ДІТИ ТА ДОРОСЛІ, БЕРЕЖІТЬ СВОЄ ЖИТТЯ! БУДЬТЕ ОБЕРЕЖНІ НА ВОДІ!

Купання та плавання – це хороший, корисний і активний відпочинок. Вода приносить багато задоволення людям дисциплінованим, обачним, але вона може завдати багато неприємностей людям, які не дотримуються правил безпечної поведінки на воді.

Варто пам’ятати, що основними умовами безпеки є:
– правильний вибір та обладнання місць купання;
– навчання дорослих і дітей плаванню;
– суворе дотримання правил поведінки під час купання і катання на плавзасобах;
– постійний контроль за дітьми у воді з боку дорослих.

Загальні правила поведінки на воді:

1. Безпечніше відпочивати на воді у світлу частину доби.
2. Купатися дозволяється в спокійну безвітряну погоду при швидкості вітру до 10м/сек, температурі води — не нижче +18° С, повітря — не нижче +24° С.
3. Перед купанням рекомендується пройти огляд лікаря.
4. Після прийняття їжі купатися можна не раніше, ніж через 1,5-2 години.
5. Заходити у воду необхідно повільно, дозволяючи тілу адаптуватися до зміни температури повітря та води.
6. У воді варто знаходитись не більше 15 хвилин.
7. Після купання не рекомендується приймати сонячні ванни, краще відпочити в тіні.
8. Не рекомендується купатися поодинці біля крутих, стрімчастих і зарослих густою рослинністю берегів.
9. Перед тим, як стрибати у воду, переконайтесь в безпеці дна і достатній глибині водоймища.
10. Пірнати можна лише там, де є для цього достатня глибина, прозора вода, рівне дно.
11. Під час купання не робіть зайвих рухів, не тримайте свої м’язи у постійному напруженні, не порушуйте ритму дихання, не перевтомлюйте себе, не беріть участі у великих запливах без дозволу лікаря і необхідних тренувань.

Правилами поведінки на воді забороняється:

1. Купатися в місцях, які не визначені та не обладнані для купання людей.
2. Залазити на попереджувальні знаки, буї, бакени.
3. Стрибати у воду з човнів, катерів, споруджень, не призначених для цього.
4. Пірнати з містків, дамб, причалів, дерев, високих берегів.
5. Використовувати для плавання такі небезпечні засоби, як дошки, колоди, камери від автомобільних шин, надувні матраци та інше знаряддя, не передбачене для плавання.
6. Плавати на плавзасобах біля пляжів та інших місць, які відведені для купання.
7. Вживати спиртні напої під час купання.
8. Забруднювати воду і берег (кидати пляшки, банки, побутове сміття і т.д.), прати білизну і одяг у місцях, відведених для купання.
9. Підпливати близько до плавзасобів, які йдуть неподалік від місць купання.
10. Допускати у воді грубі ігри, які пов’язані з обмеженням руху рук і ніг.
11. Подавати помилкові сигнали небезпеки.
12. Заходити глибше, ніж до поясу, дітям, які не вміють плавати.
13. Купання дітей без супроводу дорослих.
Правила поведінки на воді для дітей — пам’ятка для дорослих. Вони також повинні їх дотримуватися. По-перше, це необхідно для того, щоб не показувати поганий приклад дітям, по-друге, щоб зберегти своє здоров’я і життя.
І запам’ятайте, вода не така вже й безпечна, як здається на перший погляд. Вона може заподіяти багато шкоди, особливо, якщо з нею не дружити. Саме тому дуже важливим є дотримання техніки безпеки на воді для дітей.
Безпека на воді для дітей повинна в першу чергу створюватися саме батьками, так як тільки вони несуть повну відповідальність за здоров’я і життя їхньої дитини. Вони повинні ретельно стежити за своїми дітьми, де б вони не знаходилися — будь-то знайомі місця, чи ні!

Дотримання цих правил — це запорука здорового і безпечного відпочинку.

Булінг у дошкільному закладі

Булінг – свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої.

Булінг може проявлятися як тиск:

• психологічний

• фізичний

Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози побиття під час ігор.

Як міняється поведінка дитини:

Дитина – жертва булінгу поводиться не звично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер такта дитина:

• не хоче одягатися вранці

• шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;

• просить батьків забрати її з дитячого садка раніше.

• плаче – вигадує хворобу

• не контактує з однолітками у дворі;

• грає наодинці

• в дитячому садку не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх

• усамітнюється при будь-якій нагоді

• грає поламаними іграшками

• не має друзів у групі.

Порядок подання та розгляду заяв про випадки булінгу (цькування) у закладі дошкільної освіти

1. Заяву про випадки булінгу у закладі освіти має право подати будь-який учасник освітнього процесу.

2. Заява подається керівнику закладу освіти відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

3. Здобувач освіти, який став свідком булінгу у ЗДО, зобов’язаний повідомити про це вихователя, психолога або безпосередньо керівника закладу освіти .

4. Педагог або інший працівник закладу освіти, який став свідком булінгу або отримав повідомлення про факт булінгу від здобувача освіти, який був свідком або учасником булінгу, зобов’язаний повідомити керівника закладу освіти про цей факт.

5. Керівник закладу освіти має розглянути звернення.

6. Керівник закладу освіти створює комісію з розгляду звернення.

7. Якщо випадок цькування був єдиноразовим, питання з налагодження мікроклімату в дитячому середовищі та розв’язання конфлікту вирішується у межах закладу освіти учасниками освітнього процесу.

8. Якщо комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт, то керівник закладу освіти повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей.

9. Здобувач освіти може звернутись на гарячу лінію ГО «Ла Страда - Україна» з протидії насильству в сім’ї або із захисту прав дітей; до соціальної служби з питань сім’ї, дітей та молоді; Національної поліції України; Центру надання безоплатної правової допомоги. Після отримання звернення дитини, відповідна особа або орган інформує керівника закладу освіти у письмовій формі про випадок булінгу. Керівник закладу освіти має розглянути таке звернення та з’ясувати всі обставини булінгу.

Порядок реагування на доведені випадки булінгу (цькування) в закладі дошкільної освіти та відповідальність осіб, причетних до булінгу (цькування)

1. Керівник закладу освіти має розглянути звернення.

2. Керівник закладу освіти створює комісію з розгляду випадків булінгу, яка з'ясовує обставини булінгу.

3. Якщо комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт, то керівник закладу освіти повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей.

4. Особи, які за результатами розслідування є причетними до булінгу, несуть відповідальність відповідно до частини другої статті 13 (вчинення правопорушень за статтею 1734) Кодексу України про адміністративні правопорушення.

ЯКЩО ВАША ДИТИНА СТАЛА ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ?

-подайте керівнику закладу освіти заяву про випадки булінгу щодо вашої дитини;

-поясніть дитині, до кого вона може звернутися за допомогою у разі цькування.

ЯКЩО ВАША ДИТИНА АГРЕСОР?

- відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з'ясуйте мотивацію її поведінки;

-поясніть дитині, що за вчинення булінгу наступає адміністративна відповідальність;

- зверніться до психолога і проконсультуйтесь щодо поведінки своєї дитини під час перебування в садочку;

- дотримуйтесь рекомендацій комісії з розгляду випадків булінгу, якщо щодо вашої дитини заведено справу.

ПАМ'ЯТАЙТЕ! Дитина-агресор не зміниться відразу. Це тривалий процес, який потребує витримки та терпіння.

Де отримати допомогу?

Гарячі телефони:

- Дитяча лінія 116 111 або 0 800 500 225 (з 12.00 до 16.00);

- Гаряча телефонна лінія щодо боулінгу 116 000;

- Гарячая лінія з питань запобігання насильству 116 123 або 0 800 500 335;

- Уповноважений Верховної Ради з прав людини 0 800 50 17 20;

- Уповноважений Президента України з прав дитини 0 44 255 76 76;

- Центр надання безоплатної правової допомоги 0 800 213 103;

- Національна поліція України 102. Новоприйнятий Закон передбачає низку штрафів за цькування. - Штрафи за булінг становитимуть від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів, тобто від 850 до 1700 гривень або від 20 до 40 годин громадських робіт.

- Якщо булінг вчинено групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, штраф буде більшим — від 100 до 200 мінімумів (1700 - 3400 гривень) або громадські роботи на строк від 40 до 60 годин.

- Неповідомлення керівником закладу освіти уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про випадки булінгу учасника освітнього процесу тягне за собою накладення штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до 1 місяця з відрахуванням до 20 відсотків заробітку.

Булінг у дошкільному закладі

Булінг – свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої.

Булінг може проявлятися як тиск:

• психологічний

• фізичний

Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози побиття під час ігор.

Як міняється поведінка дитини:

Дитина – жертва булінгу поводиться не звично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер такта дитина:

• не хоче одягатися вранці

• шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;

• просить батьків забрати її з дитячого садка раніше.

• плаче – вигадує хворобу

• не контактує з однолітками у дворі;

• грає наодинці

• в дитячому садку не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх

• усамітнюється при будь-якій нагоді

• грає поламаними іграшками

• не має друзів у групі.

Порядок подання та розгляду заяв про випадки булінгу (цькування) у закладі дошкільної освіти

1. Заяву про випадки булінгу у закладі освіти має право подати будь-який учасник освітнього процесу.

2. Заява подається керівнику закладу освіти відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

3. Здобувач освіти, який став свідком булінгу у ЗДО, зобов’язаний повідомити про це вихователя, психолога або безпосередньо керівника закладу освіти .

4. Педагог або інший працівник закладу освіти, який став свідком булінгу або отримав повідомлення про факт булінгу від здобувача освіти, який був свідком або учасником булінгу, зобов’язаний повідомити керівника закладу освіти про цей факт.

5. Керівник закладу освіти має розглянути звернення.

6. Керівник закладу освіти створює комісію з розгляду звернення.

7. Якщо випадок цькування був єдиноразовим, питання з налагодження мікроклімату в дитячому середовищі та розв’язання конфлікту вирішується у межах закладу освіти учасниками освітнього процесу.

8. Якщо комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт, то керівник закладу освіти повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей.

9. Здобувач освіти може звернутись на гарячу лінію ГО «Ла Страда - Україна» з протидії насильству в сім’ї або із захисту прав дітей; до соціальної служби з питань сім’ї, дітей та молоді; Національної поліції України; Центру надання безоплатної правової допомоги. Після отримання звернення дитини, відповідна особа або орган інформує керівника закладу освіти у письмовій формі про випадок булінгу. Керівник закладу освіти має розглянути таке звернення та з’ясувати всі обставини булінгу.

