Розділ 6: Штучні споруди на автомобільних дорогах.
Мета: навчальна: засвоїти види штучних споруд;
Тема :Розвиваюча: розвивати вміння систематизувати та узагальнювати інформацію, виділяти головне;
Виховна: виховувати наполегливість, самостійність, акуратність.
Тип заняття: лекція.
Література:
1. https://studopedia.su/4_46592_lektsiya--vidi-shtuchnih-sporud-elementi-mostovogo-perehodu-i-mostiv-osnovni-viznachennya-i-poznachennya-shcho-vikoristovuyutsya-v-mostah.html
Хід заняття
5.1. Види штучних споруд на автомобільних і міських дорогах.
Автомобільні дороги, пролягаючи по різноманітній місцевості, перетинаються між собою або із залізницями, а також з різними перешкодами: ярами, ущелинами, гірськими хребтами, струмками, річками, озерами, морськими затоками і протоками. У цих ситуаціях для забезпечення безперешкодного руху на дорогах будують різні споруди: труб, мостові споруди, тунелі, галереї, балкони і підпірні стінки.
Труби використовуються для пропуску під дорогою невеликих водотоков (водопропускні труб), транспортних засобів, пішоходів, а в сільській місцевості і худоби. Вони влаштовуються в тілі земляного полотна дороги (мал. 1.1) із збірних об'ємних або плоских елементів, при цьому земляне полотно дороги не розривається, що сприяє комфортнішим умовам руху. У загальній кількості малих штучних споруд труби на автомобільних дорогах складають близько 70 %.
Мал. 1.1. Схема розташування водопропускної труби в тілі земляного полотна: 1 – рівень проїзної частини; 2 – земляне полотно; 3 – елемент оголовка труби.
Мостові споруди (мал. 1.2) використовуються для пропуску доріг над водними перешкодами, ущелинами, ярами і над іншими дорогами.
На відміну від труб вони перекривають земляне полотно дороги своїми конструкціями, що складаються з пролітних будов і опор. При цьому пролітні будови перекривають простір між опорами, сприймають навантаження від транспортних засобів, що переміщаються по них, і передають його і власну вагу на опори. Опори сприймають зусилля від пролітних будов і передають їх через фундаменти на грунти основи. Різновидом мостових споруд є власне мости (мал. 1.2, а), шляхопроводи (мал. 1.2, б), віадуки (мал. 1.2, в), акведуки і естакади (мал. 1.2, г).
Міст – споруда для пропуску дороги над якою-небудь водною перешкодою.
Шляхопровід – мостова споруда, яка служить для пропуску однієї дороги над іншою в різних рівнях.
Віадук – мостова споруда на переході через глибокий яр, ущелину, суходіл, лощину з високим розташуванням проїзду над дном перешкоди. Характерною особливістю віадуків є опори великої висоти (від декількох десятків до сотень метрів).
Мал. 1.2. Види мостових споруд: а – міст, б – шляхопровід, в – віадук, естакада; 1 – прогонова будова, 2 – проміжна опора; 3 – берегова опора.
Акведук – мостова споруда на переході водовода через яр, ущелину, річку, суходіл або дорогу.
Естакада - мостова споруда для пропуску дороги на деякій висоті над природною поверхнею місцевості, щоб простір під ними міг бути використане для різних цілей. Естакади зводять також замість насипів для пропуску дороги над долинами річок, болотистими ділянками місцевості, на підходах до мостів і шляхопроводів. Їх застосовують і для пропуску швидкісних автомагістралей над міською забудовою, при розширенні набережних і організації руху в міських умовах уздовж річок.
Тунелі застосовуються для пропуску дороги крізь товщу гірського масиву (мал. 1.3) або під крупними річками, озерами, морськими затоками або протоками. У містах їх застосовують для пропуску автомобілів і пішоходів під міською забудовою, вулицями і магістралями.
На гірських дорогах окрім віадуків і тунелів застосовуються галереї (мал. 1.4, а), балкони (мал. 1.4, б) і підпірні стінки (мал. 1.4, в).
Мал. 1.3. Тунель крізь гірський масив: 1 – гірський масив; 2 – тунель.
