10 жовтня ми відзначаємо День психічного (ментального) здоров'я. Традиційно протягом тижня в нашому закладі проводилися заняття з учнями щодо шляхів збереження психічного здоров'я, під час яких молодші школярі мали змогу більше дізнатися про емоції, зрозуміти, що таке емпатія та вчилися підтримувати себе та інших. Учні середньої та старшої ланки обговорили міфи, які поширені в суспільстві щодо психічного здоров'я та спеціалістів даної галузі, розглянули ситуації та способи їх вирішення, ознайомилися з трьома дієвими техніками самодопомоги. Також усі учасники освітнього процесу мали змогу ознайомитися з цікавою та корисною інформацією з даної тематики на сторінках соцмереж, вайбергрупах та у віртуальних кабінетах практичного психолога та соціального педагога.
10 вересня — Всесвітній день запобігання самогубствам.
Самогубство — важлива проблема охорони громадського здоров’я, яку часто ігнорують. Вона оточена стигмою, міфами та табу. Але кожен випадок самогубства — це трагедія, яка серйозно зачіпає не лише окремих людей, але й їхні сім'ї та спільноти.
Ця тема непроста, розмов на цю тему хочеться уникати, особливо, якщо це стосується дітей та підлітків. Але сьогодні все ж хочеться звернути увагу батьків на ознаки (маркери), на які варто звернути увагу:
Відчуття безнадійності та безпорадності. Дитина може часто говорити про відчай, безнадійність або власну нікчемність. Їй може здаватися, що з її проблем немає виходу. Також вона може висловлюватися на теми смерті, самогубства чи безнадійності у своїх письмових роботах або творчому самовираженні. Доволі часто діти можуть говорити: «Без мене всім стане краще» тощо.
Прямі розмови про смерть або самогубство та романтизація суїциду. Дитина може говорити: «Я хотіла б померти» або «Я хочу зникнути». Також ідеться про пошук дитиною відповідної інформації в інтернеті.
Уникання попередніх захоплень, діяльності та стосунків. Дитина може віддалитися від друзів, сім’ї та занять, які їй колись подобалися. Вона може частіше усамітнюватися й уникати соціальної взаємодії, відштовхувати близьких раніше людей та псувати стосунки. Такі свої дії дитина часто може аргументувати твердженням «Щоби ніхто за мною не сумував».
Зміни настрою та поведінки. Дитина може стати більш дратівливою, тривожною або схвильованою, у неї можливі різкі зміни настрою. Також можуть виникати значні зміни в режимі сну, наприклад, безсоння або надмірний сон. Поширеним проявом є і різке зниження успішності.
Віддавання своїх особистих речей та написання листів. Дитина може віддати важливі особисті речі або висловлювати бажання залагодити усі свої незавершені справи. Також дитина може писати листи й записки своїм близьким зі словами прощання чи з вибаченнями.
Ризикова поведінка, наприклад, зловживання психоактивними речовинами, самоушкодження, може свідчити про глибинний емоційний дистрес.
Одним із найважливіших маркерів високого ризику є попередні спроби самогубства. Історія попередніх суїцидальних спроб або самоушкоджень значно збільшує ризик майбутніх спроб, і до неї слід ставитися серйозно.
Таких ознак є чимало, і важливо серйозно ставитися до будь-яких змін у поведінці дитини та звертатися по допомогу до фахівця із психічного здоров’я.
Якщо ви помітили такі прояви у поведінці вашої дитини, її друзів чи інших дітей поруч, то важливо розуміти, що власний страх чи сором не повинен заважати вам поговорити про це з дитиною. Інакше вона залишиться наодинці зі своїми складними думками, відчуттями безпорадності та власної непотрібності.
Як обговорювати з дитиною тему суїциду
Такий діалог є дуже чутливим і делікатним, вимагає багато чуйності та розуміння. Важливо обрати вдалий час та обставини, за яких відбуватиметься ця розмова. Знайдіть тихе і відокремлене місце, де вас ніхто не відволікатиме. Намагайтеся створити умови, за яких дитина почуватиметься в безпеці.
Будьте чесними, використовуйте зрозумілу і просту мову, яка відповідає віку дитини. Поясніть, що самогубство — це коли людина відчуває себе настільки переповненою своїми проблемами чи емоціями, що бачить припинення життя єдиним способом уникнути болю.
Акцентуйте, що суїцидальні думки — не рідкість. Розкажіть, що вони можуть бути ознакою того, що хтось потребує допомоги. Діліться з дитиною тією інформацією, яка відповідає її рівню розвитку. Говоріть простими та зрозумілими їй словами.