Порядок реагування на доведені випадки булінгу (цькування) в закладі дошкільної освіти та відповідальність осіб, причетних до булінгу (цькування)

1. Керівник закладу освіти має розглянути звернення.

2. Керівник закладу освіти створює комісію з розгляду випадків булінгу, яка з'ясовує обставини булінгу.

3. Якщо комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт, то керівник закладу освіти повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей.

4. Особи, які за результатами розслідування є причетними до булінгу, несуть відповідальність відповідно до частини другої статті 13 (вчинення правопорушень за статтею 1734) Кодексу України про адміністративні правопорушення.

ЯКЩО ВАША ДИТИНА СТАЛА ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ?

-подайте керівнику закладу освіти заяву про випадки булінгу щодо вашої дитини;

-поясніть дитині, до кого вона може звернутися за допомогою у разі цькування.

ЯКЩО ВАША ДИТИНА АГРЕСОР?

- відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з'ясуйте мотивацію її поведінки;

-поясніть дитині, що за вчинення булінгу наступає адміністративна відповідальність;

- зверніться до психолога і проконсультуйтесь щодо поведінки своєї дитини під час перебування в садочку;

- дотримуйтесь рекомендацій комісії з розгляду випадків булінгу, якщо щодо вашої дитини заведено справу.

ПАМ'ЯТАЙТЕ! Дитина-агресор не зміниться відразу. Це тривалий процес, який потребує витримки та терпіння.

Де отримати допомогу?

Гарячі телефони:

- Дитяча лінія 116 111 або 0 800 500 225 (з 12.00 до 16.00);

- Гаряча телефонна лінія щодо боулінгу 116 000;

- Гарячая лінія з питань запобігання насильству 116 123 або 0 800 500 335;

- Уповноважений Верховної Ради з прав людини 0 800 50 17 20;

- Уповноважений Президента України з прав дитини 0 44 255 76 76;

- Центр надання безоплатної правової допомоги 0 800 213 103;

- Національна поліція України 102. Новоприйнятий Закон передбачає низку штрафів за цькування. - Штрафи за булінг становитимуть від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів, тобто від 850 до 1700 гривень або від 20 до 40 годин громадських робіт.

- Якщо булінг вчинено групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, штраф буде більшим — від 100 до 200 мінімумів (1700 - 3400 гривень) або громадські роботи на строк від 40 до 60 годин.

- Неповідомлення керівником закладу освіти уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про випадки булінгу учасника освітнього процесу тягне за собою накладення штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до 1 місяця з відрахуванням до 20 відсотків заробітку.

Інформація про булінг

19 січня 2019 року набув чинності Закон України від 18.12.2019 року № 2657-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)».

Булінг –  (цькування) це діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Насилля в дошкільному навчальному закладі

Більшість людей вважають, що фізична агресія й соціальне насилля, характерні для булінгу (англ. bullying – агресивне переслідування, цькування, залякування тощо), починають проявлятися приблизно з кінця початкової школи і продовжуються протягом усього періоду середньої школи. Але, хочете вірте, хочете – ні, булінг серед дітей дошкільного віку розповсюджений набагато більше, ніж ви можете припустити. Оскільки така поведінка асоціюється, як правило, з дорослими дітьми, вона часто упускається з очей у ранньому віці, коли досить важко відрізнити абсолютно нормальні соціальні експерименти й булінг на ранніх стадіях формування.
Загалом, певний ступінь ситуативних ударів рукою, щипання й ін. у дітей дошкільного віку «вважається» нормальним і може бути проявом самоствердження. Однак, якщо дітям подобається спостерігати, як іншій людині погано, вони можуть свідомо й систематично знаходити способи, щоби завдати шкоди своїм «жертвам», навіть до того, що стануть насміхатись над ними, коли роблять свій поганий учинок.
Булінг може викликати в дітей сильний стрес, страх і тривогу. До того ж така поведінка впливає не тільки на «жертв». Результати дослідження показують, що ті, хто в дитинстві був хуліганом, у майбутньому частіше, ніж інші, вживають наркотики та алкоголь, ображають своїх друзів, зв’язуються зі злочинністю й мають проблеми у взаємостосунках з однолітками.

Ваша маленька дитина піддається булінгу, якщо:

·                     їй раптом страшно йти в дитячий садок;

·                     вона скаржиться на головні болі або болі в животі без будь-якої причини;

·                     чіпляється за вас і проявляє плаксивість;

·                     приходить додому із травмами, які не може пояснити;

·                     залишається на самоті або впадає у стан депресії;

·                     розповідає про якусь дитину, яка робить їй всілякі пакості;

·                     має труднощі з концентрацією уваги;

·                     уникає зорового контакту, коли ви питаєте її про дитячий садок.

Що повинні робити батьки, якщо в дошкільному закладі їх дитини має місце булінг? Нижче наводяться поради, що допоможуть батькам впоратися із ситуацією, що виникла.

1. Комунікація (спілкування) – це ключ. Якщо ви підозрюєте, що ваша дитина піддається в дитячому садку знущанням, дайте їй зрозуміти, що ви зможете їй допомогти, якщо вона докладно розповість про все. Якщо ваша дитина виглядає наляканою чи збентеженою, використовуйте книги в якості легкого доступу до неї, щоб налагодити ваше спілкування природним чином. Деякі художні твори для дітей звертаються до цієї тематики. Як тільки ваша дитина розкриє вам усі подробиці про булінг, зберігайте спокій, не сваріть її та не засуджуйте, обов’язково поясніть, що ви неодмінно допоможете припинити це насилля.

2. Порозмовляйте з вихователем. «Навіть не дивлячись на те, що в дошкільних і подібних їм дитячих закладах дорослі завжди знаходяться поруч з дітьми, за такою великою кількістю малюків, які безперервно бігають навкруги, прослідкувати просто нереально», – каже колишній вихователь Трисія Янг. І, оскільки маленькі хулігани віддають перевагу тому, щоб ображати дітей, коли дорослі не дивляться, важливо порозмовляти з вихователем і ввести один одного в курс справи, щоб у подальшому він був більш уважним і вже прицільно спостерігав за певними дітьми.
3. Використовуйте політику відкритих дверей. У найавторитетніших дитячих садках і дошкільних закладах існує політика відкритих дверей, що дозволяє батькам приходити в будь-який час. Тому періодично без попередження навідуйтесь у групу вашої дитини. Ці неочікувані візити будуть тримати працівників дитячого садка в тонусі й зменшать імовірність того, що ваша дитина буде страждати від якогось хулігана

4. Заплануйте переговори з батьками. Коли маленькі діти вдаються до булінгу, їхня поведінка частіше за все запозичується з домашнього досвіду, тобто у своїй родині вони можуть стати свідками домашнього насилля, дивитися жорстокі телешоу, чути як їхні брати та сестри висміюють інших дітей або самі бути жертвами насилля. Тож порозмовляйте з адміністрацією дошкільного закладу і призначте зустріч з батьками маленького хулігана, звернувши їхню увагу на його поведінку, але не дивуйтесь, якщо його батьки не будуть вас слухати, будуть проявляти байдужість чи почнуть все заперечувати.
5. Навчіть вашу дитину захищатись від хуліганів. Дайте своїй дитині певні психологічні інструменти, які вона зможе використовувати при контакті з хуліганом. Навчіть її достойно триматись, дивитись прямо в очі кривднику, розповідати дорослим про те, що сталось, та уникати самотності (бути завжди поруч з іншими дітьми). Ви також можете розширити можливості дитини, запропонувавши їй пограти в рольові ігри. Так вона зможе попрактикуватись у тому, що має намір зробити в подібній ситуації наступним разом. Упевнені в собі діти мають менше шансів стати мішенню для хуліганів, тому знайдіть способи, щоб забезпечити вашій дитині адекватну самооцінку. Ви можете допомогти їй зав’язати дружні стосунки поза межами дошкільного закладу і залучити її до тих видів активності, що зможуть підвищити її впевненість у собі.

6. Розгляньте перехід в іншу групу. Іноді булінг може бути настільки агресивним, що всі ваші зусилля так і не будуть успішними. Тому, якщо вам не вдасться нічого добитись, порозмовляйте з адміністрацією на предмет переходу вашої дитини до іншої групи. Якщо ж і це не вдасться зробити, тоді краще забрати вашу дитину із цього дитячого садка.

Булінг у дошкільному середовищі відбувається набагато частіше, ніж повинен. І якщо ваша дитина стала однією із «жертв», не кажіть їй, щоб вона стала більш «жорсткою» і не примушуйте її розв’язувати цю проблему самостійно. Уживайте всих заходів, щоб захистити вашого малюка, здійснюйте візити в дитячий садок і давайте дитині інструменти, які не тільки стануть їй у пригоді в ранньому дитинстві, а й допоможуть уникнути знущань у майбутньому.

Що таке “булінг” та чому про нього треба знати всім батькам!

Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві.  Булінг може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються.

Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.

Скільки дітей страждають від булінгу

За статистикою, 80% українських дітей піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюючи цього. В усіх соціальних системах завжди є лідер, середня група і так званий «вигнанець».

У початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути непривітними до інших. Щойно вчитель починає вибудовувати систему конкуренції та пріоритетів — діти починають один одного травити. А справжній булінг почнеться у середній школі — з 10-11 років — вік входження у підліткову кризу.
Обов’язок шкільного психолога, вчителя — виявити лідера, схильного ініціювати цькування інших проводити, вести з ним дружні бесіди, виробляючи толерантність.

Чому діти стають жертвами булінгу? Психологи визначають декілька основних причин:

·                     Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.

·                     Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти – нещасна, хвора, росте без батька…Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в школі.

·                     Атмосфера в класі. Бувають колективи, створені самостійно або руками вчителя, в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.

Булінг в цифрах

За дослідженнями UNISEF, 40% дітей ні з ким, зокрема і з батьками, не діляться своїми проблемами. Сором’язливі та спокійні діти стають жертвами булінгу вдвічі частіше за однолітків, які відкриті до спілкування. Більшість дітей ображають за те, що вони одягнуті не так, як інші, говорять або поводяться не так, як основна група. 44% дітей, якщо стають свідками булінгу, просто спостерігають, оскільки бояться за себе.

Що робити батькам

·                     У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.

·                     Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.

·                     Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.

·                     Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.

·                     Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.

·                     Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).

·                     Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/однокласника.

·                     Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.

·                     Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.

·                     Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.

·                     Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у школі: до шкільного психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей.

·                     Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.

·                     Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.

·                     Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

Як допомогти дитині-агресору

Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина – агресор, радимо:

·                     Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що “всі так роблять”, або “він заслуговує на це”.

