🕯️ Вшанували пам’ять жертв Голодомору

Сьогодні наша гімназія взяла участь у заходах, присвячених Дню пам’яті жертв Голодомору — однієї з найтрагічніших сторінок в історії України.

Учні та вчителі долучилися до загальношкільної акції «Запали свічку пам’яті», переглянули тематичні відеоматеріали, взяли участь у виховних годинах та бесідах про події 1932–1933 років.

Метою заходів було не лише вшанування мільйонів загиблих, а й виховання в молодого покоління поваги до історії свого народу, усвідомлення важливості збереження пам’яті про минуле.

Нехай ця історія буде застереженням для всіх нас.

Пам’ятаємо. Єднаємось. 🕯️🇺🇦

💙 Заходи до Дня захисту прав дитини у нашій гімназії 💛

20 листопада у всьому світі відзначається День захисту прав дитини. Це важлива подія, що нагадує нам про значення безпечного та щасливого дитинства. Наша гімназія також долучилася до вшанування цієї дати.

📌 У цей день у гімназії було проведено низку тематичних заходів:

· Класні керівники організували для учнів виховні бесіди, присвячені правам дитини.

· Для учнів 5-Г класу відбулася відкрита виховна година на тему «Як Конвенція про права дитини допомагає в мирний час і впродовж війни».

· Лідери учнівського самоврядування Пархоменко Ірина та Бурцева Єлизавета були присутні на Всеукраїнському форумі «Діти незламної країни», що відбувся 19 листопада.

· Також учні нашої гімназії Тонну Софія та Анчішкін Марк відвідали пресконференцію обласної Ліги старшокласників «Світанок нового дня» 20 листопада.

Дякуємо всім учням та педагогам, які приєдналися до відзначення цього важливого дня! Разом ми створюємо середовище, де права кожної дитини поважаються.

Український інститут національної пам'яті

Інформаційні матеріали

до 92-х роковин Голодомору 1932–1933 років

Вступ

Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. У 2025-му День пам’яті жертв голодоморів припадає на 22 листопада. Закликаємо усіх згадати в Загальнонаціональній хвилині мовчання 22 листопада о 16.00 про мільйони людських життів, які Україна втратила через Голодомор і масові штучні голоди. Відвідайте у цей день місця пам’яті жертв Голодомору в своєму населеному пункті. Просимо також із настанням темряви запалити свічки пам’яті на підвіконнях – у домівках, офісах. Адже кожен вогник у вікні – це свідчення того, що ми, живі, пам’ятаємо про померлих, це вияв нашої скорботи і віри в майбутнє. Де б ви не були, запаліть Свічку пам’яті!

Ключові повідомлення

У 1932–1933 роках комуністичний тоталітарний режим вчинив злочин геноциду проти Українського народу. Сьогодні рашисти як спадкоємці того режиму знову коять злочини проти людяності та геноцидні дії на українській землі. Україна внаслідок Голодомору-геноциду 1932–1933 років, масових штучних голодів 1921–1923 та 1946–1947 років втратила мільйони людських життів. У 2006 році Законом України Голодомор визнаний геноцидом Українського народу. Метою злочину було знищення українського народу як національної групи. Комуністичний тоталітарний режим через насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл і цілих районів, заборону виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресій проти незгодних створив для українців умови, не сумісні із життям. Голодомор став можливим тому, що українці під час Української революції не змогли вистояти у збройній боротьбі проти більшовицької агресії. Окупація України вилилася нашому народові у численні злочини, масові репресії, терор, депортації. Сьогодні росіяни знову застосовують проти українців методи геноциду, щоб знищити нашу ідентичність, культуру, мову. Тож сучасна російсько-українська війна спрямована не тільки на те, щоб знищити незалежність Української держави, але й щоб винищити українців як самобутній народ, як націю. Сталін у XX столітті та Путін у XXI вдалися до геноцидів, бо інші методи упокорення українського народу не спрацювали. Сталін організував тотальну конфіскацію харчів, блокаду, посилив терор. Путін застосовував повномасштабне вторгнення, яке проявилося звірствами, порушеннями міжнародних законів та звичаїв ведення війни з боку російських військ. Складовими геноцидної політики РФ проти України стали терор, масові вбивства, умисні напади на укриття, шляхи евакуації та гуманітарні коридори, бомбардування житлових районів, сексуальне насильство, воєнні облоги, депортації (насильницьке переміщення українців, зокрема дітей). В умовах нинішньої Війни за Незалежність наша пам’ять про Голодомор 1932–1933 років є чинником суспільної мобілізації українців і світової спільноти для протидії агресору. Сьогодні демократичний світ висловлює підтримку Україні. Сили безпеки та оборони України героїчно протистоять ворогові. І кожен із нас, пам’ятаючи про злочини комуністичного тоталітарного режиму, всі сили повинен спрямувати на підтримку наших захисників. Про сталінський геноцид українців дізнається дедалі більше людей в інших країнах світу. Знання про Голодомор в Україні 1932–1933 років допомагає людям у всьому світі краще зрозуміти природу сучасної російської злочинної війни та геноцидних практик, які її супроводжують. Пам’ять про використання тодішнім кремлівським режимом у 1932–1933 роках голоду як інструменту здійснення злочину геноциду проти українців повинна слугувати засторогою для недопущення виникнення голоду будь-де на планеті, засторогою недопущення провокування і використання продовольчої кризи нинішнім кремлівським агресором для досягнення своїх цілей.

