«Як пережити карантин і не піддатися паніці»

Люди панікують через невідомість перед майбутнім. Ніхто не знає, коли закінчиться карантин. Як не панікувати через коронавірус в Україні – 4 правила.

11 березня Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила пандемію коронавірусу.

Визнання ВООЗ – не заклик до бездумного скуповування провізії у супермаркетах і посилення страху за своє життя. Проте, на жаль, це таки може викликати паніку.

Паніка – це стан сильного страху через усвідомлення уявної або реальної загрози життю. У такому стані людина відчуває неконтрольоване бажання уникнути цієї загрози.

Що відбувається під час паніки:

·  загальна розгубленість;

·  підвищена тривожність;

·  думки про загрозу та обговорення цієї теми з навколишніми;

·  зниження продуктивності праці;

·  можливий вплив на фізичне самопочуття через напружений психічний стан;

·  непродумані або малоефективні дії для захисту від загрози;

·  афекти, які переважають над розумною поведінкою.

У такому стані люди охоплені страхом, часто спостерігається зниження здатності до критичного мислення та порушення звичного ритму життя.

Хто найбільш схильний до паніки – люди, у яких завищена тривожність. Якщо високий рівень тривоги супроводжує впродовж останнього періоду життя чи загалом. Якщо людина у стресі, втомі та виснаженості.

У такому стані складно фільтрувати інформацію, а відчуття безпеки порушене. Нудьга та відсутність інтересу до життя може теж бути родючим підґрунтям для паніки.

Що робити, щоб не піддатись паніці

·  Вивчіть інформацію та конкретні факти про хворобу.

Варто дізнатись, яка природа вірусу, скільки людей загинуло, скільки вилікувалось. Більше того, вивчіть, які причини смерті у світі найпоширеніші.

Набагато більше шансів загинути у тій же автокатастрофі, ніж від коронавірусу. Окрім того, якщо ви зараз читаєте цей текст, то вже пережили як мінімум пандемію свинячого грипу у 2009 році.

·  Сфокусуйте увагу на тому, що в межах вашого впливу – турбота про власне здоров’я та гігієну, стосунки з рідними, самореалізація.

Тривога через вірус може бути певним способом втечі від реальності. Легше тривожитись через коронавірус, ніж через те, що наразі відбувається у власному житті, через проблеми у стосунках з собою, партнером, дітьми, батьками.

·  Звертайте увагу на те, що відбувається тут і зараз.

Нагадуйте собі, що ви у безпеці. Відчувайте своє тіло, температуру навколо, звуки, запахи, кольори, текстури. Запитуйте себе: Що саме я зараз відчуваю?

·  Фільтруйте інформацію.

Зараз дійсно багато новин про коронавірус, тому що це гучний інфопривід. Дивіться ширше, це не єдине, що відбувається у світі, і є багато інших хороших новин, про які так гучно не говорять, тому що вони не настільки хайпові.

Пам'ятайте: ми вже багато чого пережили, і це пройде. У нас все добре! Життя - це зміна, стабільність перетворює людину на лінивця. Тому з новими проблемами приходить нова активність, можливості

  «Арт-практики з дітьми вдома. Як не сумувати під час карантину?»

Арт-практики передбачають використання будь-яких засобів мистецтва.

Можуть бути корисними для зближення батьків та дітей. А також з метою розвитку, вираження власних емоцій, позбавлення негативних переживань. Головне правило -  важливий процес, а не результат. Робота не завжди має бути красивою, але повинна проявляти внутрішній стан дитини.

1.  Ігри з водою чи манкою. Також для цього потрібні іграшки та фігурки невеликого розміру, до 10 см. Запропонуйте вашій дитині у посудині з водою чи на підносі з манкою створити свій світ. Ви дізнаєтеся багато нового про свою дитину, дасте змогу їй пофантазувати, проявити неусвідомлені переживання.

2.  Створіть разом з дитиною карту приємних спогадів. Адже, коли ми пригадуємо позитивні моменти – ми заново переживаємо радість і цим самим збільшуємо її в нашому житті.

3.   Колаж бажань. Для цього знадобляться журнали, ножиці, клей, картон або папір.

Карантин закінчиться, важливо мріяти та планувати майбутнє!

1.  Якщо ваша дитина сором’язлива, хвилюється, коли треба виступити на публіці -  в нагоді стане іміджева фотосесія. Подаруйте таке задоволення у вихідний день – допоможіть дитині підібрати образ, у якому вона хоче себе бачити, образ впевненості, образ «публічно виступаючого» й пофотографуйте її. Для цього не потрібна спеціальна техніка, достатньо фотоапарату телефону.

2. Сидіння вдома під час карантину не завжди весела справа. Діти можуть перебувати у різних емоціях, іноді не справлятися зі своїм негативом. Адже, зараз мало можливостей порухатися та витратити енергію. Пропоную декілька практик, якщо дитина в поганому настрої:

·  Фольговий масаж -  з фольги скатайте кульку діаметром 2-3 см. Попросіть дитину дати вам руку долонькою вверх. Розкажіть, що кулька з фольги – це чарівний пилосос, який збирає всі негативні емоції. Катайте кульку від центру долоні до кінчика кожного пальця, важливо, щоб вся долонька отримала масаж. Повторіть все з іншою рукою.