Галереї використовуються для захисту дороги від сніжної лавини і каменепадів, балкони– для забезпечення необхідної ширини проїзду біля крутих схилів при скороченні об'ємів робіт по розробці скельних ґрунтів,
Мал. 1.4. Споруди на гірських дорогах: а – галерея; б – балкон;
в – підпірна стінка.
підпірні стінки– для запобігання обваленню на дорогу ґрунту, що знаходиться за ними, а також для забезпечення стійкості земляного полотна (низові підпірні стінки).
Розглянуті штучні споруди є відповідальними і дорогими елементами дороги. Витрати на їх зведення складають приблизно 10 % від вартості дороги, що зводиться в рівнинній місцевості. У пересіченій і гірській місцевості, а також при перетині річок витрати на штучні споруди зростають і складають до 30 % і більш від загальної вартості дороги.
5.1. Класифікація мостових споруд на автомобільних і міських дорогах.
Мости класифікують за такими ознаками:
– за призначенням,
– застосованому типу опор і пролітних будов,
– виду використаного матеріалу,
– розташуванню рівня проїзду,
– їх статичної системи,
– забезпеченості відносно пропуску високих вод і льодоходу,
– ширині проїзної частини,
– характеру перетину перешкоди,
– довжині моста.
За призначенням розрізняють мости:
• автодорожні– для пропуску всіх видів транспортних засобів і пішоходів, що рухаються по автомобільних дорогах;
• залізничні– для пропуску залізничних поїздів;
• міські– для пропуску всіх видів міських транспортних засобів (автомобілів, тролейбусів, трамваїв, метро) і пішоходів;
• пішохідні– тільки для пропуску пішоходів;
• суміщені– для пропуску автомобілів і залізничних поїздів;
• спеціальні– для пропуску трубопроводів, силових кабелів тощо.
За типом застосовуваних опор розрізняють мости:
• на жорстких опорах (мал. 1.5, а, б), що передають навантаження від пролітних будов через фундаменти безпосередньо грунту і характеризуються відсутністю значних осідань;
• на плавучих опорах (мал. 1.5, в), що передають навантаження на воду (наплавні мости на понтонах або баржах) і мають значні осідання.
За типом взаємного положення пролітної будови і опор в часі розрізняють мости:
• нерухомі, в яких пролітна будова завжди займає по відношенню до опор незмінне положення (див. мал. 1.5, а);
• розвідні, в яких для пропуску суден влаштовують спеціальний розвідний проліт шляхом повороту відносно опор у вертикальній площині половин пролітної будови (див. мал. 1.5, б) або шляхом підйому пролітної будови на необхідну висоту.
Розвідні мости застосовують, коли неможливо або неекономічно підняти рівень проїзду над річкою на висоту, достатню для пропуску суден. Неминучість перерв в русі по розвідних мостах і по річці є їх суттєвим недоліком.
Мал. 1.5. Види мостів (а – в) за типом опор і пролітних будов:
1 – насип підходу; 2 – конус насипу; 3 – засада; 4 – пролітна будова з їздою зверху; 5 – проміжна опора; 6 – фундамент опори; 7 – пролітна будова з їздою посередині; 8 – розвідна пролітна будова; 9 – плавуча опора наплавного моста.
За видом застосовуваних матеріалів розрізняють дерев'яні, металеві, залізобетонні, бетонні кам'яні мости. При цій класифікації визначним є матеріал пролітної будови. Наприклад, до металевих мостів відносяться мости з металевими пролітними будовами незалежно від того, з якого матеріалу виконані опори. Вид матеріалу істотно впливає на конструктивну форму пролітної будови моста і на спосіб його зведення.
За рівнем розташування проїзної частини розрізняють мости з їздою:
• поверху, коли проїзна частина розташована на верхньому рівні пролітної будови (мал. 1.6, а);
• понизу, коли проїзна частина знаходиться на рівні низу пролітної будови (мал. 1.6, б);
• посередині, коли проїзна частина знаходиться в середній по висоті частині пролітної будови (мал. 1.6, в).
Положення проїзної частини істотно впливає на його конструктивне рішення і на умови вписування моста в місцевість. Так, при їзді понизу в поперечному перетині пролітної будови застосовуються тільки дві головні балки або ферми, вони широко розставлені, що викликає ускладнення проїзної частини. Ускладнюється і система зв'язків для забезпечення стійкості верхніх поясів ферм. Але пролітна будова з їздою понизу легше вписується в місцевість, оскільки в порівнянні з пролітною будовою з їздою поверху воно має значно меншу будівельну висоту.