22 листопада, у день пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років, українці усього світу о 16 годині мають об’єднатися у хвилині мовчання, зупинитися і віддати шану закатованим голодом сталінським режимом. Також закликаємо незалежно від місця знаходження запалити Свічку пам’яті у вікні. Саме тому вшанування пам’яті жертв Голодомору цього року проходить під гаслом «Де б ти не був, запали Свічку пам’яті».

Історична довідка

Чому українців вбивали голодом?

Після Жовтневого перевороту впродовж 1917–1921 років на більшій частині території колишньої Російської імперії владу захопили комуністи. Вони шляхом прямої окупації знищили демократичну Українську Народну Республіку, проголошену 1917 року. Досвід важкої боротьби із українськими рухом змусив комуністичний режим для зміцнення свого становища в Україні піти на створення у 1919–1920 роках квазідержави УСРР зі столицею у Харкові та певні поступки українському національному рухові. Україна в 1920-х роках переживала культурний ренесанс європейського зразка. Під гаслом “Геть від Москви!” тут формувалися самобутні, відмінні від російських, культурні традиції, орієнтовані на Європу. Створювалася національна система освіти, обґрунтовувалася економічна концепція України як автономного економічного організму. Проте до кінця цього періоду в СРСР був встановлений тоталітарний комуністичний режим із суворою суспільною ієрархією. Будь-який прояв незгоди або нонконформізму (як індивідуального, так і малих і великих груп людей за професійною, національною, релігійною, партійною ознаками)т негайно жорстоко карався та придушувався. Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби. Широкі кола інтелектуалів та економічно самостійне селянство не сприймали політики комуністичного керівництва. Тому за мету було поставлено знищення українців як політичної нації, що могла поставити питання про створення незалежної держави. Для досягнення цієї мети був обраний жахливий інструмент – вбивство голодом.

Як?

Механізм, який призвів до Голодомору, був приведений у дію із Москви тодішніми лідерами комуністичної партії. У січні 1928 року режим запровадив насильницькі хлібозаготівлі. У фермерів держава примусово забирала більшу частину, або й все вирощене зерно за значно заниженими цінами. Одночасно розпочалась “ліквідація” найзаможніших господарств. У 1930 році колективізація викликає масові протести і повстання. Впродовж року в Україні відбулося понад чотири тисячі протестних виступів за участю більше мільйона селян. Однак, незважаючи на це, до жовтня 1931 року колективізованими, тобто, фактично державними, стали 68 % селянських господарств та 72 % орної землі. Загалом в Україні було “розкуркулено” понад 352 тисячі господарств. Результатом цього, а також внаслідок неефективного колгоспного господарювання став голод, через який весною 1932 року померло кілька сотень тисяч українців. Але Україна все одно залишалася центром спротиву тоталітарному режиму. На перші сім місяців 1932-го на Україну припадає 56 % від усіх антивладних виступів у Радянському Союзі. Улітку 1932 року через наростання спротиву Сталін із оточенням прийняв рішення про організацію в Україні штучного голоду, щоб не “втратити Україну”. Шляхом знищення частини населення. Під час голоду тоталітарна влада не лише не припинила примусове відбирання їжі, а й відхилила допомогу з-за кордону та кинула всі сили на ізоляцію голодуючих районів. Армія, загони НКВД оточили українські міста та залізничні станції, бо селяни втечею намагалися врятуватися від голодної смерті. Мешканцям сіл забороняли виїжджати в інші регіони СРСР. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю верстатів та іншого обладнання для промислових підприємств.

