7 мультфільмів, які варто подивитися тоді, коли не вистачає сил і хочеться підзарядки
Мультфільм «Вітрила смерті»
Незважаючи на досить страхітливу назву, стрічка сповнена позитиву. За сюжетом, до пірата, який після знищення корабля залишився наодинці зі скарбом у відкритому морі, приходить Смерть. Але головний герой не хоче покидати світ живих. Та й прагнення віддати гості коштовності у нього немає. Тож врешті-решт саме воля до життя (і неабиякий талан) рятують пірата від неминучої смерті.
Головна ідея мультфільму в тому, що ніколи не можна здаватися, навіть якщо ситуація здається безвихідною. Навпаки варто завжди сподіватися на краще та «чіплятися» за кожен шанс, який пропонує нам доля.
Мультфільм «Баранчик»
Короткометражний мультфільм від культової анімаційної студії Pixar розповідає історію пухнастого баранчика, який пишався своєю білосніжною шубкою і радів життю. Та ось одного дня люди зістригли з нього геть усю шерсть. Баранчик дуже засмутився і втратив сенс життя. Але раптом до нього прийшов чудернацький звір, який пояснив, що життя сповнене злетів і падінь. Та не варто засмучуватись і припиняти весело стрибати. І саме ці поради повернули баранчика до життя, сповненого активності та радощів.
Мультфільм «Пінгвін»
Коротенька анімаційна стрічка демонструє змагання з бігу між довгоногим прудким страусом та маленьким незграбним пінгвіном. Страус був дуже легковажним і переоцінив власні сили, думаючи, що без зайвих зусиль переможе. Та коли пролунав стартовий постріл, бігун сховав голову в пісок, а маленький пінгвін неквапливо фінішував першим. Ця проста історія вчить боротися до останнього, не втрачаючи серйозного настрою і пильності!
Мультфільм «Зліт»
Мультфільм розповідає історію про дівчинку, яка захоплюється авіаконструюванням. Вона намагається запустити невеличку модель літака, але постійно зазнає невдачі. Та ось із неба впала казкова дівчинка-пілот, летючий корабель якої зазнав катастрофи. Як не дивно, почуття здивування і страху панувало недовго, і дівчата почали спільно лагодити літальний засіб. І завдяки численним спробам і безмежній наполегливості це їм вдалося – казкова пілотесса змогла повернутися до своїх друзів. І як з’ясувалося – саме ці дивні створіння запаюють зорі на небі.
Мультфільм навчає завжди вірити у власні сили, наполегливо працювати та шукати порозуміння з іншими людьми. Адже разом завжди легше досягнути мети!
Мультфільм «Міа та Мортон»
Головні герої мультфільму – дівчинка Міа та її батько Мортон. Вони займаються виготовленням твердого сиру. Донька завжди допомагала батькові та підтримувала його, але той дуже часто сумував, адже ще жодного разу не перемагав у конкурсі на звання кращого сировара. І ось пройшло багато років, батько зневірився у власних силах та перестав брати участь у змаганні. Але дочка не здавалася і одного разу вони спільно створили сир, який визнали найсмачнішим.
Така зворушлива історія навчає цінувати підтримку рідних і близьких, а також ніколи не втрачати надії на втілення своїх мрій.
Мультфільм про веселу козу
Короткий анімований фільм розповідає історію про двох кіз, які мандрували. Коза-мати була зосередженою, постійно дивилася під ноги і не хотіла спілкуватися. Козеня ж навпаки мало гарний настрій, постійно дивилося перед себе (через що постійно падало), активно досліджувало світ довкола. Такий досвід навчив його легко долати різні перешкоди. Зрештою саме козеня допомогло матері перемогти страх і перестрибнути прірву.
Ця кумедна історія допомагає зрозуміти, що іноді варто змінювати старі звички і не бути надто консервативним. Крім того, треба мислити позитивно, обмінюючись досвідом з іншими, уміти навчатися на власних помилках і спільно з близькими долати перешкоди.
Мультфільм «Піп»
Позитивний та емоційний мультфільм розповідає про маленьке цуценя Піпа, яке пішло навчатися до школи поводирів. Воно було замалим і часто відволікалось, що заважало досягати результатів. І хоча Піп щиро бажав стати гарним поводирем, сумлінно працював, але все ж провалив фінальний іспит. Та навіть після виключення песик не засмутився, а навпаки – сміливо врятував незрячу жінку.
Стрічка неодмінно нагадає, що щире прагнення зробити щось хороше та наполеглива праця неодмінно допоможуть утілити в життя будь-яку мрію.
https://youtu.be/07d2dXHYb94
До чого призводять лінощі в навчанні: мультик, який варто показати кожній дитині - https://youtu.be/jWKZJuE1RP0
10 чарівних фраз, які роблять дитину щасливою
Ці 10 фраз діти повинні чути від батьків якомога частіше. Вони допоможуть їм в майбутньому бути сильнішими, добрішими, відповідальнішими і впевненішими в собі.
1. Я пишаюся з тобою!
Батьки допомагають дитині сформувати адекватну самооцінку. Тут головне – повне прийняття і підтримка. Коли ви говорите дитині, що пишаєтеся нею, вонарозуміє, що зробила все правильно. Навіть якщо прикладені зусилля на даному етапі не принесли перемоги. Надалі дитина не буде боятися домагатися своїх цілей, незважаючи на перешкоди і поразки.
2. У тебе вийде
Ваша задача – дати зрозуміти дитині, що їй під силу впоратися з будь-якими труднощами. Заохочуйте її ініціативу і не забувайте вселяти в неї надію на краще і впевненість у своїй перемозі.
3. Я завжди поруч з тобою
Ви повинні дати зрозуміти дитині, що підтримаєте її, не дивлячись на будь-які обставини. Така підтримка надихає. У майбутньому дитина не буде бояться невдач і помилок, які неминуче наздоганяють кожного. Адже вона знає, що ви підставите своє плече в будь-який момент.
4. Я радий (а) тебе бачити!
Постійна критика і нотації перетворюють дитину на полохливого звірка, нездатного приймати самостійні рішення. Коли наступного разу ваш малюк принесе зі школи погані оцінки, не поспішайте критикувати його. Просто видихніть і зрозумійте, як, насправді, раді бачити його. Це дуже важливо.
5. Ти – особливий
У кожної дитини є свій талант. Хтось гарно малює, хтось співає, у когось відмінне почуття гумору. Не соромтеся говорити дитині про її чесноти. Знаючи свої сильні сторони, їй буде простіше знайти себе в дорослому житті.
6. Розкажи докладніше!
Коли дитина приходить з дитячого садка або школи, емоції переповнюють її. Дитині так хочеться поділитися ними з вами. Знайдіть час і вислухайте її. Замість чергового «угу», попросіть малюка розповісти детальніше про минулий день. Ваша щира зацікавленість дасть дитині зрозуміти, що вона для вас не байдужа.
7. Пробач мене.
Дуже важливо, щоб батьки вміли визнавати свої помилки і просити вибачення у дитини. Але робити це потрібно щиро, а не з почуття обов’язку. Коли дитина бачить перед очима такий приклад, вона сама не боїться проявляти турботу і чуйність по відношенню до інших.
8. Ти сама зробила це!
Батьки люблять вживати займенник «ми» відповідно до свого чада: «ми поїли», «ми вже ходимо в садок» і т.д. Така поведінка гальмує психологічний розвиток дитини. Дуже важливо давати дитині відчуття власної самостійності, щоб в майбутньому вона могла спиратися тільки на себе.
9. Ніхто не ідеальний
У світі не існує ідеальних людей. Будь-яка людина миє припуститися помилки. І чим швидше дитина зрозуміє це, тим краще. Їй буде набагато простіше приймати себе з усіма своїми недосконалостями.
10. Я люблю тебе!
Навіть якщо для вас це цілком очевидно, вам потрібно частіше говорити про свої почуття дитині. Навіть якщо вона завинила і зробила якусь дурницю, то повинна бути впевненою, що ви все одно любите її. Ці три чарівних слова окриляють і спонукають дітей прагнути до чогось більшого.
НЕ ВЧІТЬ ДИТИНУ МАЛЮВАТИ! 10 АРГУМЕНТІВ ВІД АРТ-ТЕРАПЕВТА, ЧОМУ ДИТИНУ ДО 8 РОКІВ НЕ ВАРТО ВЧИТИ МАЛЮВАТИ
Цікава стаття арт-терапевта Вікторії Назаревич про те, яке значення має дитячий малюнок для гармонійного розвитку особистості.