Мал. 1.6. Рівні розташування проїзної частини мостів:
а – їзда поверху; б – їзда понизу; в – їзда посередині
За статичною схемою головних несучих конструкцій пролітних будов розрізняють мости:
• балочних систем– розрізної (мал. 1.7, а), нерозрізноїі консольної), у пролітних будовах яких від вертикальних навантажень виникають тільки вертикальні опорні реакції;
• розпірних систем– арочної (мал. 1.7, б), рамної (мал. 1.7, в), підвісної (мал. 1.7, г), в яких при дії вертикальних навантажень виникають похилі опорні реакції, що мають горизонтальну складову – розпір;
• комбінованих систем, в яких поєднуються системи перших двох груп, при цьому способи таких поєднань різноманітні.
Мал. 1.7. Основні системи мостів: а – балочна; б – арочна; в – рамна;
г – підвісна
За розташуванням пролітних будов відносно горизонту високих вод розрізняють:
• висоководні мости, пролітні будови яких знаходяться над річкою на рівні, що забезпечує пропуск паводкових вод і льодоходу;
• низьководні мости, пролітні будови яких затопляються при проході високих вод; це тимчасові мости, що зводяться в період військових дій;
• підводні мости, пролітні будови яких розташовуються під водою на глибині, що забезпечує рух автомобілів убрід. Підводні мости застосовуються з метою забезпечення скритності їх положення і підвищення їх живучості в період військових дій.
За шириною проїзної частини розрізняють мости з різною кількістю смуг руху в обох напрямах. Кількість смуг руху залежить від категорії дороги або магістралі, на яких знаходиться міст; може складати від двох до восьми і більш.
За довжиною: мости завдовжки до 25 м вважаються малими, з довжиною від 25 до 100 м – середніми і завдовжки більше 100 м – великими. Мости завдовжки менше 100 м, але з одним з прольотів більше 60 м відносяться до великих мостів. Останнім часом введено поняття позакласних мостів. До них відносяться мости завдовжки більше 500 м або якщо один з прольотів більше 150 м. Це, як правило, вантові, підвісні, рамні або арочні мости з чотирма і більш смугами руху.
5.3. Класифікація труб на автомобільних дорогах.
За видом матеріалу розрізняють кам'яні, бетонні, залізобетонні, металеві, дерев'яні і полімерні труби. Найбільш широке застосування на автомобільних дорогах отримали залізобетонні труб, вони складають 90 % від загальної кількості водопропускних труб. На дорогах нижчих технічних категорій можуть застосовуватися бетонні труби. Кам'яні труби знаходять застосування на гірських дорогах. Останніми роками ведуться роботи по використанню в дорожньому будівництві металевих гофрованих труб і труб з різних полімерних матеріалів (склопластики, клеєна деревина). Дерев'яні труби застосовуються лише як тимчасові споруди в районах, багатих лісом.
За формою поперечного перетину розрізняють круглі, прямокутні, овоїдальні і склепінчасті труби (мал. 1.8). Найбільшого поширення набули круглі і прямокутні труби. Для пропуску великих витрат води в круглих і прямокутних трубах влаштовують два, три і навіть чотири отвори.
Залежно від кількості протікаючої води і передбачуваного режиму гідравлічної роботи водопропускні труби можуть бути безнапірними, напівнапірними і напірними. Найбільш поширені безнапірні труб, що працюють неповним перетином
Мал. 1.8. Типи поперечних перетинів труб:
а – кругла; б – прямокутна; в – овоїдальна; г – склепінчаста.
За характером статичної роботи з навколишнім ґрунтом розрізняють труби жорсткі, пружні і гнучкі. У жорстких трубах ґрунтова засипка діє на трубу тільки як активне навантаження. У пружних і гнучких трубах засипка бере участь в спільній роботі з трубою.
За розміром отворів труби умовно підрозділяють на малі (з отворами 0,5…1,5 м), середні (з отворами 2...3 м), великі (з отворами 4...5 м) і дуже великі (з отворами більше 6 м).
