Монастир УПЦ в селі Драчино неподалік Сваляви Закарпатської області. Засновником обителі є благочинний Свалявського району, настоятель Свято-Різдва Богородиці храму в Сваляві, протоієрей Василій Барна.

Ідея створення жіночого монастиря у Василя Барни з'явилась 1988 року, коли він був переведений на пастирське служіння до Сваляви.

1992 року Барна поїхав до правлячого архієрея. Він звернувся за благословенням до єпископа Мукачівського і Ужгородського Євфімія Шутака з проханням про відкриття монастиря та початок будівництва. Благословення було отримане.

Восени 1992 року було освячено місце під фундамент для житлового корпусу в якому згодом розмістився і перший домовий храм на честь Кирила та Мефодія.

1994 року на місці, де розташовується часовня на честь св. вмч. Пантелеймона, Василій освятив кам'яний хрест. До 1997 року біля нього щороку 24 травня керівний єпископ в день пам'яті Кирила та Мефодія звершував літургію.

1995 — для організації постійного монашого життя до монастиря була направлена монахиня Феодосія (Іляшевич) та послушниця Ганна. Обидві були насельницями Свято-Миколаївського жіночого монастиря в Мукачеві. Феодосія прийняла постриг в схіму з іменем Меланія. Ганна померла і похоронена на монастирському кладовищі у Свято-Миколаївському жіночому монастирі в Мукачеві.

Відкриття монастиря відбулося 27 липня 1996 року. Перша настоятелька — монахиня Ніна (Мізун). Почала роботу 18 жовтня 1996 року, раніше — монахиня Свято-Вознесенського жіночого монастиря в селі Чумальово.

  Жіночий монастир Мукачівської єпархії УПЦ МП, розташований у селі Домбоки Мукачівського району Закарпатської області. 

Заснований 1931 на території Чехословаччини зусиллями православного архімандрита Алексія (Кабалюка) 

В Домбоках поблизу Мукачевого 1921 року чехословацький уряд заснував сільськогосподарську школу. 

Через вісім років її закрили, а численні будівлі держава продала за 125 тисяч чеських крон батькам православного священика Івана Карбованця. 

Придбавши це місце, о. Іван поставив там православний хрест. Після цього він звернувся в Мукачівське єпархіальне управління Сербської православної церкви з листом, у якому оголосив про намір подарувати свою землю з забудовами під православний монастир.

11 квітня 1930 року архімандрит Алексій (Кабалюк) дав згоду на будівництво православного монастиря Успіння Божої матері в селі Домбоки. Також і сам віддав багато свого майна на розбудову монастиря, а також зібрав пожертви у інших помісних церквах.

Дерев'яна церква, яка знаходиться у селі Ужок, Великоберезнянського району, Закарпатської області, пам'ятка архітектури національного значення (№ 198).

Ужоцька дерев'яна церква є своєрідною візитівкою Закарпаття. Це одна з найцікавіших споруд бойківського стилю. Вона настільки досконало поставлена на схилі, що, здається, виросла на цьому місці. Тлом для неї служить разючий природний амфітеатр, де з розлогих схилів вириваються під хмари стрімкі вершини, де варіювання форм і ефекти освітлення, кольори заліснених і трав'янистих ділянок, пологих видолинків і темних ущелин з таємничими валунами забезпечують справжню драматичну постановку, яку ніколи не набридає споглядати. Форми церкви ніби повторюють природний антураж: масивним горбом домінує центральний шатровий верх, йому підігрує маленький шатрик над вівтарною частиною, а чотирикутна невелика башта над бабинцем — граційна і наївна, ніби ще не готова до властивого баштам домінування, і виступає мов супровідна мелодія у цілісній гармонійній композиції.[1]

Ужоцька святиня увійшла до переліку 16 дерев'яних церков карпатського регіону (по вісім від Польщі та України), що претендували на особливий статус у списку спадщини ЮНЕСКО. 