·  Намалювати свій вулкан – допомагає перенести на бумагу свою агресію. Малюнок можна розірвати, якщо дитина забажає і з частин малюнка створити мозаїку, розфарбувати її позитивними кольорами.

·  Танцювальна практика. Запропонуйте дитині станцювати «Танець злості», чудово виходить під «Бурю» Чайковського.

1.   Придумайте разом з дитиною казку, потім дитина може намалювати ілюстрацію до неї. Такі заняття зближують батьків та дітей та розвивають емоційний інтелект.

2.    Малювання крупами на картоні круглої форми – за допомогою різних круп і клею створити на картоні свій унікальний візерунок.

3.    Ізо-практики. Фарба, олівці, пластилін. Запропонуйте дитині зобразити власний настрій та емоції. Поділіться з дитиною своєю роботою.

4.     В період карантину буде актуальним створення талісманів-оберегів. Дітей дуже надихають такі вправи. Також цікавим заняттям може стати створення ляльки-мотанки. Здавна відомо, що це український народний оберіг.

5.    Також корисним буде переглянути разом повчальний мультик чи фільм та обговорити його.

6.   А якщо маєте схильності до випічки, є цікавий напрямок - фуд-арт. Можна з дитиною розмалювати печиво білковою глазур’ю. І весело, і дуже смачно.

Проводьте час з користю та будьте здоровими!

10 ПОРАД ВІД ПСИХОЛОГА 

 БАТЬКИ І ДІТИ В ПЕРІОД ЛОКДАУНА

У ці непрості часи діти особливо потребують нашої дорослої мудрості і підтримки, щоби перейти через усі ці виклики пандемії та карантину.

І бути разом, розділити ці випробування, перейти разом через усе це – хоч і як це непросто, це теж нагода для нас стати ближчими, і нагода допомогти нашим дітям зростати, ставати сильнішими у випробуваннях, добрішими і співчутливішими.

Ось декілька дороговказів на цей час.

1. Щоби допомогти дітям, ми маємо потурбуватися спершу про себе.

Як не парадоксально, але саме цей дороговказ – перший.

Бо якщо ми виснажені, знервовані та роздратовані – нам буде важко дати відчуття підтримки і безпеки нашим дітям.

Це як правило, яке нам нагадують кожен раз у літаку – дорослі мають спершу вдягнути кисневу маску на себе – тож не забуваймо про базові кроки турботи про власне психологічне благополуччя – взаємопідтримка, зв’язок з цінностями, інформаційна гігієна, планування дня, фізична активність, сон і здорове харчування, ресурсні активності та ін.

2. Спілкуватися на теми, які хвилюють дітей.

Дітям важливо, що ми їх слухаємо.

Дітям важливо, що ми чуємо – їх думки, питання, почуття.

Дітям важливо, що ми ділимося з ними теж своїми думками, почуттями, питаннями.

Що з нами можна говорити про усе, що їх хвилює – від простіших питань – про коронавірус, карантин, школу, поїздку літом на море; до питань, на які не так просто знайти добру відповідь – про смерть, і що буде з нами після смерті, і чому так усе в світі відбувається і т.д.

‍І дітям важливо, що ми говоримо з ними чесно і зрозуміло. Що ми не вдаємо, що знаємо відповіді на усі запитання і не вдаємо, що можемо, щодо усіх переживань дати завірення, що все 100% буде добре.

Але їм справді важливо, що вони можуть говорити з нами про усе, можуть довіряти нам свій внутрішній світ. І що ми будемо поруч. І що ми можемо дати пояснення, дати підтримку і дати надію.

3. Допомагати дітям розуміти, чому важливий карантин і усі заходи, які він включає – та втілювати їх.

Це дає дітям розуміння, чому важливі ті чи інші дії, чому мають сенс ті чи інші обмеження.

І це дає їм відчуття певного контролю над ситуацією, долучення до спільних дій щоби подолати цю пандемію.

4 . Бути прикладом для дітей.

Більшості навиків діти навчаються від нас, а не через лекції.

Великою мірою ми вчимо їх, як батьки, найважливішого уроку – мистецтва життя.

Отож зараз час для майстер класів.

Про те, як долати труднощі, як бути підтримкою, як відпускати те, що від нас не залежить, і фокусуватися на тому, що в наших силах.

Як не падати духом, а навпаки вміти піснею, жартом, дією підняти настрій собі та іншим.

Як бути творчими і могти заповнити день змістовними і цікавими активностями в жорстких межах карантину. І список цей можна продовжувати і продовжувати…

Як це не дивно, але багато найцінніших уроків ми здобуваємо якраз посеред найбільших випробувань…

І бути прикладом, не означає бути ідеальними – бо якщо ми помилимося, чи зробимо щось не так – ми можемо бути добрим прикладом, як уміти визнати помилку, попросити вибачення, виправити ситуацію.

5. Розповідайте дітям казки та історії, разом читайте, дивіться та обговорюйте гарні мультфільми та фільми.