·                     Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.

·                     Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як “хлопчики завжди будуть хлопчиками” або “глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства”.

·                     Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.

·                     Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

·                     Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.

·                     Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв’язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.

·                     Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.

·                     Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

·                     Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.

Чому важливо вчасно відреагувати?

Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.

Ті, хто піддаються булінгу:

·                     втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;

·                     відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;

·                     втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;

·                     втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).

Ті, хто булять:

·                     частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;

·                     частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.

Ті, хто вимушені спостерігати:

·                     часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;

·                     потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.

Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.

Булінг в ЗДО — міф чи реальність

Булінг (від англ. to bull — переслідувати) — свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої. Булінг у ДНЗ (ЗДО) може проявлятися як тиск: психологічний, фізичний. Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

Проблеми жорстокого поводження в дитячому середовищі приділяється найпильніша увага. Прояви насильства в дитячому саду відрізняється від насильства в школі. У початковій школі це група дітей, в дошкільному закладі окремі діти. Дуже рідко група дітей, ще рідше, коли залучається весь дитячий сад. У дитячому садку при насильстві немає попередньої стадії обмірковування. Дошкільнята не усвідомлюють до кінця своїх дій. Відсутнє розуміння наслідків і почуття провини. Виправданням насильства є незначний проступок. Агресивна поведінка дітей розходиться з їх словами.

Хто провокує булінг в дитсадку

 Булінг серед дітей дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:

Педагог або помічник вихователя:

·         зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;

·         ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;

·         глузує із зовнішнього вигляду дитини;

·         образливо висловлюється про дитину чи її батьків;

·         проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини.

Батьки або члени сім’ї:

·         б'ють та ображають дитину вдома;

·         принижують дитину у присутності інших дітей;

·         проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;

·         ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

Усі діти потребують підтримки дорослих — батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.

Як міняється поведінка дитини під час булінгу в ЗДО

Дитина-жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:

Вдома:

·         не хоче одягатися вранці;

·         шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;

·         просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;

·         плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт – не контактує з однолітками у дворі;

·         грає наодинці.

В дитячому садку:

·         не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;

·         усамітнюється при будь-якій нагоді;

·         часто губить свої іграшки або речі;

·         бруднить чи псує одяг;

·         грає поламаними іграшками;

·         відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театрілізації чи грі;

·         не має друзів у групі.

 Що робити батькам

·         У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.

·         Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.

·         Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.

·         Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.

·         Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися довго у ДНЗ тощо).

·         Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось вихователю чи помічнику вихователя.

·         Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга.

·         Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до адміністрації.

·         Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу.

·         Обов’язково рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.

·         Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.

·         Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

Організація та обладнання укриттів у ЗДО

Укриття в ЗДО – спеціально організоване приміщення в будівлі або на території закладу, що слугує захистом для дітей та персоналу в разі фізичної небезпеки, яке пройшло відповідну еспертизу та відповідає нормативним вимогам, враховує вікові особливості дітей дошкільного віку, забезпечено необхідним майном, інвентарем, засобами та матеріалами. 

У нових реаліях укриття є важливим компонентом освітнього середовища ЗДО. Його облаштовує засновник закладу згідно з рекомендаціями ДСНС (лист від 14.06.2022 № 03-1870/162-2) та погоджує спеціальна комісія. Основними вимогами до організації внутрішнього обладнання укриття в ЗДО є: 

• відповідність загальним вимогам ДСНС; 

• наявність місць для відпочинку дітей, ігрових та розвивальних осередків;

• інформативність, змістовність, відповідність віковим особливостям;

• здатність стимулювати когнітивний, емоційно-ціннісний та діяльнісно-поведінковий розвиток дітей;

• наявність дидактичного обладнання (технічні засоби навчання, настільно-друковані ігри, різні види театрів, шашки, шахи, набори для малювання та поробок з паперу, природного матеріалу тощо);

• спеціальне обладнання, підбір іграшок та атрибутів, які допоможуть організувати різноманітні активності, зняти рівень напруги, заспокоїтися, пережити цей час з користю і не призупинити освітній процес.

Більшість укриттів у ЗДО організовується в підвальних приміщеннях й потребують певної організаційної підготовки та проведення ремонтних робіт відповідно до вимог і рекомендацій ДСНС, зокрема:

• шлях до укриття має бути постійно вільним та розрахованим на переміщення однієї колони дітей. Забороняється його заставляти меблями, ігровими атрибутами тощо;

• сходинки до укриття слід облаштувати перилами з двох боків для дітей та дорослих;

• під час вибору кольору фарби для стін варто надати перевагу світлим відтінкам, художньому оформленню та доречному декоруванню згідно з віковими особливостями дошкільнят;

• укриття доречно обладнати меблями, які допоможуть малюкам завершити режимні процеси;

• освітлення має бути достатнім з різними варіантами включення. На випадок відсутності електрики  слід підготувати ліхтарики;

• в укритті має бути аптечка, зміст якої компонується відповідно до вимог МОЗ та ДСНС. Також персоналу варто пройти навчання з надання домедичної допомоги або тренінг «Перша допомога дітям. Тренінг для дитячих закладів».

Зауважити! Укриття закладу дошкільної освіти розраховано лише на учасників освітнього процесу. Мешканці прилеглих будівель мають користуватися іншими укриттями. 

Підготовка дітей та персоналу ЗДО до перебування в захисній споруді або укритті

Підготовка учасників освітнього процесу до перебування в укритті має розпочатись із ознайомлення з місцем розташування, правилами поведінки під час переміщення та перебування в ньому. Для цього в закладі слід провести такі заходи:

• розробити план реагування на надзвичайні ситуації або спеціальну інструкцію;

• призначити відповідальну особу, яка організовує евакуацію дітей та персоналу, запобігає утворенню паніки, супроводжує учасників освітнього процесу під час переміщення в укриття;

• призначити відповідальних осіб, які після евакуації перевіряють заклад на наявність присутніх учасників освітнього процесу за межами захисної споруди, і тільки після такої перевірки прямують до укриття;

• закріпити представників персоналу, які допомагатимуть вихователям кожної групи раннього та молодшого віку з переміщенням вихованців до укриття;

• розмістити покажчики напрямку руху для швидкого та безпечного проведення евакуаційних заходів у приміщенні та на території закладу;

• пояснити дітям в доступній формі, що таке повітряна тривога, навіщо люди йдуть в укриття та чому це важливо (за допомогою казок, цікавих ігор і мультфільмів);

• забезпечити наявність інформаційно-контактної картки на кожну дитину, яку мають підготувати батьки. В ній зазначається ПІБ дитини, контактні дані батьків та близьких родичів (імена, телефони, адреси), інформація про можливі особливості, які зможуть допомогти зберегти здоров’я малюка у разі непередбачуваної ситуації. На основі цих карток вихователь має підготувати загальний список вихованців;

• розробити план дій на випадок, якщо дитина загубилася у закладі освіти під час переміщення до укриття;
  визначити безпечні локації в закладі, якщо учасники освітнього процесу не встигли добратися до укриття під час обстрілу та забезпечити розміщення покажчиків напрямку руху до них;

• розмістити  біля входу на територію ЗДО та на будівлі інформацію про розташування найближчого укриття або захисної споруди. 

З метою швидкого реагування на небезпеку після сигналу «Повітряна тривога» та доведення дій дітей та персоналу до автоматизму потрібно проводити чіткий інструктаж та періодичні тренувальні евакуації.

Особливості евакуації дітей до укриття

Слідувати до захисної споруди потрібно одразу після оголошення сигналу про тривогу. Під час евакуації діти переміщуються до укриття двома колонами в супроводі, щонайменше, двох дорослих (вихователя та помічника вихователя):

• один дорослий іде на початку колони і показує дітям напрямок руху;

• другий - в кінці колони і слідкує, щоб ніхто не відставав.

Для запобігання паніці МОН рекомендує визначити місце кожної дитини в загальному строю (наприклад, за допомогою мотузки з кольоровими вузлами або прив’язаними маленькими іграшками).

В укритті вихователь має якомога швидше перевірити список дітей та виявити чи всі вихованці присутні у сховищі. Важливо! Якщо дитина відсутня в укритті, вихователь не шукає її самостійно, а в закладі освіти терміново приводиться в дію відповідний план, розроблений заздалегідь! Після розміщення та перевірки списків педагог має заспокоїти дітей за допомогою різноманітних віршиків, лічилок, простих ігор, напрацьованих ритуалів, дихальних вправ. Також можна завчасно запропонувати батькам підготувати для своєї дитини особистий «тривожний» рюкзак, в який покласти улюблену іграшку, фотографію сім’ї та інші речі, які заспокоюють малюка. 

Медичний працівник переміщується до укриття разом з персоналом або групою дітей, до якої його закріпили, та весь час знаходиться у відведеному місці для швидкого надання медичної допомоги.

Дії персоналу під час режимних моментів, коли пролунав сигнал про небезпеку:

• під час прийому дітей до ЗДО. Педагоги організовують переміщення  в укриття тих дітей, які на зараз присутні в приміщенні. Батьки, які приводять дитину після того, коли група вже знаходиться у сховищі, не можуть вимагати від персоналу прийняти малюка й мають самостійно подбати про інше укриття, розташоване найближче до закладу (відповідна інформація має бути розміщена на будівлі ЗДО). Прийом дітей поновлюється після закінчення тривоги, коли всі діти повернуться до приміщення групової кімнати;

• під час знаходження вихованців на подвір’ї закладу. Вихователь має організувати їх супровід до захисної споруди, а помічники вихователів та інший персонал - зустрінути та допомогти їм у приміщенні закладу;

• під час денного сну або прийому їжі. Закладам освіти рекомендується скласти алгоритм дій персоналу, який, враховуючи ситуацію, особливості розташування захисного приміщення, допоможе без зайвих зволікань забезпечити безпеку дітям.

Під час повітряної тривоги педагог не може відпустити дитину з укриття на прохання батьків, адже він не має наражати на небезпеку себе та оточуючих й залишати інших вихованців без нагляду. До завершення повітряної тривоги учасники освітнього процесу мають залишатися в укритті. 

Вихід із укриття здійснюється тільки коли надійшла уточнена інформація про відсутність небезпеки в районі розташування закладу або у разі вимушеної евакуації, причинами якої можуть бути: 

• пошкодження споруди, що виключає подальше перебування в ній осіб;

• затоплення споруди;

• пожежі у споруді та утворення в ній небезпечної концентрації шкідливих газів;

• досягнення  граничних параметрів внутрішнього повітряного середовища ( наприклад, суттєвого зниження рівня кисню або наявності у повітрі якісь небезпечних речовин).