Остаточне рішення щодо цього було ухвалено на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що проходила 21 червня 2013 року у Камбоджі. Церква Святого Михайла була включена у список світової спадщини ЮНЕСКО.

У грудні 2023 року Комітет ЮНЕСКО із захисту культурної спадщини затвердив рішення внести чергові п’ять об’єктів культурної спадщини України до Міжнародного переліку культурних цінностей, які перебувають під тимчасовим посиленим захистом. Серед них є церква Архангела Михаїла.

Дерев'яна церква, яка знаходиться у с. Пилипець, Міжгірського району Закарпатської області. Один із кращих зразків барокового стилю дерев'яної церковної архітектури, пам'ятка архітектури національного значення.

Церква побудована зі смерек. Проте переважає версія, згідно з якою розкішну барокову церкву Різдва Пресвятої Богородиці збудували з ялинових брусів з 1759 до 1762 року. У 1841 році церкву реставрували, про що свідчить табличка на південній стіні храму. Потрапити всередину можна через відкритий ґанок із західної сторони (лише під час служби або ж у свята). 

На башті церкви — декоративний циферблат. Інтер'єр храму й іконостас (XVIII ст.) — компактні. На південний схід від церкви розташована дерев'яна двох ярусна, квадратна дзвіниця, перекрита восьмигранним шатровим завершенням. У 1979 році церкву перекрили новими драницями. Форми споруди суворі та величні. Головне декоративне навантаження несуть західний фасад і вежа, увінчана бароковими формами.  

В 2018 році церква визнана об’єктом культурної спадщини національного значення, який внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Монастир, що належить УПЦ МП, розташований в с. Ракошино, Мукачівського району на трасі Київ — Чоп.
Церкву монастиря збудовано в 1922-1927 роки за проектом офіцера-емігранта з Росії Всеволода Коломацького. Ще будучи юнаком, Коломацький сім раз був поранений. Він керував 120-м полком в Мукачеві, а пізніше прийняв сан священика. Коломацький певний час був куратором церкви. Його дружина, яка померла при пологах, похована біля храму, там же похована і його донька. Церква має форму вигляд хреста, увінчений сімома куполами.

Будівництво храму розпочали 1922 року. Кошти на будівництво надавали селяни. В. Коломацький розмалював інтер'єр, але його розписи не збереглися. За радянських часів у храмі розташовувався музей атеїзму.

24 лютого 2001 роки указом єпископа Мукачівського і Ужгородського Агапіта (УПЦ московського патраірхату) було засновано Свято-Покровський чоловічий монастир Мукачівської єпархії Української Православної Церкви. 

В той час церква мала 14 соток землі, площу якої згодом розширили. 

При монастирі існує господарство, де вирощуються овочі, фрукти, ячмінь, худобу, у селі Чопівці в них є ферма, де відгодовують корів, курей, індичок, кролів, нутрій, кіз. 

Чоловічий монастир в урочищі Джублик біля села Нижнє Болотне в Іршавському районі Закарпатської області, місце паломництв і прощ. 

Монастир засновано на місці, де в 2002 р. з'явилася двом дівчаткам Пресвята Богородиця. Оскільки велика кількість паломників почали приїжджати на це місце, то 7 липня 2004 року на празник Різдва Івана Хрестителя, єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії владика Мілан Шашік СМ усним благословенням «ad experimentum» благословив, щоб на цьому місці почала існувати чернеча спільнота під проводом о. Атанасія Чийпеша, який вже понад рік жив на цьому місці. Того ж дня відбулися перші монаші облечени кандидатів до цього монастиря.

Головним завданням чернечої спільноти є служіння Богові і людям, а також задовольняти духовні потреби паломників, які приїжджають на паломницьке місце молитви в Джублик.

10 липня 2010 року єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії вл. Мілан Шашік, після 4-річного існування «ad experimentum», і після наради з пресвітерською радою єпархії, згідно з каноном 434 та 435 Кодексу Канонів Східних Церков видав Декрет Канонічного Заснування чоловічого монастиря єпархіального права «Собору Пресвятої Богородиці» в урочищі Джублик. Ігуменом монастиря було призначено о. Атанасія Чийпеша.