Саме через казки та історії дітям передається мудрість – розуміння життя, себе, цінностей.

Казки і історії дають дітям модель, як інші жили і давали раду з різного роду труднощами та випробуваннями, через ідентифікацію з героями, дитина плекає певні особистісні якості.

І пам’ятайте, що не менш важливі є історії з вашого життя, з життя інших людей – так дитина здобуває досвід інших.

І не менш важливо обговорювати почуте і побачене, допомагати дитині виділяти з них мудрість, а тоді втілювати її у життя.

Казки та історії не стільки для того, щоби їх почути, скільки для того, щоби втілити мудрість, що є у них – у життя.

6. Допомагати дітям у організації часу та плануванні дня.

Це важливий навик. І нам треба допомогти дітям в умовах відсутності шкільного розкладу і організованого ритму дня – планувати свій день, вибудовувати певний ритм і режим, включати в день усі важливі складові (навчання, фізична активність, хобі, соціальний час, домашні обов’язки, рекреація та ін.) – і триматися цього ритму.

Звісно, чим молодші діти – тим більше цієї організації і часу, і середовища лягає на нас, чим старші – тим більше ми допомагаємо їм розвивати навики самоорганізації.

Але це вкрай важливо, бо дає і відчуття безпеки, і вчить самоорганізації, і допомагає в навчанні та ін.

7 . Наповнюйте разом дні ресурсними активностями.

Розділена радість є клеєм для стосунків, найкращим способом відновлення від стресу, джерелом енергії. Тому різного роду ігри та інші спільні ресурсні активності є дуже на часі.

Читати разом книжку. Бавитися у хованки. Дивитися гарний фільм. Готувати їсти. Бавитися у ресторан чи перукарню. Малювати. Зробити домашній театр. Дивитися на хмари…

Список можна продовжувати і продовжувати…

8. Пам’ятайте про дисципліну.

Вона не відмінена на час карантину. І діти, як і усі ми, маємо розуміти, що є певні правила, які забезпечують безпеку і нашу відповідальність один за одного, а відтак є наслідки за їх дотримання/порушення.

Це дуже важливо, оскільки в часі стресу, ми дорослі часто можемо втратити певну послідовність, зменшити вимоги чи увагу до того, що робить дитина (бавиться цілий день у планшеті – чудово, не заважає нам працювати з дому).

Дисципліна – не про покарання (хоч і може включати негативні наслідки).

Дисципліна – про розвиток самоконтролю і відповідальності за себе та інших.

9. Бути підтримкою дітям у щоденних завданнях.

З огляду на карантин ми, батьки, великою мірою стаємо зараз і класними керівниками, і вчителями з фізкультури, і математики і т.д.

Звісно, це часом дуже непросто – але нема ради . І ці завдання нам треба робити мудро і в ідеалі спокійно .

Бо в кінці суть не лише у тому, що дитина навчиться додавати десяткові дроби (а це безумовно важливо), але й у тому, що вона матиме досвід, що ви є поруч і ви вірите в неї.

І ви матимете попри математику гарну розмову про те, що можна вчитися не стільки заради оцінок, а заради знань і бажання зрозуміти, пізнати цей світ.

І що помилятися не страшно, і що ми вчимося на помилках.

І що ми маємо різні здібності і таланти.

І розповісти історії зі свого життя.

І почути від дитини історії про її школу.

І посміятися разом від душі.

І помріяти.

І бути частиною процесу вибору майбутньої професії…

Ми можемо багато важливих речей здобути попри усі ці буденні виклики роблення домашніх завдань.

10. Залучати дітей до турботи про інших.

Те, що ми не можемо відвідати бабцю, не означає, що ми не можемо підтримати її – дзвінком, добрим словом, відеопосланням, надісланим фото малюнку тощо.

І бути вдома, це не означає бути на курорті, де батьки готують їсти, подають, миють посуд, складають план розваг на день, є аніматорами тощо.

Діти мають бути долучені до спільних зусиль, мати свою частку домашніх обов’язків, і бути не лише одержувачами турботи, але й турбуватися про інших у відповідь… Саме так вони зростають у любові.

Ми сподіваємося, що ці дороговкази допоможуть нам навігувати у наших щоденних дорогах.

І що цей непростий час ми зможемо разом пройти і вийти з нього мудрішими і сильнішими – і ми, і наші діти, і наші сім’ї та суспільство загалом.

Олег Романчук, директор Інституту психічного здоров'я УКУ та Українського інституту когнітивно-поведінкової терапії; дитячий психіатр, психотерапевт центру "Коло сім'ї", спеціально для УП.Життя

Джерело

https://life.pravda.com.ua/columns/2020/04/9/240514/

ЕМОЦІЙНЕ ВИГОРАННЯ БАТЬКІВ:

 ЩО ЦЕ ТАКЕ І ЯК ЙОГО УНИКНУТИ?

       Синдром емоційного вигорання – це суттєві зміни в поведінці людини, що проявляються внаслідок емоційного виснаження. Найчастіше цей термін пов’язують з діяльністю працівників, задіяних у соціальній сфері. Однак до ризику емоційного виснаження потрапляють також і батьки.