“У становленні людини важливою частиною процесів розвитку особистості є розуміння образів, символів і форм, які створюються нашою психікою для гармонізації. Те, що дитину починають вчити малювати, – це найбільша помилка. Ми закриваємо дитині шлях до самопізнання і саморозуміння. Адже через свій малюнок набагато легше зрозуміти і пізнати себе, що апріорі стає неможливим, коли з самого дитинства нас вчать придивлятися до інших.
Звичайно, багато хто скаже, як же дитина повинна бачити речі правильної форми і в правильних кольорах. Поняття “правильно” саме по собі абстрактне. Адже небо не завжди блакитне, а сонце далеко не жовте. Якщо уважно придивитися, то ви і самі побачите в небі понад 30 відтінків різних кольорів. Але ваша дитина може цього не побачити, якщо з самого дитинства не давати їй вибору побачити самій те, що хоче побачити вона сама. Отже, я як психолог майже з 16-річним стажем роботи, можу сміливо стверджувати: “вчити малювати не можна !!!” А якщо вчити професійно, то в художніх школах і після 8 років.
Наведу ряд аргументів, чому вчити малювати дитини до 8 років шкідливо:
Колір і форма, лінії на аркуші паперу є способом самовираження дитини, і як тільки матуся починає коментувати, що сонечко має бути круглим, дивлячись на квадратне сонечко дитини, вона тут же знайде інший спосіб самовираження, і це будуть капризи, крики і т.д .
У період дошкільного віку, коли у дитини проходить дуже тонкий і важливий етап дорослішання – соціалізація, малюнок дасть вам зрозуміти можливі труднощі і переживання з цього приводу. Але тільки якщо ви не забороняли малювати дитині те, що вона хоче. Наприклад: одна мама, у якої дитина дуже агресивна до інших, пишається тим, що завжди забороняла малювати війну і бійки. Так ось дитина і принесла все, що мога залишити на аркуші паперу, в реальні соціальні відносини зі світом.
Дитина має право на свій сюрреалізм, тому виправляти малюнки дитини, пробувати робити їх більш красивими або правильними категорично не можна. Якщо дитина звикне до такої позиції, то помилки в дорослому житті теж будете виправляти ви.
Кожен випадковий малюнок дитини – це позбавлення від негативних станів, емоцій, які вона не змогла висловити, енергії, яку нікуди скинути. Тому, коли батьки починають допомагати з сюжетами, то несвідомо блокують психологічний канал, за допомогою якого дитина може стабілізувати свій психоемоційний стан. Можна допомогти дитині з вибором сюжету тоді, коли вона дуже цього просить, і то тільки чарівної фразою – «Малюй, що хочеться малювати».
Наступне важливе запитання, яке задають батьки: чим малювати дитині? Адже прекрасно мати 64 красивих фломастера, які дають дуже чітку і тонку і рівну лінію. Але якщо розглядати малювання як форму самодопомоги, то тільки малювання рідкою фарбою, яка легко змішується і дає можливість експериментувати з формою і різним кольором, та ще воскові олівці, дають ефект справжнього терапевтичного простору в малюнку.
Ніколи не критикуйте і не порівнюйте малюнки дитини з іншими. Через прийняття продукту творчої діяльності вашого малюка ви приймаєте процес його становлення як особистості. Адже логіка дитини така: якщо малюнок поганий, значить і я для мами погана. Тому не бійтеся перехвалити дитину, адже кожен малюнок – це частинка прояву душі вашого маленького дива, його індивідуальності й неповторності.
Важливо зауважити, що процес малювання для дітей – це спосіб самопізнання, і дуже важливо не втрачати такий важливий психологічний і педагогічний інструмент, як малюнок. Прості запитання до дитини: “Хто намальований на малюнку? Який він? Що він робить? В якому він настрої?” – Дають можливість батькам заглянути в душу дитини і побачити можливі проблеми.
Світ фантазій і казок, який відбивається на малюнку, розкриває для дитини нові горизонти власної уяви, і це дуже значуща сфера життєдіяльності дитини. Якщо батьки постійно повертають дитину в сувору реальність, це значно зменшує здатність фантазувати у дітей, збіднюється інтелектуальний розвиток особистості, знижуються можливості креативного, образного мислення. Але ж самі подумайте: перед тим, як чомусь з’явитися в реальності, це щось з’являється у когось в фантазії. Не вбивайте в своїй дитині творця!
Важливо сказати те, що сама дитина починає пишатися собою, коли бачить продукти своєї творчості в малюнках, що є найкращим засобом для психологічної профілактики невротичних розладів особистості, тривог, страхів і низької самооцінки. Я як ви будете пишатися ви своєю дитиною, ні в казці сказати, ні пером описати.
Малюнок є найпершою формою самовираження людства і найдавнішим засобом соціалізації. Наскальні малюнки передають нам весь шлях розвитку суспільства і цивілізації, так дайте ж своїй дитині пройти свій шлях розвитку в малюнках.
Автор Вікторія Назаревич
Переклад з російської
СЕНСОРНІ ІГРИ, ЩО ДОПОМОЖУТЬ ЗАСПОКОЇТИСЯ І ЗНЯТИ СТРЕС
Гра для дітей - природний стан, спосіб життя. Відпрацювання життєвих і поведінкових моделей і складних ситуацій. І спосіб ці моделі скорегувати, і з ситуаціями розібратися. Тому ігри можуть також допомогти дітям прийти в себе, якщо їм довелося побувати в будь-якій стресової ситуації.
Ігри в будиночок
Будь-які ігри, де дитина ховається, допомагають їй відновити особисті кордони, прийти в себе, коли вона збентежена або перенесла сенсорне перевантаження, стривожена або сильно втомилася. І коли дитина не відчуває себе в безпеці.
Забезпечте малюкові місце, де можна ховатися: будиночок з коробки або з тканини, накинутою на щось, куплений або саморобний, куточок у вбудованій шафі або під столом.
Ігри в немовля, в «животик»
Іноді діти хочуть, щоб мама взяла їх на ручки і похитала, як дитинча. Є малюки, які залазять перед сном до мами під ковдру і говорять «я в животику». Мамин животик рятує, коли не вистачає почуття безпеки і захищеності, а також уваги і турботи. Або батьківської уваги після народження братика чи сестрички.
Підтримуйте ці ігри, дозволяйте дитині пригрітися до вас, насититися вами! Малюки ще не можуть існувати автономно, батьківське тепло, захист і турбота необхідні їм, як повітря.
Кокон
Гра, яку можна порівняти з грою в будиночок, але в дуже тісний будиночок. Малюка можна сповивати, як немовля, загортати в ковдру, плед.
Можна грати в переродження (поступово з кокона) з гусениці до народження метелика.
Ця гра допомагає дітям, перевтома яких виливається в гіперрухливість, а також переляканим дітям. Добре грати в кокон вечорами під час адаптації до дитячого садка.
Бутерброд
Ця гра також хороша для малюків, чиє занепокоєння виливається в гіперрухливість, для дітей, які сукають ніжками при засипанні, для перевтомлених дітей, коли вони про все спотикаються і на все натикаються. «Бутерброд» допомагає малюкам відчути своє тіло, повернути собі відчуття самого себе. Плюс в цій грі мама або тато приділяють малюкові максимум уваги, що теж повертає дитині почуття себе.
Укладаєте дитину на подушку (або на дві), голова теж на подушці і ніжки на подушці (або на згорнутій в кілька шарів м'якій ковдрі) - це хліб на блюдці. Мажете хліб маслом - розгладжує дитину руками дуже акуратно і дуже ретельно. Лагідно проговорюючи кожну свою дію. Потім кладете поверх масла сир або другий шматок хліба - ще одну або дві подушки (щоб закрити всю дитину), ще раз намазуєте маслом - вже сильніше, з тиском «розмазуєте» подушки по дитині.
А потім - «ам, ам» - їсте бутерброд, стискаючи дитину в подушках з боків і трохи придавлюючи зверху.
Потім поглажуєте малюка по голові, посміхаєтеся і даєте йому ще полежати в подушках - поки сам не захоче вилізти.
«Котись ковбаскою по Малій Спаській!»
Дитина хоче бавитися, крутитися, крутитися, а вам треба її заспокоїти, щоб переключити на якусь справу.
Будемо дитину катати! По ігровому мату, по ковдрі, по ліжку. «А ну йди сюди!» - котимо лежачу дитину до себе. Дитина задоволена - прикотили до себе і обійняли, сидимо заспокоюємось. Чинить опір, проявляє активність - відсуваєте, котите від себе, підштовхуючи обома руками: «Котись ковбаскою по Малій Спаській!» І так кілька разів, поки стан дитини не зміниться.