До чого це призвело?

Саме за цей менш ніж календарний рік (1932–1933) в Україні загинули мільйони людей. На жаль, страшні обставини злочину та свідома заборона ведення статистики смертності унеможливлюють встановлення точної кількості загиблих невинних людей і вичерпного поіменного списку жертв. Жахом Голодомору була надзвичайно велика смертність серед дітей. У багатьох районах України у вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько двох третин учнів. Ученими Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України імені М. Птухи для Гарвардського університету створена карта втрат УСРР у Голодоморі. За даними вчених, найбільше постраждали лісостепові регіони України із давніми козацькими традиціями – Полтавщина, Черкащина, Кіровоградщина, Київщина. У цих регіонах в окремих районах упродовж 1933 року вимерло понад половини населення. Смертність перевищувала середній рівень у 8–9 і більше разів. У нинішніх Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів, у Донецькій і Луганській області – у 3–4 рази. Голод на довгі десятиліття порушив природний генетичний фонд, призвів до морально-психологічних змін у свідомості нації. Наслідком злочину геноциду також стало руйнування традиційного українського устрою життя. Українцям як етносу було завдано смертельної рани. 1933 рік став для України часом національної катастрофи, наслідки якої відчуваємо і понині.

Подолання інформаційної блокади

Радянська влада злочинно замовчувала факт голоду. Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було зроблено. Офіційно голоду не було. Навіть такого слова в офіційних документах не вживалося. Масові смертність і опухання у владних документах називали –“продовольчими труднощами”. Сільрадам наказали при реєстрації смерті не вказувати її причину. Більше того, в 1934 році надійшло розпорядження: всі книги ЗАГС про реєстрацію смертей за 1932–1933 роки вислати в спеціальні частини (де більшість із них було знищено). Керівництво СРСР свідомо дезорієнтувало світову громадськість. У січні 1933 року Нарком закордонних справ СРСР М.Литвинов зробив спеціальну заяву про відсутність голоду в країні. Режим відмовився від зовнішньої допомоги. Тим не менш, деякі західні журналісти, які побували за залізною завісою тоталітаризму, публікували репортажі про злочин, доносили світові про те, що там діється насправді. Британський журналіст Малколм Маґґерідж у березні 1933-го здійснив поїздку в Україну й передав статті до “The Manchester Guardian”. Тоді ж репортажі британського журналіста Ґарета Джоунза про Голодомор в Україні виходили у Великій Британії, США, Німеччині. Публікації з’являлися також у французькій, австрійській, польській, бельгійській пресі. Так, у Бельгії упродовж 4 місяців до вересня 1933 року в 17 виданнях опублікували біля 50 статей і повідомлень про ситуацію в Україні. Населення Західної України, яка на той час перебувала у складі Польщі, не залишилося байдужим до горя українців по той бік Збруча. Одним із найпотужніших був голос митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького. 24 липня 1933 року він проголосив відозву “Україна в передсмертних судорогах”. Наступного дня 35 громадських організацій і партій у Львові об’єдналися в Український громадський комітет рятунку України, який став координатором допомоги жертвам і поширення інформації про цей злочин. 29 вересня 1933 року завдяки зусиллям українських діячів на засідання Ради Ліги Націй її президент Йоган Людвіґ Мовінкель (прем’єр-міністр Норвегії) ініціював обговорення голоду у радянській Україні. Рада передала це питання до Міжнародного товариства Червоного Хреста. Але Москва відкинула пропоновану допомогу голодуючим людям. У жовтні 1933 року в австрійській столиці Відні за ініціативою кардинала Теодора Інніцера створено спеціальний комітет для надання допомоги жителям радянської України. У 1934 році з’являються перші книги, в яких розкриваються теми Голодомору в Україні. Американський журналіст та історик Вільям Генрі Чемберлин, який зумів відвідати Україну у жовтні 1933-го, наступного року оприлюднив факти про Голодомор у книзі “Залізна доба Росії”. У 1934 році було видано і перший художній твір про Голодомор в Україні – роман “Марія” українського письменника Уласа Самчука. Після Другої світової війни в Європі та Північній Америці опубліковано перші спогади, мемуари та наукові дослідження про Голодомор. Українці, які його пережили й після війни опинилися у країнах вільного світу, разом із західними, зокрема американськими вченими, громадськими та політичними діячами збирали свідчення, вшановували пам’ять жертв, проводили наукові дослідження, видавали матеріали. 1953 року американський юрист Рафаель Лемкін, який запровадив у світову правову термінологію термін “геноцид”, охарактеризував Голодомор як “класичний приклад геноциду”. Визначальними ж у збереженні пам’яті про Голодомор стали заходи із відзначення його 50-х роковин 1983-го, передусім у США та Канаді, що набули міжнародного розголосу. Тоді ж у канадському місті Едмонтоні спорудили перший пам'ятник жертвам Голодомору. 1984 року Конгрес США створив спеціальну Комісію з розслідування штучного голоду в Україні у складі двох сенаторів та чотирьох осіб від Палати представників. Виконавчим директором Комісії став американський історик Джеймс Мейс. Комісія дійшла такого висновку, що Сталін та його оточення вчинили акт геноциду проти українського народу. Цей звіт комісії схвалив Конгрес США 1988-го. Того ж року за ініціативою Світового Конгресу Вільних Українців створено Міжнародну комісію юристів, яка мала дослідити свідчення про Голодомор 1932-1933 років, його причини, наслідки й винуватців. Комісія дійшла висновку, що Голодомор був актом геноциду. Під впливом викриттів СРСР врешті-решт змушений був визнати факт голоду 1932–1933 років. У 1993-му вперше на державному рівні відзначені його роковини – через 60 років після трагедії. 1998 року Указом Президента України встановлено День пам’яті жертв Голодомору – щороку в четверту суботу листопада. Цього дня українці, як тільки смеркне, запалюють у вікнах свічки – на пам’ять про всіх убитих голодом. 2006 року Верховна Рада України ухвалила Закон про визнання Голодомору геноцидом українського народу. А в листопаді 2008-го в Києві споруджено Національний меморіал жертв Голодомору. 2009 року Служба безпеки України порушила кримінальну справу щодо голоду в Україні за ознаками злочину геноциду. У січні 2010-го Апеляційний суд міста Києва ухвалив, що в 1932–1933 роках в Україні Сталін і його поплічники вчинили злочин геноциду. Сьогодні дані соціологічних досліджень свідчать, що понад 80 % українців підтримують цю позицію. Хронологія визнання країнами світу Голодомору 1932-1933 років геноцидом Українського народу (парламентський рівень)