Найчастіше дорослі самі не розуміють, чому дитина починає їх дратувати. Вони зриваються і кричать на дітей, а потім звертаються по допомогу до психологів з численними запитаннями, як припинити потік своєї агресії. Адже чим менша дитина, тим серйозніше можуть бути наслідки для її емоційного здоров’я. Адже маленькі діти сприймають негативні емоції батьків, як «вони мене не люблять і ніколи не зможуть полюбити».

Причини емоційного вигорання

Синдром емоційного вигорання може виникнути у будь-який момент, а може й не виявитися зовсім.

Психологи розрізняють зовнішні та внутрішні причини емоційного вигорання.

До зовнішніх причин належать:

фізичні обмеження (важкі захворювання батьків або дитини);

житлові обмеження;

фінансові труднощі,

соціальна ізоляція (віддаленість і неможливість спілкування з іншими ).

Серед внутрішніх причин виокремлюють:

постановка нереалістичних цілей (коли ваші очікування високі, а результат затримується);

ігнорування власних обмежень (коли ви думаєте, що можете більше, ніж можете насправді);

нездатність реально оцінювати свої досягнення і результат (надмірна вимогливість до себе);

нездатність адекватно оцінювати ставлення інших людей щодо себе (завищені вимоги до близьких, коли вони не здатні зробити для вас те, що ви від них очікуєте);

постійна турбота про здоров’я іншої людини (дитини).

Рекомендації батькам для ефективної боротьби з емоційним вигоранням

Необхідно стежити за тим, щоб усі сфери вашого життя були наповнені:

крім щоденних турбот про вашу родину, необхідно дотримуватися здорового харчування,

повноцінного відпочинку,

вдосталь спілкуватися з близькими та друзями. Також дуже добре, якщо у вас є якесь хобі, якому ви можете присвячувати достатньо часу.

Уникайте ізоляції.

Дуже важливо, щоб у вас була можливість зустрічатися і спілкуватися з іншими, з якими ви могли б ділитися переживаннями, обмінюватися досвідом, підтримувати один одного.

Не зациклюйтеся. Запам’ятайте: чим більше ви віддаєтеся дітям, тим більше виснажуєте себе і морально, і фізично. Така ситуація жодним чином не покращить ваші стосунки з дитиною.

Якщо ви відчули спустошення в емоційному плані, швидко втомлюєтеся або постійно роздратовані, варто зупинитися та перепочити, адже ви за крок до емоційного вигорання.

Якщо ви відчуваєте провину за те, що зробили щось для себе: купили нову річ замість чергової іграшки для дитини, залишили малюка з бабусею, а самі пішли розважатися з друзями, не звинувачуйте себе .

Пам’ятайте, що діти тонко відчувають емоційний стан батьків, і якщо ви відчуваєте себе радісними, щасливими, такими, що відпочили, то такий же душевний підйом будуть відчувати і ваші діти.

Батьки, пам’ятайте: синдром емоційного вигорання – це лише здатність вашої психіки реагувати на емоційні перевантаження. Дотримуйтеся міри під час виховання дитини, а також відпочинку для оновлення своїх емоційних ресурсів.

https://school3.osvita-konotop.gov.ua/emocijne-vigorannya...

ВІКОВІ СТРАХИ ДІТЕЙ ВІД 7 ДО 15 РОКІВ 

Емоція страху і почуття страху.

Будь-яка емоція — це реагування в контексті якоїсь ситуації. Емоція завжди короткочасна і спрямована в зовні, тому що ми бачимо її прояв. Цікавим є те, що саме в емоції страху найкраще відбувається сприйняття інформації. Вона є емоцією накопичення знань, адже в ній дуже добре функціонує пам’ять.

Почуття — це досить тривале проживання. Наприклад, почуття кохання або почуття дружби . Там може бути представлений великий спектр емоцій.

Почуття страху не є деструктивним, але воно може переходити в паталогічний стан, якщо його спонукали якісь великі подразники або поведінка близьких дорослих призвела до того, що дитина не прожила віковий страх або прожила його вже в досить яскравому вигляді, адже дорослі ввели її в стан глибокої напруги.

Від 3 до 7 років:

Починається усвідомлення свого “Я” . Дуже важливо говорити з дітьми про побоювання та переживання, тому, що діти в цьому віці вже досить вільно володіють мовою.  Фраза “Я розумію, що ти переживаєш” повинна стати ключовою як для батьків, так і для вихователів. Тоді дитина відчуває вашу підтримку.

Усвідомлення причинно-наслідкових зв’язків (того, як дитина поводиться і як на це реагують дорослі) може призводити до появи страху покарання.

• З’являються страх темряви та страх смерті.

• Страх закритих незнайомих приміщень.

• Страх висоти, води.

• Страх болі.

• Страх раптових, гучних звуків.

• Страх рухомого транспорту.

• Страх самотності.

Школярі:

Усі страхи молодших школярів, які вони проживають, пов’язані саме з навчальною діяльністю.

• Страх перед діяльністю.

• Страх негативних оцінок.

• Страх фізичного і морального покарання.

• Страх неуспішності.

