролюйте інформацію, яку завантажує дитина (фільми, музику, ігри, тощо);
переконайтеся, що діти консультуються з вами щодо фінансових операції, здійснюючи замовлення, купівлю або продаж через Інтернет;
розкажіть дитині про кібербулінг.
Батьки, використовуючи ці рекомендації, зможуть максимально захистити дитину від негативного впливу всесвітньої мережі. В той же час потрібно пам’ятати, що Інтернет, це не лише небезпека, у всесвітній мережі можна знайти мільйони книг, корисної інформації, відео-уроків з вивчення іноземних мов, удосконалення професійних навичок тощо. Дітей потрібно навчити правильно користуватись цим джерелом інформації
Наука обіймашок: скільки разів на день потрібно обіймати дитину?
21 січня — Міжнародний день обіймів. Всі ми знаємо, що обійми дарують нам відчуття тепла, захищеності і заспокоєння. Але є й інші переваги обіймашок. Виявляється, є наукові пояснення, чим обійми корисні для вас і вашої дитини. Давайте розбиратися разом.
Отже, яка наукова користь обіймів?
1. Обійми роблять дітей розумнішими
Для нормального росту і розвитку маленької дитини потрібно багато різних сенсорних стимулів. Обійми — це один з найбільш важливих стимулів, необхідних для розвитку здорового мозку і міцного тіла дитини.
Вчені Еван Л.Ардіель і Кетрін Х.Ранкін з Університету Британської Колумбії (Канада) проводили дослідження в дитячих будинках Східної Європи і виявили, що немовлят, які там містяться, вкрай рідко торкаються і беруть на руки. Найчастіше такі діти цілодобово проводять, лежачи в своїх ліжечках. Їх годують за допомогою пляшечок, а догляд здійснюється за мінімальної участі людей. У подальшому житті такі діти часто стикаються з безліччю проблем, включаючи порушення когнітивного розвитку.
Вчені довели: якщо діти, які містяться в дитячих будинках, отримують хоча б 20 хвилин дотиків і обіймів в день протягом 10 тижнів, то згодом вони демонструють більш високий рівень розвитку.
Однак дослідники уточнили, що не всі види дотиків корисні. Тільки турботливі дотики, такі як ніжні обійми, забезпечують позитивну стимуляцію, яка необхідна для правильного розвитку дитячого мозку.
Якщо дитина росте в атмосфері любові, її цілують і обіймають без жодного приводу, дитячий мозок відрізняється підвищеною кількістю нейронних зв’язків. Це означає, що всі здібності маляти розвиваються краще, йому легше комунікувати з людьми, він менше страждає від перепадів настрою.
2. Обійми допомагають дітям рости
Якщо дітей не обіймати і не торкатися до них, їх тіла перестають рости, незважаючи на надходження в їх організми необхідної кількості поживних речовин. Хоча це можна виправити, якщо забезпечити дитині турботливі дотики і обійми.
Обнімашки стимулюють викид гормону радості й любові — окситоцину. Цей гормон має багато переваг для нашого організму, одним з яких є стимуляція зростання.
Дослідники Увнас-Моберг К. і Петерсон М. зі Шведського університету сільськогосподарських наук (Швеція) довели, що обійми миттєво підвищують рівень окситоцину, який в свою чергу збільшує показники декількох гормонів росту, таких як інсуліноподібний фактор росту-I (IGF-1) і фактор росту нервів (NGF).
3. Обнімашки допомагають дітям вирости врівноваженими
Нервова система маленьких дітей ще не повністю сформувалася, щоб дитина могла самостійно управляти сильними емоціями. Ось чому дітям під впливом емоцій часом буває важко зупинитися.
Під час стресу вивільняється високий рівень кортизолу, який циркулює в мозку і у всьому організмі. Дослідження показують, що надмірна дія гормону стресу може поставити під загрозу формування імунної системи дитини, погіршити пам’ять і вербальні функції в подальшому житті, і навіть викликати депресію.
Як довели вчені Маркус Квирин, Юліус Куль, Райнер Дюссінг з Університету Оснабрюк (Німеччина), викликаний обіймами окситоцин знижує рівень гормону стресу і запобігає його шкідливому впливу. Обіймашки допомагають дітям навчитися керувати своїми емоціями і вирости більш стресостійкими.
4. Обійми покращують здоров’я дітей
Обіймашки також знижують рівень артеріального тиску, зміцнюють імунітет. Справа все в тому ж окситоцину. Він не тільки відповідає за гарний настрій, а й бореться з втомою, і захищає від хвороб серця.
5. Обіймашки роблять дітей щасливими
Обійми вселяють оптимізм і підвищують самооцінку. А викид окситоцину змушує дитину відчувати себе щасливою і коханою.
Скільки разів на день потрібно обіймати дитину?
Вчені пропонують просту формулу: кількість ваших поцілунків і обіймів в день має бути більшою, ніж кількість зауважень і докорів.
Обіймашек має бути багато, незалежно від поведінки дитини і вашого емоційного стану. Це не спосіб заохотити або заспокоїти, хоча безвідмовно діє і в таких випадках. Це прояв ніжності, турботи і любові.
У відомого американського психотерапевта Вірджинії Сатир є відмінна фраза про обійми: «Обійматися чотири рази на день нам потрібно для виживання, вісім — для підтримки себе в нормальній формі і дванадцять — для зростання».
Міжнародний день обіймів — прекрасний спосіб перевірити це на собі і своїх дітях!
Обіймайтеся і будьте здорові!
До уваги батьків!
