Школа – це не просто місце для здобуття знань, це друга домівка для кожного учня, де формуються особистість, характер і майбутнє. У стінах школи народжуються мрії, з'являються друзі на все життя та закладаються основи для досягнення великих цілей
Саме такою школою є Вербецька гімназія, яка пройшла шлях від церковно-приходської з 18 ст. до сьогодення.
Отож, усе навкруги починається із школи, а в школі – із учителя. А яка ж доля судилась нашій школі і рідним вчителям?
Історія закладу освіти сягає в далеку давнину. За даними перепису у 18 ст. в селі Вербка вже існувала уніатська церковно-приходська школа. Після поділів Речі Посполитої, Поділля відійшло до Російської імперії і розпочинається новий етап формування освіти.
Церковнопарафіяльна школа (рос. церковно-приходская школа) — початкова школа при церковній парафії. З'явилася після шкільної реформи 1874 року; перебувала у віданні духовного відомства, тобто Священного Синоду Російської православної церкви. Раніше — парафіяльні училища.
До 1861 року духовенством Російської імперії було засновано понад 18 тисяч початкових училищ, за якими закріпилася назва «церковнопарафіяльних шкіл» (вживалися також назви: «священницькі школи», «церковні школи», «школи для поселянських дітей»).
Поширення церковнопарафіяльних шкіл викликало невдоволення як з боку чиновницької бюрократії, так і з боку багатьох земств. У 1870-ті роки міністерство народної освіти фактично підпорядкувало церковні школи своєму адміністративному управлінню. Багато церковних училищ перейшли у відання земств.
Ставлення до церковної школи стало змінюватися на рубежі 1870-1880-х років, в період суспільних потрясінь. 1884 року видано «Правила про церковнопарафіяльні школи», за якими створювалися однокласні (2-річні) та двокласні (4-річні, з початку XX століття — 3-річні) церковнопарафіяльні школи. В однокласних вивчали закон Божий, церковний спів, лист, арифметику, читання. У двокласних школах, крім цього, вивчалася історія.
Навчання здійснювали священники, диякони і дячки, а також вчителі і вчительки, які закінчили переважно церковно-учительські школи та єпархіальні училища.
Діяльність шкіл перебувала у віданні опікунської ради, куди входили завідувач школи, піклувальники, вчителі, представники від міста чи земства, виборні особи від населення, які повинні були бути православного віросповідання. На раду покладалися турботи про благоустрій школи у всіх відносинах.
У 1953 році Вербецьку восьмирічну школу очолив Дмитро Євгенович Цокало, який пропрацював до 1964 року. Під час його керівництва було побудовано нову школу, хоча приміщення було відведено під забудову житлового будинку для працівників місцевого кар’єру. Навчальний заклад складається з двох поверхів: 10 класів, вчительська, директорська та невеличка майстерня.
У 1964 році призначено директором Антонюка Корнія Петровича, який працював до 1966 року.
Напевно, кожному приміщенню, як і людям, потрібна вдача. Саме у періоди з 1966 року по 1980 рік у школі змінювався ряд керівників:
з 16.08. 1966р. - 31.08. 1968р. – директор Бонішевський Петро Васильович;
01.09.1968р . - 20.04.1969р.- Кравчук Анатолій Іванович;
21.04.1969р. - 20.08.1971р. –Совецький Петро Михайлович;
25.08.1971р. -2 7.08.1972р. Богомолов Георгій Іванович (вч. історії);
28.09.1972р.- 1973р.- Тищенко Дмитро Васильович ( виїхав до США);
25.08.1973р. - 03.10.1979р. – Лисий Степан Андрійович;
05.10.1979р. - 19.03.1980р.-Луговий Олександр Пантелеймонович;
1979р.-30.08.1980р.- Поночовна Марія Степанівна;
31.08.1980р. -16.01.1994р.- директор школи Степась Володимир Юрійович, який вправно керував навчальним закладом. Він викладав фізику, у ньому інтуїтивно відчувався високий дух та глибокий розум. Багато читав і багато знав. При школі діяв духовий оркестр, керівник Мазур Василь Тимофійович, вихованці якого неодноразово ставали переможцями різноманітних конкурсів та виступали на святах. Важливу роль в огляді художньої самодіяльності відігравав загальношкільний хор під керівництвом баяніста Олександра Олександровича.
Випускникам школи запам’яталися ранкові фіззарядки та шкільні лінійки.
З 16 січня 1994 року по 28 серпня 2002 рік школу очолила жінка – Майя Семенівна Калинюк. Тактовність і вимогливість, чуйність і принциповість цієї жінки згуртували вчительський колектив.. Розпочала Майя Семенівна трудову діяльність у Вербецькій восьмирічній школі з посади піонервожатої з 1964 року. Під час керівництва директорки та ініціативи депутата ВР України, учня нашої школи, В`ячеслава Володимировича Дубицького за літні канікули 2000 року було побудовано газову котельню та проведено парове опалення у закладі. За роки діяльності директорки школу було реорганізовано з Вербецької неповної середньої школи у Вербецьку загальноосвітню школу І-ІІ ступенів.
З 29.08.2002 року і по сьогодні директором закладу працює уродженка села Вербка Соколовська Тетяна Леонідівна, яка досконало володіє управлінськими навиками, спрямовує їх на удосконалення навчально-виховної роботи в школі, їй властиві такі якості: висока ідейність, компетентність, організаторські здібності, вимогливість, людяність. Під її керівництвом школа активно впроваджувала в свою роботу особистісно зорієнтовану технологію навчання і виховання.
За роки клопітної праці Тетяна Леонідівна змогла досягти неабияких висот. Під її керівництвом школа ожила, оновилася. Маленькі просторі коридори були прикрашені новими стендами, фотознімками з учнями. На вікнах з’явилися жалюзі, на кожному підвіконні зачаровують своєю красою квіти. На другому поверсі, на місці колишньої бібліотеки, облаштували актовий зал, де відбуваються різноманітні свята та урочистості. Затишними стали класні кімнати, їдальня. Оновилася школа і ззовні. Реставровано фасад, укладено бруківку перед головним входом.
З вересня 2023 року школу реорганізовано у Вербецьку гімназію.
Та, попри всі ці клопоти, на першому місці у Тетяни Леонідівни, безумовно, навчально-виховний процес. Разом із заступниками директора, намагаються будувати такий колектив, який прагне до всього нового, прогресивного. Це уроки й свята, це олімпіади й конкурси, це вечори й екскурсії … Головне кредо педагогічного процесу – розвиток особистості, дарувати своїм вихованцям те вічне полум’я любові до навчання, до рідної землі, до її прекрасних людей, до життя, до батька – матері, бо без неї, цієї любові, не буде справжньої людини.
Мабуть, дійсно в нашій школі панує якась особлива, справді родинна атмосфера, пронизана добротою і духовністю, повагою до знань, до вчителя і учня, бо інакше чим пояснити, що за час існування школи багато випускників обрали для себе фах педагога, працюють у навчальних закладах.
Але найбільша гордість за наших випускників-захисників, а саме: Іванюка Вадима, Романюка Вадима, Колесняка Вадима, Натолочного Ярослава, які сьогодні, у такий важкий час для нашої держави, стоять на захисті нашого життя.