• Страх невідповідності очікувань дорослих.

• Страх невдач і помилок.

• Страх запізнень.

• Страх темних приміщень, проявів стихій.

• Страх ізоляції.

• Страх чужих дорослих, які несуть загрозу.

• Можуть зберігатись дошкільні страхи.

Молодші підлітки (11-13 років):

• Страх поразки.

• Дуже важливі для них особливості власної зовнішності. Саме тому варто розповідати дітям про те, що їх зміни — це нормально і через це проходять всі.

• Страх критики .

• Страх бути неприйнятим групою.

• Соціальні страхи.

Причини страхів:

• негативний досвід;

• поведінка близьких дорослих;

• надмірно тривожні дорослі;

• гіперопіка (формується несамостійність, невідповідальність);

• “білий шум” (дитина чує інформацію навколо, яка є неусвідомленою, але відкладається);

• сімейні конфлікти.

Ознаки фобічного розладу

Однією з ознак того, що страх став нав’язливим і переростає у фобію — це його невідповідність віковій нормі.

На що ще варто звернути увагу?

емоційна лабільність;

постійна фонова тривожність;

дратівливість, агресія;

втрата контролю при напруженому страху;

комунікативні порушення.

Що передбачає терапія?

У першу чергу дитині необхідна розуміюча підтримка дорослих та демонстрація власної впевненої поведінки, адже надмірна тривожність батьків може зробити їй лише гірше.

Ми можемо розказати дітям, що теж колись через це проходили, поділитись власним досвідом. Таким чином ми їх заспокоюємо, показуємо, що все буде нормально, проте все ж дуже важливо також навчити дітей оцінювати ризики, де існує реальна загроза.

Як ми допомагаємо дитині?

Емоційний мікс (коли дитина відчуває страх, а ми розбавляємо його іншими емоціями).

Складання казки, ляльковий театр.

Десенсибілізація (поступовий розвиток імунітету до страху).

Співчуття, співпереживання.

Арт-терапія (творчість допоможе перенести страх на якийсь об’єкт і таким чином допомогти дитині прожити його).

Екзистенційні страхи

Екзистенційні страхи характерні в основному для підлітків та дорослих, але зустрічаються і в дитячому віці.

Це особлива група страхів, які не пов’язані з конкретними життєвими ситуаціями, а скоріше з певним глибинним почуттям буття, роздумуваннями про це.

Це може бути страх темряви, смерті, простору, невизначеності майбутнього, страх перед непізнанністю життя, страх перед таємничими та загрозливими явищами, страх відсутності сенсу життя, страх перед собою, перед своїми думками.

Які порушення можуть виникати, якщо ігнорувати страхи дітей?

психоемоційні порушення;

тривожно-фобічні розлади;

невротичні порушення (зазвичай, страх не є основою розладу, але може бути його спусковим механізмом);

панічні напади.

СТРЕСОВЕ ЖИТТЯ ПІДЛІТКА 

У нашому суспільстві полюбляють ідеалізувати дитинство та підлітковий вік , нарікаючи на те, що лише доросле життя сповнене справжніх турбот, реальних проблем, стресу та переживань.

Але дуже часто це зовсім не так. І переконати вас у цьому сьогодні спробує Джон Ніколс — дописувач видання The Washington Post та помічник директора з розвитку лідерства у міжнародній школі Nord Anglia Education.

_______

Я — тато чотирьох дуже терплячих підлітків, двоє з яких досі живуть зі мною....

..... Попри те, що я живу в одному домі з цими молодими людьми, щодня спостерігаючи їхні злети та падіння, я й не усвідомлював більшість із часом невидимих тисків – біологічних, соціальних і психологічних, — які надзвичайно ускладнюють життя підлітків у 21 сторіччі.

Так, зазвичай вони не виплачують іпотеку та не мусять утримувати інших людей, але це не значить, що їхнє життя є простим.

Ось лише кілька причин, чому життя ваших підлітків може бути СТРЕСОВІШИМ за ваше:

Недосипання — реальна проблема

«Відправляти дітей до школи о 7 ранку — це те саме, що відправляти вас нас роботу о 4 ранку», — каже Вільям Демент, професор психіатрії і поведінкових наук Стенфордського університету.

Згідно з дослідженням, яке провели у медичній школі університету Браун, учні 9 і 10 класів потребують 9 годин сну щодня, щоби підтримувати оптимальну когнітивну спроможність.

Та з опитаних 3 тисяч учнів, підлітки в середньому сплять лише 7.5 годин напередодні шкільного дня. Недосипання є більшою проблемою серед хлопців порівняно з дівчатами. Якщо ж підлітки не отримують ті самі 9 годин сну, їхній організм починає працювати проти них самих..

Дослідження показують, що у підлітковому віці біологічні ритми відстають на дві години, порівняно з середнім показником дорослої людини, перетворюючи тінейджерів на нічних сов , яким складно прокидатися рано вранці. Отже, ранній початок уроків спричиняє недосипання, яке слідом може спричинити відставання, проблеми з пам’яттю, зміни настрою та проблемну поведінку.

