Історія школи

Верховину, що знаходиться в епіцентрі Гуцульщини, називають краєм гір. Умови життя тут специфічні і нелегкі. Тому 1959 року було засновано Верховинську школу-інтернат, що дало змогу дітям з багатодітних, малозабезпечених сімей, що проживали у віддаленій місцевості, навчатися, розвиватися і виховуватися належним чином, у відповідності до нормативних документів про освіту. 

У школі висококваліфіковані педагоги створили ту атмосферу добра і любові, яка вкрай була необхідна і важлива для маленьких гуцулят і підлітків-гуцулів. Підтвердженням цього є понад 50-річне функціонування школи - інтернату у Верховинському районі, що стало великою підмогою батькам у забезпеченні навчання і виховання їхніх дітей, адже умови життя на Гуцульщині специфічні і нелегкі. У час її створення та в наступні роки ─ це був неймовірно важкий період для Верховинського краю. 

Звичайно, від цього найбільше терпіли діти, оскільки чимало батьків не були спроможні належним чином їх годувати, одягати та навчати. Позитивному розв’язанню цих проблем освіти та виховання дітей, поліпшення їхнього матеріального стану сприяло створення навчально-виховних закладів інтернатного типу. З побудовою впродовж не цілого року основних приміщень школи-інтернату в Жаб’ю та її відкриттям 1-го вересня 1959 року, діти з віддалених населених пунктів, погано матеріально забезпечених і неблагополучних сімей, сироти і напівсироти нашого та інших районів, зокрема, Косівського, Коломийського, Надвірнянського, навіть Калуського, Рожнятівського, мали можливість отримувати відповідні знання та виховання. Хоча в цей період школа-інтернат, через ліквідацію району (1963-1966 р.р.), залишилась на узбіччі уваги владних структур та громадськості. Сюди стали все більше направляти з інших районів на навчання дітей, схильних до правопорушень та з іншими вадами. Бо тоді офіційно на партійних та урядових рівнях твердили про Гуцульщину, як край “патріархальщини” і “національних пережитків”, центром якої, звичайно, вважалась Верховинщина. Проте колективу школи-інтернату вдавалось навіть при таких умовах і частих змінах директорів забезпечувати навально-виховний процес та умови проживання учнів. 

Першим очолив школу Курячий Федір Дмитрович (1959-1961). Разом із десятьма педагогами, серед яких історія згадує Форділь О.Д., Басистюк М.М., Бейзика С.П., Бейзик О.Т. та інших він організував 6 класів. Навчання проводилось в одному із двох корпусів. Для цього сумлінно працювали педагоги, зокрема вчителі: фізики ─ Микола Рибчук (заслужений вчитель України), математики ─ Володимир Майсак, філологи ─ Ольга Форділь, Олена Бейзик, Надія Голуб, іноземної мови ─ Володимир Бігун, хімії ─ Марія Нічий, географії і трудового навчання ─ Марія Соловчук, трудового навчання ─ Степан Бейзик, історії – Володимир Покиданець, початкових класів ─ Ніна Ілійчук (Карташова), Анастасія Ілійчук, Ганна Маценко (Ватащук); вихователі Цицилія Вакалюк, Марія Ясельська, Галина Будник (Бельмега), Ольга Баланик, Марія Рибчук, Ганна Буджак, Марія Савчак, Магдалина Басистюк, Параска Стефанюк; няні Єлізавета Тарковська, Надія Голянська та інші. Їхня наполеглива праця одержувала своє втілення у знаннях і вихованості багатьох поколінь школярів. Тогочасний навчально-виховний процес відзначався вимогливістю, дисциплінованістю, порядністю, духовністю (попри радянські заборони). Школярі суворо дотримувались всіх загальношкільних правил, проживали строго в умовах режиму школи. Виховання здійснювалось на засадах колективної творчості, культурне життя було насичене виступами в концертних програмах на рівні району та області. 

Наступний директор, Ілійчук Іван Іванович, (1961-1964), підтримав ту роботу, яка була започаткована і продовжив її, поповнюючи матеріальну базу, систематизуючи і вдосконалюючи навчально-виховний процес. Педагоги поступово ставали, без перебільшення, другими батьками дітей. Швидкими темпами почав зводитись третій навчальний корпус і 1962 року завершилось будівництво. 

Школою керував у той час Федірчик Микола Миколайович (1964-1973). 1973-1974 – роки управління Зеленяк О.І. Життя школи набирало освітніх обертів. Школу очолив Василь Ілліч Максим’юк, (1974-1980), керівник компетентний, об’єктивний і вимогливий. Було споруджено спортивний зал, найкращий у районі. Великої уваги приділялось мотивації навчальної діяльності школярів, за успішне навчання учні нагороджувались екскурсійними поїздками у різні міста України. 