Дії персоналу ЗДО, якщо учасники освітнього процесу не встигли добратися до укриття під час обстрілу

У разі раптової загрози життю і здоров’ю учасників освітнього процесу, яка не супроводжувалась оповіщенням, тимчасовим укриттям можуть слугувати безпечні локації - заздалегідь визначені окремі приміщення в будівлі та на території закладу, які можуть захистити від наслідків різного виду фізичних небезпек (уламків скла, цегли тощо). Також  ДСНС рекомендує:

• негайно перейти в приміщення без вікон або скористатися правилом двох стін (перша стіна бере на себе силу вибуху, друга – руйнування);

• при виникненні пожежі чи пошкодження будівлі – зателефонувати 101, вказавши точну адресу та, за можливості, покинути небезпечне місце. 

1. Не ігноруйте й не ухиляйтесь від запитань, але не лякайте, коли будете відповідати.

2. Пояснюйте, що наша армія захищає нас. У дорослих є план. У вас також є план – обговоріть деталі, що робити в стресових ситуаціях, дайте конкретні інструкції. Поясніть, що ви йдете в більш безпечне місце, проте воно може бути менш комфортним, ніж дім, розкажіть, що зібрали необхідні речі, дайте можливість обрати, що дитина візьме із собою (так вона відчуватиме відповідальність і хоча б мінімальний контроль над ситуацією).

3. Дайте можливість висловити емоції. Скажіть, як самі себе почуваєте (боятися – це нормально, на своєму прикладі покажіть що страх – це ок, ви розумієте дитину, проте не панікуйте й будьте опорою). Потім запитайте в дитини, що вона відчуває, – дайте їй час відкритися, не наполягайте, якщо не хоче говорити.

Обговоріть, що робити із сильними емоціями, і спробуйте зробити це разом: можна плакати, кричати, стискати щось, фізично рухатися (стрибати, ходити), дихати глибоко (глибокий вдих – затримка дихання – видих, для дуже маленьких дітей ще можна дихати так, ніби сильно дмухаєш на квітку). Якщо помітили, що дитина стала панікувати – подихайте разом, випийте ковток води, обійміться. Будьте поруч, дайте знати: як тільки що – ви тут, нехай звертається до вас – вона не одна.

4. Залучайте дитину до вибору того, що будете робити. Давайте вибір із кількох варіантів: будемо дивитися мультик чи помалюємо? Пограємо в цю гру чи в цю?

5. У кожної сім’ї є справи, які ви щодня робили разом – продовжуйте їх робити, це дасть можливість дитині на чомусь концентруватися, трохи поверне відчуття спокою. Якщо ви робили руханку зранку, а ввечері дивилися пізнавальні відео – продовжуйте.

6. Коли слідуєте з дитиною в сховище, поясніть, що кожен герой казок та мультиків проходить випробовування на сміливість і долає різноманітні перешкоди. Пригадайте казки, які читали дитині, мультики, які ви дивилися разом, і згадайте, які там були випробовування. Це допоможе дитині зрозуміти неунікальність ситуації й запустити механізми адаптації.

7. У сховищах холодно або душно, тісно, темно. Але у всіх людей є уява! Пограйте з дитиною в гру “а вигадаймо щось кольорове, щось дивне, щось з вухами й інше”. Так можна зменшити вплив депривації (психічний стан, коли немає змоги задовольняти деякі основні (життєві) психічні потреби достатньою мірою впродовж тривалого часу.

8. Коли лунають вибухи та постріли, а ви в укритті, можна з дитиною уявляти великі крила янголів (фей тощо), що боронять наших воїнів та допомагають їм нас захищати.

9. Коли в дитини виникають запитання, як ми можемо допомогти, – малюйте з малечею малюнки підтримки та публікуйте їх у соціальних мережах. Так дитина побачить і відчує, що вона теж робить щось важливе.

10. Фізичні ігри, дихальні вправи, навчання, вивчення іноземної мови теж допоможуть організму стабілізувати психічну систему після дезорганізації воєнним станом.

Найважливіше: будьте спокійні й разом із близькими, вірте в нашу армію!

Вступ дитини до школи - це значна подія в житті кожної родини. Дівчатко чи хлоп’я дістає назву школяра. Школа вносить новий зміст у життя дитини. У школяра з'являються певні обов'язки, які він має сумлінно виконувати. Повинен добре вчитися, дотримуватись шкільних правил узгоджувати свою поведінку з вимогами, традиціями та бажаннями шкільного колективу. Коли дитина підготовлена до школи, їй порівняно легше пристосуватись до нових умов.

  Мотиваційна і розумова готовність, емоційно вольовий розвиток фізичне загартування дитини забезпечуються спільними зусиллями як дошкільного закладу так і сім’ї. 

Одне з основних завдань вихователів і батьків полягає в тому, щоб пробуджувати у дітей бажання вчитися, виховувати інтерес до знань, любов до школи на основі формування в них реальних уявлень про неї і про вимоги шкільного навчання. На теми шкільного життя можна говорити і вдома, і під чає прогулянки, і навіть коли прийшли в гості до знайомих, в сім’ї в яких є школярі. Дошкільнята дуже допитливі. Своїми "чому?", "навіщо?", "як?" вони виявляють інтерес до навколишнього світу, намагаються пізнати його. Не все можна доступно й кваліфіковано пояснити дитині, не на всі їхні запитання найдеться готова відповідь. Наприклад: не можна доступно дитині пояснити походження блискавки, дощу, таємницю народження  і т.д. Що ж робити в таких випадках? Недопустима негативна відповідь : "не знаю", "не розумію", "відчинись". Краще сказати дитині, що коли підеш до школи, будеш уважним, дізнаєшся про це явище докладніше. Завдяки подібним поясненням у дітей створюється уявлення, що школа існує не для того, щоб гратись, а щоб дізнатися про нове, невідоме.  

  Другою рисою готовності до школи є досягнення дитиною необхідного рівня розумового розвитку і розвитку її пізнавальних можливостей. В дошкільному віці діти можуть систематично засвоювати знання і уміння за спеціальними програмами. Про те засвоєння знань і умінь на заняттях в дитячому садку в усіх дітей відбувається не однаково. Розумовий розвиток починається з пізнавальної діяльності. Пізнавальна діяльність людини включає два процеси: сприймання і мислення. Кожного дня в групі проводяться різні заняття. Це заняття по ознайомленню з навколишнім, природою та розвиток мови, математика, фізичне виховання, музичне виховання, малювання, аплікація, ліплення, навчання грамоти, підготовка руки до письма та ін. Кожного дня діти набувають певних знань по тих чи інших розділах програми, чомусь навчаються, дізнаються про щось нове. Чи всі батьки цікавляться, що вчили сьогодні їх діти в дитячому садку, чим займалися, з чим познайомились, що писали, малювали чи ліпили. А це потрібно робити. Тоді і дитина буде відчувати, що їй потрібно бути уважною, бо дома її запитають про це. 

  Закріплювати знання дитини набуті в дитячому закладі необхідно і вдома. Це робити можна скрізь коли і де завгодно. Ось ви йдете з малюком додому. Запитайте його, чим він займався у дитсадку, що йому читали, який вірш вчили? „А ну перекажи мені те, що ти запам’ятав?” Грайтеся з дитиною. Запропонуйте їй придумати слова на певний звук, продовжити речення, скласти слово з складів. Цим ви будете розвивати у дитини увагу, мислення, спостережливість. Розвиваючи мислення дитини треба насичувати її складними завданнями, але доступними. Такі завдання найкраще розвивають і збуджують думку. Одночасно з розвитком мислення розвивається і мова дитини. До вступу дитина до школи мусить навчитися чисто і правильно вимовляти всі звуки у словах, зв’язно говорити, вміти висловлювати свою думку. Вихователі намагаються завжди поправити дитину, якщо вона не правильно вимовляє слово чи говорить якесь речення. За цим потрібно слідкувати і вдома, бо набагато складніше перевчити дитину, що звикла неправильно говорити. Якщо дитина неправильно говорить, не вимовляє всі звуки, то і в школі вона буде мати проблеми з читанням і грамотним писанням. 

Деякі батьки вже вчать дітей у дошкільному віці писати букви, цифри. Цього не слід робити. Краще давати дітям більше можливості малювати, розфарбовувати, ліпити, гратися з дрібними конструкторами, друкувати. Таким чином, розвиваючи дрібну моторику руки, ви будете готувати дитину до письма. 

  Важливою рисою готовності дитини до школи є досягнення нею потрібного рівня у формуванні вольових якостей, навичок, свідомої поведінки. Дитину треба певною мірою підготовлювати до нового способу життя (спілкування з товаришами, учителем, дотримання правил для учнів, готовності до виконання навчальних завдань, громадських доручень). Дітей потрібно привчати виконувати свої обов'язки без нагадувань. Якщо вони звикнуть діяти тільки за вказівкою дорослих - це поганий показник їх готовності до школи. Важливо також виховувати і загальну культуру поведінки. 

  Виховати у дитини любов до праці - це означає підготувати її до шкільного навчання. 

  У старшій групі діти повинні самостійно одягались, роздягались, зав’язувати шапки і шнурки на взутті, допомагати один одному це робити. Якщо дитину не привчати працювати в колективі, виконувати до вступу в школу певні трудові обов’язки в сім'ї то для неї виявляться чужими громадські інтереси, вона не рахуватиметься з вимогами колективу. Більшість дітей старшого дошкільного віку вже мають навички самообслуговування, уміють чергувати по їдальні, в куточку природи, допомагати вихователям у підготовці до занять. Чергові по їдальні накривають столи для сніданку чи обіду, одержують з нянею їжу, допомагають їй роздавати посуд, потім збирають його витирають столи. Також діти в старшій групі миють іграшки, стільці, столи, квіти. Більшість дітей виконують це з задоволенням. Але бувають випадки, що дехто відмовляється від цих обов’язків. 

Деякі діти не вміють доводити розпочату справу до кінця. Щоб в дитини вироблялись певні трудові навички і обов’язки потрібно і вдома давати їй посильні трудові доручення. Хай щось спочатку в неї буде не так, підбадьорте її , скажіть, що завтра це вийде краще. Більше говоріть дитині: „Ти мій помічник, давай зробимо певну роботу разом, або допоможи мені." 

Навчання - це праця і для деяких дітей праця нелегка. Від того чи привчили дитину працювати, а головне виконувати певні обов’язки, значною мірою залежить успішність навчання її у школі. 