Гофрована металева труба
Прямокутна труба
Полімерна труба
Автогрейдер
Самохідний скрепер
Корчувач
Кущоріз
Екскаватор
5.1. Класифікація дорожніх машин. Машини для підготовчих робіт. Землерийно-транспортні машини.
Для виконання підготовчих робіт використовують кущорізи, розпушувачі, корчувачі, канавокопачі.
Кущорізи призначенні для зрізання на рівні землі кущів і дрібного лісу діаметром до 25 см. Вони представляють собою навісне обладнання у вигляді трикутного відвалу з ножем, розташованим попереду трактора. Навісне обладнання кущорізу Д – 514А Змонтовано на тракторі Т-100 МГП і складається з робочого органу, огорожі трактора, універсальної штовхаючої рами, змінної головки, приводу шліфувальної головки. Робочий орган складається з відвалу з ножами і амортизаторів. Відвал представляє собою А – подібну раму, зварену з кутиків Ножі кущорізу взаємно змінні. Шліфувальні головки призначені для заточування ножів. Керування робочим органом кущорізу – гідравлічне від гідросистеми трактора.
Розпушувачі призначені для розпушування щільних ґрунтів, пронизаних корінням, а також ґрунтів з валунами та камінням. Використовувані в комплекті з бульдозерами, скреперами екскаваторами, розпушувачі в 3 – 5 разів збільшують продуктивність цих машин. Розпушувачі бувають причіпні і навісні. Перевага навісних полягає в тому, що їх вага менша і більша маневреність. При невеликих об’ємах робіт ґрунти можуть бути розпушені простими і дисковими боронами, що використовують в лісовому і сільському господарстві. Д-162А – канатно-блочні, Д-515А – гідр.
Корчувачі призначені для викорчування пеньків, очищення полів від крупних каменів, їх транспортування на невеликі відстані, валки дерев і інших підсобних робіт. Д-496А – корчувачі з канатним керуванням. Д-513А – з гідравлічним від гідростатичного трактора.
Корчувач складається із універсальної рами змінного обладнання(відвал з зубами). Рама універсальна і може бути використана для навіски робочих органів кущорізу і бульдозеру.
Канавокопачі призначенні для риття кюветів, нагірних і водовідвідних канав. При будівництві доріг місцевого значення можна використовувати навісні і причіпні канавокопачі, які формують профіль за один прохід.
Машини для земляних робіт за технічним призначенням можуть бути розділені на основні групи:
· землерийно-транспортні: бульдозери, скрепери;
· машини для розробки і завантаження ґрунту в транспортні засоби: екскаватори;
· машини для придання земляному полотну заданого поперечного і повздовжнього профілю: автогрейдери;
· ґрунтоущільнюючі машини: котки, трамбувальні машини, віброущільнювачі.
Бульдозери призначені для різання і переміщення ґрунту на великі відстані (50 – 100 м), а також планування поверхні. Крім того бульдозери можуть виконувати такі дорожньо-будівельні роботи: зняття рослинного шару; планування і розрівнювання ґрунту при відсипці його іншими машинами; засипка траншей і ям; розчистку трас від чагарників пеньків і невеликих дерев і таке інше. Бульдозери можуть виконувати насипи висотою до 1,5-2 метри і рити виїмки з переміщенням ґрунту в насипи і кавальєри.
По типу базової машини бульдозери бувають на гусеничному і на колісному тракторах. Робочий орган бульдозера – відвал укріплюється спереду базової машини перпендикулярно її руху. За системою керування бульдозери бувають канатними і гідравлічними. Гідравлічна система забезпечує примусове заглиблення відвалу, канатна – під дією власної ваги.
Скрепери призначені для пошарової розробки і транспортування ґрунту, пошарової укладки його в насип. Скрепери можуть також розрівнювати ґрунт і частково ущільнювати його по свіжо укладеному шарові. Скрепер представляє собою ківш, вмонтований на колісній рамі і забезпечений механізмами керування, які дозволяють йому різати, транспортувати і вивантажувати ґрунт. Робочий процес скрепера складається із наступних операцій: набір ґрунту, транспортування навантаженого скреперу, вивантаження, повернення порожнього скреперу.
