Дорослішання – це процес перетворення дитини на дорослу людину, процес поступового формування певних здібностей, що дозволяють задовольнити вимоги, які ставлять перед нею дорослі, майбутня роль батька, чоловіка, матері, дружини, працівника, члена суспільства й життя в цілому.
Підлітковий період, про який ідеться в даній статті, охоплює анатомічні, гормональні, психоемоційні зміни та зміни соціального функціонування підлітка.
Усі вони проявляються в переході окремих функцій від незрілості до зрілості.
У сфері інтелектуальних функцій: перехід від того, щоб у всьому спиратись на авторитети, до пошуку доказів; від концентрації на фактах, конкретики – до пояснень і базування на них; від мінливості та множинності інтересів до їх концентрації та стабільності.
Формування емоційної сфери: від неврівноваженості, дитячих страхів, уникнення конфліктів до балансу, рівноваги, дорослої мотивації та прагнення вирішувати конфліктні ситуації.
У сфері соціального функціонування: від страху бути знедоленим, наслідування, безпорадності й невизначеності – до прагнення усвідомленого почуття прийняття себе, до самостійності та соціальної заповзятливості.
У сфері незалежності від батьків: від контролю батьків, опори на них і підпорядкування до самостійного контролю над своєю поведінкою й емоціями, до прагнення покладатись на себе самого й будувати дружбу з батьками.
Формування почуття власної ідентичності: від нереалістичної самооцінки й постановки нездійсненних цілей, викликаних страхом перед соціальною оцінкою й несхваленням, до адекватного сприйняття власної особистості, самоповаги, спокійного прийняття чужої думки й оцінок себе, постановки реальних завдань і реалістичного планування.
Емоційний розвиток підлітка безпосередньо залежить від ступеня формування інтелектуальної зрілості, гормональних і фізичних змін, що відбуваються, а також від соціально-культурних чинників.
Емоційний розвиток характеризується:
незвичайною інтенсивністю та жвавістю емоцій – емоції часто є вкрай важкими, коли дрібні інциденти можуть переживатись нарівні з «кінцем світу», а перед обличчям об'єктивно несуттєвих невдач виникає відчуття безглуздості життя; можливі часті суїцидальні думки й навіть самогубство через дріб’язкові причини;
емоційною нестабільністю, лабільністю емоцій – характерні легкість і досить швидкий перехід із крайньої зневіри та смутку в ейфорію, тому надзвичайно важливо забезпечити пильний супровід дитини в усіх її переживаннях, важливо спрямовувати її діяльність так, щоб у пориві миттєвого поганого настрою вона не вчинила жодних дурниць; також характерний легкий перехід від почуття власної сили й потужності до зриву, психологічного знесилля, утрати віри у власні сили та можливості;
безпредметністю емоцій – підліток часто не може визначити, чому йому сумно чи радісно, що викликало в нього занепокоєння й т. п.; причина такого стану криється в інтенсивних гормональних змінах, що впливають на роботу нервової системи.
Як уже згадувалось, величезний вплив на розвиток і формування підлітка мають соціально-культурні фактори й особливо сімейні взаємини. Максимально значущою в підлітковий період є підтримка, що надається батьками. Крім того, сім'я має дуже широкий спектр значень.
Завдання сім'ї полягають у такому:
задоволення потреб усе ще дитини, хоча й підлітка, який поступово готується до ролі чоловіка, батька, працівника й т.п.;
бути джерелом досвіду та знань про життя;
формування особистості, смаку, уподобань, звичок, забезпечення правильними моделями для наслідування (ураховуючи той факт, що дитина копіює своїх батьків, будь-яку їх поведінку, способи впоратися із проблемами та стресом служать їй певним орієнтиром). Коли підліток лякає нас своєю поведінкою, розбурхує словами, висловами, способом мислення, ми повинні замислитися, чи не дали ми йому самі привід думати так, чи не подали поганий приклад своїми вчинками (докоряючи дитині, погляньте на себе);
надання моделі ставлення до життя, світоглядних орієнтирів.
У період підліткового розвитку відбувається також зміна сили впливу сім'ї на дитину. Настає криза авторитету батьків і дорослих у цілому. Частішають конфлікти з батьками, відбувається конфлікт поколінь, викликаний підвищенням критичності підлітка, спостереженням батьківських помилок, більш високим рівнем мислення, що в результаті призводить до ослаблення емоційного зв'язку із сім'єю.
Тобто відбувається зростання інтелектуальних можливостей і кмітливості, здатності дитини спостерігати й давати всьому свою власну незалежну оцінку, отже, більш критично ставитись до недоліків батьків. Підліток доходить висновку, що заявлені дорослими правила та принципи не дотримуються ними самими, що свідчить йому про те, що їх теорії не знаходять відображення на практиці. Це призводить до загальної втрати довіри до дорослих і, як уже було сказано, конфлікту поколінь. При цьому стан сварки з батьками, яка набуває форму домінуючого тла, атмосфери, що панує в рідному домі, у свою чергу призводить до ослаблення емоційного зв'язку із сім'єю й байдужості до її проблем.