гормони , дорослішання , підліткові депресії , суїцид, сині кити, ризики депресії, підліткова поведінка, що робити з підлітками, проблеми між батьками та підлітками, підлітки накладають на себе руки, тінейджери, проблеми в школі, проблеми психологічні та психічні, розлади...

Гормони, тривожність і депресія — у розквіті

Не заперечуватиму, що підліткові гормони разом із тими сильними емоціями, що вони провокують, можуть спричиняти чимало клопоту дорослим. Та уявіть лише, як воно — носити в собі цей вир відчуттів 24/7. надзвичайно виснажує.

І не гормонами єдиними: раптове зростання, місячні, акне та ламання голосу підсилюють відчуття повної відсутності контролю над собою, що тільки посилює тривожність і депресію у підлітковому віці.

Зовнішній тиск на додачу до бурхливих гормонів завдають чималого клопоту середньостатистичним підліткам.

Проект Національного інституту здоров’я засвідчив, що кількість серйозних нападів депресії в американських тінейджерів зросла з 8.7% у 2005 році до 11.3% у 2014 році. Дослідження також показує, що ризик депресії зростає під час переходу від дитячого до підліткового віку.

Дівчата є більш вразливою у цьому випадку категорією: кількість випадків депресії серед них зросла з 13.1% до 17.3% протягом десяти років з 2004 до 2014. Чому ж рівень схильності підлітків до депресії зростає і чому найбільше потерпають саме дівчата? Тут науковці не мають певної відповіді. Та вони виявили, що дівчата значно інтенсивніше користуються текстовими додатками для спілкування, що пов’язують із імовірністю депресивних настроїв. Отже, зовнішній тиск на додачу до бурхливих гормонів завдають чималого клопоту середньостатистичним підліткам.

Життя підлітків не належить їм самим

У школі більшість речей вирішують замість учнів: які предмети вчити, що вдягати та за яким розкладом жити. Брак контролю над такими речами спричиняє стрес. Дорослі ж більш автономні та мають змогу робити, що заманеться, та якщо підліток спробує вчинити так само, його чи її поведінку охрестять бунтом.

У звіті, опублікованому Journal of Psychoeducational Assessment, автори показують, що учні працюють відданіше та отримують більше задоволення від навчання, якщо керуються власним перфекціонізмом. Іншими словами, коли підлітки самі ставлять собі цілі та вибудовують сподівання, тобто і власне майбутнє, вони зазвичай щасливіші та більш умотивовані.

Ви маєте одного шефа чи шефиню, а звичайний підліток має шістьох

Уявіть собі шістьох босів, кожен із яких має більше чи менше влади над вашим щоденним життям зараз і подальшим майбутнім.

Кожен із них також має різні очікування, методи роботи, рівень компетентності й емоційного інтелекту.

І якщо один із них незадоволений, ваша подальша кар’єра опиняється під загрозою.

Підліткам часто доводиться мати справу з шістьма різними вчителями, які по суті є їхніми «шефами» — не кажучи вже про батьків або опікунів.

Якщо доросла людина має поганого шефа чи шефиню, то має можливість піти на іншу роботу. Пересічний підліток — ні

Погіршує ситуацію і те, що, як переконують торішні дослідження, СТРЕС серед вчителів може провокувати стрес в учнів.

Після вимірювання рівня кортизолу, так званого гормону стресу, в учнів початкової школи, дослідники виявили, що він значно підвищується, коли їм викладають учителі з синдромом «професійного вигорання ".

Інше дослідження, розвідка Гелапа 2016 року, показало, що 46% учителів в Америці звітують про високий щоденний рівень стресу. Тож проблема може бути значно серйознішою, ніж здається. Тим більше, що, коли вчителі потерпають від стресу, учні мають гірші показники рівня соціальної адаптації та успішності . Це, звісно, не означає, що всі вчителі наших дітей — жахливі люди зі стресом. Це просто нагадування про те, що будь-який учитель — чи будь-яка інша доросла людина — може викликати у підлітка відчай.

Виділятися, але не відрізнятися — справжня дилема

Боротьба за ідентичність є важкою. Підліткам подобається бути особливими, але водночас не відрізнятися від інших. Через це вони часто зіштовхуються із тиском з боку однолітків, батьків і суспільства, чиє визнання вимагає від підлітків певної поведінки.

Дослідження факультету психології Ілінойського університету, де взяли участь майже 500 підлітків, виявило, що соціальний тиск провокує депресію.

Вчителі також відзначили, що такий тиск негативно позначається на успішності та загальному емоційному самопочутті учнів. Ба більше, у тих випадках, коли підлітки не могли пристосуватися до зовнішніх подразників, вони зациклювалися на цьому факті, що тільки погіршувало ситуацію та збільшувало схильність до депресії.

Дівчата вразливіші до соціальних невдач ніж хлопці, оскільки приділяють більше уваги міжособистісним зв’язкам і, відтак, чутливіші до соціального тиску з боку однолітків і власної негативної самооцінки.