Школа не просто дає дитині певний мінімум знань. Вона зажадає від неї самостійності в оволодінні цими знаннями. Здатність здобувати знання складається в процесі виконання самостійних робіт, в процесі повсякденних пошуків, рішень. 

  Таким чином, шкільна зрілість визначається багатьма факторами. Всі їх треба мати на увазі, готуючи дітей до школи.

  Як засвідчує практика, для багатьох дітей похід у школу є складним випробуванням. І саме готовність до шкільного навчання закладається в процесі виховання у сім’ї. батьки завжди хвилюються, як  навчатиметься їхня дитина, чи стане цей період у житті сім’ї радісним і щасливим, чи виникнуть труднощі. Школа вносить новий зміст у життя родини. У школяра виникають певні обов’язки, які він повинен сумлінно виконувати: добре вчитися, дотримуватися шкільних правил. Коли дитина добре підготовлена до школи, їй легше пристосуватися до нових умов. І тому одним із основних завдань батьків є виховання інтересу до школи, розвивати бажання вчитися.

  Видатний педагог А.С. Макаренко, звертаючись до батьків, стверджував: «Виховання дітей – найважливіша галузь нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти – це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це не все: наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною». Це твердження залишається актуальним і сьогодні.

  У психолого-педагогічних дослідженнях виокремлюють два види підготовки до школи: загальну та спеціальну. До першої відносять фізичну підготовленість, особистісно-вольову, інтелектуальну, а друга характеризується наявністю знань, умінь, навичок з конкретних розділів програми. Результатом цих видів можна визначати успішність підготовки дитини до навчання у школі.

   Спілкування з батьками – це величезна цінність для дитини. Пам`ятайте, якщо своєю увагою ви підтримуватимете інтерес дитини до пізнання, то він буде розвиватися, міцніти. На жаль, іноді батьки, замість того, щоб підтримати дитячу допитливість, відмахуються від набридливих запитань. Дайте дітям можливість здобути знання самостійно і не пропонуйте їх відразу в готовому вигляді. І якщо ви хочете, щоб діти успішно навчалися в школі, ви повинні розвивати у них пізнавальну потребу, забезпечувати високий рівень розумової діяльності, надавати необхідну систему знань про оточуючий світ.

  Основним інструментом у підготовці дитини до навчання є гра і поряд із нею почесне місце займають малювання, аплікація, ліплення, конструювання. У процесі цих занять у дитини розвиваються уявлення про світ, про те, як влаштовані предмети, тварини, люди.

   Гра - важливий засіб розумового виховання дитини. Знання, отримані в дитячому садку і вдома, знаходять у грі практичне застосування і розвиток. Відтворюючи різні події життя, епізоди з казок та оповідань, дитина розмірковує над тим, що бачила, про що їй читали і говорили; сенс багатьох явищ, їх значення стає для неї більш зрозумілим. Втілення життєвих вражень у грі - процес складний. Творчу гру не можна підпорядковувати вузьким дидактичним цілям, з її допомогою вирішуються найважливіші виховні завдання. Ігрову роль діти вибирають у відповідності зі своїми інтересами, своїми мріями про майбутню професію. Вони ще по-дитячому наївні, не раз зміняться, але важливо, що дитина мріє про участь в корисному для суспільства праці. Поступово в грі у дитини формуються загальні уявлення про значення праці, про роль різних професій. У грі розумова активність дітей завжди пов'язана з роботою уяви; потрібно знайти собі роль, уявити собі, як діє людина, якій хочеться наслідувати, що він говорить. Уява виявляється і розвивається також в пошуку коштів для виконання задуманого; перш ніж відправитися в політ, необхідно спорудити літак; для магазину треба підібрати відповідні товари, а якщо їх не вистачає, - виготовити самому. Так у грі розвиваються творчі здібності майбутнього школяра.

  Однією з суттєвих умов поступової інтеграції дитини у шкільне життя є забезпечення виховної взаємодії батьків, тому першочерговою турботою має бути всебічний розвиток дитини. Вони готують дитину до нової сходинки її життя: культура їжі, спілкування і взаємовідносин, культура мови, працьовитість, вміння слухати музику і цінувати твори мистецтва, красу і багатство природи – все це має велике значення не тільки для навчання в школі, а й для усього подальшого життя

  Часто виникає запитання: а хто ж має здійснювати цю підготовку – батьки, сім`я чи вихователі дитячого садочка? Досвід показує, що ніякий найкращий дитячий заклад не може повністю замінити сім`ю, сімейне виховання. У дитячому садочку дітям прищеплюють багато корисних навичок, але якщо заняттями дитини не цікавляться в сім`ї, не надають їм належного значення, не заохочують до старанності, дитина теж починає ставитися до них недбало, не прагне працювати краще, виправляти свої помилки, долати труднощі.

  Соціально відповідальні батьки багато зусиль затрачають для того, щоб їхні діти виросли досконалими особистостями, максимально самореалізувалися в житті. Однак ці зусилля не завжди дають очікувані результати, що великою мірою залежить і від системи сімейних цінностей, рівня особистісної культури кожного з батьків, у тому числі педагогічної культури.

   Педагогічна культура батьків — компонент загальної культури, який акумулює в собі накопичений попередніми поколіннями досвід виховання дітей у сім'ї.

  Виявляється вона в розумінні та усвідомленні батьками своєї відповідальності за виховання дітей, у ставленні до них, в оцінюванні їхньої поведінки, у реальній діяльності та спілкуванні з ними, а також у здійсненні продуктивних зв'язків з іншими виховними інститутами (дошкільними закладами, школою, позашкільними закладами). Для цього дорослі мають бути не лише належно вихованими, а й педагогічно освіченими. . Бо, як стверджують психологи, навіть найсерйозніші прорахунки педагогів не позначаються так фатально на розвитку особистості дитини, як неправильна поведінка батьків. Тому виховання батьків необхідне і для успішності процесу виховання дітей, і для здоров'я суспільства.

  У вихованні все залежить від стосунків любові між батьками і дитиною. Нічого-бо не вийде, якщо не задоволено потребу дитини в любові. Лише дитина, яка відчуває, що її справді люблять, що про неї піклуються, може показувати найліпші результати. Ви можете по-справжньому любити свою дитину, проте доки вона цього не відчуває – доки ви не говорите мовою, яка б передавала їй вашу любов – дитина не відчуватиме, що її люблять.

Потрібно задовольнити емоційні потреби дитини

  Розмовляючи мовою любові своїх дітей, ви зможете втамувати їхню «емоційну спрагу». Коли дитина відчуває, що її люблять, їй набагато легше дотримуватися дисципліни і досягати успіхів у навчанні, ніж коли її емоційні потреби не задоволено.

  Значне місце в дошкільному вихованні повинен зайняти діловий настрій дитини на школу, на серйозну навчальну працю, тобто формування її психологічної готовності до навчання. Батькам треба пам’ятати, що головними у цій роботі мають стати найрізноманітніші засоби заохочення, а не примусу. Виховну роботу слід будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем; постійно переконувати, що навчання в школі – це серйозна праця, в результаті якої дитина дізнаватиметься щось нове. Ні в якому разі не слід залякувати труднощами, що можуть виникнути в процесі навчання.

  Готуйте дитину жити і працювати в колективі ровесників. Пам’ятайте, що особливі труднощі відчувають учні, які ростуть в сім’ї одинаками.

Мета: розвиток творчого потенціалу, уяви, фантазії, міжособистісні взаємини, розвиток дрібної моторики, розвиток пізнавальних процесів, тактильно-кінестетичної чутливості, сенсорики, розвиток мовлення, стабілізація емоційного стану.

Обладнання: повітряна кулька, картинка кулька, фарби, пензлик, клей, цукор, серветки, непроливайка.

1. Вітання

Соц.педагог. Доброго дня , діти!

Так приємно говорити одне одному слова вітання. Одразу поліпшується настрій. А коли ми посміхаємося один одному то і сонечко світить яскравіше.

Давайте розкажемо віршик.

Вправа ″Посміхнуся всім″

Я всміхаюсь сонечку,

Здрастуй, золоте!

Я всміхаюсь травоньці,

Хай собі росте!

Я всміхаюсь квіточці,

Хай цвіте вона!

Друзям усміхаюся,

Зичу всім добра!

Малята до нас на заняття завітає незвичайний гість, він до нас прилетить!!! А щоб дізнатися що це за гість, вам потрібно спочатку сісти за столи. У кожного на столі лежить картинка, ми уважно розглядаємо її, і відгадаємо з вами , що це може бути за гість, що не плаває, не ходить, не їздить, а вміє високо літати.

2.  «Відшукай предмети»

Розглянути картинку. Знайти чотири предмети, намальовані на ній.

Відгадати, що за гість до нас завітає.

3. Розповідь Повітряної кульки

Соц. педагог:

До нас сьогодні вранці у дитячий садок за­летіла Повітряна кулька. Вона літає по всьому світу, відвідує різні місця: міста і села, річки і поля, школи, лікарні, магазини. Вона розповідає не­звичайні історії про свою подорож. Але кульці  дуже самотньо....

-  Дітки, а можливо ми зможемо допомогти нашій гості?

- Чому кульці самотньо?

- Можливо у кульки немає друзів?

- Допоможемо кульці знайти друзів?

- Так, люба кулько, ми тобі допоможемо знайти друзів!

Малята, вирушаємо на пошуки друзів для нашої кульки.

Діти ходять по кімнаті, шукаючи друзів для кульки. Знаходять конверт в якому картинки із зображенням кульки.

- Діти, ми з вами знайшли кульки, але вони всі однакові.

- Давайте ми з вами трішки попрацюємо і зробимо кульки гарні, яскраві і веселі.

Цукро - терапія.

Сідаємо за столи,  у кожного на столі є клей.

Кісточкою з клеєм обводимо картинку по контору і присипаємо цукром.

А зараз діти, ми зробимо кульки яскравими і різнокольоровими. Для цього нам потрібні фарби.

- Ой, а де ж поділися наші фарби?

- Їх забрали маленькі чортенята-бешкетники!!!

- А ми їх своїми гарними вчинками зробимо добрими і вони повернуть нам фарби!!

4. Соц. педагог: Я хочу запропонувати цікаву гру.

В мене є чарівний клубочок. Він допоможе нам об’єднатися .

Той, кому він в руки попаде

Добру справу він нехай назве.

Гра  «Чарівний клубочок»

Мета: формування емпатійності, візуалізації невидимого зв’язку між людьми.

(Діти стають разом у коло, передають одне одному клубочок, по черзі називаючи добре слово і намотуючи ниточку на палець. Утворюється павутинка.)