18 листопада – Європейський день захисту дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства
Брошура для батьків «Навчіть дитину правила «Тут мене не торкайся» broshura_Kiko_for_parents.pdf (childfund.org.ua)
Відеокурс О. Нагули для батьків
З питань сексуального насильства можна звертатися до таких служб :
Нацполіція 102
Офіс Генерального прокурора: за телефоном 0 800 507 001
за телефоном 096 755 02 40 (Viber, WhatsApp, Telegram, Signal)
через сайт https://www.warcrimes.gov.ua/
через телеграм-боти: @stop_russian_war_bot або @war_crime_bot
електронною поштою conflict2022.ua@gmail.com
Подбайте про себе, щоб подбати про свою дитину
У стані стресу дуже важко бути уважними до потреб дитини, тому намагайтеся зберегти максимально можливу рівновагу, аби підтримати дитину. Ось кілька порад для батьків:
Думайте про майбутнє, не про минуле. Мрійте, плануйте, обговорюйте зі значимими людьми, що ви зробите найпершим після встановлення миру. Такі роздуми та розмови наснажують і стабілізують.
Позбудьтеся почуття провини. Не звинувачуйте себе у тому, що сталося, або у тому, що ви щось зробили не так. Ви зробили все, що могли на той момент. Крапка.
Намагайтеся їсти та спати. Якщо харчування доступне, так само їжте, а не лише намагайтеся нагодувати дитину. Намагайтеся спати, коли це можливо. Ваш фізичний стан – гарантія безпеки вашої дитини.
Просіть про допомогу. Якщо ви потребуєте допомоги або підтримки – попросіть про неї. Звертатися за допомогою – не соромно.
Говоріть про свої емоції. Спілкуйтеся зі значимими для вас людьми, говоріть про свої емоції та переживання. Телефонуйте рідним. Просте “Як ти?” здатне наснажити і вас, і того, кому ви телефонуєте.
Якщо відчуваєте потребу – зателефонуйте на «гарячу лінію» підтримки, поспілкуйтеся з професіоналами, аби максимально забезпечити свою емоційну стабільність у цей непростий час.
Бережіть себе і тоді збереженими та захищеними будуть ваші діти.
Як підтримати дітей. Поради.
1. Бути поруч: пам’ятайте, ми є головним джерелом підтримки для наших дітей. Тому відчуття нашої люблячої присутності – це найголовніший «термостат безпеки» для їхньої душі. Бути поруч – це про дотик і обійми, про співдіяльність і про казку разом – де б ми не були – у ліжку чи в бомбосховищі… Це про добрий погляд, це про уважність і любов… І теж про чутливість до того, коли дитина цього потребує, а коли вона хоче побути наодинці.
2. Бути прикладом: більшість способів давати собі раду з викликами передаються дітям через те, що вони дивляться і наслідують, як пораємося ми. Тож нам важливо бути свідомими цього. І ділитися, говорити з ними про те, що нам допомагає… І звісно це не означає, що ми маємо бути «ідеальним» прикладом – бо стійкість, це не про те, щоби ніколи не падати, а про те, щоби вставати знову і знову…
3. Спілкуватися: це так важливо для дітей, щоб ми допомагали їм розуміти, що відбувається і як нам вистояти у цій війні – на макро-рівні як народу, і на мікро-рівні як сім’ї. Це означає говорити з дітьми з повагою до їх внутрішньої мудрості, бажання і потреби розуміти. Це означає теж слухати, що говорять вони, і слухати те, про що вони мовчать… І відповідати – як можемо – бо не завжди ми знаємо відповіді і у цьому теж важливо бути чесними. Це не означає теж втішати дітей «псевдооптимістичними» сценаріями, бо ми свідомі, що дорога до Перемоги може бути довгою і на ній може бути багато болю і втрат. Але це означає передати їм віру, що з Правдою ми обов’язково і неминуче переможемо і наша країна буде вільною і щасливою!
4. Задіювати: ми не знаємо, наскільки довгими будуть ці випробування війни – але час життя безцінний – і ми маємо жити, що б не було - ми маємо Жити. І звісно, ми не можемо не слідкувати за новинами, але ми не потребуємо бути безперервно в новинах – треба зосередитися на корисній дії. Для дітей, звісно, ці дії дуже різні і залежать від того, де ви зараз: вдома, у бомбосховищі і т. д. – це і вчитися, і малювати, читати/слухати казки, гратися (у різні способи, і не лише в телефоні – є стільки стосункових ігор), допомагати по дому, молитися, робити добрі справи, займатися спортом і т. д. Корисна діяльність приносить добрий плід, вона зосереджує увагу і допомагає інтегрувати енергію стресу. І вона важлива не лише дітям, але й нам дорослим…
5. Відновлюватися: це випробування може бути тривале, а відтак брати чимало нашої енергії – а тому ми потребуватимемо часу на регулярне відновлення сил. І ми, і діти. А тому так важливо мати в режимі дня ті активності, які поповнюють сили – як заряджання телефону – коли стрес є більшим, заряджати треба частіше і мати додатковий «павербанк». Тож подбаймо, щоби у режимі дня дітей обов’язково були і сон, і добра їжа, і час на гру, на домашніх улюбленців, на рухову активність, і обов’язково щоденний дотик до чогось, що є Світлом (казки, історії, краса, сповнені світла люди і т.д.), і що нагадує їм у ці темні часи – що є Світло - правди, любові, мужності - і це Світло неминуче переможе, бо воно непереможне…
P.S. Дослідження кажуть, що діти, стикаючись з випробуваннями не обов’язково мають мати психологічні проблеми, а навпаки можуть демонструвати «посттравматичне зростання» - і це великою мірою залежатиме від підтримки дорослих. Вони можуть зростати у резилієнтності (психологічній стійкості), мудрості, вдячності, здатності будувати глибокі стосунки, знати, що у житті найголовніше… Тож нехай вони виростуть саме такими – наші діти!