Вийти з гри можна, «розтягуючи сосиску», тобто вирівнюючи дитину, роблячи потягушки. Можна з ковбаски зробити «бутерброд». Можна перейти до «калачика».
Калачик
Ця гра, як і «бутерброд», допомагає дитині відчути своє тіло, відновити втрачений через якісь переживань контроль над ним. Ця гра також хороша в період адаптації до дитячого садка або після дуже насиченого враженнями і активностями дня.
Замішуєте з малюком тісто - як слід замішуєте, це значна частина гри. Розкатуєте тісто, робите ковбаску і акуратно звертаєте в калачик - коліна до живота, головку до колін. І ставите в духовку, в тепло - вкриваєте пледом, ковдрою або простирадлом. І чекаєте. Потім акуратно дістаєте і дуже ніжно, погладжуючи малюка, мажете калачик маслом. І радієте. Який гарний, рум'яний, запашний, м'який, свіжий у нас калачик вийшов! Можна чай пити! І ведете дитину за стіл - годувати або поїти чаєм.
Ігри з водою
Майже всі ігри з водою діють на дітей заспокійливо і розслабляючи. Переливання води з ємності в ємність, переливання води шприцом або піпеткою (так, деяким дітям подобається піпеткою переливати воду з відерця в баночку), ложкою, експерименти з підфарбовуванням води фарбами - всі ці заняття приводять до того, що діти зосереджуються і заспокоюються. Купання в теплій ванні розслабляє тіло дитини, а за ним і всю дитину.
Вода змиває занепокоєння і зайве збудження. Ванна ідеальна після гучної активної прогулянки або після відходу гостей.
А після ванни дитину можна віднести на ліжко і вкрити м'якою ковдрою або м'яким простирадлом. Непогано влаштувати малюка на батьківському ліжку або в батьківському кріслі - в просторі мами чи тата, щоб воно його додатково підтримувало і заспокоювало.
Наталя Калашникова
Як організувати та підтримувати спілкування і взаємодію дітей в інклюзивному класі.
“Коли дитину з особливими освітніми потребами (ООП) визнає колектив, вона більш успішна не тільки в спілкуванні, соціалізації, взаємодії, а й в академічних навичках”, – каже магістриня корекційної педагогіки, поведінкова аналітикиня, вчителька-логопединя школи №58 м. Києва, виконавча директорка Української асоціації поведінкових аналітиків Ольга Малікова.
В онлайн-трансляції для “Нової української школи” вона розповіла:
як педагогам підготуватися до приходу в клас дитини з ООП;
як підготуватися батькам;
які бувають практики для взаємодії учнів у класі;
що робити на перерві.
ЯК ПІДГОТУВАТИСЯ ДО ПРИХОДУ УЧНЯ З ООП У КЛАС
Треба зібрати інформацію про дитину з особливими освітніми потребами до початку навчання. Найпростіше – поспілкуватися з батьками й учнем з ООП. А ще – треба створити ситуацію, коли педагог взаємодіє з учнем, наприклад, у формі гри чи імітації уроку.
Що зробити батькам:
Створити “портфоліо” дитини:
що вона любить (ігри, іграшки, їжа, місця, активності);
що вона не любить і чого уникає. Йдеться про те, що може призвести до тривожності, проблемних ситуацій, що може засмутити дитину;
як дитина спілкується та розуміє спілкування. Наприклад, дитина може спілкуватися за допомогою слів, але мати порушення в розумінні мовлення, і їй потрібно додатково показувати жести;
улюблені заняття та завдання;
хобі, відвідування секцій та гуртків (навколо цього можна будувати роботу з дитиною, розуміючи, що в цьому вона успішна та вмотивована).
Це може бути у вигляді альбому із зображеннями чи фотографіями або у формі тексту на папері. Цей крок полегшить включення й перебування дитини в колективі ровесників.
Надати вичерпну інформацію про дитину: особливості поведінки, можливі проблемні та критичні ситуації, способи заспокоєння тощо.
Підготуватися до запитань від учнів та їхніх батьків про дитину та її особливості, форми спілкування, потреби, можливості, характер, зацікавлення. Враховуючи це, учитель розумітиме, як відповідати на запитання, які виникатимуть у дітей.
Правильно називати дітей з ООП
Педагоги мають з’ясувати коректні слова, а які є ярликами, аби сформувати в дітей правильну термінологію.
Треба уникати:
зменшувально-пестливих форм або форм, похідних від назв діагнозу, розладу чи порушення: даунятко, Даун, аутик, візочник, глухенький тощо;
ізольованих прикметників: сонячний, поведінковий, гіперактивний, особливий, інклюзивний. Коли ви спілкуєтеся з колегами й говорите “наш інклюзивний” або “той особливий” і думаєте, що діти в класі цього не помічають, то ви помиляєтеся. Діти завжди уважно слухають, про що спілкуються вчителі, і переймають ці назви. А на слово “особливий” вони зазвичай ображаються: “Чому він особливий, а я ні?”. На це вчитель не знайде відповіді;
знеособлених називань: він, вона, той, цей, наш тощо. Це виділяє та принижує дитину. Складається відчуття, що в неї немає імені, прізвища й особистості.
Варто також пильнувати, щоб інші люди не використовували подібних назв і не навішували ярлики. Треба просто пояснити їм, який термін коректний. Якщо ви не знаєте, як назвати дитину з ООП, називайте її на ім’я або на ім’я та прізвище.
Проінформувати батьків інших дітей класу
Коли нормотипові діти помічають відмінності дитини з ООП, вони можуть відмовлятися спілкуватися і взаємодіяти. Але це відбувається не через те, що вони невиховані чи злі, а через те, що вони мають недостатньо інформації, як спілкуватися, навичок іншого спілкування, окрім словесного, або мають викривлені уявлення про певне порушення.
Тому педагог має запланувати та підготуватися до інформування батьків усіх учнів, що таке інклюзивний клас і інклюзивне навчання, які ролі в педагогів класу в підтриманні всіх учнів, з’ясувати й повідомити іншим батькам, що є правила конфіденційності. Наприклад, не можна розголошувати діагноз дитини, якщо батьки приховують це, обговорювати терапію або втручання, яке отримує дитина.
Також на перших батьківських зборах можна запропонувати батькам учня чи учениці з ООП розповісти про дитину. Адже вони, як ніхто, знають своїх дітей, можуть надати найточнішу інформацію й потребують підтримки від батьківського колективу.
Звісно, батьки можуть відмовитися розповідати. Але якщо вони погодяться, це буде хороша практика, яка формуватиме спілкування між батьками й дітьми.
Як відповідати на запитання учнів
Педагог має підготувати відповіді на найчастіші запитання від дітей. Найчастіші запитання в молодших класах такі:
Чому він або вона не говорить, стрибає, часто плаче, не ходить, кричить, пересувається на візку?
Він або вона, що – хворий, інвалід, дурний, неповносправний?
Правила, як відповідати:
Не ігнорувати запитання дітей про учня/-ів з ООП. Якщо це зробити, дитина розумітиме, що її запитання неважливі, уявлятиме, що розмови про інвалідність та про дитину з ООП – табуйовані;
Говорити правду й не вигадувати історії. Наприклад, на запитання “Чому він не говорить?” можна відповісти: “Він ще вчиться говорити, як я й ти”. Водночас, дитина не сприйме відповідь: “У нього ураження центральної нервової системи”. Також не можна говорити, що це діти з іншої планети, що їх у дитинстві налякала собака чи вони жили в іншій країні, тому не розмовляють;
Залучати дитину, яка ставить запитання, до роздумів та дискусій, аби не залишати її наодинці з думками й щоби підготувати до взаємодії з однокласниками з ООП. Наприклад: “А пам’ятаєш, як ти навчився говорити?”, “А що ти робиш чи відчуваєш, коли не можеш упоратися з завданням?”.
Залучати дітей до допомоги й участі в спілкуванні. Наприклад, сказати: “Твій спосіб навчитися говорити мені сподобався. А ти можеш показати цей спосіб однокласнику?”.
ЩОДЕННІ ПРАКТИКИ ВЗАЄМОДІЇ УЧНІВ КЛАСУ
Оскільки в школах короткі перерви, педагоги мають створювати ситуації для спілкування та взаємодії дітей одне з одним. Ось практики, які можна використовувати щодня.