За цей час діти побували у Білорусії, Прибалтиці та інших тодішніх республіках. Цікаво, змістовно, насичено відбувалось життя школярів і педагогів. Діяв драматичний гурток. З керівником О.Д. Форділь, вчителем української мови і літератури, на сценах Верховинського та сусідніх районів юні артисти виступали із п’єсою Карпенка-Карого «Наймичка». Школа повнилась збирачами усної народної творчості. Розвиваючими і пізнавальними були туристичні походи в гори, які організовував С.П. Бейзик. 

Вихованці школи неодноразово ставали призерами обласних олімпіад. 1980-1983 – керує школою Кабанюк В.В. 1983-1984 – Говера Я.І. 1984-1986 – Кобильчук В.П. Наступним керівником став П.В. Шкрібляк, (1986-1993). За час керівництва П.В.Шкрібляка школа вийшла на обласний та республіканський рівень. У вересні 1990 року на базі школи, вперше за 31 рік її функціонування, був проведений триденний семінар директорів шкіл-інтернатів Івано-Франківської області, на якому вивчали “Проблеми відродження та розвитку української національної школи”. Не пройшов повз увагу учасників семінару і той факт, що вже в той час у Верховинській школі-інтернаті з 57 педагогів 55 мали вищу освіту, 2 ─ незакінчену вищу і не було жодного з середньою спеціальною. Це результат того, що в той час була виключена можливість потрапити сюди на роботу педагогу низької кваліфікації. Висока кваліфікація і досвід роботи педколективу були важливими чинниками успіхів у навчально-виховному процесі. І підтвердженням цього був Всеукраїнський семінар керівників шкіл-інтернатів, з участю в ньому спеціалістів Міністерства освіти, обласних управлінь освіти, інститутів підвищення кваліфікації педагогічних працівників, що відали школами-інтернатами. Семінар проходив 4-5 травня 1992 року впродовж двох днів на базі Верховинської школи-інтернату. Тема семінару: “Відродження національної освіти та використання українських національних традицій, звичаїв, обрядів і художніх промислів у національно-патріотичному вихованні молоді в умовах шкіл-інтернатів”. Понад 70 гостей ─ учасників семінару відвідали уроки, самопідготовки, позакласні та позашкільні виховні заходи. І все це, вже в той час, наприкінці першого року незалежності України, мало національний зміст і повністю відповідало темі семінару. Однак на цьому позитивному рівні Верховинській школі-інтернату вдалось протриматись нетривалий період часу. Згодом, із подальшим посиленням кризи в державі та іншими чинниками, пов’язаними із кризовим станом, послаблюється навчально-матеріальна база школи, а за цим ─ навчально-виховний процес. 

Авторитет, повагу і любов серед колег та учнів здобув колишній вчитель фізики (нині покійний), заслужений вчитель України, Рибчук Микола Васильович, котрий зібрав, упорядкував історичні дані про школу і на їх основі записав літопис, супроводжуючи його фотодокументами. Педагоги запроваджували та примножували шкільні традиції. Незаперечним авторитетом серед колег користуються Нічий Марія Михайлівна, вчитель хімії та біології, «спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії» зі званням «вчитель-методист»; Ватащук Ганна Василівна, вчитель початкових класів з аналогічними категорією та званням. Ірина Петрівна Івженко, вчитель початкових класів, у 1994 році на базі 1 класу започаткувала експериментально-дослідний майданчик Київського інституту українознавства по формуванню класу-родини. Представляла школу в програмі обласного конкурсу «Вчитель року». Наступні директори. 1993-1998 – Кейван І.Ф. 1998-1999 – Гуцуляк В.В. 1999-2001 – Попелюк Г.І. Директор школи Василь Ілліч Максим’юк, (2001-2004), котрий повернувся до керівних обов’язків через багато років, змобілізував увесь професійний і творчий потенціал педагогічних працівників для забезпечення виконання пріоритетних завдань школи. Це люди, віддані своєму покликанню, про що свідчать їхні напрацювання та здобутки. 