Екскаватори бувають одноковшеві і багатоковшеві (ланцюгові і роторні). Багатоковшеві мають більшу потужність і вони є доцільними при великих об’ємах земляних робіт. Одноковшеві доцільні при невеликих об’ємах робіт. Вони можуть бути гусеничними і на гумовому ходу а також мати змінне обладнання: пряма і обернена лопата, драглайн, грейдер, кран і копер. Найбільш поширений гусеничний екскаватор Э-652А з ковшем 0,5-0,65 м3.
Автогрейдери і грейдери призначені для улаштування ґрунтових доріг, профілювання земляного полотна, планування насипів, виїмок і відкосів насипів (висотою до 1 метра) при сприятливих гідрогеологічних умовах, при ритті та очищенні канав.
При зведенні насипів грунт відсипають шарами товщиною 1 -15 м з послідовним ущільненням. При ущільненні частинки грунту зближуються, повітряні простори, що знаходяться між ними, ліквідуються, а зайва вода вичавлюється. Ущільнення грунтів виконують укочуванням, трамбуванням, вібруванням і вібротрамбуванням.
Ущільнення укочуванням відбувається в результаті тиску, створюваного вальцями або колесами, перекочується по поверхні грунту. За цим принципом працюють причіпні катки різних типів: гладкі решетчаті і кулачкові та на пневматичних шинах.
Ущільнення трамбуванням здійснюють ударом по грунту вільно падаючих тіл з певної висоти. В якості робочих органів в цих машинах можуть бути плити або вантажі. За цим принципом працюють трамбувальні плити, що підвішуються на екскаваторах або тракторах причіпні катки з падаючими вантажами спеціальні причіпні і самохідні трамбують машини і дизель-трамбування.
Ущільнення вібрацією і вібротрамбуванням здійснюють передачею малозвязним грунтам коливань, в результаті яких при струшуванні вони набувають-властивості рідини, частки їх інтенсивно переміщаються відносно один одного і ущільнюються. За цим принципом влаштована робота причіпних вібраційних котків і самопересувних вібраційних плит.
Гладкий причіпний коток застосовується для ущільнення зв'язних грунтів і складається з гладкого барабана-вальца, що обертається разом з віссю на підшипниках ковзання, встановлених на рамі. Внаслідок малого питомого тиску на грунт для повного ущільнення грунту потрібно 6-10 проходів катка по одному місцю. Глибина ущільнення не перевищує 0,25-0,35 м.
Кулачковий причіпний коток застосовують для ущільнення малозвязних грунтів нормальної вологості – супіску, суглинку. Валець для збільшення маси заповнюють баластом (піском). Кулачкові катки розвивають високий питомий тиск на грунт завдяки чому товщина шару, що ущільнюється досягає 08 м.
Пневмоколісний причіпний коток забезпечений робочим органом у вигляді чотирьох - восьми коліс з пневматичними шинами, змонтованими в один ряд. Маса катка з баластом досягає 10-25 т. Пневмокатки вельми ефективні для ущільнення як зв'язних, так і незв'язних грунтів, при 4-6 проходах ущільнюють грунт на глибину до 0,4 м і є найбільш економічними і продуктивними ущільнювальними машинами.
Розділ 4: Дорожньо-будівельні матеріали.
Для будівництва, ремонту та утримання автомобільних доріг застосовують різноманітні природні і штучні дорожньо-будівельні матеріали.
До природних матеріалів відносяться такі матеріали, які добуваються в верхніх шарах земної кори і використовуються після нескладної механічної обробки для додання частинкам матеріалу потрібних розмірів, форми і стану поверхні (пісок, глина, щебінь, гравій, природний асфальт і ін.). Штучні матеріали виготовляють з природної сировини або відходів промисловості шляхом їх обробки за спеціальною технологією, що сприяє утворенню нових матеріалів з іншими, ніж у вихідних, властивостями (цемент, бітум, цементобетон і ін.).
Якщо дорожньо-будівельні матеріали отримані з місцевого вихідної сировини і з відходів промисловості, то вони називаються місцевими (пісок, гравій, шлак та ін.) і більш дешеві в будівництві, ніж привізні. Але так як від якості застосовуваних матеріалів, так само як і від якісної технології будівництва доріг, в кінцевому рахунку залежить довговічність дорожнього одягу, застосування менш якісних місцевих матеріалів може бути виправдане не завжди.