Соц. педагог: Ця ниточка зв’язала нас в одне ціле. Кожен з нас потрібен в

цьому цілому. Подивіться у нас утворилася павутинка добрих, щирих справ. А чи змінився від них ваш настрій? Наприклад, у мене на серці стало приємно і тепло. А у вас? І чортенятка - бешкетники стали добрими і повернули нам фарби!

Давайте змотаємо наш добрий клубочок і нехай тепер він буде у нас в групі. А якщо комусь стане сумно чи будуть потрібні щирі слова, він може трохи потримати клубочок у руках – і одразу пригадати їх.

5. Фізкультхвилинка

6.  Кольоротерапія

Малюємо кульку фарбами по цукровому контурі. Чекаємо коли підсохне фарба.

Малята, як багато яскравих і гарних друзів ви виготовили для кульки. Вона дуже задоволена, у неї є тепер справжні друзі. І вона мені сказала, що буде часто прилітати до дитячого садочка, до своїх друзів.

Діти, а у вас у садочку також є багато друзів! Приходячи до садочка ви також зустрічаєтеся зі своїми друзями! Ви разом граєтеся, спілкуєтеся, навчаєтеся чомусь новому....

Кулька дякує вам,  до побачення, до нових зустрічей.

        Дитина, її  життя  і  здоров’я – найвища  цінність  держави. Тож  захистити  її  від  можливих  небезпек  і  навчити  безпечно  взаємодіяти  з  довкіллям – одне  з  провідних  державних  завдань, визначених  у  головному документі  дошкільної  освіти – Базовому  компоненті.

            У  новій  редакції  Базового  компонента  дошкільної  освіти  виокрем-лено  такі  освітні  лінії:  «Дитина  в  соціумі», «Дитина  в  природному  довкіллі»,  «Дитина  в  світі  культури»  та  «Дитина  в  сенсорно-пізнавальному  просторі», які  можна  об’єднати  у  два  ємкі  поняття: дитина  в  предметному  і  дитина  в  соціальному  довкіллі. Саме  в  довкіллі  дитина  живе, діє, зростає, пізнає  навколишнє, саму  себе. Тут  вона  уперше  стикається  з  небезпечними  явищами, які  на  жаль  можуть  негативно  позначитися  на  її  здоров’ї  і  життєдіяльності.  Саме  це  викликає  перші  сльози, розгубленість, безпорадність, страхи  дитини, не  підготовленої  до  небезпечних  несподіванок.

           У  широкому  розумінні  довкілля – це, власне  вся  наша  планета  Земля, це  Космос – усе  те, що  певним  чином  впливає  на  життєвий  цикл  людини  як  біологічної  і    соціальної  істоти  та  визначає  його.  

У вузькому  розумінні  це  поняття  означає  конкретне  середовище, що  безпосередньо  оточує  людину  (природне, предметне, соціальне ).

           Природне  довкілля – жива  і  нежива  природа, явища  природи. У процесі  спостережень  за  ними  та  дослідницької  діяльності  в  дітей 

формується  інтегральний  «образ»  знань  про  природу.

            Предметне  довкілля  -  безпосереднє  оточення, середовище  в  якому  живе  дитина  (сім я, дошкільний  заклад, вулиця ), ті  різноманітні  предмети  побуту  ( посуд, меблі, одяг, електроприлади, сірники, плитка  тощо ), транспорт, будівля, мистецтво, які  слугують  для  задоволення  різних  потреб  людини.

            Соціальне  довкілля – система  взаємин , що  склалась  у  суспільстві, в  конкретному  соціумі; це – люди, суспільство, певна  спільнота, з  якими  дитина  спілкується. Це  довкілля  створюють  самі  люди  за  певними  законами  і  нормами   

спілкування; це  суспільні, матеріальні  і  духовні  умови  життєдіяльності  особистості.

            Довкілля  для  дитини – це світ, що  оточує  її  з  перших  днів  життя, який  вона  пізнає  і  який  дає  їй  можливість  формувати   образ  свого  «Я», себе  як  особистості.

Довкілля  має  бути  сприятливим, комфортним, розвивальним  для  дитини, створювати  потенційні  можливості  для позитивного  впливу  різноманітних  чинників  у  їхній  взаємодії  на     фізич-ний, психічний,  інтелектуальний  розвиток  малюка.

        Але, як  не  прикро, довкілля  може  подекуди  й  негативно  позначитися  на  здоров’ї  дитини  і  на  розвитку  її  особистості. Завдання  дорослих  (батьків, вихователів ) – не  тільки  захистити  малюка  від  негараздів  у  довкіллі, а  й  навчити  його  безпечно  поводитися  самостійно  в  будь-якому  довкіллі  ( предметному, природному, соціальному ).

        Саме  тому  в  освітніх  лініях  Базового компонента  дошкільної  освіти  передбачено  дати  дитині  відповідні 

знання, прищепити  вміння  й  навички  безпечної  поведінки. Так, в  освітній  лінії  «Особистість  дитини»  зазначено, що  дошкільник  володіє елементарними  знаннями  про  основні  чинники  збереження  безпеки; дотримується  правил  здоров’язбережувальної  поведінки; розуміє, що шкідливо, а  що – корисно  для  організму.

         У  розділі  «Зміст  освіти» означеної освітньої  лінії виокремлено  номінацію  «Безпека  життєдіяльності», в  якій  передбачено  такі  результати  навчання: «Диференціює поняття «безпечне» і «небезпечне», усвідомлює важливість безпеки життєдіяльності (власної та інших людей). Знає правила безпечного перебування вдома, в дошкільному закладі, на вулиці, на воді, льоду, ігровому, спортивному майданчиках. Орієнтується у правилах поводження з незнайомими предметами та речовинами; пожежної та електробезпеки; користуванні транспортом; в основних знаках дорожнього руху тощо. Знає та може скористатися номером телефону основної служби допомоги (пожежна, медична, міліція); усвідомлює, до кого можна звернутись у критичній ситуації. Володіє навичками безпечної поведінки при агресивному поводженні однолітків або дорослих».

         Державний  стандарт  дошкільної  освіти  ставить  завдання  навчити 

випускника  дошкільного  навчального  закладу  насамперед  чітко  диферен-

ціювати  поняття: «безпека»  і  «небезпека», «безпечне»  і  «небезпечне», які  мають  поповнити  активний  словник  дитини  і  стати  дієвими  правилами  поведінки. Це  закарбовано  в  змісті  здоров’я- збережувальної  компетенції  дитини  в  одному  ємкому  словосполученні, а  саме: «дотримання  правил  безпеки  життєдіяльності».

Чинники, які  найчастіше  становлять  небезпеку  для  дітей.

  v.            Неблагополучні  сімї, в  яких  можливі  такі  негативні  явища, як насильство  над  дітьми  (фізичне, психічне, емоційне), бездоглядність, знущання  тощо.

  v.            Діти  вулиці, безхатьки-дошкільники  за  живих  батьків: негативний  вплив  підлітків  девіантної  поведінки; використання  дітей  дошкільного  віку  дорослими  безхатьками, залучення  їх  до  проти  правних  вчинків  з  негативними  наслідками  ( жебрацтво ).

  v.            Незнання  дітьми правил  дорожнього  руху.

  v.            Незнання  дошкільниками  правил  пожежної  безпеки, що  може  призводити  до  каліцтва  і  навіть  смерті.

  vi.            Небезпеку  для  дошкільнят  можуть  становити  ситуації: «сам   удома», «сам  на  воді»  ( на річці, ставку, озері, морі ), «сам  у  лісі»  без  догляду  дорослих.

  v.            Небезпека  подекуди  чатує  на  дитину  і  в  ситуації  «дитина – незнайомий  дорослий».

   Завершити  хочеться  висловом: «Чужих  дітей  не  буває». Тож  не  будемо  байдужими  до  жодних  проявів  небезпечної  поведінки  дітей на  вулиці, в  громадських  місцях, у  транспорті. Наша  увага, наша  турбота  і  допомога – найдієвіше  кроки  захисту  дітей  від  будь-якої  небезпеки.

Безпека дитини вдома: консультація для батьків

  На жаль, статистика нещасних випадків за участю дітей, які перебували навіть під наглядом батьків, занадто велика. Саме такі ситуації змушують задуматися про те, що слід бути трохи уважніше по відношенню до своїх дітей. Турботливі батьки просто зобов’язані знати правила, які їх чадо мусить дотримуватися, перебуваючи вдома. Саме вдома, дитина починає свій шлях, вчиться говорити і розвивається, робить свої перші кроки, зростає. Стаючи підлітком, він співіснує разом з дорослими членами сім’ї. У той час, поки дитина зовсім мала і не може самостійно ходити, ймовірність його безпеки вище, так як він не зможе заподіяти сам собі шкоди.

Зміст

1. Безпека дитини в квартирі

2. Діти і вікна

3. Пам’ятка для батьків

4. Висновок

Безпека дитини вдома

  Наш власний будинок — це місце, де ми розслабляємося і відчуваємо себе захищеними. Але, щоб це було так, є певні деталі, які ми ніколи не повинні залишати поза увагою. І є ризики, про які нам іноді нічого не відомо, і наслідків яких ми можемо уникнути, якщо будемо зручно аналізувати різні кімнати нашого будинку. Безпека дітей не є чимось тривіальним, що може бути залишено на волю випадку, особливо тому, що наймолодші з дому найчастіше страждають від нещасних випадків.

  Зазвичай, слово небезпека асоціюється з якимись катаклізмами, але, що стосовно маленької дитини, в побуті його можуть підстерігати самі непередбачені обставини, які можливо зможуть завдати фізичної шкоди здоров’ю. З появою перших кроків малюка, у нього з’являється можливість щось на себе звалити, перевернути, порізатися або вдаритися.

  Звичайно, було б здорово ні на хвилину не відпускати від себе дитини, щоб стежити за кожним його кроком , але це неможливо, так як малюки дуже рухливі і активні, а батьки бувають розсіяними або втомленими. Але можна спробувати забезпечити безпечне перебування дитини в квартирі.

Вітальня

  Як правило, в вітальні чадо проводить велику кількість свого часу, і щоб убезпечити малюка від негативних наслідків і себе від переживань, краще всього прибрати з поля зору ті предмети, які можуть залучити дитину, а тим більше завдати шкоди його здоров’ю. До того ж, батьки в такій ситуації перестануть забороняти дитині що-небудь чіпати, і він зможе відчути себе більш самостійним. Але, на жаль, більшість травм трапляється через гострих кутів меблів, яку нікуди не дінеш. Тому, на час вивчення малюком простору, краще їх заклеїти поролоном. Якщо у вітальні є такий елемент декору, як камін, і в момент його роботи найкраще буде все-таки стежити за непосидою, адже він може обпектися.