Спростуйте будь-які хибні уявлення дитини про самогубство. Наприклад, поясніть, що це не егоїстичний вчинок, а результат сильного емоційного стресу.
Активне слухання — ще одна складова успішного діалогу. Заохочуйте дитину ділитися своїми думками та почуттями. Слухайте уважно, не перебивайте і не засуджуйте. Схвалюйте її емоційні прояви і дайте їй зрозуміти, що це нормально — почуватися наляканою, сумною чи розгубленою.
Дайте дитині зрозуміти, що вона може поговорити з вами про що завгодно і що ви завжди готові її підтримати. Зробіть так, щоб дитина розуміла, що вона не самотня, що вам не байдуже і ви можете й хочете їй допомогти.
Заохочуйте дитину звертатися по допомогу, якщо вона помітить ці ознаки у себе чи в інших. Зокрема, дитина має розуміти, що може обговорити ці теми з дорослими, яким вона довіряє, наприклад, із батьками, вчителями або шкільними консультантами.
Поділіться з дитиною телефонами довіри або служби психічного здоров’я, до яких вона можуть звернутися по підтримку. Зокрема, за посиланням ви знайдете перелік номерів безоплатних «гарячих ліній», за якими можна отримати анонімну консультацію.
Моніторте ситуацію та регулярно спілкуйтеся з дитиною, щоб дізнатися, як вона почувається, і пропонуйте їй постійну підтримку. Заохочуйте дитину продовжувати говорити про свої почуття і проблеми.
Небезпека в інтернет-просторі
Ще однією зоною небезпеки є участь дитини в суїцидальних групах в інтернет-мережі, зокрема онлайн-форумах чи спільнотах у соціальних мережах, які пропагують або нормалізують суїцидальну поведінку.
Є кілька стратегій, що допоможуть захистити вашу дитину та обговорити з нею цю проблему.
· Сприятливе та неупереджене середовище. Дайте дитині зрозуміти, що вона може прийти до вас із будь-якими проблемами чи питаннями без страху покарання.
· Розкажіть дитині про небезпеку онлайн-спільнот, які пропагують самоушкодження чи суїцидальну поведінку. Поясніть, що ці групи можуть бути шкідливими і заохочувати до ризикової поведінки, яка може мати серйозні наслідки.
· Запровадьте чіткі та послідовні правила і настанови стосовно діяльності вашої дитини в інтернеті. Зокрема, визначте, які сайти їй дозволено відвідувати і з ким вона може спілкуватися онлайн.
· Стежте за тим, як дитина користується інтернетом, і регулярно перевіряйте історію переглядів, аби переконатися, що вона не має доступу до неприйнятного контенту.
· Також стежте за активністю в соціальних мережах. Орієнтуйтеся в наявних акаунтах вашої дитини в соцмережах, а також у групах і спільнотах, у яких вона бере участь. Підпишіться на них або додайте в друзі на платформах соціальних мереж і періодично переглядайте їхні пости, коментарі та взаємодію.
· Важливими є навички критичного мислення у дитини, щоб критично оцінювати інформацію, з якою вона стикається в інтернеті. Навчіть її ставити під сумнів достовірність джерел, розпізнавати потенційні небезпеки.
· Найнадійніша превенція — навчити дитину здоровим способам подолання стресу, тривоги і складних емоцій. Станьте прикладом застосування здорових стратегій подолання стресу. Це може бути розмова з близькими дорослими, яким дитина довіряє, заняття, хобі чи діяльність, які їй подобаються, або фізичні техніки розслаблення.
· Говоріть з дитиною про психічне здоров’я, профілактику самогубств і потенційну небезпеку онлайн-спільнот. Заохочуйте її ставити запитання і відкрито висловлювати свої побоювання. Дайте дитині зрозуміти, що вона не самотня і що їй завжди можна допомогти, якщо вона бореться зі складними емоціями або думками про самогубство.
Якщо ви стурбовані тим, що ваша дитина може бути схильна до ризику самоушкодження або суїцидальної поведінки, запитайте поради у фахівця з психічного здоров’я.
В рамках Тижня безбар'єрності практичним психологом Долгозвягою Альоною Олександрівною було проведено з учнями онлайн тренінг "Світ без бар'єрів" . Під час заняття учні мали змогу уявити себе супергероями, які роблять світ добрим і зручним для всіх людей, включаючи тих, які мають обмежені можливості. Діти дізналися, що таке "мова безбар'єрності", зіграли в гру "Скажи по доброму" та виконали творче завдання "Скринька добрих ідей". Разом з психологом діти зробили ще один крок до світу, в якому зручно і радісно жити всім.