1. Естонія (20 жовтня 1993)

2. Австралія (28 жовтня 1993)

3. Канада (20 червня 2003)

4. Угорщина (26 листопада 2003)

5. Литва (24 листопада 2005)

6. Грузія (20 грудня 2005)

7. Польща (4 грудня 2006)

8. Перу (19 жовтня 2007)

9. Парагвай (25 жовтня 2007)

10. Еквадор (30 жовтня 2007)

11. Колумбія (21 грудня 2007)

12. Мексика (19 лютого 2008)

13. Латвія (13 березня 2008)

14. Португалія (3 березня 2017)

15. США (4 жовтня 2018 – Сенат, 11 грудня 2018 – Палата представників)

16. Чехія (6 квітня 2022)

17. Молдова (24 листопада 2022)

18. Ірландія (24 листопада 2022)

19. Німеччина (30 листопада 2022)

20. Болгарія (1 лютого 2023)

21. Бельгія (9 березня 2023)

22. Ісландія (23 березня 2023)

23. Франція (28 березня 2023)

24. Словенія (23 травня 2023)

25. Люксембург (13 червня 2023)

26. Словаччина (20 червня 2023)

27. Хорватія (28 червня 2023)

28. Нідерланди (7 липня 2023)

На регіональному (муніципальному) рівні Голодомор геноцидом визнали 11 країн: Австралія, Аргентина, Бразилія, Велика Британія, Іспанія, Італія, Канада, Норвегія, Португалія, США. Голодомор 1932–1933 років в Україні визнали геноцидом Українського народу такі міжнародні організації: 

ПАРЄ 12.10.2023 р. Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Забезпечення справедливого миру в Україні та тривалої безпеки в Європі», у тексті якої міститься положення про визнання Голодомору 1932-1933 років в Україні геноцидом Українського народу. 