Анкетування
Так можна швидко отримати багато інформації про людей, які нас оточують. Свого часу ми робили подібні анкети друзів у школі. Метод можна використовувати не тільки тоді, коли діти малознайомі. Натомість, анкета може стосуватися будь-яких подій. Наприклад, в анкеті про канікули можуть бути запитання: “Куди ти їздив на канікулах?”, “Яку книжку прочитав?”, “Який мультфільм дивився?”, “Що було найсмішніше на канікулах?”.
Окрім текстових запитань, в анкеті є зображення. По-перше, це для маленьких дітей, які ще не вміють читати, а тому запам’ятають озвучене запитання через зображення. Або якщо в класі є учні з ООП, які не читають чи їм складно зрозуміти зміст запитання, то малюнок буде опорною точкою. На анкету треба виділяти тиждень-два, аби діти, коли буде натхнення й час, анкетовували одне одного.
Як використовувати анкетування:
Діти анкетують одне одного, підтримуючи спілкування. Якщо учні анкетують дітей з ООП, які не можуть говорити, то ми маємо створити інший спосіб, як отримати інформацію. Наприклад, завчасно попросити батьків заповнити анкету. Також можна підготувати презентацію з відповідями, а учень, який не може говорити, відповість на запитання, використовуючи зображення з презентації. Також відповідати за учня з ООП зможе асистент або вчитель.
Учні можуть розказати про одного зі своїх однокласників. Так вони розумітимуть, що кожен із дітей – член колективу.
Учитель може згрупувати дітей за “особливостями” та вподобаннями, як-от: “власники домашніх тварин”, “любителі морозива”, “фанати піци”. Так ми показуємо дітям, що всі ми – особливі за своїми вподобаннями, можливостями, місцями, які відвідали, улюбленими мультиками чи музикою.
На прикладі анкети можна провести вправу на тему “Усі ми різні, та що нас об’єднує?”.
Учитель може поділити дітей на пари для спілкування на спільну для обох учнів тему.
Компліменти
Учитель щодня обирає кількох учнів, які мають зробити комплімент кільком іншим, учителю чи асистенту. Педагоги також мають робити компліменти дітям і одне одному.
Лайфхак №1: Якщо дитина з ООП не говорить або має порушення усного мовлення, вона може давати письмовий комплімент. Наприклад, разом з асистентом написати його на дошці чи папері.
Лайфхак №2: Щоб учні не уникали робити компліменти чи взаємодіяти, розподіл має відбутися методом випадкової генерації пар. Наприклад, можна тягнути папірці з іменами з капелюха чи з коробки, щоби ніхто не ображався й нікого не треба було вмовляти.
Зворотний зв’язок та оцінка від однокласників
Ця практика формує в дітей якості бачити кращі риси в інших людей, їхні успіхи, підтримувати, розуміти конструктивну критику. Фактично, педагог надає кільком учням роль учителя, аби ті дали зворотний зв’язок або виставили умовну оцінку. Це можна робити на уроках образотворчого мистецтва, трудового навчання чи на уроках, на яких є проєктна діяльність. Тоді учень має прокоментувати роботи кількох своїх однокласників.
Учитель має навчити дітей, як давати зворотний зв’язок. Щоби прокоментувати результат діяльності іншої людини, треба визначити, що було дуже красивим, що найбільше сподобалося, що помітно, що відповідає умовам завдання. Якщо це діти старшого віку, можна вчити говорити так: “Наступного разу треба додати це й це”. Тобто ми не критикуємо, а допомагаємо, радимо.
Якщо учню з ООП важко надати розгорнуті відповіді, то він може зробити це інакше: відмітити, які роботи йому сподобалися, або асистент чи вчитель може ставити дитині запитання, які наводитимуть на відповідь. Наприклад, “Тобі подобається колір, який обрав Мишко?”, “Тобі цікаво було слухати його презентацію?”.
Інформування про інвалідність
Окрім того, що педагоги організовують щоденні практики спілкування, інколи виникає потреба або бажання інформувати дітей про інвалідність, про конкретні порушення. На початку навчання дітей я не раджу, пояснюючи це, використовувати мультфільми чи відео про порушення, діагнози, інвалідність. По-перше, дитині з ООП може бути неприємно, і це може бути неетично щодо неї.
Також треба враховувати, що діти початкових класів не зможуть зрозуміти природу інвалідності чи діагнозу. З такими дітьми краще проводити обговорення чи заходи про розуміння відмінностей людей, пошук спільних рис, взаємоповагу.
Я раджу в будь-якому класі, незалежно, чи є в ньому дитина з ООП, святкувати дні інформування про хвороби та діагнози людей. Наприклад, у такі дні часто влаштовують флешмоби – як-от, у День інформування про синдром Дауна люди одягають різні шкарпетки.
Педагоги можуть залучити дітей до цього, розповісти, показати відео успішних прикладів досягнень таких людей, зазначити, що це – не свято, а день, коли люди демонструють, що їм не байдуже. Наприклад, у Міжнародний день незрячих можна запропонувати дітям отримати досвід, що таке бути незрячим, завязуючи очі і виконуючи щоденні справи.
Однак ми не можемо примушувати дітей брати в цьому участь, активно долучатися, дотримуватися вказівок. Не можна акцентувати увагу чи сварити дитину за те, що вона, наприклад, не прийшла в різних шкарпетках на шкільну акцію до Дня дітей із синдромом Дауна. Можна запитати, чому так сталося.
Дитина може відповісти: “Я не хочу долучатися до цього і вважаю це непотрібним”. Тоді педагог може сказати: “Добре, я почув твою позицію” й поставити на цьому крапку – без осуду й негативних коментарів. А, може, хтось забув, або має шкарпетки тільки одного кольору. Інакше ми просто налаштуємо дітей проти цього дня й однокласника з ООП, якщо він є.
До того ж, не обов’язково акцентувати увагу на діагнозі, якщо в класі є дитина, яка його має. Якщо у вас у класі є дитина із синдромом Дауна, а ви розповідатиме про аутизм, діти зможуть провести паралелі, і, можливо, поставлять вам уточнювальні запитання.
Навчання за допомогою однолітків
Цю практику треба застосовувати щоденно. Ми маємо навчати всіх дітей класу, як ефективно підтримувати та спілкуватися зі своїми однокласниками з ООП. Така практика не завжди пасує молодшим школярям, бо вимагає від дітей розуміння ситуації, контролю своєї поведінки, розуміння своїх прав та обов’язків.
Дослідження показують, що діти з ООП ефективніше опановують академічні знання, швидше й легше перебирають прийнятні моделі спілкування та поведінки, коли це їм демонструють їхні ровесники.
Навчання за допомогою ровесників корисне не тільки для дітей з ООП, а і для всього класу. Таку практику треба розпочинати з маленьких груп у простих і нетривалих різновидах діяльності. Наприклад, коли діти працюють у парах чи невеликих групах. Але не може бути так, що ровесник, якого ми закликаємо до допомоги, відволікається від свого навчання або робить це примусово. Пам’ятайте: ми не зобов’язуємо дітей, а залучаємо через власний приклад, через пояснення, чому це важливо.
Вчитель має домовитися з учнем, попросити його про допомогу, але не наполягати: “Мені треба відволіктися. Ти не можеш перевірити, як Сашко виконує завдання? І якщо він помилиться, допоможи йому”. Після цього вчитель має похвалити учня.
Як можуть допомогти однокласники:
грати з учнем з ООП: вчимо дитину дотримуватися черги, спокійно приймати поразку, давати згоду на участь у грі;
пропонувати або просити про допомогу: приймати допомогу від інших, реагувати на прохання про допомогу;
пропонувати або просити поділитися;
надавати зворотний зв’язок і виправляти помилки: спокійно реагувати на корекцію помилки. Діти сприймають критику краще від однокласників, бо розуміють, що вони не наділені владними повноваженнями, як учитель чи асистент;
вчимо правил поведінки. Однокласник може перед початком уроку пояснювати правила поведінки чи демонструвати їх власним прикладом;
вітатися – відповідати на привітання чи ініціювати його.
Ролі ровесників:
Ініціатор: ровесник починає й підтримує взаємодію з учнем з ООП під час гри або уроку. Наприклад, пропонує або просить про допомогу, ділиться предметами, робить компліменти або цікавиться предметами чи іграшками, що є в іншого учня;
Партнер для спілкування: підтримує або ініціює діалог, ставить уточнювальні запитання. Водночас, педагог навчає та надає допомогу ровеснику, а не учню з ООП;
Ровесник-педагог: пояснює тему, правила, допомагає виконувати завдання. Така роль корисна і для ровесників, оскільки діти краще розуміють матеріал, пояснюючи його іншим. Треба обирати учнів, які впораються з завданням швидше за всіх, учень не має жертвувати своїм часом.