Як зберегти психічне здоров'я дитини
(пам'ятка для батьків)
o Завжди знаходьте час поговорити з дитиною. Цікавтеся її проблемами, вникайте в складнощі, що виникають, обговорюйте їх.
o Не чиніть тиску на дитину, визнавайте її право самостійно
приймати рішення, поважайте право на власну думку.
o Навчіться ставитися до дитини як до рівноправного партнера, який поки що просто має менший життєвий досвід.
o Не принижуйте дитину криком, виключите з практики сімейного виховагня "психологічні ляпаси".
o Не вимагайте від дитини неможливого у навчанні, поєднуйте розумну вимогливість з похвалою. Радійте разом з дитиною навіть маленьким успіхам.
o Усвідомте, що дорослішаючий підліток не завжди адекватний у своїх вчинках у силу фізіологічних особливостей. Умійте прощати, «лікуйте» добром…
o Не порівнюйте дитину з іншими, успішнішими дітьми. Цим ви знижуєте її самооцінку. Порівняйте її з нею ж самою але в минулому.
o Стежте за виразом свого обличчя, коли спілкуєтеся з дитиною.
Похмуро зведені брови, спотворене гнівом обличчя – «психологічний ляпас» дитині.
Поради психолога
Булінг. Якщо ваша дитина агресор.
Як відрізнити звичайний конфлікт від булінгу
Варто пам’ятати, що не кожен конфлікт є булінгом. Цькування — це тривалі, повторювані дії, а одинична сутичка між учасниками таким не може вважатися. Наприклад, якщо друзі посварилися та побилися чи діти разом весело штовхалися, але одна із них впала і забилася — це не вважається булінгом. Проте, якщо однолітки на чолі з булером регулярно насміхалися, принижували або ховали та кидали речі дитини, штовхали, не вперше нецензурно обзивали та били, викладали в соцмережі непристойні чи відфотошоплені знімки дитини — потрібно негайно діяти.
Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.
Ті, хто піддаються булінгу:
– втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;
– відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;
– втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;
– втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).
Ті, хто булять:
– частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;
– частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.
Ті, хто вимушені спостерігати:
– часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;
– потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.
Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.
Чому діти булять
Діти-агресори не до кінця розуміють, якої шкоди та страждань вони завдають. Булери вважають смішним знущання над слабшою дитиною. Отримуючи схвалення з боку друзів-спостерігачів, вони відчувають себе сильними та «крутими». Деякі діти булять, тому що самі постраждали від насильства (вдома, у спортивній секції, в іншій школі тощо). В таких випадках вони можуть зганяти свій біль через знущання і приниження слабших за себе. Діти булять, щоб ловити захоплені погляди оточення, а відчуття переваги над іншими приносить їм задоволення. До того ж, нападаючи на когось, вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні і не можуть контролювати свій гнів. В таких випадках справа нерідко доходить до фізичного насильства.
Що робити, якщо ваша дитина – агресор
Булінг завдає фізичного та емоційного болю іншим дітям. Але дитині -агресору увага та допомога потрібні не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ви зрозуміли, що ваша дитина – булер, негайно дійте:
· Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається. З'ясуйте, як вона ставиться до своїх дій і як на них реагують інші діти. Ви можете почути, що «всі так роблять» або «він заслуговує на це».
· Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на фактах, а не на припущеннях.
· Не применшуйте серйозності ситуації (кліше на кшталт «хлопчики завжди будуть хлопчиками» або «глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти, природна частина дитинства» не повинні озвучуватися вами).
· Поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносять цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.
· Діти-агресори заперечують булінг так довго, наскільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може зашкодити не лише жертві, але й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників конфлікту.
· Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка – серйозна проблема, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо попросіть дитину припинити насильство.
· Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоби впевнитись — дитина прагне змінити ситуацію.
· Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може лише посилити агресію і невдоволення.
· Не слід концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, відсторонюється від почуттів іншої людини.
· Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.
Пам’ятайте, дитина-агресор не зміниться відразу. Це тривалий процес, над яким потрібно працювати.
Поради психолога
ЯКЩО ВАША ДИТИНА СТАЛА ЖЕРТВОЮ ЦЬКУВАННЯ
Інколи діти стають жертвами булінгу. Більшість дітей соромляться цькування і нікому про нього не розповідають, часто звинувачують себе. Можуть відчувати себе безпорадними та вважати, що з ними щось не так. Саме тому батькам необхідно мати довірливі стосунки з дітьми і виконувати прості, та, водночас, важливі рекомендації.
РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ
Придивіться до поведінки та настрою своєї дитини. Навіть якщо ваша дитина про це не говорить, ви можете побачити ознаки того, що вона є об’єктом булінгу.