При монастирі є літня церква Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, а також у 2015 році єпископи Мукачівської єпархії Мілан Шашік і Ніл Лущак освятили перший камінь під монастирський храм. У монастирі є каплиця Христа Чоловіколюбця. При монастирі діє релігійна крамниця, трапезна, а також будинок для паломників. 

Кожного 26–27 числа місяця до Джублика з'їжджаються паломники на прощу, яку організовують ченці монастиря.

Церква Святої Параскеви в Олександрівці — пам’ятка архітектури національного значення, Хустський район, Закарпатська область, Україна.

Дерев’яні церква з дзвіницею увінчують високий пагорб у центрі села і є архітектурними домінантами ландшафту.

Церква збудована з дубових брусів у 15 ст., перебудована 1753. Дзвіниця на захід від церкви зведена у 19 ст. Церква тридільна, з прямокутними в плані зрубами, з яких найменшим є вівтар під окремим дахом. 

Церкву покривають два стрімкі двосхилі дахи. Вежа-дзвіниця каркасної конструкції виростає з західного зрубу й завершується аркадною галереєю на кшталт підсябиття, увінчаною високим шпилем з чотирма наріжними малими шпилями. До західного фасаду прилягає аркадна галерея і ґанок з дашком на стовпчиках, що переходить у піддашшя, яке оточує церкву. Піддашшя і всі об’єми вище нього обшито дубовим ґонтом. В інтер’єрі зберігся чотириярусний іконостас 17-18 ст. та стінопис 18 ст. Бабинець, нава й вівтар розмальовані народними майстрами, зокрема нава 1779 «Стефаном, маляром Теребельським» (? — після 1779, Україна). Цей стінопис має велику історико-мистецьку цінність, що ставить церкву в шерег найвизначніших творів українського мистецтва. Дзвіниця квадратна в плані, двоярусна, типу четверик на четверику, увінчана галерейкою з вишуканим наметовим дахом й укрита ґонтом.

Дерев'яна церква, яка знаходиться у селі Буковець, Міжгірського району, Закарпатської області. 

У 1751 році в селі були дві дерев'яні церкви. Нижня Михайлівська церква була «нова, красна, шинґлами крита…», вміщувала 200 вірних, мала всі церковні книги, всі нові образи і три дзвони. Верхня церква на 100 вірних була «престара, близько розпадку… Образи дуже давні, без жодної вартості». У 1801 році знову згадуються дві церкви: нижня — добра, верхня — «розпадаюча». За місцевим переказом, одну із старих церков подарували в той час селу Нижній Бистрий, звідки її на початку XX століття продали у Вучкове, де після спорудження кам'яної церкви дерев'яну розібрали всередині 1930-х років

У 1801 році село просило кошти з релігійного фонду для будівництва нової церкви посеред села, оскільки тодішні церкви «обі не відповідні вірникам, бо малі». Нову церкву збудували із смерекових брусів і на одвірку вирізали дату спорудження — 1808 рік.

Дзвіниця традиційно двоярусна, квадратна в плані, з широким опасанням. Великий дзвін відлито Францом Лехерером у словацькому Пряшеві 1832 року коштом Івана Теслевича. Два менші виготовив Карел Маноушек у чеському місті Брно у 1924 році.

В радянські часи церква охоронялась як пам'ятка архітектури Української РСР (№ 212). У 2018 році церква визнана об’єктом культурної спадщини національного значення, який внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

В інтер'єрі східний і центральний зруби перекриті арковими склепіннями, над бабинцем — плоске перекриття. Всередині збережено чудові взірці народного різьбярства, деякі походять з давнішої церкви. Напис на жертовнику доніс до нас імена різьбярів: Ісавка Черепанич та Іван Баранишинець виконали роботу 29 квітня 1760 року. 