ПЕРЕРВА – ЧАС ДЛЯ АКТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ
Ігри – це основа для підтримки комунікації та взаємодії дітей. Як вибрати ігри для всіх:
ігри мають бути короткотривалими (5–7 хвилин або коротшими), щоби вкластися в час перерви;
ігри мають бути максимально простими за правилами (не більше 1 хвилини на пояснення та можливість зрозуміти правила під час гри);
краще надавати перевагу іграм на невербальну взаємодію (або з мінімальним словесним супроводом). Наприклад, ігри з м’ячем, кульками, у яких треба передавати предмети різними способами, “їстівне / неїстівне”.
краще обирати ігри, у яких немає переможців чи переможених, або ігри з поділом на команди;
відмова грати чи вихід одного з гравців не мають впливати на перебіг гри;
якщо йдеться про настільні ігри, то бажано вибирати прості і в яких перемога залежить здебільшого від фарту, а не спритності чи умінь (ігри з кубиком, рулеткою, випадковими картами). Так ми уникаємо ситуації, у якій менш спритні або діти з ООП програватимуть.
Учнів з ООП треба підтримувати в ігровій діяльності. І перед плануванням треба дізнатися, які ігри подобаються дитині або в яких вона успішна. Якщо ви запитаєте, чому ми не враховуємо бажання інших дітей, я відповім: бо вони легко нам висловлять їх. До того ж діти з типовим розвитком можуть організувати ігри самостійно, а діти з ООП часто не можуть долучитися до такої гри. Якщо є потреба, можна навчити дитину грати в гру однокласників, а потім долучати її.
ПРО УРОКИ ТОЛЕРАНТНОСТІ
Найбільша помилка, яку можуть зробити педагоги, – планувати так звані “уроки толерантності”, повідомляти про це всіх і проводити їх за розкладом кілька разів на рік або пояснювати, що цей урок відбувається тому, що в класі є дитина з ООП.
Коли ми це робимо так підкреслено й гіпертрофовано, то привертаємо до цього не ту увагу, яку маємо привернути. Формувати в дітей взаємоповагу, розуміння своїх особливостей та інших, прийнятні форми реагування на труднощі треба кожного дня. Для дітей початкової школи ефективними будуть ігри та діяльність, які відбувається “незаплановано” та інтегрується в різні уроки, а не важкі розмови про особливості людей, діагнози та захворювання. Бажано створювати таку діяльність раз на 1–2 тижні.
Приклади щоденної діяльності:
“Що в нас схожого” або “Хто, як я?”
Матеріал: картинки, на яких зображені різні речі або різновиди діяльності (5–8 штук), які діти можуть вподобати, та ті, які, найімовірніше, не сподобаються нікому.
Картинки треба розмістити в класі в різних місцях (на дошці, підвіконні, шафі тощо). Коли вчитель називає якесь зображення, діти, яким це подобається, мають підійти до нього. Ті, яким не подобається, мають присідати, залишаючись на місці (варіанти, що діти мають зробити, можуть бути різними). Після того, як учитель назвав усі картинки, педагог обговорює з дітьми:
Що сподобалося всім нам? Наприклад, море, квіти, морозиво.
Що всім нам не подобається? Наприклад, бійка, черга, хвороба.
Опісля вчитель запитує окремих учнів, хто з їхніх однокласників має такі самі уподобання або на які теми можна з ним поспілкуватися.
“Усі ми різні”
Матеріали: малюнки із зображенням силуету людини або силуету обличчя.
Учитель просить дітей за допомогою олівців або аплікації з пластиліну зобразити себе й сусіда по парті або іншого рандомного учня. Перед дітьми з ООП можна покласти своє та фото однокласника, аби їм було легше малювати чи ліпити. Коли діти закінчать роботу, вчитель має обговорити з дітьми, чи роботи вийшли однаковими, чи різними.
Далі – має пояснити дітям, що люди можуть бачити нас не так само, як ми себе бачимо, на сприйняття нас можуть впливати наші слова, настрій, вчинки тощо. Але від цього ми не стаємо кращими чи гіршими.“Яйця”
Матеріали: різні за кольором, формою й розміром курячі яйця, можна додати кілька розфарбованих яєць.
Учитель показує дітям яйця та просить описати, який вони мають зовнішній вигляд. Після цього просить дітей заплющити очі й розбиває кожне яйце в окрему тарілку. Або дає дітям розбити яйця.
Опісля вчитель просить дітей здогадатися, у якій тарілці яке яйце. Після цього відбувається обговорення, що ми можемо бути різними зовні, але однаковими всередині. Також ідеться про те, що яйця пофарбували примусово, і так само люди можуть бути такими, як є, не зі свого бажання.ЯК ВІДБУВАЄТЬСЯ РОБОТА ЗІ СТАРШИМИ ДІТЬМИ
Для дітей, починаючи з 4 класу, доречно:інформувати про людей з інвалідністю, різні порушення та розлади, чим вони відрізняються, якої підтримки може потребувати людина, як може проявлятися порушення, які можуть бути причини, коли це відбувається і від чого залежить. З 4 класу діти починають вивчати тіло людини, тому психологічно більше готові сприйняти інформацію;
вчити вживати коректні назви та терміни. Наприклад, ми не говоримо “інвалід”, а говоримо “людина з інвалідністю”;
запроваджувати практику кооперативного навчання. Його сенс у тому, що діти об’єднуються в невеликі групи, отримують завдання, яке мають зробити на уроці чи вдома, ролі в групі. Наприклад: керівник групи, той, хто слідкує за таймінгом, секретар, генератор ідей, добувач інформації, редактор. Це важливо, бо діти з ООП стають частиною групи, отримують роль, яка відповідає їхнім здібностям;
проводити роботу за темами, на кшталт “Способи спілкування”, “Управління емоціями”, “Контроль гніву”, “Дружба з дітьми та взаємоповага до них”, “Права та обов’язки”, “Булінг”, “Толерантність”. До такої діяльності варто залучати шкільного психолога;
для підтримання спілкування дітей із дитиною з ООП треба використовувати соціальні мережі та месенджери. Учнів з ООП треба навчати користуватися гаджетами, правил спілкування в чатах, підтримання спілкування.
ЯК ПОПЕРЕДИТИ БУЛІНГ
Треба:проводити заходи з навчання дітей, як розпізнавати булінг;
створити можливість для учнів розповісти про булінг (конфіденційно);
визначити правила поведінки в класі, зокрема наслідки за участь у булінгу;
на рівні школи піклуватися про те, щоби навчити вчителів розпізнавати булінг і правильно реагувати на нього;
моніторити потенційно небезпечні місця в школі, де рідко бувають дорослі;
навчати учнів, як діяти в ситуації булінгу через моделювання та рольові ігри, спеціальні програми (наприклад, програми тренінгових занять методичного посібника “Не смійся з мене“).
ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ
– Що робити, якщо дитина з ООП зверхньо й зухвало ставиться до однокласників і ображає їх (словами й не тільки)?
Складно відповісти, не розуміючи всієї ситуації. Треба проаналізувати, чи немає образ, прихованого (такого, що може не помічати вчитель) булінгу від однокласників. Можливо, учень з ООП не має навичок соціально-прийнятних форм поведінки, спілкування та привертання уваги ровесників.
Треба долучити до роботи з усім класом шкільного психолога.
– Що робити, якщо батьки не хочуть говорити про особливості своєї дитини, а інші батьки потім ображаються, що їм не сказали, що в класі буде така дитина, що він може бути агресивним, битися, обзиватися?
Формулювання “може бути агресивним, битися, обзиватися” – це інтерпретаційне припущення. Тобто учень може й не робити нічого з переліченого або ці ситуації будуть у межах “типових” конфліктів дитячого колективу.
Також потрібно враховувати, що батьки учнів з ООП не зобов’язані розкривати інформацію про стан чи поведінку своєї дитини. У таких випадках я раджу педагогам спробувати пояснити батькам, чому важливо інформувати інших: попередження пліткування, зняття тривожності та страхів від невідомості тощо.
– Як “коригувати” висловлювання дітей, які говорять про дитину з ООП: “Він не говорить, бо він маленький, він не розуміє” або “Він дивний”. Як правильно реагувати?
Треба говорити правду. Найімовірніше, він не маленький, а одного віку з однокласниками.