Ось деякі ознаки, на які потрібно звертати увагу:
· Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до школи або ж можуть плакати чи почуватися хворими у шкільні дні.
· Вони можуть не хотіти брати участь у спільній діяльності чисоціальних заходах з іншими учнями.
· Вони можуть поводитися інакше, не так, як звичайно.
· Вони можуть раптом почати губити гроші чи особисті речі, або ж приходити додому у порваному одязі чи з поламаними речами і при цьому дають неймовірні пояснення.
· Підлітки, які є жертвами булінгу, можуть також почати говорити про те, щоб кинути школу, і починають пропускати заходи, в яких беруть участь інші учні.
У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною. Будьте терплячими, не потрібно тиснути на дитину. Поговоріть з нею, дайте їй зрозуміти, що ви не звинувачуєте її в ситуації, що склалася, готові її вислухати і допомогти.
Дорослі, коли дитина повідомила, що вона є жертвою булінгу, повинні говорити:
· «Я вірю тобі». Це допоможе дитині зрозуміти, що ви готові допомогти їй вирішити цю проблему.
· «Мені дуже шкода, що це відбулося з тобою». Дитина відчуватиме, що ви намагаєтеся зрозуміти її почуття.
«У цьому немає твоєї провини». Дитина розуміє, що вона не самотня в подібній ситуації, і що деяким її одноліткам також доводиться відчувати або спостерігати різні варіанти залякувань, цькувань та агресії протягом навчання. Головне на цьому етапі - спрямувати зусилля на подолання проблеми.
· «Добре, що ти зумів сказати мені про це». Це запевнить дитину в тому, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу та підтримку.
· «Я люблю тебе й намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека». Це допоможе дитині відчути допомогу, захист та дасть надію на покращення ситуації.
Швидка та доречна реакція дорослих на ситуацію булінгу повертає дітям відчуття безпеки та захищеності, демонструє, що насилля не прийнятне. Саме тому, як тільки ви побачили або дізналися про булінг:
1. Запитайте, яка саме допомога може знадобитися дитині, запропонуйте свій варіант вирішення ситуації.
2. Поясніть дитині, до кого вона може звернутися за допомогою у разі цькування (психолог, вчителі, керівництво школи, старші учні, батьки інших дітей).
3. Повідомте керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, і вимагайте належного її урегулювання.
4. Підтримайте дитину в налагодженні стосунків з однолітками та підготуйте її до того, що вирішення проблеми булінгу може потребувати певного часу.
Окрім того, батькам жертви булінгу варто постійно говорити про особисті кордони. Як правило, жертвами булінгу стають ті діти, які не вміють будувати власні кордони. Тобто діти можуть не розуміти, що їм потрібно робити, коли на них починають кричати, і як на це реагувати. Потрібно бути сміливим, аби ці кордони озвучувати, наприклад: "Не кричи на мене! Мені це не приємно", "Не чіпай мене!", "Я не дозволяю мене торкатися!" і тому подібне. Дитина повинна розуміти кордони свого тіла і своїх емоцій, за які не можна переступати іншим.
Батькам потрібно показати своїй дитині, як словами можна домовитися з кривдником і знайти в нього слабкі сторони, аби у подальшому такі випадки не повторювалися.
Також батькам не варто втручатися в стосунки чужих дітей і робити їм зауваження: Краще повідомити про проблему батькам цієї дитини і вони вже мають розбиратися із ситуацією. Тобто дитина має розуміти, що зауваження їй мають робити її власні батьки. Якщо чужий дорослий, а отже, фізично сильніший, вказує дитині на її неправильну поведінку, це може спровокувати зворотній ефект.
Якщо ви побачили принизливе відео із своєю дитиною у соціальних мережах, вам слід спокійно та поступово зробити наступні кроки:
1. Поговоріть з дитиною. Скажіть, що ви не звинувачуєте її у тому, що відео потрапило до мережі (формування культури користування кіберпростором тема, якій слід приділяти багато уваги, але не в кризовій ситуації).
2. Запевніть дитину, що вона може вам довіритись і показати всі образливі відео та фото, як соромно б їй не було. Часто такий контент інтимного характеру, через що дитині важко про це говорити. Підкресліть, що вас зараз цікавить не їх вміст, а як їх вилучити з мережі.
3. Напишіть особистого листа до сервісу технічної підтримки соціальних мереж про те, що контент (вкажіть посилання) принижує права дитини, і ви вимагаєте його вилучити.
4. Покажіть дитині, що ви на її боці у цій складній ситуації.
5. Пояснюйте дитині правила безпечного користування соціальними мережами.