Такий курс був запорукою досягнення високої мети – формування особистості Людини. Школа продовжує своє функціонування в подальший час і дає освіту дітям горян-верховинців. На її базі проводяться районні, обласні методичні семінари вчителів і вихователів із проблем науково-методичного рівня викладання предметів, вдосконалення організації виховної роботи. Показником ефективної діяльності освітнього закладу стали проведені у її стінах заходи: Квітень 2002 року. Педагогічна практика вихователів шкіл-інтернатів області з теми “Самоврядування як спосіб виховання учнів”. Листопад 2002 року. Обласний семінар директорів і заступників директорів з навчально-виховної роботи шкіл-інтернатів усіх типів за тематикою ”Соціальне виховання і розвиток особистості учня в умовах школи-інтернату” Березень 2003 року. Обласна науково-практична конференція вчителів української мови, літератури, історії ”Велесова книга” Грудень 2006 року. Районний семінар заступників директорів з виховної роботи та педагогів-організаторів ”Майстерність і креативність педагога – ефективний шлях забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, інтересів у процесі формування компетентності”. 2004-2005 – Дутчак О.Т. 

Розумними і талановитими зростали діти Верховинської школи-інтернату. 

Колишні вихованці здобули професії педагогів, лікарів, інженерів, кухарів, столярів, багато інших, а основне – вони стали Людьми. Багато з них здобули вищу педагогічну освіту, понад сто із них працюють на педагогічній ниві Верховинського району, багато в Україні, окремі повернулись до рідної школи. Чимало випускників Верховинської школи-інтернату продовжили навчання у ВНЗ і, в результаті успішного їх закінчення, зайняли гідні місця праці в соціально-економічних, культурно-гуманітарних та інших суспільних сферах на Верховинщині та за її межами. Багатьма із них пишається школа:  Кіщук Василь – ведучий хірург клініки Амосова  Портяк Василь – чільний культурно-громадський діяч,кінодраматург, письменник  – кандидат медичних наук  Зеленчук Іван – старший науковий співробітник Відділення «Філія Гуцульщина» ННДІ українознавства та всесвітньої історії  Рибарук Оксана – науковий співробітник цього ж відділення  Буджак Світлана – кандидат філологічних наук  Ілійчук Марія – доктор наук з іноземних умов  Ілійчук Володимир – кандидат психологічних наук, завідувач регіонального музею Гуцульщини  Зеленчук Василь – сільський голова села-музею Криворівня, співавтор першої книги «Гуцульський словник»  Протас Василь – професор філософських наук  Михайлюк Іван – кандидат економічних наук  Юрій Кречуняк – старший науковий співробітник регіонального музею Гуцульщини  Ілійчук Любомира – кандидат педагогічних наук  Волинюк Дмитро – кандидат  Шустковська – кандидат біологічних наук  

З 2005 року очолює школу Волинюк Оксана Семенівна. Крок за кроком у школі впроваджуються інноваційні виховні технології, навчання і виховання набуває якісно нового змісту, де центром виховуючої взаємодії постає особистість юного громадянина України. Термінологія «педагогічна взаємодія» вживається недаремно, бо саме партнерські стосунки є визначальними і пріоритетними у навчанні і вихованні в стінах школи-інтернату. Системний підхід до навчання і виховання, вибір оптимальних виховних впливів дає змогу досягнути бажаних результатів, фахового зростання. За час становлення української держави формується ідейна стратегія виховання особистості гуцульської дитини як українського патріота, взірцями для якого служать герої української звитяги. Школа має свої атрибути: емблему, Гімн школи. 

Урочистості розпочинаються Державним Гімном, а закінчуються шкільним (автори випускниця школи – Зеленчук Галина та вчитель музичного мистецтва – Василина Петрівна Маротчак). Традицією стало кожен робочий тиждень розпочинати молитвою, яку проводить о. Р. Болехівський. Також традиційними стали інтелектуальні ігри, виставки учнівських творчих робіт, фестивалі учнівських класних родин. Адже школа-інтернат стала єдиною родиною, дружною і згуртованою, де шануються прадідівські гуцульські традиції, ефективно і вдало упроваджуються інновації. Школа-інтернат – це сучасний навчально-виховний заклад, з новими освітніми тенденціями, спрямованими на особистісно-зорієнтоване навчання і виховання. Запроваджено цікаву форму учнівського самоврядування – Учнівська шкільна держава, через яку створюються умови, реалізуються інтереси, потреби і запити молодих людей у всіх сферах життя: духовній, соціальній, економічній, політичній. Ініціатором створення і функціонування такої моделі учнівського самоврядування стала Л.Ю. Вахновська. 

Позакласна виховна робота здійснюється через діяльність творчих майстерень. Заняття учнів у творчих майстернях, виготовлення ними індивідуальних творчих робіт стимулює розвиток творчих здібностей дітей, їхніх художньо-естетичних смаків. Педагоги школи особливо гостро відчувають потреби своїх вихованців. Всі класні та загальношкільні заходи спрямовані на виховання високоморальних людей, патріотів. Виховна робота: виховні години, бесіди, лекторії, інформаційні години, диспути, спортивно-масові заходи, конкурси, проекти, колективні творчі справи, які проводяться творчими досвідченими вчителями, справжніми майстрами педагогічної праці, спрямовані на розвиток і формування особистості в сучасних глобальних умовах. 