Щодо “дивакуватості” – варто попросити дітей пояснити, що вони мають на увазі, знайти в інших людей ознаки дивакуватості або незвичної поведінки й вивести, що це не щось погане.
– Учень з ООП уже 2 роки відмовляється від активностей (ранкових зустрічей, колективних ігор), хоча на перерві з дітьми бігає, не усамітнюється.
Потрібно проаналізувати, чому саме відмовляється та що йому не подобається в цих активностях. Можливо, додати заохочення за участь у колективній діяльності.
– Маю інклюзивну групу (діти з РАС), кожен має свій темп роботи, тому частина роботи виконана гуртківцями, а інші катастрофічно не встигають. Як планувати?
Потрібно обирати завдання з кількох частин або елементів: учні, які мають високий темп роботи, зможуть виконати повний обсяг; учні з повільним темпом – кілька частин, але однаково матимуть закінчений продукт.
Або ж на початку роботи пропонувати учням, які працюють повільно, матеріал, який містить уже частково виконану роботу. Вам, як педагогу, варто ознайомитися з поняттями адаптацій та модифікацій і накласти цей досвід на роботу свого гуртка.
– Коли в грі бере участь асистент, то все нормально. Якщо діти грають самостійно, то виникають проблеми: дитина з ООП забирає іграшки. Коли виникає супротив – починає трощити іграшки.
Найімовірніше, втручання асистента та його допомога – занадто активні, і дитина має навичку гратися спокійно не в колективі дітей, а в присутності асистента. Варто повернути асистента назад до ігрової діяльності й відділяти поступово. Також додати учню заохочення в ті моменти, коли він грає за правилами й має відповідну поведінку.
– Як адаптувати дитину з гіперактивністю до класу, якщо вона агресивна?
Потрібно працювати дитині та сім’ї із психологом або поведінковим спеціалістом і скоригувати агресивну поведінку. Інакше ровесники не визнають цього учня й будуть уникати з ним спілкування, що цілком справедливо.
– Як учнів класу спрямувати на прийняття особливостей поведінки учня з ООП? Дитина з ООП активно взаємодіє з ровесниками, але виявляє доступний їй спосіб спілкування: вживає грубі слова, але водночас скаржиться на образи до себе, провокує однолітків і не розуміє роз’яснень щодо наслідків своєї поведінки, скаржиться батькам на образи в класі. Звісно, діти реагують звичайним для них способом, бо не знають, що однокласник має ООП.
Необхідно долучити психолога або іншого фахівця з команди супроводу, який внесе в Індивідуальну програму розвитку (ІПР) цілі з налагодження комунікації та пояснить педагогам, як їх досягати. Учня з ООП обов’язково потрібно навчати прийнятних у соціумі форм поведінки.
Зазвичай тільки словесні пояснення, ще й після виникнення проблемної ситуації, мають нульовий ефект. Потрібно діяти на випередження, пояснюючи, як спілкуватися з ровесниками, розігрувати з учнем ситуації спілкування в рольовій грі з дорослими та заохочувати правильні форми спілкування.
ДНІ ТИЖНЯ ДЛЯ ДІТЕЙ / ВИВЧАЄМО
Цікаве малювання
Об’ємні фарби дуже популярні серед діток. Вони дозволяють створювати оригінальні малюнки, з ними легко та цікаво працювати. Створити такі фарби можна самостійно – вони будуть недорогими та чистими, з мінімум хімії.
Виконувати об’ємними фарбами можна власні малюнки або працювати по готових шаблонах-розмальовках. Завантажити ці шаблони ви можете на нашому сайті Mamabook.
Що знадобиться для виготовлення фарб:
Клей ПВА.
Піна для гоління.
Харчові барвники різних кольорів.
Крок 1. Вилийте у ємність спочатку клей ПВА, а потім піну для гоління. Їхня кількість повинна бути приблизно однаковою. Змішуйте до однорідної консистенції.
Крок 2. Додайте декілька крапель одного барвника, ретельно змішайте. Зробіть необхідну кількість кольорів. Зверніть увагу! Після висихання об’ємної фарби на папері колір буде яскравішим. Тому не хвилюйтеся, що відразу після змішування фарби виходять світлими.
Крок 3. Ось такі чудові малюнки можна зробити за допомогою оригінальних фарб.
Казка ТРИ ПОРОСЯ аудіоказка українською мовою -
Як навчити дитину з аутизмом образному мисленню
"Буквальне мислення" є діагностичним критерієм аутизму, але багато людей з аутизмом здатні розуміти образні речі. З вашою допомогою люди з аутизмом можуть навчитися розуміти жарти, сарказм та вислови та навіть використовувати їх самим. Ця стаття буде корисною як керівництво для батьків, опікунів та старших братів і сестер. Але деякі поради можуть бути корисними для дітей та дорослих з аутизмом, які навчаються самостійно
Поради
1. Дайте дітям доступ до речей, які спотворюють ідею реальності.
Наприклад, перебільшені мультиплікаційні вигадки. Це допоможе аутисту звикнути до ідеї про те, що нереальні та несподівані речі можуть бути смішними.
Старші діти, підлітки та дорослі, мабуть, вже знають, що люди спотворюють реальність заради сміху. Вони можуть насолоджуватися більш складним гумором, такими як сатири та комедії.
Коли ви читаєте історію разом, акцентуйте на подіях, і запитайте: "Чи не здається тобі це смішним?" Це допоможе людині з РАС дізнатися як про гумор, так і про типову взаємодію з людьми.
2. Використовуйте образне мислення безглуздим способом.
У звичній ситуації (наприклад, за обіднім столом) опишіть нереальну історію. Пограйте з аутистом у гру, щоб він здогадався, чи справжня ця історія.
Дітям подобаються неправдиві історії, наприклад під час дороги Т. Рекс тікав від метеорита, що призвело до зникнення динозаврів. Якщо ви чуєте сміх, це добре.
Говоріть речі, які, очевидно, невірні. Наприклад, смішним голосом скажіть: "Щасливий 69-й день народження!" до своєї 39-річної матері так, щоб ваша сестра (брат) з аутизмом це почула. Після виправлення продовжуйте помилятися. ("Насправді, їй не 69, їй 79!") Це спричинить сміх.
Уникайте жартівливої критики людини з аутизмом, стосовно того, що вони зробили, або що важливо для них. Вони можуть не зрозуміти, що ви шуткуєте, та почуватимуться збентеженими. Це може задіти або засмутити їх.
3. Придбайте книгу ідіом у книжковому магазині.
Словник висловлювань, типу "сьогодні ллє як з відра", можуть допомогти інтерпретувати значення.
Книги ідіом доступні для будь-якого віку. Деякі з них містять в основному фотографії, а інші - текстові.
Глибокі мислителі можуть насолоджуватися книгами, які сповнені ідіом. Це також спрощує розуміння і запам'ятовування.
4. Заохочуйте дітей експериментувати з образним мисленням.
Не дивуйтеся, якщо людина з РАС починає спонтанно використовувати жарти, сарказм та метафори. Покажіть зацікавленість до їхньої дотепності, навіть якщо це вам здається несуттєвим, вони все ще навчаються.
З часом деякі люди з аутизмом освоюють мистецтво гумору. Багато блогерів з аутизмом демонструють вишукане відчуття сарказму та дотепності. Аутистичні люди можуть придумати нові та цікаві способи використання мови.
Створення поганих жартів є частиною життя. Багато нейротипових дітей винаходять жарти, які не мають сенсу. Наприклад: "стукати стукіт". "Хто там?" "Яблуко". "Яке яблуко?" "Яблуко на стелі!" Потрібен час, щоб навчитися побудувати дивовижний та добре продуманий жарт.
ПРИКЛАД ГРИ
Творчим способом навчання ідіом дітей у віці від 9 років, є створення власної версії карткової гри.
Необхідні матеріали: коробки, маркер, список ідіом і їх значень.
Запишіть ідіоми та їх значення на окремих картках.
Створіть ключі відповіді для використання під час гри
Заламінуйте карти і ключі, щоб вони були більш міцними.
Зберігайте всі компоненти в сірому конверті, на якій запишіть правила гри.