Кухня

     На кухні кожна мама проводить величезну кількість свого часу, саме тому, дитина знаходиться там не менше. Але, кухня є джерелом різних небезпек для малюка. Тому, варто подивитися на своє кухонне простір, і подумати, в яких місцях дитина може поранитися.

     Як і в вітальні, на кухні може бути досить небезпечна меблі з гострими кутами. Було б дуже добре купити стіл, у якого вже круглі краю, але якщо такої можливості немає, то можна придбати спеціальні насадки. До того ж, кухонний стіл повинен міцно стояти на підлозі і не хитатися. Скатертина зі столу теж слід прибрати, так як цікава малюк може потягнути за неї, тим самим перекинути на себе все те, що стоїть на столі.

  Якщо в радіусі доступності у дитини будуть кухонні шафки, то слід їх замкнути спеціальними блокаторами, або прибрати з них все небезпечні предмети. З появою в квартирі нового члена сім’ї, мамі досить часто доводиться робити вологе прибирання, в тому числі і на кухні, особливо коли малюк починає повзати. Тому ще до народження дитини можна подумати про те, що слід постелити на кухні фактурний лінолеум, він не дуже ковзає, і витримує абсолютно всі випробування від дітей. Замінити нековзну поверхню килимками можна, але це не дуже гігієнічно, та й прати їх доведеться досить часто, а це зайвий клопіт.

  Як і в будь-який інший кімнаті, на кухні, розетки не повинні бути доступні дитині. Можна використовувати спеціальні зручні заглушки. Плита на кухні часто є причиною нещасних випадків. Тому рекомендується готувати їжу на далеких конфорках, щоб дитина не змогла перекинути на себе каструлю з гарячою водою або киплячий чайник.

     На кухонному просторі завжди багато побутової техніки, яка цікава дитині. Рекомендується прибирати все шнури від техніки. При придбанні нових кухонних гаджетів, краще вибрати такі, в яких є функція батьківського контролю, вона ніколи не буде зайвою.

Дитяча

  Батьки завжди хочуть для своєї дитини найкращого, в тому числі і кімнату. Але, вибираючи дизайн і меблі, рідко хтось пам’ятає про безпеку. Меблі в такій кімнаті повинна бути без гострих кутів. Якщо в дитячій кімнаті присутні розетки, то їх обов’язково варто закрити заглушками. Невеликий джерело світла в дитячій просто необхідний, щоб дитина, прокинувшись вночі, не злякався, і батькам це теж буде на користь, зручніше буде добиратися до ліжка малюка. Джерело світла варто вибрати більш безпечний, без гострих кутів і з міцною конструкцією, бажано з натуральних матеріалів.

  Щоб дитина спокійно міг насолоджуватися видом з вікна, а батьки при цьому не переживали, потрібно поставити на вікна спеціальний дитячий замок . Дія ручки вікна відновитися тільки тоді, коли ключ виявиться в цьому замку, який буде знаходитися у батьків. Не варто пережити про надходження кисню в кімнату, замок дозволяє активувати режим провітрювання.

Ванна кімната

  У більшості батьків траплялася ситуація, в якій вони відволікалися на телефонний дзвінок, а їх чадо закривалося в ванною. Для зручності, можна встановити спеціальний замок з захистом від замикання.

  Під час самого купання, крихту так само можуть чекати різні небезпеки — дитина може посковзнутися у ванній або в душовій кабіні, і щоб уникнути цього, батькам можна взяти на озброєння таку пораду — покласти в місце купання килимок на липучках. Він відмінно чинитиме опір ковзанню. До кранів діточок теж бажано не допускати, в цьому допоможе спеціальний м’який кожух.

  Якщо ванна кімната і санвузол суміщений, то кращим рішенням буде заблокувати кришку унітазу знімним замком, дитина може і не постраждати, але ось діставати речі з санвузла — не найприємніше заняття. Щоб малюк не впав і не вдарився об кахель, можна приклеїти на підлогу спеціальні смуги, які не дадуть чаду ковзати по поверхні.

Діти і вікна

     Коли настають теплі деньки, починається сезон відкритих вікон. І, на жаль, він приносить багато нещасних випадків, пов’язаних з дітьми. З уществует кілька простих правил по техніці безпеки поблизу вікон:

§  В першу чергу, не варто залишати дитину одну в кімнаті, де є відкрите вікно, або якщо у малюка є можливість відкрити його.

§  Слід перед початком сезону перевірити всі вікна на справність, щоб уникнути непоправних ситуацій та самовільного їх відкриття.

§  Якщо все ж дитина залишається в кімнаті один, краще залишити вікно в режимі провітрювання, так він не зможе його відкрити навстіж.

§  Батькам варто звернути увагу на замки для про кін з ключем, які можна закрити, а ключ забрати.

§  Дітям краще за все не показувати, як відкривається і закривається вікно, так як у них відмінна пам’ять, і вони все запам’ятовують дуже швидко. Під час маніпуляції краще відвернути їх увагу на щось більш цікаве.

§  Найголовніше правило, це вплинути на дитину з точки зору виховання, батькам необхідно пояснити своєму чаду ніж небезпечно відкрите вікно, що не потрібно з нього визирати і ставати на підвіконня. Для того, щоб малюк послухався ради, дорослі самі не повинні нехтувати цими правилами. Так само, дітям краще не бачити, як мама або тато миє вікно.

§  Слід пам’ятати, що вікна бувають не тільки вдома, тому дотримуватися правил безпеки необхідно в гостях, і в будь-яких інших приміщеннях.

     Для того, щоб уникнути трагедії, батькам не потрібно залишати дитину вдома одного навіть на хвилину, особливо під час сну. Зазвичай, діти випадають з вікна в той момент, коли батьки відсутні. Щоб малюк не змогла дістатися до підвіконня, потрібно прибрати від вікна всі меблі, на яку дитина може залізти. Найпопулярніше оману дорослих — це те, що москітні сітки стануть перешкодою для дитини і убезпечать його від падіння. Це далеко не так, такі сітки дають дітям помилкову надію, що за нею вони в безпеці. Таким чином, карапуз може спертися на москітну сітку і випасти разом з нею. Таких випадків безліч.

  Для більшої безпеки, можна встановити на вікна спеціальні решітки. Але слід пам’ятати, що в разі надзвичайних ситуацій, у дорослих повинна бути можливість легко їх відкрити. Якщо на вулиці відбувається щось цікаве, що потрібно показати дитині, батьки повинні дуже міцно тримати малюка, так як у них спостерігається підвищена активність. І ні в якому разі не треба тримати малюка за одяг. Щоб дитина так само не зміг відкрити вікно за допомогою ручки, можна просто зняти її, і надіти по необхідності.

     Мабуть, ще один важливий момент безпеки дитини вдома є вхідні двері. Батьки повинні чітко пояснити дитині, що її не можна відкривати незнайомим людям і впускати їх до приміщення. Якщо дитина залишається вдома один, то питання вхідних дверей повинен дотримуватися беззаперечно. Навіть якщо той, хто дзвонити в двері, здасться дитині знайомим.

Пам’ятка для батьків

     Перше, що повинні знати батьки, це те, що чим менше діти, тим більша ймовірність, що вони потраплять в небезпечне становище. Один з ризиків, який найчастіше виникає, якщо ми говоримо про безпеку для дітей вдома, — це випадкові отруєння, викликані прийомом ліків, засобів для чищення, косметики і тому подібного. Вони трапляються з особливою частотою у неповнолітніх протягом трьох років. Щоб уберегти нас від таких небезпек, застосовуються такі принципи:

1.     Ніколи не залишайте дітей одних. Вкрай важливо, щоб дитина завжди знаходився під наглядом дорослого і щоб, в разі відсутності дорослих, це не відбувалося протягом надмірного часу.

2.     Захистіть або яким-небудь чином обмежте доступ дітей до небезпечних зон, таким як сходи, басейни та інші подібні елементи будинку. Якщо ви відправляєтеся у відпустку, постарайтеся не випускати дітей з уваги, виберіть затверджені апартаменти і навчіть їх заходам безпеки, необхідним для безпечного користування ванною.

3.     Подбайте про захист всіх роз’ємів електричної мережі. Для цього продаються невеликі пластикові корпусу, які не дозволяють дітям тикати пальцями або предметами в розетки.

4.     Обережно використовуйте будь-який прилад, що працює на газу, наприклад, кухонні плити або печі. Намагайтеся не готувати з дітьми поруч з плитою або з їх руками.

5.     Зберігайте всі небезпечні продукти в недоступному для дітей місці і в поле їх зору. Помістіть їх на полиці, в високу меблі або пристосуйте, щоб діти не могли їх відкрити.

     Батькам необхідно знати список небезпечних предметів, якими дітям категорично заборонено користуватися:

§  Сірники.

§  Побутова техніка.

§  Розетки.

     Але, в залежності від того, якого віку дитина, можна навчити своє чадо акуратно і уважно користуватися голкою, ножем і ножицями. Дорослі повинні бути гранично уважні, коли в будинку знаходиться малюк, і ховати від дитячого погляду:

§  Побутову хімію.

§  Лікарські препарати.

§  Алкоголь.

§  Сигарети.

§  ріжучі-колючі предмети.

§   

Висновок

     Безпечне перебування дитини вдома повністю залежить від відповідальності дорослих, так як діти у віці до 7 років проявляють велику активність до навколишнього середовища і різних предметів. Безпека дитини вдома — це комплексна турбота батьків, так як дитина повинна бути в безпеці на кухні, у ванній, в дитячій, в вітальні і т.д. У будь-якому випадку, дошкільник повинен перебувати вдома під постійним наглядом дорослих. Краще убезпечити дитину належним чином і уникнути біди, ніж потім горювати про те, що трапилося. Адже стан здоров’я і часом навіть життя дитини залежить від дорослого.

АДАПТАЦІЯ ДИТИНИ ДО ДИТЯЧОГО САДКА

Цей процес триває в одних малюків довше, в інших – швидше. Усе залежить від особливостей дитини. Однак те, що дитину потрібно адаптувати до нового соціального режиму – твердження однозначне.

Першочергова порада: мамам, які записали малюка у дошкільний заклад, краще не поспішати з виходом на роботу, адже ще невідомо, чи адаптується дитина до нових умов. Окрім того, спілкування зі значно більшою кількістю людей, ніж раніше, може призвести до того, що малюк почне частіше хворіти. Це тимчасове явище, але деякий час воно не даватиме увійти у нормальний робочим режим.