У школі працюють і творять педагоги-майстри: Максим’юк М.М., Кошелюк Н.А., Васильєва І.М., Жданова Н.І., Івженко І.П., Кейван І.Ф., Чайковська Є.І., Томин Т.І., та інші. Верховинська загальноосвітня школа-інтернат перетнула 50-річний рубіж. Проте залишається закладом високих освітніх стандартів. Основний контингент, як і багато років тому, складають: діти з малозабезпечених і багатодітних сімей (що є характерною ознакою гуцулів), діти, що проживають у віддаленій гірській місцевості, діти з неблагополучних сімей, діти-сироти. 

На даний час у школі навчаються 406 дітей. З них: Діти з багатодітних сімей – 192 Діти із малозабезпечених сімей – 386 Діти з неблагополучних сімей – 24 Діти-сироти – 4 Діти-інваліди – 6 Діти, позбавлені батьківського піклування – 7 Діти під опікою – 7 Діти під соціальним супроводом – 24 Така кількість дітей утримується впродовж багатьох років. А це означає, що батьки обирають саме цей навчальний заклад, із власних міркувань, використовуючи своє право на підставі Закону України «Про освіту» – стаття 60 «Права батьків». Рейтинг школи досить високий у районі. Рівень довіри батьківської громади зростає з кожним роком. У школі-інтернаті організоване чотириразове і п’ятиразове (для учнів 1 класів) харчування. Вони проживають у просторих кімнатах. 

З 2012 року у відповідності до рішення районної ради визначене перебування окремих категорій дітей у школі у вихідні дні. Важливою і у школі-інтернаті є співпраця з батьками. Батьки, майже на тиждень ввіривши дитину під повну опіку педагогів, частково перекладають на них батьківську місію. Школа у цьому випадку мусить оптимально забезпечити школярам тепле, сповнене любові і добра, середовище. Попри ці обставини батьки є активними учасниками класних і загальношкільних заходів, за що нагороджені грамотами і подяками. Сучасних батьків не здивуєш традиційними батьківськими зборами зі звітом про успішність і дисципліну. 

Школа має надавати найширший спектр послуг для батьків. Вони мають почуватись повноцінними учасниками навчально-виховного процесу. Більша частина батьків є випускниками школи, тому добре обізнані зі специфікою роботи закладу, не залишаються осторонь при вирішенні проблем. Діти горян – це особливі діти, з яскраво вираженим гуцульським менталітетом, своєрідним світосприйняттям і самовираженням, особливим гуцульським діалектом, однак не позбавлені доступу до цивілізації. У школі впродовж п’яти років функціонує модель виховної системи «Грані виховання». Неодмінною умовою успішного впровадження моделі виховної системи є знання особистості дитини, сімейно-побутових умов, соціального статусу. Виховна система школи-інтернату увібрала в себе найкращі традиції народної педагогіки, трансформувалась в інноваційні форми і методи педагогічної взаємодії. Звичайно, гірські умови мають свої особливості. Вплив природи на дітей, суворі умови життя сприяють формуванню у них своєрідної ментальності, особливого характеру, вихованню стійких моральних рис. Та, як писав у своїх працях про Гуцульщину відомий педагог, краєзнавець і дослідник цього краю Михайло Ломацький: «Важкі умови життя, боротьба зі стихією гартують характер і волю. З цієї боротьби людина виходить сильною, вольовою і чистою серцем, багатою думками і почуттями, шляхетною у стосунках з іншими, особливо старшими людьми». Найкраще з цього приводу відзначив краєзнавець Ігор Пелипейко: «Гуцульська школа — це, власне, українська школа Гуцульського регіону; як карпатська смерека, закорінена в твердому грунті, пнеться до сонця, так і гуцульська школа, грунтуючись на народних педагогічних традиціях рідної верховини, прагне осягнути високого рівня освіти високорозвинутих націй». 

Модель виховної системи має довести, що школа-інтернат є місцем життя, простором відкриттів, свободи, розвитку. Діти, які вийдуть з її стін, перш за все, пам’ятатимуть, що прожили впродовж навчання насичене і яскраве життя, були оточені любов’ю і повагою своєї гідності, зуміли зреалізувати свій творчий потенціал, і нестимуть набутий багаж по своїй життєвій дорозі, мов безцінний дар, накопичуючи новий досвід. З любові до землі своєї, до батьків плекатимуть своє я у життєвому просторі час від часу повертаючись до життєдайних святинь. 