Від смерті друга внаслідок бійки до відчуття виключення коли тебе не запрошують на вечірку — з-поміж прикладів стресових ситуацій, перерахованих дослідниками, було все, що може підірвати соціальну захищеність та ідентичність. Як правило, дівчата вразливіші до соціальних невдач ніж хлопці, оскільки приділяють більше уваги міжособистісним зв’язкам і, відтак, чутливіші до соціального тиску з боку однолітків і власної негативної самооцінки.

Непевне кар’єрне майбутнє

Ті з нас, хто зростали без інтернету, мали відносно безтурботні підліткові роки. Нас не так часто напосідали думки про майбутнє безробіття і безвихідне фінансове становище: який би фах ми не здобули, нам неодмінно вдасться знайти роботу та збудувати кар’єру у майбутньому.

Глобальні економічні зсуви , автоматизація виробництва, глобалізація та ринок праці, що стає дедалі більш жорстким і конкурентним, — усі ці фактори сприяють високій тривожності нинішніх молодих людей.

Через стрімкий розвиток штучного інтелекту, вони одного дня неодмінно опиняться у кризовій ситуації, яка незворотно сколихне світову економіку та ринок праці.

Насправді, підліткам уже стає дедалі складніше передбачити свій кар’єрний шлях. Кейті Девідсон пише у своїй книжці «Тепер ви зрозумієте: Як наука про мозок і уважність змінить те, як ми живемо, працюємо та вчимося» (Now You See It: How the Brain Science of Attention Will Transform the Way We Live, Work and Learn, 2011), що 65% учнів початкової школи працюватимуть на роботах, які сьогодні ще не існують. Ця ідея безумовно є дещо захопливою, та ускладнює спроби спланувати власне майбутнє, що може бути доволі страхітливим відчуттям.

Ось лише кілька типових стресових факторів, які перелічили мої діти. Загалом, я був вражений, наскільки стійкі вони до цих викликів і як позитивно ставляться до тиску та невизначеності, з якими стикаються щодня. Якби я міг повернути назад ту мить, коли запропонував помінятися місцями з моїми підлітками, то тепер сказав би «Ні, дякую. Я абсолютно задоволений моїм дорослим стресовим життям».

Джерело: Washington Post

https://bokmal.com.ua/.../6-prychyn-chomu-zhyttia.../

ГАДЖЕТ СТОП- ВІРУС ЦИФРОВОГО СЛАБОУМСТВА

Дослідження вчених говорять про те, що від тривалого впливу комп’ютера у дітей погіршуються пам’ять, гнучкість мислення, увагу і уяву. Введено навіть спеціальний термін – вірус цифрового слабоумства »,

Такого роду залежність у дітей формується в будь-якому віці, але частіше за все приблизно з 8 – 10 років.

Однак максимальний пік залежності припадає на 11 – 15 років.

За даними досліджень, в цьому віці залежні близько 60% дітей.

У більшості випадків комп’ютерна залежність формується протягом 6 – 12 місяців після початку активної роботи за комп’ютером. емоційні перепади

Чим сильніше залежність, тим сильніше амплітуда перепаду емоцій.

Діти дошкільного віку можуть починати влаштовувати істерики, переводячи дорослих, і найчастіше «перемагають» батьків, які втомилися від такої поведінки.

Важливо застерегти мам і тат, що, піддаючись і поступаючись дитині, вони зміцнюють його в думці, що, чи не судився, він може отримати своє. І з кожним разом істерики і капризи можуть бути інтенсивніше і триваліше. Батьки дітей старшого віку скаржаться на те, що відносини з дитиною погіршуються. Ігнорування близьких, руйнування відносин заради своєї залежності стає якоюсь жахливою нормою для таких підлітків.

Перестає орієнтуватися в часі Дитина, у якого формується залежність,

втрачає відчуття тимчасової орієнтації. Найчастіше ці діти не здатні спланувати закінчення своїх занять і можуть просидіти за комп’ютером набагато довше, ніж їм здається . –

Відомі випадки, коли дитина просиджує за комп’ютером днями, ночами, не помічаючи, скільки часу вже пройшло

Це згубно для незміцнілої психіки, що, втрачаючи зв’язок з реальністю, в неадекватному стані діти роблять непоправні для себе і оточуючих трагічні вчинки .

Психологічна скринька Тростянецької Філії №1

радить провести експеримент:

Нічого не кажучи дитині, засікайте весь той час, що вона проводить в мережі. В кінці дня задайте питання, скільки, на його думку, часу він був зайнятий предметом свого захоплення. інтереси Варто задуматися і в тому випадку, якщо всі ідеї, мрії, фантазії вашої дитини пов’язані тільки з цією залежністю.

Зверніть увагу і на те, що ще цікавить вашу дитину.

Ті діти, в житті яких досить захоплень, чий день насичений яскравими емоціями, менш схильні до формування залежностей .

Батьки припускаються помилки, авторитарно забороняючи або скорочуючи час, проведений за комп’ютером, і нічого не пропонуючи натомість.

У дитини з несформованою залежністю є труднощі з комунікаціями, упевненістю в собі і для нього практично нездійсненним звучить завдання батьків: «Займися чимось іншим!».

Не можна обмежитися одним лише забороною, важливо пояснити, чому шкідливо довго перебувати в комп’ютерному світі.