Основою природних матеріалів є пухкі осадові гірські породи, які в результаті тривалого впливу змінних температур, розмиву водами і вивітрювання руйнуються до певного стану, утворюючи в залежності від величини частинок, домішок і вологи так звані ґрунти, які мають різні властивості.
До ґрунтів мінерального походження, що використовуються в дорожньому будівництві, відносяться глини, піски, суміші пісків з глинами (супіщані і суглинисті), щебінь, галька, гравій. До грунтів органічного (рослинного) походження належать торф і чорнозем з домішками піску і глини. Грунти з рясними домішками мінеральних солей утворюють солончаки.
Глини. У материковому заляганні глини водонепроникні. При певному зволоженні глини стають пластичними, тобто під дією зовнішніх сил набувають здатність зберігати форму.
Піски. Без домішок піски, незалежні від вологості, пластичністю не володіють. Найбільш міцними є кварцові піски (білого кольори). При наявності домішок оксидів заліза піски можуть бути жовтими, бурими або вишнево червоними. Залежно від розмірів частинок піски можуть бути грубозернистими, середньозернистими, дрібнозернистими, дуже дрібнозернистими і тонкозернистим. Застосовують пісок для підстилаючих шарів дорожніх одягів, основи дренажу, в цементо- і асфальтобетонах. Пилуваті піски в земляному полотні не використовуються, так як при зволоженні набувають властивостей пливунів.
Глинисті грунти. Складаються в основному з глини, але містять незначні домішки піску, практично водонепроникні. Можуть застосовуватися в земляному полотні в сухих місцях, так як при насиченні водою розм'якшуються і втрачають несучу здатність.
Суглинні грунти. Являють собою суміші піску з глиною.
Пилуваті суглинки і важкі пилуваті супіски. Містять велику кількість пилуватих частинок, тому нестійкі до впливу вологи. Набухають при зволоженні, зімойч в них утворюються безодні. Укоси з цих грунтів легко розмиваються і вивітрюються.
Супіщані грунти. Являють собою суміші піску з глиною при утриманні глини від 5 до 20% по масі. У перезволоженому стані не втрачають несучої здатності, що сприяє їх застосуванню при влаштуванні насипів.
Пилуваті супіщані грунти. Ті ж супіщані грунти, але відрізняються великим вмістом піщаних частинок (до 50% по масі). При перезволоженні втрачають несучу здатність. Можуть накопичувати вологу в зимових умовах з утворенням глибин. Можливо застосувати в насипах тільки в сухих місцях.
Гравій. Являє собою окатанні водою уламки гірських порід розміром від 3 до 70 мм.
Добутий в кар'єрі гравій може містити пісок. Якщо піску більше 50%, то матеріал називається гравійно-піщаним. Гравій знаходить застосування в покриттях, конструктивних шарах дорожніх одягів, в дренажах, асфальто- і цементобетону, в якості баластного шару на залізничному полотні.
Щебінь. Являє собою суміш незграбних уламків скельних порід розміром
5-70 мм. Щебінь може бути природний і виготовлений шляхом дроблення. Для дорожнього будівництва застосовують 5 сортів щебеню: великий (40-70 мм), середній (20-40 мм), дрібний (10-20 мм) ,, Клінец (5-10 мм), висівки (меньше 5 мм).
Чорнозем, торф. Застосовуються тільки для облицювання укосів насипів і виїмок з метою створення рослинного покриву, що оберігає укоси від розмиву водами.
Штучні матеріали, що використовуються у будівництві автомобільних доріг.
Цемент. Відноситься до мінеральних в'язких матеріалів водного твердіння. Портландцемент являє собою гідравлічна в'язка, отримана тонким помелом клінкеру, мінеральних добавок і природного гіпсу. Основною властивістю портландцементу є його здатність тверднути при розчиненні водою, перетворюючись у камневидне тіло. Ця властивість залежить від складу добавок і тонкості помелу клінкеру.( При виробництві клінкеру використовують глину з мінімальною кількістю солей і вапна, що призводить до отримання однорідного матеріалу)
Застосовується портландцемент при укріпленні грунтів, бетонних дорожніх основ і покриттів.
Бітуми. Відносяться до органічних в'язких матеріалів, представляють собою групу природних і штучних твердих, пластичних або рідких речовин, що складаються з суміші органічних високомолекулярних сполук (ароматичні вуглеводні і їх похідні).