За час функціонування школи її закінчили 1198 випускників. На даний час навчально-виховний процес у школі забезпечують 80 педагогів. З них: Відмінники освіти України – 9 Вчителі-методисти – 2 Старші вчителів – 15 Старші вихователі – 4 Педагогів вищої кваліфікаційної категорії – 37 Педагогів першої кваліфікаційної категорії – 8 Педагогів другої кваліфікаційної категорії – 15 Спеціалістів – 20 Молодих спеціалістів - 14 Педагогічний колектив успішно реалізує проблему «Удосконалення якості системи навчально-виховної діяльності шляхом упровадження нових технологій» Педагоги школи-інтернату несуть дітям знання через творчі, нестандартні, інноваційні уроки. Збільшилась кількість вихованців, які беруть участь та перемагають у навчальних олімпіадах з різних дисциплін. 

Найкращим показником успішної соціалізації школярів є їхня участь у різноманітних конкурсах, серед яких «Колосок», «Кенгуру» та інші. Педагогічний та учнівський колективи є переможцями у різних обласних конкурсах: на кращу модель правовиховної роботи; кращу організацію роботи у пришкільному таборі відпочинку. Робота з обдарованими дітьми приносить неабиякі плоди: авторитет школі, моральне задоволення педагогам, безцінний досвід і віру у власні сили дітям, гордість їхнім батькам. Адже талановиті і здібні діти мають можливість засвідчити свої обдарування участю у конкурсах творчого характеру. 

Поповнюється матеріальна база школи, здебільшого завдяки спонсорам. Реконструйовано спортивний зал, придбано інвентар. Верховинська школа-інтернат продовжує займати важливе місце в системі загальноосвітніх закладів Верховинщини. Потреба, звичайно, в ній тут є і буде в майбутньому. Це зумовлюється нині, насамперед, тим, що чимало батьків виїхали на заробітки із країни, а їхні діти залишились на утримання перестарілих, чи інших членів родини, які не мають можливості належним чином опікуватись залишеними дітьми. І тут вихід для отримання повноцінної освіти і виховання дітей ─ навчання у школі-інтернаті. У верховинському районі є також чимало дітей із багатодітних , неповних, неблагополучних сімей, які отримують освіту та умови проживання лише в стінах школи-інтернату. 

Необхідність функціонування школи-інтернату на Верховинщині зумовлюють також ландшафтні та природо-кліматичні умови, проживання чималої кількості сімей на віддалених присілках , діти яких не мають можливостей навчатися в інших навчальних закладах, крім школи-інтернату з постійним у ній проживанням, та інші чинники. На перспективу ─ школу-інтернат слід профілювати, вибудувати інноваційну модель розвитку закладу, впровадити поглиблене вивчення, очевидно, предметів природо-екологічного циклу, започаткувати мистецько-прикладний напрямок, над чим в даний час і працює колектив школи. Адже у нас створений і розпочав працювати Національний природний парк “Верховинський”, діють лісгоспи. Тому школі-інтернату, в якій навчаються діти зі всієї округи, є потреба в поглибленні природо-екологічних знань її вихованців, їхньої участі в збереженні довкілля, поповненні резервів підготовки майбутніх спеціалістів природоохоронної та лісогосподарської галузей, основ ведення народного господарства в гірських умовах. Поглиблене вивчення природо-екологічних предметів, безперечно, має перспективу на подальший розвиток та практичне використання. На базі школи та в умовах перебування тут дітей пріоритетним може стати навчання дітей ремеслам прикладної творчості. 

Вихованці мають можливість здобути навички вишивання, роботи з деревиною та природним матеріалом, бісероплетіння тощо. В результаті позитивного вирішення цього питання роль і значення Верховинської школи-інтернату в системі ЗНЗ району зростатиме. При підготовці матеріалу до друку використані: 1. Статтю Шкрібляка Петра Васильовича, директора Відділення «Філія Гуцульщина» ННДІ українознавства та всесвітньої історії, колишнього директора школи «Школа-інтернат – важливий загальноосвітній навчальний заклад» 2. Дослідження Вахновської Лариси Юріївни в інформаційному збірнику Івано-Франківського інституту післядипломної педагогічної освіти «Школи-інтернати області» 3. Із виступу Івженко Ірини Петрівни на засіданні круглого столу голів методоб’єднань «Школи-інтернати у сучасному освітньому вимірі» 4. Спогади педагогів Форділь О.Д., Максим’юк М.М., Бейзика С.П., Соловчук П.П.