Батьки повинні запропонувати якісь альтернативні дії, які сподобаються школяру, – пояснює вона. пріоритети .

Залежна дитина нехтує всім на користь комп’ютера.

У школі такі діти розсіяні, пропускають багато з пояснень вчителя, відволікаються , відстають від однолітків . При спілкуванні з оточуючими зводять всі розмови до комп’ютерної тематики.

Намагається уникати компаній, в яких не підтримується інтерес до предмету залежності, можуть вдаватися до обману і брехні, щоб якомога швидше повернутися до предмета своєї пристрасті.

В молодшому шкільному віці комп’ютерна залежність легше піддається корекції. Справа в тому, що в цьому віці діти рівняються на дорослих, цінують їх авторитет. Складніші справи з залежними дітьми підліткового віку . У цьому кризовому періоді діти незадоволені собою, відчувають труднощі, які ретельно приховують від оточуючих. Батьки не мають в їх очах колишнього авторитету. Чи не справляючись з душевними переживаннями, єдиною радує віддушиною для них стає світ комп’ютерних ігор.

Джерело: https://pyrogiv.kiev.ua/zalezhnist-vid-telefonu-u-ditej.../

© https://pyrogiv.kiev.ua/

ЯК РОЗПОВІСТИ ДИТИНІ ПРО СМЕРТЬ БЛИЗЬКОЇ ЛЮДИНИ?

В даній статті знайдете рекомендації психолога щодо того, як розповісти дитині про смерть.

1. Обов’язково треба сказати дитині правду, як би це не було боляче. Часто батьки не говорять дітям про смерть близького через страх «зустрітися» з реакцією дитини, з її почуттями. Правда дитині потрібна для того,щоб зрозуміти ситуацію, різкі зміни в житті. З невідомості народжується страх. Малюк сприймає це по своєму. Він може подумати, що причина в ньому, що він не такий як треба, поганий і тому близька людина його покинула. Це може призвести до життєвого девізу «Я не вартий нічого в цьому житті». Або може бути інший варіант – дитина може подумати, що людина, яка померла погана, оскільки покинула. Це може призвести до думки про те, що неможна нікому довіряти в цьому світі, оскільки навіть рідна людина зрадила.

2. В доступній формі (в залежності від віку) треба розповісти дитині про те, що і як сталося. Також слід розповісти про душу, що з нею відбувається, про похоронні традиції та обряди. Варто мати на увазі, що до 5 років діти, як правило, ще не розуміють повною мірою що таке смерть. А діти 5-7 років можуть не цілком усвідомлювати, що зі смерті немає вороття. Тому вони можуть часто питати про померлу людину, чекати коли вона повернеться. Необхідно терпляче пояснювати дітям, що смерть – це назавжди. Краще розповісти дитині про смерть може допомогти книжка Окесон Ким Фупса, Эриксона Эвы «Как дедушка стал привидением»..

3. Сказати дитині про смерть повинна найближча людина, та, кому дитина більше всього довіряє і з ким може розділити горе.

4. Треба одразу пояснити дитині всі аспекти смерті, що можуть викликати страх чи почуття провини. Наприклад, якщо помер батько від хвороби, то пояснити що не всі хвороби приводять до смерті. Якщо смерть була непередбачуваною або дитина була в конфлікті з померлим, слід пояснити що вини дитини немає. Уникайте таких повідомлень, як «мама заснула на завжди», «дідусь пішов від нас на завжди», щоб не провокувати у дитини страх засинати чи відпускати когось із рідних надовго.

5. Не викристовуйте образ померлї людини для формування бажаної поведінки «Не кричи, бо на тебе бабуся з верху дивиться».

6. Якщо дитина розпитує про померлу людину, намагайтесь не блокувати спогади про неї. Спитайте що б вона хотіла сказати людині, якої вже немає? Яка б на її думку була відповідь? Можна подивись її фото, відео.

7.  Не заперечуйте почуття дитини («Не плач», «Заспокойся»), а навпаки – приймайте будь-які емоції. Їх треба проговорити (печаль, сум) і допомогти виразити (гнів, агресія). Говорити про померлу людину – часто є способом, який допомагає виразити накопичені почуття. Крім того, можна промалювати почуття або програти в іграх ситуацію, яка склалась.

8. Розказуйте дитині про свої почуття, але намагайтесь не перевантажувати її своїм переживанням горя. «Відхід в себе», надмірні істерики можуть налякати малюка, запрограмувати його на те, що подальше життя неможливе з радощами і дитина може почати відчувати себе нікому не потрібною – «Мама постійно плаче, а як же я?».

9. Можна запропонувати дитині зробити щось для померлого (написати лист, намалювати малюнок, зробити щось своїми руками) і таким чином допомогти дитині попрощатися.

10. Якщо дитина не проти і якщо ви відчуваєте, що вона впорається, може бути можливою її присутність на ритуалі похорону (на всьому етапі, або на його частині), поминках. Це може допомогти краще усвідомити те, що близька людина дійсно померла. Слід попередити дитину, що буде відбуватись на похороні.

Анна Луньова

Дитячий практичний психолог

Джерело: https://dytpsyholog.com/