03.10.2024 р. ПАРЄ ухвалила резолюцію «Вшанування 90-х роковин Голодомору – Україні знову загрожує геноцид», яка не лише підтвердила визнання Голодомору 1932–1933 років в Україні актом геноциду проти Українського народу, але й підкреслила сучасні геноцидні наміри рф в її агресії проти України.

Європейський Парламент

15.12.2022 р. Європейський парламент визнав Голодомор, спричинений радянським режимом в Україні у 1932-1933 роках, геноцидом Українського народу, ухваливши резолюцію «90 років після Голодомору: Визнати масове вбивство голодом геноцидом». 02.12.2022 р. оприлюднено заяву 58 членів Європейського парламенту, в якій злочин Голодомору 1932-1933 рр. в Україні ідентифіковано як геноцид Українського народу. Резолюцію Європарламенту щодо визнання Голодомору злочином проти Українського народу та проти людяності ухвалено 23.10.2008 р.

Балтійська Асамблея

24.11.2007 р. Геноцидом Голодомор визнала Балтійська Асамблея (об’єднання Естонії, Латвії та Литви) - на сесії Асамблеї прийнято Заяву «Про пам’ять жертв геноциду та політичних репресій в Україні в 1932-33 роках». У заяві державної думи РФ від 02 квітня 2008 року наголошується, що “ця трагедія не має і не може мати міжнародно встановлених ознак геноциду”. Всеукраїнська акція “Запали свічку” В Україні є давній звичай – у пам’ять про померлу людину запалюють свічку. Та саме Джеймсу Мейсу, досліднику Голодомору, належить ініціатива вшанування жертв голодоморів запалювання свічки на підвіконні. “Я ж хочу запропонувати лише акт національної пам’яті, доступний кожному: в національний день пам’яті жертв 1933-го (четвертої суботи листопада) визначити час, коли кожен громадянин цієї землі, де майже кожна родина втратила когось із близьких, запалить у своєму вікні свічку в пам’ять про померлих. Це було б гідною відповіддю на слова о. Олександра Биковця, який став священиком в Америці: «...Всі були готові на жертви, знали, що не сьогодні- завтра їх знищать, але їх турбувало передовсім: чи знатиме світ про це, чи світ щось скаже?.. І друга проблема — ще більш духовна: чи буде кому помолитися за всіх, хто загинув?» Навіть сім десятиліть опісля свічка, що мерехтить у вікні, видається мені гідною відповіддю!” – Джеймс Мейс, газета “День”, 18 лютого 2003 року. Тепер це усталена в суспільстві практика – щороку у четверту суботу листопада на вшанування тих, хто помер з голоду, українці по всьому світу запалюють свічки. Цього року 22 листопада о 16-й годині Україна схилить голови у загальнонаціональній хвилині мовчання. Опісля біля могил, меморіалів і пам’ятників жертвам Голодомору 1932–1933 років, на центральних площах і вулицях міст і сіл України, на підвіконнях осель українці запалюють свічки і лампадки. Протягом дня прийдіть до меморіалу, пам’ятника чи хреста пам’яті жертв голодоморів у вашому місті чи селі. А із настанням темряви на вшанування пам’яті всіх убитих голодом запаліть і поставте свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу пам’ять і віру в перемогу.

День козацтва

Славна і багата історія нашого народу. Героїчну сторінку в неї вписали славні запорожці, степові рицарі, оборонці української землі. Тож сьогодні на нашій козацькій раді  згадаймо козаків, які колись безкрайніми степами вітром літали, шаблями ворогів змітали, на чайках по Дніпру гуляли, Крим руйнували, в Стамбул завертали.

Сьогодні учні шостих класів збагатили себе знаннями про те, хто міг бути козаком, які прізвиська і чому були в козаків, який в них був одяг та аксесуари, що їли й пили наші славні предки. Взявши участь в інтелектуально-пізнавальній грі «Життя та побут козаків».

29 вересня — День пам’яті жертв 

Бабиного Яру

Сьогодні ми схиляємо голови у скорботі та вшануванні пам’яті десятків тисяч невинних людей, які стали жертвами нацистських злочинів у Бабиному Яру.

Це місце стало символом трагедії, болю та нелюдяності, яку не має права забути жодне покоління.

Пам’ятаючи про ці події, ми зобов’язані виховувати у молоді нетерпимість до насильства, ненависті та дискримінації. Наш обов’язок — берегти історичну правду та робити все, аби подібне більше ніколи не повторилося.

Світла пам'ять жертвам Бабиного Яру.