Легко з'єднуються з кам'яними матеріалами, утворюють міцну, водостійку плівку. Штучним шляхом бітуми готують з нафти або сланців. Вони діляться на три групи: тверді, рідкі і в'язкі бітуми - в залежності від рухливості при 20-25 ° С і при 120-180 ° С. Показниками бітумів є в'язкість, пластичність і міцність. При зміні температури у бітумів сильно змінюється в'язкість. Так, при зміні температури від - 30 ° С до + 60 ° С бітум переходить з твердого в в'язко-пластичне, а потім в рідкий стан.
При будівництві дорожніх і аеродромних покриттів використовуються штучно одержувані з нафти дорожні в'язкі бітуми марки БНД (бітуми нафтові дорожні), марки БН (бітуми нафтові) і рідкі бітуми марок БГ (бистрозагустівші), СГ (середньозагустівші) і МГ (не швидко загустівші).
3.1. Лінійні та зосередженні роботи. Підготовчі, основні, планувальні, оздоблювальні, закріплюючі роботи.
Всі дорожні роботи за характером виробництва поділяються на заготівельні, транспорті та будівельно-монтажні.
Заготівельні роботи(близько 50% обсягу виконуваних робіт) – це роботи, які полягають й заготівлі та зберіганні мінеральних і в’яжучих матеріалів, приготуванні з них суміші, заготівлі штучних виробів та збірних елементів.
Транспортні роботи(вимагають доставку матеріалів на заводи для переробки або на місце вкладання із залізничних станцій, проміжних складів, притрасових кар’єрів, заводів і баз для приготування органічних в’яжучих, емульсій, асфальто- та цементобетонних сумішей, збірних залізобетонних виробів. Транспортні витрати складають 15-20% від загатовільного обсягу робіт і залежать від розташування залізничних станцій постачання та кар’єрів.
Будівельно-монтажні роботи: спорудження земляного полотна, штучних споруд, технічних будівель, тимчасових споруд, основ і покриттів дорожніх одягів, облаштування дороги.
Будівельно-монтажні роботи поділяють:
- за часом виконання - підготовчі й основні роботи.
- за рівномірністю розподілу – лінійні й зосереджені роботи.
Лінійні роботи більш-менш рівномірно розподілені вздовж ділянки дороги й повторюються на кожному кілометрі з невеликими відхиленнями від середніх значень.
До лінійних робіт відносять:
· зведення земляного полотна у невеликих виїмках і насипах;
· влаштування дорожніх основ і покриттів,
· будівництво водоперепускних труб і малих мостів;
· встановлення дорожніх знаків і огородження.
Найбільш об’ємними лінійними роботами, які більш-менш рівномірно (з невеликими відхиленнями від середніх значень) розподілені вздовж дороги, є зведення земляного полотна та влаштування дорожніх основ і покриттів. Інші роботи (влаштування труб чи малих мостів, встановлення огорож та дорожніх знаків) – періодично повторюються. Лінійні роботи складають 80-90% загальної вартості будівництва.
Зосереджені роботи виконуються на окремих ділянках дороги; за складністю виконання, трудоємкістю й обсягами вони різко відрізняються від робіт на суміжних ділянках.
До зосереджених робіт відносять:
· спорудження високих насипів і глибоких виїмок;
· великі об’єми робіт у скельних ґрунтах;
· спорудження середніх і великих мостів.
Зосереджені роботи бажано закінчувати до початку лінійних робіт.
При будівництві автомобільних доріг застосовують два методи організації робіт: поточний та розосереджений (паралельний). Основним методом будівництва автомобільних доріг є поточний метод.
Поточний метод організації робіт передбачає виконання всіх основних робіт пересувними спеціалізованими будівельними підрозділами, Вони рухаються по дорозі, яка будується, з однаковою швидкістю та в певній технологічній послідовності, після яких залишається повністю закінчена дорога. При поточному методі елементи дороги будуються безперервно й рівномірно з відповідним використанням матеріальних і трудових ресурсів.
Спеціалізовані загони розділені між собою по довжині дороги й працюють на ділянках певної довжини – захватках, де виконуються одна чи декілька технологічних операцій.