Наступним наслідком підліткового періоду є визнання батьками факту, що поведінка їх дитини є сигналом і підтвердженням того, що вона більше не потребує такої підтримки й любові, які отримувала раніше. Але не можна уявити нічого більш далекого від істини – підлітка в контексті задоволення психоемоційних потреб слід розглядати так, як і маленьку дитину, хоча, звісно, це дуже важко через його зарозумілість, конфліктність, а часто й невдячність. Можливо, здорова дистанція дорослих від молодої людини, що виражається за допомогою слів і спілкування в певній формі, допоможе запобігти її психоемоційному дистанціюванню від сім'ї.
Причинами змін, що відбуваються у впливі сім'ї, є:
невміле поводження батьків – мається на увазі відсутність адаптації до змін, що відбуваються в розвитку дитини, до потреб, які з часом змінюються; разом з розвитком дитини повинні відбутися зміни методів виховання, оскільки старі перестають бути ефективними й лише прискорюють падіння авторитету батьків, які часто безуспішно намагаються утримати його, використовуючи заборони, приписи, погрози, покарання і в результаті отримують лише єдиний результат – підліток просто розриває родинні зв'язки. Тільки підтримка дитини є ефективним способом збереження правильних сімейних взаємин з нею в період підліткового розвитку;
поступове дорослішання молодих людей, спочатку зовнішнє – фізичні зміни, наслідування поведінки, стилю одягу інших людей і т. п.; розширення соціальних контактів, почуття своєї високої готовності до нових звершень і хорошої орієнтації в навколишньому світі. Потреба в самостійності, одноосібному контролі над своїм життям і вчинками, у зв'язку з чим народжується потреба звільнитися з-під крила батьків, зробити щось самому (у той же час із прийняттям відповідальності за свої вчинки й рішення в підлітків не все так оптимістично);
зростання критичності – підліток починає бачити слабкості батьків, зроблені ними помилки, непослідовність і, відповідно, виникає падіння поваги до них;
сором'язливість на тлі фізіологічних змін – потреба в усамітненні й очікування поваги до свого приватного та інтимного життя, скритність у відносинах з батьками, потреба мати від них якісь таємниці й секрети;
конфлікти між самими батьками (такі конфлікти здійснюють деструктивний вплив на кожному віковому етапі життя дитини!) – вони сприяють тому, що підлітку стає вкрай незатишно у своєму домі, він живе в ньому неохоче, утікає, чому сприяють певний рівень самостійності й наявність контактів з однолітками, їхня підтримка. Конфліктність батьків, їх розлучення, алкоголізм та інші проблеми служать підлітку прикладом і, на жаль, дуже часто дублюються ним у нових відносинах, які він намагається будувати.
Пам'ятаючи про величезне значення впливу сім'ї на процес дорослішання дитини і, щоб запобігти його ослабленню й падінню, варто звернути увагу на атмосферу та стиль виховання, які сприяють правильним відносинам у сім’ї.
Демократична атмосфера проявляється в такому:
дотримання прав дитини;
спільне вирішення проблем;
залучення дитини до сімейних справ (з дозволом їй брати участь в їх вирішенні);
повне прийняття особистості дитини, але не обов'язкове прийняття її поведінки;
позитивний емоційний настрій;
м'які методи виховання;
роз'яснення доручень і покарань.
У період дорослішання провідним завданням дитини на додаток до задоволення фізичних і соціальних вимог є побудова своєї власної особистості, самоідентифікації, образу самої себе. Сприяють цьому:
власні устремління, проекти, орієнтири, яких хочеться досягти;
відчуття дорослості;
порівняння себе з іншими людьми, насамперед з однолітками.
Адекватно сформована самооцінка визначає самопочуття людини та її ставлення до світу. Тому прийняття самого себе крокує поруч з толерантністю у ставленні до інших людей, а також з добротою й доброзичливістю. Задоволеному, упевненому в собі, емоційно врівноваженому підлітку світ і люди, які його оточують, здаються кращими й більш прихильними.
На закінчення: труднощі виховання, що з'являються в період дорослішання дитини, і спостережувані порушення поведінки найчастіше пов'язані з негативною внутрішньої картиною власної особистості, низькою самооцінкою й відсутністю віри у власні сили та можливості. Батьки повинні пам'ятати про це з ранніх років життя дитини, оскільки в першу чергу саме вони є джерелом сигналів, що визначають значущість малюка, його цінність.
Отже, батьки у величезній мірі визначають самооцінку, самовідчуття, прийняття себе, внутрішній настрій, почуття ідентичності й ставлення дитини до людей і світу в цілому. Вони також мають найбільший вплив на те, як дитина впорається із проблемами свого підліткового розвитку. Тому постарайтесь бути максимально делікатними й люблячими батьками.