Ось кілька фразеологізмів і прислів'їв для використання в грі (їх існує багато) :
бути на сьомому небі – бути щасливим;
смикати за ниточки – керувати кимось/здійснювати контроль;
вовк в овечій шкурі – злий чоловік, який прикидається хорошим;
підставив шию – ризикувати, робити щось небезпечне;
в горі та в радості - завжди, навіть коли відбувається щось погане;
дивиться дарованому коню в зуби - не слід критикувати отриманого подарунка;
потрапити з вогню в полум'я – знайти себе в ще гіршому становищі, ніж досі;
простіше простого – досить легкого;
працювати як мураха – працювати наполегливо і наполегливо;
зробити фальстарт – почати щось зарано;
милити комусь очі – вводити в оману, обманювати;
мати золоті руки – вміти щось добре робити;
поставити все на одну карту – ризикнути всім, навіть якщо шанси на виграш малі.
Правила гри:
Участь можуть брати дві або більше особи
Гравці отримують по п'ять карт.
Гравці по черзі запитують один одного, чи інша особа має картку, значення якої відповідає даній ідіомі.
Якщо гравець має відповідну картку, він повинен віддати її тому хто запитує.
Якщо на ідіому не має картки відповіді, той хто запитує тягне іншу карту, а наступний хід робить інший гравець.
Відповідні картки з відповідями кладуться на стіл.Наприкінці гравці перевіряють відповідність пар.
5. Вічливо дізнайтеся, чи збентежена людина.
Демонстрація терпіння та поваги дасть людині зрозуміти те, що це нормально, - просити роз'яснення та робити помилки. Коли оточення ставиться з розумінням, це дозволяє їм ризикувати та навчитися більше.
6. Не змушуйте до навчання.
Іноді людям потрібно вивчати щось нове поступово, або вони наразі просто не готові. Знання образної мови є корисною навичкою, але не важливою, тому не хвилюйтеся, якщо людина не розуміє сенс багатьох речей. Може ще не час. Просто проводьте разом час та залиште навчання цим навичкам на інший час.
Як навчити дитину прибирати за собою, 7 хороших порад
Підтримка порядку в дитячій кімнаті складне завдання. Усі батьки мріють, щоб їхня дитина прибирала за собою та дбала про свої іграшки. На жаль, в більшості випадків прибирання є довгим і виснажливим процесом для малюка.
Отож, як навчити малечу наводити та підтримувати порядок?
Маленькі діти не люблять порядок по своїй природі: вони не помічають безладу, не мають рефлексу розставляти речі по місцях та не вбачають нічого поганого в тому, що всі кубики розкидані по підлозі, адже так зручніше.
Ви повинні навчити їх усього цього. Саме батьки першими мають показати, як правильно прибирати. Чим раніше ви почнете діяти, тим раніше ваша дитина навчиться прибирати за собою.
Згідно з педагогікою М. Монтессорі, відчуття порядку формується з народження до 4,5 років. Якщо до того часу ви не навчите малюка цих дій і не забезпечите його відповідними стимулами, буде дуже важко надалі це змінити.
Ви повинні навчити їх усього цього. Саме батьки першими мають показати, як правильно прибирати. Чим раніше ви почнете діяти, тим раніше ваша дитина навчиться прибирати за собою.
Згідно з педагогікою М. Монтессорі, відчуття порядку формується з народження до 4,5 років. Якщо до того часу ви не навчите малюка цих дій і не забезпечите його відповідними стимулами, буде дуже важко надалі це змінити.
Щоб навчити малюка прибирати, потрібно бути креативним. Для цього знадобиться терпіння, вміння переконувати, іноді виверт і ще трішки терпіння.
Роздивимось декілька простих порад:
1. Показуйте як робити правильно
Перш за все маленькі діти вчаться, спостерігаючи за дорослими, тому поясніть їй, чому вам потрібно навести порядок і покажіть, як ви це робите. Дитина скоро зрозуміє, що блоки спочатку витрушуються з коробки, але потім потрібно покласти їх назад. Навіть якщо в цьому віці вона не зможе зробити усе самостійно або просто не запам’ятає, ця діяльність потрапить в підсвідомість, і в майбутньому виконуватиметься автоматично.
2. Розмовляйте та пояснюйте
Навчіть дитину відрізняти порядок від безладу в її кімнаті. Для дво-, трирічного малюка безлад це абсолютно абстрактне поняття. Тому під час звичайної гри покажіть малюкові, як акуратно розміщувати книги на книжковій полиці (за висотою чи за кольором) пояснюючи, що так вони не порвуться і не понищаться.
Час від часу намагайтеся складати разом список зіпсованих або непотрібних іграшок. Завдяки цьому ви не тільки зрозумієте чого бракує, а й отримаєте вільне місце для нових речей.
Покажіть, що м’які звірі, кинуті в призначений для них кошик, не займають місця на підлозі, тому тепер можна розкласти там конструктор. Такі хитрощі допоможуть у прибиранні дитячої кімнати, тому що малюк буде знати, що значить «розкласти речі» або «зібрати їх разом».
3. Адаптуйте оточення під дитину
Оточення адаптоване до віку – це основа. Без цього дитині буде складно:
Як повернути іграшку на місце, якщо поличка зависоко?
Куди повісити куртку або рушник, якщо на висоті рук немає вішачка?
Як позбирати фломастери, коли стіл вище голови?
4. Формуйте звичку
По-четверте, коли дитина трохи старша, ви можете почати вимагати, щоб вона стежила за порядком. Кожен день, після закінчення гри, збирайтеся разом для прибирання дитячої кімнати: покажіть дитині, що збирати з підлоги й куди це ставити.
Навчіть її завжди прибирати речі, коли вони більше не потрібні – так легше підтримувати порядок. Дотримуйтесь цього правила, наприклад, не погоджуйтесь читати казку на ніч, поки малюк не наведе лад в дитячій.
Нехай прибирання в кімнаті стане його щоденним вечірнім ритуалом, а завдяки цьому і звичкою.
5. Власний приклад
Показуйте приклад. Як уже згадувалося, маленькі діти відмінні спостерігачі. Вони наслідують батьків у всьому: в тому, що ті роблять добре, та ще більше – у тому що не дуже. Якщо ви самі зашпортуєтесь, натикаючись в кімнаті на розкидані книги, брудний одяг чи папери, не розраховуйте, що ваша дитина буде іншою. Але якщо ви підтримуєте чистоту, і малюк часто бачить, як ви прибираєте – він дізнається, що це звична та необхідна річ.
Іноді це працюватиме з першої спроби, проте іноді доведеться хитрувати. Все залежить від малечі, її характеру та любові до порядку.Як спонукати дитину скласти іграшки?
Для маленьких дітей добре працює навчання у формі гри. Навіть річний малюк в кінці дня може кинути кубики чи фігурки, розкидані по підлозі, в кошик для іграшок. Для нього це буде розвагою.
Ігри дуже важливі для розвитку. Скористайтеся ними, щоб мотивувати малюка до прибирання:
«Хто перший» – проведіть перегони, перевірте, хто першим заповнить коробку іграшками. Переможець отримає приз.
«Знайди помилку» – покладіть іграшку в інше місце, ніж зазвичай, та запитайте у дитини: «Чи повинна машинка лежати тут? Покажи мені, де її місце». Вона буде дуже щаслива, якщо зможе вам допомогти.
«Роби, як я» – це означає наслідувати жартома. Покажіть вашій дитині заняття та попросіть її зробити те ж саме. Дітям подобається повторювати за дорослими.
Можливо, у вашої дитини є улюблена розвага. Використайте це як основу та додайте елемент прибирання.
Щоб уникнути повстання, ви можете використовувати прості прийоми, надаючи дитині подобу вибору, наприклад:
«Що ти хочеш робити в першу чергу: застелити ліжко чи розвісити білизну зі мною?».
«Якщо ми швидко впораємось, то зможемо сходити в гості чи у кіно. З чого почнемо?».
«Ти хочеш прибрати зараз чи після обіду?».
6.Коли вчити малюка прибирати?
Такий урок потрібно починати з малого. Звичайно, ми не можемо очікувати, що однорічний карапуз поставить на полиці іграшкові машинки та книги, з якими грав увечері. Однак навіть така дитина повинна бачити, що це робиться щодня.
Варто ставити постійні завдання, пов’язані з прибиранням. Звичайно, вони повинні бути адекватні віку дитини й адаптовані до її можливостей:
Однорічна – кожен день перед сном, шоу для найменших «як поцілити іграшкою у кошик». Попросіть малечу подати вам книги, щоб ви поскладали їх на полиці. Заохочуйте її допомагати вам: дайте окрему ганчірку для пилу – нехай витирає нижню полицю (звичайно, вам доведеться повторити процедуру);
Дворічна – попросіть про допомогу в поділі речей під час прибирання дитячої: нехай дитина розділить їх на ті, які повинні зберігатися в шафах, і ті, які треба віднести в іншу кімнату. Коли пилотяжите килим, нехай тримає шланг пилотяга, а коли пратимете – попросіть відокремити кольоровий одяг від білого;
Трирічна – може допомогти прибрати зі столу після обіду, наприклад принести свою тарілку до раковини. Вона також може поскладати чисті столові прибори у ящик;
Чотирирічна – можна дати їй випраний одяг, щоб розібрати шкарпетки, футболки, трусики та покласти їх у відповідні ящики. Навчіть дитину завжди класти брудний одяг в кошик для білизни, а не розносити по кімнаті.