Необхідно також визначитися, у якому віці найкраще віддати малюка вихователям і няням. Дитячі психологи стверджують, що у віці двох-трьох років адаптація у малюка проходить більш плавно, психологічно він уже готовий до соціальних відносин з ровесниками. По-перше, малюк вже починає говорити і потребує співрозмовників, краще розуміє інших і краще висловлює свої почуття словами. У результаті він вчиться будувати відносини не тільки з близькими людьми, а й з чужими дорослими. Дитина може сказати про свої відчуття і не відчуває сорому від випадкових невдач. З ним легше всього налагодити контакт чужій людині. Трирічна дитина отримує задоволення від гри з однолітками, взаємодіє, тому що вчиться елементарним прийомам спілкування.

Але всі ми є особистостями, тому нові умови для деяких дітей можуть виявитися складними. Часто буває так, що малюк плаче і впирається. У такому випадку краще зробити перерву на декілька днів і не ламати дитячу психіку.

Батьки повинні готувати дитину до змін.

Ось основні моменти,

на які варто звернути увагу:

·         Розкажіть дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять діти, чому ви хочете, щоб малюк пішов в дитячий садок. Відведіть його туди, щоб він уявляв, що це таке.

·         Коли ви йдете повз дитячий садок, з радістю нагадуйте дитині про те, як йому пощастило – восени він зможе сюди ходити. Розповідайте рідним і знайомим в присутності малюка, що пишаєтеся своєю дитиною, – адже її прийняли у цей заклад.

·         Поговоріть з дитиною, як з дорослим. Поясніть, що вона буде ходити в садок, де багато дітей, з якими можна бавитися, і що там є багато нових і цікавих іграшок.

·         Розкажіть малюку, що «дорослі тьоті», з якими він там зустрінеться, також будуть бавитися з ним, а також - співати й танцювати з ним, читати книжки, розповідати казки і завжди у всьому допоможуть.

·         Скажіть, що тепер вранці вся родина буде відправлятися на роботу: тато – на свою роботу, мама – на свою, старший брат або сестра – до школи, а він – у дитячий садок, а після роботи мама або тато прийдуть за ним і заберуть додому.

·         Ознайомтеся з майбутньою вихователькою, нянечкою. Обов’язково скажіть вихователю, а краще залиште йому письмову пам’ятку, в якій перерахуйте: страви, продукти і ліки, що викликають алергію; номери телефонів для зв’язку з вами в екстрених випадках.

·         Детально розкажіть дитині про режим дитячого садка: що, як і в якій послідовності, він буде там робити. Чим докладніше буде ваша розповідь – тим спокійніше і впевненіше почуватиме себе ваш малюк, коли піде в дитячий садок. Коли дитина бачить, що очікувана подія відбувається так, як було заздалегідь обіцяно, – вона почуватиме себе впевненіше.

·         Поступово, протягом літа, влаштовуйте режим дня дитини подібний до режиму у дитячому садку, особливо якщо це стосується раннього вставання – не пізніше 7.30 ранку. Після обіду ваш малюк повинен спати не менше однієї години або хоча б полежати з іграшкою. Вкладати дитину спати слід не пізніше 21 години.

·         Корисно навчити користуватися горщиком. Відучити його від їжі із пляшечки. Постарайтеся навчити малюка самостійно їсти ложкою і пити з чашки.

·         Поговоріть з дитиною про труднощі, які можуть виникнути у нього в дитячому садку. Обговоріть, до кого в цьому випадку він зможе звернутися по допомогу, і як він це зробить. Наприклад: «Якщо ти захочеш пити, підійди до вихователя і скажи: «Я хочу пити», і вихователь дасть тобі води. Якщо захочеш в туалет, скажи про це вихователю або няні.

·         Не створюйте у дитини ілюзій, що все буде виконано на його першу вимогу і так, як він хоче. Поясніть, що в групі буде багато дітей і іноді йому доведеться почекати своєї черги. Ви можете сказати малюкові, що вихователь не зможе допомогти одягтися відразу всім дітям, тому доведеться трохи почекати.

·         Навчіть дитину знайомитися з іншими дітьми, звертатися до них по імені, просити, а не забирати іграшки, у свою чергу, пропонувати іграшки іншим дітям.

·         Познайомтеся з іншими батьками та їхніми дітьми. Називайте інших дітей у присутності вашого малюка по іменах. Запитуйте його думку про нових друзів.

·         Вводити дитини в нову ситуацію треба поступово. У перші дні побудьте з ним якийсь час в дитячому садку, не йдіть відразу. А, прощаючись, обов’язково скажіть, що повернетеся за ним. Як правило, багато дітей через кілька днів звикають до нових умов.

·         Коли ваш син або донька вперше підуть в садок, не забудьте дати йому з собою свою улюблену іграшку: звична тепла річ, що пахне будинком, буде діяти на малюка заспокійливо, це для нього частинка дому, частинка безпеки.

·         Не забудьте так розпланувати свій час, щоб повністю звільнити собі першу пару тижнів, щоб зі свого боку допомогти дитині плавно пройти адаптацію в садку.

·         На перших порах намагайтеся приділяти своїй дитині потрійну увагу вдома і на прогулянках, нагадуйте ввечері йому про садок, про вихователів. Найголовніше – не бійтеся сліз дитини, адже він поки не може реагувати інакше! Багато мам не може стримати власних емоцій, коли дитина плаче, однак краще їх не показувати або довірити татові відвести дитину в садок.

·         Постарайтеся бути терпимими в період адаптації дитини до дитячого садочку, не шкодуйте часу на емоційно-особистісне спілкування з дитиною, заохочуйте відвідування дитячого садка дитиною. Пам’ятайте, що дитячий садок – це перший крок у суспільство, імпульс до розвитку знань дитини про поведінку в суспільстві.

У САДОЧОК? З РАДІСТЮ!

Для малюка дитячий садок — це новий, ще невідомий простір, нове оточення і нові стосунки; потрапивши сюди, дитина змушена до всього пристосовуватися.

Перший тиждень перебування дитини в яслах проходить дуже емоційно, тому дорослим, тим, хто оточує дитину вдо­ма та у дитсадку, потрібно запастися терпінням. Найчастіше у такій ситуації батькам здається, що поведінка дитини рап­тово міняється — малюк стає вередливим, вечорами можуть бути несподівані істерики із приводу і безпідставні, скандали, що супроводжуються криком, плачем, киданням предметів і качанням на підлозі. Деякі батьки можуть хвилюватися, побачивши таку різку зміну в поведінці дитини, і звину­вачувати в цьому дошкільний заклад. Але причини в тому, що адаптація малюка до дитсадка — це великий стрес для дитини, її нерви напружені, тому потрібна розрядка. Крім того, в оточенні сторонніх дитина часто стримує негативні емоції, тому виливаються вони у присутності батьків лише ввечері вдома.

Середній термін адаптації дітей до ясел у нормі складає 7—10 днів.

Ступені адаптації

Залежно від тривалості адаптаційного періоду та поведінки дитини можна виділити різні ступені адаптації малюка до до­шкільного закладу.

Легка (фізіологічна, природна) адаптація— поведінка дитини нормалізується протягом 10—15 днів. Дитина вливається в но­вий колектив безболісно, їй там комфортно, вона не влаштовує істерик, коли йде в дитячий садок.

Середня адаптація — поведінка дитини нормалізується протя­гом 15—30 днів. Малюк худне, хворіє, але не важко, без усклад­нень; більш-менш терпимо переносить «походи» в дитячий садок, може інколи недовго поплакати.

Важка патологічна адаптація — триває від 2 місяців і більше. У цей період у дитини спостерігаються погіршення апетиту, аж до повної відмови від їжі, порушення сну і сечовипускання, різкі перепади настрою, часті зриви й вередування. Крім того малюк дуже часто хворіє (хвороба нерідко пов'язана з неба­жанням дитини йти в дитячий садок). Такі діти в колективі відчувають себе невпевнено, майже ні з ким не граються.

Причини важкої адаптації

Причинами важкої адаптації до умов дошкільного закладу можуть бути:

·         Несформованість позитивного настановлення на відвідування дошкільного закладу (буває, що діти взагалі нічого не знають про життя в дитячому садку, про те, що там на них чекає). Для того, щоб негативні емоції не стали перешкодою для дитини в період адаптації, важливо сформувати в неї позитивне очікування щодо майбутніх змін. Досить часто батьки співчутливо ставляться до того, що малюк має йти у дитсадок. Унаслідок такого ставлення дитина починає страждати, капризувати, відмовляється відвідувати ДНЗ. А інколи батьки навіть залякують дитину дитячим закладом. Важливо зазначити, що період адаптації важкий не тільки для дитини, а й для вихователя, тому батьки мають позитивно налаштовувати малюка на зустріч із вихователем.

·         Несформованість навичок самообслуговування. Інколи батьки, бажаючи заощадити час, поспішають нагодувати, одягнути малюка, сповільнюючи таким чином формування в дитини необхідних практичних умінь і навичок. Такі діти, потрапляючи до дитячого закладу, почувають себе безпорадними та самотніми — вони не можуть самостійно одягатися, користуватися туалетом.

·         Значних труднощів у період адаптації зазнають діти, які до відвідування дитячого садка мало спілкувалися з однолітками. У деяких випадках батьки свідомо обмежують спілкування своєї дитини з ровесниками. Унаслідок цього з'являється недовіра до інших, конфліктність, невміння попросити, невміння зачекати.

·         Відчуття дискомфорту, якщо режим удома і в садочку кардинально відмінний у часі та послідовності.

Адаптація дітей до дошкільного закладу завжди була й лишається найбільш складним періодом як для дитини та її батьків, так і для педагогів дошкільного закладу. Врахування специфіки адаптаційного періоду допоможе не лише знайти правильний підхід до малюка, а й закласти передумови для його успішної соціалізації в новому колективі. Адже характер пережитих емоційних станів у ранньому віці впливає на успіхи й невдачі не тільки найближчого періоду шкільного життя, а й дорослого життя в майбутньому, оскільки емоційна пам'ять фіксує позитивний чи негативний досвід у тих уявленнях, образах та цінностях, що визначають стосунки дитини зі світом.

Показники адаптованості

дитини раннього віку до ДНЗ:

·         у дитини немає негативних емоцій (плачу, вередувань, негативних реакцій тощо);

·         діяльність малюка відповідає віковим критеріям;

·         дитина спокійно переходить від одного стану до іншого (від неспання до сну і навпаки), від одного виду діяльності до іншого;

·         у дитини гарний апетит, глибокий спокійний сон;

·         малюк бере активну участь у всіх режимних процесах, позитивно ставиться до них.