Роль правих дияконських дверей виконують царські врата з давнішої церкви. Кілька окремих ікон також походять зі старого іконостасу.

Церква Святого Духа у Колочаві - це яскрава релігійна дерев’яна споруда-музей, що вражаюче виконана у стилі бароко без використання жодного цвяха! Вона датується 1795 роком. 

За свою більш ніж 200-річну історію церква встигла побувати не лише релігійною спорудою для колочавців, а й музеєм атеїзму, що й врятувало її від руйнування у часи СРСР. 

Тридільна, на два зруби та з трьома маківками церква височіє з-поміж високих старих смерек, що ростуть навколо.

Усі елементи храму дивовижно збалансовані та пропорційні, що і відносить церкву Святого Духа до пам’ятки архітектури національного значення та однієї з найкращих церков межигірської групи, що збереглись до наших часів на Закарпатті.

Дерев’яна двоярусна каркасна дзвіниця храму представляє собою типовий різновид дзвіниці на Закарпатті. 

Після приєднання Закарпаття до складу радянської України, почалась боротьба з релігією та пов’язаними з нею спорудами й святинями. Було знищено чи спотворено чимало храмів, проте колочавську церкву Святого Духа комуністи вирішили перетворити у музей атеїзму. 

Після того як влада спустошила та забрала всі ікони й церковну утварь, у вівтарі розмістили портрети радянських вождів. 

Згодом, ікони, які  знаходились тут, були відправлені до Ужгородського музею архітектури та побуту й вмонтовані в іконостас Шелестівської церкви.

Найменш досліджений на території України храм знаходиться у Горянах - передмісті Ужгорода. Справа у тому, що вивчати його почали відносно нещодавно - наприкінці ХІХ століття. Угорські, чехословацькі, радянські на українські вчені не змогли визначити єдиної дати побудову ротонди. За різними даними давня готична Горянська церква-ротонда з'явилася у період з Х по XIII століття. Може навіть бути, що це - найстаріший храм на території України і має більше років, ніж Софія Київська та Кирилівська церква. 

Церква-ротонда знаходиться на останньому пагорбі Карпат, на схід від Ужгородської окружної.  Саме ця кругла ротонда і є найстарішою частиною храму. Такі храми у світі майже не зустрічаються. Довжина стін церкви - 2,5 метри. Це була справжня фортеця! 

Основний об'єм церкви, готичний неф, був добудований у XIV столітті. Храм досить вдало відреставрували у 80-90 роках минулого століття. Дах вкрили дерев'яним гонтом, стіни потинькували, але залишили давні фрагменти кладки. В інтер'єрі ротонди є унікальні фрески XIV століття.  

 Єдиний дерев'яний храм Перечинського району у селі Лікіцари Закарпатської області, пам'ятка архітектури національного значення (№ 193). Церква збудована з ялини у XVII ст., триверхою, бойківського стилю, сучасного вигляду набула під час перебудови 1748 року. Церква дерев'яна, тризрубна, тридільна, з ялинових брусів. 

Кутові з'єднання зроблені врубками у простий замок з двобічним вирізом з потайним прямим шипом. П'ятистінний зруб нави і бабинця, а також вівтарна частина, покриті одним високим дахом м'яких обрисів. Над бабинцем підіймається невисока квадратна башта з бароковим завершенням. Схожа невелика баня розташована над східним зрубом. Будівлю оперізує піддашшя, яке спирається на випуски вінців зрубу. По периметру піддашшя й даху проходить профільований карниз із цільного брусу. Підлога викладена з рваних плит пісковика. Донедавна завершення церкви було вкрито бляхою, але коштами місцевої громади її зняли і поклали ґонтове покриття. Муровано-дерев'яна дзвіниця збудована у XIX або XX ст. У 1985 році змінили інтер'єр: настелили дерев'яну підлогу, стіни і стелю обшили прес-картоном, провели електрику, перефарбували трирядний іконостас. Дерев'яна каркасна дзвіниця стоїть на високому кам'яному підмурівку.