7. Бокс-система – ключ до успіху
У дітей зазвичай багато іграшок, деякі з яких дрібні та легко губляться. Тому, щоб вам було легше підтримувати порядок, купіть якомога більше пластикових контейнерів, коробок чи кошиків. Підпишіть або наклейте малюнки, які допоможуть розібратися що де. Знайдіть невелику коробку для олівців, великі коробки для машинок, ще більші для конструкторів та м’яких іграшок.
Така бокс система безумовно полегшить привчання до порядку. Та й саме прибирання займатиме значно менше часу.
І останнє, але найголовніше: прибирайте разом з малюком. Перш за все, дитина, яка залишилася сам на сам із завданням «навести порядок», відчуває себе розгубленою та покинутою. Вона не завжди розуміє, чого вимагає від неї доросла людина.
Значно простіше та швидше поставити усе на місце в компанії мами чи тата, які підкажуть, розважать і вмотивують на прибирання.
Вчимо дітей лічити. 10 простих ідей для батьків
6 проблем з поведінкою у дітей, які не можна ігнорувати
Батьки поводяться цілком розумно, не звертаючи уваги на незначні проступки і пустощі дітей. Це вчить дитину, що подібними витівками не вдасться привернути до себе увагу, і в результаті вона навряд чи буде знову так себе поводити. Однак на деякі вчинки не можна закривати очі, впевнена сімейний психотерапевт Ліенн Евіла.
За свою десятирічну практику я виділила кілька поведінкових проблем у дітей, які вимагають негайної реакції батьків.
1. Вона перебиває
Ваша дитина чимось втішена і хоче негайно розповісти про це. Якщо дозволяєте їй втручатися в розмову і перебивати вас, то тим самим даєте зрозуміти, що це дозволено. Так ви не навчите дитину думати про інших і самій шукати собі заняття. Наступного разу, коли дитина спробує вас перебити, дайте їй зрозуміти, що зайняті. Запропонуйте, у що вона може пограти.
2. Вона перебільшує
Все починається з дрібниць. Спочатку вона говорить, що доїла овочі, хоча насправді ледь до них доторкнулася. Ця невеличка неправда, звичайно, не приносить нікому особливої шкоди, але все ж слова дитини не відповідають дійсності. Можливо, вам здається, що це дурниця, але схильність до брехні з часом може посилитися.
Правда, важливо пам’ятати, що у віці двох-чотирьох років дитина ще не розуміє, що таке правда і брехня. Хваліть дітей, коли вони говорять правду. Навчайте їх бути чесними, навіть коли це загрожує їм неприємностями.
3. Вона вдає, що не чує
Ви не повинні багаторазово просити дитину прибрати іграшки або сісти в машину. Ігнорування ваших прохань з її боку — це боротьба за владу. Згодом це буде лише посилюватися.
Важливо встановити вдома правила і впевнитися, що діти добре їх знають.
Наступного разу, коли вам потрібно буде про щось попросити сина або дочку, підійдіть до дитини і подивіться їй в очі. Досягніть, щоб він або вона відповіли: «Добре, мама (тато)». Якщо дитина дивиться телевізор, ви можете його вимкнути. При необхідності в якості покарання можна позбавити дитину розваги — наприклад, скоротити час за гаджетами з години до пів години.
4. Вона занадто грубо поводиться під час ігор
Якщо ваш старший син б’є молодшого брата, природно, ви утрутитеся. Але не можна закривати очі і на менш явні прояви агресії — наприклад, якщо він штовхає брата або ігнорує його. Подібну поведінку треба припиняти в ранньому віці, інакше потім стане тільки гірше. Якщо ви дозволяєте дитині так себе поводити, то тим самим немов показуєте їй, що робити іншим боляче дозволено.
Відведіть сина в сторону і поясніть йому, що так робити не можна. Не давайте йому грати з молодшими братами і сестрами, поки він не навчиться поводитися з ними як належить.
5. Вона без дозволу бере солодощі
Це дуже зручно, коли син або дочка беруть щось перекусити і вмикають телевізор, не турбуючи вас. Коли дволітка тягнеться за лежачим на столі печивом, це виглядає мило. Інакше це буде виглядати, коли у вісім років він або вона в гостях почнуть хапати солодощі без дозволу.
Важливо встановити вдома певні правила і впевнитися, що діти добре їх знають.
6. Вона грубить
Діти можуть почати грубити ще в дошкільному віці. Вони наслідують поведінку батьків і дивляться на їхню реакцію. Батьки часто не звертають уваги, думаючи, що це пройде. Однак якщо дозволяти дитині поводитися нешанобливо, з часом ситуація вийде з-під контролю.
Дайте дитині зрозуміти, що ви бачите, як вона демонстративно закочує очі. Важливо, щоб їй стало соромно за свою поведінку. При цьому поясніть, що ви згодні з нею поговорити, коли вона буде готова розмовляти ввічливо і шанобливо.
12 новорічних та різдвяних мультфільмів
Вивчаємо та повторюємо ГЕОМЕТРИЧНІ ФІГУРИ разом з ДЕФЕКТОЛОГОМ - https://youtu.be/_aGb0BNYxHY?fbclid=IwAR2UCvnThajMP3r2PTZdFWN-f5m9kMZRbfgkZcR4FLLvUplu1osm5mpuB8M
Вивчаємо та повторюємо КОЛЬОРИ разом з ДЕФЕКТОЛОГОМ - https://youtu.be/47WtIGtC7WI?fbclid=IwAR1T2f_wJMtuT1wJYEIXrD41l7T9oWW3KOhYk3tn-huUTuDlelCU_98FCSk
Вивчаємо, повторюємо та пишемо БУКВИ з ДЕФЕКТОЛОГОМ - https://www.facebook.com/yana.shostak.735/videos/1076794102686698/
РОЗВИВАЄМО І ТРЕНУЄМО ПАМ'ЯТЬ РАЗОМ З ДЕФЕКТОЛОГОМ
Вчимо назви пальчиків | Розвиваючі уроки для дітей
https://youtu.be/mBDU8UwJdpM - Мультфільм "Місяці і пори року" | З любов'ю до дітей про годинник
ПОРАДИ ДЕФЕКТОЛОГА
Дефектолог – фахівець, який працює з дітьми з обмеженими можливостями здоров’я.
Фахівців прийнято розділяти на дві категорії: тих, хто навчає і виховує дітей з обмеженими можливостями здоров’я та тих, хто працює в галузі корекційної педагогіки.
Дефектологія – це досить складна наука, що поєднує в собі медицину, психологію і педагогіку.
Сучасний фахівець не тільки безпосередньо працює з дітьми, а й вивчає особливості та закономірності тих чи інших відхилень.
Учитель – дефектолог (олігофренопедагог або корекційний педагог) – фахівець, який працює з дітьми з інтелектуальними порушеннями (розумовими вадами).
Дефектолог виконує наступні функції:
Проводить глибоке і всестороннє обстеження особливостей розвитку кожної дитини, веде роботу, спрямовану на компенсацію і корекцію недоліків розвитку дітей;
Розвиває основні психічні процеси у дітей (сприйняття, увага, пам’ять, мислення та ін.)
Розвиває навички спілкування і мовну діяльність дітей.
Веде консультування батьків, під час якого вони вчаться необхідних прийомів навчання і виховання своєї дитини
Найголовніше завдання дефектолога – це допомогти дитині з особливими потребами (обмеженими можливостями) соціалізуватися, навчитися жити зі своєю особливістю, зрозуміти і прийняти себе.
Але яким би талановитим не був вчитель-дефектолог, результат його роботи залежить від бажання батьків допомогти своїй дитині.
Адже фахівець не може займатися з дитиною на протязі усього дня, тому основна частина занять і відповідальності за виконання рекомендацій лягає на плечі рідних і близьких дитини, її вихователів. І якщо батьки не будуть старанно виконувати усі рекомендації дефектологів, то всі зусилля фахівця можуть виявитися марними.